Діяльність поліцейських із числа груп превентивної комунікації щодо забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку

1.

Основи забезпечення публічної (громадської)
безпеки і порядку під час масових заходів
Тема №4. Діяльність поліцейських із числа
груп превентивної комунікації щодо
забезпечення публічної (громадської) безпеки
і порядку під час проведення масових заходів

2.

Література:
1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної
Ради (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
3. Про Національну поліцію: Закон України від 2 липня 2015 р.
4. Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію
територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України: Постанова
Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730.
5. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету
Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877.
6. Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні
правопорушення в органах поліції: наказ МВС України від 06.11.2015 року № 1376.
7.
Про
затвердження
Типового
положення
про
управління
організаційноаналітичного забезпечення та оперативного реагування головних
управлінь Національної поліції України в Автономній Республіці Крим та м.
Севастополі, областях, м. Києві: наказ МВС України від 22.01.2016 р. № 39

3.

8. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону:
Закон України від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради. – 2000. – №40. – С.
338. Зі змінами станом на грудень 2015 року.
9. Положення про Департамент превентивної діяльності Національної поліції
України: наказ Національної поліції України від 27 листопада 2015 року № 123.
10. Наказ МВС України від 10 жовтня 2004 р. № 1177 «Про затвердження Положення
про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в
системі Міністерства внутрішніх справ України».
11. Про утворення деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ:
Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 р. № 314.
Допоміжна:
1. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ [навч. посіб.] / [Чернєй
В.В, Константінов С. Ф., Братель С.Г. та ін..], під. заг. ред. Коваленка В.В. [5-те
вид.]. – К.: ПП «Дірект Лайн», 2014. – 408 с.
2. Адміністративна діяльність поліції у питаннях та відповідях : [навч. посіб.]
[Білик В. М., Константінов С. Ф., Олефір В. І., та ін.] – К. : Видавництво «Центр
учбової літератури», 2016. – 196 с.
3. Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції [навч. посіб.] / [Білик В. М.,
Братель С. Г., Константінов С. Ф. та ін.]. – К. : «Центр учбової літератури», 2016. –
336 с.

4.

1. Залучення працівників поліції із числа груп превентивної комунікації
під час забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку в ході
проведення масових заходів.
2018 року наказом Міністерства внутрішніх справ була затверджена
Концепція запровадження в діяльності органів та підрозділів Національної
поліції скандинавської моделі забезпечення публічної безпеки та порядку під
час проведення масових заходів. Йшлося насамперед про досвід Швеції та
Данії: ці країни першими у світі почали формувати «діалогові» підрозділи
поліції. За основу там узяли дослідження англійських психологів, які вивели
вдосконалену модель поведінки натовпу під впливом соціальної ідентичності.
Ключовими в роботі поліції діалогу є чотири принципи, яких тепер
дотримуються і в Україні: сприяти проведенню масових заходів, володіти
інформацією, комунікувати та застосовувати диференційований підхід.

5.

Сприяння проведенню масових заходів. Перше завдання комунікативного
відділу поліції — всіляко допомагати учасникам зібрання досягти кінцевої
мети. Скажімо, якщо вони хочуть поспілкуватися з представниками Офісу
Президента, поліція діалогу домовляється про це: до активістів виходять
співробітники відповідного органу та згідно зі своєю компетенцією
відповідають на питання.
Володіння інформацією. Щоб сприяти результативності заходу,
комунікативна група має попередньо зібрати інформацію про нього. Тільки
знаючи мету та проблеми громадян, їм можна допомогти.
Комунікація. Це основний принцип та інструмент поліції діалогу.
Співробітники підрозділу постійно перебувають на зв’язку з учасниками
масових заходів та спілкуються з ними до, під час і після події.
Диференційований підхід. Згідно з удосконаленою моделлю поведінки
натовпу він може бути контрольованим. Раніше українську поліцію вчили
протилежного: вплинути на велику кількість людей неможливо, тому краще
застосовувати силу відразу до всіх. Нова модель враховує те, що в юрбі
можуть бути жінки, діти, люди з інвалідністю, радикали та провокатори.
Останніх варто виявляти й ізолювати, щоб не вони не заважали проведенню
заходу.

6.

