кпс 2

1.

ЗАСАДИ
КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ

2.

План лекційного заняття
1. Поняття
та
система
засад
кримінального провадження.
2. Загально-юридичні
засади
кримінального провадження.
3. Нормативний
зміст
загальнопроцесуальних засад кримінального
провадження.
4. Кримінальні процесуальні (галузеві)
засади
кримінального
провадження.

3.

Самостійна робота
1. Значення
засад
кримінального
провадження.
2. Винятки із засади рівності перед
законом і судом.
3. Винятки із засади забезпечення
права на свободу та особисту
недоторканність.
4. Винятки із засади невтручання у
приватне життя.
5. Свобода від самовикриття та право
не
свідчити
проти
близьких
родичів та членів сім’ї.

4.

1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ
Засади (принципи) кримінального процесу – це
закріплені в законі й панівні в державі політичні і
правові ідеї щодо завдань і способу здійснення
судочинства
в
кримінальному
провадженні,
які
визначають спрямованість і побудову кримінального
процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів,
порушення яких обов'язково тягне за собою скасування
вироку та інших рішень у справі.
Види засад кримінального провадження:
За юридичною силою джерела, у якому вони закріплені:
конституційні – закріплені в Конституції (головним
чином, у розділі II та в ст. 129);
спеціальні (інші) – закріплені в інших законах –
насамперед, в КПК України.

5.

Залежно від поширюваності на галузі права:
загально-правові (загально-юридичні) – діють у всіх
галузях права (наприклад, засада верховенства права),
але виявляють себе з певними особливостями в
кримінальному процесуальному праві;
міжгалузеві (загально-процесуальні) – діють у кількох
процесуальних галузях права (наприклад, засада
змагальності сторін та свободи в поданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості) і також особливим чином – у
кримінальному процесуальному праві;
галузеві (кримінальні процесуальні) – діють лише у
межах кримінального провадження (наприклад, засада
забезпечення права на захист).

6.

2. ЗАГАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРОВАДЖЕННЯ
Верховенство права (ст. 8 Конституції України, ст. 8
КПК України):
права і свободи учасників кримінального провадження
є найвищими цінностями;
права і свободи учасників визначають зміст і
спрямованість
діяльності
органів
досудового
розслідування, прокуратури, суду, а тому слідчий,
прокурор, суддя не вправі передавати функції щодо
здійснення кримінального провадження особам, які не
є службовими і не представляють компетентні
державні органи;
верховенство Конституції України, у якій закріплені
основні права людини (на свободу; недоторканність
тощо), над іншими законами;
доступність правосуддя для сторін кримінального
провадження;

7.

суд,
застосовуючи
положення
закону,
повинен
ураховувати цілі та намір законодавця, інтерпретуючи
його, виходячи з засади верховенства права;
справедливі досудова і судова процедури;
незалежність,
безсторонність
та
професіоналізм
слідчих, прокурорів, суддів;
юридична визначеність, однаковість слідчої та судової
практики і відкритість (транспарентність) судових
рішень;
ефективність судового захисту особи – учасника
кримінального провадження;
застосування засади з урахуванням практики ЄСПЛ.
Винятків із засади не передбачено.

8.

Законність (ст. 58 та п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції
України, ст. 9 КПК України):
всі учасники кримінального провадження зобов'язані
дотримуватися приписів законів, а для державних
органів і їхніх посадових осіб діє принцип «дозволено
тільки те, що передбачено законом»;
у разі конкуренції закону і підзаконних нормативноправових актів, якими регламентується порядок
кримінального провадження, підлягає застосуванню
закон; в разі конкуренції конституційних норм і норм
інших законів повинні застосуватися норми Конституції
України як такі, що мають найвищу юридичну силу;
при здійсненні кримінального провадження не може
застосовуватися закон, що суперечить КПК України;
якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, то
застосовуються відповідні положення міжнародного
договору;
застосування до кожного учасника кримінального
провадження
належної
(законної)
процедури
є
завданням кримінального процесу (ст. 2 КПК України);

9.

будь-яке порушення закону має бути усунене;
учасники
кримінального
провадження,
винні
у
порушенні закону, мають обов'язково понести за це
юридичну відповідальність;
істотне порушення вимог кримінального процесуального
закону та неправильне застосування закону про
кримінальну
відповідальність
є
підставами
до
скасування або зміни вироку судами апеляційної і
касаційної інстанцій (ст. 409 і ст. 438 КПК України);
якщо положення КПК не регулюють або неоднозначно
регулюють
питання
кримінального
провадження,
застосовуються
загальні
засади
кримінального
провадження (ч. 6 ст. 9 КПК України).
Винятків із засади не передбачено.

