1.22M
Категория: БиологияБиология

Основи ендокринології та обмін речовин

1.

«Основи ендокринології
та обмін речовин»
Найменування
показників
Заочна форма
навчання (на базі
молодшого
спеціаліста, термін
навчання – 3 роки)
Кількість годин /
кредитів – 4 / 120
Галузь знань,
спеціальність,
освітньо-професійна
програма,
освітній ступінь
09 Біологія
091 Біологія
Біологія
бакалавр
Характеристика
навчальної
дисципліни
Вибіркова навчальна
дисципліна
Рік навчання - 3
Семестр – 6-й
Лекції - 18 год.
Лабораторні – 6 год.
Консультації – 14 год.
Самостійна робота –
82 год.
Форма контролю екзамен

2.

4.
5.
6.
Консультації
Лекції
2.
3.
Самостійна
робота
Усього
12
2
2
8
12
2
2
8
11
2
1
8
12
2
2
8
Морфофункціональна
характеристика
некласичних залоз
внутрішньої секреції
(підшлункова, вилочкова,
статеві залози,
шишкоподібне тіло,
параганглії)
14
2
2
2
8
Сутність обміну речовин. Загальні
особливості обміну речовин та
енергії
12
1
2
1
8
13
2
1
10
1
1
8
8
Назви змістових модулів і тем
1.
Лабораторні
роботи
Структура курсу
Загальна характеристика
ендокринної системи та поняття
про гормони
Загальні механізми дії гормонів
Особливості регуляції залоз
внутрішньої секреції
Морфофункціональна
характеристика класичних
залоз внутрішньої секреції
(гіпофіз, щитоподібна,
паращитоподібна,
наднирникова залози)
7.
Обмін вуглеводів, ліпідів та білків
8.
9.
10
Водно-сольовий обмін
Вітаміни
Температура тіла та її регуляція
10
11
1
2
13
2
2
1
8
ЗАГАЛОМ
120
18
6
14
82

3.

• Ендокриноло́гія — наука про будову та функції залоз внутрішньої
секреції (ендокринних залоз); про речовини, що ними виробляються (гормони) та їх
дію на організм людини (або тварини); а також про захворювання, що пов'язані з
порушенням функції цих залоз.
• Також під ендокринологією розуміють галузь практичної медицини, в якій
працюють лікарі (ендокринологи), що займається діагностикою та лікуванням
захворювань ендоринної системи.

4.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Ендокринні залози – (від грецького
endon – всередині, crino – виділяю), або
залози
внутрішньої
секреції,
є
спеціалізованими органами
або
групами клітин, основна функція яких
полягає у виробленні і виділенні у
внутрішнє середовище
організму
специфічних
біологічно
активних
речовин.
Продукти, які виробляються залозами
внутрішньої секреції, називаються
гормонами (від грецького hormao –
збуджую, активую).
Основні ендокринні
залози:
1 Шишкоподібне тіло 2 гіпофіз 3 Щитоподібна
залоза 4 Тимус 5 Надниркова
залоза 6Підшлункова
залоза 7 Яєчники (жінки) 8 Яєчки(чоловіки)

5.

ДО ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ ЛЮДИНИ ВІДНОСЯТЬ:
• Гіпофіз ( передня, середня і задня долі);
• Щитоподібна залоза;
• Прищитоподібна залоза,
• Наднирникові залози;
• Острівковий апарат підшлункової залози;
• Статеві залози (яєчники та сім’яники).
• Епіфіз (шишкоподібна залоза)
• Вилочкова залоза (тимус, загрудинна залоза).
Частина вказаних залоз (щитоподібна, прищитоподібна, гіпофіз,
наднирники) виконують виключно функцію внутрішньої секреції.
Інші залози (наприклад, статеві, підшлункова) виконують поряд з
внутрішньосекреторною і зовнішньосекреторну функцію, тобто є
залозами змішаної секреції.
Так, статеві залози виробляють не лише специфічні статеві
гормони, алей статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоїди),
Підшлункова залоза є місцем утворення не лише гормону інсуліну,
глюкагону, соматостатину, але й багатого на ферменти шлунковий
сік, який виділяється у просвіт дванадцятипалої кишки.

