6.99M
Категория: ЛитератураЛитература

Розвиток української літератури в Західній Україні до 1939 р

1.

Сьоме грудня
Класна робота
• Розвиток української літератури в Західній Україні до 1939 р. Богдан-Ігор
Антонич. Коротко про митця. Аполітичність, наскрізна життєствердність,
метафоричність і міфологізм поезій; екзотика лемківського краю в контексті
вселюдських мотивів. “Зелена євангелія». Поєднання язичницьких мотивів із
християнськими («Різдво», «Коляда»).

2.

ЗАВДАННЯ:
1. Ознайомитися з історичними та суспільними умовами розвитку літератури в Західній
Україні ( до 1939 р.)
2. Ознайомитися з представниками літератури в Західній Україні до 1939 р., основними
стильовими напрямками, літературними угрупуваннями, тематикою і жанровістю творів.
3. Виховувати в собі інтерес до української літератури, пошану до історичного минулого
рідної країни.

3.

• Домашнє завдання
1. Пройти тестування після перегляду презентації
2. Написати твір “У чому секрет великої популярності
п’єси “Мина Мазайло” колись і тепер? Або
“Чи залишається твір “Мина Мазайло” пересторогою,
попередженням для сучасних українців?”
3. Підготувати невеликі повідомлення про “Розвиток
української літератури в Західній Україні до 1939 р.”
“Богдан-Ігор Антонич. Коротко про митця.”

4.

О ЛІТЕРАТУРА В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
(До 1939 року)
Автономність, відкритість
зарубіжним традиціям і новітнім
процесам, високий розвиток
літератури в західній Україні до
1939 р.

5.

ПЛАН
1. Історичні умови розвитку літератури в Західній Україні
до 1939 р.
2. Письменники.
3. Художньо – стильові напрямки.
4. Літературні угрупування.
5. Жанрово – тематичне розмаїття творів.

6.

Соціальні умови розвитку
• За підтримки Антанти в 1919 році Польща окупувала Західну Україну, Румунія
— Буковину і Бессарабію, Чехо - Словаччина — Закарпатську Україну.
• Уряд Речі Посполитої прагнув асимілювати українців: закривалися українські
школи, у Львівському університеті були ліквідовані українські кафедри,
обмежували доступ молоді у вищі навчальні заклади та на державну службу.
Все це породжувало протест населення регіону.
• Акт возз’єднання, на жаль, не можна було назвати здійсненням віковічної мрії
українського народу, бо воно принесло на Західну Україну сталінізм. Зазнаючи
національних утисків, українське населення на окупованих землях зуміло
зберегти мову, культуру, звичаї. За межами України розвивалася національна
література, яка засвідчувала відкритість зарубіжним традиціям і новітнім
процесам. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра
Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління — Богдан
Кравців, Б.-Ігор Антонич, Святослав Гординський.

7.

ПИСЬМЕННИКИ
Проте поступово відкривалися видавництва, виходили часописи та книги. Продовжували
творити класики: Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Марко Черемшина, Осип Маковей,
Богдан Лепкий, Петро Карманський, Василь Пачовський та інші.
Розвивалися такі мистецькі напрями, як символізм, імпресіонізм, експресіонізм,
сюрреалізм, авангардизм.
Західноукраїнська література у 30-х роках ХХ ст. збагатилася багатьма новими іменами.
Для літературного процесу характерна політизація.
Три групи західноукраїнських письменників:
І група – прихильники націоналістичного напрямку: У. Самчук, О. Бабій , Ю. Клен, Є. Маланюк,
О. Ольжич, О. Теліга, Л. Мосендз.
ІІ група – «Пролетарські письменники» (орієнтація на СРСР):В. Бабинський, О.Гаврилюк,
Я. Галан, П. Козланюк, Я. Кондра, К. Пелехатий, С. Тудор.
ІІІ група – письменники ліберальної орієнтації: Ю. Шкрумеляк, Б. – І. Антонич, О. Турянський,
І. Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева, А. Чайковський.

