2.63M

Похожие презентации:

Мій рідний край - перлина Харківщини

Занепад козацьких автономій (1686 – 1720)

Козацька доба. Виникнення українського козацтва. Запорозька Січ

Слобідська Україна

Гетьманщина у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності

Українські землі наприкінці ХVІІ – у першій половині ХVІІІ ст

Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст

Іван Богун. 8 клас

Українські землі наприкінці 50-х – у 80-ті роки ХVІІ століття

Українська гетьманська держава в системі міжнародних відносин. (Урок 6)

РОДОВІД 3[Автосохраненный].pptx [Автосохраненный]

ВСТУП
З чого починається Батьківщина?
Що таке Батьківщина? Під віконцем калина
Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі
Дужі руки у тата, під тополями хата
Під вербою криниця, в чистім полі пшениця
Батьківщина, як і мама, одна – єдина, найрідніша. Вона для
людини, як два крила птаха, що дані для польоту. Батьківщина
починається із мами, її колискової. Батьківщина - це і тато, його
дужі руки, готові завжди підтримати, його мудрі слова, які нам
завжди потрібні в житті. Батьківщина – це наші бабусі і дідусі, які
ніжать і пестять нас. Отже Батьківщина починається з родини, від
батьківської хати. Батьківщина – це рідний дім де на тебе чекають
з любов’ю і надією; це місце до якого людина завжди
повертається, де б вона не мандрувала у світі. Любов до
Батьківщини починається з любові до батьків, це любов до віри
предків. Історія кожної родини індивідуальна і сповнена своїх
часами трагічних, часами курйозних та комічних моментів.
Моя Батьківщина починається від старої хати під шовковицею,
біля колодязя ( хати давно вже не має, але пам’ять ще довго буде
берегти її обриси у своїх спогадах ); це і літні канікули зі своїми
сестрами в селі у бабусі Наді; це і корова Калина, на яку ми завжди
чекали з ярка з запашними яблуками; це куча піску біля магазину,
така величезна і гаряча на поверхні та така волога і прохолодна в
глибині; це березняк над ставком з ягодами дикої смородини та
запашними полуницями; і сам ставок, такий прохолодний і
таємничий зі своїм “манахом”; це і дитячі мрії …
Це спогади про нас з вами і …

6.

Родинне дерево

7.

Генеалогія –
це наука, що вивчає родинні зв’язки
Генеалогія завжди була чимось на зразок детективної історії. Ви
вивчаєте інформацію про своїх предків, робите деякі дослідження і
знаходите відповіді на свої питання. Як будь – який хороший
детектив, ви робите нотатки про те, що ви знаходите, коли йдете
вперед. І те, що ви отримуєте, є цінним не лише для вас, але й для
майбутніх дослідників.
Джерела генеалогії – це те, що в кінцевому підсумку пов’язує всі
співтовариства генеалогії – всі ми в деякій мірі покладаємось на
роботу один одного, будь то родовід, відправлений вашим
двоюрідним братом, або сімейна історія, написана два століття тому.
Ваше дослідження гарантує, що кожен, хто продовжить вашу справу,
не буде повторювати ваші кроки і може бути впевненим в тому, що
ваші факти надходять з надійних джерел.
Хороша документація може заощадити час для більш
продуктивних досліджень. Відстеження того, де ви знаходите
інформацію про пращура, може допомогти вам швидко знайти її
знову в майбутньому. Подумайте про те, що ваші діти або який –
небудь інший родич, захочуть продовжувати те, що ви почали. Якщо
ви плануєте публікувати або обмінюватися інформацією за межами
своєї сім’ї, документація стає ще більш важливою. Джерела та
документація, хоча вони іноді здаються додатковою роботою, дійсно
є основою генеалогії. Витративши час на те, щоб підтвердити вашу
інформацію, ви робите ваше дослідження більш цінним. Принцип
доказовості справедливий для генеалогічних джерел. Записи,
зроблені під час події очевидцями, як правило, набагато більш
достовірні.
Документи, створені на місцях, пов’язані з вашими родичами,
людьми, які їх знали, з більшою ймовірністю ставляться до них ( а
на до людей з тим же ім’ям ). Те ж саме справедливо і для об’єктів,
що передаються через сімейство. Перш ніж спиратися на якісь
генеалогічні джерела для дослідження сімейної історії, ви повинні
знати їх походження.

8.

Що таке генеалогія? Визначення можна дати наступне: це
дослідження походження та історії сім’ї. Як і в часи генеалогії давніх
королів, яка показувала їх зв’язок з богами, сьогоднішні сімейні
історії, як і раніше є однією з форм оповіді, щоб зберегти минуле для
майбутніх поколінь. Сучасна генеалогія людини може приймати
форму простого збору і збереження сімейної інформації, аж до
додавання інформації до “світового дерева”.
Сам науковий термін походить від двох грецьких слів: одне
значення “раса” або “сім’я”, а інше “теорія” або
“наука”.
Збираються списки предків, які організовуються в родоводи або
інші письмові форми. Таким чином виходить “простежити родовід”.
Прагнення до документування сімейної історії має тенденцію
формуватися за кількома мотивами, в тому числі з–за бажання
залишити для своєї сім’ї місце більшої історичної картини, а також
з–за почуття відповідальності
за збереження минулого для
майбутніх поколінь.
Дослідження родоводу проводиться по плану, де є 3 компоненти:
- що шукаємо?
- де шукаємо?
- коли шукаємо ?
Але на практиці ідеальний, здавалося б, план не працює.
Реальність відрізняється від очікуваного.
А ще ж постійно відволікає щось цікавеньке.

9.

10.

1 ПОКОЛІННЯ

11.

12.

Лубенець
Радмила Вікторівна
22.08.1998
Батько:
Лубенець
Віктор Володимирович
20.01.1974
Мати:
Лубенець (Дончук)
Наталія Володимирівна
12.03.1977
Брати, сестри:
Діти:
Чоловік, дружина, дата шлюбу:

13.

14.

-1-

15.

2 ПОКОЛІННЯ

16.

Лубенець
Віктор Володимирович
20.01.1974
Батько:
Лубенець
Володимир Іванович
02.01.1951 – 13.01.2004
Мати:
Лубенець (Кириченко)
Надія Іванівна
01.01.1950
Брати, сестри:
Олексій- 23.04.1975
Діти:
Радмила – 22.08.1998
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Дончук Наталія Володимирівна -20.09.1997
№ 2 / 2 покоління

17.

18.

Лубенець (Дончук)
Наталія Володимирівна
12.03.1977
Батько:
Дончук
Володимир Іванович
31.05.1954 – після 1988
Мати:
Дончук (Огієнко)
Олександра Миколаївна
01.01.1950
Брати, сестри:
Тетяна - 10.04.1983
Надія - 11.04.2001
Діти:
Радмила – 22.08.1998
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Лубенець Віктор Володимирович -20.09.1997
№ 3 / 2 покоління

19.

20.

-1-

21.

3 ПОКОЛІННЯ

22.

Лубенець
Володимир Іванович
01.01.1951-13.01.2004
Батько:
Лубенець
Іван Митрофанович
1926 – 13.01
Мати:
Лубенець (Свєрдлова)
Павла Петрівна
1926 – 13.01
Брати, сестри:
Микола -
Діти:
Віктор – 20.01.1974
Олексій– 23.04.1975
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Кириченко Надія Іванівна - 00.00.0000
:
№ 4 / 3 покоління

23.

24.

-1-

25.

Лубенець (Кириченко)
Надія Іванівна
01.01.1950
Батько:
Кириченко
Іван Сергійович
10.09.1925 – 03.07.2007
Мати:
Кириченко (Козолуп)
Марія Миколаївна
21.04.1925 – 30.11.2015
Брати, сестри:
Микола –
Діти: Петро
Віктор – 20.01.1974
Олексій– 23.04.1975
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Володимир Іванович - 29.09.1973
:
№ 5 / 3 покоління

26.

27.

-1-

28.

Дончук
Володимир Іванович
31.05.1954 – після 1988
Батько:
Сіробаба
Іван Максимович
00.00.0000
Мати:
Дончук
Дуня
Брати, сестри:
Діти:
Наталія – 12.03.1977
Тетяна – 10.04.1983
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Огієнко Олександра Миколаївна - 1976
№ 6 / 3 покоління

29.

30.

-1-

31.

Дончук (Огієнко)
Олександра Миколаївна
19.01.1957
Батько:
Огієнко
Микола Йонович
18.11.1928 – 11.10.1960
Мати:
Огієнко (Сіробаба)
Надія Захарівна
10.10.1923 – 06.05.2001
Брати, сестри:
Валентина (1)
Тамара (2)
Микола (2)
Діти:
Наталія (1) – 12.03.1977
Тетяна (1) – 10.04.1983
Надія (2) – 11.04.2001
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1 Дончук Володимир Іванович - 31.05.1954 – після 1988
2. Борисенко Олександр Іванович – 20.07.1954
№ 7 / 3 покоління

32.

33.

-1-

34.

4 ПОКОЛІННЯ

35.

Лубенець
Іван Митрофанович
1926
Батько:
Лубенець
Митрофан Амвросієвич
1903 – 10.10.1944
Мати:
Лубенець (Свєрдлова)
Павла Петрівна
Брати, сестри:
Діти:
Володимир –
02.01.1951- 13.01.2004
Микола– 00.00.1976
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Свєрдлова Павла Петрівна - 01.04.1947
:
№ 8 / 4 покоління

36.

-1-

37.

Лубенець (Свєрдлова)
Павла Петрівна
20.01.1974 - 1998
Батько:
Свєрдлов
Петро
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
Свєрдлова
Брати, сестри:
Микола -
Діти:
Володимир –
02.01.1951- 13.01.2004
Микола – 00.00.1976
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Іван Митрофанович - 01.04.1947
:
№ 9 / 4 покоління

38.

-1-

39.

Кириченко
Іван Сергійович
10.09.1925 – 03.07.2007
Батько:
Кириченко
Сергій Макарович
18.03.1892 –
Мати:
Кириченко ( )
Євфімія Іванівна
1921- 15.10.1928
Брати, сестри:
Олексій -05.08.1922
Григорій
Діти:
Микола – 20.01.1974
Надія –01.01.1950
Петро – 30.05.1962
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Козолуп Марія Миколаївна - 10.09.1947
:
№ 10 / 4 покоління

40.

-1-

41.

Кириченко (Козолуп)
Марія Миколаївна
21.04.1925-30.11.2015
Батько:
Козолуп
Микола
Мати:
К
Брати, сестри:
Микола –
Петро -
Діти:
Микола – 20.01.1974
Надія– 01.01.1950
Петро – 30.05.1962
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Кириченко Іван Сергійович - 10.09.1947
:
№ 11 / 4 покоління

42.

-1-

43.

Сіробаба
Іван Максимович
31.05.1954 – після 1988
Батько:
Сіробаба
Максим Петрович
00.00.0000
Мати:
Дончук
Дуня
Брати, сестри:
Діти:
Наталія – 12.03.1977
Тетяна – 10.04.1983
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Огієнко Олександра Миколаївна - 1976
№ 12 / 4 покоління

44.

-1-

45.

Дончук
Дуня
31.05.1954 – після 1988
Батько:
Сіробаба
Іван Максимович
00.00.0000
Мати:
Дончук
Дуня
Брати, сестри:
Діти:
Наталія – 12.03.1977
Тетяна – 10.04.1983
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Огієнко Олександра Миколаївна - 1976
№ 13 / 4 покоління

46.

Огієнко
Микола Йонович
19.01.1957
Батько:
Огієнко
Йона Терентійович
18.11.1928 – 11.10.1960
Мати:
Огієнко (Сіробаба)
Надія Захарівна
10.10.1923 – 06.05.2001
Брати, сестри:
Валентина (1)
Тамара (2)
Микола (2)
Діти:
Олександра - 1957
Тамара - 1959
Микола - 1961
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Сіробаба Надія Захарівна
№ 14 / 4 покоління

47.

-1-

48.

Огієнко (Сіробаба)
Надія Захарівна
10.10.1923 – 06.05.2001
Батько:
Сіробаба
Захар Якович
1855 Мати:
Сіробаба (Соломка)
Параскєва Філіппівна
16.10.1889 – 00.00.1972
Брати, сестри:
Матрона (1) - 27.03.1910
Володимир
Тетяна
Ольга
Діти:
Валентина (1) - 27.03.1910
Олександра (2) – 19.01.1957
Тамара (2) - 1959
Микола (2) - 1961
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1 Василь
2. Огієнко Микола Йонович –
№ 15 / 4 покоління

49.

-1-

50.

5 ПОКОЛІННЯ

51.

Лубенець
Митрофан Амвросієвич
1903 – 10.10.1944
Батько:
Лубенець
Амвросій
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
Лубенець
Брати, сестри:
Діти:
Іван - 1926
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Євфросінія Семенова
:
№ 16 / 5 покоління

52.

-1-

53.

Лубенець ( )
Євфросінія Семенівна
20.01.1974
Батько:
Семен
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
Брати, сестри:
Діти:
Іван – 1926
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Митрофан Амвросієвич - 00.00.0000:
Яків
№ 17 / 5 покоління

54.

-1-

55.

Свєрдлов
Петро
20.01.1974
Батько:
Свєрдлов
.
Мати:
Брати, сестри:
Діти:
Павла – 20.01.1974
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
№ 18 / 5 покоління

56.

-1-

57.

Свєрдлова ( )
Батько:
Мати:
Брати, сестри:
Діти:
Павла – 20.01.1974
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Свєрдлов Петро
№ 19 / 5 покоління

58.

-1-

59.

Кириченко
Сергій Макарович
10.09.1925 Батько:
Кириченко
Макарій Петрович
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
Кириченко ()
Анна Антонієва
Брати, сестри:
Микола –
Петро Діти:
Олексій– 1922
Іван – 10.09.1925
Григорій Чоловік, дружина, дата шлюбу
Євфімія - 00.00.0000
:
№ 20 / 5 покоління

60.

-1-

61.

Кириченко ( )
Євфімія
10.09.1925 Батько:
Кириченко
Сергій
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
Кириченко (Козолуп)
Марія Миколаївна
Брати, сестри:
Микола –
Петро Діти:
Віктор – 20.01.1974
Олексій– 00.00.1976
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Володимир Іванович - 00.00.0000
:
№ 19 / 6 покоління

62.

-1-

63.

Козолуп
Микола
01.01.1950
Батько:
Козолуп
Микола
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
К
Брати, сестри:
Микола –
Петро -
Діти:
Віктор – 20.01.1974
Олексій– 00.00.1976
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Володимир Іванович - 00.00.0000
:
№ 22 / 5 покоління

64.

-1-

65.

Козолуп (Кривошеєва)
Євдокія Петрівна
01.01.1950
Батько:
Козолуп
Микола
02.01.1951 – 13.01.
Мати:
К
Брати, сестри:
Микола –
Петро -
Діти:
Віктор – 20.01.1974
Олексій– 00.00.1976
Чоловік, дружина, дата шлюбу
Лубенець Володимир Іванович - 00.00.0000
:
№ 23 / 5 покоління

66.

-1-

67.

Сіробаба
Макс Петрович
10.08.1895 – 12.10.1943
Батько:
Мати:
Сіробаба
Петро Іванович
Агрипина Моїсеєвна
00.00.0000
00.00.0000
Брати, сестри:
Діти:
Іван – 12.03.1977
Олексій – 10.04.1983
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Марія Василівна - 1976
№ 24 / 5 покоління

68.

-1-

69.

Сіробаба ( )
Марія Василівна
31.05.1954 – після 1988
Батько:
Сіробаба
Максим Петрович
00.00.0000
Мати:
Дончук
Дуня
Брати, сестри:
Діти:
Наталія – 12.03.1977
Тетяна – 10.04.1983
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
Огієнко Олександра Миколаївна - 1976
№ 25 / 5 покоління

70.

-1-

71.

Огієнко
Йона Терентійович
19.01.1957
Батько:
Огієнко
Йона Терентійович
18.11.1928 – 11.10.1960
Мати: Огієнко (Сіробаба)
Надія Захарівна
10.10.1923 – 06.05.2001
Брати, сестри:
Валентина (1)
Тамара (2)
Микола (2)
Діти:
Наталія (1) – 12.03.1977
Тетяна (1) – 10.04.1983
Надія (2) – 11.04.2001
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1 Дончук Володимир Іванович - 1976
2. Борисенко Олександр Іванович –
№ 28 / 5 покоління

72.

-1-

73.

Огієнко (Лахтарина ?)
Марьяна Василівна
19.01.1957
Батько:
Огієнко
Йона Терентійович
18.11.1928 – 11.10.1960
Мати:
Огієнко (Сіробаба)
Надія Захарівна
10.10.1923 – 06.05.2001
Брати, сестри:
Валентина (1)
Тамара (2)
Микола (2)
Діти:
Наталія (1) – 12.03.1977
Тетяна (1) – 10.04.1983
Надія (2) – 11.04.2001
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1 Дончук Володимир Іванович - 1976
2. Борисенко Олександр Іванович –
№ 29 / 5 покоління

74.

-1-

75.

Сіробаба
Захар Якович
1851Батько:
Сіробаба
Яков Семенов
1851
Мати:
Сіробаба (Шевченко)
Васса Семенова
1858 Брати, сестри:
Климентий(1) - 1878
дівчинка
Ефим - 1882
Ісидор - 1887
Діти:
Володимир (?) Тетяна
Надія (2) -10.10.1923
Ольга
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1 Соломка Параскева Філіппова – 02.11.1908
2. Сіробаба Мотрона Петрівна -
№ 30 / 5 покоління

76.

-1-

77.

Сіробаба (Соломко)
Параскєва Філіпповна
16.10.1889 – 00.00.1972
Батько:
Соломко
Філіпп Евдокимовъ
1855 Мати:
Соломка
Анна Стефанова
1854 Брати, сестри:
Даніл - 1875
Евфросінія -23.05.1878
Харитина -1883
Емеліан – 07.08.1885
Діти:
Матрона (1) - 27.03.1910
Володимир
Тетяна
Надія (2) -10.10.1923
Ольга
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1. Сіъробаба Петръ Емеліановъ -02.11.1908
2. Сіъробаба ЗахарійЯковъ – після жовтня 1914
№ 31 / 5 покоління

78.

-1-

79.

6 ПОКОЛІННЯ

80.

С
16.10.1889 – 00.00.1972
Батько: Соломко
Филипп Евдокимовъ
1855 Мати: Соломка
Анна Стефанова
1854 Брати, сестри:
Даніл - 1875
Евфросінія -23.05.1878
Емеліан – 07.08.1885
Діти:
Матрона (1) - 27.03.1910
Володимир
Тетяна
Надія (2) -10.10.1923
Ольга
Чоловік, дружина, дата шлюбу:
1. Сіъробаба Петръ Емеліановъ -02.11.1908
2. Сіъробаба ЗахарійЯковъ – після жовтня 1914
№ / покоління

81.

7 ПОКОЛІННЯ

82.

83.

Частина 2
БАГАТОГОЛОССЯ
МИНУЛОГО

84.

Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть,
Хорошії гості в хату йдуть.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
Хорошії гості за столом.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі –
Хорошії гості до душі.
Зеленеє жито, зелене,
Хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес, –
Тут зібрався рід наш увесь.
-1-

85.

Сиві
Дуби
нашого
Роду
Від
Батька
до Сина
Рід Лубенець

86.

ЛУБЕНЕЦЬ
(трансл. Lubenets', рос. Лубенец)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Прізвище Лубенець походить від назви українського міста Лубни,
яке розташоване на річці Сула, що на Полтавщині.
Швидше за все, назва Лубни утворилося від слова “луб” – шматок
кори липи, в’яза чи інших листяних дерев, разом з волокнистою їх
серединою.
Версія №2
Також не виключено, що прізвище Лубенець отримав житель
села Суха Лубна в Липецькій області або виходець з берегів ріки
Лубна.
Абсолютне поширення прізвища
Лубенець
-1-

87.

-
Прізвище Лубенець налічує 1977 носіїв.
За поширенням займає 2324 місце.
Найчастіше зустрічається на Придніпров’ї
Шишацький район Полтавської області –
найгустіший осередок прізвища Лубенець
На одного носія прізвища припадає 402 жителя.
Згадки прізвища Лубенець у козацьких реєстрах
Реєстр війська Запорозького 1649 року
- Давид Лубенець, Оржицъкая сотня, Кропивнянський полк
- Грицко Лубенець, Андросова сотня, Миргородський полк
- Яков Лубенець, Кирика Поповского сотня, Миргородський полк
- Васко Лубенець, Ромонська сотня, Миргородський полк
- Иван Лубенець, Полкова сотня, Полтавський полк
- Федор Лубенець, Веремиевська сотня, Чигиринський полк
Реєстр війська Запорозького 1756 року
- Семен Лубенець, козак, Вищестебліївський курінь
- Матвій Лубенець, козак, Поповичівський курінь
Прізвище Лубенець в інших базах
-
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
-1-

88.

Наддніпрянщина – Україна
або край запорозьких козаків
Розповідь про рід Лубенець починається з Наддніпрянщини –
славетного козацького краю, який населяли волелюбні люди, мужні
та хоробрі. Вони однаково добре володіли як плугом так і шаблею.
Це було ще за тих сивих часів, коли в наслідок кровопролитних
війн за незалежність, відбувалися велика міграція населення.
Тікаючи від полону, розорення та голоду, численні сім’ї покидали
Гетьманщину. На прикордонні Московії цар дозволив переселенцям
осаджувати міста та села, що для нього утворювали живий щит
проти ординців. На теренах чужої держави та у постійному змаганні
з Диким полем переселенці не тільки вижили, а й підкорили ці
обшири. Так утворилася Слобожанщина – квітка Ясновельможної
Гетьманщини.
Італійська карта «Європейської Татарії» 1684 року. Наддніпрянська Україна
позначена як «Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de
Cossachi di Zaporowa)».
-1-

89.

Спочатку трохи історії.
У 1572 р. король Сигізмунд II Август доручив Снятинському
старості Миколі Язловецькому зібрати полк "низових козаків".
Спочатку він залучив 300, а з часом 500 козаків. Одному козаку
платили по 2.5 злотих на квартал та окремо сукном. Старшим
(пізніше гетьманом) над реєстровцями поставили шляхтича Яна
Бадовського, який підкорявся владі великого коронного гетьмана.
У 1578 новий король Стефан Баторій (1533-1586) доручив тому ж
Язловецькому провести реформу козацького війська. На службу було
взято 500 козаків. Реєстрівцям подарували містечко Трахтемирів
біля Переяславля, разом із старим монастирем, госпіталем, а також
землею вздовж Дніпра аж до Чигирина. Трахтемирів став першою
козацькою столицею. Реєстровцям були вручені клейдноти: хоругва,
бунчук, герб, друк, гармата, труби, литаври.
Баторієва реформа козацького війська запровадила нові порядки,
вивела козаків з-під влади старост, тобто зробила їх привілейованим
прошарком суспільства. Тому козацтво на протязі всієї історії
згадувало "давні вольності, права та привілеї козацькі", які
червоною ниткою проходять через усі козацькі літописи.
Перший, другий і третій реєстр 1583г, що налічував 600 чол,
швидко розпадалися, т.я. скарбниця нерегулярно чи зовсім не
видавала грошей і козаки поверталися до свого звичайного життя
після походів у чужі краї.
У 1590 р. реєстровими козаками зайнявся сейм Речі Посполитої.
Реєстр збільшили до 1000 осіб. Уся старшина мала бути з
шляхетських родин, а реєстровці мали присягнути, що без дозволу
гетьмана не ходитимуть проти сусідніх держав. Незабаром після
повстання козаків під проводом гетьмана Кріштофа Косинського
(родом з Підляшшя) та Северина Наливайка (з Тернопільщини),
сейм у 1596 р. ліквідував реєстрове військо "ворогів батьківщини". У
1616 р. пішла ревізія невеликої території (Богуслав, Канів, Корсунь,
Стеблов, Переяслав, Чигирин, Черкаси та ін.), за підрахунками
козацьких хат було близько 7.5 тис. Можна собі уявити, що для них
означав реєстр у 1тис. якщо тоді сім'я була близько 5 чол. Новий
набір у реєстр розпочався у 1619 р. при гетьмані Сагайдачному. Ще в
1617 р. в Олшанці, козацька делегація та польські комісари
підписали договір відповідно до якого реєстр залишався на рівні
1590 р., але за межових обставин міг збільшитись. Такі обставини
незабаром настали, у поході Сагайдачного на Москву брало участь
20000 козаків, а в битві під Хотином 40000.
-1-

90.