6.

Органи ендокринної системи

7.

Морфологічні ознаки ендокринних органів
1) за структурою є паренхіматозними органами;
2) не мають вивідних протоків;
3) основною тканиною майже всіх залоз внутрішньої секреції, що
визначає їх функцію, є залозистий епітелій;
4) ендокринні залози, незважаючи на їх значення для організму, мають
відносно невеликі розміри;
5) усі ендокринні залози оснащені добре розвиненою капілярною сіткою
(представлена синусоїдами, в середині яких потік крові сповільнений,
чим забезпечується триваліший та тісніший контакт залози з кров’ю);
6) продукти секреції ендокринних залоз мають загальну назву – гормони
або інкрети, які беруть участь в регуляції та координації функцій
організму;
7) тісно пов’язані з нервовою системою: з одного боку залози отримують
багату іннервацію з боку вегетативної нервової системи, з іншого –
секрет залоз діє через кров на нервові центри;
8) ендокринні залози тісно взаємопов’язані між собою: порушення
функцій однієї залози відображаються на роботі інших;
9) порушення функції залоз внутрішньої секреції є причиною
ендокринних захворювань: надмірної продукції гормонів (гіперфункція
залози) або недостатньої кількості утворення гормонів (гіпофункція
залози).

8.

ЕНДОКРИННА ФУНКЦІЯ ОКРЕМИХ ОРГАНІВ
• Нирки, які виконують основну видільну функцію, є також
своєрідною ендокринною залозою. Юкстагломерулярні клітини
секретують в кров гормон ренін, під впливом якого
ангіотензиноген перетворюється в ангіотензин, а останній
сприяє синтезу та вивільненню альдостерону.
• В нирках утворюється і інший гормон - еритропоетин, який
стимулює розвиток та вивільнення еритроцитів з кісткового
мозку.
• У печінці виявлені клітинні групи, які продукують та виділяють у
кров речовини, що регулюють судинний тонус, еритропоез та
інші важливі функції організму.
• Серце виконує ендокринну функцію. У його передсерді
синтезуються та виділяються в кров передсердний
натрійуретичний гормон, який є пептидом та впливає на
процеси ретенції натрію нирками.
• Тимчасовою ендокринною залозою
жіночого організму є
плацента, яка володіє високою гормоноутворюючою функцією.

9.

До внутрішньої секреції здатні не лише спеціалізовані ендокринні
залози чи органи, але й окремі клітинні групи,
які НЕ ОБ’ЄДНАНІ СТРУКТУРНО У САМОСТІЙНІ ОРГАНИ.
• Шлунково-кишкові гормони секретуються клітинами або
скупченнями клітин (ентериновою системою), що розміщені у
тканинах шлунково-кишкового тракту і відносяться до так званої
АПУД-системи (перші букви слів: amine content, precursor uptake,
decarboxylation, що означає вміст амінів, поглинання
попередників та декарбоксилювання).
• Трохи більше 30 років пройшло з часу відкриття нового класу
біологічно активних речовин – простагландинів (Pg). Спочатку
були ідентифіковані PgE2, PgF2, PgD2, які називаються
“класичними” простагландинами та мають широкий спектр дії.
Так, простагландини серії Е2 впливають на стан серцевосудинної системи, шлунково-кишкового тракту, репродуктивної
системи та органів дихання, є медіаторами запалення,
лихоманки та певних типів болю. Простагландини серії F
впливають на жіночу репродуктивну, дихальну та травну
системи.
• У 1975 році були описані тромбоксани, а в 1976 році –
простациклін (простагландин І),
які є похідними
простагландинів та беруть участь в процесах агрегації та
дезагрегації тромбоцитів.

10.

