Усмішки Остапа Вишні

1.

Усмішки
Остапа Вишні

2.

Почуття гумору – одна із провідних рис характеру
українців. Гумористична, сатирично-викривальна
традиція дуже потужні і в українському фольклорі, і в
українській літературі (твори С. Руданського, Л. Глібова,
І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого та інших).
Гумор – це щит душі людини від розпачу і меч до
всього ворожого. Не навчившись правильно
сприймати і розуміти гумор, не станеш справжньою
людиною – життєрадісною і самокритичною.

3.

«Моя автобіографія» (1927)
Написана за 2 дні.
Жанр – гумореска.
Тема – розповідь про батьків, навчання й формування
світогляду письменника.
Ідея – висвітлити в гумористичній формі фактори, які
впливають на формування митця.
Композиція – 3 розділи:
1 розділ – народження Остапа Вишні, його дитинство;
2 і 3 розділи – навчання Остапа Вишні; формування
його світогляду.

4.

Проблематика:
формування митця;
пошана до старших;
повага до вчителів;
відповідальність за свою працю.

5.

Засоби творення комічного у гуморесці «Моя автобіографія»:
• Вживання наукових, військових та політичних термінів
для зображення щоденної роботи та побутових подій
(«Правда неясна якась ще тоді була в мене класова свідомість. З
одного боку – цілував барині ручку, а з другого – клумби квіткові
толочив.Чистий тобі лейборист»).
• Поєднання ділового та художнього стилів (змішування )
(«У мене немає жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під
час мого появлення на світ білий, і потім – років, мабуть, із десять
підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували
корову Оришку. Трапилася ця подія 1 листопада 1889 року, в
м. Груні Зіньківського повіту на Полтавщині»).

6.

• Уживання фразеологізмів у прямому, а не в
переносному значенні («Пориви чергувались. То вглиб тебе
потягне – тоді ото ямки колупаєш, то погирить тебе в височінь,
на простір, вгору кудись. Тоді лізеш у клуні на бантину горобці
драти або на верби по галенята»).
• Іронія, прихована насмішка (коли на увазі мається
зовсім протилежне)
(«Школа була непроста, а “Міністерства народного
просвещенія”», «Взагалі, любив я книжки з м’якими палітурками.
Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було,
побачить»).

7.

• Парадокси – несумісні поняття, що виключають або
протирічать одне одному
(«Із подій мого раннього дитинства, що вплинули на моє
літературне майбутнє, твердо врізалась в пам’ять одна. Упав я
дуже з коня… Тижнів зо три після того хворів. І тоді я зрозумів,
що я на щось потрібний, коли в такий слушний момент не
вбився. Неясна ворухнулась в мене тоді думка: Мабуть, я для
літератури потрібний»).
• Використання народної етимології, лайливих висловів
(«– Отаке стерво було, як і ти оце!..»
– Яка то лиха година картоплю підриває?»).

8.

• Зображення комічних ситуацій, деталей, подій
(«Писатиме, – сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі,
розводив рукою калюжу. Справдилося, як бачите, батькове
пророкування»).
• Використання жартівливих
прислів’їв, порівнянь
народних
приказок
і
(«Куди дірка дівається, як бублик їдять», «як мокра миша», «душа
аж у п’ятах»).
У назві гуморески «Моя автобіографія» використано
тавтологію.

9.

«Мисливські усмішки»
Остап Вишня був великим шанувальником полювання,
завзятим мисливцем, але займався цим із однією метою –
побути на природі, зустріти світанок, послухати
мисливських оповідей та побрехеньок. Результатом
переосмислення почутого й побаченого стали його
знамениті «Мисливські усмішки», в яких поєдналися
«секрети» полювання, зворушливі ліричні картини
природи та сатира на губителів природи, приправлені
іскристим гумором.

10.

«Мисливські усмішки» є найбільш поетичними творами
Остапа Вишні, нагадують «поезію в прозі».
Збірка складається з низки ліричних оповідань, у яких
автор замислюється над проблемами: людина і природа,
людина і вічність земного буття.
Назви усмішок промовисті й відображають реалії
полювання – «Відкриття охоти», «Як варити і їсти суп із
дикої качки», «Сом», «Дикий кабан, або Вепр», «Заєць»
та ін.

11.

Незважаючи на назву збірки, усмішки навчають не
полювати, а берегти природу, охороняти все живе.
Герої усмішок – благородні, розумні, кмітливі й дотепні
люди. Вони – веселі оповідачі, які люблять життя і
оптимістично налаштовані, тому тон розповіді
бадьорий і захопливий. Вони знавці безлічі мисливських
вигадок і побрехеньок. Разом із тим – щирі любителі й
охоронці природи.

12.

«Сом»
Жанр – усмішка.
Тема – гумористична розповідь про сома, що жив у
річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя
і навіть парового катера.
Головна ідея – виховання любові до природи.
Оповідач – Дід Панас – людина проста, дотепна,
знавець безлічі мисливських вигадок і побрехеньок,
але разом з тим щирий любитель й охоронець
природи.

13.

Композиція – складається із 4-х частин.
1 частина – читача запрошують побувати на річці
Оскіл і помилуватися краєвидами.
2 частина – дід Панас застерігає туристів бути
обережними біля ковбані, в якій живе сом.
3 частина – розповідь про сома, який тягав за собою
паровий катер.
4 частина – розповідь героя-оповідача про те, як
живляться соми і як їх ловити.

14.

У гуморесці «Сом» як і у всіх «Мисливських усмішках»
Остап Вишня широко використав гротеск та гіперболу,
контраст між справжнім і вигаданим, змішування
ліричного, сатиричного й фантастичного.

15.

«Як варити і їсти суп із дикої качки»
Одна із найдотепніших і найліричніших «Мисливських
усмішок» Остапа Вишні. Присвячена вона Максимові
Рильському (Черешні). Вперше надрукована в журналі
«Перець» 1945 p., вже після повернення письменника із
заслання.

16.

Жанр – усмішка.
Тема – змалювання краси рідної природи й заклик до її
збереження.
Ідея – любити й берегти природу, утвердження думки
про захист природи.
Важливу композиційну роль у більшості усмішок
цього циклу відіграють пейзажі, портрети, уривки з
пісень, авторські ліричні відступи.
Експозиція – інтригує зацікавлює читача, налаштовує
на гумористичне сприйняття (від самого початку

17.

оповідач веде читача на тихе плесо рідного лугового
озерця, де водяться дикі качки. Збираєтеся, «берете з собою рушницю
(це така штука, що стріляє), набої і всякий інший реманент, без якого не можна
правильнонацілятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви,
огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку...Стопка береться для того, щоб
було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...».
За цим описом збирання на полювання – неприхована
іронія, передчуття неповторної мисливської романтики,
відчуття чоловічої свободи, розслаблення від клопотів і
метушні, умиротворення. Пояснюється сенс вечірньої
(на яку ви вже спізнилися) і вранішньої «зорьки» – часу,
коли дика качка з’являється.

18.

Спізнення на вечірню «зорьку» – своєрідний ритуал,
можливість «посмакувати», насолодитися довколишнім
світом.
Найбільший комізм твору – в кінці, коли домашні
виявляють обман: замість дикої качки мисливець
приніс курку.)

19.

«Остап Вишня – майстер динамічного діалогу та
ліричної оповіді, барвистого пейзажу і точної
портретної деталі, тонкого психологічного аналізу
і скульптурного образу».
І. Дузь
«Мабуть, із часів Котляревського не сміялась Україна
таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним
сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній
творчості Остапа Вишні»
О. Гончар