Музичне мистецтво Середньовіччя

1.

Музична культура до ХІХ століття
МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО
СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Робота
Студента ІІ курсу
Семенчука Олександра

2.

План
Епоха середньовіччя та виникнення європейської
музичної культури
Розквіт професійної світської музики
Культура середньовічної Європи
Творчість трубадурів, трувертів, міннезінгерів,
Творчість композиторів середньовічної Європи
Гiйома де Машо, Філіпа де Вітрі
Діяльність Адама де ла Аля
Діяльність народних музикантів
Розвиток музичної теорії в Західній Європі

3.

Епоха середньовіччя та
виникнення європейської
музичної культури
Середньовіччя - велика епоха людської історії, час панування
феодального ладу.
Періодизація культури:
Раннє Середньовіччя - V - X ст.
Зріле Середньовіччя - XI - XIV ст.
Середньові́ччя — період європейської історії від V століття (падіння
Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи
Відродження та Реформації, кінець XV століття — початок XVI
століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше
відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько IX—XI ).

4.

Події середньовіччя
Події
ПадінняЗахідної
Римської імперії ∙ Велике
переселення народів ∙
Феодалізм ∙ Темні
століття Середньовіччя ∙
Епоха Відродження ∙
Розвиток технологій ∙
Арабські завоювання ∙
завоювання Османської
Імперії ∙ Ісламська
аграрна революція ∙
Золотий вік ісламу
Країни та
регіони
Релігія
Культура.
Англія
Вірменія
Грузія
Римо-католицька
церква ∙ Папство ∙
Православна
Церква ∙ Іслам ∙
Халіфат ∙ Хрестові
походи ∙
Схоластика ∙
Розквіт чернецтва
∙ Єретичні рухи ∙
Інквізиція
Мистецтво
Середньовіччя
Архітектура
Література
Філософія
Музика
Алхімія
Астрологія
Кухня

5.

Виникнення європейської
музичної культури
Термін музика середньовіччя охоплює
період в європейської історії музики від
падіння Римської Імперії (V століття) до
початку XV століття, коли на зміну
прийшла епоха Відродження. Загальними
рисами цього періоду є сильний зв'язок із
релігією, перевага одноголосся, аскетизм,
акапельний спів і переважання модальних
ладів. На епоху середньовіччя припадає
діяльність Гвідо д'Ареццо, що перший
запропонував систему сольмізації, що
уможливила точний запис нот.

6.

Джерела дослідження
Відомості про середньовічну музику базуються на її
рукописах, що збереглися до нашого часу. Створення
музичних рукописів було дорогою справою як через
дорожнечу пергаменту, так і трудомісткість процесу
переписування, тому лише найбагатші інституції могли
собі дозволити створення таких манускриптів,
переважно це були церкви і монастирі. Цими
інституціями зберігалися зразки як духовної, так і
світської музики, проте збережені рукописи не
відбивають різноманіття популярної музики того часу.
Занотована музика початку епохи виглядає
одноголосною і ритмічно рівною, тобто текст співався в
унісон без інструментального супроводу.

7.

Інструментарій
Інструменти, на яких виконувалася середньовічна
музика збереглися до наших днів, хоча і в різних формах.
Флейти вироблялися переважно з дерева, а не металу
(як зараз) і були як поздовжніми так і поперечними,
подібними до сучасних блок-флейт. Популярними були
пан-флейти, що також виготовлялися з деревини.
Поширені були щипкові струнні інструменти, такі як
лютня, псалтеріон, а також цимбали, на яких до XIV
століття також грали защипуванням струни і лише після
XIV століття, коли була винайдена технологія
виробництва металевих струн, ударами паличками.
Першим зафіксованим в Європі смичковим
інструментом стала колісна ліра, що потрапила з
Візантії. Існували також струнні інструменти без
резонуючого корпусу, подібних сучасній арфі, існували
також і ранні версії скрипок і тромбонів.

8.