Еволюція діалогу
Коли поліція діалогу лише почала працювати в Україні, її співробітникам довелося вчитися
діяти в прискореному режимі. Другим містом, у якому з’явився такий підрозділ, стала
Одеса. До річниці травневої трагедії там проводилося багато акцій і демонстрацій. Торік
керівник Національної поліції в Одесі, оцінивши роботу підрозділу в Києві, запропонував
колегам створити комунікативну групу і в їхньому місті. Одеські поліцейські пройшли
відповідні тренінги та разом з киянами попрацювали на заходах. 2018-й став першим
роком, коли вдалося запобігти серйозним конфліктам і масовим заворушенням.
«Ми майже весь день відпрацювали на Куликовому полі, а потім ще ввечері — на ході
Національного корпусу, — згадує Вікторія Азарова. — Завчасно зустрілися з його
представниками і домовилися про певні моменти, маршрут та обмеження. Тоді вперше з
2014 року друге травня пройшло більш-менш спокійно».
Після Одеси поліцію діалогу запустили в Харкові, Львові, Івано-Франківську й інших містах.
Усюди новий підрозділ переймав напрацювання колег зі столиці: починав контактувати з
місцевими організаціями, знайомився з активістами. Крім того, налагоджував співпрацю з
Червоним Хрестом — щоб за потреби оперативно надавати екстрену медичну допомогу.
Коли європейські колеги бачили активність цих підрозділів, то не могли приховати подив.
У Чехії такі ж відділи формувалися близько десяти років. В українців стільки часу не було.

7.

Запобігти насильству
Співробітники поліції діалогу, які працювали в Києві під час Маршу рівності, часто були не
говіркими. Для більшості це була перша масштабна подія, адже в багатьох регіонах країни
групи комунікації тільки з’явилися. Тому великий акцент у своїй роботі поліція діалогу також
робить на навчання персоналу, тренінги та практику.
«Усі акції різні. Неможливо прописати єдиний алгоритм дій, — пояснює керівниця відділу
превентивної комунікації. — Зараз робота поліції спрямована на те, щоб не залучати всі
підрозділи одразу. Члени комунікативних груп здебільшого не показують силу. Ми працюємо в
натовпі, і тільки якщо потрібно ізолювати громадян, які провокують конфлікт, можемо в цьому
допомогти. Утім, у поліції діалогу немає спеціальних засобів — лише жилети, що дозволяють
нас ідентифікувати».
Навіть акцію та контракцію поліцейські починають розмежовувати в разі, якщо для цього є
підстави. Один з таких випадків трапився восени 2018 року — під час маршу до дня пам’яті
трансгендерів. Тоді захід тривав лише 15 хвилин, поки праворадикальні групи не застосували
проти опонентів сльозогінний газ. Учасники обох акцій перемішалися. Щоб не ризикувати
здоров’ям людей, поліція спільно з організаторами маршу вирішила швидко завершити захід:
евакуювати активістів у метро.
Через два роки після початку роботи поліції діалогу її вже впізнають у регіонах України.
Зокрема, кажуть: якщо на акції є група комунікації, подія мине спокійно.

8.

2. Основні правила ведення переговорів.
Під час спілкування з представниками засобів масової
інформації (далі – ЗМІ), працівник патрульної служби поліції не
повинен боятися вербального контакту з пресою, а навпаки, знати як
керувати ситуацією та розмовляти, що засвідчить високий рівень
підготовки та впевненість у своїх діях. Кожен співробітник патрульної
служби поліції так, підтверджуватиме, що нова патрульна служба
поліції, створена на засадах чесності та прозорості, підвищуватиме
рівень довіри.
Працівник поліції повинен керуватися такими правилами під час
спілкування з представниками ЗМІ:
Ввічливість та комфорт.
Ввічливість – це головний компонент співробітництва та засіб
контролювання ситуації, а в разі агресивного співрозмовника –
найефективніший засіб протидії.

9.

3. Етапи та стадії переговорного процесу. Оцінка ризиків.
Оцінка ризиків.
Процес оцінки ризиків передбачає збір та оцінку отриманої поліцейським
інформації з метою відповідного реагування та мінімізації ризиків (низьких,
середніх та високих) для всіх учасників ситуації.
Процес оцінки ризику повинен постійно змінюватися:
• залежно від розвитку ситуації;
• залежно від отримання додаткової інформації.
Оцінку ризиків можна проводити різними способами, залежно від ситуативних
чинників та від типу події (наприклад, заплановані події у порівнянні з подіями,
що розгортаються, та зі спонтанними подіями).
Першою складовою оцінки ризиків є «Ситуативні фактори». Ситуативні фактори
можуть змінюватися протягом усієї події, що, зі свого боку, вимагає безперервної
оцінки ризиків з належним урахуванням змін ситуації. Отже, ситуація
сприймається як постійно прогресуюча подія, яку зображено круговими стрілками
(див. рисунок 1.1.1). Деякі з цих факторів можуть підпадати під декілька
категорій (тобто навколишні умови, поведінка правопорушників, часовопросторове сприйняття ситуації поліцейським тощо).

