Невозможно отобразить презентацию
ПсихологияПохожие презентации:
ТЕМА I. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ
ТЕМА I.
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ПЛАН 1.
Предмет і завдання судової психіатрії 2.
Історія розвитку судової психіатрії 3.
Організаційно-процесуальні основи судово-психіатричної експертизи в Україні 3.1.
Нормативно-правові акти, що регламентують порядок призначення та проведення судово-психіатричної експертизи 3.2.
Підстави для проведення судово-психіатричної експертизи.
Види, предмет та об’єкт судово-психіатричної експертизи 3.3.
Права та обв’язки експерта 3.4.
Основні форми судово-психіатричної експертизи 3.5.
Акт судово-психіатричної експертизи 4.
Питання осудності підозрюваних або обвинувачених (підсудних) при судово-психіатричній експертизі 5.
Госпіталізація психічно хворих осіб та примусові заходи медичного характеру і застосування їх до хворих із психічними розладами, які вчинили суспільно небезпечні діяння 6.
Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих 7.
Судово-психіатрична експертиза у цивільному процесі.
Поняття правоздатності, дієздатності та обмеженої дієздатності.
Форми судово- психіатричної експертизи 1.
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ Судова психіатрія є прикладною галуззю медичної науки – психіатрії( загальна психіатрія) науки про психічні розлади Мета загальної психіатрії – це надання психіатричної допомоги хворим Мета судової психіатрії – полягає у вивченні психічних розладів у їх специфічному відношенні до певних питань кримінального та цивільного права і процесу [9].
Судова психіатрія як галузь загальної психіатрії вивчає психічні розлади відповідно до завдань, що розв’язуються у кримінальному та цивільному процесах.
Предметом судової психіатрії є визначення психічного стану підекспертних у певні відрізки часу і стосовно певних обставин, що мають юридичне значення і становлять інтерес для слідства і суду.
Специфіка судової психіатрії зумовлена тим, що в своїй практичній, прикладній площині вона поєднана з юриспруденцією .
Саме у процесі юридичної практики нерідко виникають питання, які викликають необхідність проведення дослідження психічного стану і здоров’я окремих підозрюваних, обвинувачених, засуджених, свідків, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів [17].
медичні ознаки, використовувані як у судовій, так і у загальній психіатрії: симптоми, синдроми, нозологічні форми психічних розладів застосовується тільки судовими психіатрами і служить основою для так званої судово-психіатричної оцінки психічних розладів.
Стосовно деяких понять, які використовуються у праві і судовій психіатрії, друга група ознак називається юридичним критерієм (наприклад, юридичний критерій неосудності, юридичний критерій цивільно-правової недієздатності).
Юридично значимі психічні розлади характеризуються двома групами ознак (критерії) Коло питань судової психіатрії визначається її основними завданнями: 1) експертне обстеження і надання висновків (заключень) про осудність чи неосудність осіб, притягнених до кримінальної відповідальності і які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у слідства та суду, а також щодо психічного стану цих осіб під час проведення експертизи;
2) попередження суспільно небезпечних дій психічно хворих, у т.
ч.
шляхом застосування заходів медичного впливу стосовно неосудних, обмежено осудних та осіб, які захворіли після вчинення злочину;
3) обстеження і надання експертних висновків (заключень) з питання про дієздатність осіб, які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у суду в цивільному процесі;
4) визначення психічного стану свідків і потерпілих при необхідності;
5) визначення психічного здоров’я осіб, у яких з’явились ознаки психічних розладів під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, та подання висновків про заходи медичного характеру стосовно таких осіб;
6) в окремих випадках, при потребі, – надавати допомогу у визначенні слідчих дій, методики розслідування.
При вирішенні певних клінічних психіатричних питань щодо застосування правових норм у коло її вивчення потрапляють ті розлади психічної діяльності, встановлення яких у кримінальному чи цивільному судочинстві тягне за собою визначені діючим законодавством такі правові наслідки [17]:
• звільнення від кримінальної відповідальності,
• застосування примусових і непримусових заходів медичного характеру (в разі підтвердження наявності психічних розладів тої чи іншої глибини) – в кримінальному процесі;
• визнання угоди недійсною – при аналогічних судово-психіатричних висновках у цивільному процесі.
2.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ Із глибини віків до нас дійшли уявлення про психічні хвороби, що вважалися як наслідок втілення в людину демонів, злих духів тощо.
Від давніх часів походження психічних розладів також пояснювали різними травмами, розлиттям жовчі і надлишковим вживанням вина, рідини, життєвими негараздами і т.
д.
Широко відомі з історії Середньовіччя «полювання на відьом», організовані інквізицією, коли під тортурами і на вогнищах було знищено багато душевнохворих людей [17].
XII ст.
Про виключення «біснуватих» зі свідків йдеться у вітчизняних законодавчих пам'ятках – «Статуті» і «Повчанні» Володимира Мономаха [18].
ХІІІ ст.
Заборонялося карати недоумкуватих і божевільних у «Саксонському дзеркалі» [19].
XV ст.
У деяких країнах Західної Європи протягом двох століть, починаючи з кінця XV ст., після булли (послання) папи Іннокентія VIII та опублікування «Молота відьом», що містив перелік способів розпізнавання і викриття зв'язку з демоном, проводили широкомасштабні акції полювання на чаклунів, відьом.
Жорстокими тортурами інквізиція домагалася від нещасних «щиросердого» зізнання, яке служило доказом їхньої провини.
Десятки тисяч людей, а серед них і значну частину психічно хворих, було привселюдно спалено живцем.
На переконання тодішніх католиків, божевілля зумовлювалося дияволом, який вселився в людину й впливає на її поведінку.
Почали будувати примітивні заклади для утримання душевнохворих.
У вологих темних підвалах їх тримали на ланцюгах, у наручниках, жорстоко карали [17].
XVII – XVIII ст.
Ф.
Пінель (1745 – 1826) Період реформ у психіатрії.