Система нотації
Середньовіччя є епохою, коли сформувалися
система нотації та основи музичної теорії, що
лягли в основу подальшого розвитку європейської
музики.
З розвитком та ускладненням літургії. Також з прагненням
Риму централізувати церковні служби актуалізувалася і
потреба у фіксації церковних співів з тим, щоб не тільки
полегшувати їх запам'ятовування, але й передавати на
великі віддалі. Першим кроком до вирішення цієї проблеми
стала введення різноманітних знаків, що записувалися над
текстом, ці знаки називалися невмами, а нотація стала
називатися невменною. Цей тип нотації почав
використовуватись у 8-9 століттях, а його витоки більшість
дослідників погоджуються, що їх найближчими
попередниками є грецькі і романські граматичні знаки, що
позначали важливі моменти декламації — підйом та спад в
інтонації. Такими двома класичними знаками були acutus,
що відображав підвищення інтонації та gravis, позначав
пониження. Проте невменна нотація не вказувала
абсолютної звуковисотності, а також не відображала і
ритмічні тривалості.
Важливу роль у реформуванні нотації
відіграв Гвідо д'Ареццо (перша половина XI
століття), який увів систему сольмізації, 4-х
лінійний нотний стан з літерним
позначенням висоти звуку на кожній лінії, і
ключ. Цей спосіб отримав назву хоральної
нотації, що використовувалася для запису
григоріанських хоралів. Нарешті з XIII
століття хоральну нотацію витісняє
мензуральна, що дозволяла фіксувати не
тільки висоту, але і тривалість звуків. Серед
перших її творців — Йоханнес де Гарландіа,
Франко Кельнський, Вальтер Одінгтон,
Єронім Моравський. На Русі в цей час отримав
поширення знаменний розспів, який
записувався за допомогою безлінійних знаків
— «знамен» або «крюків».

9.

Сольмізація
Сольміза́ ція (італ. solmisazione — від назв нот соль і мі) —
в загальному значенні — артикулювання спеціальними
складами різних елементів (звуковисотних, ритмічних)
музичної мови. У вузькому значенні — система нотації, що
включає 6-ступеневий звукоряд з певним співвідношенням
інтервалів і складових позначень щаблів (до, ре, мі, фа,
соль, ля). Ці назви походять з початкових складів перших
шести рядків латинського гімну св. Іоанну. Уведена Гвідо
д'Ареццо в XI столітті замість невменної системи нотації як
прообраз сучасної нотації.
Табулатура
Табулатура, або табулятура —
форма (схема)
інструментальної нотації, що
використовує замість нот (чи
поряд з нотами) букви або
цифри.
У типовій табулатурі мелодія
показана на кількох
горизонтальних лініях, (у
випадку з гітарною
табулатурою) що
відповідають струнам гітари;
ноти позначені цифрами ладів
і розташовані послідовно за
долями.

10.

Культура середньовічної Європи
Раннє Середньовіччя
В одязі періоду раннього Середньовіччя
лежить стиль, що залишився
європейцям від періоду великого
переселення народу, примітивне взуття
та обмотки для штанів. Довгі й короткі
туніки, що надягають одна на одну,
плащі — від шкір до зшитих шматків
тканини, сколених, пов'язаних,
прошнурованих, з оів. Це хутряні та
шкіряні плащі, шкіряні та кістяні
елементи захисного одбробкою і без.
Штани: короткі, до колін, довгі,
прикріплені обмотками до литок і
заправлені в шкіряні панчохи або
взуття — постоли.
Пізнє Середньовіччя
Період панування церкви визначив
спосіб життя середньовічної людини,
соціальні кордони суспільства і
естетичне кредо. Хрестові походи
(1095—1270) супроводжували вплив
східної моди на європейську. Уніфікація,
продиктована бідністю і примітивністю
виробництва, заповнюється гонитвою за
обсягом та розміром. Лицарські турніри і
вся супровідна їх екіпіровка — лати,
штандарти і герби, бліо, попони коней —
у своїй строкатості і асиметрії малюнків
породили костюми так і називалися —
«гербовими».

11.

Розвиток науки і технологій
Оксфордський, Кембриджський університети були
засновані в цей час.
Починаючи з XII—XIII століття, у Європі стався
різкий підйом розвитку технологій і збільшилося
число нововведень в засобах виробництва, що
сприяло економічному зростанню регіону. Менш
ніж за століття було зроблено більше винаходів,
ніж за попередні тисячу років.
Були винайдені гармати, окуляри, артезіанські
свердловини і крос-культурні впровадження: порох,
шовк, компас і астролябія прийшли зі Сходу. Були
також великі успіхи в суднобудуванні і в годинах. У
той же час величезна кількість грецьких і
арабських робіт з медицині і науці були переведені
і поширені по всій Європі.

12.

Творчість композиторів
середньовічної Європи
Гiйома де Машо, Філіпа де Вітрі
Ґійом де Машо́ (Guillaume de Machaut, близько 1300 —
квітень 1377) — французький поет і композитор. Автор
понад 400 збережених віршів, найважливіший представник
музичної школи Ars nova. Машо — перший відомий за
іменем композитор, що написав повний цикл музики до
католицької меси.
Гійома де Машо
Машо вважається найвідомішим та найвпливовішим
композитором своєї епохи. Більшість його творів відносяться
до куртуазної любовної лірики й мають одну з п'яти форм
свого часу (ле, віреле, мотет, балада й рондо). Найбільший
вплив на наступні покоління музикантів виявилися його
багатоголосні пісні (балади й рондо). У деяких творах Машо
один з голосів (тенор) співає духовні тексти, а інші голоси
одночасно співають світські любовні вірші.

