Проблеми емоційного розвитку у дитячому віці

1. Проблеми емоційного розвитку у дитячому віці

Виконала
студентка 4 курсу
групи ДФ-41
Русанова Каріна В.

2. В основній ланці школи (V-ІХ класи) діти, як правило, продовжують вчитися в тому ж складі, хоча деякі переходять в інші (звичайні) класи. При сп

В основній ланці школи (V-ІХ класи) діти, як правило,
продовжують вчитися в тому ж складі, хоча деякі переходять
в інші (звичайні) класи. При сприятливих умовах (особливу
роль грають особистість і професійну майстерність вчителя)
в класі складається благополучний психологічний клімат,
виникають симпатії, позитивні відносини один до одного,
почуття спільності «ми». До VI класу знімається емоційне
напруження, тривожність. Більшість школярів опановують
навички навчальної діяльності. Але слабкою ланкою
залишаються функції самоконтролю, самоорганізації,
самоврядування. Підліткова криза, «гормональна буря»
супроводжуються новими труднощами і проблемами.

3.  Психологічна природа і вікові особливості найбільш типових порушень поведінки дітей.

Психологічна природа і вікові особливості
найбільш типових порушень поведінки дітей.
Упертість - одне з ранніх проявів порушення
поведінки. У клінічній психології впертість
зв'язується з навіюваністю Вона, на переконання
психотерапевта В. Леві, - найважливіша людська
якість, «ворота душі»: відкритість іншому, здатність
вірити. Дитяча сугестивність зберігається і у
дорослого, хоча і зазнає серйозних змін,
переходить на нові рівні Завдяки сугестивності
дитина трансформується в соціумі, робиться
людиною свого часу і свого місця.
Сугестивність і впертість - явища, поруч
знаходяться. Дитина часто чинить опір навіюванням,
але природа цього опору може бути різною. У
дошкільному віці слід відрізняти опір від
несприйняття. Маленька дитина може просто не
розуміти звернену до неї мову, у нього може не
вистачити уваги, щоб дослухати дорослого, може
бути занадто гарний настрій, щоб зрозуміти
серйозність вимоги. Опір - це щось інше. Упертість
починає розвиватися одночасно з сугестивністю, але
з деяким запізненням і нерівномірно - періодами.
Кожна дитина проходить через кілька «вікових груп
впертості».

4. «Вікові групи впертості»

Перша припадає на період між 2,5-3,5 роками. Дитина стає примхливим. Все, що
забороняють, прагне робити як би на зло або, бажаючи перевірити, чи дійсно
забороняється.
Прагнення вихователів «переламати», покарати може принести непоправної шкоди
для розвитку особистості дитини. Справа в тому, що в цей період дитина починає
несвідомо вчитися стверджувати свою волю і усвідомлювати своє Я. Це самонавчання
відбувається з надмірністю. У розвитку людини багато надлишково, але не зайве. Щоб
стати людиною, він повинен навчитися бути свавільним.
Друга загострення впертості відбувається в 6-7 років, іноді в 8-9.
Відбувається все те же, але на іншому рівні: скандали при виконанні уроків, через одяг і
ін. Поганий настрій, втома. У цей час наростає обсяг вимог в зв'язку з вступом до
школи. Перед дитиною постає нескінченне «треба». Але йому доводиться доводити і
відстоювати своє право на «хочеться».
Третя загострення впертості доводиться на підліткову кризу, період гормональної бурі,
коли максимальними стають і сугестивність, і антивнушимість. Підліток бурхливо прагне
пізнати світ і себе, приміряти нові ролі, випробувати неймовірне, перевірити відоме. Йому
потрібні труднощі і помилки, він хоче сам будувати свою долю, але і зрозуміти себе. Стає
нагальною потреба в повазі, довірі, прийнятті, любові, і пастає потреба захистити себе від
всіляких впливів найближчого оточення.
У цей період підліток змінюється, зазнає зміни його ставлення до себе. Відкритість,
схильність до діалогу і навіть потреба в ньому, змінюються прагненням закрити свій
внутрішній світ. У ці періоди діти сприймають навіть, здавалося б, нейтральні
питання, висловлювання, зауваження як спробу грубого вторгнення в їх внутрішній світ
і відповідно реагують на це.

5.  Психологічна природа і вікові особливості найбільш типових порушень поведінки дітей.

Психологічна природа і вікові особливості
найбільш типових порушень поведінки дітей.
Повноцінний розвиток особистості дитини в дитинстві
пов'язаний з емоційним розвитком. Емоційна система,
як і когнітивна, забезпечує регуляцію поведінки і
орієнтування в навколишньому світі.
Емоції - це система «швидкого реагування» на
будь-які важливі з точки зору потреби, зміни
зовнішнього середовища. Позитивні емоції
підвищують психічну активність, налаштовують на
рішення тої чи іншої задачі.
Негативні емоції
знижують психічний тонус і обумовлюють пасивні
способи захисту. Правда, такі негативні емоції, як
гнів, лють, підсилюють захисні можливості організму,
в тому числі і на фізіологічному рівні.
У нормі, відзначають дослідники, існує баланс тонізації
зовнішнім середовищем і аутостимуляцією (самим
організмом). Якщо зовнішнє середовище бідне,
одноманітне, то зростає роль аутостимуляції.
Дослідники говорять про різні рівні активності і глибини
афективного контакту із середовищем. Виділено чотири
рівні, що становлять єдину, складно координовану
систему основної афективної організації.