У 1792 р.
французький лікар Ф.
Пінель зняв ланцюги із душевнохворих у Бісестрі та Сальпетрієрі, ліквідував тюремний режим, зобов'язав гуманно ставитися до хворих, облаштував лікарні й зробив окремими відділення для спокійних і неспокійних пацієнтів.
Лікування поєднував із диференційованою фізичною працею.
Такі заходи сприяли упорядкуванню поведінки хворих і дозволили вивчати психози у природному вигляді.
Реформа, проведена Ф.
Пінелем, поширилася у Франції та інших країнах.
Із ХVIII ст.
відомі окремі випадки звільнення від кримінальної відповідальності психічно хворих злочинців у Західній Європі, зокрема, у Франції [17, 19].
Вказівки на невідповідальність психічно хворих за вбивство і на неможливість їх виступати свідками у судових справах є в московських «Новоуказных статьях о разбойных и убийственных делах» (ХVII ст.).
Указом російського царя Петра I «О свидетельствовании дураков в Сенате» (1722 р.) встановлювалося визначення недієздатності дітей дворян, які намагались ухилитися від державної служби під виглядом вдаваного психічного захворювання.
Хворим особам також заборонялось одружуватися чи виходити заміж, а їхнє майно переходило під нагляд [17].
XIX ст.
У розвитку судової психіатрії видатна роль належить передовим психіатрам XIX ст., які намагалися розглядати психічні хвороби з матеріалістичних і гуманістичних позицій, піклувалися про охорону прав і людської гідності психічно хворих, виступали за недопустимість засудження тих, хто потребує лікування.
Представниками передової психіатрії в Росії були професор Московського університету С.
С.
Корсаков (1854-1900), професор Казанського університету А.
У.
Фрезе (1826-1884), видатний психоневролог В.
М.
Бехтєрєв (1857-1927), засновник судової психіатрії В.
П.
Сербський (1858-1917).
В Україні працювали професор, один із засновників Психоневрологічного інституту В.
М.
Геккебуш (1881-1931), академік О.
І.
Ющенко (1869- 1936).
На Заході таку ж роль відіграли відомі психіатри В.
Грізінґер (Німеччина), Крафт-Ебінг (Австрія), Ф.
Пінель і Ж.
Ескіроль (Франція), Моудслі (Англія), Peй (США) й багато інших [19].
XX ст.
Історію розвитку судової психіатрії в Україні прийнято поділяти на чотири етапи [17]: Перший етап ( 1919–1929 pp.) – накопичення досвіду судово-психіатричної експертної роботи, розробка нових форм експертизи і примусових заходів медичного характеру, становлення законодавчої та науково-технічної бази.
Другий етап ( 1930–1950 pp.) – організація мережі судово-психіатричних закладів (відділень, експертних комісій) у системі органів охорони здоров’я, проведення наукових досліджень, підготовка наукових кадрів.
Третій етап ( 1951–1991 pp.) – розширення діагностичних та експертних можливостей впровадження нової системи судово-психіатричних оціночних критеріїв стосовно всіх психічних хвороб.
Початок практичного впровадження такого нового напрямку судово- психіатричної діяльності, як профілактика суспільно небезпечних дій психічно хворих.
У практику запроваджено два види примусових заходів медичного характеру – лікування в психічних лікарнях загального типу і спеціального типу, що підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ.
З 1988 р.
примусове лікування почало проводитись у лікарняних закладах трьох типів, які підпорядковувалися тільки органам охорони здоров’я: зі звичайним, посиленим і суворим спостереженням.
На VІ конгресі Всесвітньої асоціації психіатрів у 1977 р.
порушувалося питання про т.
зв.
«каральну психіатрію», про використання в СРСР психіатрії з політичною метою й утисків прав людини.
Відкрите визнання таких фактів почалося наприкінці 80-х років.
Одночасно в результаті багатьох публікацій у пресі про використання радянської психіатрії з політичною метою, для боротьби з інакодумцями й опозицією почалося огульне та безпідставне звинувачення всіх психіатрів: їх називали «злочинцями у білих халатах», «психіатричною мафією» тощо.
В багатьох випадках це порушило нормальні відносини між психіатрами та їхніми пацієнтами.
Четвертий етап (від 1991 – донині) – здійснено перехід на МКХ-10;
судовими психіатрами використовуються досконаліші та надійніші діагностичні критерії психічних розладів, завдяки чому значно підвищена вірогідність діагностики.
Після розпаду СРСР інтерес громадськості до психіатрії значно впав, а практика стосунків між судовими психіатрами та правоохоронними органами стала результативнішою.
Продовжується демократична судово-правова реформа.
3.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В УКРАЇНІ 3.1.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ Судово-психіатричне експертне обстеження проводиться на підставі наступних нормативно-правових актів: Коституція України : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К.:Парлам.
вид-во, 2010.
– 15 с.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI (Редакція станом на 11.08.2013) Кодекс України про адміністративні правопорушення : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Відомості Верховної Ради УРСР – Офіц.
вид.
– К.:Парлам.
вид-во, 1984.
– 207 с.
Цивільний процесуальний кодекс України : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2004.
– 1530 с.
Про психіатричну допомогу : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К., 2000.
– 24 с.
(Нормативний документ Верховної Ради України.
Закон України) Про судову експертизу : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К., 1994.
– ст.232.
(Нормативний документ Верховної Ради України.
Закон України) Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство охорони здоров’я України.
– Офіційний вісник України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2002.
– 258 с.
(Нормативний документ Міністерство охорони здоров’я України.
Наказ) Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень : наказ від 08.10.98 № 53/5;
зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р.
за № 705/3145;
Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 1950/5 від 26.12.2012 Порядок проведення судово-психіатричної експертизи: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство охорони здоров’я України.
– Офіційний вісник України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2002.
– 275 с.
(Нормативний документ Міністерство охорони здоров’я України.
Порядок) Інструкція про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров'я України.
– Офіц.