• При подразненні нервів утворюються фізіологічно активні
речовини – медіатори, які відіграють важливу роль у
перенесенні нервового збудження.
• В центральній нервовій системі утворюються особливі речовини
– нейроендокринні пептиди (нейрогормони) — та ендорфіни, енкефаліни.
• -ендорфін при введенні в мозок здійснюють виражений
анальгетичний вплив.
• Енкефаліни
виконують
функцію
нейропередавачів
(нейротрансмітерів).
• в гіпоталамусі (підгорбова ділянка проміжного мозку) поряд з
нервовими елементами містяться нейросекреторні клитини, які
синтезують гормони і хімічні регулятори передньої і середньої
долі гіпофізу (ліберини і статини) і забезпечують взаємозв’язок
нервової і гормональної регуляції функцій.
• Єдність та взаємозв’язок нервових та ендокринних механізмів
регуляції чітко прослідковується на прикладі гіпоталамусу,
спеціальні клітини якого сприймають аферентні та еферентні
нервові імпульси та передають їх далі вже гуморальним шляхом
— через посередність секреції гіпоталамічних гормонів у
портальну систему гіпофіза.

11.

Групи біологічно активних речовин
• Метаболіти – неспецифічні продукти внутрішньоклітинного енергетичного обміну
речовин, які постійно виділяються у кров клітинами організму, звільняючись від їх надлишку.
Деякі метаболіти мають біологічну активність, тобто можуть забезпечити виникнення певних
пристосувальних реакцій організму (СО2, молочна кислота).
• Гормоноїди, або місцеві (тканинні) гормони, – неоднорідна за своїм складом група
гуморальних факторів, для яких спільним з гормонами є той факт, що вони утворюються в
організмі з метою забезпечення його різних пристосувальних реакцій. Прикладом таких
тканинних гормонів є активні речовини, що виділяються залозами травного тракту і
впливають на його моторну та секреторну діяльність (гастрин, секретин і ін.). Як тканинні
гормони слід назвати речовини, що виділяються тканинами, з широким спектром місцевих
регулюючих впливів (гістамін у ділянці свого виділення розширює артеріоли, збільшує
проникність капілярів; серотонін, діючи місцево, звужує судини, знижує проникність судин;
простагландини – регулюють і координують скорочення гладких м’язів).
• До гормоноїдів також відносять медіатори (виділяються в синапсах), які беруть участь у
гуморальній регуляції. Так, якщо в синапсі медіатор не встигає повністю зруйнуватись або
поглинутись, він може потрапити в тканинну рідину і кров, забезпечуючи регуляторну дію на
найближчі клітини.
• Нейромедіатори (норадреналін, ацетилхолін, γ-аміномасляна кислота (ГАМК), серотонін,
гістамін), які синтезуються в нервових клітинах та вивільняються нервовими закінченнями.
Вони діють на дуже короткій відстані від місця синтезу (паракринна дія) і, як правило,
коротший час, порівняно з гормонами.

12.

Класифікація залоз внутрішньої секреції
• Усі залози за способом секреції ділять на 4 групи:
• 1. Екзокринні (залози зовнішньої секреції), що мають вивідні
протоки в порожнину: – крупні залози порожнини рота; – дрібні
залози порожнини рота і шлунково-кишкового тракту; – печінка.
• 2. Ендокринні, що не мають вивідних проток і виділяють свій
секрет безпосередньо в кров і лімфу: гіпофіз, епіфіз,
щитоподібна залоза, паращитоподібні залози, наднирники.
• 3. Змішані, в яких одночасно присутні екзокринна і ендокринна
частини: підшлункова залоза, статеві залози.
• 4. Апокринові (або паракринові) залози, які розташовуються в
органах або тканинах (серце, шлунок, нирки, печінка,
порожнина рота, легені і т.д.).

13.

В основу фізіологічної класифікації ендокринних органів покладено
принцип функціональної взаємозалежності, за якою умовно виділяють
наступні групизалоз :
• 1. Група аденогіпофізу (передня частка гіпофізу) – щитоподібна
залоза, кора наднирників (пучкова і сітчаста зони), яєчка й яєчники;
діяльність цих залоз залежить від гормонів аденогіпофіза, тобто
його
гормони
регулюють
діяльність
цих
залоз
(адренокортикотропний,
соматотропний,
тиреотропний,
гонадотропний гормони).
• 2. Група залоз, що незалежні від аденогіпофізу (передня частка
гіпофізу) – паращитоподібні залози, кора надниркових залоз
(клубочкова зона), панкреатичні острівці, вилочкова залоза;
діяльність цих залоз не знаходиться в прямій залежності від
аденогіпофізу, тому ці залози умовно називають саморегулюючими.
• 3. Група ендокринних органів нервового "походження"
(нейроендокринні) – нейросекреторні клітини з відростками, що
створюють ядра гіпоталамуса; нейроендокринні клітини, що не
мають відростків (хромаффінні клітини мозкової речовини
наднирників і парагангліїв); парафолікулярні, або С-клітини
щитоподібної залози; аргирофільні і ентерохромаффінні клітини в
стінках шлунку і кишечника.
• 4. Група ендокринних залоз нейрогліального походження – епіфіз,
нейрогіпофіз.