13.

Філіпп де Вітрі (фр. Philippe de Vitry, також
Філіп Вітрійський, 1291-1361) - французький
композитор і теоретик музики, який змінив
систему музичної нотації та ритміки. Автор
трактату «Нове мистецтво» (лат. Ars nova),
ім'ям якого називається період в історії
західноєвропейської музики.
Філіп де Вітрі
Вітрі́ належать 9 мотетів, включених до Ivrea Codex[en], та 5
мотетів зі збірки «Роман про Фовеле» (Roman de Fauvel).
Мотети Вітрі написані здебільшого у витонченій техніці
ізоритміі.
Паризький і Ватиканський списки «Ars nova» — найповніші
конспекти трактату (існують ще чотири рукописи). Ймовірно,
трактат «Ars nova» містив першу (нині втрачену) частину,
присвячену аналізу багатоголосої музики XIII століття («Ars
antiqua»). Деякі цікаві трактати про контрапункт XIV століття,
що раніше приписувалися Вітрі, зараз вважаються анонімними
і свідчать про його значення як науковця і авторитетного
викладача музики.

14.

Діяльність народних
музикантів
Музична культура, а саме рабовласницьких та ранньофеодальних
країн стародавнього світу характеризується діяльністю
професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті,
брали участь в масових обрядах. Вперше, окрім практичної та
духовної функції, в музиці починають відособлюватися естетичні
функції — наприклад, в Стародавній Греції проводились змагання
музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси.
Розвиваються різні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них
музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають
перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча
переважаючою формою залишається усна. Виникають перші
музично-естетичні вчення (наприклад, у Китаї — Конфуція, у
Греції — Піфагора, Платона, Аристотеля, у Римі — Лукреція).
Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності,
близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу
(магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим
встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація
використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів)

15.

Розквіт професійної
світської музики
Основні етапи
Становлення професійного музичного мистецтва в
епоху середніх століть. Середньовічна культова
(православна і католицька) і світська музика як два
напрямки професійної музичної творчості. Анонімність
творчості. Народна музика середньовіччя. Поза
особистість музичного мистецтва середніх століть
(професійного і народного). Виникнення багатоголосся.
Діяльність Леоніна та Перотіна. Жанр меси. Жанр
мотету як унікального явища музичної культури ХІІІХІV 9 століття. Музичне мистецтво трубадурів,
труверів та менестрелів. Музичний інструментарій.
Розвиток музичної теорії: Гукбальд, Гвідо д’Ареццо.
Світська професійна музична
культура була представлена
пісенними, інструментальними
жанрами, театральними дійствами,
що супроводжувались музикою.
Одним із найпоширеніших у світському музичному побуті став
жанр канту. Саме в ньому збереглись риси раннього партесного
співу. Кант - це куплетна пісня без інструментального супроводу,
що виконується чоловічим ансамблем чи хором.

16.

Творчість трубадурів, трувертів,
міннезінгерів,
Трубадур
Трубаду́ ри (від окс. trobar «знаходити» (складати вірші)) —
середньовічні (XI—XIII ст.) провансальські поети-барди,
автори пісень і, часто, виконавці.
Уже на кінець ХІ століття з'являється перший
трубадур Провансу — Гільом, ІХ Трубадур (оксит.
Guilhem IX de Peiteus, фр. Guillaume IX le
Troubadour; 22 жовтня 1071 —10 лютого 1126 рр.),
також граф Вільям Пуат'є (Гійом VII) і герцог
Аквітанії, прадід Річарда І Левове Серце.
Хронологічно, перший із відомих трубадурів, Гільом
Аквітанський, вважається родоначальником не
лише провансальської, а й європейської поезії.

17.

Труверти
Труве́ ри (фр. trouvères, етимологія аналогічна до
слова «трубадури», лише не від окситанського, а
французького дієслова trover, trouver —
знаходити, зображати, складати):
У літературознавстві — ліричні французькі поети
кінця XI — початку XIV ст., спадкоємці традицій
провансальських трубадурів.
У широкому сенсі слова — середньовічні
французькі поети зазначеної епохи, автори
ліричних та епічних творів, героїчних поем, а
також романів чи фабльо).
Трувери іноді були авторами творів, які
виконувалися іншими особами, але дуже часто
вони самі були жонглерами або менестрелями,
тобто авторами та виконавцями одночасно.
Поезія труверів поділяється на три основних
періоди.