Після затяжної війни козаків з армією Конецпольського та
ускладненням відносин між Річчю Посполитою та Швецією, новий
гетьман Михайло Дорошенко підписав Куруковський договір і кількість
реєстру збільшилася до 6000 із зарплатою 60000 злотих щороку, а на
початку 30-х років до 8000. Козаки були поділені на 6 полків Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський та
Переяславський. тут полковники та старшини були наділені
адміністративною та судовою владою над козаками. Зарплату видавали
на день святого Іллі, у Києві.
Злякавшись повстань Остряниці, Гуні, руїн новозбудованої фортеці
Кодака, сейм на початку 1638 р. скоротив реєстр до 6000 і записав у нього
багато поляків.
У 1649 р. на другий рік повстання Хмеля король Ян Казимир погодився
на 40 000 реєстру. Після битви під Берестечком та Білоцерківським миром
реєстр скоротили наполовину. Записували в реєстр насамперед
найзаслуженіших козаків, т.я. кількість була обмежена, то спалахували
бунти.
У 1654г Московська влада обіцяла збільшити реєстр до 60000, але
ніколи більше козаки не отримували зарплату за свою службу.
Наведений нижче реєстр 1581 р. зберігається в архіві стародавніх актів
Варшави "Скарбе коронному" вже > 400 років, він є пожовклими листами,
на яких латинськими літерами записані прізвища та міста першого
реєстру козацького полку 1581р. Давні архіви Варшави зберегли список
532 козаків і старшин, яким 30 березня 1581 видавали зарплату за участь
у Лівонській війні проти Москви. Цей полк надалі брав участь у походах на
Крим, Молдову, Австрію.
Очевидці, які спостерігали за походом козаків, описували їх так: "це не
молоді, хоробри люди, на хороших конях, кожен з довгою рушницею, на
зразок шотландських, мають з собою 10 польових гармат, усім серцем
хочуть битви" (прусський посол Вайнберг)
Отже реєстр 1581 року:
Ян Оришовський
поручник козаків
низових запорозьких
Олександр
Мирейовський
Микола Садковський
Станіслав
Сторожевський
Микола Глуховський
Пйотр Кшивковський Семен Копицький
Ян Дорошовський
Свягогор з Києва
Станіслав
Іван Водопян
Завистовський
Семен Ус
Ян Модлінський
Іван Головач
Петро Каміньчанин Денис Брагінець
Богдан ВОЛОШИН
Орел Москвичин
Ян Черменський
Іван Улас
Куряш ШульжинськийПанько Дроздович
-1-
Степан Пінчук
Івоня Волошин
Микола з Мозира
Анджей з Дубна
Іван з Дубна
Стась з Галича
Іван Дерманський
Петро Ничовський
Васько Брагінець

91.

1 -й отаман
Іван
Марцін Тисінський
Тимохвій Горбач
Іван Чилякович
Ярош Богданович
Івашно Кравчович
Лечил Кормасович
Карп Онишкович
Іван з Острополя
Савицький
2-й отаман
Васько Горковий
Филип Сухорукий
Подерван
Матвей Дзєд
Семен Глаткий
Семен Лотиш
Пархім
Микета Москвичин
Кукой Волошин
Савка Лабозний
3-й отаман
Андрій Лиханський
Ждан Москвичин
Мисько Чорний
Стась Ніс (Ніж)
Тишко Кравець
Сасин Малиій
Таганиський
Янко Лях
Петро Малий
Мосрей
4-й отаман
Іван Лотиш
Шелипський
Матій Цирульник
Охрім
Лукаш з Волині
Горошко
Іванко Канівець
Олексій Роговський
Гришко Москвичин
Бакай
5-й отаман
Шахворост
Гришко Несин
Семен Клюка
Олексій Господарик Кердєй Місіць з
Олексій Чиркашанин
Позняк
Давидова
Іван з Вінниці
Іван Голий
Яковицький
Пархім Мозеранин
Сміх
Йосько Кулага з
Матияш з Озерич
Павлюк
Могильова
Терешко Глушанин
Онишко Филипів
Васько з Лободищ
Іван Куровський з
товариш
Йосько з Бихова
Чиркас
Каленик
Іван з Городка
13-й отаман
6-й отаман
Антон з Острога
Іван Толчиха з Турова
Іван Подолянин
Іван з Пикова
Марко Рустикович із
Семен з Дубровноi
Мартин з Лотви
Жмуді
Іван з Смоленська
Семен з Могильова
Пасько з Остра
Супрун Брагінець
10-й отаман
Іван з Константинова
Прокіп Остропільский Онисько Голубович з Степан з Любеча
Павел Острінський
Полоцька
Васько з Денича
Федір з Мозера
Бохдан Залуцький
Оссип Москвичин
Федір Случанин
Матвій Худельчій з
Паськон з Тетерова
Андрій Случанин
Мозера
Петр Резанець
Дзешко з Озерян
Зввацький з Полоцька Мисько Бурак
7-й отаман
Гришко Дзембуляк з 14-й отаман
Клим Чорний
Черкас
Іссай Гусак з Черкас
Чиркашанин
Окула з Мозера
Іван Брагінець
Денис Балакцій
Андрій Губський з
Васько Туровець
Запороський
Турова
Петро Канівець
Павел Осинський
Ян Станіславович з Остап з Дубна
Семен Москвичин
Мін-ська
Михайло з Канева
Гришко Іванович
Данило з Койданова Єнджей Бігавський з
повiту
Станіслав з Бучача Микита з Мозера
Охрiм із Мстислава 11-й отаман
Стеж
Гаврило з Корчина
Ячуб Волькош з
Костя з Києва
Филип Канівець
Канєва
Хветько з
Осташко з Дубна
Почетковський
Володимира
8-й отаман
Микола
Бохдан Білоцерківець
Галинак Городчанин з Жлоба з Бихова
15-й отаман
Давидова
Ян Чижиковський з
Васьмо Толстий з
Адам Дереницьний
Кжинна
Черкас
повіт Більський
Єндмей Грунтенський Гришко з Полоцька
Мисько з Луцьк
з Базара
Станіславович Ян з
Іван з Городка
Хома Глушанин
Вільна
Васько з Пенькiвiв
Давидова
Іван з Берестечка
Собестян з Любеча
Гришко Киянин
Семен з Білої Церкви
Созон з Турова
Яцько з Плоскої
Макар з Білої Церкви
Яцько з Городка
Федір Слонима
Марко з Серпської
Давидова
12-й отаман
землі
Вакула Корченин
Лукаш Козуля
Тишко з Острога
Гришко з Могильова Охей з Білої Церкви
Васько з Черкас
Мисько Городчанин Федір з Рогачева
Яцько Мозеранин
9-й отаман
Мисько з Валева
-1-

92.

Із сивої давнини вас вітають Лубни!
На правому березі тихоплинної Сули, у зелені садів вас привітно
зустрічають древні і вічно молоді Лубни. Це одне з найстаріших міст
Полтавщини, справжня перлина посульського краю.
Верхній Вал
Своїм заснуванням Лубни завдячують київському князю
Володимиру Святославичу, який 988 року повелів будувати містафортеці на південних кордонах Київської Русі. В центрі Посульської
оборонної лінії набіги степових завойовників відбивали захисники
городища з назвою Лубен (Лубно). Давнє укріплення знаходилось
на Верхньому Валу, там же знайдено залишки поселень епохи
енеоліту, бронзового віку, скіфської доби, роменської культури, а у
ХУІІ-ХУІІІ століттях на Верхньому Валу була і полкова фортеця.
Адже у XVII-ХVІІІ століттях місто було центром Лубенського
козацького полку –одного з найбільших на Україні. Навколишні ліси
в часи Київської Русі слугували захистом для фортеці, цьому
відповідало і походження назви міста від слова «луб» - внутрішній
шар під корою дерева. І нині древні вали постають назустріч
кожному, хто приїжджає до тисячолітнього міста.
-1-

93.

Свято-Троїцька церква
Біля підніжжя Верхнього Валу, неподалік тихоплинної Сули,
Лубнам і його гостям дарує Божу благодать Свято-Троїцька церква,
історія якої також овіяна віками.
Відомо, що вже в 1622 році при Троїцькій церкві існувало
приходське братство. Воно мало свою школу, підтримувало тісні
зв’язки з ремісничими цехами. У XVIII ст. в місті чотири рази на рік
проводились ярмарки, в т.ч. на свято Трійці, в день Святого Духа. Як
і більшість культових споруд того часу, Троїцька церква була
дерев’яною, тому не один раз зазнавала руйнувань від пожеж і
перебудовувалась.
Майже 30 літ, з 1697 року вікарієм Лубенської Троїцької церкви
служив Іван Якович Яновський – прадід нашого славетного
земляка-полтавця Миколи Гоголя.
Кілька разів перебудована, дерев’яна споруда Троїцької церкви
стояла до 1869 року, а натомість було зведено білокам’яний
п’ятикупольний храм, який мав три престоли, прикрашав і
облагороджував центральну площу міста – Базарну (нині
Володимирський майдан).
-1-

94.

Лиса гора
Історичну пам’ять Лубен береже і Лиса гора. На ній виявлено
сліди стародавнього поселення і рештки курганного могильника
епох енеоліту - бронзового віку, скіфського часу, доби Давньої Русі.
Саме біля Лисої гори знаходився міст через Сулу, по якому влітку
1596 року переправились повстанські загони під проводом
Северина Наливайка, опинившись у оточенні військ польської
шляхти. Повстанці стійко боронили свою волю, але тривала облога
козацького табору закінчилась кривавою трагедією – в нерівному
бою загинули кілька тисяч повстанців. Лубенці пам’ятають про
цих лицарів волі, які одними з перших піднялись на боротьбу за
волю українського народу.
З вершини Лисої гори відкриваються прекрасні краєвиди на
Посулля, направо – легендарна річка і село Солониця, місця, де на
думку багатьох істориків, героїчно стояли проти ворога
наливайківці.
-1-

95.

Замкова гора
Найбільшими таємницями в Лубнах овіяна Замкова гора.
В кінці XVI століття мальовничі місця над Сулою вподобав
канівський і черкаський староста князь Олександр Вишневецький.
Одержавши від польського короля Сигізмунда ІІІ право на
володіння посульськими землями, він будує тут свою резиденцію –
«нові Лубні, Олександровом звані».
В 1591 році Лубни отримали магдебурзьке право і з цього часу
стали
розвиватись
як
місто,
згодом
ставши
«містом
столичним» своєрідної держави у державі на просторих землях
лівого берега Дніпра - «Вишневеччини».
Князівська резиденція знаходилась на Замковій горі, де князь
Ієремія Вишневецький збудував розкішний палац, зруйнований
повстанськими загонами на початку визвольної війни у 1648 році.
-1-

96.

Будівля жіночого єпархіального училища
Найбільш масштабною і архітектурно вражаючою спорудою міста
Лубен є будівля колишнього жіночого єпархіального училища, в
якій нині знаходиться загальноосвітня школа №10. Збудована у
1907 році на кошти Полтавського свічкового заводу за проектом
академіка архітектури Олексія Бекетова, вона входить до списку
найкращих робіт відомого харківського зодчого.
Збудована у стилі еклектики (поєднання різних архітектурних
стилів), який набув поширення на початку ХХ століття, споруда
вражає вдалим поєднанням композиційних співвідношень
основних частин фасаду, різноманітністю його архітектурних
елементів, використанням керамічних вставок з рослинним
орнаментом, зокрема, над входом до приміщення. З правого боку
біля входу можна побачити табличку: «Здание строил академик
архитектуры А.Н.Бекетов. 1907.Харьков».
Училище знаходилось у
віданні Синоду і належало
до типу напівзакритих
шкіл.
На навчання до нього
приймались
переважно
доньки
православного
духовенства(священиків,
дияконів, псаломщиків).
Найбідніші з них за
рішенням
Покровської
опікунської ради мали
право на безкоштовне навчання. Решта, зокрема, й представники
інших станів, приймалися до училища з платою 150-200 крб. на рік.
Училище мало 6-річний курс навчання, який був наближений до
програми жіночих гімназій, сьомий клас був педагогічним. Саме
виховання велось у релігійному дусі, адже заклад виховував
майбутніх дружин і помічниць духовних пастирів, які мали право
працювати в початкових церковно-приходських та народних
школах. В 1910-1911 рр. в училищі навчалось 518 вихованок. При
училищі діяла Покровська церква, на служби до якої приходили й
місцеві жителі.
У пореволюційні роки в будівлі розташовувались індустріальна
профтехшкола, педагогічний технікум, педагогічний інститут.
-1-

97.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці
В центрі міста його осяває своєю благодаттю, наповнює
благовістом церковних передзвонів храм Різдва Пресвятої
Богородиці. Це єдина з лубенських церков, що
уціліла в
комуністичні роки. Зведено її в 1901 році за проектом академіка
архітектури, професора Петербурзької Академії мистецтв
М.Преображенського на замовлення і кошти таємного статського
радника І.Зінченка та Лубенської Братської школи, тому її ще
називали Братською. За стилістикою будівля належить до
неоросійського архітектурного стилю. В перспективі куполи і
дзвіниця нагадують російський човен-ладью, а головний вхід до
церкви – російський терем. У 1920-ті роки в храмі знаходилась
громада Української автокефальної православної церкви, де співав
прекрасний хор під керівництвом композитора і диригента
Г.Давидовського. Після закриття церкви будівлю займали
виробничі приміщення, зокрема, підприємства електромереж. У
1992 році споруду було передано релігійній громаді, вона отримала
назву колишнього головного собору Лубен. Відроджена в роки
незалежності України, церква Різдва Пресвятої Богородиці стала
окрасою Лубен, центром духовного життя міста.
-1-

98.

Будівля колишнього духовного училища
Один із найбільш ошатних куточків міста знаходиться на
перехресті колишніх вулиць Дворянської та Гімназичної (нині вул.
Я.Мудрого та вул. Г.Тютюнника). Його прикрашає фундаментальна
будівля колишнього Лубенського духовного училища (нині
Лубенський фінансово-економічний коледж Полтавської державної
аграрної академії).
Споруджена у 1883-1885 роках за проектом архітектора
М.Ємбулаєва, який у її проектуванні використав еклектичний
напрямок. Тому триповерхова будівля має риси стилю палаців епохи
ренесансу або відродження, присутні в ній також елементи
російського класицизму і модерну.
Духовне училище проводило підготовку молодшого духовенства
– дияконів, псаломщиків. Воно обслуговувало 253 приходи
Полтавської єпархії, при закладі діяла домова Кирило Мефодіївська церква.
В училищі навчались засновник Миргородського курорту
І.Зубковський, письменник Василь Барка(Очерет) – автор роману
«Жовтий князь», одного з перших творів про голодомор 1932-1933
років.
-1-

99.

Будівля колишньої жіночої гімназії
До архітектурного входить оригінальна будівля колишньої
Лубенської Олександрівської жіночої, яку було відкрито у 1878 році,
а в даному приміщенні її було розміщено у 1892 році, в 1908 році прибудовано двоповерховий корпус. Будівництво проводилось під
наглядом опікунської ради, до складу якої входили відома
культурна діячка і меценатка
К.Скаржинська, промисловець
М.Шемет, краєзнавець К.Бочкарьов, генерал Ф.Величко. Зведено це
ошатне приміщення у стилі неоренесансу з елементами класицизму
та модерну.
Жіноча гімназія мала 8-річний курс навчання, до неї приймались
дівчатка всіх станів. По закінченні гімназії вони отримували атестат
на звання вчительки початкової школи та молодших класів жіночих
гімназій, педагогічний клас давав право на звання домашньої
вчительки.
У 1889 році тут навчалось 129 дівчаток, а у 1917 – вже 520.
Начальницею гімназії була дружина колезького радника
О.Канівцева, яка жила поруч, в будиночку на вулиці Гімназичній .
В гімназії навчались поетеса, дружина археолога Г.Стеллецького,
народна вчителька Ганна Супруненко, письменниця
Галина
Орлівна (Мневська).
-1-

100.

Архітектурною неповторністю звертає на себе увагу будівля
колишньої Лубенської земської лікарні. Побудована в 1913-1915
роках за проектом пізніше відомого українського архітектора, а на
той час студента Петербурзького інституту цивільних інженерів
Дмитра Михайловича Дяченка.
Первісний план будинку було складено головним лікарем
Лубенської земської лікарні Г.А. Афанасьєвим, який спеціально
виїздив до Німеччини для вивчення досвіду проектування і
обладнання подібних лікарень, а збудовано лікарню коштом
повітового та губернського земств.
Будівля є одним із небагатьох уцілілих в Україні шедеврів
українського модерну (української народно-стильової архітектури).
Центральний вхід підкреслено фронтоном барокового малюнку з
написом «Лубенская земская больница» та гербом міста Лубен.
За входом над головним вестибюлем було розміщено водонапірну
башту, яка увінчана шпилем з рипідою – «сонце правди». Стіни
основної частини корпусу почленовані великими вікнами, які
оздоблені пластичними лиштвами з
фронтончиками з
майоліковими зображеннями квітів і птахів.
Наріжні ризаліти головного фасаду прикрашають дві ніші, в які
вписані дві різьблені по тиньку композиції, що утворюють «дерево
життя» і нагадують знамениту полтавську вишивку «білим по
білому». Високий шатровий дах будівлі було вкрито черепицею
сірувато-блакитно-синього кольору, викладеною у вигляді
килимового орнаменту. Горищні віконця на даху мали форму
маленьких хаток.
Оригінальне поєднання народностильових, модерних і
необароккових тенденцій дозволило створити своєрідний
архітектурний витвір, що став окрасою міста.
Після революції до початку радянсько-німецької війни в будівлі
знаходились хірургічне та пологове відділення Лубенської лікарні.
В ньому працював, зокрема, відомий хірург, заслужений лікар УРСР
С.О.Тимофеєв. Ним надавалась медична допомога пораненим
червоноармійцям, радянським військовополоненим, мирним
жителям у перші місяці війни і навіть під час фашистської окупації.
При відступі гітлерівських військ у вересні 1943 р. будівлю ними
було спалено. У повоєнні роки її було відбудовано і пристосовано до
потреб школи. Проте велика кількість елементів фасаду не були
відновлені.
-1-

101.

Будівля колишньої земської лікарні
Головний
вхід
Триптих.
“Дерево життя”, що нагадує
полтавську вишивку
“білим по білому”
-1-

102.

Місто Лубни за планом 1746 року
Лубни (інші назви – Лубен, Лубні) – одне з найдавніших міст
України, засноване 988 р. великим київським князем Володимиром
на високому правому березі річки Сула як фортеця Посульської
оборонної лінії, що захищала південні рубежі Київської Русі від
нападів кочовиків. Спочатку це була невелика дерев’яно-земляна
фортеця в урочищі, що нині зветься “Верхнім валом”. У серпні 1107
р. під Лубнами війська київського князя Святополка ІІ, Володимира
Мономаха та інших удільних князів розбили половців. У 1239 р.
Лубни зруйнували монголо-татари. Наприкінці XVI ст. Лубни
відновились у складі лівобережних латифундій магнатів
Вишневецьких, від 1591 р. користувались Магдебурзьким правом.
Неподалік Лубен в урочищі Солониця польські війська 1594 р.
розгромили повстанців гетьмана Северина Наливайка. У Лубнах до
середини XVII ст. існував замок князя Яреми Вишневецького. В
околицях Лубен 1619 р. виник Лубенський Мгарський Троїцький
монастир. За часів Української козацької держави Гетьманщини
Лубни були адміністративним центром Лубенського полку. Нині
Лубни – місто обласного підпорядкування, районний центр
Полтавської області.
Важливим джерелом з історії міста Лубен часів Гетьманщини є
рукописний план міста 1746 р., що нині зберігається в Російському
державному військово-історичному архіві (РДВІА). Кресленик
складений
військовими
інженерами.
План
передбачав
реконструкцію фортифікаційних споруд міста, його часткове
перепланування, знесення окремих дворів і будинків жителів, що “заважали” фортечним роботам.
За свідченням плану, в ті часи в місті було
- 2 дерев’яно-земляні замки, в них – 9 воріт (Пирятинські,
Водяні,Подільські, Пречистенські, Миргородські, Микільські,
Полковницькі, Лубенські, Броварські),
- 5 церков (соборна Різдва Пресвятої Богородиці, Святої Трійці,
Трьох Святителів, Святої Варвари, Миколая Чудотворця),
громадські будівлі.
На плані позначено двори і будинки, що підлягали знесенню. В
експлікації вказано імена, прізвища, козацькі військові звання,
посади, соціальний стан, професії власників цих об’єктів. Заходи з
реконструкції фортифікаційних споруд Лубен не були реалізовані.
-1-

103.

РДВІА. – Ф. ВУА. – No 22127. – “План Малороссийскому Лубенскому
полковому городу, в каком состоянии ныне находится, с показанием
проекта, каким образом починкою укрепить надлежит. 1746 году”.
Рукописний план м.Лубни 1746 р.
Масштаб – 10 саж. в 1 дм [1:840]. Лінійний масштаб.
Орієнтація північна.
Пояснювальні написи:
“Описание или толкование литер Лубенскому городу.
А. Город Лубны.
В. Замок Большой.
С. Замок Малый или Штерн-шанцы.
D. Реданты тупые.
Е. Желтые линии значит проект.
F. Пирятинские ворота.
G. Водяные ворота.
H. Подольские и Пречистенские ворота.
I. Миргородские ворота.
K. Никольские ворота.
L. Замковые ворота.
M. Полковницкие ворота.
N. Лубенские ворота.
P. Броварские ворота.
-1-

104.

Q. Соборная деревянная церковь Рождества Пресвятые Богородицы.
R. Деревянная церковь Святые Троицы.
S. Деревянная церковь трех Святителей:
Василия Великого, Григория Богослова, Иоанна Златоустого.
T. Деревянная церковь Великомученицы Святые Варвары.
U. Ряды или лавки.
W. Лубенская полковая канцелярия.
X. Острог.
Y. Обывательские дворы.
Z. Мостовая улица.
а. Форштадт или предместье.
b. [нерозб.] и при них
c. Нижний форштадт под укреплением Подол.
d. Деревянная церковь Святого Николая Чудотворца.
e. Сады.
А что же номеры 9, 10, 11, как явствуют ведомости, чего далее
оные означены. Опись обывательскому стороению, которое внутри
города и вблизости вала и рва имеется, и какие строения, и чьих
именно владельцев свободной коммуникации сломать надлежит,
об них значит следующие номера:
1. Двор вдовы казачки Марии Васильевой.
2 . Двор казака Федора Иванова.
3. Двор Лубенского полкового атамана Карпа Скачка.
4. Двор Лубенского полкового асаула Семена Прима.
5. Двор ктитора Василия Прокопова.
6. Двор Лубенского протопопа Ивана Ореховского.
7. Двор около горы протопопа Ивана Ореховского.
8. Двор казака Степана Федосеева.8.
9. Двор Лубенского полкового хорунжего Родиона Ивановского.
10. Двор Лубенского [нерозб.] Симеона Петрова.
11. Двор значкового товарища Максима Маращи.
12. Двор Лубенского сотника Михайлы Скаржинского.
13. Шинок полкового хорунжего Родиона Ивакиного.
14. Двор казака Семена Дедеева [?].
15. Двор [нерозб.] дьяка Алексеева.
16. Двор Лубенской полковой канцелярии судовой и
канцеляриста Михайлы Бекеровского [?].
17. Двор полкового Лубенского цылюрника Ивана Аникиева
18. Двор казака Ивана Авдеева.
19. Двор казака Ивана Васильева.
20. Двор Лубенского полковника [нерозб.] экономического Ивана Яненкова [?].
.
-1-

105.