14.

За ембріональним розвитком виділяють такі типи залоз
внутрішньої секреції:
• БРАНХІОГЕННІ;
• НЕВРАЛЬНІ;
• НУТРОЩЕВІ (СПЛАНХНІЧНІ);
• ІНТЕРРЕНАЛОВІ;
• АДРЕНАЛОВІ.
Бранхіогенні розвиваються із глоткової частини кишки зародка. До
них належать щитоподібна, прищитоподібні і загрудинна залоза
(тимус).
До невральних – гіпофіз і шишкоподібне тіло, які походять із
зачатків нервової тканини. Передня частка гіпофізу розвивається
як випин ектодерми.
Нутрощевим залозам дає початок мезенхіма та ентодерма. До них
належать внутрішньосекреторні частини сім’яників, яєчників і
підшлункової залози.
Адреналові органи ектодермального походження, а інтерреналові
розвиваються з мезодерми. До них належать наднирникові
залози.

15.

За основною функцією залози внутрішньої секреції на:
• класичні, до яких відносять гіпофіз, щитоподібна, при
щитоподібна залози, острівковий апарат підшлункової
залози, наднирники, яєчка, яєчники та епіфіз;
• некласичні (вилочкова залоза, серце, печінка, нирки, НС,
плацента, шкіра, шлунково-кишковий тракт).

16.

Загальні механізми розвитку
ендокринної патології
• Ендокринна патологія виникає внаслідок органічних
ушкоджень чи функціональних порушень на будь-якому
рівні ендокринної системи. Її причинами можуть бути
хромосомні аномалії, мутації генів, бактеріальні або
вірусні інфекції, інтоксикації, йонізуюче опромінення,
різні види стресу, пухлини, крововиливи тощо.
• За патогенезом і клінічними проявами розрізняють
ендокринну гіпо-, гіпер- і дисфункцію. Остання зумовлена
надходженням у кров аномальних форм гормонів
(зокрема,
тропних
гормонів
гіпофіза)
або
різноспрямованими порушеннями утворення гормонів у
залозі.

17.

• Якщо патологічний процес починається із залози внутрішньої
секреції та призводить до порушення її секреторної діяльності
(найчастіше через появу пухлини в залозі), цю ендокринну
патологію називають первинною. За таким принципом
виникають інсулінозалежний цукровий діабет; гіпотиріоз,
гіпофізарна карликовість, акромегалія тощо.
• Ендокринні розлади можуть мати вторинне походження
внаслідок неадекватної гіпофізарної регуляції, що призводить до
посилення чи ослаблення секреції гормонів. випадках патології
гіпофізу (наприклад крововиливи) розвивається недостатність
усіх ендокринних залоз, які перебувають під контролем тропних
гормонів гіпофіза.
• Порушення секреції гіпофізарних гормонів часто спричинюється
розладами гіпоталамічної регуляції чи психоемоційними
впливами, які реалізуються через нейроендокринну систему –
третинна ендокринна патологія.

18.

ФУНКЦІОНАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
ТА ФАКТОРИ, ВІД ЯКИХВОНА ЗАЛЕЖИТЬ
1) ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ, ЯКІ CЕКРЕТУЮТЬ ГОРМОН;
2) ГОРМОНИ ТА РІЗНІ ШЛЯХИ ЇХ ТРАНСПОРТУ;
3) ВІДПОВІДНІ ОРГАНИ АБО ТКАНИНИ-МІШЕНІ, ЯКІ
ВІДПОВІДАЮТЬ НА ДІЮ ГОРМОНІВ.