10.

Рівність перед законом і судом (ст. 24 Конституції
України, ст. 10 КПК України):
рівність громадян перед законом – під час досудового
розслідування, судового розгляду і перегляду рішень
суду до кожного із учасників застосовується одне й те ж
кримінальне і кримінальне процесуальне законодавство,
а кримінальне провадження як в окремих стадіях, так і
в цілому здійснюється у однаковому порядку;
рівність громадян перед судом – усі вони мають нести
відповідальність перед судами; ніхто із учасників
кримінального провадження не повинен зазнавати
обмежень чи користуватися привілеями за тими чи
іншими ознаками;
іноземці та особи без громадянства, що перебувають в
Україні на законних підставах, користуються тими
самими правами і свободами, а також несуть такі самі
обов'язки, як і громадяни України;

11.

суд не має права без належних на це правових підстав
ні обмежувати процесуальні права окремих учасників
судового розгляду, ні надавати пільги для використання
кимось із них додаткових прав;
у разі повідомлення про підозру народному депутату
України
і
судді
у
вчиненні
кримінального
правопорушення
вони
наділяються
однаковими
правами з іншими особами, яким повідомлено про
підозру, і на них покладаються такі самі обов'язки.

12.

Повага до людської гідності (ст. 11 КПК України):
забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує її гідність,
поводженню
чи
покаранню,
вдаватися
до
погроз
застосування такого поводження, утримувати особу у
принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують
її гідність;
під
час
провадження
слідчих
(розшукових)
дій
забороняється здійснення дій, небезпечних для життя і
здоров'я їх учасників;
освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної
особи, здійснюється особами тієї самої статі, за участю
понятих тієї самої статі, за винятком його проведення
лікарем і за згодою особи, яка освідується (ч. 2 ст. 241 КПК
України);
у разі необхідності запобігти розголошенню обставин, які
принижують гідність особи, слідчий суддя, суд може
прийняти
рішення
про
здійснення
кримінального
провадження у закритому судовому засіданні впродовж
усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2
ст. 27 КПК України);

13.

отримання доказів внаслідок катування, жорстокого,
нелюдського або такого, що принижує гідність особи,
поводження
або
погрози
застосування
такого
поводження є істотним порушенням прав людини і
основоположних свобод і тягне визнання судом доказів
недопустимими (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК України).
Винятки із засади:
терміном «катування» не охоплюються біль або
страждання, що виникли внаслідок лише законних
санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються
ними випадково;
право людини без її вільної згоди не бути підданою
дослідам (ч. 3 ст. 28 Конституції), може бути обмежене
під час проведення слідчого експерименту (ч. 1 ст. 240
КПК України).

14.

Забезпечення
права
на
свободу
та
особисту
недоторканність (ст. 29 Конституції України, ст. 12
КПК України):
кожен із учасників кримінального процесу має право на
свободу і особисту недоторканність;
під час кримінального провадження ніхто не може
триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим
у здійсненні права на вільне пересування через підозру
або
обвинувачення
у
вчиненні
кримінального
правопорушення інакше як на підставах та в порядку,
передбачених КПК України;
кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення
у вчиненні кримінального правопорушення або інакше
позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк
доставлений до слідчого судді для вирішення питання
про законність та обґрунтованість його затримання,
іншого позбавлення свободи та подальшого тримання;

15.

про затримання особи, взяття її під варту або
обмеження в праві на вільне пересування в інший
спосіб, а також про її місце перебування має бути
негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи
інших осіб за вибором цієї особи в порядку,
передбаченому КПК України;
кожному заарештованому чи затриманому має бути
невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи
затримання,
роз'яснено
його
права
та
надано
можливість з моменту затримання захищати себе
особисто та користуватися правовою допомогою
захисника;
кожен, хто понад строк, передбачений КПК України,
тримається під вартою або позбавлений свободи в інший
спосіб, має бути негайно звільнений;
затримання особи, взяття її під варту або обмеження в
праві на вільне пересування в інший спосіб під час
кримінального провадження, здійснене за відсутності
підстав або з порушенням порядку, передбаченого КПК
України, тягне кримінальну відповідальність (ст. 371 КК
України).

16.