21. Двор казака Ивана Семенова.
22. Двор под горою казака Ивана Барабана.
23. Двор казака Романа Батюшева.
24. Двор [нерозб.] Тимофея Матвеева.
25. Двор шапошника Павла Гузенка.
26. Двор казака Андрея Герасимова.
27. Двор вдовы казачки Степаниды Григорьевой.
28. Двор казака Петра Примы.
29. Двор казака Михайлы Перехриста.
30. Двор старшего канцеляриста Лубенской полковой канцелярии
Андрея Степанова.
31. Лубенская полковая канцелярия.
32. Лубенский полковой острог.
33. Двор вдовы казачки Марии Васильевой.
34. Двор вдовы Степаниды Григорьевой.
35. Двор бунчукового товарища Петра Кулябки.
36. Дворы под городом казака Ивана Гапонского [?].
37. Двор казака Андрея Пащенкова.
38. Огород Лубенского войта Андрея Примы.
39. Пустой двор и шинок Лубенского Мгарского монастыря.
40. Двор сборщика Федора Гамокова.
41. Двор казака Окипова.
42. Двор церкви Пресвятые Богородицы для дьяка прихода.
43. Двор бунчукового товарища Михайлы Креховского.
44.Кузница атамана Карпа Зимка.
45. Кузница казака Андрея Быля.
46. Кузница сотника Максима Скаржинского.
47. Кузница Лубенского пушкаря.
48. [Не заповнено].
49. Шинок с коморой и кузницы бунчукового товарища [...].
50. Кузница казака Семена Жильского.
51. Двор и кузница казака Ивана Любиша [?].
52. Двор казака Ивана Макаренка.
53. Церковный двор церкви Святые Троицы.
54. Шинки Мгарского монастыря.
55. Церковные каморы и шинок церкви Святые Троицы.
56. Двор и кузница пушкаря Ивана Сома.
57. Двор казака Ивана Худякова.
58. Двор Лубенского полкового сторожа Степана Клименкова.
59. Двор Лубенского сотенного [нерозб.] Григория Иваненкова.
60. Изба протопопа Приходского.
61. Двор казака Ивана Климова.
62. Двор казака Романа Батюшкова.
63. Двор казака Федора Шандрупа [?].
64. Двор Соборной церкви пономаря Захария Григорьева.
65. Двор слесаря Ильи Костантинова.
66. Двор вдовы казачки Натальи Семеновой.
-1-

106.

67. Двор казака Ивана Колпакова.
68. Двор Лубенского полку полковника Павла Апостола.
69. Двор сотника Пирятинского Дмитрия [нерозб.].
70. Двор полковника Апостола ключника Пинартышенка [?].
71. Двор сотника Григория Кулябки.
72. Двор казака Семена Нестеренка.
Сільська хата та господарі біля неї
Але нас цікавлять двори за номером 36
козака Івана Гапонського.
Він є далеким родичем нашому козаку
Мартину Гапоновому сину, зятю Лубенцову.
-1-

107.

РЕЄСТРИ
всього ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО 1649 року
Титульний аркуш Реєстру з гербом гетьмана Богдана
Хмельницького та повним титулом короля Речі
Посполитої Яна ІІ Казимира
Реєстр мала підготувати гетьманська адміністрація території, де
дозволялося жити козакам (Київського, Брацлавського і
Чернігівського воєводств).
Основну масу козацтва записали до шести реєстрових полків, що
існували напередодні Визвольної війни:
- Білоцерківський полк: 2990 козаків;
- Канівський полк: 3167 козаків;
- Корсунський полк: 3472 козаків;
- Переяславський полк: 2982 козаків;
- Черкаський полк: 2996 козаків;
- Чигиринський полк: 3222 козаків.
-1-

108.

Зміст реєстру було визначено на старшинській раді під Каневом.
Полковники після ради роз'їхалися по своїх полках для складання
реєстрів.
Оскільки бажаючих записатися козаками виявилося багато,
старшина записувала насамперед тих козаків, «хто служат старо»,
«лучщих людей», причому робилося це не без певного прибутку для
себе. З практики складання реєстру 1651 р. відомо, що з людей, яких
до нього записували, брали золотих червоних «по 30 и по 40 и
больши. Хто ково больши мог дать, тою и в рейстр писал, для того
что нихто в холопстве быть попрежнему не хотел».
Уряд Речі-Посполитої, як це випливає з листа короля Яна II
Казимира до Богдана Хмельницького від 12 листопада 1649 р.,
сподівався, що складання Реєстру допоможе ліквідувати «юрби
своєвільних людей», які виступали проти повернення шляхти.
Разом із 1992 козаками Кропивнянського полку, що був створений
на території Переяславського полку, то в цих полках було вписано до
Реєстру 20 821 козака, тобто більше половини усіх реєстровців.
Вони мешкали на півдні Київського воєводства. Решта козаків
припадали на Уманський, Брацлавський, Кальницький, Київський,
Миргородський,
Полтавський,
Прилуцький,
Ніжинський,
Чернігівський полки. Найменше їх вписано до Ніжинського і
Чернігівського полків — відповідно 991 та 997 чоловік.
Єдиної інструкції і зразка для складання Реєстру не було.
В одних полках всі сотні записано за ім'ям сотника (наприклад,
Сотня Шубцева, Петрашкова тощо), в інших вони подані чи то за
ім'ям сотника, чи то за назвою сотенного центру (Канівський,
Корсунський, Переяславський полки).
У деяких полках всі сотні подано за назвою сотенного центру
(Чигиринський, Уманський та ін.).
У Брацлавському полку в кожній сотні записано козаків за
місцевостями. Виняток становить Білоцерківський полк, де Реєстр
був не за сотнями — лише за місцевостями.
У кожному полку складалися свої реєстри не певну кількість
козаків, яка, можливо, була встановлена раніше.
Підготовлені на місцях реєстри, надсилалися до полкового центру,
звідти до гетьманської резиденції в Чигирині у військову
канцелярію.
Тут кваліфікованими писарям та підпискам доручалося
оформленння Реєстру. Таких книг, напевно, було декілька, бо один
примірник мав зберігатися в Варшаві, а інші - в Україні. До наших
часів дійшла лише та, яку відвезли до Варшави.
-1-

109.

110.

В листі до короля від 10 березня 1650 р. Богдан Хмельницький,
зокрема, писав:
Посилаємо Вашій Королівській Милості військові реєстри з
проханням, щоб, коли за обліком у Зборївських пунктах буде більше
людей, тоді Ваша Королівська Милість, як наш милостивий пан,
зболь зі своєї ласки на це не звертати уваги, бо і так у підрахувати
війська ми мали великі труднощі.
Реєстр не був затверджений сеймом Речі Посполитої.
В Реєстрі Полтавського полку
1649 року указані :
- Лубенець Іван
Полтавська полкова сотня та
- Лубенцов зять Мартин
Зеньковська сотня
Реєстр Войска Запорозького 1649р
РДАДА, зібрання рукописів ФФМазуріна
Ф 196, Оп 1, их пспр 1691
“Підстригання козацьких нігтів”
( історичний погляд польської сторони )
archiwum.rp.pl
Більшість еліти Війська Запорозького походила зі знатного
середовища – звідси характер, звичаї та політична культура
Запорожжя.
Козацький реєстр і права і привілеї, придбані козаками в обмін на
службу під прапорами Речі Посполитої, ставали ознаками їх
державної самобутності і зміцнювали їх позиції в державі.
Королівські привілеї були підставою для претензій козаків у XVII
столітті на участь у політичному житті країни, що випливало з
переконання, що вони є привілейованим лицарським станом.
У 1632 році козацьке представництво на Конвокаційному сеймі
зажадало участі у виборах монарха Речі Посполитої, оголосивши
державам, що «вони є членами однієї республіки і тому мають право
брати участь у виборах, тому голосують також за Ясновельможного
Владислава і його бажання мати польського короля».
-1-

111.

Козакам не тільки дорікали за те, що вони наважилися називати
себе членами Речі Посполитої і лицарством, а й, як зазначив
литовський канцлер Альбрихт Станіслав Радзивілл, пояснювалося,
що вони є такими частинами, «як волосся і нігті для тіла: хоч вони і
потрібні, але коли занадто підростають, один сильно важить на
голові, інший сумно болить, обидва потрібно частіше підстригати.
Без сумніву, певна кількість козаків може бути корисною проти
турецької небезпеки і як захист від татар. Однак, якби чисельність
козаків збільшилася, з'явився б страх, що вони не стануть руїною
Речі Посполитої, тому що руси хотіли б повстати проти своїх
господарів при нагоді».
Республіка «трьох народів», що складалася з Корони,
Великого князівства Литовського і Князівства
Руського – згідно з положеннями Гадяцької угоди 1658
року
-1-

112.

Головний козацький монастир – Білий Спас
Генеалогічний
словничок
Чи знаєте ви, що ставало із запорозькими
козаками, які доживали до глибокої старості і вже
не мали сил воювати? Таких козаків називали
прощальниками. Український історик і письменник
П.Куліш у романі “Чорна рада” писав: “Запорожці,
запорожці зі світом прощаються!”
Що ж то було за прощання зі світом? А була це
велика гульня! Як доживе запорожець на Січі до
великої старості, що не має більше сили воювати,
то збере гроші, друзів і їде до Києва бенкетувати!
Гуляють та бенкетують козаки на весь Київ
тижнів зо два, а далі йдуть до Межигірського
Спаса. У монастирі старий козак і залишається.
До речі, на утримання старих козаків Запорозька
Січ
виділяла
Межигірському
Спасо_
Преображенському монастирю значні кошти.
Своїм багатством він поступався тільки перед
Києво-Печерською Лаврою.
Межигірський Спасо-Преображенський монастир 1650рік
-1-

113.

Сумський козацький полк
Сумський козацький полк – найпотужніше українське мілітарне
утворення за межами Гетьманщини другої половини XVII –
середини XVIII ст. саме до нього на початку 70-х рр. XVII ст., під
булаву впливого та харизматичного полковника Гарасима
Кондратьєва, осадчий Фома Федорович Моценко спрямував
близько 6 тисяч переселенців. І якщо до Запорозької Січі приходили
молоді неосвічені хлопці, то до козацьких полків записували
загартованих в боях, витривалих, мужніх воїнів.
З часів монгольського спустошення XIII ст. розпочали свою нову
історію території Білопілля, Ворожби та Річок.
Як і в часи святих князів Володимира Великого та Ярослава
Мудрого, друга хвиля колонізаторів так само походила переважно з
Київщини Міграційні процеси, що виникли на українських землях
були наслідком кровопролитних війн за незалежність. Тікаючи від
полону, розорення та голоду, численні сім’ї покидали Гетьманщину.
На прикордонні Московії цар дозволив переселенцям осаджувати
міста та села, що для нього утворювали живий щит проти ординців.
На теренах чужої держави та у постійному змаганні з Диким полем
переселенці не тільки вижили, а й підкорили ці обшири.
Так утворилася Слобожанщина – квітка Ясновельможної
Гетьманщини, що своїм корінням сягала Києво-Руської та
Литовської доби.
Нелегко було народові кидати свою благодатну країну, але й нові
місця Слобожанщини теж вабили до себе переселенців своїми
самородними багацтвами. І ось залунала весела пісня:
Покинь батька, покинь мати, покинь всю
худобу,
Іди з нами, козаками, на Украйну, на слободу,
На Украйні всього много — і паші, і браги,
Не стоять там вражі ляхі, козацькії враги.
На Украйні суха риба із шапраном:
Будеш жити з козаком, як з паном,
А у Польщі суха риба із водою:
Будеш жити з вражим ляхом, як з бідою.
-1-

114.

Про сам процес переселення
Що ж значило тоді практично переселити родину за 300
кілометрів? Це повантажити на воза, а то й не один, необхідний
крам, взяти з собою усе, що знадобиться на новому місці,
розмістити всю родину, а сім’ї були не маленькі, зібрати таких
підвод п’ять чи десять з одного міста – і їхати… Швидкість – 20 – 30
кілометрів за добу.
Агенти, так назвемо людей, які знаходили охочих переселитись,
організовували їм охорону, дбали про їжу і людям, і коням. Ці
каравани дуже не любили, їх просто боялись, бо після приїзду
десятка возів у містах і селах зникала і домашня худоба, і горщики
на парканах. Тож населені пункти старались об’їзжджати, що дорогу
робило ще довшою.
Не менш проблемним було і розселення на місцях. У Білопіллі
селили вихідців з одного міста разом, по 10 – 15 дворів, а у Річках і
Ворожбі – трохи по- іншому.
Ось так і заселялась земля Слобожанщини.
-1-

115.

Білопілля –городище літописного міста Вира
Історико-статистичний опис Харківської єпархії святителем
Філаретом Чернігівським (Гумілевським)
В царскій грамоті 25 січня 1704 року читаємо: «в 180 (1672) году
по указу Царя и В.К. Алексея Михайловича боярин и воевода князь
Григорий Ромодановский в Путивльском уезде, в 30 верстах от
Путивля, на реке на Виру да на устье реки Крыги в угодьях
Путивльцов построил город Белополье на старом Вирском
городище, а в том городе поселились из-за Днепра сотник с
черкасами – на Татарской сакме».
Вир відомий ще в 1111 році подвигом славного Мономаха проти
половців. Мономах у своєму заповіті, розповідаючи про похід на
річку Дон, пише: «и к Выреви бяху пришли Аепа и Боняк, хотеша
взятии и, к Ромну идох с Олегом и с детьми нань и они очутивше
бежали». Посейм’є, Вир і весь простір за Вирем до Дінця належали
Чернігівському князівству. Лише на короткий час, 1125 - 1148 рік,
ця країна перейшла до Мономаховичів.
Лаврентіївський список, с. 130:«Сташа (Половцы) у Ратьмире
дубравы за Вырем; послали бо бяхуть послы ко Всеволоду
(Черниговскому) и не пропустиша их опять (на возвратном пути),
Ярополчи бо бяхуть посадницы по всей Семи и Мстиславича
Изяслава посадил Курске, и изымаша послы их на Локне». Киев. Лет.
стр. 13, под 1136 год. «И пакы Ольговичи начаша просити у
Ярополка: что ны отец держал при вашем отце, того же и мы
хощем». Стр. 45 под 1145 год. «Святослав Ольгович нача ему
(Владимиру Черниговскому, двоюродному брату) молвити:
держиши отчину мою, и тогда взя Куреск с Посемьем и Словскую
тысячу у Изяслава». Еще Киев. Л. стр. 17. Новгор. 1. стр. 7. С 1136 г.
Курск без Посемья был у Святослава.
У той час Виру і сусіднім містам Вєхану і Папашу довелося
постраждати від боротьби властолюбного Георгія Суздальського з
великим князем Ізяславом: але цей непростий час вони прожили з
честю. У 1147 році Гліб, син Георгія, об'єднавшись з половцями,
посадив своїх посадників в Курську і в Посейм’ях і наказав сказати
вирянам: «Віддамо вас половцям, якщо ви не підкоритеся». Вир'яни
відповіли, що у них є князь Ізяслав, і не здалися.
Давайте поглянемо на подальшу долю літописного Виру. Ізяслав
Давидович, один з князів Чернігівського князівства, і недовго
великий князь київський (1157 - 1159), втративши Київ в 1157 році
-1-

116.

хотів помстися В'ятицькій землі - спадщині свого брата, князя
Святослава, якого вважав винним перед собою. У 1160 році Ізяслав
цілих три дні тримав в облозі Путивль; але безуспішно.
Городище
Путивль
А потім, коли він приїхав до Вирю, «Выревци затворишася от него»
і не пустили його, боячись Святослава. Він пішов до Заритого, і,
пробувши там деякий час, «опять возвратися у Вырь».
Тут до нього прийшло безліч половців; з ними він пішов на
Чернігів проти Святослава Ольговича і зупинився біля Десни;
Чернігівці не дозволили йому перетнути Десну; але половці
нещадно палили села Чернігова і захоплювали людей. Великий
князь Ростислав надіслав допомогу чернігівському князю; Ізяслав і
половці відступили. Коли союзники відступили, а Святослав лежав
хворий: Ізяслав знову підійшов до Чернігова.
Але союзники знову прийшли до Святослава; вони жваво
переслідували Ізяслава, спалили Острог міста Виря, де князь Іван
Ростиславич замкнувся з дружиною Ізяслава, і зробили те ж саме із
Заритим, залишивши Ізяслава блукати в степу. На наступний рік
Ізяславу вдалося взяти Київ: але проти Ізяслава об'єдналося стільки
князів, що Святослав порадив братові повернутися за Дніпро і
чекати всього по любові і справедливості. Ізяслав відповів послам
брата: «Князья, союзники мои, отступив, пойдут каждый в волость
свою; мне же куда возвратиться? В половецкую землю не могу идти,
а в Выре не хочу умирать с голоду; хочу лучше здесь окончить
жизнь свою».
Цей відгук Ізяслава щодо Вира оповідає нам про те, що Вир не був
багатим містом, а особливо для князя Ізяслава після Києва, і,
перебуваючи поблизу половецьких кочівників, не був безпечним
місцем, так що з обох причин Ізяславу було важко в ньому жити, ще
складніше було утримувати в ньому таку необхідну йому дружину.
Надалі Вир більше не зустрічається в літописах.
-1-

117.

Про Черкаський Вир - Білопілля, ось що писав його комісар
Терентовський в 1774 році:
«Белополье – город слободской Украинской губернии, Сумской
провинции. По указу Великого Государя Царя и Великого Князя
Алексея Михайловича построен над речками Выром и Крыгою, по
рассмотрению боярина и воеводы, князя Григория Григорьевича
Ромодановского в 180 (1672) году фигурою квадратною, с
четырьмя баштами (башнями), кои от долговременного стояния
развалились, а ныне уже и основания оных не приметно».
Макет городища, 1650 рік
«Город же осыпан валом, окружностью в 1730 саженей, вышиною
со рвом в 4 сажени, на диких землях, на старом Вырском городище,
которые земли заняты были Татарами, и называлось оное место
Татарскою сакмою или кочевьем, на которых землях поселились
вышедшие из заднепровских мест с сотником Степаном Фоменком
из Польши разного звания черкасы и селились под смотрением
сумского полковника Герасима Кондратьева. От вышедших разного
звания с Польского Варшавского повету, называемого Белополья,
людей назван сей город Белопольем, а с начала построения оный
город, по текущей мимо его реки Крыги именовался Крыгою».
«Вышепрописанное городище состоит внутри сего города к
северной стороне, с которой досягает валом в самую речку Крыгу, и
называется оное ныне Замком, окопано прежде глубоким рвом и
осыпано большим земляным валом; оно было с четырьмя
бастионами и одною въездною башнею, а сверх вала укреплено
было палисадником. Окружностью оно в 210 сажень, а ров оного с
валом вышины имеет 6 сажень».
-1-

118.

В оном же Замке или Городище с 185 (1677) года имелось
6 пушек, казённый погреб, в котором содержались пули, порох и
прочие припасы, и в оном же выстроен был дом деревянный, в
котором тогда жил воевода Бахтеев лет до 20, которому
определена была в Белопольском округе, за селом войсковым
Ворожбою, над рекой Вырем, сенокосная лука на скос: оная и
поныне именуется Воеводскою. В 1737 году, во время нападения
Турецкой войны, с упомянутого городища пушки с разными
припасами взяты в поход… В 1766 и 1769 годах в прописанном
городище построены соляной и для содержания общенародного
хлеба магазейны».
«Возле оного городища или называемого Замка старинная
редута или батарея, состоящая к западу; оная окружена рвом
двусаженным; длиннику на оном месте 75, поперечнику 30
саженей. В оной с 1772 года старанием комиссара с приговором
Белопольского общества построен комиссарский деревянный дом,
лицом на южную сторону. За несколько лет пред сим казённые
крестьяне города Белополья, исправляя ров с тем, чтобы скот не
подходил к магазейнам, отрыли небольшую чугунную пушку.
Вероятно она тогда, как ров от времени обрушивался, сама упала и
засыпалась землёю».
В
1681 году приписаны к Белополью «село Крига в
Белопольском посаде, село Ворожба от Белополья 2 версты,
деревня Павловка в 5 верстах», но «Путивльцы из тех сёл и
деревень высланы и дворы их снесены и крестьяне выведены на
реку Снагость».
В 1696-1697 місце в Білопіллі і його околицях відбулося досить
грізне обурення. У травні 1696 року черкаси сіл Глушца, Каріжа,
Глушкова, Тьоткіна і Кобилок поскаржилися бєлгородському
воєводі, що тоді, коли вони служили і служать козаками в
Сумському полку, путивльські поміщики вписали їх серед своїх
селян і обтяжили працею і насильством. Згідно з довідкою з
Сумської полкової канцелярії з'ясувалося, що дійсно 403 людини з
тих сіл записані в реєстрах козаків і служили в Бєлгородському
полку. Путивльські поміщики кинулися в Москву і там принесли
скаргу на те, що їхні селяни повстали і, перейшовши на бік козаків,
чинять різні заворушення. Розряд, не вимагаючи інформації від
бєлгородського воєводи, наказав путивльському воєводі привести
селян в послух, а зачинщиків обурення, одного з 20 покарати
батогами, а решту - різками.
-1-

119.

Путивльський воєвода Клокачов, хоча мова йшла про черкаських які вважали себе в числі сумських козаків, не повідомивши
царським указом сумському полковнику або білопільським
сотникам, з громадою слуг і поміщиків, в 1697 році приїхав в
згадані села і почав виробляти безглузде свавілля і жорстокість.
Черкаси кинулися в Білопілля, або хто міг куди піти: їх ловили і
били без пощади. Весь регіон був у страшному ажіотажі. Цілі села
повстали проти сіл; у боях загинуло кілька людей. Сумський
полковник Кондратьєв не знав, як зупинити тривогу; він доповів
про те, що відбувається бєлгородському губернатору і попросив
інструкції, що йому робити? Шереметьєв наказав, щоб полковник
сам зі старшиною і козаками поспішав в Білопілля, а якщо
поміщики, з'явившись в Білопіллі і його повітах, не послухають волі
царя, то схопити їх і передати в Білгород. Навіть тоді Клокачов не
оголосив указ сотнику Степану Куколу.
За скаргами обох сторін Сукачов був відправлений з Москви з
вказівкою розслідувати справу на місці; а новий воєвода князь
Долгорукий відправив чугуївського воєводу Астаф'єва аналізувати
права поміщиків і козаків, і справа закінчилася в тому вигляді, в
якому Долгорукий визнав його справедливим. Черкаси
зараховувалися до сумських козаків, а землі, на які подавалися
документи, віддавалися поміщикам.
-1-

120.

В останній чверті XVIII ст. призначена урядом “Комісія від
будівель” видала нові “регулярні” плани. Катерина ІІ затвердила
план Білопілля - на раціонально побудований живописний план
міста була накладена жорстка прямокутна решітка вулиць.
-1-

121.