8.

Прослухати повідомлення та заповнити
таблицю
Назва угрупування
«Митуса»
«Логос»
«Дажбог»
«Дванадцятка»
Основні представники
Походження назви
угрупування
Основна тематика
творів, переконання

9.

Група “ Митуса ”
У Львові виникла група «Митуса», до якої входили поети Роман Купчинський,
Олесь Бабій, Василь Бобинський, Юра Шкрумеляк, Микола Матвіїв-Мельник, Левко
Лепкий, художник Павло Ковжун.
Назва «Митуса» походить від імені літописного співця, який прийняв смерть за
вироком князя Данила Галицького, але своїх переконань не зрікся, і його слово
правди залишилося жити у пам’яті народу. Для митців співець Митуса був символом
незнищенності поетичного слова, яке вони присвятили боротьбі за свободу і
незалежність України.
Поети продовжували традиції «Молодої Музи», орієнтувалися на естетику
українських символістів та європейських модерністів, захищали самодостатність
мистецтва слова. Видавали однойменний літературно-мистецький місячник, в
якому оприлюднювали твори героїчної тематики. У поетичних і прозових творах
переважала стрілецька тематика, особливою популярністю користувалися їхні пісні
(«Ой видно село» Левка Лепкого, За рідний край» Романа Купчинського та інших).

10.

ЛІТЕРАТУРНІ УГРУПУВАННЯ
1 група - «МИТУСА» ( літописний співець, що загинув за вироком
князя Данила Галицького, але не зрікся своїх переконань, його слово залишилося жити в
народі).
ПРЕДСТАВНИКИ
Р. Купчинський
О.Бабій
В.Бобинський
П.Ковжун
Естетичні засади:
1. Орієнтація на естетику українських символістів та європейських модерністів.
2. Захист самодостатності мистецтва слова.
3. У творах переважає героїчна тематика.
Ю.Шкрумеляк

11.

Група “ Логос ”
• Літературна група «Логос» (1927—1931), яка об’єднала українських
письменників християнського спрямування, що пропагували
гуманістичні ідеали любові до людини. До неї входили: Григорій
Лужницький, Олександр-Микола Мох, Степан Семчук, Василь
Мельник, Осип Назарук.
• Назва символізувала безсмертя Господнього слова, його велику
духовну енергію, що допомагає людині перебороти труднощі в житті.
«Логівці» проводили культурницьку роботу серед населення,
пропагували християнську філософію і мораль, видавали журнали
«Поступ» і «Дзвони», друкувалися у видавництві «Добра книжка».
• У їхній творчості переважали національно-патріотичні мотиви і
тема єдності особи з Богом. Митці спиралися на засади символізму та
імпресіонізму.

12.

2 група «ЛОГОС» (1927 – 1931 рр.) – об`єднання українських
християнського спрямування.
письменників
ПРЕДСТАВНИКИ
С.Семчук
В.Мельник
Етичні засади:
1. Пропаганда гуманістичного ідеалу любові до людини;
2. Висока духовна енергетика Господнього слова;
3. Впровадження культурницької діяльності серед населення;
4. У творчості перевага національно – патріотичних мотивів.
О.Назарук

13.

Об’єднання “ Дажбог ”
• Об’єднання модерністів «Дажбог» (Сонце – бог: за найдавніших часів
бог сонця, світла і добра) (Богдан - Ігор Антонич, Богдан Кравців,
Євген Пеленський ) та «Горно», до якого належали Василь
Бобинський, Степан Тудор, Мирослава Сопілка, Ярослав Кондра,
Олександр Гаврилюк, які розробляли соціальну проблематику,
застосовуючи модерністську поетику.

14.

