Лекція 2 Графіка та орфографія латинської мови (презентація)

1.

Графічні та фонетичні
особливості латинської мови
лекція 2
Фабрикова Олександра
1 курс філологія. Група ФІЛ 13

2.

Латинська абетка – одна з найдавніших систем письма, вона є
відгалуженням етруського алфавіту, що походить від одного з
варіантів західного (південноіталійського) грецького письма.
Архаїчна латинська абетка мала 21 літеру:

3.

Спосіб
(напрям)
раннього
латинського
письма
та
читання
рядків
тексту
спершу був справа наліво (як в
івриті чи арабському письмі),
але з часом спосіб письма
змінився:
перший
рядок
тексту
читався
справа
наліво, а другий зліва направо і
так далі (це так званий
бустрофедон [1]). Після IV ст. до
н. е. укорінився напрям письма
лише зліва направо.
Бустрофедон

4.

[1] Від дав.-гр. βοῦς — бик та στρέφω — повертаю) — спосіб письма, при якому
його напрямок чергується в залежності від порядку рядка, тобто якщо
перший рядок пишеться зліва направо (як у латиниці чи кирилиці), то другий
— справа наліво третій — знову зліва направо і т. д. Такий хід письма нагадує
рух бика з плугом на полі. При зміні напрямку письма букви писалися
дзеркально.

5.

Форма літер утвердилась близько І-V ст. Спершу вживалися лише
великі літери. Це так зване маюскальне письмо (от лат.
maiusculus – трохи більший), літери якого мають однакову висоту
та перебувають у межах двох уявних паралельних ліній, а з VІІІ
ст. почали вживатися як великі, так і малі літери. Це так зване
мінускальне (від лат. minusculus – маленький) алфавітне письмо.
Мінускульне алфавітне письмо

6.

Класична латинська абетка
Маюскул
A
B
C
D
E
F
G
H
I
J
K
L
M
N
O
P
Q
R
S
T
U
V
W
X
Y
Z
Мінускул
a
b
c
d
e
f
g
h
i
j
k
l
m
n
o
p
q
r
s
t
u
v
w
x
y
z

7.

NB (nota bene – зверни увагу)
Латинська літера C походить з
архаїчного написання грецької гамми,
у такому значенні вона збереглася в
традиційних скороченнях римських
особистих імен Гай і Гней — C, Cn.
У IV–III століттях до н. е. написання
літери K поступово змінилося до
вигляду C і таким чином збіглося з
написанням
колишньої
грецької
гамми. Літера C позначала тепер звук
«к», а з пізньоантичного часу — звук [ц]
перед «е», «і».
Γγ
Грецька гамма

8.

У архаїчному грецькому письмі дигамма F
відповідала звуку [в], а в латинському
письмі вона стала відповідати звуку [ф].
Дзета Z була офіційно вилучена з
латинського письма цензором 312 року до
н. е. Аппієм Клавдієм, оскільки вийшла з
ужитку в зв'язку зі зміною інтервокального
[з] на [р].
Літера
H
(грецька
«ета»),
що
в
західногрецькій
абетці
передавала
придихання, збереглася в латинській
абетці з тим же значенням.
Від грецької коппи (Ϙ) походить латинська
літера Q.
Грецькі літери Θ («тета»), Φ («фі») та Ψ
(«псі») використовувалися в латинському
письмі для позначення цифр 100, 1000 та 50.
Аппій Клавдій Цек

9.

Літера K («каппа») спершу мала розімкнене
написання. Так вона виглядає на написі на стелі
римського Форуму. З часом К набула вигляду C й
таким чином збіглася з третьою літерою
абетки, що передавала звук [г]. Окрім того C у
написах IV–III століття позначала звуки [к] та
[г]. Тож з метою впорядкування написання цих
звуків до гамми C додали вертикальний штрих
знизу — так утворилася латинська G. Вона
увійшла до абетки близько 234 до н. е. з
ініціативи Спурія Карвілія (Spurius Carvilius),
який помістив її на місце скасованої Z, проте не
завжди враховувалася, оскільки її розглядали як
C з діакритичним знаком.
Спурій Карвілій

10.

Тож класична абетка складалася все ж таки з 20 літер:
A B C D E F (G) H I K L M N O P Q R S T V X
Із появою потреби в транслітерації запозичуваних грецьких
слів запроваджено грецькі літери Y (іпсилон) та Z (дзета) на
початку 1 ст. до н. е. для відтворення невластивих латинській
мові звуків. Згодом специфічна вимова цих звуків втратилась,
однак літери залишилися в ужитку, вказуючи на грецьке
походження слова. Таким чином постала абетка з 23 знаків:
ABCDEFGHIKLMNOPQRSTVXYZ

11.

