Лекція 1 Вступ до юридичної конфліктології
Практичне заняття 1-2 План
Література
1. Юридична конфліктологія як начальна дисципліна, її предмет та об’єкт вивчення
2. Взаємозв’язок конфліктології з іншими науками
3. Функції конфліктології як науки
4. Методологічні засади юридичної конфліктології
5. Погляди на конфлікт Стародавнього Сходу та Античності
6. Філософсько-соціологічні погляди на конфлікти. О. Конт, К. Маркс, Г. Спенсер, Р. Дарендорф
7. Психологічні концепції конфлікту. З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, К. Юнг
Карл Юнг (1875-1961)
Проблеми в галузі конфліктології, які вирізняють в Україні сьогодні
3.41M
Категория: ПравоПраво

Вступ до юридичної конфліктології

1. Лекція 1 Вступ до юридичної конфліктології

План
1. Юридична конфліктологія як навчальна дисципліна, її
предмет та об’єкт вивчення.
2. Взаємозв’язок конфліктології з іншими науками.
3. Функції конфліктології як науки.
4. Методологічні засади юридичної конфліктології.
5. Погляди на конфлікт Стародавнього Сходу та Античності.
6. Філософсько-соціологічні погляди на конфлікти. О. Конт,
Г. Спенсер, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Т. Парсонс.
7. Психологічні концепції конфлікту. З. Фрейд, А. Адлер, К.
Хорні, К. Юнг.
8. Розвиток конфліктології на пострадянському просторі та в
Україні.

2. Практичне заняття 1-2 План


1. Міждисциплінарна сутність юридичної конфліктології.
2. Методологія юридичної конфліктології.
3. Історія виникнення та розвитку конфліктології як теорії і
практики.
4. Погляди на конфлікт в епоху Середньовіччя,
Відродження, Просвітництва, Нового часу (17-19 ст.) /
Аврелій Августин; Т. Мор, Е. Роттердамський; Т. Гобсс, Ж.Ж. Руссо та ін.
5. Загальна теорія конфлікту. Георг Зіммель, Макс Вебер,
Еміль Дюркгейм, Талкотт Парсонс, Льюїс Козер.
6. Ідеї соціальної конфліктності П. Бурд’є, Е. Гідденса, А.
Турена.
7.
Порівняти
категорії
«конфлікт»,
«протиріччя»,
«соціальний
конфлікт»,
«юридичний
конфлікт»,
«суперництво»,
«суперечність»,
«конкуренція»,
«змагання», «ворожість», «криза».
8. Межі втручання держави у життєдіяльність суспільства,
що викликають конфлікт.

3. Література

• 1. Юридична конфліктологія / Під ред. Кудрявцева
В.Н. – К.: Літера, 2008.
• 2. Іванов В.М., Іванова О.В. Юридична
конфліктологія. – К.: Вид. МАУП, 2001.
• 3. Герасіна Л.М. Конфліктологія. / Л.М. Герасіна, М.П.
Требін, В.Д. Воднік та ін. – Х.: Право, 2012.
• 4. Скибицька Л.І. Конфліктологія / Л.І. Скибицька. – К.:
«Центр учбової літератури, 2007.
• 5. Словник термінів з правової конфліктології: наук.довідк. вид. / за ред. Ю. П. Битяка, Л.М. Герасіної, М.І.
Панова. – Х.: Одіссей, 2006.

4. 1. Юридична конфліктологія як начальна дисципліна, її предмет та об’єкт вивчення

• Конфлікт (віл лат. conflictus) – зіткнення протилежних сторін. Це
багатозначне поняття, яке означає:
• - стан відкритої боротьби, війна, битва;
• - дисгармонія у відносинах людей, вороже ставлення, сварка,
• - відсутність згоди (між людьми, групами людей, об’єднаннями,
державами; між поглядами, між позиціями, між думками, між сторонами;
між тваринами – за територію, життєві ресурси, відтворення потомства,
за ієрархічне місце в групі);
• - психічна боротьба, внутрішня емоційна напруга;
• - протиборство героїв у кіно і літературі.
• Конфлікт – це форма боротьби за існування, один із механізмів
природного відбору, коли в боротьбі з опонентом відбувається повне
розкриття індивіда. Конфлікт - постійний супутник усього живого на
землі. Відповідно виділяють три типи конфліктів: особистісні,
соціальні і зооконфлікти.
• У найбільш широкому розумінні конфлікт - це ситуація, у якій кожна із
сторін прагне зайняти позицію, несумісну і протилежну по відношенню
до інтересів іншої сторони. Конфлікт має три визначальні ознаки: дві
сторони взаємодії, протидія сторін, емоції.

5.

6.

7.

8.