6. Рівні активності і глибини афективного контакту із середовищем.

Перший рівень - рівень польової активності- забезпечує загальну рівновагу
організму з середовищем, стан комфорту і безпеки в просторі. Емоційні
враження на цьому рівні висловити дуже важко. У загальних словах можна
сказати так: «Тут відчуваєш себе легко і приємно». Механізм, який охороняє
людини від руйнуючих дій і виводить в стан безпеки і комфорту, називають
афективним перенасиченням. Це стан напруги особистості, який може привести
до зміни змісту і розпаду дії. У ситуації, коли неможливо припинити дію, що
викликає перенасичення, легко виникають негативні емоції, агресія.
Другий рівень - рівень стереотипів - в більшій мірі визначає основи
формування емоційної індивідуальності людини, забезпечує вибірковість і
стійкість афективних вражень про світ, вибірково підсилює стенические стану і
протидіє розвитку астенічних.
Третій рівень афективної організації поведінки рівень експансії. Його механізм
починає знайомитись з першим роком життя дитини і зберігає своє значення
пізніше. Він забезпечує активну адаптацію організму до нестабільної ситуації.
Дія цього механізму проявляється в прагненні до подолання небезпеки,
перешкод, невідомої небезпечної ситуації. Механізм цього рівня діє так, що
поява нового впливу, перешкоди, бар'єру стає приводом для «запуску»
послідовної поведінки, пошуку шляхів подолання труднощів.
четвертий, вищий рівень регуляції афективної поведінки - рівень емоційного
контролю.Конкретним змістом цього рівня є налагодження емоційних взаємин з
іншими, розуміння переживань іншої людини. Це необхідно для адаптації.
Переживання, афективні реакції інших виступають сигналами для орієнтування.
саме на цьому рівні дитина навчається орієнтуватися на переживання інших,
оточуючих її людей, що стає основою виникнення емоційного контролю над
своєю поведінкою.

7. Однак соціальні почуття, якими є соціальний сором, симпатії і антипатії по відношенню до інших людей, народжуються, на переконанні, разом з

Однак соціальні почуття, якими є соціальний сором, симпатії і
антипатії по відношенню до інших людей, народжуються, на
переконанні, разом з соціальним досвідом. Зеньківський
підкреслює, що «в зв'язок з соціальним середовищем ми входимо
не завдяки роботі інтелекту, не через наслідування, а завдяки
тому, що безпосередньо відчуваємо цю середу як живе людське».
Саме це «первинне і безпосереднє проживання людського
середовища, як такої, лежить в основі всієї нашої соціальної
взаємодії». Соціальна взаємодія людини з середовищем живить
найрізноманітніші почуття - ревнощі і заздрість, марнославство і
самолюбство, хвалькуватість і мстивість. Так, в розпалі
соціальної боротьби чуже страждання може викликати прагнення
продовжувати це страждання. Почуття жалю може заглушатись,
відсуватися захватом своєї «перемоги», бажанням насолодитися
своїм торжеством. У дитячій мстивості міститься мотив,
протилежний симпатії і співчуття. Перші антипатії можуть
з'явитися на грунті гніву і на грунті страху (В. В. Зеньківський).

8. Гіперактивні діти мають, як правило, низьку успішність у школі, оскільки їх поведінка не відповідає віковій нормі і ускладнює включення їх

Гіперактивні діти мають, як правило, низьку успішність у школі,
оскільки їх поведінка не відповідає віковій нормі і ускладнює
включення їх в навчальну діяльність. На уроках ці діти зазнають
серйозних труднощів при виконанні завдань. Вони «випадають з
процесу» виконання завдання, не здатні до самоконтролю і
самоорганізації. Припускають масу помилок через неуважність.
Порушення поведінки гіперактивних дітей позначаються і на
характері їх спілкування з однолітками. Їм важко встановлювати і
підтримувати дружні стосунки, вони часто є джерелами конфліктів і
швидко стають знедоленими. За даними фахівців, ці діти мають
великі проблеми і в родині. Вони недисципліновані, неслухняні, не
реагують на зауваження. Більшість таких дітей мають низьку
самооцінку. У них нерідко відзначається деструктивна поведінка,
упертість, агресивність, брехливість, схильність до крадіжок та
інші форми асоціальної поведінки (І. В. Дубровіна). Гіперактивні
діти - дуже важкі діти, які часто доводять до відчаю, як батьків, так і
вчителів, пише М. Раттер.

9. Дитяча упертість

10. Дитячі емоції

11. Дитяча мстивість

12. Гіперактивні діти

13. Дякую за увагу!