782.53K
Категория: БиологияБиология

Еволюційне вчення Ламарка (мінливість форм, рушійні сили еволюції)

1.

Еволюційне вчення
Ламарка (мінливість форм,
рушійні сили еволюції)
Підготувала студентка
42Бд-біол групи
Ковтун Юлія

2.

Біографія
Жан Батист Пьер Антуан де Моне, шевальє де Ламарк,
народився 1 серпня 1744 р. у містечку Базантен, у родині
небагатих дворян. Батьки хотіли зробити його
священиком, але в 16 років Ламарк залишив єзуїтський
коледж і пішов добровольцем у діючу армію. У боях він
виявив неабияку хоробрість і дослужився до звання
офіцера.
У віці 24 років Ламарк залишив військову службу і приїхав
у Париж, щоб учитися медицині. Під час навчання його
зацікавили природничі науки, особливо ботаніка. Таланта
і старання молодому вченому було не займати, і в 1778 р.
він випустив тритомну працю "Французька флора". Книга
принесла йому популярність, він ввійшов у число
найбільших французьких ботаніків. П'ять років після того
Ламарка обрали членом Паризької академії наук.

3.

У 1789 – 1794 р. у Франції вибухнула велика
революція, яку Ламарк зустрів зі схваленням.
Вона докорінно змінила долю більшості
французів. 1793 рік різко змінив і долю самого
Ламарка. Старі установи чи закривалися
перетворювалися. Королівський ботанічний сад,
де працював Ламарк, був перетворений у Музей
природної історії. Ламарку запропонували
залишити заняття ботанікою й очолити кафедру
"природної історії комах і хробаків". Тепер би її
називали кафедрою зоології безхребетних.
Нелегко було майже 50-літньому чоловіку
змінювати спеціальність, але завзятість ученого
допомогла перебороти всі труднощі. Ламарк став
таким же знавцем в області зоології, яким був в
області ботаніки.

4.

Встановивши тезу про змінність видів, Ламарк розвиває свої
погляди на основі закономірностей еволюції. Усі живі форми –
рослини і тварини – є справжніми витворами природи, тобто не
існували споконвіку, а виникли у певний час. Перші організми
виникли (і нині виникають) внаслідок самозародження з тіл
неорганічної природи. Нижчі найпростіші форми тому і
найпростіші, що вони зародились нещодавно і ще не встигли
ускладнити своєї будови.
Високоорганізовані форми – потомки форм, що давно
самозародились.
Живі
тіла,
що
виникли
внаслідок
самозародження, не здатні до життєвих проявів. Матерія взагалі,
і зокрема жива матерія, є началом неактивним. Енергія
життєдіяльності проявляється у ній під впливом вічно рухливих
“флюїдів”, або “невидимих рідин”, що перебувають у
навколишньому середовищі і проникають “всередину” живої
матерії. “Флюїди” надають їй якості організмів, здатних до
реакцій на вплив чинників середовища, до обміну речовин, до
життєвих проявів, до розвитку і перетворень.

5.

Залежно від висоти організації живих істот Ламарк розрізняв 2 форми пристосувальної мінливості
видів під впливом зовнішнього середовища.
Пряма мінливість – безпосередня мінливість. Властива тим формам, які не мають (за Ламарком)
розвинутою нервової системи. Рослини і нижчі тварини змінюються під безпосередньою, прямою
дією середовища (харчування, температура, світло, вологість), яке здатне виліпити з організму,
наче зі шматка глини, необхідну форму. У нижчих тварин є здатність до подразнюваності, але
рослини не мають і такої здатності. Наприклад, у водяного жовтцю, що росте на вологому але не
затопленому водою грунті, стебла виростають короткими, а листки набувають вигляду лопатей.
Якщо рослина занурена у воду, її водні листки стають тонко вирізаними з волосоподібними
долями. А листки, які формуються на повітрі – широкі, округлі, у вигляді лопатей. Зміни
середовища, у цьому випадку, прямо, безпосередньо призводять до пристосувальної зміни видів
(адекватна зміна): спочатку вплив чинників, далі зміна фізіології, потім зміна організації, і, нарешті,
передача змін нащадкам.

6.