19.

ГОРМОНИ ТА БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ РЕЧОВИНИ:
КЛАСИФІКАЦІЯ, ВЛАСТИВОСТІ, ХІМІЧНА БУДОВА
Гормони :
• хімічні речовини-посередники,
• які секретуються безпосередньо в крово- та лімфотік
спеціалізованими (ендокринними) клітинами,
• синтезуються та вивільняються у відповідь на
специфічні сигнали,
• діють на різні органи і тканини,
• що містять молекули рецепторів до конкретних
гормонів
• та знаходяться на значній відстані від місця їх
утворення (дистантна дія).

20.

Способи дії гормонів
За класифікацією Дж. Теппермена (1989) розрізняють:
• телекринну дію – коли гормони діють на клітини-мішені, які віддалені від місця їх синтезу, і
приносяться до останніх потоком крові.
• паракринну дію - коли гормони, які секретуються однією клітиною, діють шляхом місцевої
дифузії на клітини-мішені, які знаходяться безпосередньо біля клітин-продуцентів.
• аутокринну дію – коли гормони діють безпосередньо на клітини-продуценти.
За класифікацією Балаболкіна М.М., 1989) виділяється:
• гормональна, або власне ендокринна, дія – гормон виділяється з клітини-продуцента,
потрапляє в кров і з потоком крові підходить до органа-мішені, діючи на значній відстані від
місця продукції гормону;
• ізокринна, або місцева, дія - коли хімічна речовина, яка синтезована в одній клітині, діє на
клітину, яка розміщена в тісному контакті з першою (клітиною-продуцентом);
• нейрокринна, або нейроендокринна, дія - коли гормон, який вивільняється з нервових
закінчень, виконує функцію нейротрансмітера або нейромодулятора (тобто речовини, яка
змінює (як правило, підсилює) дію нейротрансмітера).
• паракринна дія – різновид ізокринної дії, але при паракринній дії з місця синтезу гормон
потрапляє у міжклітинний простір, а з нього вже діє на клітини-мішені, які розміщені
навколо;
• аутокринна дія – коли клітина продукує гормон, який впливає на цю ж клітину-продуцент,
змінюючи її функціональну активність, тобто клітиною-мішенню є клітина-продуцент.
• Деякі дослідники до перерахованих додають ще два способи дії:
• юкстакринна дія – різновид паракринної дії, коли гормон не потрапляє у міжклітинну
рідину, а сигнал передається через плазматичну мембрану поряд розміщеної іншої клітини.
• солінокринна дія, коли гормон з однієї клітини потрапляє у просвіт протоки та досягає таким
чином іншої клітини, здійснюючи на неї специфічну дію (наприклад, деякі шлунковокишкові гормони).

21.

КЛАСИФІКАЦІЯ ГОРМОНІВ
Усі гормони з точки зору їх хімічної структури поділяються на класи:
• білкові;
• стероїдні (ліпідні);
• похідні амінокислот.
Білкові гормони представлені кількома групами:
• гормони-протеїди (складні білки). До цієї групи відносяться тиреотропний гормон (ТТГ),
фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), лютенізуючий гормон (ЛГ), тироглобулін.
• Пептидні гормони, які складаються з 30-90 амінокислотних залишків. До цієї групи відносяться
адренокортикотропний гормон (АКТГ), соматотропний гормон (СТГ), меланоцитостимулюючий
гормон (МСГ), пролактин, кальцитонін, паратгормон, інсулін, глюкагон.
• Олігопетиди (малі пептиди), які представлені гормонами, що складаються з невеликої кількості
амінокислотних залишків: гіпоталамічні гормони (ліберини, статини), гормони шлунково-кишкового
тракту. Наприклад, соматостатин містить 14 амінокислот, гонадоліберин – 10 амінокислот,
окситоцин містить 9 амінокислотних залишків.
• Важливо відмітити, що білкові гормони, по-перше, є гідрофільними і тому вони не здатні проходити
пасивно через фосфоліпідні бар’єри (плазматичні мембрани); по-друге, їх гідрофільність дозволяє
самостійно транспортуватись з кров’ю, оскільки вони є розчинними в крові.
Стероїдні, або ліпідні, гормони є похідними холестерину (холестерин переходить у
прегненолон, з якого походять всі основні стероїдні гормони) – кортикостерон, кортизол, альдостерон,
прогестини, ест радіол, естріол, естрон, тестостерон, стероли вітаміну D. Крім того, до цієї групи
гормонів відносяться арахідонова кислота та її похідні – простагландини, простацикліни, тромбоксани,
лейкотрієни. Для всіх цих гормонів характерна гідрофобність, тому вони добре проходять з місць свого
синтезу через клітинну мембрану та потрапляють безперешкодно у інші середовища (кров,
міжклітинний простір). У крові вони потребують спеціальних носіїв, оскільки є гідрофобними.
Похідні амінокислот (катехоламіни) представлені такими гормонами, як адреналін,
норадреналін, дофамін, тироїдні гормони (трийодтиронін, тироксин). Усі вони є похідними
амінокислоти тирозин. Тільки тиреоїдні гормони здатні проникати через клітинні бар’єри, решта
похідних амінокислот не можуть проходити через плазматичну мембрану всередину клітини.

