Митці італійського відродження

1.

ОЛЕФІРЕНКО
КАРИНА
МИТЦІ ІТАЛІЙСЬКОГО
ВІДРОДЖЕННЯ
РЕНЕСАНС ДАВ СВІТОВІ ВАЖЛИВІ ДУХОВНІ НАДБАННЯ, ЩО ПОЧАЛИ НОВЕ
ЛІТОЧИСЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.
Д.Чижевський

2.

МАЗА́ ЧЧО (1401-1428)
(справжнє ім'я: Томмазо ді Джованні ді Симоне Кассаї (Ґвіді);
21 грудня 1401, Сан-Джованні-Вальдарно, Італія — осінь
1428, Рим) — відомий італійський художник. Один із
представників раннього Відродження у живопису.
Мазаччо прожив дуже коротке життя, тому біографічних
свідчень про митця збереглось небагато. Прізвисько
художник отримав за свою неуважність і байдужість щодо
речей, які лежали за межами мистецтва, котрим Мазаччо,
за спогадами товаришів, був одержимим.
Припускають, що вчителем Мазаччо був флорентієць
Мазоліно. Великий вплив на юнака мали творчість Джотто і
контакти з відомими сучасниками: скульптором Донателло
та архітектором Брунеллескі. Очевидно, Брунеллескі
допомагав Мазаччо у питаннях зображення перспективи у
картинах.
Автопортрет

3.

На початку XIV століття живопис ще перебував під впливом
середньовічних консервативних канонів. Мазаччо разом із
Брунеллескі та Донателло очолили реалістичний напрям у
флорентійському мистецтві, найбільш перспективний.
Найперший твір маляра, який зберігся — картина, була написана
близько 1420 року для церкви Сант Амброджио, «Мадонна з
немовлям і зі Св. Анною». Вже у ній видно ті проблеми (композиція,
перспектива і пропорції людського тіла), над якими працюватимуть
усі художники епохи Відродження.
У 1422 році Мазаччо вступив до цеху медиків і аптекарів (куди
приймали і художників), а в 1424 році — у товариство Св. Луки.
У 1426 році він виконав великий вівтар, складений з кількох частин
для церкви Дель Карміне у Пізі. Частини поліптиха зараз розкидані
по музеях кількох міст світу (Лондон, Неаполь, Піза, Відень, Берлін).
Вінцем творчості Мазаччо називають розписи каплиці Бранкаччі
— частини церкви Санта Марія дель Карміне. Розписувати капелу
почав у 1424 році Мазоліно, потім його роботу продовжив
Мазаччо, а закінчив тільки через кілька років після смерті Мазаччо
художник Філіппіно Ліппі.

4.

«Диво з динарієм» і Різні сцени легенди Мазаччо
розмістив на одній фресці: у середині стоїть Ісус,
оточений учнями, ліворуч — на дальньому плані
видно Петра, який витягає на берег рибину, а
праворуч апостол віддає гроші збирачу податків.
Мазаччо не нагромаджував фігури цілими рядами, як
робили зазвичай художники-попередники — він
згуртував їх окремими смисловими частинами, які
вільно розмістив у пейзажі.
У «Вигнанні із раю» митець вирішив гостру проблему правильного передавання будови
оголеного людського тіла. Не тільки саме власне зображення Адама і Єви анатомічно
правильне, а й видно їх трагічний вираз розпачу на обличчях, пози тіла дуже природні і
пластичні, на відміну від традиційних середньовічних статичних поз. Над їх головами летить
янгол з мечем у руці — його зображення ніби летить і насувається на глядача, що створює
враження просторовості малюнка. Тіні на зображеннях Мазаччо майстерно пристосував до
природного джерела світла у капелі — вікон, розташованих високо праворуч. Це зробило
малюнки ще природнішими.
Капела Бранкаччі стала прикладом, справжньою школою мистецтва для багатьох італійських
живописців: сюди приходили і Леонардо да Вінчі, і Боттічеллі, і Рафаель, щоб на власні очі
побачити праці одного з піонерів ренесансного реалізму на італійських землях.

5.

У 1428 році Мазаччо поїхав до Риму і незабаром звідти прийшла новина про його смерть. Йому тоді щойно
виповнилось 27 років. Раптова смерть викликала багато чуток про начебто отруєння талановитого
майстра. Мазаччо, ймовірно, помер від якоїсь інфекційної хвороби, яка перебігала з гарячкою, ймовірно
малярії, якої чимало було в тогочасному Римі.
«Розп'яття Христа»,
1426
«Моління в Гетсиманському
саду», бл. 1426
«Тондо», бл. 1420,

6.

ТІЦІА́ Н ВЕЧЕ́ЛЛІО
(бл. 1480\1485-1576)
Автопортрет
(італ. Tiziano; близько 1480–1485, П'єве ді Кадоре — 27 серпня
1576, Венеція) — італійський живописець епохи Високого та
Пізнього Відродження, головний представник венеційської
школи. Мав великий вплив на творчість митців різних країн і
епох.
В родині було п'ятеро дітей, Тіціан — друга дитина нотаріуса
Грегоріо Вечелліо.
Батько направив хлопця у Венецію на навчання до майстра
мозаїк Себастьяно Дзукатто. Той робив декілька мозаїк для
собору Св. Марка. Непосидючій Тіціан перейшов від мозаїста
до художника Джентіле Белліні, а потім до його молодшого
брата Джованні, талант якого був найбільшим серед Белліні.
Термін навчання у Джованні невідомий, як і багато чого з
ранішнього періоду життя Тіціана. А сам він більше
приховував, ніж відкривав.Збереглися дуже мало ранніх творів
Тіціана. Один із них — «Свята Родина на шляху до Єгипту».