У Новий час відбулася диференціація складових і
нескладових варіантів літер I та V (I / J і U / V).
Регулярне вживання літер J (на відміну від I) та U
(на відміну від V і W) закріпилося тільки в епоху
Відродження,
їх
до
латинської
абетки
запровадив гуманіст Петрус Рамус. Таким чином
алфавіт розширився до 25 літер:
Aa Bb Cc Dd Ee Ff Gg Hh Ii Jj Kk Ll
Mm Nn Oo Pp Qq Rr Ss Tt Uu Vv
Xx Yy Zz
Петрус Рамус

12.

Приблизно в той самий час, лише в північній Європі диграф VV став
вважатися окремою літерою, що використовується на письмі у
германських мовах.
Англійський алфавіт з 26 літер, який зафіксовано на клавіатурі
сучасних комп'ютерів і телефонів також має Ww:
Aa
Bb
Cc
Dd
Ee
Ff
Gg
Hh
Ii
Jj
Kk
Ll
Mm
Nn
Oo
Pp
Qq
Rr
Ss
Tt
Uu
Vv
Ww
Xx
Yy
Zz
Сучасний латинський алфавіт складається з 25 літер. У таблиці
наводиться їх традиційна вимова, прийнята в навчальній практиці у
вищих навчальних закладах нашої країни.
Латинський алфавіт складається з 25 літер. У таблиці наводиться їх
традиційна вимова, прийнята в навчальній практиці.

13.

Примітка. З великої літери
пишуться власні назви, назви
народів і місяців, а також
утворені від них
прикметники, наприклад: lingua
Latina, theatrum Grecum, ius
Romanum, natio Ucrania.
[1] Hh вимовляється з придихом;
відповідає нім. або англ. h (напр.:
hoch, horse).
[2] U і V у класичній латинській
мові
не
відрізнялись,
тому
завжди великими буквами писали
V (=U), а малими – u (=v).

14.

Правила вимови
-голосні звуки (vocāles)
У
латинській
мові
для
позначення
голосних звуків вживаються букви a, e, i, o,
u, y. Вимова латинських голосних a, e, o, u
відповідає вимові українських звуків [а, е, о,
у]. Наприклад:
Голосний
i
читається
український [і]. Наприклад:
amor [амор] – кохання, пристрасть;
imperator
[імператор]
–
імператор,
Italia [Італіа] – Італія;
niger [нігер] – чорний;
liba [ліба] – пиріжки;
mi fili [мі філі] – мій син.
полководець;
arbiter [арбітер] – суддя, арбітр;
structura
[структура]
–
розташування;
unus [унус] – один.
будова,
як

15.

NB (nota bene – зверни увагу)
→ i перед наступним голосним вимовляється як українські [я, ю, є, йо]. У деяких
словах замість літери i може вживатися літера j, якої в класичній латині не
було. Наприклад:
Ianuarius [януаріус] – січень;
іus [юс] – право;
maialis [маяліс] – травневий;
maior [майор] – старший;
iuventus [ювентус] – юність;
jocus [йокус] – жарт
→ y вживається лише у словах грецького походження і читається як
український звук і. Наприклад:
lyra [ліра] – ліра;
symbŏlum [сімболюм] – символ;
pyrămis [піраміс] – конус.

16.

Сполучення голосних
Крім одиночних голосних звуків – монофтонгів (monophthongi) – у латинській
мові існують два дифтонги (diphthongi): au, eu та два монодифтонги
(monodiphthongi): ae, oe :
CF (confer – порівняй)
→ au – відповідає українському односкладовому [ау] з наголосом
на першому голосному (як у слові па́у-за):
aurum [а́урум] – золото;
auris [а́урiс] – вухо.
→ еu – відповідає українському односкладовому [еу]:
Europa [еуро́па] – Європа;
euthanasia [евтаназіа] – евтаназія.

17.

→ ае — вимовляються як один звук [е]: praemium [преміум] – нагорода;
Aegyptus [егіптус] – Єгипет.
→ ое вимовляється як англ. [ǝ:], або нім. і франц. [ø:]; умовно зазначимо його як
лат. [ö́]:
poena (пö́на) – покарання;
рoenus [пö́нус] – пунієць;
foedus [фö́дус] – договір.
NB
→ Сполучення голосних a+e та o+e вимовляються як два
самостійні звуки у випадку, якщо над e для полегшення читання
ставлять дві крапки (ë) або знак довготи (ē) чи знак короткості
(ĕ):
aёr або aēr [а́-ер] – повітря;
poёta або poēta [по-é-та] – поет;
coёmo або coĕmo [ко́-е-мо] – я скупляю.