Недоторканність житла чи іншого володіння особи
(ст. 30 Конституції України, ст. 13 КПК України, ст. 311
ЦК України):
кожному учаснику кримінального провадження гарантується
недоторканність житла та іншого його володіння;
ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння
особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною
згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали
слідчого судді;
не допускається проникнення до житла чи іншого володіння
особи, проведення у них огляду чи обшуку;
незаконні обшук, огляд чи інші дії, що порушують
недоторканність житла громадян, вчинені службовою особою,
тягнуть кримінальну відповідальність, передбачену ст. 365
«Перевищення влади або службових повноважень» КК України.
Винятки із засади:
проникнення до житла чи іншого володіння особи
допускається, але лише за вмотивованою ухвалою суду чи
слідчого судді;
у невідкладних випадках можливий інший, встановлений
законом, порядок проникнення до житла чи до іншого
володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

17.

Таємниця спілкування (ст. 31 Конституції України,
ст. 14 КПК України, ст. 306 ЦК України):
кожному
громадянинові
гарантується
таємниця
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції;
втручання у таємницю спілкування можливе лише на
підставі судового рішення у випадках, передбачених
КПК України;
інформація,
отримана
внаслідок
втручання
у
спілкування, не може бути використана інакше як для
вирішення завдань кримінального провадження;
ніхто, у тому числі посадові особи органів досудового
розслідування, прокуратури і суду, не мають права
розголошувати інформацію, що стала відомою їм з
кореспонденції;
порушення таємниці спілкування тягне кримінальну
відповідальність за ст. 365 КК України «Перевищення
влади або службових повноважень».

18.

Винятки із засади:
дозволяється втручання у приватне спілкування лише
за ухвалою слідчого судді за умов:
1) з метою запобігти злочинові;
2) з метою з'ясувати істину під час досудового
розслідування, якщо іншими способами одержати
інформацію неможливо;
3) за наявності загрози вчинення насильства або інших
протиправних дій щодо осіб, взятих під захист (за
письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб);
4) за наявності рішення слідчого судді.

19.

Невтручання у приватне життя (ст. 32 Конституції
України, ст. 15 КПК України, ст.ст. 270, 271, 301 ЦК
України):
ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та
поширювати інформацію про приватне життя особи без
її згоди;
інформація про приватне життя особи, отримана в
порядку, передбаченому КПК України, не може бути
використана інакше як для виконання завдань
кримінального провадження;
кожен, кому наданий доступ до інформації про
приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню
такої інформації;
у разі необхідності запобігти розголошенню відомостей
про особисте та сімейне життя особи слідчий суддя, суд
може прийняти рішення про здійснення кримінального
провадження у закритому судовому засіданні впродовж
усього судового провадження або його окремої частини
(ч. 2 ст. 27 КПК України);

20.

КПК України встановлює заборону на допит певних осіб
як свідків (ч. 2 ст. 65 КПК України);
заборонено
розголошувати
дані
досудового
розслідування (ст. 222 КПК України); відкривати
матеріали
досудового
розслідування
дозволено
обмеженому колу осіб – представникам сторін,
потерпілому (ст. 290 КПК України);
учасники кримінального провадження не можуть
розраховувати на захист у порядку цивільного чи
господарського судочинства шляхом подання позовів
про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у
вироках та інших судових рішеннях, а також у
постановах органів досудового розслідування, висновках
судових експертиз.

21.

Недоторканність права власності (ст. 41 Конституції
України, ст. 16 КПК України, ст. 321 ЦК України):
усі учасники кримінального провадження – суб'єкти права
власності – є рівними перед законом;
речовий доказ, який був наданий стороні кримінального
провадження
або
нею
вилучений,
повинен
бути
якнайшвидше повернутий володільцю. У разі втрати чи
знищення стороною кримінального провадження наданого
їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю
таку саму річ або відшкодувати її вартість;
у разі визнання особи виправданою суд повинен ухвалити
рішення про поновлення в правах, у тому числі майнових, а
також щодо речових доказів;
якщо кримінальне провадження закривають слідчий або
прокурор за результатами досудового розслідування у
порядку ст. 284 КПК України, то у постанові вони, зокрема,
повинні вирішити майнові питання;
цивільно-правовою підставою припинення права власності
під час кримінального провадження є конфіскація майна.
Право власності може бути припинене в інших випадках,
встановлених законом (задоволення судом цивільного
позову, інші майнові стягнення (ч. 4 ст. 374 КПК України).

22.