вид.
– К., 1996.
– 12 с.
(Нормативний документ Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров'я України.
Наказ) Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховний Суд України.
– Офіц.
вид.
– К., 1998.
– 10 с.
(Нормативний документ Верховного Суду України.
Постанова) Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховний Суд України.
– Офіц.
вид.
– К., 1997.
– 12 с.
(Нормативний документ Верховного Суду України.
Постанова) 3.2.
Підстави для проведення судово-психіатричної експертизи.
Види, предмет та об’єкт судово-психіатричної експертизи Судово-психіатрична експертиза призначається органами досудового слідства та суду і проводиться за їх відповідним рішенням з метою відповіді на питання, з приводу психічного стану особи [11].
Підстави проведення експертизи[2] ухвала слідчого судді ухвала суду клопотання сторони захисту звернення сторони кримінального провадження Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду , якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права [11].
Сторони кримінального провадження (ст.3 КПК) з боку обвинувачення : слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом;
з боку захисту : підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо: визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності (ст.242 КПК) Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду (ст..242 КПК).
Експертиза проводиться [11]: - в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, - центрах судово-психіатричних експертиз, - відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів.
Зазначені заклади охорони здоров'я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України (Ст.
122 КПК).
Принципи судово-експертної діяльності [8] законності незалежності об'єктивності повноти дослідження Види судово-психіатричних експертиз [11] первинна додаткова повторна яка призначається у даній справі з даних питань уперше.
яка призначається для вирішення окремих питань, які не були поставлені при первинній експертизі, а також у разі неповноти або недостатньої якості первинної експертизи, і проведення її доручається експертам у тому самому або іншому складі.
яка призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний органами дізнання, слідчим, прокурором, судом необґрунтованим.
Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручається іншому більш кваліфікованому складу експертів.
У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження.
Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів – членів експертизи, які не підписали спільний висновок.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо.
Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду [11].
Об'єктами експертизи є [11]: -підозрювані, стосовно яких в органів дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;- обвинувачені та підсудні, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності або можливості за психічним станом брати участь у слідчих діях чи судовому засіданні;- свідки і потерпілі, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;- потерпілі, стосовно яких вирішується питання про взаємозв'язок змін у їхньому психічному стані зі скоєними щодо них протиправними діяннями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров'ю);- позивачі, відповідачі та інші особи, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність;- позивачі, стосовно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обґрунтованість установленого раніше психіатричного діагнозу та прийнятих щодо них медичних заходів;
-матеріали кримінальної або цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, відповідно якої проводиться експертиза.
Обставини, при яких призначається судово- психіатрична експертиза [2, 11] Судово-психіатрична експертиза призначається, коли:- вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) -чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.
Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.
Судово-психіатрична експертиза обов'язково призначається: -для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
-щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них;- для визначення психічного стану особи в справах про визнання громадян недієздатними;- у справах про поновлення громадянина в дієздатності.
За наявності сумнівів у здатності потерпілого, свідка, цивільного позивача чи відповідача в кримінальних справах, позивача, відповідача чи свідка в цивільних справах правильно сприймати події, адекватно на них реагувати,вірно відтворювати їх у своїх показаннях суд може викликати в судове засідання експерта-психіатра для участі в допиті цієї особи.
Призначення судово-психіатричної експертизи щодо таких осіб з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою.
3.3.
ПРАВА ТА ОБВ’ЯЗКИ ЕКСПЕРТА Порядок залучення експерта (Ст.
243 КПК) 1.
Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.
2.
Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.
3.
Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 КПК.
Розгляд слідчим суддею клопотання про залучення експерта[ ст.244 КПК] У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.
У клопотанні зазначається: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;
2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;
5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.
До клопотання також додаються: 1) копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
2) копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду.
Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов’язковою.
Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням.
Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
Експерт [2, 9, 13] Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
ПРАВА ЭКСПЕРТА (ст..69 КПК) 1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".
4.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи .
Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків.
Заява про відмову має бути вмотивованою.
ОБОВ’ЯЗКИ ЕКСПЕРТА (ст..69 КПК) 1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити його;
2) прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи .
Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;
5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
6.
Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи , про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
7.
У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЕКСПЕРТА ( Стаття 70 КПК) За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
ЕКСПЕРТУ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ [11]:
• самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно;
• розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані досудового слідства;
• вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи прямо чи побічно стосуються експертизи;
• зберігати кримінальні, цивільні та господарські справи, а також речові докази й документи, що є об'єктами експертизи, поза службовим приміщенням.
3.4.
ОСНОВНІ ФОРМИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ стаціонарнаа мбулаторна (посмертна) у судовому засіданні ФОРМИ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ [11] АМБУЛАТОРНА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА [8, 9, 11, 14] – це одноразове, рідше повторне обстеження особи комісією лікарів-психіатрів в умовах відповідно створеної в системі охорони здоров’я на постійній основі спеціальної судової психіатричної експертної комісії, яке проводиться в амбулаторних умовах при психіатричних диспансерах, психіатричних відділяннях або у відповідних приміщеннях слідчих ізоляторів.
Амбулаторну експертизу проводять для визначення дієздатності особи при розгляді цивільних справ, а також більшості свідків і потерпілих.
Порядок проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи.
Лікар- доповідач попередньо проводить огляд і детальну співбесіду з підекспертним, знайомиться з матеріалами справи, складає історію хвороби.
Для ефективної роботи попередньо збираються всі документи, що потрібні лікарям-експертам, встановлюються суттєві обставини справи і дані, які характеризують особу досліджуваного.
Всі відомості потрібно завчасно подати для попереднього ознайомлення з ними експертів.
Лікар-доповідач представляє підекспертного СПЕК, повідомляє їй історію його хвороби.
На основі особистого та колегіального обстеження, даних історії хвороби, всіх матеріалів справи комісія виносить висновок з питань, які перед нею були поставлені.
Амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі, експертній установі (підрозділі).