3 група - об`єднання модерністів «ДАЖБОГ»
(Сонце – бог: за найдавніших часів бог сонця, світла і добра)
Представники: Б. – І. Антонич, Б. Кравців, Є.Пеленський.
4 група - об`єднання «ГОРНО»
Представники: В. Бобинський, С. Тудор, М. Сопілка, Я. Кондра, О.Гавришок.
Естетичні засади:
1. Розгляд соціальних проблем, застосовуючи модерністську поезію.
2. Незвичайна образність.
3. Гуманістичний пафос.
4. Міфологічна концепція світу.
5. Поєднання орнаментальної живописності та поетики кубізму, яскравість зорових та
звукових образів.

15.

Угруповання “ Дванадцятка ”
• Львівські наймолодші митці в 1930 році утворили богемне угруповання
«Дванадцятка». Під цією ж назвою вийшла книга їхніх творів. Богдан
Нижанківський, Зенон Тарнавський, брати Анатоль та Ярослав
Курдидики, Василь Гірний, Іван Чернява, Василь Ткачук,
Володимир Ковальчук, Роман Антонович, Карло Мулькевич,
Ганнуся Павенцька і Богдан Цісик прагнули розширити тематичний
діапазон літератури, зосередили свою увагу на урбаністичній
проблематиці, відтворили й опоетизували стихію вулиць, провулків,
кав’ярень, магазинів Львова з його неповторною атмосферою.
• Образ Львова став головним персонажем їх новел та віршів. Справжнім
художнім досягненням була сюрреалістична повість «Я вернусь до мого
міста» Богдана Нижанківського та його збірки новел «Вулиця», «Актор
говорить», «Свято на оселі». У новелах він відтворив міські настрої героїв,
їхні важкі умови життя, мрії і розчарування («Дні Степана Гайди»,
«Собача справа»). Прозаїк протестував проти знелюднення особи в
антигуманному світі.

16.

• Особливо інтенсивно розвивалася лірика, яку представляли
Богдан-Ігор Антонич, Василь Бобинський, Володимир
Гаврилюк, Святослав Гординський, Роман
Купчинський, Ярослав Цурковський, Богдан Кравців,
Юрій Косач та інші. Особливе захоплення у читачів
викликали новаторські поезії Богдана-Ігоря Антонича, які
відзначалися незвичайною образністю, гуманістичним
пафосом. В основі лірики поета була міфологічна концепція
світу, тобто міф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і
людини: «Звірята, люди і рослини — у всіх одна
праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна». З
виходом перших збірок «Привітання життя», «Три перстені»
Антонич став кумиром молодого покоління.

17.

Богемне угрупування «ДВАНАДЦЯТКА» (1930)
Представники: Б. Нижанківський, З. Парнавський,
А.Курдидика, В.Гірний,
І. Чернява, В. Ткачук, В. Ковальчук, Р. Антонович, К. Мулькевич, Б. Цісик.
Естетичні засади:
1. Розширення тематичного діапазону
літератури.
1. Розвиток урбаністичної тематики.
2. Протест проти знелюднення особи
в антигуманному світі.

18.

ЖАНРОВО – ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ ТВОРІВ
І. Лірика
1. Філософська лірика основана на міфологічній концепції світу.
2. Пейзажна (мариністична) лірика.
3. Інтимна лірика.
4. Громадянська лірика.
Представники: Б. – І. Антонич, С.Гордянський, В.Бобинський, В. Гаврилюк,
Р. Купчинський, Я. Цурковський, Б. Кравців, Ю.Косач.
ІІ. Проза
1. Модерністська проза, основана на ідеї духовної місії жіноцтва. (І. Вільде)
2. Історична проза (повісті, О. Назарука, Ю. Опільського,К. Грилевич, А. Чайковського)
3. «Табірні повісті» О. Гаврилюка, А. Зегерса, О. Турянського.
ІІІ. Драматургія
1. Символістські і неоромантичні п`єси на християнсько – символістську, історико – релігійну тематику.
(В. Пачовський «Гетьман Мазепа», Ю. Липа «Поєдинок», «Вербун», К. Поліщук «Тривожні дні», Г. Лужицький
«Самсон», «Ірод Великий»).