22.

За фізичними властивостями всі гормони поділяються на:
• жиророзчинні (ліпофільні) – стероїди, йодтироніни;
• водорозчинні
(гідрофільні)

поліпептидні,
глікопротеїнові, білкові гормони, катехоламіни.
Приналежність до якогось з цих класів зумовлює їх механізм
дії. Це пояснюється тим, що жиророзчинні гормони можуть
спокійно проникати через клітинну мембрану, яка
складається переважно з бішару ліпідів, а водорозчинні
цього не можуть.

23.

За вироблюваними гормонами залози.
Наприклад, клітини передньої долі гіпофізу виробляють не менше шести гормонів:
пролактин (ПРЛ), лютенізуючий гормон (ЛГ) фолікулостимулюючий гормон (ФСГ),
адренокортикотропні (АКТГ), тиреотропін(ТТГ) та гормон росту (ГР, або СТГ).
За функцією.
Прикладами може бути вазопресин (АДГ), альдостерон, ангіотензин та
передсердні натрійуретичні фактори (ПНФ), які всі разом беруть участь у
підтриманні гомеостазу рідини та електролітів.
Гормональні системи можуть включати гормони різних хімічних класів.
Наприклад, до гонадотропної системи у осіб жіночої статі відносяться:
• один або кілька нейромедіаторів ЦНС,
• пептидергічні нейрони, які секретують гонадотропін-рилізинг
(гонадоліберин) та гонадотропін-інгібуючий (гонадостатин) фактори.
• Клітини передньої долі гіпофіза трьох різних типів: одні декретують ЛГ,
інші – ФСГ і треті – пролактин (ПРЛ).
• Стероїдні гормони, які виробляються специфічними клітинами яєчників
та жовтого тіла (естрогени та прогестерон).
• Тканини-мішені (органи розмноження, молочні залози, мозок).

24.

За ефектом дії виділяють:
• ефекторні — гормони, які здатні безпосередньо
впливати на органи-мішені;
• тропні — гормони, які регулюють синтез і виділення
ефекторних гормонів;
• рилізинг-гормони — нейросекрети гіпоталамуса, які
регулюють синтез і виділення тропних гормонів
аденогіпофізом. Їх поділяють на ліберини (збудники)
та статини (інгібітори) тропної функції аденогіпофіза.

25.

