Психологiя з телефонної розмови

1.

2. Телефонна розмова - це надзвичайно поширений вид усного дистантного невiзуального спілкування.

Телефонна розмова - це один з
видів усного мовлення, до того ж
- досить специфічний: оскільки
співрозмовники не бачать один
одного, то включається передача
інформації через міміку, жести,
вираз очей, вираз обличчя тощо.
Навіть звичайне підтвердження
того, що вас слухають, потребує
тут словесного вираження - при
безпосередній розмові
достатньо було б глянути на
співрозмовника. Такі репліки,
безсумнівно, вносять
надлишкову інформацію в
телефонну розмову, хоч ця
інформація й виправдана: вона
забезпечує безперервність у
розмові.

3. Службова розмова складається з таких компонентів:

1. Момент встановлення зв'язку.
2. Виклад справи (введення в курс справи,
постановка питання, обговорення ситуації,
відповідь).
3. Заключні слова, які означають, що розмову
закінчено.

4. Щоб уникнути комунікативного конфлікту i справити враження людини, обізнаної з нормами мовленнєвого етикету, потрібно дотримуватися прав

1. Почувши дзвінок i знявши слухавку, вiдповiдаемо вигукомiнтернацiоналiзмом Алло! (від англійського hallo, що означає
витання на зразок нашого Здоров (був)!) або більш
конкретними за семантикою українськими висловлюваннями
(Я) слухаю: Вас слухають чи семантично ще докладнішими
фразами з називанням прізвища, посади, закладу тощо.
2. Iнiцiатор телефонної розмови, почувши Алло!; Вас
слухають тощо, вітається із співрозмовником (Доброго ранку
(дня; вечора)!) i відрекомендовується, називаючи - залежно вiд
обставин - своє ім’я, або ім’я i прізвище, або ім’я, прізвище i
посаду, або тільки посаду чи тільки назву закладу, установи
тощо. Вживати при цьому "штамповані" фрази на кшталт Вас
турбує; На проводі, тощо.