19.

Б.-І. Антонич стверджував: «Мистецтво
не відтворює дійсності, ані її перетворює,
як хочуть інші, а лише створює окрему
дійсність»

20.

Життя і творчість. Аполітичність, наскрізна
життєствердність, метафоричність («Автопортрет»,
«Дороги»). Міфологізм поезій. Поєднання язичницьких
мотивів з християнськими у поезіях « «Зелена Євангелія»,
«Різдво», “Коляда”.
БОГДАН – ІГОР АНТОНИЧ

21.

Богдан – Ігор
Антонич
Мої пісні — над рікою часу
калиновий міст, Я —
закоханий в життя
прочанин.
Б.-І. Антонич

22.

23.

Дитинство поета

24.

Зміна прізвища
• "Коли у нього у 1909 році народився син Богдан-Ігор, батько,
сільський священик Василь Кіт подумав, може, не годиться таке
прізвище для дитини. Хрестив у Андрея Шептицького і сказав
йому, що хотів би змінити прізвище. Шептицький запитав, яке
ім’я мав батько Василя Кота. Якщо Антон, то будьте Антонич», —
нарік Шептицький. Прізвище поміняла вся родина“.

25.

Освіта

26.

Освіта

27.

28.

Зовнішній вигляд
• За спогадами сучасників, був
короткозорим, невисокого
зросту, темне волосся зачісував наверх, одягався елегантно,
по моді.

29.

Муза поета

30.

• Ольга Олійник (Ксєнжопольська) познайомилась з Антоничем під
час львівських вакацій у 1934 році. У своїх спогадах жінка розповідає,
що поезії Богдана-Ігоря мали шалену популярність серед тогочасної
молоді: “Поезія Антонича полонила всіх нас. Ми упивались нею,
вчили напам’ять, а деякі вірші співали на мотив народних пісень”.
Зустріч Ольги з кумиром була вимріяною. “Як я забажала побачити
його, бодай здалека, яка я була цікава побачити його! І цілком
випадково наступного дня познайомилася з Антоничем в малій
цукерні “Оаза” на вулиці Руській. Можна собі уявити, яке враження
зробила на мене ця зустріч, я надзвичайно була схвильована… Не
могла я погодитись, щоб цей Антонич, наше божище, був аж таким
звичайним. Добродушно усміхнений, ввічливий, сердечний, без
гарячкових рухів, спокійний і дуже розважливий у розмові”.

31.

Багатогранна діяльність
• Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні».
Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на
велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет
все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він
виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив
переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та
пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну
хроніку у часописі «Дажбог». Крім того, він випробовував свої сили
в прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни»
та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він
склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.
• Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і
разом із Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також
малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути
композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно
вплинули на його лірику.

32.

Смерть поета
Помер Антонич на
двадцять восьмому році
життя. Після
перенесеного апендициту
та наступного запалення
легень перевтомлене
довгою і високою
гарячкою серце не
витримало. Похований у
Львові
на Янівському
цвинтарі.
6 липня 1937 р.— поет раптово
помирає.

33.

34.

Творчість поета
• 1931 р.— перша збірка «Привітання
життя».
• 1934 р.— збірка «Три перстені».
• 1936 р.— збірка «Книга Лева».
• 1938 р.— посмертні книги «Зелена
Євангелія» і «Ротації».

35.

Збірка “ Три перстені ”
• Закінчення університету збіглося в Антонича з видатною подією в його житті —
виходом у світ другої збірки «Три перстені». Ця книжка поставила Антонича в
перший ряд західноукраїнських письменників.
Б.-І. Антонич під час отримання літературної премії Львівського товариства
письменників та журналістів 31 січня 1934 р. за свою збірку «Три перстені» шокував
шанувальників поезії несподіваними для них міркуваннями: «Я не
мандолініст ніякого гуртка. Не вистукую верблів на
барабані дерев’яного пафосу. Знаю добре, що криця й
бунтарство, котурни й сурми наших поетів — це
здебільше векслі без покриття». Не тільки читачі, а й письменники
були збентежені таким відвертим зізнанням, яке йшло врозріз із традиційним
уявленням про роль і місце національного митця в культурі бездержавної нації,
власне України.