Функції гормонів
1. ГОРМОНИ ЗДІЙСНЮЮТЬ ВПЛИВ НА РІСТ, ДИФЕРЕНЦІЮВАННЯ І РОЗМНОЖЕННЯ
ТКАНИН, ФІЗИЧНИЙ, СТАТЕВИЙ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ЛЮДИНИ.
У ЕМБРІОНА, ЩО РОЗВИВАЄТЬСЯ, ГОРМОНИ ВІДІГРАЮТЬ ІСТОТНУ ОРГАНІЗУЮЧУ РОЛЬ, ЯКА
НАЙБІЛЬШ ОЧЕВИДНО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ
У
ДИФЕРЕНЦІЮВАННІ
СТАТЕВОГО
ТРАКТУ
(ТЕСТОСТЕРОН) ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ
СИСТЕМИ (ТИРОКСИН).
• ТАК, ПРИ НЕСТАЧІ ГОРМОНІВ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ ПОРУШУЄТЬСЯ ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ
ТКАНИН (НАПРИКЛАД, ЯКЩО ВИДАЛИТИ У ПУГОЛОВКА ЩИТОВИДНУ ЗАЛОЗУ, ТО ВІН
ПРОДОВЖУЄ РОСТИ, АЛЕ МЕТАМОРФОЗИ У ДОРОСЛУ ЖАБУ НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ).
• ТАК, ПРИ ДЕФІЦИТІ СТАТЕВИХ ГОРМОНІВ ЗАПІЗНЮЮТЬСЯ АБО СЛАБО РОЗВИВАЮТЬСЯ
ВТОРИННІ СТАТЕВІ ОЗНАКИ.
• ПРИ НЕДОСТАТНЬОМУ ВИРОБЛЕННІ ГОНАДОТРОПНИХ ГОРМОНІВ ГІПОФІЗУ
ПОРУШУЄТЬСЯ ДОЗРІВАННЯ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ І УТВОРЕННЯ СПЕЦИФІЧНИХ СТАТЕВИХ
КЛІТИН.
2. РЕГУЛЯЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН, ЯКИЙ ПРИСТОСОВУЄ ОРГАНІЗМ ДО УМОВ ІСНУВАННЯ
(АДАПТАЦІЯ).
• ГОРМОНИ ПРИЙМАЮТЬ ВАЖЛИВУ УЧАСТЬ ЯК У КОРОТКОЧАСНІЙ, ТАК І У
ДОВГОТРИВАЛІЙ АДАПТАЦІЇ ДО КЛІМАТО-ГЕОГРАФІЧНИХ ТА ІНШИХ УМОВ СЕРЕДОВИЩА,
КІЛЬКОСТІ ТА ЯКОСТІ ВЖИВАНОЇ ЇЖІ, РЕГУЛЯЦІЇ НАДХОДЖЕННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ
КІЛЬКОСТІ РІДИНИ ТА ЕЛЕКТРОЛІТІВ В ОРГАНІЗМІ, ЩО НАДХОДЯТЬ З ОТОЧУЮЧОГО
СЕРЕДОВИЩА.
3. ГОРМОНАМ НАЛЕЖИТЬ ВАЖЛИВА РОЛЬ У ПІДСИЛЕННІ І ПОСЛАБЛЕННІ
ФІЗІОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
(КОРИГУЮЧА ДІЯ), ЯКІ ПРОТІКАЮТЬ В ОРГАНІЗМІ, ТОБТО ПІДТРИМАННІ ГОМЕОСТАЗУ.
ТАК, СКОРОЧЕННЯ СЕРЦЯ МОЖУТЬ ВІДБУВАТИСЯ І ПРИ ВІДСУТНОСТІ АДРЕНАЛІНУ,
НАВІТЬ В УМОВАХ ІЗОЛЯЦІЇ СЕРЦЯ З ОРГАНІЗМУ, АЛЕ АДРЕНАЛІН ВПЛИВАЄ НА
ДІЯЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ, ПРИСКОРЮЮЧИ РИТМ І ЗБІЛЬШУЮЧИ СИЛУ ЙОГО СКОРОЧЕННЯ.

26.

