Теорії культури ХХ століття

1.

Теорії культури ХХ ст.

2.

XX
ст.
відзначено
культурним
плюралізмом − співіснуванням різних
цінностей, ідеалів, точок зору в межах
єдиної
культури,
що
передбачає
існування
в
суспільстві
різних
соціальних
інститутів
(церковних
організацій, освітніх систем, політичних
партій тощо).
Завдяки цьому різні групи населення
мають можливість задовольняти свої
культурні потреби, складаючи розмаїття
форм культурного самовираження як у
світовому, так і в національному
масштабі.

3.

Еволюціоністську концепцію культури
запропонували американський етнограф
Льюіс Морган (1818-1881), англійський
історик Едвард Тайлор (1832-1917) та
англійський соціолог Герберт Спенсер
(1820-1903).
Узагальнивши емпіричні етнографічні
матеріали,
вони
обґрунтували
закономірності розвитку культури всіх
народів.
Сутність еволюціоністської концепції
культури полягає в обґрунтуванні
принципу єдності людського роду та
спорідненості потреб різних народів у
формуванні культури.

4.

Засновниками
аксіологічної
концепції
культури були німецькі філософи та
соціологи Вільгельм Дільтей (1833-1911),
Вільгельм Віндельбанд (1848-1915) та Генріх
Ріккерт
(1863-1936).
Вони
визначали
культуру як світ втілених цінностей, які
реалізує людина внаслідок своєї діяльності.
В. Дільтей, розподіляючи всі науки за своєю
методологією на два блоки − науки про дух і
науки про природу, вважав що людина може
пізнати себе інтуїтивно лише в духовній
цілісності з культурою через механізм
вироблення певних цінностей.
В. Віндельбанд і Г. Ріккерт визначали
культуру в проєкції цілеспрямованості
людини як «творчої істоти», у якій цінність
виступає елементом внутрішньої організації
культури як цілісної системи.

5.

Антропологічні, або функціональні,
концепції культури ґрунтуються на
висновку Е. Тайлора про культуру як
біологічну природу людини та її
безпосередню адаптацію до умов
навколишнього середовища.
Названі концепції розглядаються в
працях їх засновника − англійського
етнографа та соціолога Броніслава
Малиновського
(1884-1942),
французького етнолога та соціолога
Клода
Леві-Стросса
(1908-1991),
американського етнографа Алфреда
Крьобера (1876-1960) та багатьох інших.

6.

К. Леві-Стросс, застосовуючи методи
структурної лінгвістики, дійшов таких
висновків:
1) у процесі еволюції людина переходить зі
стану природи до стану культури, кожний
елемент якої (традиція, звичай, вірування
тощо) виконують важливу для культури
функцію;
2) кожний елемент культури є незамінним,
оскільки він забезпечує її цілісність;
3) усі елементи культури структуровані і
складають культурну систему, кожна з яких
функціонує за принципом ієрархії, а
характерною рисою для всіх культурних
систем є ізоморфний зв´язок між ними.
Учені констатують, що кожна культура як
функціональна
єдність
суспільства
є
цілісною, тому й загальнолюдська культура є
цілісним утворенням.

7.

Застосовуючи метод системного аналізу,
антропологічну концепцію розвивав А.
Крьобер, доповнивши її теорією стилів
фундаментальних форм культури.
Він довів, що стиль властивий усім
великим культурам та їх основним
формам (не тільки мистецтву, а й науці,
ідеології, моралі, свідомості, способу
життя тощо). Носіями, які визначають
стиль епохи або цивілізації, на думку
вченого, є геніальні особи, які роблять
істотний внесок у розвиток тієї чи іншої
галузі культури. На підставі значного
етнографічного матеріалу він узагальнив
різні стилі локальних культур і
сформулював
концепцію
стилів
загальнолюдської цивілізації.

8.

Найпоширенішою в сучасній культурології
стала теорія рівноцінного циклічного
розвитку культури, яку виклав у книзі
«Занепад Європи» Освальд Шпенглер (18801936). У ній він гостро критикує теорії
європоцентризму та панлогізму, концепцію
лінійної спрямованості світового культурного
процесу, характерні для західноєвропейської
історичної науки XIX ст., їм він протиставляє
концепцію про множинність рівноцінних
культур.
Відкинувши
тезу
про
існування
загальнолюдської культури, вчений доводить,
що всесвітня історія складається з восьми,
замкнених у своєму розвитку великих
культур; кожна з них є «живим організмом»,
має власну історію і по-своєму цілком
унікальна.