Конфліктологія – це дисципліна, яка вивчає закономірності зарождення,
виникнення, розвитку, вирішення і завершення конфліктів будь-якого рівня.
Об’єктом конфліктології є конфлікти в цілому; конфліктні відносини між
людьми, групами людей, соціальними спільнотами, організаціями,
політичними органами, державами, міждержавними об'єднаннями.
Предметом є спільні закони і закономірності виникнення конфліктів, їх
розвитку і завершення.
Конфліктологія як наука сформувалася у 80-х рр. ХХ ст.
Юридична конфліктологія - дисципліна, яка вивчає конфлікт з позицій
права.
З'явилася лише в кінці ХХ ст. (перший посібник для студ. - 2002 р.)
До основних завдань юридичної конфліктології належать:
1. Дослідження причин виникнення юридичних конфліктів.
2. Вивчення закономірностей їх розвитку.
3. Розробка рекомендацій щодо застосування юридичних засобів з метою
попередження конфліктів, зниження їх гостроти та вирішення.
Юридичним конфліктом слід визнати будь-який конфлікт, в якому спір так
чи інакше пов'язаний з правовими відносинами сторін, і суб'єкти або об'єкт
конфлікту мають правові ознаки, а конфлікт тягне юридичні наслідки.
Не кожен конфлікт є юридичним, але практично кожен може завершитися
тією або іншою юридичною процедурою.

9. 2. Взаємозв’язок конфліктології з іншими науками


Найбільш тісно сучасна конфліктологія пов'язана:
- з соціологією, яка вивчає громадську думку з різних проблем суспільства;
- з психологією, оскільки конфлікти завжди пов'язані з боротьбою інтересів
людей або їх поглядів. Психологія сприяє пошуку психологічних резервів
особистості для запобігання проблемних ситуацій і виходу з них, у
прогнозуванні конфліктів, при вирішенні особистісних конфліктів;
- з педагогічними науками, оскільки конфлікт може знаходитися у сфері
виховання дитини як особистості;
- з історією філософії (це саме розуміння конфлікту як гострої форми прояву
протиріччя, як зіткнення і взаємодії протилежностей);
- з циклом математичних наук, насамперед, з прикладною математикою
(можна застосовувати математичне моделювання конфліктних ситуацій і
розраховувати на певний результат);
- з циклом правових наук, які стверджують принципи і норми, права та
обов'язки, в рамках яких повинен знаходитися людина, група і все суспільство.
Порушення цих норм і прав призводить до конфліктних ситуацій, які можуть
виливатися в конфлікти;
- з історією, яка дає матеріал для аналізу політичних, соціальних, військових та
інших конфліктів у суспільстві;
- з культурою і мистецтвознавством, які в духовній сфері життя людини
займають значне місце і безпосередньо впливають на формування несхожості і
протилежності життєвого укладу людини, які, в свою чергу, стають джерелом
безперервного ряду конфліктних ситуацій;
- з військовими науками (збройні конфлікти).

10. 3. Функції конфліктології як науки

А) Пізнавальна функція конфліктології проявляється в тому, що вона дає
знання про сутність конфліктів, їх структуру та значення. Люди, яким довелося
отримати певні знання з конфліктології, часто шкодують, що це сталося для них
занадто пізно. Вони зазначають, що втрат було б набагато менше в
професійному, особистому чи емоційно-психологічному планах, якщо б знання
про механізми розвитку конфліктів дійшли до них своєчасно.
Б) Практично-прикладна функція конфліктології визначається тим, що знання,
які дає ця наука, дозволяють виробляти оптимальні стратегії поведінки в
конфлікті, котрі сприяють нейтралізації конфлікту, зводять до мінімуму його
негативні наслідки. Учені підкреслюють: сьогодні нам потрібний не конфліктолог,
що займається абстрактним моралізаторством на тему суспільного благополуччя,
а конфліктолог, здатний забезпечити виграш, перемогу тому чи іншому
соціальному суб’єкту – президенту, парламенту, політичній партії, фірмі. Важливо
не лише пояснити необхідність виникнення конфлікту, його причини й наслідки,
але й навчити людей конкретним методам поведінки в конфліктній ситуації.
В) Профілактична функція конфліктології. Вона полягає в тому, що
конфліктологія займається виробленням у людей потреби толерантного
ставлення один до одного, формуванням консенсусної свідомості, яка б
переважала в нашому менталітеті. Водночас конфліктологія розробляє
спеціальну систему заходів профілактики конфліктів. Конфліктологія дозволяє
своєчасно побачити передконфліктну ситуацію, проаналізувати її і запобігти
ескалації конфлікту.
Г) Прогностична функція конфліктології проявляється в передбаченні
виникнення конфліктних ситуацій, їх розвитку та шляхів розв’язання.
Прогнозування конфліктів дозволяє підготовитися до них, а значить, зробити їх
менш гострими та тривалими.