7.

У майстерні Белліні, ймовірно, познайомився і з художником
Джорджоне. Але вродливий і талановитий Джорджоне затуляв
селюка Тіціана, і той це гостро на собі відчував. Вони працювали плічо-пліч з Джорджоне (1508–1510). Звичайно, занадто талановитий і
шляхетний Джорджоне рано пізнав успіх і визнання. Тіціану цього
бракувало. Тіціан був помічником і «другою скрипкою» в їхньому дуеті.
Це, начебто, й підтверджують роботи обох над фресками в Фондако
деї Тедескі. Щастя одного базується на нещасті другого. Здається,
Тіціан відчув це на собі. Молодий і успішний Джорджоне помер
восени 1510 року. Тіціан сидів у його майстерні й дивився на
незавершені картини померлого. Наставав зірковий час Тіціана, і він
почав стрімко виходити з тіні Джорджоне.
Це один з найцікавіших творів світового мистецтва. У Венеції була
давня традиція зображень оголеного жіночого тіла. Джорджоне
створив міф, мрію, прекрасну і недосяжну. Його Венера цнотлива і
доросла, реальна, та якась нетутешня водночас. Аби ніхто не плутав
його Венеру з реальною жінкою, Джорджоне намалював поряд
маленького Амура. Вважають, що саме Тіціан прибрав малюка і
дописав пейзаж на картині. Первинна композиція проступає на
рентгенівських знімках. Але ніхто не піде на повернення цього
варіанту. Адже в полотні тепер (без Амура) ніщо не відволікає від самої
богині.
Джорджоне, “Венера
заснула”, дописана Тіціаном
Венера Урбінська

8.

Тіціан почав пошуки свого місця у світі й у Венеції. Джорджоне
перестав бути суперником, але конкурентів не поменшало.
Амбітний Тіціан забажав місце маклера в Фондако деї Тедескі і
посаду офіційного художника Венеції. Але цю посаду займав
учитель — Джованні Белліні. Назрівав скандал… Тіціан не
виявляв до колишнього вчителя ні поваги, ні подяки.
Жага успіху навернула Тіціана до малих князівських дворів. Він
трохи попрацював у Падуї, Феррарі, мав замовлення з Мантуї.
Після смерті Джованні Белліні у 1516 році, Тіціан зрозумів, що
досягне успіху тільки у Венеції. 1517 року він став офіційним
художником Венеційської Республіки. Тіціан тепер малював
дожів Венеції, як перший художник столиці Адріатики.
Він брався писати портрети і добре це робив. Але й брався
писати портрети з медалей та портретів.
Наприклад - зовсім не можна довіряти портрету Ізабелли
Імператор Карл
Португальської. Вона померла, а митцю замовили портрет.
V, фрагмент
Він і зробив жінку-мрію, жінку ідеал, жінку фантом, яку ніколи
сам не бачив.Замовником у Тіціана став навіть король Карл V.
Він мав фізичні вади: не міг повністю закрити рота і текла
слина. Лише один сміливий нідерландець насмілився таким
відтворити і самого короля. Тіціан дипломатично зупинився
на межі неможливого: він закрив рота королю на портреті.
«Ізабелла
Португальська»

9.

Відвідав Тіціан і Рим. Гідом по Риму Тіціану слугував сам Джорджо
Вазарі. Візит майстру зробив і Мікеланджело Буонаротті. Похвалив
стримано у вічі, за очі сказав, що у Венеції погано роблять малюнки. Але
Тіціан був задоволеним. Його вітав сам папа римський Павло ІІІ і
Портрет
позував для власних портретів. А, головне, платив добре.
папи
Темперамент та могутні почуття не полишали художника до останніх Павла III.
років життя. Слабшав зір, він більше хворів, і його картини втратили
чіткі контури та локальні фарби. Поверхня картин наче тонула в мареві
майже хаотичних мазків, народжуючи якусь нову художню дійсність,
неспокійну, тривожну, філософськи заглиблену. Замовники сприймали
ці твори за незавершені і дорікали старому майстру. Але той сердився
та відповідав: «Тіціан — завершив! Завершив!» Правоту майстра
зрозуміють три століття потому, коли художня манера попередників
імпресіоністів та їх самих з Франції переможно закрокує всім світом.
Останній рік життя він хворів. Часто усамітнювався. Існує думка, що
Тіціан помер від чуми, що вирувала тоді у Венеції. Померлих від цієї
пошесті у Венеції забороняли ховати в церкві. Для Тіціана зробили
виняток. Його поховали в Соборі Санта-Марія Глоріоза деї Фрарі.Тіціан,
як й Джорджоне, не закінчив свою останню картину «Оплакування
Христа», яку він призначав для власного надгробка. Її завершив
Джакомо Пальма Молодший, якого попросили домалювати фон. Він
залишив на картині напис: «Пальма шанобливо закінчив те, що Тіціан