Василь Стус

1.

Ми ще повернемось,
обов’язково повернемось,
бодай – ногами вперед,
але: не мертві,
але: не переможені,
але: безсмертні
В.Стус

2. Життєвий і творчий шлях Василя Семеновича Стуса (1938-1985)

Або світ прийме таким мене,
як я є, як мене народила мати,
- або вб′є, знищить мене!
В. Стус

3. 6 січня 1938 року у с. Рахнівка Вінницької області народився Василь Семенович Стус

4.

1939 року батьки — Семен Дем'янович та Ірина
Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині
Донецьк),
аби
уникнути
примусової
колективізації. Батько завербувався на один із
хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки
забрали туди своїх дітей.

5. Василь був четвертою дитиною в родині

6.

1944 – 1954 рік –
навчання в
середній школі
№75
м. Сталіно
(Донецьк), яку
закінчив зі
срібною медаллю

7.

1954 – 1959 рік – студент
Донецького
педагогічного
інституту. Отримує освіту за
спеціальністю “Українська мова і
література”

8. Меморіальна дошка на першому корпусі Донецького національного університету

9. 1959 рік – закінчивши з червоним дипломом інститут, їде працювати вчителем української мови та літератури на Кіровоградщину.

10. 1959 рік – у “ Літературній газеті” виходить перша збірка творів з передмовою Андрія Малишка

11.

Під час служби
в армії,
м. Чебаркуль,
1961 рік

12. 1963 рік – вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Готує до друку поетичні збірки “Круговерть” і

“Зимові дерева”

13. У вересні 1965 під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві взяв участь в акції протесту проти

арештів серед
української інтелігенції, за що Стуса звільнили з
інституту. Після цього заробляв на життя,
працюючи на будівництві, в котельні, в
конструкторському бюро.

14. Грудень 1965 року – одружився з Валентиною Попелюх

Весняний вечір. Молоді тумани.
Неон проспектів. Туга ліхтарів.
— Я так тебе любила, мій коханий.
— Пробач мене — я так тебе любив.
І срібляться озерами долини,
шовковий шепт пригашених калюж,
мені ти все життя, немов дружина,
мені ти все життя, неначе муж.
— А пам'ятаєш? — Добре пам'ятаю.
— А не забув? Чи не забув? — О, ні.
— Здається, знову в молодість вертаю,
все наче увижається вві сні.
І першу зустріч? Першу і останню.
— А я лиш першу. Ніби й не було
минулих років нашому коханню,
не вір, що за водою все спливло.
— Не треба, люба. Знаю, що не треба.
Хай давні душі б'ються на ножах.
А єдиніться — предковічне небо
вам спільний шлях покаже по зірках.

15. Через рік у них народився син Дмитро

16.

У 1966–1968 pp. у видавництвах «Молодь» та
«Радянський письменник» лежать без руху його
перша поетична збірка «Круговерть» та два
варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не
були видрукувані.

17.

А́лла Олекса́ндрівна Го́рська
(* 18 вересня 1929, Ялта— † 28 листопада 1970, Васильків)—
українська художниця-шістдесятниця і відомий діяч
правозахисного руху 1960-х років в Україні.

18.

Ярій, душе. Ярій, а не ридай
Пам'яті А. Г.
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай - червону тінь калини
на чорних водах - тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
* Вірш пам'яті художниці Алли Горської, по-звірячому
вбитої за загадкових обставин 1970 р.

19.

У 1970 році виходить
третя збірка поезій
«Веселий цвинтар».

20.

Церква святої Ірини
криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б'ється об мури грудьми.
Глипає оком в'язниця,
наче сова із пітьми.
Київ за гратами, Київ
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв
а чи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.

21. Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і

пропаганду». Весь термін ув'язнення
перебував у концтаборах Мордовії.

22.

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.

23.