11. 4. Методологічні засади юридичної конфліктології


Методологія конфліктології складається: а) ідеї; б) методологічні принципи; в)
загальнонаукові дослідницькі підходи; г) методи.
Основною методологічною ідеєю конфліктології як науки виступає розуміння
конфлікту як різновиду соціально-психологічного протиріччя.
Методологічні принципи дослідження конфліктів сформульовані як на
загальнонауковому, так і на конкретно-науковому рівні. Це - принципи
діалектичного розвитку, принципи історизму, об’єктивності, системності,
єдності теорії і практики, врахування дії суб’єктивних чинників.
Загальнонаукові підходи, що їх використовує конфліктологія:

філософські
(зокрема,
діалектичний
матеріалізм,
неопозитивізм,
структуралізм, постмодернізм і т. ін.);
− соціологічний (комплексний і системний аналіз);
− історичний (зокрема, метод компаративного аналізу, конкретно історичної
оцінки, метод аналогії);
− політологічний і формально-юридичний підходи (полягає в розгляді
конфліктів у зв’язку з діючими правовідносинами, чинним законодавством,
актуалізує роль та значення правової норми в конфліктології);
− психологічний підхід.
Розрізняють універсальні та специфічні методи діагностики і дослідження
конфліктів. Універсальними є такі методи, які використовуються в багатьох
галузях наукового знання (індукція, дедукція, спостереження, експеримент,
бесіда, опитування, анкетування, тестування, вивчення документів тощо).
Спеціальні методи найчастіше використовуються в конкретній науці
(тестування, соціометрія, системний аналіз, «ігрове» моделювання, ведення
переговорів тощо).

12. 5. Погляди на конфлікт Стародавнього Сходу та Античності

• Лао-Цзи вважав, що
першоджерела світу
Янь (світле) і Інь (темне)
не стільки борються між
собою, скільки,
доповнюючи один
одного, утворюють
гармонію Єдиного. Тому
людям потрібно
дотримуватися спокою.

13.

• Конфуцій (551-479 р. до
н. е.) вважав джерелом
конфліктів поділ людей
на
«благородних
людей»
(освічених,
грамотних, вихованих)
та
«малих
людей»
(простолюдинів).
Відсутність вихованості
та
освіти
веде
у
простолюдинів
до
порушення
норм
людських стосунків.

14.

• За Гераклітом (біля 520-460 рр. до
н.е.) конфлікт є загальним і
універсальним способом розвитку.
«Війна – батько усього і всього цар.
Одним вона визначила бути багатими,
іншим – простими людьми, одних
зробила рабами, інших – вільними».
Платон (біля 427 - 347 рр. до н. е.)
засуджував війну, розглядаючи її як
найбільше зло. У його проекті ідеальної
держави не залишалося місця
соціальним суперечностям. Юридичні
конфлікти мали вирішувати суди, яким
він приділяв значну увагу. За його
влучним висловом, «кожна держава
перестає бути державою, якщо суди в ній
не влаштовано належним чином».
Платон з фрески Рафаеля Санті
“Афінська школа”.

15.


Демокрит (біля 460-370 рр. до
н. е.) говорив: «Громадянська
війна є нещастям для однієї й
іншої
ворогуючих
сторін...».
«Закони не забороняли б
кожному жити за своїм смаком,
якби кожний не шкодив один
одному, тому що заздрість
сприяє початку ворожнечі».
Сократ
говорив
про
необхідність
правомірними
ненасильницькими
засобами
уникати несправедливих рішень
органів
влади.
Запобіганню
соціального протистояння мала
слугувати вперше сформована
ним в історії європейської
політичної та правової думки
концепція договірних відносин
між
державою
та
її
громадянами.

16.

• Аристотель (384-322 р. до н. е.)
джерелами
конфліктів
вважав
нерівність
людей,
надмірне
вивищення одних та приниження
інших, а також негативні людські
якості (нахабність, страх, зневагу
тощо)
• Основна
причина
політичних
конфліктів,
за
Аристотелем,
бажання
державних
діячів
піклуватися передусім про себе, а
вже потім про потреби держави та
підданих. Саме звідси виникає
тиранія й інші хибні державні форми.
• Основою
ж
позитивних
форм
державного устрою є дотримання
міри у розподілі благ та почестей,
особливо щодо порядку призначення
на державні посади.
• Аристотель також стверджував, що
держава
є
інструментом
примирення людей. Людина поза
державою агресивна і небезпечна.

17. 6. Філософсько-соціологічні погляди на конфлікти. О. Конт, К. Маркс, Г. Спенсер, Р. Дарендорф

• Французький
філософ
Огюст Конт (1798 – 1857
рр.) вважав, що в умовах
концентрації багатства у
незначної
частини
й
експлуатації
переважної
більшості людей запорукою
стабільного безконфліктного
функціонування суспільства
є закон. Зміст цього закону
він висловив у формулі:
«Любов як принцип, порядок
як основа і прогрес як мета».