Виклик експерта на вимогу слідчих або судових органів здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства.
Посмертна амбулаторна судово-психіатрична експертиза проводиться лише за матеріалами справи, медичними й іншими документами без особистої участі та обстеження підекспертного.
Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 30 діб з моменту отримання всіх відповідних матеріалів.
Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.
Експерти, які проводять амбулаторну експертизу, у разі неможливості відповісти на всі запитання, поставлені перед ними, обґрунтовують висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.
Основною перевагою амбулаторної експертизи є її короткочасність, а головним недоліком – неможливість у всіх випадках вирішити питання про характер і тяжкість психічних розладів та їх прогноз, для чого потрібна стаціонарна експертиза.
Однак останні обставини не мають призводити до недооцінки значення амбулаторної експертизи.
В тих випадках, коли стоїть питання про тимчасовий розлад психічної діяльності під час скоєння правопорушення, а до моменту проведення амбулаторної експертизи психічні порушення не спостерігалися, висновки в деяких випадках можуть бути зроблені амбулаторною експертизою, звичайно, якщо зібрані достатньо певні матеріали, які характеризують поведінку та висловлювання обвинуваченого у той час.
Так само без особливих труднощів проводиться амбулаторне обстеження явно психічно хворих, котрі лікувалися раніше у психіатрів, та осіб, які не є психічно хворими.
СТАЦІОНАРНА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА [8, 9, 11, 14] – це найдосконаліша форма судово-психіатричної експертизи, яка включає в себе відносно тривале психіатричне спостереження в умовах спеціальних судово-психіатричних відділень закладів МОЗ України, палатах звичайних психіатричних лікарень.
Стаціонарна експертиза обвинуваченого проводиться в експертній установі (підрозділі) за наявності рішення суду про призначення відповідної експертизи (П.25, 11).
Стаціонарна експертиза потерпілого, свідка, позивача та відповідача у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою (П.25, 11).
Стаціонарна експертиза проводиться у експертній установі (підрозділі) з окремим утриманням осіб, які перебувають і не перебувають під вартою (П.26, 11).
При проведенні стаціонарної експертизи за наявності медичних показань до осіб застосовуються відповідні їх стану методи лікування і дослідження, дозволені Міністерством охорони здоров'я України (П.27, 11).
При стаціонарній експертизі , крім клінічних використовуються також дані лабораторних і додаткових методів досліджень.
Проводяться спеціальні лабораторні дослідження крові, біологічних рідин і виділень, пункційне дослідження спинномозкової рідини (при потребі), електроенцефалографічні, томографічні, ехографічні рентгенокраніографічні й інші доступні в стаціонарних умовах інструментальні дослідження, які можна проводити в динаміці та комплексі з психіатричним спостереженням.
Термін проведення стаціонарної експертизи становить до 30 діб.
Залежно від обсягу та складності експертизи термін її проведення може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу (П.28, 11).
Особа, яка перебуває під вартою, після завершення експертизи повертається до установи, звідки поступила на експертизу, незалежно від експертного рішення (П.29, 11).
Особа, яка не перебуває під вартою, після закінчення експертизи може бути виписана з експертної установи (підрозділу) залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів, законних представників на підставі дозволу слідчого на його виписку.
Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і оточення, може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи, згідно з діючими нормативними документами, де і перебуває до рішення суду за цією справою.
Цей пункт поширюється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти (П.30, 11).
Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів;
при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів (п.1.13, [15]).
Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку).
Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день [15].
У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) [15].
ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ У СУДІ При проведенні експертизи в суді експерт оголошує акт експертизи в судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникли в учасників процессу [11].
ПРИБЛИЗНИЙ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДО ЕКСПЕРТІВ: 1) Чи не страждав підозрюваний (обвинувачуваний) психічним захворюванням на час скоєння ним правопорушення і чи не страждає в цей час? Якщо так, то яким саме? 2) Якщо підозрюваний (обвинувачуваний) страждав психічним захворюванням у момент скоєння правопорушення, то чи виключало це захворювання його здатність розуміти свої дії або керувати ними, тобто чи вважати його осудним або неосудним? 3) Чи не страждає підозрюваний (обвинувачуваний) захворюванням, яке виникло після скоєння ним злочину, а якщо страждає, то чи не позбавляє це захворювання його здатності розуміти свої дії або керувати ними? 4) Коли підозрюваний (обвинувачуваний) страждає психічним захворюванням, то чи потребує він застосування до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених законодавством, і яких саме? Акт експертизи складається із наступних частин [11]: вступна досліджувальна мотивувальна висновок 3.5.
АКТ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ СКЛАДОВІ АКТУ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ [11] Вступна частина містить: -дату проведення експертизи;
-дату експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повторною, форму проведення експерти
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ ПЛАН 1.
Предмет і завдання судової психіатрії 2.
Історія розвитку судової психіатрії 3.
Організаційно-процесуальні основи судово-психіатричної експертизи в Україні 3.1.
Нормативно-правові акти, що регламентують порядок призначення та проведення судово-психіатричної експертизи 3.2.
Підстави для проведення судово-психіатричної експертизи.
Види, предмет та об’єкт судово-психіатричної експертизи 3.3.
Права та обв’язки експерта 3.4.
Основні форми судово-психіатричної експертизи 3.5.
Акт судово-психіатричної експертизи 4.
Питання осудності підозрюваних або обвинувачених (підсудних) при судово-психіатричній експертизі 5.
Госпіталізація психічно хворих осіб та примусові заходи медичного характеру і застосування їх до хворих із психічними розладами, які вчинили суспільно небезпечні діяння 6.
Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих 7.
Судово-психіатрична експертиза у цивільному процесі.
Поняття правоздатності, дієздатності та обмеженої дієздатності.
Форми судово- психіатричної експертизи 1.
ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ Судова психіатрія є прикладною галуззю медичної науки – психіатрії( загальна психіатрія) науки про психічні розлади Мета загальної психіатрії – це надання психіатричної допомоги хворим Мета судової психіатрії – полягає у вивченні психічних розладів у їх специфічному відношенні до певних питань кримінального та цивільного права і процесу [9].
Судова психіатрія як галузь загальної психіатрії вивчає психічні розлади відповідно до завдань, що розв’язуються у кримінальному та цивільному процесах.
Предметом судової психіатрії є визначення психічного стану підекспертних у певні відрізки часу і стосовно певних обставин, що мають юридичне значення і становлять інтерес для слідства і суду.
Специфіка судової психіатрії зумовлена тим, що в своїй практичній, прикладній площині вона поєднана з юриспруденцією .
Саме у процесі юридичної практики нерідко виникають питання, які викликають необхідність проведення дослідження психічного стану і здоров’я окремих підозрюваних, обвинувачених, засуджених, свідків, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів [17].
медичні ознаки, використовувані як у судовій, так і у загальній психіатрії: симптоми, синдроми, нозологічні форми психічних розладів застосовується тільки судовими психіатрами і служить основою для так званої судово-психіатричної оцінки психічних розладів.
Стосовно деяких понять, які використовуються у праві і судовій психіатрії, друга група ознак називається юридичним критерієм (наприклад, юридичний критерій неосудності, юридичний критерій цивільно-правової недієздатності).
Юридично значимі психічні розлади характеризуються двома групами ознак (критерії) Коло питань судової психіатрії визначається її основними завданнями: 1) експертне обстеження і надання висновків (заключень) про осудність чи неосудність осіб, притягнених до кримінальної відповідальності і які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у слідства та суду, а також щодо психічного стану цих осіб під час проведення експертизи;
2) попередження суспільно небезпечних дій психічно хворих, у т.
ч.
шляхом застосування заходів медичного впливу стосовно неосудних, обмежено осудних та осіб, які захворіли після вчинення злочину;
3) обстеження і надання експертних висновків (заключень) з питання про дієздатність осіб, які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у суду в цивільному процесі;
4) визначення психічного стану свідків і потерпілих при необхідності;
5) визначення психічного здоров’я осіб, у яких з’явились ознаки психічних розладів під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, та подання висновків про заходи медичного характеру стосовно таких осіб;
6) в окремих випадках, при потребі, – надавати допомогу у визначенні слідчих дій, методики розслідування.
При вирішенні певних клінічних психіатричних питань щодо застосування правових норм у коло її вивчення потрапляють ті розлади психічної діяльності, встановлення яких у кримінальному чи цивільному судочинстві тягне за собою визначені діючим законодавством такі правові наслідки [17]:
• звільнення від кримінальної відповідальності,
• застосування примусових і непримусових заходів медичного характеру (в разі підтвердження наявності психічних розладів тої чи іншої глибини) – в кримінальному процесі;
• визнання угоди недійсною – при аналогічних судово-психіатричних висновках у цивільному процесі.
2.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ Із глибини віків до нас дійшли уявлення про психічні хвороби, що вважалися як наслідок втілення в людину демонів, злих духів тощо.
Від давніх часів походження психічних розладів також пояснювали різними травмами, розлиттям жовчі і надлишковим вживанням вина, рідини, життєвими негараздами і т.
д.
Широко відомі з історії Середньовіччя «полювання на відьом», організовані інквізицією, коли під тортурами і на вогнищах було знищено багато душевнохворих людей [17].
XII ст.
Про виключення «біснуватих» зі свідків йдеться у вітчизняних законодавчих пам'ятках – «Статуті» і «Повчанні» Володимира Мономаха [18].
ХІІІ ст.
Заборонялося карати недоумкуватих і божевільних у «Саксонському дзеркалі» [19].
XV ст.
У деяких країнах Західної Європи протягом двох століть, починаючи з кінця XV ст., після булли (послання) папи Іннокентія VIII та опублікування «Молота відьом», що містив перелік способів розпізнавання і викриття зв'язку з демоном, проводили широкомасштабні акції полювання на чаклунів, відьом.
Жорстокими тортурами інквізиція домагалася від нещасних «щиросердого» зізнання, яке служило доказом їхньої провини.
Десятки тисяч людей, а серед них і значну частину психічно хворих, було привселюдно спалено живцем.
На переконання тодішніх католиків, божевілля зумовлювалося дияволом, який вселився в людину й впливає на її поведінку.
Почали будувати примітивні заклади для утримання душевнохворих.
У вологих темних підвалах їх тримали на ланцюгах, у наручниках, жорстоко карали [17].
XVII – XVIII ст.
Ф.
Пінель (1745 – 1826) Період реформ у психіатрії.
У 1792 р.
французький лікар Ф.
Пінель зняв ланцюги із душевнохворих у Бісестрі та Сальпетрієрі, ліквідував тюремний режим, зобов'язав гуманно ставитися до хворих, облаштував лікарні й зробив окремими відділення для спокійних і неспокійних пацієнтів.
Лікування поєднував із диференційованою фізичною працею.
Такі заходи сприяли упорядкуванню поведінки хворих і дозволили вивчати психози у природному вигляді.
Реформа, проведена Ф.
Пінелем, поширилася у Франції та інших країнах.
Із ХVIII ст.
відомі окремі випадки звільнення від кримінальної відповідальності психічно хворих злочинців у Західній Європі, зокрема, у Франції [17, 19].
Вказівки на невідповідальність психічно хворих за вбивство і на неможливість їх виступати свідками у судових справах є в московських «Новоуказных статьях о разбойных и убийственных делах» (ХVII ст.).
Указом російського царя Петра I «О свидетельствовании дураков в Сенате» (1722 р.) встановлювалося визначення недієздатності дітей дворян, які намагались ухилитися від державної служби під виглядом вдаваного психічного захворювання.
Хворим особам також заборонялось одружуватися чи виходити заміж, а їхнє майно переходило під нагляд [17].
XIX ст.