Улітку 1979 року повертається до Києва
і вступає до Гельсинської спілки,
працює формувальником на заводі в
цеху лиття на заводі з ремонту та
виготовлення
засобів
механізації
будівництва ім. Паризької Комуни.
Через хвороби, набуті у в’язниці, не
витримав фізичного навантаження,
звільнився.
У лютому 1980 р. його
зараховують учнем
намазувальника затяжної кромки
на конвеєр Київського
виробничого взуттєвого
об’єднання «Спорт», незабаром
йому присвоюють II розряд
намазувальника затяжної кромки.

24. У травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

25.

Вирок Стусові — сором радянській
репресивній системі. Стус — поет.
Невже країна, в якій уже загинули
або
зазнали
репресій
і
переслідувань численні її поети,
потребує нової жертви, нового
сорому? Я закликаю колег Василя
Стуса, поетів і письменників у
всьому світі, моїх колег-вчених,
Міжнародну Амністію, всіх, кому
дорога
людська
гідність
і
справедливість, виступити на
захист Стуса.
Андрій Сахаров

26. Василь Стус занотував сам про умови перебування в колонії: “Таких жахливих умов, як тут, люди не пам’ятають ні з Мордовії, ні

на чорних
зонах, ні із Соловки. Одне слово, режим,
запропонований у Кучині, сягає
поліцейського апогею. Будь-яка апеляція
до Верховної Ради залишається без
відповіді, бо найчастіше загрожує кара.
Буквально за півроку в мене тричі
забирали побачення, чи не через місяць –
так званий “ларьок”, підряд три тижні
відсидів у ізоляторі. Здається, ніде не
було такого, щоб за голодівку забирали
побачення… Мене двічі карали за
голодівку”.

27. Упродовж 1980 – 1985 рр. створює останню збірку віршів “Птах душі”

28.

У листах до неньки
писав: «Не оплакуй
моїх
фотокарток,
мамо. Це щастя –
мати таку долю, як у
мене. Почуваю себе
добре, бо нікому не
робив зла, бо дбав не
тільки про себе. І від
того мені світло на
душі».

29.

На Колимі запахло чебрецем
і руто-м'ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов'ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
"Татусю, до побачення!" А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.

30.

На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.

31.

Г.Белль у 1985 році
висунув на здобуття
Нобелівської премії за
збірку «Палімпсести»

32.

28 серпня 1985
Стуса відправили
в карцер. На знак
протесту він
оголосив
голодування.

33.   У ніч із 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини

Могила В. Стуса на цвинтарі
в с. Копально
У ніч із 3 на 4 вересня
він помер, можливо, від
переохолодження. Його
поховали на табірному
цвинтарі. Прохання
родини перевезти тіло
додому відхилили на
тій підставі, що не
вийшов термін
ув'язнення.

34. Карцер, у якому загинув В. Стус

Колонія, у якій загинув В. Стус
Карцер, у якому
загинув В. Стус
Барак, у якому
утримувався і
загинув В. Стус

35.

…Ми ще повернемось,
обов’язково
повернемось, бодай —
ногами вперед, але: не
мертві, але: не
переможені, але:
безсмертні.
Василь Стус

36. 19 листопада 1989 року прах В. Стуса перевезений до Києва й перепохований на Байковому кладовищі

37.

Життя після смерті:
У листопаді 1989року Василя
Стуса разом із побратимами
Юрієм Литвином і Олексою
Тихим, що також загинули в
таборі
ВС-389/36
селища
Кучино, перепоховали в Києві
на Байковому кладовищі.
Могила Василя Стуса

38.

Життя після смерті:
1991 Стуса посмертно відзначено
Шевченківською премією за збірку поезій
«Дорога болю» (1990).
Його твори видаються великими
тиражами. Зокрема, опубліковано такі
книги:
«Вікна в запростір» (Київ, 1992),
«Золота красуня» (Київ, 1992),
«І край мене почує» (Київ, 1992),
«Феномен доби» (Київ, 1993),
Твори в шести томах, дев'яти книгах
(Львів, 1994—1994).

39.

1990 р. – вийшла
перша в Україні
збірка вибраних
поезій В. Стуса
«Дорога болю».
За неї в 1993 р.
автору присуджено
Державну премію
України
ім. Т. Шевченка

40.

