«Гібридна війна». Ознаки гібридної війни в російській агресії проти України

1.

«Гібридна війна». Ознаки
гібридної війни в російській
агресії проти України.

2.

«Гібридна війна»
Росією була розв’язана і зараз продовжується проти
України так звана «гібридна війна», тобто повноцінна
війна — «гібридна» по формі та «асиметрична» за
змістом. Її відмінність характеризується як веденням
агресивних військових дій під прикриттям незаконних
збройних формувань, так і одночасним використанням
широкого спектра політичних, економічних, а також
інформаційно-пропагандистських заходів, з яких, як
правило, і починається ця «гібридна війна», та які її
супроводжують впродовж усього періоду військових
дій. Ряд провідних експертів Заходу небезпідставно
називають її ще як «війна нового покоління» або
«війна нової генерації».
Російська стратегія такої війни спрямована, перш за
все, проти слабких місць України і Заходу, а не проти
їх сили. Війна нового покоління відрізняється від
більшості експертних поглядів-оцінок на «…гібридний
конфлікт тим, що вона поєднує в собі непоказову,
приховану підтримку державою-агресором незаконних
збройних формувань з її безпосереднім, повноцінним
та навіть з елементами хизування втручанням на всіх
її етапах та у всіх формах». Окремі аспекти цієї
стратегії проявлялися раніше в Чечні, Молдові та
Грузії, але в Україні цю стратегію Росія одночасно і
тестує, і вдосконалює.

3.

Вступ
Російсько-український конфлікт за останні роки набув
глибинного і довгострокового характеру і призвів до
кардинальних змін у відносинах Києва і Москви.
Російська агресія завдала Україні безпрецедентних
людських, територіальних, економічних втрат і з усього
модельного ряду міждержавних відносин (не говорячи
про війну як таку) залишила Україні на тривалий період
лише формат конфронтаційного співіснування з Росією
— обмеженого, вимушеного, холодного — в залежності
від поточної ситуації.
Російсько-українська «гібридна» війна не є локальним,
периферійним конфліктом. Агресія Кремля несе не
лише загрозу державності України, її суверенітету, а й
єдності ЄС, загалом політичному устрою Європи. Тому
вкрай важливим є пошук адекватних, ефективних
відповідей, формування спільної політики протистояння
російській експансії.

4.

Цілі і завдання російської «гібридної»
агресії
Цілі
Цілями Росії у війні з Україною є блокування європейського та євроатлантичного
курсу України, повернення у сферу впливу Росії, а врешті-решт — дезінтеграція
української державності. Стосовно ЄС Кремль намагається розхитати єдність
європейського співтовариства, дискредитувати його базові цінності, посилити вплив
і контроль РФ над процесами на континенті, встановити новий устрій і порядок в
Європі за російським сценарієм.
Російський вплив набув таких загрозливих масштабів, що це змусило шефа
британської розвідки МІ5 Е. Паркера вперше за 107 років діяльності служби
виступити з публічною заявою 1 листопада 2016 р. В «The Guardian»: «…Вона
(Росія) використовує весь спектр державних органів для просування своєї
зовнішньої політики за кордоном у все більш агресивний спосіб — за допомогою
пропаганди, шпигунства, диверсій і кібератак. Росія веде сьогодні діяльність по
всій Європі та у Великій Британі…ї».
Аналізуючи цілі, які переслідує Кремль, можна дійти таких висновків.
Програма мінімум режиму Путіна — не допустити членства в ЄС і НАТО країн, які
утворилися на теренах колишнього СРСР — Грузії, Молдови та України в першу
чергу. По-друге, зламати євроатлантичну та європейську єдність і отримати залежні
від Москви режими в якомога більшій кількості європейських країн, а також
забезпечити лояльність США. По-третє, отримати доступ до дешевих, а краще
дармових ресурсів, у т. Ч. — людських.
Програма максимум — вийти на щось на зразок «Ялти-2», під час якої здійснити
новітній поділ світу на зони впливу, як це було за результатами Другої світової, і що
в результаті призвело до війни «холодної».

5.