У розвитку судової психіатрії видатна роль належить передовим психіатрам XIX ст., які намагалися розглядати психічні хвороби з матеріалістичних і гуманістичних позицій, піклувалися про охорону прав і людської гідності психічно хворих, виступали за недопустимість засудження тих, хто потребує лікування.
Представниками передової психіатрії в Росії були професор Московського університету С.
С.
Корсаков (1854-1900), професор Казанського університету А.
У.
Фрезе (1826-1884), видатний психоневролог В.
М.
Бехтєрєв (1857-1927), засновник судової психіатрії В.
П.
Сербський (1858-1917).
В Україні працювали професор, один із засновників Психоневрологічного інституту В.
М.
Геккебуш (1881-1931), академік О.
І.
Ющенко (1869- 1936).
На Заході таку ж роль відіграли відомі психіатри В.
Грізінґер (Німеччина), Крафт-Ебінг (Австрія), Ф.
Пінель і Ж.
Ескіроль (Франція), Моудслі (Англія), Peй (США) й багато інших [19].
XX ст.
Історію розвитку судової психіатрії в Україні прийнято поділяти на чотири етапи [17]: Перший етап ( 1919–1929 pp.) – накопичення досвіду судово-психіатричної експертної роботи, розробка нових форм експертизи і примусових заходів медичного характеру, становлення законодавчої та науково-технічної бази.
Другий етап ( 1930–1950 pp.) – організація мережі судово-психіатричних закладів (відділень, експертних комісій) у системі органів охорони здоров’я, проведення наукових досліджень, підготовка наукових кадрів.
Третій етап ( 1951–1991 pp.) – розширення діагностичних та експертних можливостей впровадження нової системи судово-психіатричних оціночних критеріїв стосовно всіх психічних хвороб.
Початок практичного впровадження такого нового напрямку судово- психіатричної діяльності, як профілактика суспільно небезпечних дій психічно хворих.
У практику запроваджено два види примусових заходів медичного характеру – лікування в психічних лікарнях загального типу і спеціального типу, що підпорядковувалися міністерству внутрішніх справ.
З 1988 р.
примусове лікування почало проводитись у лікарняних закладах трьох типів, які підпорядковувалися тільки органам охорони здоров’я: зі звичайним, посиленим і суворим спостереженням.
На VІ конгресі Всесвітньої асоціації психіатрів у 1977 р.
порушувалося питання про т.
зв.
«каральну психіатрію», про використання в СРСР психіатрії з політичною метою й утисків прав людини.
Відкрите визнання таких фактів почалося наприкінці 80-х років.
Одночасно в результаті багатьох публікацій у пресі про використання радянської психіатрії з політичною метою, для боротьби з інакодумцями й опозицією почалося огульне та безпідставне звинувачення всіх психіатрів: їх називали «злочинцями у білих халатах», «психіатричною мафією» тощо.
В багатьох випадках це порушило нормальні відносини між психіатрами та їхніми пацієнтами.
Четвертий етап (від 1991 – донині) – здійснено перехід на МКХ-10;
судовими психіатрами використовуються досконаліші та надійніші діагностичні критерії психічних розладів, завдяки чому значно підвищена вірогідність діагностики.
Після розпаду СРСР інтерес громадськості до психіатрії значно впав, а практика стосунків між судовими психіатрами та правоохоронними органами стала результативнішою.
Продовжується демократична судово-правова реформа.
3.
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ В УКРАЇНІ 3.1.
НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ПОРЯДОК ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ Судово-психіатричне експертне обстеження проводиться на підставі наступних нормативно-правових актів: Коституція України : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К.:Парлам.
вид-во, 2010.
– 15 с.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI (Редакція станом на 11.08.2013) Кодекс України про адміністративні правопорушення : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Відомості Верховної Ради УРСР – Офіц.
вид.
– К.:Парлам.
вид-во, 1984.
– 207 с.
Цивільний процесуальний кодекс України : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2004.
– 1530 с.
Про психіатричну допомогу : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К., 2000.
– 24 с.
(Нормативний документ Верховної Ради України.
Закон України) Про судову експертизу : за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховна Рада України.
– Офіц.
вид.
– К., 1994.
– ст.232.
(Нормативний документ Верховної Ради України.
Закон України) Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство охорони здоров’я України.
– Офіційний вісник України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2002.
– 258 с.
(Нормативний документ Міністерство охорони здоров’я України.
Наказ) Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень : наказ від 08.10.98 № 53/5;
зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р.
за № 705/3145;
Із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції № 1950/5 від 26.12.2012 Порядок проведення судово-психіатричної експертизи: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство охорони здоров’я України.
– Офіційний вісник України.
– Офіц.
вид.
– К.: Парлам.
вид-во, 2002.
– 275 с.
(Нормативний документ Міністерство охорони здоров’я України.
Порядок) Інструкція про порядок організації охорони приміщень і територій відділень судово-психіатричної експертизи та режиму тримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров'я України.
– Офіц.
вид.
– К., 1996.
– 12 с.
(Нормативний документ Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство охорони здоров'я України.
Наказ) Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховний Суд України.
– Офіц.
вид.
– К., 1998.
– 10 с.
(Нормативний документ Верховного Суду України.
Постанова) Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: за станом на 1 березня 2013 р.
/ Верховний Суд України.
– Офіц.
вид.
– К., 1997.
– 12 с.
(Нормативний документ Верховного Суду України.
Постанова) 3.2.
Підстави для проведення судово-психіатричної експертизи.
Види, предмет та об’єкт судово-психіатричної експертизи Судово-психіатрична експертиза призначається органами досудового слідства та суду і проводиться за їх відповідним рішенням з метою відповіді на питання, з приводу психічного стану особи [11].
Підстави проведення експертизи[2] ухвала слідчого судді ухвала суду клопотання сторони захисту звернення сторони кримінального провадження Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду , якщо для з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Не допускається проведення експертизи для з’ясування питань права [11].
