1. Вступ

1.

2.

Назва
Стародавня
історія
Середньовічна
історія
Нова історія
Новітня історія
Хронологічні межі
Поява людини на Землі — IV ст. н.
е.
V ст. н. е. — ХV ст.
I частина: Ранній Новий час: кінець
XV — кінець XVIII ст.
II частина: Новий час: кінець
XVIII — початок XX ст.
I частина: 1914—1945 рр.
II частина: 1945 р. — сьогодення

3.

Нова історія — період всесвітньої історії
після Ранньої Нової історії, що передував
Новітній історії. Українські історики
поділяють історію після Середньовічної
на Нову і Новітню. Західноєвропейські
історики всю історію після
Середньовіччя називають Сучасною
історією.

4.

Історичний період, який тривав протягом
1789—1914 рр. «довгим XIX ст.» назвав
британський історик Ерік Гобсбаум. Його
започаткувала Французька революція,
а завершила — Перша світова війна.
Визначальною особливістю «довгого XIX ст.»,
на думку Е. Гобсбаума, стало панування у світі
імперій. У результаті Першої світової війни
Австро-Угорська, Німецька, Османська
та Російська імперії припинили своє існування.

5.

У «довгому XIX ст.» на українських землях
відбулося багато важливих подій і явищ:
модернізація виробництва і формування
індустріального суспільства;
перетворення українського етносу в націю;
розгортання національного відродження.

6.

Друга частина Нової історії стала
епохою суспільної модернізації.
Зокрема, у країнах
Центральної, Західної
Європи та Америки, які
називають Заходом,
внаслідок індустріальної
революції встановилося
індустріальне
суспільство.

7.

Модернізація — оновлення, удосконалення,
надання будь-чому сучасного вигляду або
переробка чогось відповідно до сучасних
вимог.
Суспільна модернізація — перехід від
традиційного аграрного до індустріального
суспільства.
Індустріальне суспільство — стадія розвитку
суспільства, за якої завершено створення
розвиненої промисловості та відповідних
соціальних і політичних структур.

8.

9.

Нація — спільнота, об'єднана певною
назвою, символами, географічним та
етнічним походженням, історичною
пам’яттю, комплексом духовнокультурних і політичних цінностей,
усвідомленням своєї ідентичності.

10.

- відсутність єдиної території;
- тотальна русифікація українського
населення;
- зречення національних інтересів;
- засилля російського чиновництва на
адміністративних посадах в українських
губерніях.

11.

У «довгому XIX ст.» в Європі почали
розгортатися національно-визвольні рухи.
Європейські мислителі XIX ст. стали
використовувати стосовно них термін
«національне відродження».

12.

Національне відродження — соціальні
й політичні рухи в середовищі бездержавних народів, спрямовані на їх національнокультурний розвиток і становлення націй.

13.

За чеським вченим Мирославом Грохом національео
відродження слов’янських народів поділяється три стадії:
y фаза «А» (фольклорно-етнографічна) — прояв
інтересу з боку інтелектуалів-ентузіастів до історії,
звичаїв та мови свого народу;
фаза «В» (культурницько-літературна) — групи
інтелектуалів визначаються зі своїми культурними
вимогами й починають агітацію за їх поширення серед
широких верств населення;
фаза «С» (політична) — виникнення перших
політичних партій і рухів, висування перших
політичних програм, які розгортають боротьбу за право
націй.

14.

-Впровадження і захист української
мови;
-Поява творів української мови;
-Відродження національних мистецтв,
традицій;
-Поява певної верстви населення, яка
впроваджує програму національного
відродження в життя.

15.

Опрацювати §1 – усно.
Вивчити терміни.