Уже після ліквідації полкового устрою в 1765 р. Білопілля стало
центром комісарства і ввійшло до складу Слобідсько-Української
губернії; з 1780 до 1796 р. - було центром повіту Харківського
намісництва.
Щодо населення, то у 1678 р. Білопілля складалось з 53 російських
служилих людей і 1202 українців. А в окружних селах: Крига,
Ворожба, Павлівка - вже у 1686 р. проживало 5255 чоловік. Кількість
мешканців містечка збільшувалась. За переписом 1732 р., кількість
населення у Білопіллі становила близько 5632 осіб; дворів
нараховувалось 682, хат - 880. В Білопіллі діяли 4 народні школи, де
дітей навчали 7 вчителів; 9 шпиталів (притулків).
В 1781 р. у Білопіллі нараховувалось 46 вітряків і 65 винокурень, 3
салотопні, 26 водяних млинів, що зумовило зображення їх на гербі
міста.
Сучасний герб Білопілля
Нова губернська влада після скасування автономії слобідських
полків докладала великих зусиль для створення нових ремісничих
цехів. І вже в 1780 р. в Білопіллі нараховувалось 7 цехів,
найбільшими з яких були ткацький та чоботарний, де було зайнято
345 ремісників. Найбільш розповсюдженими промислами, як і
раніше, були млинарний та винокурний.
-1-

122.

Продукцію вивозили до різних міст. Наприкінці XVIII ст. в Білопіллі
збирались 2 ярмарки - зимова (тривалістю 4 дні) та літня (тривала 2
тижні). На них торгували хлібом, м’ясом, салом, птицею, глиняним
посудом, шерстю, а також виробами місцевої промисловості. Але
основні предмети торгівлі: хліб, сіль і ліс. Купці їхали сюди з Харкова,
Сум, Охтирки, Ізюму та інших міст. Білопільський літній ярмарок був
одним із кращих серед малих ярмарків. З середини ХІХ ст. тут
проводились вже 4 ярмарки: Водохреща, Іванівська, Воздвиженська і
на 4-му тижні Великого посту. Найбільш значущою є Іванівськаоборотний капітал становить 38500 рублів сріблом.
.
У 1881 р. тут працювали 624 ремісники, налічувалось 33 різновиди
ремесел. На початку ХХ ст. в місті працювали пивоварний,
механічний, 3 салотопні, 2 свічкових, 3 цегельний заводи і шкіряні
підприємства. Виготовленням чобіт і кожухів славились далеко за
межами міста. З’явились перші підприємства фабричнозаводської промисловості. заводи. Помітне місце в Білопіллі займало
круп’яне виробництво - 5 крупорушок виробляли 10 тис. пудів крупи
на рік. В 1870 р. було відкрито Курсько-Київську та в 1873 р. Харківсько-Миколаївську залізниці, що сприяло пожвавленню
економічного розвитку Білопілля.
-1-

123.

Білопільські церкви
У 1702 році за розпорядженням Стефана, митрополита
Рязанського, який керував справами патріархів, був заснований
Білопільський відділ духовних справ. Крім церков міста Білопілля,
цьому останньому були підпорядковані церкви вільних військових
поселень - Ворожби, Климівки, Проруба та Річок; поміщицькі села
Черкас - Іскрищина, Павлівка, Вирей, Ульянівка, Куянівка;
Путивльський повіт - 32 церкви в 25 селах, в тому числі і в Тернах.
Згідно з запискою Терентовського, в Білопіллі показані церкви:
всередині фортеці соборна Різдва Богородиці, Покровська,
Архідиякона Стефана і Миколаївська; «да на предместье оного
города»
Преображенська,
Іллінська,
Михайлівська
і
Петропавлівська - всього вісім дерев'яних церков.
Перша соборна церква Різдва Богородиці була побудована в
Білопільській фортеці, без сумніву, не пізніше будівництва фортеці,
тобто не пізніше 1672 року.
Кам'яна соборна церква була заснована в 1817 році і завершена в
1827 році; має три вівтарі: головний на честь Різдва Пресвятої
Богородиці, південний на честь святого Миколая і північний на
честь Богоявлення Господнього. Для будівництва цього храму було
звільнено, за велінням імператора Олександра, 20 000 рублів
банкнотами з міських доходів; піклувальниками були про його
будівництво: купець Михайло Кононенков і протоієрей Олександр
Виноградський. Храм освятив Високопреосвященніший Віталій,
єпископ Харківський. При будівництві іконостасу і ризниці
Кононенков пожертвував 532 рубля сріблом, прикрасив ікони
Спасителя і Божої Матері срібними облаченнями, одну за свій
рахунок, використовуючи до 1000 рублів сріблом, іншу за рахунок
зібраних ним пожертвувань. Крім того, він влаштував на власні
кошти чавунну підлогу в храмі. Таким чином Білопільський собор є
одним з найвеличніших як за багатством, так і за своїм зовнішнім
виглядом.
19 квітня 1849 року, в Білопіллі сталася страшна пожежа: цілий
вогняний ураган хлинув прямо із заходу до храму; Потім вогняні
хвилі оточили храм з трьох сторін: але храм уцілів; Навіть його
ворота, вкриті деревом і менш ніж в 4 сажнях від палаючих
будівель, залишилися недоторканими вогнем. Це було чудо Божого
милосердя.
При церкві існує школа з двома вчителями і братським двором.
-1-

124.

Метрики церкви Різдва Богородиці в Соборі починаються з 1751
року, а сповідки з 1753 року.
Генеалогічний
словничок
Як з‘явились метричні книги?
Масово метричні книги стали писати у Російській
імперії
20 лютого 1724 р. Синод видав указ, де була
зафіксована ціль їх ведення - знати про кількість
народжених, одружених, померлих.
Ще у 1646 р. метрополит Петро Могила запропонував
вести записи про народження, шлюб та смерть. Але
документ не прижився в діловодстві.
З 23 лютого 1779 р. влада зобов'язала писати метричні
книги у церквах кожного села і міста.
У 1806 р. в обіг пішли перші друковані формуляри для
метрик. Іх робили губернські друкарні і розвозили у
кожну парафію. Дані у ці формуляри, звісно, вносили
священики пером і чорнилом.
У 1838 р. введено на всій території імперії
стандартизований формуляр. Фактично, він проіснував
без змін щонайменше до 1918 року.
Метричні книги, не дивлячись на те, що писались зі слів - це
найточніше генеалогічне джерело. Також воно наймасовіше.
В архівах України зберігаються тисячі метрик.
Стефанівська і Миколаївська церкви були скасовані, перша в
1797 році, а друга в 1827 році, Стефанівська церква була домовою
церквою сотника Степана Кукола. Вона стояла біля його будинку,
тепер неушкодженого і недавно у володінні його онуків КуколЯснопольський, поміщиків села Іскрищина. Посуд і все майно обох
церков були передані до соборної церкви.
Покровська церква показана в переписі 1732 року, а з 1750 року
починаються її метрики. У 1819 році вона згоріла. – Нову кам'яну
церкву освятив у 1827 році протоієрей Сумського округу Іоанн
Цитович. Піклувальниками його будівництва були купці Григорій
Сердюков і Стефан Балаценков. Сердюков використав багато
власного в будівництві іконостасу, який коштував 2800 рублів і
пожертвував 1500 рублів на начиння. У 1849 році Покровська церква
опинилася у великій небезпеці під час пожежі: але під покровом
Божої Матері залишилася цілою.
В архіві метричні книги починаються з 1823 року, а сповідки з
1821 року.
При цьому храмі є сільська школа, утримувана товариством селян.
-1-

125.

Перша Спасо-Преображенська церква в Білопіллі проіснувала
до 1746 року. Наступна церква була побудована, як показує напис на
південних дверях, в 1747 році, а іконостас, згідно з написом на ній,
був побудований в 1752 році.
До перепису 1732 року внесені церковне подвір'я, школа і два
священники при Спасо-Преображенській церкві.
Дзвін за написом був відлитий в місті Глухові в 1619 році; Згідно
з інвентарем, його купили парафіяни, але невідомо коли.
Церква Пророка Іллі на посаді, безсумнівно, не перший місцевий
храм, адже метрики Іллінської білопільської церкви починаються з
1751 року, а сповідальні розписи з 1752 року. Храм 1767 року був
побудований стараннями сотника Кукола-Яснопольського. У 1814
році стараннями церковного старости Желтобрюхова вона була
поставлена на кам'яний фундамент і покрита залізом. При
Іллінській церкві, була школа з двома вчителями, де вивчали
граматику, читання і письмо, а також церковний спів.
Церква Архангела Михаїла, дерев'яна, була побудована в 1779
році з благословення Кирила, єпископа Севського. Місце, де стоїть
ця церква, і де живуть парафіяни, в народі називають Старосіллям,
тому що в основному на цьому місці оселилися перші переселенці зза Дніпра; І це показує, що до нинішнього храму тут був ще один. Те
ж саме можна побачити, оскільки метричні книги Білопільської
Михайлівської церкви починаються з 1750 року, а сповідальні книги
з 1753 року.
Петропавлівська церква стоїть за річкою Кригою. Перша
черкаська церква з такою назвою була побудована тут близько 1672
року. Це храм села Криги, який з 1681 року став посадом міста
Білопілля. Оскільки вже тоді, коли тут жили путивльські боярські
діти, Кригу називали селом: очевидно, що храм у Кризі був до 1670
року. - При переписі 1732 року на місці Петропавлівської церкви
була зведена церква Святої Трійці. Першу церкву в ім'я апостолів
Петра і Павла побудував Іван Зарецький, кошовий отаман
Зарецьких поселенців Криги. Наступна церква була побудована на
новому місці в 1798 році і відновлена в 1834 році. На оновлення її
староста Осип Зарецький пожертвував до 300 рублів сріблом і
зібрав милостиню до 2438 рублів сріблом.
Метрики храму починаються з 1751 року, а сповідки - з 1754 року.
-1-

126.

За грамотою 1672 року в Білопіллі при самому його заснуванні
проживало 1352 людини, переселенці із-за Дніпра; а в 1686 році, з
приєднанням до Білопілля сіл Криги і Ворожби та хутора Павлівка
1931 людина - духовенство, сотники, козаки і міщани та 3304 родичі,
помічники і робітники, а всього 5255 осіб (12 - Грамота від 25 січня
1704 року).
У цьому числі, без сумніву, і парафіяни Троїцької церкви Проруба,слободи, розташованої в 2 верстах від Білопілля та отримавшої свою
назву від того, що людям з-за Дніпра доводилося прорубувати для
свого поселення густий ліс; Тут і до цього часу в садах є багато
товстих вікових дерев.
Вийди, Грицю, на вулицю!
Вийди помаленьку!
Заграй мені в сопілочку
Стиха, помаленьку!
Сопілочка з деревця,
Дубовеє денце
Грає, заспіває Болить моє серце.
А у мене шаровари
Сліди замітають,
Три таляри у кишені,
Та й ті заважають.
-1-
Один таляр - на танець,
Другий - на вечірку.
А на третій куплю меду, Почастую дівку.
Не ходила на вулицю
Й не піду.
Не любила поганого
Й не буду.
Сопілочка з деревця,
Дубовеє денце
Грає, заспіває Болить моє серце.

127.

Переписна книга Білопільської сотні
1673 року
Мартинка Гапонов син Лубєнєц
урожєнєц із за Днєпра города Луцька
у нево два сина
Мишка да Івашка пришол із
малоросийского города Лубєн
// арк. 227зв.
Гапон – прізвище
утворилося від імені
наданого під час хрещення Агафон. Та
відноситься до поширених україньських прізвищ,
що утворювалися від імен батьків.
“А що козаки прозвищами
не сходяться, та се тому, що
на Україні такий звичай, що
люди називаються різними
прізвищами:
у
одного
чоловіка
три
–
чотири
прозвища: по батькова, по
тестеві, по тещі, по жінках
називаються”
В цьому джерелі голови
сімей записані зі вказівками
на ступінь родинного або
іншого зв’язку, стосовно тих,
хто з ними числився: син,
пасинок, брат, зать, шурин,
свояк, тесть.
Зяті,
що
мешкали
в
тестевих будинках, переймали
й ідентифікацію найчастіше
за
прізвищем
голови
сімейства.
-1-

128.

Переписна книга Білопільської ( Крижської ) сотні
1691 року
-
Иван Гапонов, синовья Михаил и
Федосий
Марк Лубенец, сыновья Дмитрий и
Остап
Переписная книга Сумских черкас 1671,
РГАДА фонд 210 опись 7а дело 57 , стр- 137-242
Переписна книга майора Хрущова Сумского полку
Сумской, Ахтырский, Лебединский уезды
1732 рік
cdiak.archives.gov.ua
ЦДІАК України фонд 380 опись 2 дело 7 с. 428 (к)
- Остафен Марков син Лубенец – 60
у него дети
Семен – 30
Иван – 25
- У Семена дети
Данила – 10
Иван – 3
Федор(?) – до года итого 6 душ
-1-

129.

-1-

130.

До нашого часу залишилося чотири подворища на місцях обійстя
тих славетних предків, що заснували гілку роду Лубенець в цій
місцевосці.
-1-

131.

Архівні знахідки та публікації документів останнього часу
уможливили складання генеалогічного розпису родини:
1.
2.
3.
4.
Іван Лубенець – тесть Мартина Гапонова. Згадується в
Реєстрах Полтавського полку, полкової сотні 1649 року, козак.
Мартинка Гапонов зять Лубенцов = Мартинка Лубенцов син батько Мишки та Івашки. Козак, згадується в Реєстрі
Полтавського полку Зеньковської сотні 1649 року.
Переселенець до Білопілля з Лубен, сам родом з Луцька.
Значиться в Реєстрах Білопільської сотні 1679 року.
Иван Гапонов - батько Михаила та Федосия. Згадується в
Реєстрах Білопільської ( Крижської ) сотні Сумського полку
1691 року.
Марк Лубенец - батько Дмитрия та Остапа. Згадується в
Реєстрах Білопільської ( Крижської ) сотні Сумського полку
1691 року.
Связь между сотником Степаном Фоминым (и отцом Фомой
Федоровым) из 1691 и подпрапорными Иваном и Григорием
Федоровыми подтверждается во вступлении к переписи в
Павловке в 1732 (перепись Хрущева):
1732 при переписи малороссиян Сумского полку села Павловки
владелец Сумского полку подпрапорный Иван Федоров сказал в
правду помянутое село поселено на Сумской полковой земле,
пожаловано деду его Фоме Федорову
1732 году при переписи малороссиян Сумского полку села
Павловки владелец Сумского полку подпрапорного Степана
Григоренка атаман Иван Забуженко сказал в правду помянутое
село поселено на Сумской полковой земле, пожаловано прадеду
его Фоме Федорову
Сами Григорий Степанович Федоров и сын Степан Григорьевич
отсутствуют в переписях 1732 и 1744 - вероятно, были где-то в
отъезде
---1-

132.

Связь между сотником Степаном Фоминым (и отцом Фомой
Федоровым) из 1691 и подпрапорными Иваном и Григорием
Федоровыми подтверждается во вступлении к переписи в
Павловке в 1732 (перепись Хрущева):
1732 при переписи малороссиян Сумского полку села Павловки
владелец Сумского полку подпрапорный Иван Федоров сказал в
правду помянутое село поселено на Сумской полковой земле,
пожаловано деду его Фоме Федорову
1732 году при переписи малороссиян Сумского полку села
Павловки владелец Сумского полку подпрапорного Степана
Григоренка атаман Иван Забуженко сказал в правду помянутое
село поселено на Сумской полковой земле, пожаловано прадеду
его Фоме Федорову
Отрывок из книги Реестри Сумського полку 1660-1664:
Фома Федоров згадувався полковим осавулом до укладання цього
реєстру1. У реєстрі 1660 р. він зазначений серед рядових козаків
сотні Йосипа Шпиленка. Став полковим осавулом у 1662 р.,
припускаємо після смерті брата Клима Фе- дорова. З 1663 р. він
осавул полкової сотні. У реєстрі 1664 р. його прізвище запи- сане як
Федоренко. У джерелі згадано його сина Степана (арк. 109 зв.).
Пізніше Фома Федоров буде переведений з Сум та з 1672 по 1681 р.
буде Білопільським (Кризьким) сотником і передасть свою посаду
синові (1681-1685-? рр.)2. Фома стане родоначальником роду
Федорових, власників с. Павлівка. Родовідна табли- ця цієї сім’ї
подана додатком до однієї з судових справ XVIII ст.3. Реконструкцію
їх генеалогії можна подати наступним чином: 1. Фома (Хома),
сотник; 2.1. Сте- пан, сотник; 3.2. Іван, підпрапорний4; 4.2. Дмитро;
5.2. Григор, підпрапорний5; 6.3. Семен, бездітний; 7.3. Матвій, у
нього дві доньки: Катерина, у якої син Олек- сандр та Агафія за
чоловіком Кардашева; 8.3. Василь, який продав частину с. Павлівка Селецькому, а хутір Багреєву; 9.4. Степан, у нього доньки;
10.4. Василь; 11.5. Федір «умре вне ума», у нього дочка; 12.5.
Степан6; 13.5. Григор; 14.5. Тетяна; 15.13. Яків; 16.13. N. Григорівна.
-1-

133.

Географія[ред. | ред. код]
Село Підопригори знаходиться за 2,5 км від правого
берега річки Грунь. На відстані 1 км розташоване
село Павленкове, за 1,5 км —
села Протопопівщина і Грицини, за 2 км —
села Катеринівка та Сіренки. Поруч проходить
автомобільна дорога Т 1906.
До складу села Підопригори входять
хутори Великодний, Ворожки та село Галанівка.
Історія[ред. | ред. код]
Хутір Підопригори (Підопригорин) на 1862 рік входив
до складу Межиріцької волості (Лебединського
повіту)[2].
За даними на 1864 рік в казенному
хуторі Підопригори (Підопригорин) Лебединського
повіту Харківської губернії, мешкало 110 осіб (48
чоловічої статі та 62 — жіночої), налічувалось 12
дворових господарств[3].
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження
Кабінету Міністрів України № 723-р «Про
визначення адміністративних центрів та
затвердження територій територіальних громад
Сумської області» увійшло до складу Лебединської
міської громади.[4]
19 липня 2020 року, після ліквідації Лебединського
району, село увійшло до Сумського району.[5]
-1-

134.

ДОНЧУК
(трансл. Donchuk, рос. Дончук)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Прізвище Дончук має в своїй основі назву ріки Дон.
Дон (у древніх греків Гіргіс, Танаіс, в середньовічча Великий Дон,
у древніх кипчаків – Тен ) – ріка, що протікає в Європі.
Сам же гідронім походить з древнього авестинського корня danu –
ріка.
Більш за все засновник роду Дончук жив на березі цієї річки.
Та не виключено, що був донським козаком.
Абсолютне поширення прізвища
Дончук
-1-

135.

-
-
Прізвище Дончук налічує 587 носіїв.
За поширенням займає 8518 місце.
Найчастіше зустрічається на Поділлі
Погребищенський район – найгустіший осередок
прізвища Дончук
На одного носія прізвища припадає 687 жителів.
Прізвище Дончук в інформаційних базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
-1-

136.

Слобода Річки
Свою назву отримала від трьох річок: Криги, Морочі і Безіменної,
що протікають посередині.
У листі князя Ромодановського відмічено, що в 1663 році в Річках
вже був храм, так як цей бєлгородський воєвода називає Річки
селом. У той час Річки грабували татари: їх храм тоді майже не
зберігся. У 1761 році Річанський храм згорів з усім своїм майном від блискавки. Наступна кам'яна церква була заснована в 1821 році
і освячена в 1832 році.
Будівельником цього храму був протоієрей Петро Назар'єв, який
зайняв місце батька в 1806 році. Отримавши довіреність від
товариства як на заступництво і будівництво храму, так і на
підготовку матеріалів і укладення договорів з майстрами, він з
чистою совістю завершив його будівництво, гідне слуги храму
Божого. Метрики і сповідки починаються з 1751 року.
Парафія – 2 класу. За переписом 1732 року в Річках налічувалося
158 старшин і козаків, 708 душ чоловічої статі, училище і сотник
Афанасій Іванов Висоцький. Потім налічувалося:
в 1750 р. 1070 чоловічих, 1025 жіночих,
в 1770 р. 1461 чоловічих душ, 1447 жіночих;
в 1790 р. 1645 р. чоловічий, 1672 жіночий;
у 1810 р. — 2475 чоловіків, 2563 жінки;
у 1830 р. — 2220 чоловіків, 2303 жінки;
У 1850 році налічувалося 2422 чоловічих і 2589 жіночих душ.
Про давні події з черкасами з Річок відома одна звістка.
Бєлгородський воєвода писав в Чугуєв: «в нынешнем 171 (1663)
году марта 4 писал к вам в Белгород из Ахтырки Яков Шишков:
писал к нему в Грунь из Гадяча кошевой атаман Иван Ореховский,
что около Гадяча Татары села и деревни повоевали и людей побили
и в полон поимали, а села Речки совсем взяли и под Гадяч
подгоняют; а под Плотавою Татарове стояли многие люди, а в
Кременчуке стоит полк Чигиринский; а приход их чают под
Государевы Украйны. Белгородского, Яблоновского, Карновского
полков солдат выслать к нам в Белгород без мотчания. – А марта 7
писали к нам из городов воеводы и черкасских городов
полковники, что однолично Татар 6000 и изменники черкасы с
заднепровскими полками пошли под Государевы украинские
города войною».
Від холери померло в Річках в 1831 році 120 осіб, а в 1848 – 65.
-1-

137.

КИРИЧЕНКО
(трансл. Kyrychenko, рос. Кириченко)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Кирик - походить від власного імені КИРИК (було колись таке
власне ім'я). Від нього похідні прізвища Кириченко, Киричок,
Киричук.
На Русь ім'я Кирик прийшло серед інших християнських імен.
Однак слід зазначити, що іменування Кирика могло утворитися від
ряду древніх хрестильних імен з коренем «Кир» - Кир, Киріак,
Кирило, Кірін, Кіріон. У народному середовищі ці імена існували і в
загальній похідній формі Кирика. А в реєстрі Війська Запорозького
в 1649 році значилося 134 козака, які носили прізвище Кирик.
За часів Київської Русі суфікс по батькові -енко у південних
слов'ян означав «маленький» або «син такий-то». У XIII-XV
століттях за участю цього суфікса утворилася велика частина
фамільних прізвиськ, записаних на Україні, в південних землях
Білої Русі і на південному заході Московської Росії.
Абсолютне поширення прізвища
Кириченко
-1-

138.

-
Прізвище Кириченко налічує 22353 носіїв.
За поширенням займає 79 місце.
Найчастіше зустрічається на Придніпров’ї
Малинський район – найгустіший осередок
прізвища Кириченко.
На одного носія прізвища припадає 117 жителя.
Згадки прізвища Кириченко в козацьких реєстрах
Реєстр війська Запорозького 1649 року
- Дмитро Кириченко, Полкова сотня, Брацлавський полк
- Васил Кириченко, Межырецкая сотня, Канівський полк
- Максим Кириченко, Билецкого сотня, Київський полк
- Иван Кириченко, Максима Городинского сотня, Корсунський полк
- Степань Кириченко, Хорольська сотня, Миргородський полк
- Федор Кириченко, Хорольська сотня, Миргородський полк
- Грицко Кириченко, Ивана Бабыча сотня, Переяславський полк
- Федор Кириченко, Оксютина Пултавська сотня, Полтавський полк
- Хведор Кириченко, Полкова сотня, Чернігівський полк
- Федор Кириченко, Полкова сотня, Чигиринський полк
- Степан Кириченко, Максимовська сотня, Чигиринський полк
Реєстр війська Запорозького 1756 року
- Кузьма Кириченко, козак, Кущівський курінь
Прізвище Кириченко в інших базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
-1-

139.

Вишивала дівчина
вишиванку
Сиві Дуби
нашого Роду

140.