25 грудня 1997р. Указ
Президента України
Л. Кучми Про
нагородження відзнакою
Президента України
«Орден князя Ярослава
Мудрого» V ступеня
поета Василя
Стуса(посмертно)

41. 26 листопада 2005 «за незламність духу, жертовне служіння Україні і національній Ідеї, високі гуманістичні ідеали творчості»

президент України
Віктор Ющенко
посмертно присвоїв
В. Стусу звання
Героя України

42.

Життя після смерті:
За поезіями Стуса
здійснено вистави:
поетична композиція
(1989, Львівський
молодіжний театр),
«Птах душі» (1993,
київський мистецький
колектив «Кін») та ін.
Львівский
молодіжний театр
ім. Леся Курбаса

43.

Життя після смерті:
Документальна трилогія "Просвітлої дороги свічка
чорна". Пам’яті Василя Стуса.
фільм 1: "Верни до мене, пам'яте
моя"
фільм 2: "У білій стужі сонце
України"
фільм 3: "Розіп"ятий на чорному
хресті"
Режисер: Станіслав Чернілевський
Сценарій: Дмитра Стуса, Володимира
Шовкошитного, Станіслава
Чернілевського
Кіностудія: "Галичина-фільм" 1992
Творців фільму висували на здобуття Шевченківської премії, але
місця серед її лауреатів їм допоки не знайшлося.

44.

Життя після смерті:
Пам'ятний знак
Пам’ятник Василю Стусу в селі
В.Стусу
Рахнівка Вінницької обл.
у Калуші ІваноФранківської області
Пам’ятник Василю
Стусу у Вінниці на
площі Василя Стуса
Пам’ятник Василя Стуса, який
встановила
ніжинська «Просвіта».
Пам’ятний знак
Василю Стусу
В Києві на місці
будинку,
де він жив.

45.

Пам′ятник В. Стусу у Вінниці

46. Музей Стуса у с. Рахнівка

47. Музей Стуса у м. Донецьк

48.

Життя після смерті:
Премія імені Василя Стуса
Премія заснована 1989 Українською асоціацією
незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Вперше
вручалася у Львові. 1990 набула столичного статусу.
Премія присуджується авторам, які мають видатні
успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську
позицію, активно присутні в українському культурному
просторі.
Серед лауреатів премії (яких уже понад 60):
14 січня 2014:
Святослав Вакарчук
Руслана Лижичко
Олександр Положинський

49. Василь Стус очима відомих людей

В. Стус – це голос сумління у світі розхитаних і
розмитих понять правди, порядності, честі.
Є. Сверстюк
В. Стус – це образ живої віри, живої єдності з Богом
творіння як частки української тверді.
Л. Лук’яненко
Стус – це свіча у кам’яній пітьмі.
І. Дзюба
“Закликаю всіх, кому дорога людська гідність і
справедливість, виступити на захист Стуса”.
акад. А. Сахаров
Поезія Стуса – це осмислене буття, роздуми над її
місцями у суспільстві.
Михайлина Коцюбинська

50. Листи до сина

Учися жити - то високе мистецтво,
якого чимало людей так і не навчилося,
хоч прожили життя. Але тут і дивувати
ніяк:
хто
вчить
жити?
Люди,
народившись, вважають, що жити вони
вміють. Для багатьох це - прибільшувати
свою
власну
порожнечу
всякими
набутками - давай купимо те чи те. Оце - і
все життя: заслонити свою порожнечу
громаддям машин, телевізорів і т. д. Але це смішне вміння, це наївна спроба втекти
од життя на луки задоволення. Життя не є
насолода. І не є задоволення. Воно має
свій насущний житнiй, із остюками,
смисл. У тому насущникові - міра життя.

51.