18.

Міненнзінгери
Мінезингери (нім. Minnesinger — той, що оспівує кохання)
— німецькі лицарські поети-співаки XII—XIV ст. Куртуазна
лірика мінезингерів склалася під впливом поезії романських
трубадурів і труверів. Головними темами німецького
мінезангу є служіння Дамі, висока любов, переживання
ліричного героя. Основні жанри, в яких творили німецькі
мінезингери, це любовний гімн (Minnelied), гімн світанку
(Tagelied), лейх (Leich), шпрух (Spruch). Першими
мінезингерами вважаються Кюренбергер і Дітмар фон Айст,
розквіт мінезангу пов'язаний з іменами Вальтера фон дер
Фогельвейде, Вольфрама фон Ешенбаха, Гартмана фон Aye,
Генріха фон Морунгена. До мінезингерів пізнього періоду
відносять Нейдгарта і Тангейзера.

19.

Діяльність Адама де ла Аля
Адам де ла Аль (фр. Adam de la Halle, також
відомий під прізвиськом Горбатий Адам, фр. Le
Bossu Adam, 1240, Аррас — 1288, Неаполь) —
французький поет і композитор, трувер.
Виховувався в абатстві Боксель, у Камбре. Належав до
духовного стану, але відмовився приймати сан. Виїхав
до Парижа й оселився у графа Роберта II д'Артуа. У 1282
році супроводжував графа в його поїздці до Неаполя, де
залишився жити і через п'ять років помер
З творчої спадщини Адама де ла Аля до нас дійшли 36
одноголосних пісень (шансон), не менше 18 jeux partis (піснідіалоги куртуазного змісту; див. тенсона), 16 рондо, 5
політекстових мотетів. Крім того, Адам — автор двох
невеликих п'єс: «П'єса про альтанку» (Jeu de la feuillée, бл.
1276) і «П'єса про Робена та Маріон» («Jeu de Robin et de
Marion», що була створена біля 1275 року й містила великі
музичні вставки. Сучасні дослідники розглядають цей твір як
далекий прообраз опери.

20.

Розвиток музичної теорії
в Західній Європі
Найбільш значною теоретичною концепцією музики
Середньовіччя є усвідомлення та розробка системи
восьми церковних ладів. Зрозуміти її сьогодні непросто середньовічне тлумачення поняття "лад" так само
вимагає розуміння історико-культурного контексту, як і
поняття "музики". Лад - зовсім не звукоряд (гамма) з
певними "кроками" звуків один за одним, хоч так вона
записувався в теоретичних трактатах ще в Стародавній
Греції. Це своєрідний "алгоритм" мелодій богослужіння,
які протягом століть були суто усній культурою
"виголошення" сакрального тексту в певному стані душі.
При відсутності письмової фіксації мелодії півчим
важливо було запам'ятовувати "поспівки", "мотиви",
необхідні для характеру конкретного богослужіння
обертів. По суті, середньовічна теорія лада була
мнемонічною системою, що забезпечує усне музикування.

21.

Найзнаменитіша фігура теоретика музики,
тобто її вченого "практика" - Гвідо з Ареццо
(бл. 990 - бл. 1 050). Вдячна тривала пам'ять
нащадків про цього вченого пов'язана з
декількома найважливішими речами. Поперше, Гвідо з Ареццо реформував нотний
лист, щоб полегшити півчим засвоєння
мелодій. Сутність нововведення полягала в
"винахід" нотного стану з чотирьох
різнокольорових ліній: червоною, чорною,
жовтою і знову чорною. На них і між ними
розміщувалися невми, а значення звуку
кожної лінії виставлялося латинською
літерою. З цієї ідеї згодом і сформувалися
знаки ключів, які до наших днів називаються
цими літерами-нотами: скрипковий ключ ключ сіль, басовий - фа, альтовий і
теноровий - ключі до.

22.

Іншим зовсім приголомшливим "винаходом"
Гвідо був новий метод навчання співу,
названий сольмізації. Формулою для
запам'ятовування звуків, які треба було
співати, була послідовність (гамма) з шести
звуків. Для кожного звуку він придумав
назви по перших складах гімну на честь св.
Іоанна, який все півчі прекрасно знали і
співали з благанням позбавити їх від
хрипоти. Кожен відрізок мелодії гімну
починався на тон вище попереднього, і за
першими словами рядків Гвідо присвоїв
звукам "імена": ut, re, mi, fa, sol, la. Ці назви,
що збереглися протягом тисячі (!) Років до
наших днів, полегшували церковним півчим
інтонування мелодійних інтервалів.

23.

Дякую за увагу!