Особливості дії гормонів на органи і тканини
1.
2.
3.
Дія на гормон-чутливі клітини. Гормони не ініціюють нових реакцій в клітинах-мішенях.
Здатність реагуючих клітин підвищувати або знижувати свою активність під впливом
гормонів притаманна самим цим клітинам. Взаємодіючи з рецептором, гормони
запускають послідовність реакцій, які в сукупності формують клітинну відповідь.
Специфічність гормонів. Кожен гормон характеризується певною, притаманною тільки
йому хімічною структурою, місцем синтезу і функцією. У зв’язку з цим дефіцит якогось
гормону не може бути компенсований іншим гормоном або біологічно активною
речовиною.
Дистантність дії. Гормони, як правило, переносяться кров’ю далеко від місця їх
утворення і здійснює вплив на віддалені органи і тканини. Цим вони відрізняються від
медіаторів, які діють локально.
Так, гормони щитовидної залози стимулюють
обмін речовин всіх без винятку клітинних структур організму.
Гормони передньої долі гіпофізу здійснюють вплив на щитовидну залозу, наднирники,
статеві залози.
4.
Швидкість секреції. Гормони секретуються з різною швидкістю, яка залежить від
присутності в крові субстратів, іонів, нейромедіаторів або інших гормонів.
Секреція деяких з них, наприклад, АКТГ, виявляє чіткі добові коливання, пов’язані з циклом соннеспання. Секреція інших (наприклад, гонадотропінів) підпорядковується ендогенним
“біологічним годинникам”, які працюють у різних часових шкалах:
1) протягом окремих періодів всього життя особи (ембріональний період, дитинство, період
статевого дозрівання, дітородний період, менопауза, старість); 2) протягом циклу вагітністьлактація; 3) протягом менструального циклу; 4) імпульсна секреція з регулярною періодичністю,
що вимірюється хвилинами.
5. Метаболічна інактивація та екскреція. Гормони безперервно елімінуються з організму в
результаті метаболічної інактивації та (або) екскреції. Для компенсації цих втрат повинна
підтримуватись постійна продукція гормонів.
6. Системи передачі інформації. Гормони функціонують в межах закритих систем передачі
інформації зі зворотним зв’язком. Практично це означає, що як тільки гормон починає діяти на
чутливу до нього клітину або групу клітин, одночасно виникає сигнал, який гальмує дію
гормону.

27.

7. Висока біологічна активність. Вона проявляється в тому, що
гормони здійснюють фізіологічний вплив у малих концентраціях.
Так, концентрація жіночого статевого гормону (естрадіол) в крові
коливається від 0,2 до 0,6 мікрограмів (10-6 г) в 100 млплазми.
Вміст гормону росту вимірюється нанограмами–10-9г.
Гіпофіз реагує на пікограми(10-12 г) гіпоталамічних гормонів.
Жодні інші хімічні продукти життєдіяльності, крім гормонів, не є
ефективними в таких малих дозах.
8. Час дії. Час дії гормонів різний. Якщо розмістити хімічні
передавачі за строками їх дії –від секунд до діб, -то порядок
виявиться наступним:
Нейромедіатори(мілісекунди);
Пептиди (секунди -хвилини);
Білки і глікопротеїни(хвилини -години);
Стероїди (години);
Йодтироніни(доби).
9. Концентрація більшості гормонів в крові не є постійною.
Вона, з одного боку, визначається інтенсивністю утворення та
секреції гормону залозою, а з іншого —швидкістю поглинання,
руйнування та виведення.
Секреція деяких гормонів має чітку періодичність. Наприклад,
рівень гормону росту, АКТГ має виражені добові коливання,
пов’язані з циклами „сон—неспання”. А статеві гормони мають
не лише добову ритміку утворення та секреції, але й чітко
виражену періодику, пов’язану з віковими періодами розвитку,
менструальним циклом та циклом „вагітність-роди”.
ГОРМОН
ТИРОКСИН
ТРИЙОДТИРОНІН
КОРТИЗОЛ
КОРТИКОСТЕРОН
АЛЬДОСТЕРОН
ТЕСТОСТЕРОН
ПРОГЕСТЕРОН
ЕСТ РАДІОЛ
СТГ
ТТГ
АКТГ
МЕЛАТОНІН
ІНСУЛІН
ВАЗОПРЕСИН
РИЛІЗИНГ-ГОРМОНИ
КАТЕХОЛАМІНИ
Т1/2, ХВ.
4 ДОБИ
45 ГОДИ
70 – 90
50 – 60
30 – 50
30 – 40
90 – 195
20 – 25
15 — 17
10 – 12
10 – 15
10 – 25
8 – 10
15 – 20
2,5 – 5,0
0,5 – 2,5
English     Русский Правила