Вишиванка
З вечора пригожого аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитки брала.
Ой, та чорна ниточка – розставання,
А червона ниточка – то кохання.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка гладко слалась.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка гладко слалась.
Встану я в неділеньку з-поза ранку
Подарую милому вишиванку.
Бери, мій соколику, і не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
Бери, мій соколику, і не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
З вечора пригожого аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.
-1-

141.

-1-

142.

А щастя було таке
можливе
Сиві Дуби
нашого Роду

143.

КОЗОЛУП
(трансл. Kozolup, рос. Козолуп ( ridni.org )
Версія №1
Прізвище Козолуп утворено від подібного прізвища, яке входить
до складу і скорочується до двох підстав: "коза« і "петля". Кози –
найпродуктивніші поширені домашні тварини, що разводять у
всьому
світі,
за
винятком
полярних
регіонів.
Підстава "петли" происходит от слова «разбить», «lupnut" или
"lupyvat", что означает «здирати шкіру«. Володіти таким прізвищем
могла людина, що забивала кіз і обробляла їх шкуру. Таким чином,
назва Козолуп відноситься до так званих «професійних» імен, що
вказують на рід людської діяльності.
Абсолютне поширення прізвища
Козолуп
-1-

144.

-
Прізвище Козолуп налічує 329 носіїв.
За поширенням займає 14957 місце.
Найчастіше зустрічається на Слобожанщині
Білопільський район – найгустіший осередок
прізвища Козолуп.
На одного носія прізвища припадає 510 жителів.
Згадки прізвища Козолуп у козацьких реєстрах
Реєстр війська Запорозького 1756 року
- Ісько (їско) Козолуп, козак, Дядьківський курінь
Прізвище Козолуп в інших базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
Хата кінця ХІХ століття
Білопільський район

145.

СОЛОМКА
(трансл. Solomka, рос. Соломка)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Основою прізвища Соломка стало мирське ім’я Соломка, що має
означає “стебла хлібних злаків без зерна, які залишаються на полі
після обмолоту”.
В язичницькому світі було розповсюдженим явищем давати
дитині ім’я, що представляє собою назву тварини, пташки чи
рослини. Батьки, даючи таке ім’я дитині, як Соломка, хотіли щоб
природа сприймала немовля за свого, щоб він отримав ті корисні
риси , якими наділений вибраний представник рослинного світу.
Версія №2
Людина з прізвищем Соломка могла займатися зберіганням чи
продажем соломи. Тоді прозвище відносять до так називаємої
“професійної” діяльності.
Абсолютне поширення прізвища
Соломка
-1-

146.

-
Прізвище Соломка налічує 2225 носіїв.
За поширенням займає 1995 місце.
Найчастіше зустрічається на Придніпров’ї
Чорнобаївський район – найгустіший осередок
прізвища Соломка.
На одного носія прізвища припадає 363 жителя.
Згадки прізвища Соломка в козацьких реєстрах
Реєстр війська Запорозького 1649 року
- Иван Соломка, Василковська сотня, Київський полк
- Грицко Соломка, Хоролска сотня, Київський полк
- Иван Соломка, Биковська сотня, Переяславський полк
- Феско Соломка, Полкова сотня, Полтавський полк
Реєстр війська Запорозького 1756 року
- Влас Соломка, козак, Івонівський курінь
Прізвище Соломка в інших базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
-1-

147.

До Перепису Білопільської ( Крижської )
сотні Сумського полку 1691 року
занесені:
Василий Соломка, сын Зиновий
Переписная книга Сумских черкас 1671,
РГАДА фонд 210 опись 7а дело 57 , стр- 137-242
-1-

148.

Географія[ред. | ред. код]
Село Підопригори знаходиться за 2,5 км від
правого берега річки Грунь. На відстані 1 км
розташоване село Павленкове, за 1,5 км —
села Протопопівщина і Грицини, за 2 км —
села Катеринівка та Сіренки. Поруч проходить
автомобільна дорога Т 1906.
До складу села Підопригори входять
хутори Великодний, Ворожки та
село Галанівка.
Історія[ред. | ред. код]
Хутір Підопригори (Підопригорин) на 1862 рік
входив до складу Межиріцької волості
(Лебединського повіту)[2].
За даними на 1864 рік в казенному
хуторі Підопригори (Підопригорин) Лебединськ
ого повіту Харківської губернії, мешкало 110
осіб (48 чоловічої статі та 62 — жіночої),
налічувалось 12 дворових господарств[3].
12 червня 2020 року, відповідно до
Розпорядження Кабінету Міністрів України №
723-р «Про визначення адміністративних
центрів та затвердження територій
територіальних громад Сумської області»
увійшло до складу Лебединської міської
громади.[4]
19 липня 2020 року, після
ліквідації Лебединського району, село увійшло
до Сумського району.[5]
-1-

149.

ОГІЄНКО
(трансл. Ohijenko, рос. Огиенко)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Прізвище Огієнко бере свій початок від прозвища Огій, що
походить від слова “огонь”.
Можливо, його отримала людина з вогняно – рудим волоссям.
Версія №2
Вірогідно прізвище Огієнко отримала людина, що постраждала
сама від вогню або була погорільцем.
Абсолютне поширення прізвища
Огієнко
-1-

150.

-
Прізвище Огієнко налічує 1897 носіїв.
За поширенням займає 2435 місце.
Найчастіше зустрічається на Слобожанщині
Лебединський район Сумської області –
найгустіший осередок прізвища Огієнко
На одного носія прізвища припадає 548 жителів.
Згадки прізвища Огієнко в козацьких реєстрах
Реєстр війська Запорозького 1649 року
- Левко Огієнко, Ромонська сотня, Миргородський полк
Прізвище Огієнко в інших базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
-1-

151.

В большом количестве записей в середине 19-ого века крестным
при рождении детей в нашей семье выступает гос служащий Елисей
Степанович Копейчиков.
Пример записи:
МК (Петропавловская) от 1843 года
28 октября родился Стефан
Родители - Белопольский мещанин Роман Петрович Третьяк и
вторая жена Наталья Матвеевна
Крестные - Губернский регистратор Елисей Степанович
Копейчиков и жена мещанина Дарья Ананиевна Варавкина
Появляется много раз у Третьяков, что скорее всего говорит о том,
что где-то была семейная связь
В МК (Ильинская) от 1829 года есть запись о, скорее всего, его отце:
28 октября родился Стефан
Родители - Белопольский мещанин Роман Петрович Третьяк и
вторая жена Наталья Матвеевна
Крестные - Губернский регистратор Елисей Степанович
Копейчиков и жена мещанина Дарья Ананиевна Варавкина
Копейчиковы - дворянский род, в делах по крепостным крестьянам
Сумского уезда в ГАХО их часто можно увидеть в оглавлении:
Помещики в 1835:
Копейчикова Марфа Александровна - капитанша урожденная
Крамаренкова
Село Поульяновка - 2 крестьянина
-1-

152.

Слобідська Україна та
славетні козацькі часи
-1-

153.

У метричних книгах знаходимо записи про предків, які
служили в імператорській армії.
Військові чини того часу відрізняються від сучасних.
Ось короткий довідник про ті, що зустрічаються
найчастіше:
- Унтер – офіцер, фельдфебель – піхотний сержант
- Вахмістр – кавалерійський сержант
Генеалогічний - Феєрверкер, канонір, бомбардир – артилерист
словничок
- Підпоручник – піхотний прапорник
- Корнет, ротмістр – прапорник кінноти
Про роди військ:
- Рядовий, гренадер, стрілець – піхота
- Гусар, драгун, улан, кірасир – кіннота.

154.

-
-
Тимчасово зобовязаний селянин – після реформи
1861 року термін означав колишнього кріпака,
який ще не виплатив державі чи поміщику гроші за
наданий йому земельний наділ.
Селянин- власник – вніс усю суму вікупних платежів
за землю після відміни кріпосного права.
Цеховий – ремісник, член цеху, тобто організації
спеціалістів одного фаху.
Дворовий – кріпак, що не мав земельного наділу і
тому обслуговував маєток поміщика.
Міщанин – житель міста або села, який мав у ньому
власну нерухомість у місті та був записаний у
міщанській управі, що фіксувало його статус.
Побілетний солдат – вояк, звільнений зі служби в
запас
-1-

155.

Що таке губернія ?
Генеалогічний
словничок
Губернія – це адміністративні одиниці, що існували у
XVIII – на початку ХХ століття. Межі та кількість
губерній змінювалися із часом. На території України у
кінці ХІХ століття було 11 губерній:
- Бессарабська (центр – Кишинів),
- Волинська (центр – Житомир),
- Подільська (з центром у Кам’янець-Подільському),
- Катеринославська (губернське місто
Катеринослав, а сьогодні – Дніпро),
- Київська,
- Полтавська,
- Таврійська (центр – місто Сімферополь),
- Харківська,
- Херсонська,
- Чернігівська,
- частково Курська.
Що таке повіт?
"Повіти – адміністративні одиниці у складі губерній та
намісництв, що існували протягом XVIII – початку ХХ
століття. Ліквідовані у 1920-х роках. У кожній з
губерній на землях України у складі Російської імперії
було близько 10 повітів.
-1-

156.

Використані джерела
1.
2.
3.
4.
Ленченко В. Місто Лубни за планом 1746 року // Укр. археогр.
щоріч. К., 2012. Вип. 16–17;
ridni.org
ufolog.ru
lubnyrada.gov.ua
-1-

157.

-1-

158.

Сиві
Сиві Дуби
Дуби нашого
нашого Роду
Роду

159.

160.

Мене можуть вбити –
це справа випадку
1 Світова війна

161.

I Світова війна
1914-1918
-1-

162.

Причини Першої світової війни
Мобілізація армії РІ, вересень 1914
Головна причина початку І СВ полягає у прагненні провідних
держав, насамперед Англії, Франції та Австро-Угорщини до переділу
світу. Справа в тому, що колоніальна система до початку 20 століття
впала. Провідним європейським країнам, які роками процвітали за
рахунок експлуатації колоній, тепер не можна було отримувати
ресурси просто так, забираючи їх у індусів, африканців та
південноамериканців. Тепер ресурси можна було лише
відвойовувати один в одного. Тому й наростали протиріччя:
Між Англією та Німеччиною. Англія прагнула недопущення
посилення впливу Німеччини на Балканах. Німеччина прагнула
зміцнитися на Балканах і на Близькому Сході, і навіть прагнула
позбавити Англію морського панування.
Між Німеччиною та Францією. Франція мріяла повернути собі
землі Ельзас та Лотарингію, які вона втратила у війні 1870-71 років.
Також
Франція
прагнула
захопити
німецькийСаарськийвугільнийбасейн.
Між Німеччиною та Росією. Німеччина прагнула відібрати в Росії
Польщу, Україну та Прибалтику.
Між Росією та Австро-Угорщиною. Суперечності виникали через
прагнення обох країн впливати на Балкани, і навіть прагнення Росії
підпорядкувати собі Босфор і Дарданелли.
-1-

163.

Севський 34-й піхотний графа Кам'янського полк
Полковий нагрудний знак
Роки існування 15 грудня 1763 - 1918
Країна Російська Імперія
Підпорядкування командиру полку
Входить до 9 пд (10 ак, КиївськийВО)
Тип піхотний полк
Включає в себе штаб та підрозділи
Функція захист
Чисельність військова частина
Дислокація Полтава
Піхота була значною частиною армії
Російської імперії. Це були однаково
озброєні гренадерські та стрілецькі
полки. Існували йвимоги щодо зросту.
Чоловік із зростом 155 см міг служити
в армійських частинах. Більш високі
новобранці вирушали до гвардійських
піших частин.
В елітні частини потрапляли
чоловіки, зріст яких був 180-195 см.
Обмундирування
Влітку солдати одягали гімнастичні
сорочки захисного кольору, бавовняні
або сукняні шаровари, шкіряні чоботи,
валянки, бурки, а також кашкети. У
зимовий сезон сорочки мінялися на
сукняні, а у ролі верхнього одягу
виступала шинель. Фуражка також
змінювалася папахою. Трохи пізніше
з'явилися ватники, жилети, штани,
рукавички та рукавиці. Широко
поширені були і кітелі - "френчі", що
Уніформа та спорядження піхоти
єнаслідуванням
англійським
і
французьким зразкам.
Їхньою особливістю був м'який стоячий або відкладнийкомір.
Використовувалися речові мішки, а в Гвардії — ранці. Усередині завжди були
атрибути гігієни, запаснийодяг, 5 фунтів сухарів, приладдя для чищення зброї,
сіль, запасні патрони. У середньому спорядження солдата важило 27 кг.
Озброєні солдати були трилінійними гвинтівками, уламковими гранатами,
дробовиками, саперною лопаткою, підсумком із 30 патронами, тесаками та
сокирами. Також була завжди при собі алюмінієва фляга.
Розвідники були одягнені у білі маскхалати та мали кишенькові грілки.
Легке взуття можна носити виключно під час відпочинку.
-1-

164.

Стаття з газети за 1914 рік
-1-

165.

Стаття з газети за 1914 рік
-1-

166.

34-й піхотний Сєвський полк
Фортеця Перемишль
На початку І СВ в фортеці
був розташований
гарнізон, що складався із
5 батальйонів піхоти,
артиллерії та саперів
Офіцерськийсклад 34-го
піхотного полку, 1916 р
Підготовка оборони почалась 2
серпня 1914 року, мирні мешканьці
були
евакуйовані,
штаб
перемещений 15 вересня. Через 2
дні руська армія заблокувала
фортецю аж до 26 вересня.
5 жовтня было запропоноване і
знехтуване
перемир’я.
Обстріл
посилився останні декілька днів і 7
жовтня солдати руської армії
напали на фортецю о 3:00 ранку.
Руські втратили 10 000 чоловік,
3000―4000 із них загинули, а 9
жовтня підкріплення австрійців
відкинуло їх назад до ріки Сан.
Фортеця була покинута основною
частиною
австрійських
військ,
окрім
невеликого
загону
4
листопада,
через
загрозу
флангового маневра. Залишені
війска
були
зоставлені
щоб
відволікати російські сили як
найдовше,
і
коли
австрийці
потрапили в оточення вдруге, то
протягом листопада - грудня вони
постійно робили вилазки.
Перемишль з лівого берега р.Сан
Нестача провізії весною 1915 року
привела до забою 13 000 коней,
що дало змогу харчувати гарнізон.
14 березня 1915 року зовнішня
лінія укреплень була захвачена або
знищена руською армиею. На тот
момент, в умовах низького бойового
духу та
нестачі їжі, комендант
фортеці генерал Герман Кусманек
фон Бургштедтен вирішує на прорив.
Його сили, однак, були сковані та
відбиті. Всі австрійські документи
були
спалені
19
березня,
артилерійська зброя знищена 22
березня, і пізніше в цейже день
119 000 австрійців здалися в полон.
-1-

167.

34-йпіхотнийСєвськийполк
Серобаба Петр Емельянович
Должность/Звание мл. унтер-офицер
Воинская часть 34-йпехотныйСевскийполк
Место рождения Харьковская губ.,
Лебединский уезд, Павленковская вол.
Причина выбытия убит
Дата выбытия 07.12.1914
Место захоронения г.Перемишль
-1-

168.

283-й піхотний Павлоградський полк
Роки існування: 07.1914 – 1918
Рід військ: Сухопутні війни
Сформовано у липні 1914 р. з кадру, виділеного 135-м піхотним
Керч-Єникольським полком
(м. Павлоград Катеринославської губернії).
Входив до складу 71 піхотної дивізії. Склад – 4 батальйони.
1-а Ковельська битва
15.07 – 21.07.1916 року
У складі операції:
Брусилівський прорив
Привал. Лист додому
-1-

169.

7-й піхотнийРевельський полк
25.03.1864 р. – 7-йпіхотнийРевельськийполк
26.08.1912 р. – 7-йпіхотнийРевельськийгенерала Тучкова 4-го
полк
Дата формування: cтаршинство 02 вересня 1762 р.
Полкове свято: 16 серпня
Дислокація: м. Пултуск
Входив до: 2-ї піхотної дивізії, 23-йармійськийкорпус
26 серпня 1914 –
30 серпня 1914 року
Самсоновська, або
Наревська операція,
складала другийетап
похода руських на Східну
Прусію, починалась і
развивалась при
оптимистичному настрої
руського верховного та
фронтового
командувань та
закінчилась
несподіваною для них
катастрофою.
-1-

170.

7-й піхотний Ревельський полк
Східно-Пруська операція
26 листопада 1914 –
29 листопада 1914 року
Східно-Пруська операція — наступальна
операція Руської армії проти Німеччини
на початку Першої світової війни від 17
серпня по 15 вересня 1914 року.
Отримавши перемогу в деяких перших
боях, руська армія, потерпіла поразку в
баталії при Танненберзі йвідступила на
початкові позиції на річках Неман і
Нареві. Продвинутись вглиб території
противника не змогли. З тактичної
точки зору та враховуючи значні втрати
руської армії Східно-Пруська операція
закінчилась поразкою для руських сил.
-1-

171.

7-й піхотний Ревельський полк
Мене можуть вбити – це справа випадку
-1-

172.

7-й піхотний Ревельський полк
Офіцери та писарі штабу полку
Звіт про атаку 7-го піхотного Ревельського полку встановлює, що
полку довелося перед атакою Турау вести наступ під фланговим
вогнем противника. Проте полк дружньо йшов уперед,
захопленийприкладом
свого
доблесного
командира
та
офіцерів.Перша смуга німецьких окопів була захвачена, але коли
полк рушив далі, він піддався вогню тяжко артилерії, на яку
російська польова, із-за дальності відстані не могла навіть
відповідати. Потім значні сили німців атакували полк з лівого
флангу. Опис дає багато прикладів дивовижного геройства. Жменька
людей, що залишилась від полку, проводять декілька контратак, що
доходили до штикових сутичок. При однійз них було тяжко поранено
командира полку. Все проявлене геройство не могло виправти
положення, що склалося. Рештки полку відходять назад, насилу
винісши свійпрапор. Ревельськийполк, якиймав у цьому бою 13 1/2
рот, втратив убитими та пораненими 51 офіцера та 2800 н. чинів,
тобто понад 75%. Фактично, цього дня полк перестав існувати.
-1-

173.

I Світова війна 1914-1918
Англійський солдат у
затопленій траншеї
Наслідки Мессінської операції.
На цьому місці тижденьтому
стояв зелений ліс
Втомлений британський
солдат відпочива на
узбіччі дороги
Ця війна принесла багато бід та страждань. На початку ХХ
століття вона була першою на планеті за масштабами залучення сил
протиборчих сторін, масштабами руйнувань та втрат. Росія у цій
страшній війні втратила понад 622 000 військовослужбовців,
близько 3 750 000 поранених, 2 410 000 солдатів та офіцерів було в
полоні, загинуло понад 1 мільйон мирних жителів.
-1-

174.

1914
1918
Пам’яті героїв
Великої війни
-1-

175.

Підсумки Першої світової війни для Росії
Для Росії Перша світова війна закінчилася 3 березня 1918 року
Брестським миром, для решти воюючих сторін – через вісім місяців,
11 листопада 1918 року у результаті Комп’єнського перемир’я.
За Версальським договором переможці отримали значні
компенсації – німецькі території та репарації.
Росія ж, нарівні з тими хто програв, втратила близько 780.000 км з
населенням в 56 млн осіб, що становило близько третини населення
Російської імперії. Там же було від 25% до 75% різних
галузейпромисловості.
Людські втрати: 1,7 млн. убитих, 4,95 млн. поранених, 2,5 млн.
полонених.
Перша світова була однією з причин початку Громадянської
війни.
Росія зобов'язалася роззброїти флот і демобілізувати армію, але
це так і не було зроблено.
Росія зобов'язалася виплатити Німеччину велику суму товарами
та золотом.
Втрата можливості отримати вихід до Середземного моря. Росія
вивела війська з Османської імперії і назавжди втратила можливість
захопити під свійконтроль протоки Босфор і Дарданелли.
Росія не увійшла до переможців. Держава РРФСР (після утворення
СРСР вона стала його частиною) відмовилася від історичної
спадкоємності від Російської імперії, тому інші країни Антанти
виключили Росію зі списку переможців. Відповідно, за підсумками
Першої світової війни Росія не отримала від Німеччини та її
повалених союзників нічого.
Економічна шкода була величезна, і відновлювати економіку
довелося кілька десятиліть.
Погіршення дипломатичних відносин.
У 1922 році був утворений РадянськийСоюз, соціалістична
держава, яка протиставила себе "капіталістичним" країнам
західного світу. Через це від СРСР відвернулися навіть колишні
союзники і країна потрапила в дипломатичну ізоляцію.
Навіть у Лігу націй (організація – попередниця ООН) СРСР
прийняли лише 1937 року.
-1-

176.

КІНЕЦЬ ВІЙНИ
11 листопада 1918 року перша світова війна 1914-1918 років
завершилася. Німеччина підписала повну капітуляцію. Сталося це
під Парижем, у Комп'єнському лісі, на станції Ретонд. Капітуляцію
приймав французькиймаршал Фош. Умови підписаного світу були
такими:
Німеччина визнає повну поразку у війні.
Повернення Франції провінції Ельзас та Лотарингія до кордонів
1870 року, а також передача Саарського вугільного басейну.
Німеччині втрачала всі свої колоніальні володіння, а також
зобов'язувалася передати 1/8 частину своєї території географічним
сусідам.
На 15 років військ Антанти перебувають на лівому березі Рейну.
До 1 травня 1921 р. Німеччина повинна була виплатити членам
Антанти (Росії нічого не належало) 20 мільярдів марок золотом,
товарами, цінними паперами тощо.
30 років Німеччина має виплачувати репарації, причому величину
цих репараційвстановлюють самі переможці та можуть їх
збільшувати будь-якої миті протягом цих 30 років.
Німеччини заборонялося мати армію, чисельністю понад 100 тисяч
жителів, причому армія мала бути виключно добровільної.
Умови «світу» були настільки принизливими для Німеччини, що
країна фактично ставала маріонеткою. Тому багато людей того часу
говорили, що перша світова війна хоч і закінчилася, але закінчилася
не миром, а перемир'ям років на 30. Так воно зрештою й вийшло.
МЕДАЛЬ ПЕРЕМОГИ
Країни - переможниці випустили медалі схожого
дизайну з однаковою стрічкою
під загальною
назвою
«Медаль
Перемоги».
Вони
мали
виготовлятися з бронзи і мати у діаметрі 36 мм. На
аверсі передбачалося наявність алегоричної
фігури Перемоги з крилами на спині, а на реверсі
— назв держав-союзників або їх гербів, а також
девізу «Велика війна в ім'я цивілізації» мовою
відповідної країни. Стрічка встановлювалася
єдиною для всіх країн і була двома сполученими
між собою веселками з центральною червоною
смугою і фіолетовими смугами по краях.
Росію, як переможницю зазначили лише Греція,
США та Куба.
-1-

177.

Вони не постаріють
2 Світова війна

178.

Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.
Они до сей поры с времен тех дальних
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль так часто и печально
Мы замолкаем, глядя в небеса?
Летит, летит по небу клин усталый,
Летит в тумане на исходе дня,
И в том строю есть промежуток малый,
Быть может, это место для меня.
Настанет день, и с журавлиной стаей
Я поплыву в такой же сизой мгле,
Из-под небес по-птичьи окликая
Всех вас, кого оставил на земле.
Мне кажется порою, что солдаты,
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей...

179.

180.

В журналі бойових дій
1295 сп 160 сд
можна знайти запис про
останній день життя Митрофана.

181.

-1-

182.

№ 16 / 5
Лубинець
Митрофан
Амвросієвич
-1-

183.

№ 16 / 5
№ 16 / 5
Лубинець
Митрофан
Амвросієвич
-1-

184.