Стратегічні завдання
Стратегічними завданнями російської гібридної агресії є поступова
дискредитація і розмивання базових європейських цінностей, об’єднуючих
країни ЄС, дезорієнтація громадської думки, формування впливового
проросійського лобі в європейському істеблішменті, сприяння поглибленню
розбіжностей між європейськими державами та інституціями ЄС. Тобто
нині йдеться вже не про відсіч європейського впливу на пострадянському
просторі — «зоні привілейованих інтересів» Кремля, а про ведення
масштабної гібридної експансії саме на теренах ЄС з метою
максимального послаблення/фрагментації (розвалу) Європейського Союзу,
мінімізації американської присутності на континенті і переформатування
усталеного європейського політичного устрою за російським сценарієм.

6.

Тактичні завдання
В рамках гібридної агресії російська сторона використовує
розвідувально-шпигунську діяльність, технології дискредитації
державних структур країн, здійснюється підтримка праворадикальних,
націоналістичних, популістських рухів, які продукують у суспільствах
країн ЄС антинатовські і антиамериканські настрої, триває адресна
робота у середовищі «співвітчизників» тощо. В країнах Європи
формуються мережі лояльних до Росії політичних, громадських
організацій, ЗМІ тощо.
Водночас, використовується і «силова складова» гібридного впливу
— за останні роки почастішали випадки «воєнного тестування»
системи оборони НАТО — створення провокації у повітряному і
морському просторі Європи з боку Збройних сил Росії.

7.

Характеристики «гібридної»
війни
Мета «гібридної» війни полягає у нав’язуванні противнику волі шляхом
застосування різних видів сили. При цьому бойові дії відіграють допоміжну
роль в ослабленні противника, будучи лише каталізатором
дестабілізаційних процесів, попередньо запущених за допомогою
економічних, політичних, інформаційних та інших методів. Росія була не
першою державою, яка застосувала «гібридну» війну проти інших країн, а
Україна — не першою жертвою «гібридної» війни. Різні прояви «гібридної»
війни та «гібридних» загроз були продемонстровані задовго до того, як
вперше з’явилася відповідна термінологія. Однак, російська агресія (яка
має «гібридний» характер) проти України стрімко популяризувала ідею
«гібридних» воєн, насамперед, у тих країнах, які відчувають загрозу
національній безпеці з боку Кремля.

8.

Етапи типової гібридної
війни:
Етап перший — підготовчий (вживаються заходи з
формування ідеологічних, політичних та військових
передумов майбутньої агресії).
Етап другий — активний (проводиться прихована
агресія проти обраної країни з метою безпосередньої
реалізації поставлених цілей).
Етап третій — заключний (закріплення своїх позицій в
країні-об’єкті агресії).Російсько-український

9.

Особливості російській «гібридній»
агресії проти України
Для України де факто це війна за
незалежність і відновлення
територіальної цілісності держави в її
міжнародно визнаних кордонах. Як би
не називали ці події на російських
телеканалах та в офіційних заявах
російських керманичів, для України та
міжнародної спільноти це не має
жодного значення. Адже Росія,
розв’язавши війну, поставила себе
поза міжнародним правом і
цивілізованими рамками
міжнародного життя. Чим далі
продовжується ця війна, тим більше
міжнародних організацій та окремих
держав визнають реальний стан
справ, який склався в результаті
російської агресії, і відходитимуть від
розмитих сором’язливих
формулювань в офіційних документах
та офіційних заявах, як це мало місце
в перші місяці після анексії Криму.

10.

«Гібридна» війна проти нашої держави засвідчила також відсутність
дієвості міжнародних глобальних і регіональних безпекових інститутів
(ООН, ОБСЄ, ЄС, Ради Європи, СНД) у врегулюванні міжнародних
конфліктів і локальних воєн та, як наслідок, — втрату ними міжнародного
авторитету. Конфлікт на Сході України виявив багато особливостей та
новітніх підходів Росії у військовій сфері. Окуповані російськими
військами Крим і ОРДЛО фактично перетворені в дослідницький полігон
для іспитів та тестування нових російських озброєнь та військової техніки,
а також для перевірки нових концепцій застосування російських військ та
проведення спеціальних операцій.
Руйнування української державності мало на меті:
• показати своїм громадянам катастрофічні наслідки будь-якої
протестної активності та запевнити його в підтримці «сильної руки»;
• сформувати для внутрішньої аудиторії образ ворога в особі
українського націоналізму та західного експансіонізму, який його
підтримує;
• нейтралізувати загрозу внутрішньої опозиції В. Путіну — як
ліберальної, так і націоналістичної;
• перехопити геополітичну ініціативу у Заходу, який переживає кризу
ідентичності та політичної спроможності;
• захистити свою нішу в глобальному поділі праці;
• конвертувати силову (мілітарну) перевагу в зростання політичного
впливу.