10.

Навколишні умови. Можливі ситуації, коли умови довкілля можуть впливати на оцінку ситуації
поліцейським:
•погодні умови;
•освітлення;
•місцезнаходження;
•укриття, прикриття (маскування);
•біологічно небезпечні речовини / тілесні рідини організму.
Кількість осіб – правопорушників:
•співвідношення кількості поліцейських із кількістю осіб (правопорушників); •співвідношення
кількості поліцейських, що прибули на допомогу, з кількістю осіб (правопорушників).
Передбачуваний стан правопорушників:
•у стані алкогольного (наркотичного) сп’яніння;
антропометричні дані, погрози застосування фізичної сили чи завдання шкоди; •емоційний стан
особи. Інформація про особу ПР:
• дані щодо притягнення особи до кримінальної чи адміністративної відповідальності, репутація;
•продемонстровані навички та/або поведінка.
Час та відстань:
•можливість реагування;
•можливість збільшення (розриву) дистанції;
•можливість (шляхи) відступу.

11.

Ознаки загрози:
•ігнорування законних вимог (розпоряджень) поліцейського;
•повторювані запитання;
•агресивна стійка;
•намагання візуально обрати ціль для атаки.
Сприйняття ситуації є складовою частиною індивідуальної оцінки ризиків
поліцейським та залежить від досвіду, підготовки або її відсутності.
Сприйняття ситуації поліцейським здійснюється з урахуванням:
• особистої оцінки власних антропометричних даних, фізичної сили та загальної
фізичної підготовки;
• особистого досвіду;
• професійного досвіду (навички / здібності / підготовка);
• наявності страху / впевненості;
• статі особи (ПР);
• втоми.

12.

4. Деєслакація конфлікту.
Конфліктна ситуація – це діагноз хвороби під назвою "конфлікт". Оскільки
лише правильний діагноз дає надію на зцілення, необхідно докласти чимало
зусиль, щоб визначити його правильно.
Конфліктна ситуація в умовах конфліктної взаємодії переростає у конфлікт
за наявності ще одного елемента – інциденту. Інцидент – дія або сукупність дій
учасників конфліктної ситуації, провокуюче різке загострення суперечності та
початок боротьби між ними. Він демонструє учасникам наявність усвідомленої
проблеми, яка може вичерпатись, якщо під час інциденту опонентам вдається
вирішити свої проблеми. Особливим випадком є гострий конфлікт, завершенням
якого може стати загибель однієї із сторін або її каліцтво. Проте зазвичай
інцидент переростає в ескалацію – загострення конфліктної поведінки.
У процесі ескалації конфлікту кожна сторона зазнає певних соціальнопсихологічних і організаційних змін. До показників ескалації належать:
зростання лояльності й прихильності до групових цілей, відмову від будь-яких
поступок, застосування примусу до суперника, відчуття наростання тривоги і
кризи. Ескалація можлива за умов, коли: учасники конфлікту дотримуються думки
про необхідність інтенсивних дій для швидкого отримання бажаного результату;
сторони мають намір рішуче захищати свої інтереси і протистояти загрозі з зовні;
учасники конфлікту залучають до боротьби нових прихильників і супротивників
своїх цілей, і інше.

13.

Зацікавлена в деескалації сторона може вплинути на мотивацію
протилежної сторони шляхом зміни ставлення до конфлікту, а саме:
– переформулювання цілей з орієнтацією тільки на певні сегменти групи;
– підкреслення небажаності ескалації домагань;
– вибірковий характер примусу як засіб попередження ескалації конфлікту;
– попередження про значні витрати подальшої ескалації;
– звернення за підтримкою до третьої сторони, яка може сприяти
проясненню ситуації, налагодити канали комунікації, сприяти продовженню
конфлікту на нижчому рівні без зміни позицій його учасників і ін.
Завершення конфлікту. Можливі варіанти завершення конфлікту можна
представити у вигляді континууму, на одному кінці якого необхідно
помістити конфлікти, завершені в межах моделі "виграш-виграш" (коли
сторонам вдається вирішити проблему на взаємовигідній основі), а на
другому – конфлікти – завершені у варіанті "виграш- програш". Між цими
полюсами безліч різних варіантів завершення конфлікту на компромісній
основі, що відображають різний ступінь врегулювання або вирішення
виниклої суперечності.