Між Роменьською та Городянською транспортними дорогами, при
колодязях, розташувався хутір Сіробабин, або Печений та хутір
Сіробабин-2-й, що на відстані 20 верст до Лебедина – повітового міста,
та 30 верст до станової квартири. Ці хутори були були заселені
переважно вихідцями із Межиріча, сотенного (з 1658-го) містечка
Сумського слобідського козацького полку. Межиріцькі козаки брали
участь у багатьох битвах на боці Московії, адже Слобожанщина, тобто
Північно-Східна Україна (в тім числі й Лебединщина), входила до неї.
Зокрема, 8 червня 1708 року вся межиріцька сотня була вирубана у
битві московського війська проти повстанців Булавіна та запорозьких
козаків поблизу Валуйок в урочищі біля річки Уразова. Родинам
загиблих межирічан Петро І зробив земельні пожалування як у самому
Межирічі, так і начебто віддалік нього. Проте не виключена
можливість, що поселення засновані при Речі Посполитій, ще до
чергового розмежування з Москвою у 1647 році.
-1-

185.

Участь в ІІ світовій війні
Білопільським РВК Митрофана було призвано до лав Радянської
армії.
http://www.teatrskazka.com/Raznoe/RVK/Sumskaja/RVK_Belopolskij.html
Бойовий шлях він пройшов в складі 1295 стрілкового полку,
160 стрілкової дивізії Західного фронту , 2 Білоруського фронту.

186.

В журналі бойових дій
1295 сп 160 сд
можна знайти запис про
останній день життя Митрофана.

187.

Він загинув на
території Польщі,
в Варшавському
воєвудстві, біля
с. Станіславув
10 жовтня 1944 року
при звільненні міста від
німецької окупації під
час Варшавсько –
Познанської операції.
https://obd-memorial.ru/html/
info.htm?id=1151467180
Похований Митрофан на Варшавському кладовищі –мавзолеї
радянських воїнів ( Cmentarz Mauzoleum Zolnierzy Radzieckich) –
разом з 21830 воїнами Червоної Армії, що загинули в
1944 – 1945 роках під час визволення міста від німецької окупації.
Знаходиться братське кладовище по вул. Жвирки і Вігури, 10

188.

Кладовище – мавзолей радянських воїнів в Варшаві
Скульптурна группа

189.

Барельєф
http://www.pomnite-nas.ru/mshow.php?s_OID=3092

190.

191.

СІРОБАБА
(трансл. Sirobaba, рос. Серобаба)
походження прізвища ( ridni.org )
Версія №1
Прізвище Сіробаба походить від слова “баба”, що значить хліб. А
Сіробаба – це хліб із сірої муки.
Версія №2
Від турецького сіробабо – старійшина.
Версія №3
Прізвище походить своїм корінням до слів “сірий” – сірий,
невиразний, малоосвічений та “баба” - жінка. Більш за все, прізвище
Сіробаба отримав син неграмотної жінки, що займала невисоке
соціальне положення.
Подібні прізвища, утворені від жіночого назвиська трапляються
доволі рідко. Вони виникають в тих випадках, коли жінка стає
головою сім’ї: під час вдовства, тяжкої хвороби чоловіка або під час
його служби в армії.
Абсолютне поширення прізвища
Сіробаба
-1-

192.

-
Прізвище Сіробаба налічує 814 носіїв.
За поширенням займає 6081 місце.
Найчастіше зустрічається на Слобожанщині
Лебединський район Сумської області –
найгустіший осередок прізвища Сіробаба
На одного носія прізвища припадає 242 жителя.
Згадки прізвища Сіробаба в інформаційних базах
-
Перша Світова Війна (gwar.mil.ru )
Воїни УНР (geroika.org.ua/ua/search.html )
Голодомор ( holodomormuseum.org.ua )
Друга Світова Війна (pamyat-naroda.ru )
Бабин Яр ( babynyar.org/ua/names )
Остарбайтери (arolsen-archives.org )
Репресованих ( reabit.org.ua )
Керівництва УРСР (wikipedia.org )
Депутатів ВР
(wikipedia.org/wiki/Верховна_Рада_Української_РСР )
ДАСО (daso.archives.gov.ua )
Каталог метричних книг України “Генеалогія”
(genealogia.com.ua )
Хата кінця ХІХ століття
Лебединський район
-1-

193.

№ 24 / 5
Сіробаба
Максим
Петрович
Максим народився
10 серпня 1895 року
в хуторі Сіробабина
у запаса рядового Петра
Іоакимова Сіробаби та його
дружини Агрипини Моісеєвої
Поручителі того ж хутора
селянин Микита Федорович
син Дубовик та селянина
Стефана Сіробаби дружина
Фекла Григорієва
ДАСО Ф.743, О.1, С.95 (007808164 с.158)
Про що в метричній книзі Харківської Духовної Консисторії
Миколаївської церкви с.Груні Лебединського повіту за 1895
рік зроблено відповідний запис
Миколаївська
церква с. Грунь
1913 рік
-1-

194.

Хутір Сіробабина
Між Роменьською та Городянською транспортними дорогами, при
колодязях, розташувався хутір Сіробабин, або Печений та хутір
Сіробабин-2-й, що на відстані 20 верст до Лебедина – повітового міста, та
30 верст до станової квартири.
Ці хутори були були заселені переважно вихідцями із Межиріча,
сотенного (з 1658-го) містечка Сумського слобідського козацького полку.
Межиріцькі козаки брали участь у багатьох битвах на боці Московії, адже
Слобожанщина, тобто Північно-Східна Україна (в тім числі й
Лебединщина), входила до неї. Зокрема, 8 червня 1708 року вся
межиріцька сотня була вирубана у битві московського війська проти
повстанців Булавіна та запорозьких козаків поблизу Валуйок в урочищі
біля річки Уразова.
Родинам загиблих межирічан Петро І зробив земельні пожалування як
у самому Межирічі, так і начебто віддалік нього. Проте не виключена
можливість, що поселення засновані при Речі Посполитій, ще до
чергового розмежування з Москвою у 1647 році.
-1-

195.

Хутір Печений іще в малечому віці, обережно дибуляючи по землі,
надовго залишив свої сліди по обох боках широкого приярка. Їх
відмежувала від Маньків - сусіднього хутора-близнюка – вигиниста
погранична дорога, заодно поділивши ту спільну балку навпіл. Те
село теж від моменту свого народження до літ похилих звікувало
навколо яру. Таке розташування посцінні орні землі та дозволяло
досить легко влаштувати у балці водойми, які б щедро
наповнювалися водою не лише із підземних джерел, а й переважно
за рахунок потічків, утворених при таненні снігу та при літніх
зливах. Дійсно, у «печенівській» балці досить міцна гребля,
обсаджена вербами, і притримувала ставок. Хоча він і був не дуже
завидним, але навіть за тривкого спекотного літа води у ньому
вистачало для водопою хутірській худобі та для качок і гусей аж до
пізньої осені. Неподалік ставка на пагорбі знаходився колодязь,
глибина якого складала близько 40 метрів. Жили люди в Печеному
дружно, наче одна велика порядна родина, та одне одного елень на
невгіддях зберігало виручали. А ще могли в хуторі відгуляти
весілля, маючи лишень дві-три літри горілки. Пили її тоді іще не
склянками до одурі та опісля того билися, а маленькими
келишками (пугарчиками) та все більше співали і танцювали: «Щоб
наші підкови бряжчали, щоб наші вороги мовчали». Парубкові та
дівці дозволяли стати на весільний рушник тільки після того, як
вони спромагалися назвати громаді всю свою рідню до шостого
поріддя. Бо практично, всі печенівці стали родаками одне одному.
Батьки мудро, але начебто з гумором, напучували своїх синів, аби
вони у своєму хуторі не брали ні поросят, ні жінок. І хоч
одружуватися родичам до шостого коліна суворо заборонялося, та
іноді в такій справі, але як виняток, на спорідненість у п’ятому
коліні уже закривали очі.
Крадіжки були явищем рідкісним, тому господарі свої житла не
замикали, а лишень підпирали двері віником. І ніхто до хати без них
зайти не смів.
Як повідомляє «Список населенныхъ местъ по сведеніямъ 1864
года» (Санктпетербург, 1869), в «хуторе казацкомъ Печеном при
колодцах» налічували 15 дворів в яких досить заможно проживало
осіб чоловічої статі – 41 та жіночої – 58, а в «хуторе казацкомъ
Сиробабинъ 2-й»: 34 двори та осіб чоловічої статі – 119 та жіночої –
163.
Проте давні перекази признають, що люди, які проживали в
хуторі ніколи не були паньським підданими чи кріпаками.
-1-

196.

Участь в ІІ світовій війні
http://www.teatrskazka.com/Raznoe/RVK/Sumskaja/RVK_Shtepovskij.html

197.

Макса Штепівським РВК було призвано до лав Радянської армії.
Бойовий шлях він пройшов в складі 232 стрілкової дивізії
Оперативне зведення штабу 232 сд
Архів ЦАМО,
Фонд 1510,
Опис 1,
справа 18
Автор
документу
232 сд,
підполковник
Амосов,
капітан
Сергеєв

198.

Журнал бойових дій артилерії 232 стрілкової дивізії
Автори документу: 232 сд,
підполковник Чібісов,
ст.сержант Мішкін
ЦАМО, Ф.1510, О.1, Спр.95

199.

200.

Життя Максима обірвалося під Києвом 12 жовтня 1943 року. Він похований в
братській могилі біля лісу в с. Лебедівка Вишгородського району Київської
області разом з 1191 військовослужбовцями, імена їх всіх відомі.

201.

202.

Братська могила в с.Лебедівка Вишгородськьго району
Ім‘я Сіробаби Максима Петровича занесено до книги пам‘яті
України – електронної бази даних 1941-1945
(https://memory-book.ua )

203.

204.

№ 24 / 5
Сіробаба
Максим
Петрович
-1-

205.

№ 24 / 5
Сіробаба
Максим
Петрович
-1-

206.

АРХАНГЕЛЬСЬКЕ
КОРІННЯ

207.

Відкриття і початок освоєння берегів Північної Двіни
З початку XII століття землі по берегах Північної Двіни були
володіннями Великого Новгорода.
Освоєння прибережних північних земель Померанії прискорилося
в результаті навали Батия і розорення Південної Русі.
Поступова колонізація Померанії новгородськими переселенцями
з асиміляцією місцевого фінно-угорського населення привела до
утворення особливого субетносу російського народу - поморів.
Поморіє –це північна частина Росії, в якій укладено все уздовж
берегів Білого моря і Північного моря від кордону Карелії з фінами
на схід до гір Великого Бельту або Уралу.
Англійські і нормандські кораблі входили в гирло Північної Двіни
аж до XIII століття, після чого через настання Малого
льодовикового періоду ходити по Північному морському шляху
стало неможливо.
У 1419 році в історичних хроніках Русі Ніколо-Корельський
монастир вперше згадується як монастир.
-1-

208.

24 серпня 1553 року в Двінській бухті Білого моря біля села
Ньонокса на якір став один з англійських кораблів, що шукали
північно-східний морський шлях в Китай і Індію, під
командуванням капітана Річарда Ченцлера. Тоді англійці
пришвартувалися в бухті Святого Миколая, недалеко від НіколоКорельського монастиря.
Після встановлення першого контакту з місцевими жителями
канцлер відправився в Холмогори (в той час столиця руської
Півночі), а звідти, після заморозка, на санях в Москву, на аудієнцію у
російського царя Івана Грозного. Після зустрічі з російським царем
вперше в історії були встановлені дипломатичні відносини між
Росією і Великобританією, а в Лондоні була заснована Московська
компанія, яка згодом отримала від царя монопольні торгові права.
Канцлером згодом став британський посол при Івані Грозному.
Для забезпечення морської торгівлі навпроти монастиря, на
острові Ягри, обладнали якірну стоянку зі складами і житловими
будинками. Там кораблі розвантажували і перевантажували товар
на невеликі річкові судна, які везли його в Холмогори, а звідти
вглиб Росії. Сюди ж надходили російські товари з Холмогор, і звідси
виїжджало безліч англійських експедицій. Порт в іноземних
джерелах був відомий як Святий Миколай ( «Рейд Святого
Миколая»).
У 1584 році був заснований місто Новохолмогори, відомий з 1613
року під назвою Архангельськ, і поступово, з ростом Архангельська,
Ніколо-Корельський монастир і його порт стали втрачати колишнє
торгове значення.
Основою господарства монастиря в XVII столітті було рибальство
і соляні промисли, а також скотарство.
У Смутні часи, після звільнення Москви, польські війська Яна
Ходкевича розоряли північні землі, завдаючи великої шкоди НіколоКорельському монастирю.
У 1808-1809 роках біля монастиря були зведені укріплення проти
можливого прибуття англійських кораблів. Після Тільзитского миру
відносини між Росією і Англією опинилися на межі війни.
Англійські кораблі захоплювали російські торгові судна в північних
морях.
У 1854-1855 роках, під час Кримської війни, англо-французька
ескадра блокувала Архангельськ, полюючи біля НіколоКорельського монастиря і по всьому Білому морю.
-1-

209.

Ніколо – Корельський монастир
Ніколо - Корельський монастир розташований на березі Білого
моря, в південно-східній частині Двінської затоки, навпроти острова
Нижня Ягра, Час заснування монастиря відноситься до кінця XIV
або початку XV століття. За переказами, її засновником був чернець
Евфімій, просвітитель корелів. Монастир названо на честь святого
Миколи Чудотворця, покровителя рибалок і моряків, - особливо
шанований на Півночі.
Взагалі тут було багато церков і монастирів на честь цього
святого: «Від Холмогор до Коли тридцять три Миколи».
Вид на монастир з південного сходу, 1886 р
Згідно зі збереженими монастирськими записами XVІ століття,
монастир мав більше 50 ігуменів і 13 архімандритів. У кращі часи
тут проживало до 60 осіб братів, не рахуючи робітників і слуг. У
синодиконі XVІІІ століття в списках братія нарахувала близько 480
ченців-схим і до 750 ченців.
Ніколо-Корельський монастир вперше згадується в руських
літописах в 1419 році, коли на нього напали норвежці, розграбували
і зруйнували так, що монастир деякий час був руїною.
-1-

210.

Евфімій через брак коштів довгий час не міг відновити
зруйнований монастир.
В 1471 року, монастир згадується в історії Русі; коли двоє синів
Марфи Борецької, більш відомої як Марфа-Посадниця, потонули в
Білому морі, під час полювання на звіра. Їх поховали в НіколоКорельському монастирі. Згодом Мафта наказала відбудувати
монастир з церквою Святого Миколая, а також передала йому у
власність частину своїх володінь - луки, солеварні та рибальство.
Величезні землі, надані Ніколо-Корельському монастирю,
залишалися в його володіння до 1764 року. Спеціальна комісія,
заснована Катериною ІІ, конфіскували всі монастирські та церковні
маєтки на користь колегіуму економі. Із земель зосталися тільки
луки уздовж річки Малокур'є і острова Шатун.
Ніколо - Корельський монастир був приписаний до розряду
монастирів третього класу, і повинен був мати не більше 8 чоловік
братії, а їх настоятелем міг бути тільки ігумен. На утримання з
казни були виділені невеликі гроші - 848 рублів, 61 1/4 копійки на
рік. З цього часу починається зубожіння монастиря.
Головний собор Корельського
Миколаївського монастиря, 1886 р.
У монастирі є дві церкви. Одна на честь Успіння Божої Матері з
каплицею на честь Боголюбськоъ ікону Божої Матері.
Друга церква в ім'я Миколи Чудотворця з каплицею в ім'я св.
Апостолів Петра та Павла.
-1-

211.

До 1917 року монастир перебував у сильному запустінні, в ньому
проживало всього 6 ченців і 1 послушник.
Проїзна вежа
Ніколо-Корельського
монастиря в 1907 році
перед заснуванням селища
Судобуд (Северодвінськ)
Іконостас.
Західний портал.
У 1921 р. Ніколо-Корельський монастир був націоналізований.
До цього часу ченці вже встигли його покинути.
У порожньому монастирі спочатку була створена колонія для
малолітніх злочинців «Комунар», потім в 1929 році селяни села
Вагіно організували там комуну «Іскра», а в 1936 р. до стін
монастиря прибули перші будівельники міста Северодвінська.
-1-

212.

Селище Суднобуд і місто Молотовськ
31 травня 1936 року Політбюро ЦК ВКП(б), Рада праці і оборони
СРСР на підставі обстежень прийняв постанову про будівництво
верфі в районі Нікольського гирла Північної Двіни. Будівництво
отримало назву Суднобудування.
Країні потрібен був великий завод на узбережжі одного з морів
Північного Льодовитого океану. Місце в дельті Північної Двіни було
вибрано як найбільш захищене від моря, завдяки вузькій горловині
Білого моря.
1 квітня 1937 року Постановою ВЦВК новий населений пункт на
верфі Приморського району Північної області отримав офіційний
статус і був віднесений до розряду робітничих.
У 1938 році «Суднобуд» отримав статус міста і назву
«Молотовськ» на честь радянського партійного діяча В.М. Молотова.
Були побудовані дві вулиці селища Судобуд, побудовані підсобні
підприємства: бетонний завод, арматурний цех, механічні цехи,
цегельний завод, дизельні електростанції.
Ягринлаг
У 1938-1953 роках тут знаходився
Ягрінський
виправно-трудовий
табір.
Спочатку
він
розташовувався на острові Ягри,
що і дало йому назву, потім
з'явилися філії і в інших частинах
сучасного міста. Були також
табірні пункти в довколишніх
селах. У різний час табір містив від
5 до 31 тисячі осіб (за деякими
даними - до 50 тисяч). При цьому
тільки за період 1940-1945 років в
таборі загинуло понад 9 тисяч
осіб. В'язні будували заводи, порт,
будинки
і
дороги,
валили
деревину і добували пісок для
будівництва міста в болотистій
місцевості.
-1-

213.

У роки Великої Вітчизняної війни
З початком Великої Вітчизняної війни місто Молотовськ разом з
Архангельськом і Мурманськом був одним з основних портів, які
приймали вантажі з країн-союзників по ленд-лізу .
Довгі роки історія північних конвоїв була пов'язана тільки з
Мурманськом і Архангельськом. Про Молотовськ, в силу
характерної діяльності основних промислових підприємств,
намагалися згадувати якомога рідше.
Тим часом порт Молотова ніс важкий тягар цих військовотранспортних операцій.
Перша військова зима виявилася суворою і навігація почалася
дуже важко. Підготовка і облаштування причалів в Молотовську
йшла поспіхом. У грудні в Архангельськ прибули представники ВМС
США для організації постійних американських представництв в
місцях прийому вантажів.
23 грудня 1941 року лінійний криголам «Йосип Сталін» з
великими труднощами перевозив транспорти конвою PQ-6 до
Молотовська.
На початку травня під час супроводу конвоїв
PQ-15 і PQ-11 легкий крейсер «Единбург» був
загублений з вантажем радянського золота,
відправлений на оплату поставок, не включених
в ленд-ліз і в якості «зворотного ленд-лізу».
У перший день літа 1942 року в Молотовськ прибули два
транспорти PQ-16. Вони доставляли танки, літаки, вибухівку,
бензин і продукти харчування. Молотовськ, як і Архангельськ, взяв
на себе вцілілі залишки розбитого конвою PQ-17. ВМС Німеччини
провели операцію «Хід конем», в результаті 22 транспорти із 35 і 2
допоміжних судна зі складу конвою було потоплено .
До зими 1942-1943 Архангельськ і Молотовськ стали основними
«вантажоодержувачами» ленд-лізу.
Більш того, до цього часу було завершено благоустрій порту
Молотова і прилеглої нафтобази.
За літо 1942 року в порту Молотова з'явився потужний кран для
розвантаження «важковаговиків», були збільшені глибини в його
акваторії, зросла лінія причалів, один з яких був обладнаний для
бункерування криголамів і пароплавів вугіллям.
-1-

214.

У повоєнні роки
У 1950-х роках було прийнято рішення передати завод на
будівництво атомних підводних човнів, і незабаром він став
головним радянським підприємством з виробництва стратегічних
підводних човнів.
12 вересня 1957 року місто Молотовськ було перейменовано в
місто Северодвінськ.
29 грудня 1967 року була затверджена
емблема міста, запропонована графічним
дизайнером зі «Зірочки» Олександром
Гнатовичем Абакумовим. Її обрали з робіт,
представлених саме як проекти гербів. На
синьому тлі були зображені шестерня і
чайка всередині неї, як би символізують
корабельне призначення міста.
Емблема міста 1967 року
Місто Северодвінськ почав стрімко розвиватися. Населення різко
збільшилося, в тому числі за рахунок місцевих і приїжджих молодих
фахівців. Активно працювали суднобудівні та загальноміські
підприємства, різко зросло будівництво житла для суднобудівників
в Северодвінську (всього за 30 років в Северодвінську при якісному
експлуатаційному і ремонтному забезпеченні було побудовано і
введено в експлуатацію близько 130 атомних підводних човнів).
Після розпаду Радянського Союзу Северодвінськ отримав статус
Державного російського центру атомного суднобудування.
8 серпня 2019 року, після вибуху реактивної рухової установки на
полігоні «Ньонокса» військово-морської бази «Біле море» в
Двінській затоці Білого моря, у м. Северодвінську, датчики
автоматизованої системи радіаційного контролю зафіксували
короткочасне підвищення радіаційного фону до 2 мкЗв/год .
Росгідромет повідомив, що в 6 з 8 спостережних пунктів
Северодвінська потужність дози гамма-випромінювання була
перевищена в 4-16 разів в порівнянні з фоновим значенням 0,11
мкЗв/год . За даними Північного управління з гідрометеорології та
моніторингу навколишнього середовища, збільшення потужності
дози гамма-випромінювання на постах АРМС пов'язане з
проходженням хмари радіоактивних інертних газів.
-1-

215.

Цікаві факти про Северодвінськ
1. Біле море
Северодвінськ
розташований на березі
Двінської затоки, однієї з
чотирьох
найбільших
бухт Білого моря. Вода
біля його берегів взимку
завжди
покрита
плавучими
крижинами
(звідси і назва моря «Біле»).
2. Білі ночі
В Архангельській області вони тривають з травня до середини літа.
Пік припадає на другу половину червня - в цей час світловий день
досягає 21 години. Але решта три не такі темні. Чому білі ночі такі
хороші? Ну і, звичайно ж, неймовірно красиве світло, коли
«передзахідний час» триває кілька годин поспіль.
4. Дерев'яні будівлі
Северодвінськ не може
похвалитися багатою
архітектурною
спадщиною. Але є і
дерев'яні будівлі, дуже
характерні
для
північних міст. Частина
його
вже
давно
знесена,
можливо,
навіть за часів СРСР.
Багато чого потребує
відновлення. Але дещо
залишається, і місцеві
активісти
продовжують боротися
за збереження.
Будинок Валентина Пікуля
-1-

216.