36.

«

37.

Різдво Христове належить до важливих християнських, так званих Дванадцяти свят,
які церква відзначає особливо урочисто.
За біблійними свідченнями,
цього дня народився Син
Божий — Ісус Христос, якому
люди поклоняються вже два
тисячоліття.

38.

що Різдво запозичене християнами з
язичеських культів. У стародавніх релігіях
відзначалося народження богів:
давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького
Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати
цих свят припадали на кінець грудня —
початок січня, дні зимового сонцестояння,
«повороту до весни».
У процесі свого становлення християнська
церква поступово витісняла давні свята.
Спочатку
6 січня було потрійним святом народження,
хрещення й богоявления Христа.

39.

У IV столітті 25 грудня, почали відзначати народження, а 6 січня —
хрещення та богоявления. І лише наступного століття Різдво Христове
міцно ввійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва
західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються
різними календарними системами. Православна церква святкує його 7
січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за
новим стилем.

40.

У X столітті християнство було
запроваджено на Русі, й відтоді свято
Різдва Христового стало невід’ємною
частиною нашої культури. Разом із
вірою Христовою в Україні та за її
межами набули поширення такі
народні традиції, як колядування та
щедрування.

41.

Майже в усіх творах Б.-І. Антонича можна
помітити мотиви двох релігій. У вірші
«Різдво» майстерно поєднуються
язичницькі та християнські уявлення наших
предків.
Біблійний сюжет розгортається в
українському середовищі, сповненому
язичницьких обрядів.
Доля Ісуса Христа загальновідома. За
біблійними оповіданнями, він був страчений
на Голгофі. Натяк на це поет зробив за
допомогою згадки про язичницький обряд: у
вірші Бог народився на санях, на яких у
давнину ховали небіжчиків.

42.

Різдво дає надію на відрождення, адже
починає одвічний цикл:
народження
життя
смерть.
Цей цикл дає надію на незнищенність,
вічність життя.

43.

Народився бог на санях в
лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії крутиться
довкола стріх.
У долоні у Марії місяць —
золотий горіх.

44.

Народився бог на санях в
лемківськім містечку Дуклі.

45.

Поет не випадково називає місцем народження Бога
Лемківщину. Цікавий факт: Лемківщина як географічна
одиниця проіснувала лише десять років після смерті Б.-І.
Антонича. Мабуть, тривожні думки поета щодо долі своєї
батьківщини змусили його згадати про необхідність
жертовності заради життя народу, країни, самозречення
Ісуса Христа заради людства. Саме таким шляхом ішли
ті, хто боровся за Україну. І лише надія на відродження,
нове життя підтримувала їх на цьому шляху. Поета не
лякає трагічність людської долі («народитися, щоб
вмерти»): він оптимістично сприймає світ, бо в ньому
панує народження, як і тоді, коли на світ прийшов Ісус.

46.

Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.

47.

Волхви ( відуни, віщуни) —
слов'янське жрецтво,
служителі язичницького культу. Були
передусім носіями релігійних знань, а
також мудрецями, знахарями,
лікарями.
Волхви уподібнювалися до лемків: «Прийшли
лемки у крисанях / І принесли місяць круглий»,
тобто хліб. Згаданий тут символ місяця пов’язувався
з дохристиянським святом Різдва. Ще одним
язичницьким символом є місячний знак — «золотий
горіх».

48.

49.