Непряма мінливість – властива вищим тваринам, які мають розвинуту нервову систему,
за допомогою якої сприймають вплив чинників середовища. Середовище діє вже
непрямо, а через зміну потреб тварини,
яка веде за собою зміну її дій і звичок.
Крім того, ці тварини мають волю і
прагнуть підвищення організації.
Механізм: Тривала зміна зовнішніх умов життя тварини викликає зміну потреб. Для
задоволення нових потреб необхідні нові дії. Це поступове веде до формування нових
звичок. Зміна звичок призводить до посиленого використання чи невикористання тих чи
інших органів. Часте і тривале використання органу внаслідок звички призводить до
його розвитку, невикористання – до його послаблення і навіть зникнення. Допускав, що
прагнення, бажання тварини веде до посиленого притоку крові і інших “флюїдів” до тої
частини тіла, до якої спрямоване це прагнення, що викликає інтенсивний ріст цієї
частини тіла.

7.

Зміни, набуті в результаті використання чи невикористання
органів, якщо вони повторюються протягом декількох
поколінь, передаються спадково і стають ознаками виду. У
результаті цього процесу один вид “потроху” перетворюється
у інший.
Ламарк наводить приклади набуття ознак: довгі ноги
навколоводних птахів (чапель, куликів) – намагались їх
витягувати, щоб не замочити тіло; довгі язики у дятлів і
мурахоїдів – намагались витягувати язик, щоб дістати їжу;
перетинки у водоплавних птахів – звичка розсувати пальці під
час плавання; форма тіла змій – звичка повзати по землі і
ховатися у траві; довга шия у жираф – тягнулись за листям
дерев. Роги тварин: “під час нападів люті, особливо у самців,
їх внутрішнє почуття завдяки власним зусиллям викликає
інтенсивний приток флюїдів до цієї частини голови і тут
відбувається виділення у одних – рогової, у інших – кісткової
речовини, змішаної з роговою, в результаті чого у цих місцях
утворюються тверді нарости”.

8.

Отже, вища тварина, за Ламарком, набуває
пристосувальної організації завдяки вродженій
здатності змінюватися так, як це потрібно за певних
умов,
підкоряючись
певній
споконвічній
доцільності. Ламарк поширював цю ідею і на
процес утворення нових органів. Так, у праці
“Філософія зоології” зазначається, що “під час
нападів гніву, особливо частих у самців, їхнє
внутрішнє почуття своєю напругою спрямовує
сильніше рідини” до лоба, де відбувається
утворення рогів. Нижчі тварини, вважав Ламарк, не
здатні до вольових проявів, а рослинам не властива
навіть подразливість. Тому, він обстоював думку,
що пристосування у цих організмів виникають під
безпосереднім впливом фізико-хімічних чинників
зовнішнього середовища. При цьому як щодо
рослин, так і щодо тварин вирішальне значення має
чинник часу: тривалий вплив закріплює нову зміну
в ряді поколінь, і вона стає спадковою.

9.

Перший закон: “У тварин, які не досягли межі свого розвитку
(молодих), часте і тривале використання органу призводить до
його збільшення пропорційно тривалості власне
використання, а часте і тривале невикористання послаблює
його, послідовно скорочує його можливості і, нарешті,
призводить до його зникнення”.
Другий закон: “Все, що природа примусила особин набути або
втратити у їх індивідуальному житті під впливом умов, під впливом
використання або невикористання, – передається спадково, за умови,
що набуті зміни властиві обом статям (загальні для обох статей), або
тим особинам, від яких пішли нові”.

10.

Рушійні сили еволюції:
Прагнення до досконалості: Ламарк вірив, що всі живі істоти мають вроджену
схильність до розвитку і вдосконалення. Ця сила штовхає організми до еволюції та
ускладнення.
Вплив середовища: Зміна середовища може стимулювати або гальмувати розвиток
організмів.
Вживання та невживання органів: органи, які активно використовуються,
розвиваються, а ті, які не використовуються, редукуються. Цей принцип відомий як
"закон Ламарка".
Успадкування набутих ознак: Ламарк вважав, що організми можуть успадковувати
ознаки, які були набуті протягом життя батьків. Цей принцип був спростований
сучасною наукою.

11.

Дякую за увагу!
English     Русский Правила