18.

К. Маркс (1818-1883) вважав
соціальні конфлікти, колізії і
антагонізми як можливі, а в
умовах класової боротьби в
антагоністичних формаціях – і
як
неминучі.
Конфлікти
властиві
всім
рівням
соціального життя – політиці,
економіці, культурі. Головною
причиною
боротьби
є
приватна власність, на якій
ґрунтуються
антагоністичні
формації. В майбутньому,
комуністичному
суспільстві
конфлікти, політичні революції
зникнуть, почнеться справжня
історія людства

19.

• Англійський
соціолог
Герберт
Спенсер (1820-1903) розвивав ідеї
всезагальності і універсальності
конфлікту. Він стверджував, що
боротьба за виживання, конфлікти
між індивідами і групами сприяє
розвитку
суспільства,
встановленню в ньому рівноваги.
• Західне суспільство влаштоване за
принципом «війна всіх проти всіх» за
рахунок
цього
в
ньому
досягається рівновага. Водночас у
ньому діє принцип «двох третин»:
дві третини живуть більш-менш в
достатку, а третя знаходиться в
абсолютній бідності. «Наверх»
піднятися складно, опуститися «на
дно» дуже легко. І це утворює стан
«напруженої стабільності». Штучне
підтримування в суспільстві такого
стану веде до появи в ньому
різноманітних
конфліктів:
соціальних,
індивідуальних,
міжособистісних,
внутрішньопсихічних і т.д.

20.

• Німецький соціолог Ральф
Дарендорф (1929-2009) у ХХ
ст.
розвивав
діалектичні
погляди на конфлікт К. Маркса.
• Вважав,
що
соціальний
конфлікт притаманний будьякому суспільству, оскільки в
суспільстві
існують
різні
інтереси соціальних верств, а
також
поневолення
одних
членів суспільства іншими.
• Проте в постіндустріальному
суспільстві основні соціальні
суперечності перебувають вже
не
у
сфері
відносин
власності,
а
в
системі
«панування – підлеглості».
Тому сучасний конфлікт - у
відносинах
перерозподілу
влади - від суперечностей між
найманими працівниками та
підприємцями до протиріч між
Сходом і Заходом.

21. 7. Психологічні концепції конфлікту. З. Фрейд, А. Адлер, К. Хорні, К. Юнг

• Засновник
психоаналізу
австрійський психіатр З. Фрейд
(1856-1939) першим ґрунтовно
дослідив
внутрішньопсихічні
механізми поведінки людини. Він
уявляв її психіку як конфлікт між
сексуальними й агресивними
інстинктами («Воно»), силами
свідомості («Я») та заборонами
совісті («Над-Я»). На цей стан
постійної
внутрішньої
конфліктогенності накладається
досвід невирішених конфліктів
раннього дитячого віку, перших
місяців життя дитини.

22.

• Розглядаючи поведінку
людини в соціальному
контексті, австрійський
психолог
Альфред
Адлер (1870-1937), на
відміну
від
Фрейда,
вважає конфлікти між
людиною
та
суспільством
явищем
неприродним і пояснює
«невротичним стилем
життя».
Виникнення
невротизму він, як і
класичні
психоаналітики,
пов'язує
з
«важким
дитинством».

23.

• Американський
психолог
Карен Хорні (1885-1952)
виокремлює
притаманні
кожній людині три типи
соціальної спрямованості:
«рух до людей», «рух від
людей» та «рух проти
людей».
Залежно
від
конкретної ситуації ми або
співпрацюємо з людьми,
або уникаємо їх, або
боремося з ними. Для
невротичних
характерів
базовою настановою є «рух
проти людей». Соціальне
середовище
вони
сприймають як вороже,
тому
домінує
бажання
боротися й перемагати у
цій боротьбі.

24. Карл Юнг (1875-1961)

• Вважав,
що
поведінку
особистості, у тому числі й
конфліктну,
визначає
спрямованість
психічної
енергії людини або на
зовнішнє
середовище
(екстравертивний тип), або
на
саму
себе
(інтровертивний тип). Крім
того, у певних ситуаціях
конфліктногенними можуть
бути
спеціальні
типи
характерів
за
функціональними
параметрами: когнітивний,
емотивний, сенсорний та
інтуїтивний.

25. Проблеми в галузі конфліктології, які вирізняють в Україні сьогодні


Проблеми в галузі конфліктології, які вирізняють в
Україні сьогодні
напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ
конфліктології,
створення
наукової
бази,
аби
викладати
конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та
необхідних наук;
інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у
дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього
виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів,
ЕОМ;
підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження
проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів,
створення спецгруп практиків-конфліктологів;
вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з
конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних
конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших
країн для ознайомлення з набутим досвідом;
організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик
для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.
English     Русский Правила