18.

Приголосні звуки (сonsonantes)
Приголосні b, d, f, m, n, p, r, t, v вимовляються як відповідні приголосні в
українській мові [б, д, ф, м, н, п, р, т, в]. Наприклад:
bonum [бонум] – добро, благо;
domus [домус] – будинок, дім;
fama [фама] – поговір, чутка;
mater [матер] – мати;
norma [норма] – норма;
popŭlus [популюс] – народ;
Roma [Рома] – Рим;
terra [терра] – земля;
verum [верум] – правда, істина.
Приголосний c за традицією читається як [к] і як [ц]:

19.

CF
→ вимовляється як український звук [к] перед голосними a, o, u, перед всіма
приголосними і в кінці слова, наприклад:
caput [ка́пут] – голова;
culpa [кульпа] – провина;
fructus [фруктус] – плід;
tunc et nunc [тунк ет нунк] – тоді та тепер.
→ вимовляється як український звук [ц] перед голосними e, i, y, перед дифтонгами
ae, oe. Наприклад:
cera (цера) – віск;
cito (ціто) – швидко;
cytus (цітус) – клітина;
caecus (цекус) – сліпий;
соena (цö́на) – вечеря.

20.

→ Приголосний g читається як український звук [ґ]: gutta [ґутта]– крапля;
gloria [ґльорія] – слава.
→ Приголосний h читається з легким придихом перед голосними як український
звук [г], наприклад: homo [гхомо] – людина;
honor [гхонор] – честь.
→ Літера k вживається лише у словах іншомовного походження:
Kalendae [кале́нде] – календи (перший день місяця у римлян);
Kaeso [кéзо] – Кезо (ім'я власне);
Karthago [карта́го] – Карфаген.
→ Літера l завжди позначає м’який звук, схожий на нім. або франц. [l′], наприклад:
labor [лябор] – праця;
vulgus [вульгус] – народ, натовп;
lapsus linguae [ляпсус лінгве] – помилка в слові, обмовка.

21.

→ Приголосний s читається зазвичай як український звук [с], але у позиції між
двома голосними, а також між голосним і приголосним m або n вимовляється як
українське [з]. Наприклад:
silva [сільва] – ліс, але casus [казус] – казус, випадок;
asper [аспер] – тернистий, але censere (цензере) – оцінювати;
res [рес] – річ, але rosa [роза] - троянда.
→ Латинська літера х читається як [кс], але між голосними вона вимовляється як
[гз], наприклад:
rex [рекс] – цар, але exemplar [егземпляр] – примірник;
lex [лєкс] – закон, але exemplum [егземплюм] – приклад, зразок.

22.

→ Приголосний z читається як український звук [з]; зустрічається в основному в
словах грецького походження; у посткласичній латині цей звук вимовляється
також як український [ц], наприклад:
zona [зона] – зона, пояс;
gaza [газа] – казна, скарбниця;
zincum [цінкум] – цинк.

23.

Буквосполучення приголосних з голосними
→ Сполучення -ngu перед голосним читається як [нгв], наприклад:
lingua [лінгва] – мова;
bilinguis [білінгвіс] – двомовний.
→ Сполучення -qu перед голосним, з яким утворює окремий склад, читається як
[кв], наприклад:
aqua [аква] – вода;
quattuor [кватуор] – чотири.
→ Сполучення -su перед голосним, з яким утворює окремий склад, читається як
[св], але в окремих випадках читається як український звук [с], наприклад:
suavis [свавіс] – солодкий, милий;
consuetudo [консветудо] – звичка;
але suus, sua, suum [суус, суа, суум] – свій, своя, своє.

24.

→ Сполучення -ti перед голосним в ненаголошеному складі читається як [ці], але в
сполученнях sti, xti, tti у наголошеному складі і в словах грецького походження ti
читається як [ті]. Наприклад:
actio [акціо] – дія; ratio [раціо] – розум; natio [націо] – нація;
але bestia [бестіа] – тварина, quaestio [квестіо] – питання.
Диграфи
Для латинської мови характерним є наявність диграфів (digraph –
буквосполучення з двох приголосних, що відповідають одній фонемі): ch, ph, th, rh,
які пишуться здебільшого у словах, запозичених з грецької мови, і читаються так:
ch — як український [х]: chamomilla [хамомілля] – ромашка;
ph — як український [ф]: Phoenix [фенікс] – фенікс;
rh — як український [р]: rhetorica [реторіка] – риторика;
th — як український [т]: theca [тека] – коробка.