11.

Українсько-російський конфлікт вкотре продемонстрував, що, за бажання,
будь-яку країну (зокрема, й європейську) можна дестабілізувати та довести
до межі розпаду. І навпаки — відновити цілісність і стабільність країни, що
стала жертвою «гібридної» агресії, дуже складно, і це потребує зусиль
мало не всього світового співтовариства.
«Гібридна» агресія з боку Росії передувала війні на Донбасі, яка стала
класичним прикладом «гібридної» війни, що характеризується
застосуванням нерегулярних збройних формувань, місцевих кримінальних
груп, а також регулярних збройних сил Росії. При цьому Кремль офіційно
заперечує свою участь у збройному конфлікті та формально не несе
правової відповідальності за агресію проти України.
Збройний конфлікт на Донбасі є класичним проявом «гібридної» війни, яка
може стати поштовхом у напрямі дослідження цього сучасного феномена
та координації міжнародних зусиль щодо його протидії. При цьому,
«гібридні» війни Росії використовують багато інструментів, починаючи віл
поширення панічних чуток до мобілізації потенціалу церкви, агентів впливу
в економіці, політичних органах чи застосування так званої м’якої сили.

12.

Особливістю російсько-української війни стало також
ефективне використання меметичної зброї:

13.

Ступені небезпеки Україні та
країнам ЄС
«Гібридні» загрози становлять різні ступені небезпеки Україні та
країнам ЄС.
По-перше, на відміну від європейських країн, в Україні «гібридна»
війна вже стала доконаним фактом із активним залученням
російських військових, найманців та військової допомоги через
неконтрольовану ділянку кордону.
По-друге, на противагу Україні, майже всі країни ЄС перебувають
на найнижчих позиціях у рейтингу «Fragile States Index» за сумою
показників, які можуть призвести до дестабілізації [8]. Ефективні
державні інституції та низький рівень структурного насильства в
цих країнах значною мірою нейтралізують «гібридні» загрози з
Росії.
По-третє, сильні історичні зв’язки української політичної еліти та
фінансово-промислових груп з російським керівництвом зробили
Україну вразливішою до «гібридних» загроз з боку Росії, які в 2014
р. переросли у «гібридну» війну.

14.

Протидія «гібридним» загрозам
На думку експертів, Україні та Європі необхідно формувати комплексні
стратегічні підходи у протидії російській «гібридній» агресії, створювати
гнучкі та ефективні механізми реагування, зміцнювати єдність
європейських країн у протистоянні зовнішнім загрозам.
Оскільки «гібридні» війни та «гібридні» загрози являють собою
асиметричні виклики національній безпеці, то й держави повинні
реагувати на них асиметрично.
Як показує українська практика, «гібридна» війна загрожує насамперед
слабким країнам, нездатним протистояти гібридним загрозам з боку країн,
які мають значно вищий військовий та економічний потенціал. Відповідно,
дієвим засобом протидії «гібридним» загрозам є побудова ефективних
державних інституцій, здатних гарантувати безпеку, права і свободи
громадян та представляти інтереси суспільства.
Іншим кроком у протидії «гібридним» загрозам є збільшення
інформаційно-аналітичних потужностей органів державної влади, які
змогли б вчасно реагувати на потенційні виклики та адекватно оцінювати
їх небезпеку. Розвиток політичної культури та освіти може бути важливим
асиметричним методом протидії «гібридним» загрозам. Це дасть змогу
попередити посилення маргінальних груп, які зазвичай служать
інструментом реалізації цілей держави-агресора.