14.

Істотний вплив на процес завершення конфлікту здійснює участь у
ньому третьої сторони.
Основні варіанти цієї участі такі:
– залучення третьої сторони у конфлікт може змінили його параметри
і можливий результат для всіх його учасників;
– третя сторона може стати союзником слабшого учасника конфлікту і
допомогти йому досягти компромісу;
– залежно від власних інтересів і за умови достатньої сили вона може
нав'язати учасникам конфлікту свої умови;
– третя сторона може виконувати нейтральну роль посередника і
сприяти завершенню конфлікту цивілізованими засобами.

15.

Для визнання наявності конфлікту необхідні три передумови:
перший учасник свідомо й активно діє в збиток іншому учасникові;
другий учасник усвідомлює, що вказані дії спрямовані проти його
інтересів; у зв'язку з цим він дає аналогічну відповідь
супротивникові.
У динаміці конфлікту виокремлюють такі періоди й етапи: латентний
період, прояв конфлікту, активний період, наслідки конфлікту.
Латентний період (передконфліктний), своєю чергою, охоплює
окремі етапи:
– виникнення об'єктивної проблемної ситуації;
– усвідомлення об'єктивної проблемної ситуації суб'єктами взаємодії;
– спроби сторін вирішити об'єктивну проблемну ситуацію
неконфліктними способами;
– виникнення передконфліктної ситуації;
– виникнення об'єктивної проблемної ситуації.

16.

Прояв конфлікту – це етап, коли обидва суб'єкти усвідомили
конфліктну ситуацію і готові почати активну конфліктну взаємодію.
Активний період часто називають конфліктною взаємодією або
власне конфліктом.
До нього належать: інцидент; ескалація конфлікту; збалансована
протидія; завершення конфлікту.

17.

Інцидент є першим зіткненням сторін, пробою сил, спробою за допомогою сили
вирішити проблему на свою користь. Якщо ресурсів, задіяних однією із сторін,
достатньо для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт
може обмежитись. Часто конфлікт розвивається далі як низка конфліктних подій.
Взаємні конфліктні дії здатні видозмінювати ускладнювати первинну структуру
конфлікту, привносячи нові стимули для подальших дій, боротьби і ін. Такий процес
одержав назву "ескалація конфлікту".
Фазу ескалації можна поділити на чотири етапи: початок ескалації; силова (не
обов'язково фізична) дія; загострення пристрастей і кульмінація. Початок ескалації –
різка інтенсифікація боротьби опонентів. Силова дія означає, що обидві сторони
сподіваються шляхом тиску і наполегливості спричинити зміну позицій опонента за
умов, коли ніхто не готовий добровільно поступитися. Загострення
пристрастей відбувається, коли образ "іншого" ще зберігається, але суб'єкт більше не
зважає на думки, відчуття, становище цього "іншого". В емоційній сфері домінує чорнобілий підхід. Все, що "не я" і "не ми", – погане і відкидається. Кульмінація –
абсолютизація негативної оцінки опонента і позитивної – себе. На карту ставляться
"священні цінності", всі вищі форми переконань і вищі моральні зобов'язання. Опонент
стає абсолютним ворогом, знецінюється до стану речі і позбавляється людських рис.
Збалансована протидія – етап, коли сторони продовжують протидіяти, проте
інтенсивність боротьби знижується. Сторони усвідомлюють, що продовження конфлікту
силовими методами не дає результату, але дії щодо досягнення згоди ще не
застосовуються.
Завершення конфлікту полягає у переході від конфліктної протидії до пошуку
вирішення проблеми і припинення конфлікту з будь-яких причин.

18.

Основні форми завершення конфлікту: вирішення, врегулювання,
загасання, усунення або переростання в інший конфлікт.
Постконфліктний період (наслідки конфлікту) охоплює два етапи:
часткову і повну нормалізацію відносин опонентів.
Часткова нормалізація відносин відбувається в умовах, коли
негативні емоції, що були в конфлікті, ще не зникли. Етап
характеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції.
Відбувається корекція самооцінок, рівнів домагання, ставлення до
партнера. Загострюється відчуття провини за свої дії в конфлікті.
Повна нормалізація відносин настає в разі усвідомлення сторонами
важливості подальшої конструктивної взаємодії.

19.

Дякую за увагу!