Сторони кримінального провадження (ст.3 КПК) з боку обвинувачення : слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом;
з боку захисту : підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо: визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності (ст.242 КПК) Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду (ст..242 КПК).
Експертиза проводиться [11]: - в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, - центрах судово-психіатричних експертиз, - відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів.
Зазначені заклади охорони здоров'я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів Залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України (Ст.
122 КПК).
Принципи судово-експертної діяльності [8] законності незалежності об'єктивності повноти дослідження Види судово-психіатричних експертиз [11] первинна додаткова повторна яка призначається у даній справі з даних питань уперше.
яка призначається для вирішення окремих питань, які не були поставлені при первинній експертизі, а також у разі неповноти або недостатньої якості первинної експертизи, і проведення її доручається експертам у тому самому або іншому складі.
яка призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний органами дізнання, слідчим, прокурором, судом необґрунтованим.
Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручається іншому більш кваліфікованому складу експертів.
У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження.
Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів – членів експертизи, які не підписали спільний висновок.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо.
Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, у конкретні проміжки часу і відносно певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду [11].
Об'єктами експертизи є [11]: -підозрювані, стосовно яких в органів дізнання та слідства виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;- обвинувачені та підсудні, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх осудності або можливості за психічним станом брати участь у слідчих діях чи судовому засіданні;- свідки і потерпілі, стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності;- потерпілі, стосовно яких вирішується питання про взаємозв'язок змін у їхньому психічному стані зі скоєними щодо них протиправними діяннями (безпорадний стан та заподіяння шкоди здоров'ю);- позивачі, відповідачі та інші особи, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність;- позивачі, стосовно яких вирішується питання про їх психічний стан у певні проміжки часу, про обґрунтованість установленого раніше психіатричного діагнозу та прийнятих щодо них медичних заходів;
-матеріали кримінальної або цивільної справи, медична документація, аудіовізуальні матеріали та інша інформація про психічний стан особи, відповідно якої проводиться експертиза.
Обставини, при яких призначається судово- психіатрична експертиза [2, 11] Судово-психіатрична експертиза призначається, коли:- вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) -чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності.
Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі, а так само при укладенні цивільно-правової угоди.
Судово-психіатрична експертиза обов'язково призначається: -для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
-щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них;- для визначення психічного стану особи в справах про визнання громадян недієздатними;- у справах про поновлення громадянина в дієздатності.
За наявності сумнівів у здатності потерпілого, свідка, цивільного позивача чи відповідача в кримінальних справах, позивача, відповідача чи свідка в цивільних справах правильно сприймати події, адекватно на них реагувати,вірно відтворювати їх у своїх показаннях суд може викликати в судове засідання експерта-психіатра для участі в допиті цієї особи.
Призначення судово-психіатричної експертизи щодо таких осіб з поміщенням до медичного стаціонару допускається лише за їх згодою.
3.3.
ПРАВА ТА ОБВ’ЯЗКИ ЕКСПЕРТА Порядок залучення експерта (Ст.
243 КПК) 1.
Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого.
2.
Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов’язкової.
3.
Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та в порядку, передбачених статтею 244 КПК.
Розгляд слідчим суддею клопотання про залучення експерта[ ст.244 КПК] У разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта особа, що заявила відповідне клопотання, має право звернутися з клопотанням про залучення експерта до слідчого судді.
У клопотанні зазначається: 1) короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв’язку з яким подається клопотання;
2) правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
3) виклад обставин, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
4) експерт, якого необхідно залучити, або експертна установа, якій необхідно доручити проведення експертизи;
5) вид експертного дослідження, що необхідно провести, та перелік запитань, які необхідно поставити перед експертом.
До клопотання також додаються: 1) копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання;
2) копії документів, які підтверджують неможливість самостійного залучення експерта стороною захисту.
Клопотання розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п’яти днів із дня його надходження до суду.
Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце та час його розгляду, проте її неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання, крім випадків, коли її участь визнана слідчим суддею обов’язковою.
Слідчий суддя за результатами розгляду клопотання має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам, якщо особа, що звернулася з клопотанням, доведе, що: 1) для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або на вирішення залученого стороною обвинувачення експерта були поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з’ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок;
2) вона не може залучити експерта самостійно через відсутність коштів чи з інших об’єктивних причин.
До ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням.
Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
Експерт [2, 9, 13] Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.
У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
ПРАВА ЭКСПЕРТА (ст..69 КПК) 1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".
4.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи .
Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків.
Заява про відмову має бути вмотивованою.
ОБОВ’ЯЗКИ ЕКСПЕРТА (ст..69 КПК) 1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити його;
2) прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи .
Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;
5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
6.
Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи , про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
7.
У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЕКСПЕРТА ( Стаття 70 КПК) За завідомо неправдивий висновок, відмову без поважних причин від виконання покладених обов’язків у суді, невиконання інших обов’язків експерт несе відповідальність, встановлену законом.
ЕКСПЕРТУ ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ [11]:
• самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно;
• розголошувати без дозволу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, дані досудового слідства;
• вступати в контакти, не передбачені порядком проведення експертизи, з будь-якими особами, якщо такі особи прямо чи побічно стосуються експертизи;
• зберігати кримінальні, цивільні та господарські справи, а також речові докази й документи, що є об'єктами експертизи, поза службовим приміщенням.
3.4.
ОСНОВНІ ФОРМИ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ стаціонарнаа мбулаторна (посмертна) у судовому засіданні ФОРМИ СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ [11] АМБУЛАТОРНА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА [8, 9, 11, 14] – це одноразове, рідше повторне обстеження особи комісією лікарів-психіатрів в умовах відповідно створеної в системі охорони здоров’я на постійній основі спеціальної судової психіатричної експертної комісії, яке проводиться в амбулаторних умовах при психіатричних диспансерах, психіатричних відділяннях або у відповідних приміщеннях слідчих ізоляторів.