9.

Послідовником
О.
Шпенглера
був
англійський історик і соціолог А. Тойнбі
(1889-1975). Як прихильник концепції
історичного коловороту в розвитку локальних
культур він розділив історію людського
суспільства на окремі цивілізації.
У розвитку кожної цивілізації А. Тойнбі
виділив та проаналізував чотири фази:
виникнення, зростання, надлам і занепад.
Якщо цивілізація не трансформується в нову
якість, вона гине, а її місце займає інша
цивілізація. Перші дві фази відбуваються за
рахунок «життєвого пориву», а дві останні
пов’язані з «виснаженням життєвих сил».

10.

Іспанський філософ Хосе Ортега-іГассет (1882-1955) причину кризи
сучасної культури (ХХ ст.) вбачає в
суперечностях:
− по-перше, між її структурними
рівнями − високою (елітарною) та
масовою (утилітарною) культурою,
− по-друге, між самою культурою та
наукою, яка серед різноманітних видів
духовної діяльності людей виявилася
найбільш стабільною та життєздатною.

11.

Значного поширення в XX ст. набула
формаційна, або лінійна, концепція
культури,
запропонована
Карлом
Марксом (1818-1883) та Фрідріхом
Енгельсом (1820-1895).
В її основу закладено вчення про
«економічний
базис»
як
основу
матеріально-перетворюючої суспільної
діяльності людей, що спрямована на
задоволення їх матеріальних потреб, та
«ідеологічну надбудову», до якої
належить і культура.

12.

У наш час активно розвивається
мусульманська
культурологія,
яка
вирішальну роль у розвитку культури,
науки, мистецтва, етики відводить
Корану.
Характерною рисою всіх теологічних
концепцій є протиставлення духовної
культури матеріальній. Перша, на думку
теологів, досягає високого розвитку
лише на основі релігії, оскільки вона
пронизана світлом Божого розуму. Що ж
до виробничої сфери людей та
матеріальної культури, то вони вражені
уособленням та атеїзмом, що є
причиною занепаду життя суспільства і
гальмом культурного прогресу людства.

13.

Демократизація
культури
XX
ст.
зумовила залучення широких верств
населення до активного культурного
буття.
Цьому
сприяли
політика
всезагальної
писемності,
розвиток
засобів масової інформації, зокрема
радіо та телебачення. Зворотним боком
демократизму
культури
стало
переважання
в
житті
людини
споживацьких орієнтирів, що породило
такий вид культури як «масова».
Масова культура пов’язана з комерцією
та бізнесом, що віддзеркалюється у
поняттях комерційна культура, індустрія
розваг, які мають завданням переважно
релаксацію та розвагу.

14.

Масовій культурі
протистоїть елітарна, яка претендує на
певну закритість, декларує розподіл
людей на «масу» і «обраних» − еліту.
В сучасному світі елітою називають
«вищі», часто привілейовані верстви, які
здійснюють
функції
управління,
пов’язані з розвитком науки, політики,
права, мистецтва тощо і мають досить
високий інтелектуальний та творчий
рівні, відрізняються високою життєвою
активністю.

15.

Отже,
дослідження
сутнісних
характеристик
культури,
її
трансформації в цивілізаційні фази, ролі,
місця і значення в житті людини і
суспільства триває й досі.
На
початку третього
тисячоліття
відбувається переосмислення багатьох
цінностей, які становлять сутність
культури і сучасної цивілізації, її
функціональних можливостей тощо.
Тому
концептуальне
осмислення
культури й цивілізації дасть змогу
визначити їхні сутнісні характеристики,
ознаки, співвідношення та місце і роль у
житті людини й суспільства.
• Кравець М.С. Культурологія : підручник
для студентів вищих навчальних закладів
IIV рівнів акредитації. Львів: «Новий
Світ–2000», 2020. 320 с
• Русаков С. С. Масова та популярна
культура: спільне та відмінне. Філософські
науки. 2011. №49. С. 326−331.
• Русаков, С. С. (2020). Теоретична модель
колообігу культури як культурологічний
підхід у вивченні феноменів сучасної
культури. Питання культурології. 2020.
№36. С. 24-37.
• Черних М. (2014). Проблемне поле
трансформацій сучасної культури в нових
цивілізаційних
умовах.
Вісник
Національної академії керівних кадрів
культури і мистецтв. 2014. №4. С. 42-45