Андрей шептицький

1. АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

2023
Виконав:
учень 8 класу
Сокальська
ЗШ І-ІІІ ст. № 5
Кацьма Марко

2.

1 листопада 2022 року
минуло 78 років з дня
смерті митрополита
Андрея Шептицького.
Митрополита
вшановують на
державному рівні.
Дуже важливо вшанувати
таку величну постать як
митрополит Андрей, щоб
розвінчати усі радянські
неправдиві міфи про главу
УГКЦ, щоб якомога більше
людей дізнались про велич
цієї людини, який зробив
неоціненний внесок у
розвиток Церкви,
держави і українського
народу.
Духовні заповіти Андрея
Шептицького можуть
сприяти консолідації
сучасної української нації,
нації політичної,
державницької, але
ментально розшарпаної,
духовно розрізненої.
А митрополит знав,
як це робити.
„Ясно, як на долоні, що
Рідна Хата (так Шептицький
називав Україну) не
повстане, що не буде
українського моноліту, коли
українці-самостійники не
зможуть, всупереч усім
різницям, які їх ділять,
завести поміж собою
якнайбільшу єдність. Тієї
єдності Україні треба, і ця
потреба накладає на нас
усіх обов’язки і від
виконання яких залежить
ціла будучність
Батьківщини. Якщо хочемо
всенаціональної Хати
хотінням глибоким і
щирим, якщо та воля не є
тільки фразою, ілюзією, то
вона мусить проявлятися
діяннями і те діяння мусить
вести до єдності. До єдності
в усіх напрямах, тому й до
єдності релігійної”.

3. ХРОНОЛОГІЯ ЖИТТЯ МИТРОПОЛИТА

ГЕРБ ГРАФІВ
ШЕПТИЦЬКИХ
АНДРЕЙ
ШЕПТИЦЬКИЙ
Андрей Шептицький народився у с. Прилбичі (тепер
Яворівського р-ну Львівської обл.).
Походив з давнього українського боярського роду.
Початкову та середню освіту здобув вдома та в гімназії
св.Анни у м. Кракові (Польща).
Навчався
на
юридичному
ф-ті
Краківського
та
Вроцлавського ун-тів. 19.5.1888 здобув науковий ступінь
доктора права.
28.5.1888 вступив до монастиря отців василіян у Добромилі.
У чернецтві прийняв ім'я Андрей.
Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після
закінчення навчання отримав наукові ступені доктора
теології та доктора філософії.
22.8.1892 був висвячений на священика у Перемишлі, згодом
— магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892–96), а
з 20.6.1896 — ігумен монастиря св. Онуфрія у Львові.
У 1899 імператор Франц Иосиф І іменував Шептицького
станіславським єпископом.
Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського
Шептицький 17.12.1900 року був номінований
галицьким митрополитом.

4.

Культурно-просвітницька
діяльність митрополита
спрямовувалась на піднесення
моралі й духовності народу до
того рівня, на якому
з’являється свідома масова
готовність до практичної
роботи заради національного
державного будівництва. Це
була, в першу чергу,
меценатська діяльність,
допомога здібній молоді,
консолідація творчих сил,
виховна робота через
шкільництво, просвітні й
спортивні товариства, часописи
і книги, масові заходи з
обов’язковим поєднанням
двох засад – національної і
релігійної.

5.

Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний
вплив на духовність свого народу. У 1906 р. він організував першу в Україні прощу до Святої
Землі – Єрусалима, в якій брало участь понад 500 чоловік. З особливою ревністю дбав про
народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, “Просвіті”, “Рідній школі”.
Підтримував дитячу патріотичну організацію “Пласт”. В 1903 р. заснував Народну лічницю, в
якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди.
Здібним дітям та молодим перспективним богословам сприяв, щоб вони могли навчатися у
вищих навчальних закладах, семінаріях. Допомагав талановитим митцям.
Був меценатом таких відомих художників.
Заснував Студитський науковий інститут, якому подарував велику бібліотеку. У 1919 р. заснував
богословський факультет при Духовній семінарії у Львові. У 1939 р. було заплановано відкрити
в Академії правничий факультет, що мало покласти початок створенню Українського
католицького університету. Митрополит Шептицький викладав у Богословській академії
аскетику Західної і Східної Церкви, домагався, щоб, окрім польських науковців, там викладали
й українські професори. В 1923 р. заснував Богословське наукове товариство, яке видавало
часопис “Богословіє” та “Праці Богословського наукового товариства”.

