Михайло Василюк

1.

2.

3.

Ці чудові рядки належать співцю
Придунайського краю, самобутньому поетукобзарю, чудовому музиканту-бандуристу
Михайлу Василюку.
Його вірші та пісні живуть, хвилюють душу і
допомогають в розбудові України, про
незалежність якої він мріяв і присвятив їй свої
рядки:
Без незалежної мені
Не жить на світі незалежно.
Не розмовлять беззастережно
Й не звідать волі й уві сні.

4.

Михайло Деонисійович Василюк народився 23
лютого 1942 року в с. Казбах (Лужанка) Тарутинського
району Одеської області в родині переселенців зі
Львовщини.
У 1943 році сім’я Василюків переїхала в село
Новоселівку Арцизького району.
Він рано навчився грати на гармониці, бояні, з часом
оволодів грою на багатьох музичних інструментах. В
15 років друкував свої перші вірші в районній газеті.
Дитинство було тяжким. Рано осиротів. Своє
сирітство згадує у віршах «Сором» та «Калачі»:

5.

Я наплакався вволю …
Я стояв біля тину.
Захлинаючись слізьми,
Їв позичений хліб.
Я не кляв свою долю,
Ані прикру годину, Просто я був голодний Майже четверо діб!

6.

Його талановита душа вбирала до себе колорит народних
традицій. Незаурядні поетичні і музичні здібності Михайла були
замічені.
Він приймає участь в районних, обласних, республіканських
конкурсах молодих самодіяльних поетів та композиторів. Про
нього йде слава, як про талановитого виконавця своїх творів під
баян, бандуру.
Працює директором будинку культури в селі Кислиці, потім в
Першотравневому. Організовує нові колективи, шукає нові форми
роботи, вивчає та впроваджує в роботу традиції та звичаї свого
краю.

7.

Я не хочу далеких доріг,
Я живу у своєму селі,
А коли надоїсть мені тиша,
Я візьму свій баян голосний,
І зійдуться до мене дівчата,
І прийдуть до дівчат парубки,
Й заколишуться в вальсі крилатім
Хвилі пар молодих залюбки

8.

Роки напруженої роботи у районі були насичені
великими досягненнями. М.Василюк став одним із
ініціаторів відтворення на самодіяльній сцені класичних
творів. Відновлена робота музично-драматичного театру.
Поставлені опери Гулака Артемовського «Запорожець за
Дунаєм» та Миколи Лисенка «Наталка-Полтавка»,
«Сватання на Гончарівці», «Москаль-Чарівник» та ін.,
які були показані на сценах далеко за межами
Придунав’я.
Згодом М. Василюк стає мешканцем Ізмаїлу, працює
директором клубу моряків.
Десять років життя в Ізмаїлі виявились особливо
активними й творчими. Він керував хором, виступав як
Кобзар, читав власні вірші, виконував народні та свої
пісні, брав участь у різноманітних культурно-мистецьких
заходах.
Але найдорожчим для себе він вважав ймення Кобзаря,
яким і являвся офіційно, як член спілки Кобзарів
України.

9.

Освоївши гру на бандурі, він ніс з нею слово і пісню до людей. Бандура стала його
улюбленим інструментом – незмінною супутницею його кобзарських виступів.
Любов до Кобзарства зародила в авторові думку про створення вокального
ансамблю, який би доносив народну пісню до слухачів.
Підібрав любителів співу і назвали співочий колектив «Кобзарська дума», який
має звання народного. Являється улюбленим колективом міста. Дякуючи
«Кобзарській думі» пісні Василюка відомі в Придунав’ї, Одесі, Миколаєві, Києві
та закордоном.
Зараз «Кобзарська дума працює під керівництвом талановитої людини, вірного
носія традицій колективу Івана Борисовича Попазова.
В житті кожної людини є затишний куточок, де вона відпочиває душею, набирає
натхнення. Для Михайла Деонисійовича таким куточком була родина, лагідна
дружина – Ніна Давидівна та донечки – Оленка і Іванка.
Сонячну пісню склав та написав на честь народження доньки Іванни, на 35-річчя
з дня народження дружини написав вірша «Минуло літо», згодом написав музику
і ця пісня ввійшла в репертуар «Кобзарської думи».
Наділений дивовижною чутливістю у сприйнятті навколишнього світу Михайло
Василюк міг надзвичайно тонко відчувати природу, її красу. Картини саме
придунайської природи в різні пори року автор змальовує в багатьох своїх
віршах:

10.

Більше 15 років велась розмова про збірку поезій М.Василюка. Були
роки розчарувань, але дякуючи наполегливості друзів, щирих
шанувальників його таланту – збірка була видана з назвою «Серце
на долоні бандури».
Доля відміряла Михайлу Деонисійовичу Василюку 49 років. 11
вересня 1991 року його не стало. Але як багато ним було зроблено за
кілька десятиліть творчої і громадської діяльності.
Михайло Василюк – людина полум’яного темпераменту, творчого
шаленства залишив нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу їх
красу. Вогнистий син України, співець життя, молодості, любові –
таким він залишився у пам’яті друзів і сучасників.
Велику думу в пошуках великих
І день, і ніч твори і осягай,
Струмочком джерела прозоролиним
Через загати русло починай.