25.

Oportet scire – бажано знати
→ Шиплячих звуків у латинській мові немає, але притаманні українській мові звуки
"ж", "ч", "ш", "щ" слід виражати при необхідності латиною так:
ж — [zh]: Zhukov – Жуков;
ч — [cz]: Czernigiv – Чернігів;
ш — [sh]: Shevczenko – Шевченко;
щ — [shcz]: Tereshczenko – Терещенко
*Наведені правила читання латинських літер не є в повному обсязі
давньоримськими; вони були встановлені в епоху Середньовіччя як наслідок
поступових домовленостей між діячами католицизму та науковцями різних
європейських країн заради взаєморозуміння при усних контактах. Тому ці
правила можуть відрізнятися в сучасних країнах, а латинізми мати декілька
варіантів: Цезар – кесар – цесар.

26.

→ Літери k, y, z, диграф ph вживалися лише в словах, запозичених латиною з
давньогрецької мови. Диграфи th, rh трапляються у давньогрецьких і здебільше у
давньонімецьких запозиченнях. У зв’язку з наявністю подвійного звукового
значення літер c, s, t в латинській мові мали місце позиційні чергування, які не
відображалися на письмі, наприклад:
Confer: amīcus [амікус] – друг, але amīci [аміці] – друзі; sunt [сунт] – вони є,
але desunt [дезунт] – вони відсутні; potentia [потенціа] – сила, але
potenter [потентер] – сильно.
З іншого боку, однакове звукове значення літери е та дифтонгів ае, ое, літери f і
диграфа ph призвело до виникнення омофонів – слів, які вимовлялися однаково при
різному написанні:
Confer: questio – скарга, але quaestio – питання (в обох
випадках
вимовляється [квестіо]); penarius – продовольчий, але
poenarius –
каральний (в обох випадках вимовляється [пенаріус]); focus – вогнище,
але Phocus – Фока, чоловіче ім’я (в обох випадках вимовляється [фокус]).

27.

НАГОЛОС (Accentus)
Щоб правильно прочитати латинське слово, словосполучення в тексті, потрібно
знати правила наголосу. Характерною особливістю
латинської мови є
наявність у ній довгих голосних (ā, ē, ī, ō, ū, y
̄ ) та коротких голосних (ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ, y̆).
Оскільки в багатьох мовах довгота і короткість голосних не розрізняються, то
для носіїв цих мов визначення наголосу в латинському слові іноді викликає
труднощі. Тому варто зазначити, що місце наголосу в слові залежить від того,
довгим чи коротким є другий склад від кінця слова.
Memento – запам’ятай
1. Наголос, як правило, не ставиться на останньому складі, тому в двоскладових
словах наголос завжди падає на перший склад, наприклад: shó-la dóc-tor, víl-la, páctus, dó-mus, fór-ma.
2. Наголос ставиться на другому складі від кінця слова, якщо він довгий, наприклад:
me-di-cī-na, Eu-rṓ-ра, Ro-mán-num.
3. Якщо другий склад від кінця короткий, наголос переноситься на третій склад
від кінця, наприклад: Rhó-dă-nus, Vís-tŭ-la, mé-dĭ-cus, tá-bŭ-la, dó-mĭ-nus, vic-tó-ri –a,
pru-dén-ti-a.

28.

NB
→ Голосний другого складу від кінця на письмі довгий, якщо:
-він містить дифтонг, тобто є довгим за своєю природою, наприклад: amoé-nus або на письмі має має позначку довготи ( ̄ ), наприклад: do-cē-re;
-після голосного відбувається збіг приголосних, напр.: sil-vést- ris;
-після нього стоїть приголосний x або z), наприклад: ref - lé - xus.
→ Голосний другого складу від кінця на письмі короткий, якщо:
-він має позначку короткості ( ̆ ), наприклад: trí-tĭ-cum;
-після нього стоїть голосний або літера h, наприклад: rá-ti-o;
-він знаходиться перед сполученням приголосних, перший з яких зімкнений, а
другий плавний: b, d, p, t, g, c + l, r ,наприклад: vér-te-bra;
-після голосного стоять буквосполучення ch, ph, th, rh, які вважаються одним
приголосним звуком, наприклад: mó-na-chus.