Людина - це обов'язок, а не титул
(народився - і вже людина). Людинатвориться, самонароджується. Власне,
хто Tи є поки що? Кавалок глини
сирової, пластичної. Бери цей кавалок у
обидві жмені і мни - доти, поки з нього
не вийде щось тверде, окреслене,
перем'яте. Уяви, що Бог, який творить
людей, то Tи є сам. Tи є Бог. Отож, як
Бог самого себе, мни свою глину в
руках, поки не відчуєш під мозолями
кремінь. Для цього в Тебе найкращий
час. Творися ж!

52.

Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував
собі сповідь: що ти зробив за місяць чи два доброго, що
злого. І картав себе за недобре. І виробив був добру
здатність - дбати про душу. Чиста, світла душа - то
запорука людського здоров'я. І завжди приємно було
згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добре вводить
нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто
cyciдами. Так само - дбай про своїх друзів. Bони повинні
бути чисті, добрі. Інших друзів не треба. А добрі друзі
допомагають pocти і cтавати кращим.

53.

…Коли в Тебе буде чисте, безгрішне
серце, тоді Тобі легко житиметься в світі - де
б Ти не був і які б лиха не зазнавав. Бо
будеш, як світлий вогник, чистий промінь,
до якого все тягнеться з найчистішими
поривами. Бо будеш сам прекрасною
людиною - такою, як Твоя мама, як бабуся
Їлинка. Не гріши,сину. Це перше правило. І,
може, єдине. Ні перед ким - ні перед людьми
(байдуже - добрими чи злими), ні перед
деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як
Бог. А все те - хто Tи, що Tи сам, а все те –
ким би cтати? - однаково: філософом чи й до
oтари пастирем. Байдуже, ким Tи будеш,
тобто, з якої чесної праці їстимеш свій хліб
щоденний. Бо, маючи ясну безгрішну душу,
будеш, як Бог. Тобто, таким, яким Тебе,
людину, задумала природа.

54.

Дорогий сину!
Таткові нелегко нині, може, не
скоро вдасться і звидітися. Отож –
рости добрим козаком, чесним і
правдивим, не потурай злу і знай,
що Твій батько віддав усе своє
життя, аби людям жилося краще –
всім людям, на всій землі.
І рости чесним українцем, а не
яловим хахлом.
Цілую. Вірю в Тебе.

55.

І знов Господь мене не остеріг,
І знов дорога повилася.
Тож – до побачення – у просторі
І – до побачення у часі.
В. Стус. Останній вірш

56.

«Як добре те, що
смерті не боюсь я…»
Вірш «Як добре те, що
смерті не боюсь я…»
певною мірою можна
вважати програмним
для поета, у ньому
сконцентровано його
життєве кредо.
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

57. Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой, — через асоціацію з образом Ісуса Христа, який

сам ніс свій тяжкий хрест.

58.

Словник:
Скверна - щонебудь мерзенне,
порочне, те, що
викликає огиду.

59.

Тема : висвітлення життєвого кредо поета,
висловлення останнього слова несправедливо
засудженого героя, зверненого до неправедних
суддів.
Ідея: уславлення людської гідності, утвердження
справедливості обраного і пройденого шляху, віра
в те,що життя прожите чесно й недаремно.
Літературний рід: лірика
Вид лірики: філософська
Жанр: медитація
Віршовий розмір: ямб
Римування: перехресне

60.

Словник:
Медитація (лат. meditatio — роздум) —
вірш філософського змісту, в якому
автор передає свої глибокі роздуми про
деякі важливі проблеми, інколи
глобального значення (життя і смерть,
дружба і кохання, людина і природа).

61.

Художні засоби поезії
Епітети:
Порівняння:
Тавтологія:
Риторичні
звертання:
Оксиморон:
Біблійний
фразеологізм:
Поетичне
кільце:
тяжкий хрест; недовідомі версти;незле
обличчя;
як син, тобі доземно уклонюсь;
чесно гляну в чесні твої вічі;
перед
вами,
судді,не
клонюся;
Народе мій, до тебе я ще верну…
в смерті обернуся до життя;
нести свій хрест;
смерті не боюсь я... в смерті з рідним
краєм поріднюсь.