Зміна статусу жінки в роки війни. 11 клас

1. Зміна статусу жінки в роки війни Токаленко Каріни 11 клас

2. Ніна Петрова

• Старшина Ніна Петрова —
повний кавалер ордена Слави.
Коли розпочалася війна, вона
добровільно вступила до лав 4-ї
дивізії народного ополчення
Ленінграда, потім проходила
службу в медсанбаті. З
листопада 1941 р., перебуваючи
в діючій армії, знищувала
влучним вогнем гітлерівців,
багаторазово перемагала у
двобоях із ворожими
снайперами. День у день
виходила на бойову позицію,
хоробро захищала рідне місто,
за що була нагороджена
медалями «За бойові заслуги»
та «За оборону Ленінграда», а
також орденом Великої
Вітчизняної війни 2-го ступеня.

3.  Нечепорчукова Мотрона Семенівна

Нечепорчукова Мотрона
Семенівна
• Вона закінчила Балаклійську
акушерсько-сестринську
школу.Надавала 1-шу медичну
допомогу на полі бою.Виносила зпід вогню,перев’язувала,рятувала
життя.Нагороджувалась
відзнаками за свої подвиги.На
лівому березі річки Одер в боях
на берлінському напрямку,під
вогнем,винесла з поля бою 78
поранених солдатів і
офіцерів.Будучи пораненою,
продовжувала надавати медичну
допомогу.На даний момент їй 92
роки,проживає в м. Ставрополь.

4. Пушина Феодора Андріївна

Військовий фельдшер, лейтенант
медичної служби, Герой
Радянського Союзу.Вранці 6
листопада 1943 року група
німецьких бомбардувальників
завдала бомбового удару по
Святошину. Будівля, в якій
перебували поранені, загорілася.
Командир санітарної роти та
Феодора кинулися рятувати
поранених. З вогню вона винесла
тридцять тяжкопоранених і коли
кинулася за останнім, почав
руйнуватися будинок. Командир
виніс її з вогню, але вона померла в
нього на руках від сильних опіків і
травм.За надзвичайну мужність і
героїзм, лейтенанту медичної
служби Пушиній Феодорі Андріївні
посмертно присвоєно звання Героя
Радянського Союзу. Похована на
Святошинському кладовищі міста
Києва.

5.  Октябрська  Марія Василівна

Октябрська Марія Василівна
На початку війни вона евакуювалась
в Томськ, де працювала на потреби
фронту. Після загибелі чоловіка,
комісара стрілецької дивізії
І. Ф. Октябрського, Марія продала
все своє майно та звернулась до
Наркома оборони з проханням на
власні заощадження збудувати танк,
назвати його “Бойова подруга” і на
ньому знищувати німців. Щоб
здійснити цей задум вона закінчила
курси механіків-водіїв танка. З
жовтня 1943 р. гвардії сержант
Октябрська стала механіком-водієм
танку “Бойова подруга” у складі
26-ї гвардійської танкової
бригади. На жаль, в бою в ніч на 18
січня 1944 року Марія отримала
тяжке поранення і 15 березня 1944
року померла від ран у фронтовому
госпіталі в Смоленську. Звання
Героя Радянського Союзу присвоєно
їй 2 серпня 1944 р. вже посмертно.

6. Павличенко Людмила Михайлівна

Павличенко Людмила
Михайлівна
Війна застала Люду в Одесі на
дипломній практиці. З перших же днів
війни вона добровольцем йде на
фронт. І вже до липня 1942 року на
рахунку Л. М. Павличенко було вже 309
німецьких солдатів та офіцерів (у тому
числі 36 снайперів противника). Після
отримання численних важких поранень,
Людмилу, названу противником “Леді
смерть”, не змогли відпустити попри її
палке бажання на фронт. Адже вона
була бажаною ціллю для ворожих
снайперів. Тому Павличенко
продовжила війну вже інструктором,
навчивши не один десяток снайперів.
Незабаром її визначили делегатом
СРСР та направили серед дипломатів
до Канади та США. Під час поїздки
вона була на прийомі в Президента
США Франкліна Рузвельта та стала
близькою подругою першої леді
Америки. Після війни доля привела її
до Москви, де в 1974 році її життя
обірвалось.

7. Завалій  Євдокія Миколаївна (1926-2010)

Завалій Євдокія
Миколаївна (1926-2010)
• Єдина жінка –
командир взводу
морської піхоти,
гвардії полковник.

8. З перших днів війна увійшла до її оселі. Тому, коли 96-й кавалерійський полк 5-ої кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського

корпусу став відступати через її
село вона, 15-річна дівчинка, умовила командира полку взяти її з собою, сказавши,
що їй скоро 18 років. У полку вона служила санітаркою. При переправі через Дніпро
в районі Хортиці була поранена, відправлена до Краснодара в шпиталь. Після
лікування була спрямована в запасний полк, але коли відбирали солдатів на
передову, її прийняли за чоловіка, тим більше що вона була в гімнастерці і галіфе, а
в документах було записано “Завалій Євдок. Мик”. Вона нікого переконувати не
стала. Після того, як вона узяла в полон німецького офіцера, її направили у
відділення розвідки, командиром якого незабаром стала. У одному з боїв вона була
поранена і в шпиталі відкрилася таємниця про те, що “Євдоким”, який 8 місяців
воював разом з десантниками, – дівчина. У 1943 році Євдокія була направлена на
шестимісячні курси молодших командирів і після закінчення їх, в званні молодшого
лейтенанта, була спрямована в 83-у бригаду морської піхоти командиром взводу. У
ході Будапештської наступальної операції Євдокія Завалій зі своїм взводом,
пройшовши через міську каналізацію з кисневими подушками, захопили бункер
німецького командування. У числі полонених опинився генерал. За цей епізод вона
була нагороджена орденом Червоного Прапору.
Після закінчення війни її хотіли направити на навчання у військове училище, але
позначилися 4 поранення і 2 контузії, отримані нею під час війни. У 1947 ріку вона
демобілізувалася і переїхала до Києва. До останніх днів вела активну роботу серед
молоді. Об’їздила безліч міст, військових частин, кораблів і підводних човнів з
оповіданнями про свій взвод морської піхоти. Померла 5 травня 2010 року в Києві.