29.

Oportet scire
→ У випадку, коли для тих чи інших латинських слів не можна застосувати
жодного із перелічених правил, наголос позначається рискою над голосним в
передостанньому складі, або дужкою, наприклад: amāre, discĭmus etc. Крім того, як
ми вже зазначали, будь-який голосний у латинських словах обов’язково був або
довгим, або коротким. Більше того, в латинській мові за цією ознакою часто
розрізняються слова і навіть словоформи: Confer: desīdia – занепад, але desĭdia –
бездіяльність; silvā – лісом, у лісі, але silvă – ліс.
Однак відсутність у сучасному світі реального латиномовного середовища
робить неактуальним дотримування у вимові довготи чи короткості всіх
голосних. Отже, немає потреби й на письмі ставити риски та дужки над усіма
голосними, як це не робили письмово зазвичай і носії латинської мови. Особлива
ситуація виникала лише тоді, коли античні поети прагнули домогтися
ритмічності поетичного тексту, що досягалось регулярним і чітко послідовним
чергуванням довгих і коротких складів. Найчастіше ця ритміка мала вигляд
гекзаметра – шестистопного розміру віршів, інколи пентаметра – п’ятистопного
розміру віршів.

30.

NB
→ Наша поетична ритміка хоч і користується античною термінологією (ямб,
хорей, гекзаметр), але принципово не зіставна з античною, зокрема й
давньоримською, бо в античній поезії ритм утворювався чергуванням довгих і
коротких складів (на відміну від української мови, яка для віршування
використовує насамперед риму).
→ Ось чому в поетичних латинських текстах часто ставили для позначення
наголосу риску, причому ці позначки могли виглядати порівняно з прозаїчними
текстами як "неправильні", тому що наголос, як це ми бачимо у наведеному
нижче знаменитому вірші Квінта Горація Флакка «Ad Melpomenem» міг
ставитися навіть на останньому складі:

31.

Exegī monumēnt(um), aēre perēnniūs
Rēgalīque sitū pyramid(um) āltiūs,
Quōd non īmber edāx, nōn Aquil(o) īmpotēns
Pōssit dīruer(e) āut īnnumerābilis
Annorūm seriēs ēt fuga tēmporūm.
Nōn omnīs moriār, mūltaque pārs meī
Vītabīt Libitīn(am): ūsque egō posterā
Crēscam lāude recēns, dūm Capitōliūm
Scāndet cūm tacitā vīrgine pōntifēx
Dīcar, quā violēns obstrēpit Aufidūs
Et qua pāuper aquaē Dāunus agrēstiūm
Rēgnavīt populōr(um) , ēx humilī potēns
Prīnceps Aēoliūm cārmen ad Italōs
Dēduxīsse modōs. Sūme supērbiām
Quaēsitām meritīs ēt mihi Délphica
Láuro cínge voléns, Mélpomené, comam.
Горацій
Практикум перекладу
Прослухайте аудіо текст «Історія писемності» російською мовою та спробуйте
синхронно перекласти основні фрази з цього тексту українською (або іноземною)
мовою

32.

ТЕКСТИ ДЛЯ ЧИТАННЯ
Recĭta – читай вголос
Pater noster
Pater noster, qui es in caelis,
[па’тер но’стер, кві ес ін це’ліс]
sanctificētur nomen tuum.
[санктіфіце’тур но’мен ту’ум]
Adveniat regnum tuum.
[адве’ніат ре’гнум ту’ум]
Fiat voluntas tua,
[фі’ат волю’нтас ту’а]
sicut in caelo, et in terrā.
[сі’кут ін це’льо, ет ін те’рра]
Panem nostrum quotidiānum da nobis hodie,
[па’нем но’струм квотідіа’нум да но’біс хо’діе]
et dimitte nobis debĭta nostra,
[ет дімі’тте но’біс де’біта но’стра]
sicut et nos dimittĭmus debitorĭbus nostris.
[сі’кут ет нос дімі’ттімус дебіто’рбус
но’стріс].
Et ne indūcas nos in tentatiōnem,
[ет не інду’кас нос ін тентаціо’нем],
sed libĕra nos a malo. Amen.
[сед лі’бера нос а ма’льо. а’мен]

33.