Більше 2000 років тому в невеличкому містечку Віфліємі відбулася
надзвичайна подія - народився в світ Син Божий. Ісус Христос народився
надзвичайним чином Діви Марії, яку з тих часів називають Богородицею.
Коли Він прийшов на землю, Його не зустрічали пошаною, славою і
багатством. У Нього не було навіть колиски, як у всіх дітей, не було і
пристановища - Він народився за межами міста, у печері і був покладений у
ясла, куди кладуть корм для тварин. Першими гостями божественної дитини
були не царі і не вельможі, а звичайні пастухи, яким ангел сказав про Різдво
Христово: "Я проголошую вам велику радість, яка буде всім людям: бо нині
народився вам у місті Давида Спаситель, який є Христос Господь! І ось вам
знак: ви знайдете Дитину в пеленах, покладену у ясла" (Лк 2,10-12). Пастухи
першими поспішили вклонитися новонародженому Спасителю. В цей час з
дарами Царю Світу йшли волхви зі сходу. Вони чекали, що незабаром на
землю має прийти великий Цар Світу, а дивовижна зірка вказувала їм шлях
на Ієрусалим. Волхви принесли Дитині дари: золото, ладан та смирну. Ці дари
мали глибокий зміст: золото принесли як царю у вигляді данини, ладан як
Богу, а смирну як людині, що має померти (смирною у ті часи помазували
померлих).

50.

СМИ́РНА, и, ж. Ароматична смола, яку
використовують для обкурювання,
приготування запашних мас
Ла́дан (грец. λάδανον) — висушений сік, смола, (камедь)
багатьох рослин роду Boswellia — Boswellia sacra,
Boswellia carterii та ін., родини бурзерові
(Burseraceae), що зростають у східній Африці, у Ємені, у
Сомалі.
Крисаня - діал. Капелюх, бриль.

51.

Ніч у сніговій завії крутиться
довкола стріх.
У долоні у Марії місяць —
золотий горіх.

52.

Місяць — символ Матері-Богині, Цариці Небесної;
циклічного ритму часу; вічності; постійного оновлення;
духовного аспекту світла у пітьмі.
Місяць скрізь є символом циклічного ритму часу. Його
фази (зародження, зникнення, поява) символізують
безсмертя, веселість, а також постійне оновлення.
Місяць — розповсюджений образ в українському
фольклорі. Старовинний язичницький культ місяця в епоху
християнства природно ввійшов у святкування Різдва —
Щедрого вечора.
У християнській традиції місяць порівнюють із Церквою
Божою на землі, оскільки вона запозичує своє сяйво від
сонця правди, Христа.

53.

Язичницькі та християнські уявлення наших предків
у вірші «Різдво»
Б.-І. Антонича
Язичницькі уявлення
Християнські уявлення
Язичницький обряд
освячування обійстя
Народження Бога на Різдво
Обряд поховання на санях
Прихід волхвів — лемків до
новонародженого Бога
Використання язичницького
символу — місяця
Марія (матір Ісуса)
персонаж вірша

54.

“ Різдво ”
• Історія написання: в умовах польської експансії на Західній Україні Антонич
відбувається як український поет, який шукає нових форм і продукує новий
погляд на світ, поезію, де поєднуються християнська міфологія із традиційними
національними фольклорними ідеями й образами.
• Рік створення: 1934.
• Збірка: «Три перстені».
• Напрям: модернізм.
• Течія: символізм, авангардизм, міфологізм.
• Богдана-Ігоря Антонича складно віднести до якоїсь течії, оскільки його творчість
характеризується винятковою вишуканістю й неоднозначністю, де національне
злите зі світовим, міфологія з реальністю, раціональне з ірраціональним.
• Рід: лірика.
• Жанр: вірш.
• Тематичний різновид: філософська лірика.

55.