Амбулаторну експертизу проводять для визначення дієздатності особи при розгляді цивільних справ, а також більшості свідків і потерпілих.
Порядок проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи.
Лікар- доповідач попередньо проводить огляд і детальну співбесіду з підекспертним, знайомиться з матеріалами справи, складає історію хвороби.
Для ефективної роботи попередньо збираються всі документи, що потрібні лікарям-експертам, встановлюються суттєві обставини справи і дані, які характеризують особу досліджуваного.
Всі відомості потрібно завчасно подати для попереднього ознайомлення з ними експертів.
Лікар-доповідач представляє підекспертного СПЕК, повідомляє їй історію його хвороби.
На основі особистого та колегіального обстеження, даних історії хвороби, всіх матеріалів справи комісія виносить висновок з питань, які перед нею були поставлені.
Амбулаторна експертиза може проводитись у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі, експертній установі (підрозділі).
Виклик експерта на вимогу слідчих або судових органів здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства.
Посмертна амбулаторна судово-психіатрична експертиза проводиться лише за матеріалами справи, медичними й іншими документами без особистої участі та обстеження підекспертного.
Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 30 діб з моменту отримання всіх відповідних матеріалів.
Залежно від ступеня складності експертизи і обсягу її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу.
Експерти, які проводять амбулаторну експертизу, у разі неможливості відповісти на всі запитання, поставлені перед ними, обґрунтовують висновок про необхідність проведення стаціонарної експертизи.
Основною перевагою амбулаторної експертизи є її короткочасність, а головним недоліком – неможливість у всіх випадках вирішити питання про характер і тяжкість психічних розладів та їх прогноз, для чого потрібна стаціонарна експертиза.
Однак останні обставини не мають призводити до недооцінки значення амбулаторної експертизи.
В тих випадках, коли стоїть питання про тимчасовий розлад психічної діяльності під час скоєння правопорушення, а до моменту проведення амбулаторної експертизи психічні порушення не спостерігалися, висновки в деяких випадках можуть бути зроблені амбулаторною експертизою, звичайно, якщо зібрані достатньо певні матеріали, які характеризують поведінку та висловлювання обвинуваченого у той час.
Так само без особливих труднощів проводиться амбулаторне обстеження явно психічно хворих, котрі лікувалися раніше у психіатрів, та осіб, які не є психічно хворими.
СТАЦІОНАРНА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА [8, 9, 11, 14] – це найдосконаліша форма судово-психіатричної експертизи, яка включає в себе відносно тривале психіатричне спостереження в умовах спеціальних судово-психіатричних відділень закладів МОЗ України, палатах звичайних психіатричних лікарень.
Стаціонарна експертиза обвинуваченого проводиться в експертній установі (підрозділі) за наявності рішення суду про призначення відповідної експертизи (П.25, 11).
Стаціонарна експертиза потерпілого, свідка, позивача та відповідача у кримінальних і цивільних справах призначається судом тільки за їх згодою (П.25, 11).
Стаціонарна експертиза проводиться у експертній установі (підрозділі) з окремим утриманням осіб, які перебувають і не перебувають під вартою (П.26, 11).
При проведенні стаціонарної експертизи за наявності медичних показань до осіб застосовуються відповідні їх стану методи лікування і дослідження, дозволені Міністерством охорони здоров'я України (П.27, 11).
При стаціонарній експертизі , крім клінічних використовуються також дані лабораторних і додаткових методів досліджень.
Проводяться спеціальні лабораторні дослідження крові, біологічних рідин і виділень, пункційне дослідження спинномозкової рідини (при потребі), електроенцефалографічні, томографічні, ехографічні рентгенокраніографічні й інші доступні в стаціонарних умовах інструментальні дослідження, які можна проводити в динаміці та комплексі з психіатричним спостереженням.
Термін проведення стаціонарної експертизи становить до 30 діб.
Залежно від обсягу та складності експертизи термін її проведення може бути продовжений за узгодженням з органом, що призначив експертизу (П.28, 11).
Особа, яка перебуває під вартою, після завершення експертизи повертається до установи, звідки поступила на експертизу, незалежно від експертного рішення (П.29, 11).
Особа, яка не перебуває під вартою, після закінчення експертизи може бути виписана з експертної установи (підрозділу) залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів, законних представників на підставі дозволу слідчого на його виписку.
Особа, яка за психічним станом не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і оточення, може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи, згідно з діючими нормативними документами, де і перебуває до рішення суду за цією справою.
Цей пункт поширюється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти (П.30, 11).
Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів;
при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів (п.1.13, [15]).
Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку).
Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день [15].
У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) [15].
ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ У СУДІ При проведенні експертизи в суді експерт оголошує акт експертизи в судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникли в учасників процессу [11].
ПРИБЛИЗНИЙ ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДО ЕКСПЕРТІВ: 1) Чи не страждав підозрюваний (обвинувачуваний) психічним захворюванням на час скоєння ним правопорушення і чи не страждає в цей час? Якщо так, то яким саме? 2) Якщо підозрюваний (обвинувачуваний) страждав психічним захворюванням у момент скоєння правопорушення, то чи виключало це захворювання його здатність розуміти свої дії або керувати ними, тобто чи вважати його осудним або неосудним? 3) Чи не страждає підозрюваний (обвинувачуваний) захворюванням, яке виникло після скоєння ним злочину, а якщо страждає, то чи не позбавляє це захворювання його здатності розуміти свої дії або керувати ними? 4) Коли підозрюваний (обвинувачуваний) страждає психічним захворюванням, то чи потребує він застосування до нього примусових заходів медичного характеру, передбачених законодавством, і яких саме? Акт експертизи складається із наступних частин [11]: вступна досліджувальна мотивувальна висновок 3.5.
АКТ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ СКЛАДОВІ АКТУ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ [11] Вступна частина містить: -дату проведення експертизи;
-дату експертизи, її номер, чи є вона додатковою, повторною, форму проведення експерти