Острів Ягри
Якщо і їхати куди-небудь «за Біле море», то саме на острів Ягри. Він
практично примикає до Северодвінська, і саме там можна побачити
знамениті дюни і реліктовий сосновий бір. Влітку піщаний пляж
повний людей. Тут відпочивають як місцеві жителі, так і гості з
Архангельська. Правда, при 23 ° тепла вода не прогрівається вище
15 °. Але така специфіка курортів Білого моря. До речі, екскурсії в
Ягри є одними з найпопулярніших в Архангельську. Туристів везуть
показувати справжнє море, а не Північну Двіну.
Слово «ягра» означає неглибоке піщане дно
річки, озера, моря.
Ягра, Ягри - це частина узбережжя, яка виступає
в море і затоплюється під час припливу.
У 1553 році англійська експедиція під керівництвом Річарда
Ченцлера висадилася в районі острова Ягра. Сьогодні на острові
встановлено пам'ятний знак.
Свято-Миколаївський Корельський монастир
Чоловічий Ніколо-Корельський монастир з'явився в районі
нинішнього Северодвінська в XV столітті У 1920 році він припинив
свою діяльність, але будівлі збереглися на території заводу
«Севмаш». Доступ все ще утруднений. Хоча в 2005 році один з
соборів був переданий церкві, і там проходила літургія. Взагалі,
місце для Северодвінська важливо. Але поки що про це простіше
говорити, ніж показувати.
Закрите місто
Северодвінськ за часів Радянського Союзу був не просто закритим
містом (ЗАТО). Це було одне з тих місць на карті, про яке намагалися
взагалі не згадувати. Саме тому про нього відомо набагато менше,
ніж про Архангельськ, Мурманськ або Сєвєроморськ (хоча це теж
ЗАТО). Вся справа в специфіці його заводів «Севмаш» і «Зірочка»:
вони випускали не менше, ніж атомні підводні човни. А за 30 років
процвітання на потреби ВМФ було передано близько 130 кораблів.
Северодвінськ досі залишається суднобудівним заводом No1 в
країні. З розпадом СРСР Северодвінськ перестав бути закритим
містом, але доступ туди обмежений і в наш час.
-1-

217.

Райони міста
Спальні райони міста прийнято ділити на:
Основна частина. З північного сходу на південний захід:
• Старе місто (до проспекту Леніна).
• Центр (від проспекту Леніна до проспекту Праці).
• Нове місто (від проспекту Труди до бульвару Будівельників).
Квартали (синонім - Заозерний район) –
будівлі 1980-х-1990-х років на південь від основної частини,
відокремлені від неї вулицею Ювілейною і залізницею до Ньоноксу.
Мікрорайон острова Ягра.
Крім того, частина міста Северодвінська під назвою Водогон
історично вважається окремим селом, але офіційно не
зареєстрована як населений пункт. У плані міста Северодвінська
Водогон значиться як одна з його вулиць (хоча і знаходиться за
межами офіційного кордону міста).
Вірогідне місце проживання
Свердлових Агрипини та Петра
-1-

218.

Архангельське коріння
Емка – дочка Ксені (Сені)
зліва:
Ксенія, сестра Агрипини
справа:
Агрипина Свердлова
мати Павли Петрівни
-1-

219.

Агрипина Свердлова
та син Георгій (Горька)
біля свого будинку
Емка ?
-1-

220.

справа:
Ксенія
зліва:
Наташа, її онука,
дочка Емки
1989 рік, 5 років
зліва:
Ксенія
справа:
Наташа
-1-

221.

Агрипина та Петро Свердлови
батьки Павли Петрівни
-1-

222.

Архангельське коріння
Архангельське коріння сягає до тих глибин, про які
вже ні в кого запитати. Зосталася в пам’яті тільки
адреса, за якою колись їздив до своїх родичів ще
молодим Лубенець Володимир Іванович:
-1-

223.

Колгоспний “рай”

224.

Як все починалося.
У 1917 році в Російській імперії стався жовтневий переворот, в
ході якого до влади під керівництвом старця Крупського прийшли
більшовики - великі демагоги і народники. Спочатку було прийнято
кілька, здавалося б, розумних законів ( «декрет про землю», «декрет
про мир»), пізніше і зовсім був оголошений НЕП - але при цьому
стало ясно, що вільним і працьовитим людям начхати на
більшовиків, взагалі, і більшовики ніколи не переможуть на вільних
і чесних виборах.
Приблизно в цей же час стало ясно, що «народна радянська
влада» насправді не популярна або навіть в якомусь сенсі не
«радянська» - ніхто ні з ким не радявся, профспілки на заводах вже
не займалися захистом прав робітників (а лише інформували їх про
«рішення партії і уряду»), а на селі більшовики розвалилися за всіма
параметрами - заможні і працьовиті селяни катали більшовиків на
місцевих виборах,
піддаючи свою демагогію глузуванням і
голосуючи за розсудливих менеджерів.
В результаті більшовики стали крутити маховик репресій проти
всіх незгодних - за великим рахунком, більше нічого робити не
вміли. Всі інші партії оголошувалися «ворогами» і знищувалися,
багатих і самостійних селян оголошували «куркулями» і почали
виганяти, а тих робітників, які хотіли справжнього «радянського»
управління на заводах, швидко забирали в ОГПУ і звинувачували в
«контрреволюції».
В СРСР про це ніколи не писали - але до 1930 року в країні
фактично встановилася диктатура і відсутність свободи в десять
разів могутніше царської. Якщо в період 1905-1917 років робітники
могли збиратися, створювати страйкові комітети, навіть видавати
власні газети і протестувати якимось іншим способом, то тепер
будь-які протести гасили в зародку, «призвідників» виганяли або
розстрілювали, а в колгоспи поверталося справжнє кріпосне право.
-1-

225.

Колгоспний “рай”
Вперше облік і оцінка роботи в трудоднях стали застосовуватися
в індивідуальних колгоспах в 1930 році. Правовою основою став
«Типовий статут сільськогосподарської артілі», затверджений
Постановою ВЦВК і РНК СРСР від 13 квітня 1930 року і постановою
Колгоспного центру СРСР від 7 червня 1930 року. Ця одиниця
оплати діяла аж до 1966 року, зачіпаючи правління трьох
генеральних секретарів і декількох поколінь селян.
Що таке трудодень?
В радянських колгоспах зарплату не платили
– ставили у відомостях “паличку” – мовляв,
відпрацював один трудодень.
Трудодень – це не календарний день. За
роботу в конкретний
календарний день
колгоспник міг отримати і 0,5, а то і 2
трудодні; все залежало від складності та
інтенсивності роботи.
Всією родиною в колгосп.
Весна 1930 року.
-1-

226.

Як жили? А натуральним господарством. Тому часто колгоспник
на роботу не виходив, бо треба було у власному господарстві роботу
порати, аби з голоду не здохнути. Тому держава встановила
виробіток мінімуму 60 – 100 трудоднів.
Нічого нового – та сама панщина, як колись.
Радянські колгоспники.
А за не виробіток мінімуму трудоднів – кримінальна
відповідальність, між іншим. Що? Хочеш до концтабору, бо там
кращі умови життя та ще й годують? Ні, рідненький – покарання
кримінальне ти відбуватимеш тут таки, у колгоспі. У вигляді
виправно – трудових робіт терміном до 6 місяців із відрахуванням
25% трудоднів на користь колгоспу. Ще одне. У колгоспах мусили
працювати й діти починаючи з 12 років. Мінімальний виробіток для
них встановлювався 50 днів на рік. Один день на тиждень (а
оскільки взимку роботи не було й усе припадало на весну-літоосінь, то 2 дні на тиждень). Дванадцятирічна дівчинка мусила
відпрацювати на рідну державу, де, як співали у знаменитій пісні,
“Так вольно дышит человек”.
А з 1948 року за недобір мінімуму трудоднів виселяли за межі
України. Не куди ти хочеш, а куди рідна радянська влада накаже.
У такий самий колгосп лише в Сибіру. Без кола і двора.
-1-

227.

Радянські колгоспники.
Попри пропагандистські акції й демонстрації передових колгоспів
та щасливих селян, реальний стан справ залишався жахливим.
Робота за трудодні була подібна до кріпацтва. Селян примусово
об’єднували в колгоспи і вони не мали можливості вільно
змінювати місце проживання, адже до 1974 року жили без
паспортів. З 16 років підлітки, що проживали в селі, автоматично
зараховувалися в колгосп.
Як правило, найбільшу кількість трудоднів
нараховували адміністрації колгоспу.
Робочий день голови колгоспу коштував значно
більше робочого дня простого колгоспника 1,75 – 2,00 проти 1 трудодня.
Окрім того, вважалося, що голова працює всі
дні в році, тоді як польовим працівникам
платили тільки за ті дні, коли вони дійсно
виходили працювати в поле.
Так в середньому колгоспник отримував плату
за 19 - 20 робочих днів в місяць, тоді як голова
колгоспу – незмінно за 30 – 31 день в місяць.
-1-

228.

Яким був грошовий еквівалент «робочого дня»?
У 1930-х роках в бідних колгоспах один робочий день оцінювався
в 30 копійок - за цю суму в результаті роботи колгоспнику могли
дати, наприклад, хліб, зерно або шерсть. В результаті все це
призвело до масового голоду і неймовірної бідності серед селян.
Звичайно, все це призводило лише до того, що селяни масово
бігли в міста - вони тікали від цього рабства, голоду і безвиході.
Більшовики вирішили, що так тривати не буде, і з 1932 року
фактично узаконили рабство - селянам перестали видавати
паспорти, і вони втратили точно такі ж права, яких були позбавлені
за кріпосним правом - не могли вільно пересуватися, вибирати рід
діяльності і так далі.
Аналогом «пана» в новому радянському кріпосному праві був
голова колгоспу - тепер він видав дозвіл селянину кудись виїхати зі
свого села, дозвіл вчитися в тому чи іншому навчальному закладі в загальному, він повністю розпоряджався долею селян і їх дітей.
Ця система була вкрай жорстокою і чимось нагадувала систему
обліку в концтаборах. Людина працювала на важкій фізичній роботі
в колгоспі, і замість оплати своєї праці отримував «паличку» в
колгоспній обліковій книзі.
Пізніше ці «палички» можна було обміняти на їжу та зерно або
навіть отримати гроші, але часами лише надихаюче «спасібо» від
колгоспної влади.
-1-

229.

Частину «трудоднів» можна було закреслити за якісь дрібні
проступки і так далі - наприклад, за «недотримання норм» вкрай
високих.
З практичного боку тих, хто не відпрацював норму, не тільки
судили, а й виключали з колгоспу. Але головне полягало в тому, що
відбрали присадибну ділянку, яка була єдиним джерелом існування
і не дозволяла сім'ям померти з голоду.
Молоді люди всіма силами намагалися вирватися з колгоспного
рабства (наприклад, мало хто повертався в рідний колгосп з армії),
але не всім це вдавалося.
Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували
1966 року. Ввели фіксовану платню.
Цікаво також, що через загальну бідність в колгоспах пенсії
людям похилого віку фактично не виплачувалися. Формально так і
було - але часто це було всього 2 рубля на місяць.
Літніх селян годували за свій рахунок дорослі діти та онуки. А ті,
хто залишився один, змушені були йти в богадільні або
жебракувати.
-1-

230.

Будні колгоспників
У березні 1921 року вичерпне додаткове асигнування було
замінено натуральним податком - збільшилася кількість податків,
які селянин був зобов'язаний сплатити / відпрацювати.
Зокрема, існував кінний податок,
який вимірювався трудоднями.
Він стягувався з особистих коней
та возів.
Він стягувався з усього
працездатного населення чоловіків
від 18 до 50 років і жінок від 18 до
40 років.
Середній
кінний
податок
становив 6 трудоднів і його часто
доводилось відпрацьовувати під
час посівної .
Перед початком прополки
члени правління з бригадиром
оцінювали чисельність бур'янів
і встановлювали норму.
На ділянках з великою
кількістю бур'янів колгоспнику
доводилося прополювати по
півгектара в день, а якщо
бур'янів було мало, то цілий
гектар. А за виконання плану
він отримував “палочку”
-1-

231.

Скажімо, нараховували 1 кг зерна на трудодень, але коли
неврожай, могло бути й по 200 г. Часто платню видавали олією і
цукром.
Щоб зрозуміти, як жилося українським селянам, назвемо кілька
цифр. Так, у блокадному Ленінграді пайка хліба була 250 г на
робітника. 1941-го добова норма штрафного пайка у радянських
таборах — 350 г житнього хліба. Німецьким військовополоненим
давали 300 г сірого та 300 г білого хліба...
Звісно, порівнювати пайку в концтаборі з нормою на трудодень,
може, й некоректно…
Колгоспи були зобов'язані здавати державі наступну продукцію:
зерно, картоплю, овочі, цукровий буряк, бавовну, велику рогату
худобу (живу), молоко, вовну, яйця.
Всі селяни зобов'язані платити сільськогосподарський податок.
Крім того, існував ще й індивідуальний податок.
Натурподаток - податок на всі фруктові дерева чи домашню
худобу; скільки – то м’яса, картоплі, капусти, молока, тощо, 50 - 300
яєць з двору на рік (байдуже, чи є кури), шкіру з кабана чи корови —
здай, сало — здай.
Нікого не хвилювало де візьмеш…
Те ж саме повинен був
здати кожен колгоспник зі
свого господарства за
встановленою нормою.
-1-

232.

З цього приводу в СРСР з'явився анекдот:
«Що таке скелет? Це колгоспник, який
здав державі шерсть, сало, м'ясо і яйця.
Але не забуваймо, що селяни мали ще платити: воєнні займи і
облігації (спробуй не візьми).
І плюс самооподаткування — скільки не шкода, але не менше,
ніж...
Таким чином, багато хто навмисно вирубував плодові дерева, щоб
заощадити на податках. На утримання корів податок був вище,
наприклад, в 1948 році, відпрацювавши за трудоднями на 373,5
рубля, колгоспник повинен був заплатити за корову 198 рублів.
Тому намагалися заводити дрібну рогату худобу: кіз, овець.
Звідси і пішло вираз «сталінська корова» - так називали кіз на
заміну. Ну і що? Молоко теж дає, але менше грошей платити.
“Сталінська корова”.
Лише 1966 року трудодні скасували і колгоспникам почали платити
зарплату. Ну як платити. Не назовеш 30 – 40 рублів шикарною
зарплатою.
-1-

233.

Закон “про три колоски”
Мізерні доходи робітники компенсували будь-якими способами,
тому вони крали все, що погано лежить. Так з'явилося прислів'я :
“Все навколо колгоспне, все навколо моє”.
7 серпня 1932 року Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) і
Рада Народних Комісарів (РНК) СРСР прийняли закон «Про охорону
майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про
зміцнення громадської (соціалістичної) власності», відповідно до
якого розкрадання колгоспного і кооперативного майна каралося
розстрілом, а у випадку «пом'якшуючих обставин» - позбавленням
волі строком не менше ніж на 10 років без права амністії, з
конфіскацією усього майна. Цей законодавчий акт, підписаний
головою ЦВК Михайлом Калініним, головою РНК В'ячеславом
Молотовим і секретарем ЦВК Авелем Єнукідзе, в народі зажив
сумної слави закону “про три колоски”.
Одним з ключових завдань першої п'ятирічки, курс на яку було
взято XVI конференції ВКП(б), була форсована індустріалізація. В
умовах міжнародної ізоляції і неможливості отримати зовнішні
позики, Сталін вирішив використати внутрішні ресурси, основним з
яких був хліб, безперебійне постачання якого на експорт мала
забезпечити колективізація. Але «Другий комуністичний штурм»,
що почався 1929 року, привів до економічної катастрофи на селі.
За свідченням С.В. Косіора, генерального секретаря та першого
секретаря ЦК КП(б)У у 1928—1938 роках, у 1931 році 48%
господарствам України нічого не видали на трудодні ( зато експорт
зерна збільшився у 17 разів), в зв’язку з чим селяни не вважали
крадіжки колгоспного зерна злочином.
З 7 по 17 серпня в Україні тривав рейд «ударників преси» для
боротьби з розкраданням державного майна, організований
редакцією газети «Правда» за сприяння вищого партійного
керівництва УСРР за участі 100 тисяч осіб. Він провалився, адже
стало очевидно, що головна проблема не в розкраданні, а в
небажанні селян безоплатно працювати у колгоспах, - врожай
просто гинув у полях від перестою. Влада також не хотіла визнавати
того факту, що на Україну був покладений нереальний
хлібозаготівельний план, який було неможливо виконати навіть за
ідеальних умов. Під тиском об'єктивних обставин первинний план
на 1932 рік у 364 млн пудів зерна було скорочено до 260 млн пудів.
-1-

234.

«Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи.
Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины
(кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов
высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным.
В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что
это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на
парламент» - З листа Йосифа Сталіна Лазару Кагановичу, 11 серпня
1932 року
Встановлена несправедлива система пограбування колгоспів
державою і наявність мізерної зарплатні натуральним продуктом за
трудодні стали одними з передумов Голодомору. В 1932 році
вимагалося віддати державі надто великий обсяг продукції. Коли ж
колгоспи не змогли надати так багато зерна й іншого
продовольства, то був даний дозвіл забрати це силою.
Залучивши війська НКВС, радянська влада пограбувала селян і,
усвідомлюючи наслідки для людей, залишила їх на голодну зиму
без продовольства. Події на селі в 1930-х стали демонстрацією
реальної суті комунізму, коли за ширмою обіцянок про «світле
майбутнє» ховається людиноненависницькі ідеї.
У 1932 році “Закон про 3 колоски“ породив гоніння навіть на
найбідніше селянство.
Далі послідував похід проти куркулів.
У 1934 році спеціальними зборами НКВС було отримано право в
позасудовому порядку відправляти в колонії «ворогів народу».
Чим це закінчилося?
А закінчилося все трохи передбачувано: спочатку в 1959 році був
введений «гарантований МРОТ» - щоб люди в колгоспах зовсім не
вмирали з голоду (як це часто бувало в кінці 1940-х), потім в травні
1966 року було прийнято рішення про скасування трудоднів ввівши гарантоване право на заробітну плату. У тому ж році
колгоспники стали отримувати паспорти - після майже 50 років
«влади робітників і селян» комуністи остаточно визнали право
селян називатися людьми.
У роки Перебудови багато радянських видання стали писати
правду про те, що різноробочі - це просто палиці в офісних книгах і
ототожнювалися з неоплачуваною, рабською працею, цю систему
стали називати «помилкою». В результаті цієї «помилки» кілька
поколінь селян жили в фактичному рабстві, беззаконні і часто
вмирали від голоду.
-1-

235.

Колгоспний “рай”
Трудодень був популярною — бо життєво важливою — темою в
кожній колгоспній сім’ї.
Завдяки їй дітей учили ще до школи. Це — ніби наочне засвоєння
перших навиків письма й лічби одночасно. Ідучи на роботу, батьки
казали дитині: «Пиши трудодні!» І та писала палички — так, ніби
що більше й краще напише, то більше достатку буде в хаті. Завжди
була спокуса вчитися рахувати ті чарівні палички — до сотні й
більше.
Невичерпний народний гумор, завжди мудрий, жартівливий!
Кожна частушка - родзинка народної творчості. Завжди дивує
оптимізм, з яким наші предки дивилися на життя. Іноді голодні,
погано одягнені, але з яким гумором, іноді з сарказмом про себе, про
життя, складалися ці частушки.
Отже, сільські, колективні, прості і народні...
Горевать мне нечего –
Пашу с утра до вечера.
А за эти трудодни –
Только палочки одни!
Трудодень, трудодень,
трудоодиниця,
батько ходить без штанів,
мати — без спідниці.
Я работала в колхозе,
Морда вся была в навозе.
Загребись он трудодень,
Лучше вымою мордень!
Сидить баба на рядні
та й рахує трудодні.
— Трудодень, трудодень,
дайте хліба хоч на день.
Працювала вісім день,
заробила трудодень.
А від того трудодня,
голодую я щодня.
-1-

236.

№ 24 / 5
Лубенець
Іван
Амвросієвич
Максим народився
10 серпня 1895 року
в хуторі Сіробабина
у запаса рядового Петра
Іоакимова Сіробаби та його
дружини Агрипини Моісеєвої
Поручителі того ж хутора
селянин Микита Федорович
син Дубовик та селянина
Стефана Сіробаби дружина
Фекла Григорієва
ДАСО Ф.743, О.1, С.95 (007808164 с.158)
Про що в метричній книзі Харківської Духовної Консисторії
Миколаївської церкви с.Груні Лебединського повіту за 1895
рік зроблено відповідний запис
Миколаївська
церква с. Грунь
1913 рік
-1-

237.

-1-

238.

-1-

239.

Код нації: вишиванка у різних
регіонах України
Через тернии к предкам

240.

241.

242.

№1/1
Лубенець
Радмила
Вікторівна
-1-

243.

1/1
Лубенець Радмила Вікторівна
-1-

244.

Оповідки діда Івана
“ Отакі діла”

245.

1 / 20
Оповідки діда Івана
У Морочі я живу
У Морочі я живу
Людям правду я кажу,
Що солому попалили,
А поля всі засорили.
І посадки віддалиОтакі хазяїни…
Ще й будинків наробили…
Досі їх не заселили
Хто приїде – поживе,
І швидко втікає.
Бо в квартирі вітер дме
І спокою немає.
Може б люди і жили,
Якби вітри не дули
-1-

246.

2 / 20
Оповідки діда Івана
Новини
Я газету як читаю…
Харашо наші співаютьПерше місце узяли,
Приз додому привезли.
А як другу я узявЧуть у обморок не впав,
Що чкаловці відстають,
Молока не додають.
І корови не худі,
І доярки молоді,
І завферма усе знаєМолока усеж немає.
А народна мудрість каже:
“Молоко на язиці,
Як добресенько намажешБудеш мати в казанці”.
-2-

247.

3 / 20
Оповідки діда Івана
Як їх можна розрізнити ?
Наш Іван вже заробив,
Що вірші не так зложив.
Баба Варка все питає:
« Що Іван вірші складає?
Що про мене написав?
Чого в очі не читав?»
Я про бабу написав,
А про Варку не писав.
Та кому я прочитаю
Всі на Варку і звертають.
Баба з Варкою так схожі,
Всі манери в них похожі.
Що мені тепер робити?
Як їх можна розрізнити?
-1-

248.

4 / 20
Оповідки діда Івана
Бабуся Варуся
А у нашої бабусі
Дуже добрий голова.
Буряків пришле кобуша
І ще й жому додає.
В нас бабуся не простаВсім глотки позатика:
«Я сама, да я сама
Перероблюю одна».
Ваня дровець нарубає,
Всю картоплю покопає,
У дворі він прибере,
Гній у поле відвезе…
А бабуся тільки й знає
Біля хвіртки замітає:
«Я сама, да я сама
перероблюю одна».
-1-

249.

5 / 20
Оповідки діда Івана
Солома
Гречана солома стояла,
Хазяїна дожидала,
Щоб її в скирду зложили
І коровам ізкормили.
Постояла, погнила
І згоріла вся до тла.
Вітер попіл розігнав
І все поле швидко вбрав.
І таке у нас буває
Просяної не минає,
А солома як горіла
У корів душа боліла
Вони кажуть: “Оце да,
Взимку буде нам біда”.
-1-

250.

6 / 20
Оповідки діда Івана
Весна наступає
Весна надворі наступає.
Селянин плуга витягає
Й борону він дістає,
Лопату, вила і граблі.
Усе потрібне навесні.
А зранку на город виходить,
Свою ділянку він обходить.
І тут в саду остановився,
Всі яблуні обдивився,
Ножовку в руки він бере
І обріза гілля сухе.
Так він сад свій доглядає,
Бо прибуток з цього має.
Буде урожай хороший
В господаря будуть гроші.
-1-

251.

7 / 20
Оповідки діда Івана
8 Березня
Мужики наші не спалиПодарунки купували,
Бо жінок своїх любили,
Подарунки їм дарили.
Щоб вони цей день гуляли8 Березня справляли
Всі сьогодні не бояться
За роботу будуть браться:
І сніданок приготують,
Діточок доглянуть
І в садочок відведуть,
А ввечері заберутьУсе зроблять як годиться.
Тільки всі ждуть ну коли ж
8 Березня скінчиться.
-1-

252.

8 / 20
Оповідки діда Івана
Семен
Семен ходить по Морочі
Позичає в людей гроші,
А Маруся довіряє
І Семену позичає.
«Як зарплату получуЗразу гроші принесу».
Та Семен не успіваєМарфа перша получає
І Семену не дає,
А він борг не віддає.
А Маруся дожидає
Да Семена усе лає.
Це буде їй наука
Обіцяночок не слухать.
Чужим гроші не давати
І тоді їх будеш мати.
-1-

253.