• Тема: факт народження Христа.
• Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що відбувається в кожному
селі й містечку; уславлення народження життя й радості.
• Мотиви: «велике в повсякденні»; «краса»; «Батьківщина»; «природа».
• Образи: людей: лемки у крисанях; Марія; міфологічних істот (умовно): бог; природи:
ніч у сніговій завії, місяць — золотий горіх; предметів і явищ: народження; сани;
містечко; крисані (круглі капелюхи); стріхи; долоні.
• Символічні образи: кожен образ у поезії є своєрідним символом: сани (український
символ-аналог ясел, де народився Христос); лемки (символ-аналог волхвів); золотий
горіх (символ-аналог дитинчати Христа, нового життя); місяць (символ батьківщини).
• Автор «Трьох перстенів» — національно орієнтований митець, про що свідчить,
наприклад, такий його запис: «Проти розуму вірю, що місяць, який світить над моїм
рідним селом в Горлицькому повіті, є інший від місяця з-над Парижа, Рима, Варшави чи
Москви... Вірю в землю батьківську і в її Поезію».
• Композиція: складається із двох чотиривіршів, у яких у символічній формі розказано
про волхвів, які принесли дарунки новонародженому Христу, і Марію, яка тримає на
долонях (притуляє до лона) сина («золотий горіх»).
• Строфа: чотиривірш (катрен).
• Художні засоби виразності: епітет, символ, інверсія.

56.

«РІЗДВО»
Тема: незвичайне відтворення Б – І. Антоничем біблійної легенди про народження Христа.
Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися на Лемківщині, з її
язичницькими повір`ями. Лемки уподібнюються волхвам, які дарують Марії золотий горіх,
язичницький знак місяця.
Ідея: автор висловлює відчуття близькості своєї до Сина Божого,
єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людей і постраждав за них.
Жанр: філософська лірика.
Образи – символи: Золотий горіх – язичницький місячний знак, а також символ міцності та
випробувань.
Богородиця може тільки здогадуватися, які випробування чекають на її Сина.

57.

Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні.
Гірське село в садах морель, і місяць, мов
тюльпан, червоний.
Стіл ясеновий, на столі
Слов’янський дзбан, у дзбані сонце.
Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче
сон цей!
Визначте образи-символи вірша

58.

Паспорт твору
Вид лірики: пейзажна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству.
Ідея: показати зелений світ, який для поета є священним.
Композиція твору
Образи твору
Художні засоби
омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
Римування: перехресне
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм
Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її
божественне начало.
Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу
землі.
У невеликому за розміром творі поет використав такі яскраві художні засоби:
епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;
порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і
гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його
впізнаваним.

59.

Слов’яни вірили, що добрі сили завжди
мають перевагу над злими, що тільки
мир і злагода дають змогу гідно
продовжувати життя, забезпечують
процвітання роду чи племені.
Земля, сонце, вода, дзбан (глечик),
місяць, кінь, ясень, білий та зелений
кольори образи-символи

60.

Білий (колір) — символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця;
смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.;
сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу. Для
українців білий колір — споконвіку священний.
Зелений колір — символ природи, молодості, плодючості полів, краси і радості,
ствердження життя; з іншого боку — символ депресії, інертності, байдужості і смерті.
Його полярна символіка пояснюється місцем зеленого в системі кольорів. Зелений колір
домінує у християнському мистецтві, оскільки є мостом між двома групами кольорів —
теплими та холодними, отже, перебуває на межі, а тому належить до обох груп.
Земля — символ астральний і космічний; символ матері-годувальниці, Вітчизни,
духовності, життя, багатства, щедрості, родючості, плодючості, позитивного й негативного
начала, світла і темряви, гріхопадіння, місця вигнання людини із раю. Наші предки
вважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати».
Вода — символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі;
Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів (в
обряді хрещення); смерті й поховання; життя й воскресіння з мертвих; чистоти і здоров’я;
чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини й жінки.
Символіка води надзвичайно багата і глибока.
Кінь — символ сонця й водночас потойбічного світу; циклічного розвитку світу;
нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у
слов’ян-язичників — символ смерті й воскресіння сонячного божества; багатства,
могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості.
Ясен — символ Перуна.