Слова до тексту
сaelum, -і, n – небо; quotidianus – щоденний; sanctifico, -are – святити(ся); dimitto, ere – залишати, прощати; voluntas, -atis f – воля; debitum, -і n – борг; sicut – як,
так; tentatio, -onia f – спокуса; panis, -is, m – хліб; animus, -i m – дух, душа.
CF
Отче наш, що є на небесах,
нехай святиться Ім'я Твоє.
Хай прийде Царство Твоє.
Нехай буде воля Твоя
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
(Євангеліє від Мф. 6, 9-13)
Текст молитви «Отче наш»

34.

Gaudeāmus
1.
Gaudeāmus igĭtur,
Juvĕnes dum sumus!
Post jucundam juventūtem,
Post molestam senectūtem
Nos habēbit humus!
[ ґ аудеа'мус і' ґ ітур, ю'венес дум су'мус!
пост юку'ндам ювенту'тем, пост
моле'стам сенекту'тем нос габе'біт
гу'мус ]
2.
Ubi sunt, qui ante nos
In mundo fuēre?
Vadĭte ad supĕros,
Transĭte ad infĕros,
Hos si vis vidēre!
[ у'бі сунт, кві а'нте нос ін му'ндо фуе'ре?
ва'діте ад су'перос, тра'нсіте ад
і'нферос, гос сі віс віде'ре! ]
3.
Vita nostra brevis est,
Brevi finiētur.
Venit mors velocĭter,
Rapit nos atrocĭter,
Nemini parcētur!
[ ві'та но'стра бре'віс ест, бре'ві
фініе'тур. ве'ніт морс вельо'цітер, ра'піт
нос атро'цітер, не'міні парце'тур! ]

35.

4.
Vivat Academia!
Vivant professōres!
Vivat membrum quodlĭbet!
Vivant membra quaelĭbet!
Semper sint in flore!
[ ві'ват акаде'міа! ві'вант профессо'рес! ві'ват
ме'мбрум кво'длібет! ві'вант ме'мбра
кве'лібет! се'мпер сінт ін фльо'ре! ]
5.
Vivant omnes virgĭnes
Gracĭles, formōsae!
Vivant et muliĕres
Tenĕrae, amabĭles,
Bonae, laboriōsae!
[ ві'вант о'мнес ві'рґінес, ґ ра'цілес, формо'зе!
ві'вант ет мулі'ерес те'нере, ама'білес, бо'не,
ляборіо'зе! ]
6.
Vivat et Respublĭca
Et qui illam regunt!
Vivat nostra civĭtas,
Maecenātum carĭtas,
Qui nos hic protĕgunt!
[ ві'ват ет респу'бліка ет кві і'ллям ре'гунт!
ві'ват но'стра ці'вітас, мецена'тум ка'рітас,
кві нос гік про'тегунт! ]
7.
Pereat tristitia,
Pereant dolōres!
Pereat diabŏlus,
Quivis antiburschius
Atque irrisōres!
[ пе'реат трісті'ціа, пе'реант дольо'рес!
пе'реат діа'болюс, кві'віс антібу'рсхіус а'ткве
іррізо'рес! ]

36.

Notas (примітки):
1. Гаудеамус – студентська середньовічна народна пісня. За легендою, створена у
Гейдельберзькому університеті. Починається словами: «Gaudeamus іgіtur, juvenes
dum sumus» (Будемо веселитися, поки ми молоді); датована 1267 р., вперше
надрукована в 1776 р.; в 1781 році була опрацьована німецьким поетоммандрівником Кіндерлебеном.
Нижче наводиться український переклад тексту цієї пісні, що стала в наш час
міжнародним студентським гімном:
Gaudeāmus
1.
Отже, веселимося,
Поки ми молоді!
Після веселої молодості,
Після обтяжливої старости.
Нас прийме земля.
2.
Де [ж] ті, хто перед нами
В [цьому] світі були?
Йдіть до небесних богів,
Перейдіть в царство мертвих,
Хто хоче їх побачити.

37.

3.
Наше життя коротке,
Скоро закінчиться.
Смерть приходить швидко,
Хапає нас безжалісно,
Нікому не буде пощади!
4.
Хай живе Академія!
Хай живуть професори!
Хай живе кожен зокрема!
Хай живуть всі разом!
Хай завжди вони процвітають!
5.
Хай живуть всі дівчата,
Стрункі, красиві!
Хай живуть і жінки,
Ніжні, милі,
Добрі, працьовиті!
6.
Хай живе і республіка,
І хто нею править.
Хай живе наша община,
Милість меценатів,
Які нам тут
покровительствують.
7.
Хай згине печаль,
Хай згине туга!
Хай згине диявол,
Всякий ворог студентів.