9 / 20
Оповідки діда Івана
Корови
Як корови ті живуть
З чого молоко дають?
А доярка одно знає
Апарат свій підключає.
Молоко з корови жме,
А вона їй не дає.
А корова все тупоче
У доярки їсти хоче,
А доярка не дає,
Бо кормів нема ніде.
Гич з землею помішалиТак її силосували.
У корита накидали,
Потім у навоз скидали,
А корівки голодували
Й молока не додавали.
-1-

254.

10 / 20
Оповідки діда Івана
Під сараєм
Під сараєм гній хлюпоче
На поле він їхать хоче,
Транспортером вигортає,
Іван з Марусею скидає.
І правління усе знає,
Як він гроші заробляє,
Гноєм сарай обкладаєП’ятирічку виповняє.
А гній шепочеНа поле їхати хоче,
А пшениця смієься,
Що без гною остається.
А земля плаче,
Що гною не баче .
-1-

255.

11 / 20
Оповідки діда Івана
Баяніст
Було гною не кидати,
А іти у клуб співати.
Поспівав би два часа
Получив би два рубля.
Місяцями так ходили,
Баяніста їм возили.
Баяніст в Річках живе
Козолуп його везе.
Дві години поспівають
Знов у Річки відправляють.
І своїх учили ми
Грати на баяні.
Колгосп гроші заплатив,
Але грати не навчив.
Багатьох ми так учили,
Тільки гроші розвозили.
Потікали всі кудись…
Треба з Річок знов возить.
-1-

256.

12 / 20
Оповідки діда Івана
Щука
Щука в річці проживала
І усіх вона ганяла.
Рибу всю вона глотала,
А великую кусала.
І зустріла вона рака
Укусила неборака.
Тоді він її догнав
І хвоста її відтяв.
Щука тиха-тиха стала
Вже нікого не кусала.
І на землі щуки є,
Що кусають і ганяють
І додому все тягають,
Ще й начальству докладають,
Про других все добре знають.
“Як хвости їм подкидать?
Або руки подбивать?
Щоб вони самі робили,
А додому не носили”Каже рак-неборак.
-1-

257.

13 / 20
Оповідки діда Івана
Квіти
Квіти у саду ростуть,
Людям радість дають.
А у нас у дитсадку
Розвели скрізь бур’яну,
Крапивою обростають
І дітей нею лякають.
-1-

258.

14 / 20
Оповідки діда Івана
Вугілля
В шахті уголь добувають
І усіх обігрівають.
Іван Михайлович там жив
І на шахті уголь бив.
Під землею уголь б’є
На поверхню видає.
Без угілля, як без води
Ні туди і ні сюди.
І заводи усі стануть
І доми захолоняють.
Взимку тепло буде тим,
Хто вугілля має,
А в кого його немаБуде мерзнуть так як я.
Хоч працюю день у день
За маленький трудодень.
Гроші мають паничі
Що сидять в конторах,
В кабінетах і коморах.
Їм теплесенько давно
Бо вугілля в них було
-1-

259.

15 / 20
Оповідки діда Івана
Де та правда ?
Де та правда в світі є?
Чоловіка жінка б’є.
Чоловік хоч і кричить
Ніхто зроду не біжить,
А як жінку доторкне
Враз міліція іде.
Чоловіка забирають
І в міліцію сажають.
Жінка трохи підожде
І в міліцію іде,
Штраф за нього віднесе
І додому приведе.
Дома голубом назве
Самогону ще наллє.
Самогон він випиває
І до жінки промовляє:
“Якщо будеш ти кричатьБудеш знову получать,
А як будеш наливатьБудеш знову виручать”.
-1-

260.

16 / 20
Оповідки діда Івана
Іван
Ти, Іване, так ошибся,
Що на Лідці оженився.
Вона знає випиває,
Тебе з дому виганяє,
Красти тебе заставляє,
Щоб швиденько посадить,
А самій гулять ходить.
І тебе не буде ждать.
Бо вона вже так робилаНа п’ять років посадила.
Хату у Сергія вкрала
І Івана з дому гнала,
Ще й дитину викидалаЩо дитина не моя,
Нагуляв Іван – свиня.
-1-

261.

17 / 20
Оповідки діда Івана
На фермі
Як на фермі я робила,
Завжди дерть звідти носила,
Пирогон носила я.
Вдома я свиней кормила,
Потім на базар возила.
Там великих продавала,
А малесеньких купляла.
Знов те саме починалаІз колгоспу дерть таскала.
Хоч начальство одно знаєВсе державу обкрадає.
Три мільойони узяли
І четвертий почали.
Мій дідусь мене навчав,
Щоб чужого я не брав,
А своє я зберігав.
Я цю мудрість пам’ятаю.
Але все ж таки страждають,
Що такого дідуся не мають:
Доярки, телятниці і свинарки
Та усі керівники,
Що теж тягнуть залюбки.
-1-

262.

18 / 20
Оповідки діда Івана
Завферма
Де та правда в світі є,
Що завферма всіх гризе.
Бурунок він поважає
Остальних він загризає.
Гній у верхньому згортає,
А в нижньому не займаєХай Маруся відкидає.
Коли дома не сидиться
Він іде у гною риться
Та Юрка бере з собою.
Юрко все повичищає,
А гроші він получає,
Ніби гній він докидав.
А начальство все дрімаєДо гною не заглядає.
Бо його треба прибрати
І у поле відправляти,
Ним земельку удобряти
І урожай добрий мати.
Агроном усе дрімає,
У поля не заглядає.
А пшениця проросла
А як прийдуть ті жнива
На току нема зерна.
І амбари всі пустують,
Даже миші голодують
-1-

263.

19 / 20
Оповідки діда Івана
Не жаліють
Не жаліють у колгоспі
Нас, жінок, ні трохи.
В поле вивезуть,
А з поля добирайся пішки.
А на полі така спека
Аж димлять сорочки.
Напилася б я водички,
Так порожня бочка.
От і сонечко за обрій
Заховало п’яти,
Доки я дійду додому
Ніколи вже й спати.
От якби жінки начальства
та в полі робили,
Може б хоч тоді додому
Вчасно нас возили?..
-1-

264.

20 / 20
Оповідки діда Івана
Природа
Що природа наробила.
Колись землю сотворила,
Потім лісом обросла
І ще звірів завела
І умови всі дала.
Чоловіка як придбали,
То життя друге настало.
Стали люди промишлять,
Стали звірів убивать
І у річку заглядають,
Рибку з неї витягають.
Тільки птиця скрізь літає
Думає, що не дістане.
Чоловік лука зробив
На льоту її убив.
Усе нищила людина,
Що дала природа.
Вона й Бога не боїтьсяЇй би щось поїсти.
-1-

265.

21 / 25
Оповідки діда Івана
Зав. садочком
Зав. садочком Валентина
Все продукти получала,
Але діткам не давала,
Все додому забирала.
М’ясо до кісток згризалаЇх в садочок доправляла.
Супчик із кісток варила,
Діточок наших кормила.
Діти їли і мовчали
І спасибі ще казали,
Бо вони цього не знали,
Що їх завжди обкрадали.
А завгоспа як придбали,
Вдвічі більше красти стали,
Сир і масло продавали,
Гроші у карман ховали.
-1-

266.

22 / 25
Оповідки діда Івана
Люди Бога як боялись
Люди Бога як боялись
Добре з хлібом обращались:
На стіл крихта упадеЧоловік її бере.
Все до крихти поїдає,
Бо ціну він хлібу знає.
Він посіяв, покосив,
Сам зерно помолотив
І у мельницю возив.
Жінка також діло знаєВ діжі тісто учиняє,
Піч топила, хліб пекла
Потім на стіл подала.
А тепер хліб не печутьВ магазині всі беруть.
От того й не бережуть…
Хоч би крихти всі збирали
Птахів ними годували.
-1-

267.

23 / 25
Оповідки діда Івана
Я так весело живу
Старики не забували,
Як коровами орали
І пшеницю добру мали.
На трудодень получали,
По три кіла видавали.
А тепер корів змінили
Трактори оті драйливі.
То підшипників нема,
То колеса надува.
Тракторист сходить з ума.
Він півлітру випиває
Іще другу простягає.
Другу пляшечку дістав,
Бо підшипників не мав.
Зате в мене прибиль будеЗнову пляшечку куплю,
Потім штраф я заплачу…
Так я весело живу.
-1-

268.

24 / 25
Оповідки діда Івана
Сусідка
В нас сусідка не дурна:
У дворі поприбирала,
Бур’янець увесь порвала,
На городі не займала.
Сапки в руки не бере
Каже: «Сила в мене де?»
Хату також не побілить:
«До стріхи не достаю,
А з драбини упаду».
Сажі також не потрусить:
«Потолок я провалю,
Або сволок упаде,
А житиму тоді де?»
А в Морочі я живу,
Як та Єва у раю…
Не полола, не садила,
А картоплю завжди їла.
Так вона в нас не проста:
Вдень поспить, а вночі
По чужих городах ходить
І картоплю відром носить.
Отакі у нас діла…
-1-

269.

25 / 30
Оповідки діда Івана
Що нам робити ?
Що із гноєм нам робити?
Кудись треба його збути.
В магазини не приймають
І на поле не відправляють,
Людям також не дають,
Чомусь його бережуть.
Вже три роки він гніє,
На поле не попаде.
Довго поле його ждало,
А тепер вже перестало.
У дворі тут догнію
На поле вже не піду.
Хоч пшениця і скучає,
Да колосся уменшає,
Земля також гною проситьЦе правління не лоскоче.
-1-

270.

26 / 30
Оповідки діда Івана
Наші прадіди робили
Наші прадіди робили,
Нам машини покупили,
У колгосп все віддали.
До чого ми довели:
Ні машини, ні коня,
Ні трактора, ні вола.
Отакі наші діла…
Старики наші робили,
Нам посадку посадили.
До чого ми довели,
Що річанам віддали.
Грицько Прус із Річок їде
І посадку нашу ріже,
Тракторами заципляє
І у Річки відправляє.
А річани дрова палять
І правління наше хвалять.
Морочани посадили,
А річани потопили
І дубки всі попиляли
Одні пення оставляли.
-1-

271.

27 / 30
Оповідки діда Івана
Сад
Сад в колгоспі добрий є,
А коли він зацвіте,
Бджоли хмарами літали,
Сад колгоспний опиляли.
І джмілі допомагали,
Кожну квітку провіряли.
Люди ходять і радіють,
Що яблука зарясніють.
Як поспіють- все порвем,
В магазин їх відвезем,
Скільки грошей наберем.
І всадочок завезем,
У ящики закладем.
Цілу зиму вітаміни
Будуть радувать дітей.
А правління як узнало
І у сад корів загнало.
Корови все потоптали
І доходи всі пропали.
Джміль бджолу до себе зве
Інатацію дає:
“По саду більш не літати,
Квіточок не опиляти,
бо труди наші пропали,
Їх корви розтоптали”.
З тих пір яблуні не родять,
Сад засох, заріс травою,
Бджоли в нього не літають,
Квіточок не опиляють
-1-

272.

28 / 30
Оповідки діда Івана
“Чкалов”
Чкалов високо літав,
На полюсі побував.
А в колгоспі і не знали,
Колгосп “Чкалова” назвали.
І косили, й молотили,
Колгосп “Чкалова” хвалили.
І в газетах все писали,
Щоб з колгоспу приклад брали.
А тепер ми дожилися,
Хоч в газети не дивися.
Бо усі газети пишуть,
Що колгосп у нас чуть дише.
Якби Чкалов наш устав
Да правління поспитав,
Що з колгоспу «маяка»
Довели до боржника.
Бо на зборах нам сказали
Три мільйона боргу мали
І четвертий почалиОбанкрутилися ми.
Вроді робимо усе,
А доходи наші де?
У колгоспному дворі
Всі доходи у гної.
Хто земельку доглядає
Той врожаї добрі має.
А у нас цей гній лежить
І колгосп в трубу летить.
-1-

273.

29 / 30
Оповідки діда Івана
В нас сусідка
В нас сусідка прожива,
На городі не бува.
Коня воне не бере
І городу не оре.
А сусідів усіх лає,
На город їх не пуськає:
“По городу не ходіть,
Бур’яну не толочіть,
Хай він собі підростає,
Сіменечко підспіває.
Тоді вітерець подмеНа город вам понесе.
Я ночами не посплю
І всього я наношу”.
З року в рік вона так робить
І ніхто її не зловить.
-1-

274.

Оповідки діда Івана
10 / 4
Харашо
Харашо в місті зробили,
Що горілку запритили.
Стали люди добре жити
І сім’ю свою любити.
Мужики де випивали,
Там жінок своїх збивали,
Усі гроші забирали,
В магазині пропивали.
Я і сам таке робив,
В магазині вино пив,
Свою жінку я не бив.
А коли вино забрали,
Жінки дуже раді стали.
Одна Лєнка сумувалаВ неї виручка пропала.
-1-

275.

30 / 35
Оповідки діда Івана
Наш Іван
Наш Іван колись напився
І в контору завалився,
Голову за грудки взяв,
За зарплату поспитав.
Той із ляку гроші дав.
За жінок Іван спитав,
Що коноплі всі мочили,
Потім знову їх сушили
І тіпали й молотили,
А грошей не получили.
Ланковим потроху дав,
А остачу сам забрав,
Агроному уділив,
Хоч конопель не мочив.
І всі гроші за коноплі
Він зумів роздати.
А жінкам їх не досталось,
Бо жінок багато.
-1-

276.

31 / 35
Оповідки діда Івана
Жінка
Як та жінка в нас живе?
Де вона сили бере?
Зранку хліба напече,
Борщ і кашу приготує,
Пиріжечків напече.
Чоловіка виряджає,
Діток в яслі відправляє.
На роботу як іде ,
Находу щось пожує.
Цілий день, зігнувши спину,
Вона робить безупину.
Потім діток забирає
І додому повертає.
Дома також не сидиться,
Треба швидко роздивиться:
І помиє, попере і у хаті прибере,
Всіх накормить – нагодує
Ще й водички принесе.
Чоловік одно дрімає,
В телевізор заглядає,
То газетку почитає,
То він вірші поскладає,
Жінці він не помагає.
Отакі чоловікиЇм живеться залюбки.
-1-

277.

32 / 35
Оповідки діда Івана
Україна
Україна золота!
Україна рідна!
Чому тебе усі люблять?
Бо ти в нас не бідна!
Маєш землі ти чудові
І людей хороших.
Тільки хочуть всі тебе
Тяжко поневолить.
Гітлер прагнув підкорити,
Людей наших перебити.
Правда довго відступали,
А тоді таки погнали.
Есесовців перебилиНа землі скрізь мир зробили.
І тепер будем робити,
Щоб не стидно було жити.
Агресори щоб це зналиНам кайданів не кували.
За Вітчизну будем дратись,
Агресорів не боятись,
Землю свою захищати,
Від усіх оберігати!
-1-

278.

33 / 35
Оповідки діда Івана
Мамо
Мамо! Нащо ти мене народила?
На білий світ появила?
Свої закрила карі очі,
В сиру могилу ти лягла...
І довго-довго там лежала…
Твоя могила западала…
Приїхав трактор, ковирнув,
Твою могилу розгорнув…
Удвох із братом ми стояли,
На ту могилу поглядали,
Як верх з могили розрівняв,
І хрест у землю утоптав…
А в сорок першім тяжко сталоФашисти почали війну.
Твій син країну захищавНа полі бою він упав.
Ніхто не знає де подівся…
Сказали: “Безвісті пропав”.
Знайшли літак його розбитийВ пекучім бою був він збитий.
А ти лежиш в сирій землі,
У тій гнилі вже домовині…
Не знаєш лиха ти того,
Скільки людей тут полягло.
Всю землю кров’ю обливали…
Врагам її не віддавали…
На смерть за Вітчизну стояли!
-1-

279.

Зміст
1. У Морочі я живу …………………………………
2. Новини ………………………………………………..
3. Як їх можна розрізнити ? ……………………….
4. Бабуся Варуся ………………………………………
5. Солома ………………………………………………….
6. Весна наступає ………………………………..
7. 8 Березня …………………………………………….
8. Семен ……………………………………………………….
9. Корови ………………………………………………..
10. Під сараєм …………………………………..
11. Баяніст ………………………………………….
12. Щука …………………………………………………….
13. Квіти …………………………………………………
14. Вугілля ……………………………………………………
15. Де та правда ? ……………………………………………
16. Іван ……………………………………………….
17. На фермі ……………………………….
18. Завферма ……………………………………..
19. Не жаліють ……………………………………..
20. Природа ………………………..
21. Зав. садочком ………………………………
22. Люди Бога як боялись ………………..
23. Я так весело живу ……………………..
24. Сусідка …………………………….
25. Що нам робити? ………………………….
26. Наші прадіди робили …………………………….
27. Сад …………………………………………..
28. “Чкалов” ……………………………….
29. В нас сусідка …………………………
30. Наш Іван …………………………………
31. Жінка ……………………..
32. Україна ………………….
33. Мамо …………………
-1-

280.

Зміст
34. Барбос, виручай ……………………….…………
35. Сучасний “козак” ………………………….…….
36. Жили у дідуся три веселих гуся …………..
-1-

281.

Оповідки діда Івана
10 / 4
-1-

282.

Оповідки діда Івана
10 / 4
-1-

283.

Оповідки діда Івана
10 / 4
Барбос, виручай
-1-

284.

Оповідки діда Івана
10 / 4
Сучасний “козак”
-1-

285.

Оповідки діда Івана
10 / 4
Жили у дідуся три веселих гуся
-1-

286.

Оповідки діда Івана
10 / 4
-1-

287.

Оповідки діда Івана
10 / 4
-1-

288.

Лубенець Надія спогади

289.

Мої спогади
У невеличкому мальовничому селі на Сумщині, що називається
Мороча, стояла селянська садиба мого дідуся Кириченко Сергія
Макаровича.
Селянська садиба - це хата, що стояла вікнами на вулицю та
господарські будівлі, комора, стайня, або сарай для худоби та
свиней, курник для домашньої птиці та клуня, покрівля якої
трималася на вкопаних стовпах (сохах). Все це було обнесене
лісовим тином, що створювало відчуття так званого замкнутого
подвір’я. Покрівля у всіх будівлях була переважно солом’яна.
Застосовували спосіб покриття зв’язаними снопиками колосками
вниз.
Хата у дідуся була побудована з дерева і мала невеличкі сіни,
кімнату де була зроблена велика піч з грубою ослінами і великим
столом і дві невеличкі кімнати з дерев’яними ліжками. В одній з них
жили мої батьки після одруження.
У дідуся була велика родина: 7 братів і сестра Машенька.
Найстарший брат Гриша? жив у Луганську, Микола в Білорусії, в
м.Мінську, був директором заводу. Григорій – в м. Харкові - часовий
майстер. Більше 20 років свого життя віддав розкопкам золота, за
що був засуджений і висланий в Сибір, де провів зі своєю дружиною
25 років, а діти самі жили в Харкові. Тільки в пенсійному віці
повернувся жити в Харків.
Яків, Пилип і Петро жили в Морочі.
За легендою моїм дідусям від пана Харитоненко дісталося 2
гектари землі за те, що вони врятували його сина, який чи тонув, чи
кінь поніс, а вони зупинили.
Землю брати поділили між собою, разом обробляли.
Все своє життя дід Сергій працював на мельниці. Разом зі своїми
братами Петром та Яковом на зручному, відкритому всім вітрам
місці, вони збудували великий млин (вітряк) з великими
дерев’яними крилами, що оберталися за вітром і мололи муку.
Зерно до них на мельницю возили з усіх навколишніх сіл:
Степанівки, Гуринівки, Васильовщини, Річок, Мар’янівки,
Сороківки, Бубликівки, Кандибів і навіть з Павлівок.
Мірошникам роботи вистачало, доводилось працювати і вдень, і
вночі.
В ті часи половина села була під паном, багато людей працювало
на панщині, але у моїх дідусів в усіх була земля і золоті руки, що
вміли робити все. Вони самі побудували собі будинки, меблі.
-1-

290.

Коли вступили до колгоспу, першими в районі зробили
електричне освітлення та придумали поїлки на фермі, щоб доярки
спокійно могли доглядати тварин.
Дід Пилип прожив 99 років. За своє життя не випив жодної чарки
горілки і не викурив жодної сигарки. Був сторожем в конторі
колгоспу. Фізично ніколи не працював, не вмів ні косити, ні пахати
землю, все робили наймити, а син у нього був голова колгоспу –
рано помер, бо любив випити.
Сімейне життя мого дідуся Сергія було не легким. Після
одруження довелось будувати собі хату, бо в батьковій йому не
вистачало місця. Побудувавши хату від тяжкої роботи підірвав
жолудок, став хворіти з молодих літ.
Народилися діти: старший Олексій, потім через 4 роки мій батько
Іван.
Якщо взяти Іванову життєву стежину, то можна подумати, що він
народився не для життя, а для страждань. Скільки йому довелося
пережити, що і ворогу не побажаєш. Коли виповнилося йому 3 роки
померла мати - Марфа. Батько одружився на іншій жінці, яку звали
Ганка. Вона була дуже скупа і жорстока. Дітей не любила, не давала
їм їсти. Старший Олексій з 7 років пас корову, любив дуже малювати.
Малював картини, пейзажі і навіть портрети… За роботу йому хоть
інколи мачуха давала поїсти, а от Івану ніколи не давала жодної
крихти хліба, ні каплі молока – вона хотіла, щоб він помер… не
впуськала в хату ночувати, спав з малечку під ночвами на коморі. А
їв те, що брат приносив не доївши сам. Да дід Пилип завжди давав
йому кусок хліба і кружку молока. Батько за роботою не бачив, що
мачуха робить з дітьми. А коли в неї народився свій син – Григорій,
то життя напів сироти стало зовсім нестерпним. Вся домашня
робота звалилася на дитячі плечі…
В кінці ділянки було сімейне кладовище, де була похована Марфа.
Мій батько з братом Олексієм бачили, як трактор руйнував могилу
матері, коли землю забирали в колгосп. Ця подія до кінця життя не
давала їм спокою. Пізніше батько про це написав вірш.
Григорій виріс, одружився, на Шурі, народилисяи: Наташа і Ліда,
живуть в Ленінграді і їх брат Петро жив з батьками в
Краснодарському краю, працював в совхозі “ім.Калініна”
Павловського району.
Батько їздив до нього раз у гості провідати мачуху, яка жалілася
на своє життя, хотів забрати її до себе в Морочу, але вона
відмовилась, сказавши, що багато поганого вона йому зробила, коли
був він малим, просила пробачення…
І він сказав, що на неї зла не держить, то життя було тоді тяжке…
-1-

291.

за допомогою трактора
-1-

292.

Вони знайшли своє небо

293.

294.

Сійте прекрасне, добре, вічне

295.

ВОНИ НЕ ПОСТАРІЮТЬ
В ОБІЙМАХ ЗЕМЛІ
Жива старина

296.

297.

298.

Метрика народження та
охрещення

299.

Дивовижниймікромир

300.

Частина 3
Мої прізвища

301.

302.

Додаток 1

303.

304.

Додаток 2

305.

Додаток 3

306.

307.

308.

Зміст

309.

Використані джерела
1. ДАСО
2. ДАХаО
3. pamyat naroda.ru
4. gwar.mil.ru
5. Ленченко В. Місто Лубни за планом 1746 року // Укр.
археогр. щоріч. К., 2012. Вип. 16–17;
6. ridni.org
7. ufolog.ru
8. lubnyrada.gov.ua
9. Переписная книга Сумских черкас 1671,
РГАДА фонд 210 опись 7а дело 57 , стр- 137-242

English Русский Правила