61.

Вірш «Зелена Євангелія» — це спроба створити власний світ, у
якому все гармонійно поєднується: життя і смерть, два начала —
жіноче і чоловіче, вічне і швидкоплинне, одвічні природні цикли: доба,
пори року, циклічність людського життя.
У цій картині переплітаються національні та загальнолюдські
архетипи (земля, вода, кінь, ясень, дзбан, сонце, кольори — зелений
та білий) з історією людства (Євангелія), природними процесами та
створеним поетом світом. Картина, створена поетом у вірші «Зелена
Євангелія», існує у трьох світах — реальному, алегоричному та
філософському.
У реальному — це пелюстки морелі, дзбан на столі тощо,
алегоричний зміст цих картин сягає української міфології та
відтворює первісне сприйняття світу автором, філософський світ
розкриває головну думку вірша: мірилом людського життя є
духовність, гармонія, добро та інші одвічні людські цінності.

62.

«ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ»
Тема: вірш – це гімн природі, весні, землі, де все
гармонійно поєдналося.
Ідея: автор висловлює захоплення від незвичайних образів
світосприйняття.
Лейтмотив: моделювання свого бачення будови світу,
тяжіючи до філософської інтерпритації світу та буття.
Жанр: пейзажна лірика з елементами філософії.
Образи – символи:
1) Образ землі – символ життя, джерело всіх слов`янських вірувань, дім.
2) Весна – символ оновлення, пробудження життя.
3) Білий колір – образ чистоти, цнотливості, добра, світла, первозданності.
4) ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ – образ християнських уявлень про рай на землі.

63.

Вірш “Коляда”
• Тешуть теслі з срібла сани,
• стелиться сніжиста путь.
• На тих санях в синь незнану
• Дитя Боже повезуть.
• Тешуть теслі з срібла сани,
• сняться веснянії сни.
• На тих санях Ясна Пані,
• очі наче у сарни.
• Ходить сонце у крисані,
• спить слов’янськеє Дитя,
• Їдуть сани, плаче Пані,
• снігом стелиться життя.

64.

Паспорт твору
• Рік написання -1934 р.
• Тема: зображення свята народження Христа
• Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що відбувається в кожному селі й містечку; уславлення
народження життя й радості
• Жанр: ліричний вірш
• Рід: лірика
• Вид лірики: філософська
• Основна думка: поет визначає народження Ісуса Христа як найвеличнішу подію людства. Його появу на світ
святкують в кожному селі й містечку, тому й «тешуть сани». Провісником щасливого життя є «веснянії сни», що
бачить Боже Дитя. Проте його Мати, Ясна Пані, в якої «очі наче у сарни» (тобто перелякані, повні сліз), плаче і
сумує, бо знає, що її Сина очікує нелегка доля. Поєднання людської радості і материного горя створює особливий
ефект, що передається читачу – радість від причетності до світлої події і розуміння відповідальності за своє
існування, за яке Ісус поклав своє життя.
• Художні засоби: епітети: сніжиста путь, веснянії сни, синь незнану, повтор – тешуть теслі, порівняння – очі наче у
сарни. метафора – тешуть теслі з срібла сани, стелиться путь, ходить сонце у крисані, снігом стелиться життя
Алюзії: Дитя боже – Ісус Христос, Ясна Пані – Марія, Матір Божа –
• Вірш надзвичайно музикальний: ритмомелодику творять легка рима, звуковий малюнок, що посилює емоційність,
вибудовується алітерація із свистячих приголосних: «Тешуть теслі з срібла сани, / сняться веснянії сни. / На тих
санях Ясна Пані, / очі наче у сарни.

65.

Домашнє завдання
Опрацювати матеріал за підручником та
презентацією, скласти паспорти творів. Вірші
виразно читати, аналізувати.
Вивчити напам’ять “Різдво”
Заповнену таблицю, конспект підкріпити в х’юмені
English     Русский Правила