Простір і час. Відмінності між фізичним, біологічним та соціальним часом

1.

Простір і час. Відмінності між
фізичним, біологічним та
соціальним часом
Виконала Ремета Дарина

2.

Простір і час
Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів.
Не існує об’єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і
часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як
нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших
формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут)
матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв’язаний з
рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об’єктивно і незалежно від
свідомості, але зовсім не від матерії.
Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність,
співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне
розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при
характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають
різне положення в просторі.
Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність
зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природнонауковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття
тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон.
Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкуту, який
змінює свої властивості.

3.

Основні положення Діалектикоматеріалістичної концепції простору і часу:
1.
Простір і час – це форми буття матерії, вони об'єктивні, існують незалежно
від свідомості;
2.
Відносні, тобто пов'язані з формою буття матерії, розрізняють фізичний,
біологічний і соціальний простір і час;
3.
Невідривно пов'язані між собою і утворюють просторово-годинний
континуум, тобто світ має чотири виміри – три просторових і один
годинник.
Таке розуміння простору і години було підтверджено теорією відносності
Ейнштейна: Коли швидкість руху наближується до світлової, то маса тіла
зростає, просторові інтервали зменшуються, а годинні збільшуються, на
скільки зменшуються просторові так зростають годинники.

4.

Біологічний простір і час
Біологічний простір і час має власну специфіку і не співпадає із фізичним
простором та годиною.
Біологічному простору властива асиметрія лівого та правого у групуванні
атомінів (ліве-раційне, праве-художнє). Якщо у фізичному просторі всі точки
рівні, то у біологічному – ні, тобто шкірний живий організм може існувати
тільки у власній екологічній ніші.
Біологічний час не співпадає з фізичним і випереджує його. У шкірного
живого організму є власні біологічні часи, які запускає та відключає в межах
організму хімічні та фізіологічні реакції, що забезпечує пристосування до
ритмічних змін факторів зовнішньої середовища.
Біологічний час є внутрішнім часом біологічних систем, тому що воно
пов'язане з біологічними годинами, тобто існує через відношення
біологічних процесів у живих об'єктах. Фізичне час є по відношенню до
біологічних систем зовнішнім часом, так як воно визначається по годинах,
які знаходяться поза організмом. Час функціонування біологічних систем
може бути виражено як у фізичному, так і в біологічному часу.

5.

Соціальний простір і час
Соціальний простір – це співіснування світу промов і людини, її суспільні зв'язки та
смисли, які фіксуються в системі суспільно значущих промов. У соціальному
просторі так само як і в біологічному всі точки не є рівними, але їхня нерівність
визначається вже не біологічними, а соціальними факторами, що фіксується у
таких поняттях як батьківщина, вітчизна, святі місця. Шкіра культурно-історична
епоха має власні форми організації побуту, полів, садів, архітектури міст, форми
технічних устроїв, соціальну структуру.
Соціальний час – Це міра змінності громадських процесів, історичних змін у життя
людини. Соціальна година не рівномірна. На початку розвитку людства ритми
життя були дуже повільними. Час був звернений до минулого, розгортався
циклічно. Наразі відбувається прискорення та ущільнення соціальної години.
Перед людиною завжди існує проблема оволодіння соціальним простором і часом –
особистого оволодіння соціальним змістом і сенсом простору, в якому вона існує та
наповнення особистим сенсом часу своєї життя. Отже людина існує не тільки у
фізичному, біологічному та соціальному просторі та часі. Вона існує в
індивідуальному просторі та часі, які виступають своєрідним синтезом усіх трьох
попередніх форм.

6.

Узагальнення
Простір людської життя формується тими особистісними взаємозв'язками зі
світом – природою, культурою, обществом, іншими людьми, які має
людина.
Людина може мандрувати в просторі і часі не рухаючись з місця, завдяки
оволодінню досягненнями культури може розширювати простір і час свого
існування. З іншого боку людина може багато мандрувати, але простір її
існування залишиться дуже вузьким, обмеженим лише тими промовами,
якими вона володіє. І вона може всю життя прожити на одному місці, але
простором її життя буде весь світ, якщо вона відчуває себе часткою
людства, часткою всесвіту. Дуже глибокий сенс має твердження, що
людина існує між небом та землею у просторі власної душі. саме наявність
такого простору і ті, чим він наповнений робить людську життя
повномірною та стійкою щодо будь-яких негараздів зовнішнього світу.

7.

Дякую за увагу!