6.

З встановленням радянської влади у
Наддніпрянській Україні,
західноукраїнські землі опинилися поза
її юрисдикцією у складі інших держав.
УГКЦ на чолі з А. Шептицьким
продовжувала справу оборони
українських інтересів, використовуючи
арсенал різноманітних засобів – від
просвітницької і благодійної до
політичних форм як у теоретичній, так і
практичній площині. В одному з своїх
пастирських послань він рішуче
заперечує тезу про „недержавність”
українського народу і стверджує його
право на самостійну державу. Свою
власну діяльність називає „визовом для
тих, які вважають, що наш нарід
завжди і постійно має комусь служити,
а незалежність України треба заховати
на вічну пам’ять, до гробу. Але так не є і
так не буде, коліс історії повернути не
можна”.

7.

Під час тріумфальної зустрічі його у Києві
в 1917 р. А. Шептицький виголосив ряд
ідей, котрі становили його бачення шляхів
побудови Української держави. Тоді, коли
політичні лідери Центральної Ради
перебували в полоні альтернативи:
автономія чи самостійність, митрополит
вважав запорукою „вільного життя”
України „обов’язкове відокремлення від
Москви”: „Вона мусить стати незалежною
державою, шукати собі союзників між
іншими вільними народами і державами,
які піддержали б її слушні вимоги та
допомогли б в боротьбі проти
московської агресії”. Дослідники
зазначають, що митрополит вітав
створення ЗУНР, вбачаючи в цьому
перший крок до утвердження Української
державності.

8.

Для митрополита мова є одним із чинників
(поряд з волею), що творять народ. Адже рідна
мова закладена в людині на рівні національного
генетичного коду. Значно важливіше для
митрополита Андрея є свідомість щодо рідної
мови. Таке розуміння особливо актуальне для
теперішньої України, оскільки воно єдине
спроможне погодити проблему мовно
зрусифікованого Сходу з ідеєю
національного відродження.
Розтривожений долею України, її майбуттям,
глибоко проникнувши у психологію українця,
лихою долею поневоленого і розділеного різними
культурами, Андрей Шептицький заклав основи
екуменізму, що нині став вимогою часу. Ідеї
єднання на базі одного віровизначення
митрополит протиставив ідею єднання не в
релігійному обряді, не в ім’я нації, а в ім’я
моральних чеснот нації, назвавши
її програмою релігійного примирення.

9.

Діяльність митрополита Андрея не
обмежувалася лише межами Галичини чи
УГКЦ. Його погляд сягає і на географічний
Захід, і на Схід. Шептицький дбає про
долю українських емігрантів, зокрема на
американському континенті, і старається
про те, щоб вони отримали належну
душпастирську опіку і власну церковну
ієрархію. Можна сказати, що саме
завдяки його крокам сьогодні важко
сумніватись, що є не тільки виключно
українською чи європейською Церквою,
але Церквою світовою, бо своїми
структурами вона присутня й на нових
материках – в Північній і Південній
Америці, Австралії… Митрополит пам’ятає
про Христову заповідь-молитву
«Щоб усі були одно» (Йо 17,21)
і стає натхненником та гарячим
поборником існування екзархату
Російської Греко-Католицької Церкви...

10.

Постать одного з найвизначніших діячів української
історії і культури XX століття митрополита Андрея
Шептицького посідає визначне місце в історії
українського народу. Всебічна обдарованість Великого
Українця, глибоко аналітичний склад розуму
асоціювалися з мудрою тактикою глави Церкви та
громадського і політичного діяча. Сорок чотири роки
він вів через шторми, бурі і рифи суспільних
катаклізмів корабель Української греко-католицької
церкви. Вивести церкву на вирішення нових завдань,
зробити її фактором уже не тільки національного
відродження, а й національного державотворення,
що, власне, вінчає процес національного
відродження, витворити з неї цілком національне,
релігійне об’єднання – усе це судилося
йому виконати.