Винятки із засади:
позбавлення або обмеження права власності під час
кримінального провадження здійснюється лише на
підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в
порядку, передбаченому КПК України;
допускається тимчасове вилучення майна без судового
рішення на підставах та в порядку, передбачених КПК
України;
під час досудового розслідування законом передбачено
тимчасовий доступ до речей і документів, що є
власністю громадян (гл. 15 КПК України), тимчасове
вилучення майна (гл. 16 КПК України), арешт майна
(гл. 17 КПК України) лише з дозволу слідчого судді.

23.

Доступ до правосуддя та обов'язковість судових
рішень (ст. 55 Конституції України, ст. 21, ч. 2 ст. 30
КПК України):
відмова у здійсненні правосуддя не допускається;
спори про підсудність між судами не допускаються;
кожному
учаснику
кримінального
провадження
гарантується право на:
справедливий розгляд та вирішення справи в розумні
строки;
розгляд та вирішення справи незалежним судом;
розгляд та вирішення справи неупередженим судом;
вирок та ухвала суду, що набрали законної сили, є
обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на
всій території України;
кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої
інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків;
отримання
особою
доступу
до
правосуддя
у
кримінальному провадженні не позбавляє її права
доступу до інших засобів правового захисту.
Винятків із засади не передбачено.

24.

3. НОРМАТИВНИЙ ЗМІСТ ЗАГАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ
ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду
своїх доказів і у доведенні перед судом їх
переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України,
ст. 22 КПК України):
ніхто не може бути суддею у власній справі;
розмежування у суді 3 кримінальних процесуальних
функцій (обвинувачення, захисту і правосуддя);
виконання кожної із функцій органами, незалежними
один від одного;
рівність прав сторін і підтримання судом рівного
становища сторін протягом всього кримінального
провадження;
панівне становище суду;
заборона на вирішення судом з власної ініціативи
спірних питань, що виникають між сторонами;

25.

суду забороняється виходити за межі пред’явленого
обвинувачення;
передбачена
законом
можливість
потерпілого
і
обвинуваченого скористатися допомогою представника
і захисника своїх прав;
сторони кримінального провадження мають рівні права
на реалізацію своїх процесуальних прав, передбачених
законом;
суд створює необхідні умови для реалізації сторонами
їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних
обов'язків.
Винятків із засади не передбачено.

26.

Безпосередність дослідження
документів (ст. 23 КПК України):
показань,
речей
і
правильне і справедливе вирішення кримінальної справи
може бути забезпечене тільки в тому випадку, коли суддя
сприйме інформацію не з чужого голосу, а, насамперед, - із
джерела відповідної інформації, тобто з’ясує обставини
кримінального провадження із доказів, отриманих із
«перших рук»;
суд повинен слухати справу у незмінному складі від
початку до кінця (ст.ст. 319-320 КПК України);
письмові матеріали досудового розслідування мають для
судового розгляду попередній характер;
не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в
показаннях, речах і документах, які не були предметом
безпосереднього дослідження суду;
суд, до якого кримінальна справа направлена за
підсудністю, зобов’язаний розпочати судовий розгляд
спочатку;
сторона
обвинувачення
зобов’язана
забезпечити
присутність
під
час
судового
розгляду
свідків
обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту
на допит перед судом;

27.

дослідження обставин справи відбувається шляхом
судоговоріння;
всі учасники судового розгляду спілкуються із судом
усно;
письмові матеріали обов’язково оголошуються.
Винятки із засади:
матеріали, отримані під час досудового розслідування,
можуть бути оголошені в судовому засіданні, але лише з
метою пред’явити свідкам їхні попередні свідчення;
склад суду може змінюватися, але суддя, який вступає у
справу замість того, що вибув, повинен мати право на
безпосереднє дослідження показань, речей, документів,
досліджених до його вступу;
можуть не досліджуватися у судовому засіданні докази
щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, якщо з
цим погодилися учасники судового провадження (ч. 3
ст. 349 КПК України);

28.

за письмовими матеріалами досудового розслідування
можуть бути ухвалені судові рішення у кримінальних
провадженнях щодо кримінальних проступків, якщо
прокурор звернувся до суду з обвинувальним актом та
клопотанням
про
розгляд
його
у
спрощеному
провадженні (ст.ст. 381-382 КПК України);
суд вправі затвердити угоду про примирення або про
визнання винуватості під час підготовчого судового
засідання, у якому не відбувається дослідження
обставин кримінального правопорушення і перевірки їх
доказами (ст. 474 КПК України);
суд
має
право
доручити
органу
досудового
розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії (ч.ч.
3-5 ст. 333 КПК України);
за рішенням суду апеляційне провадження може бути
проведене у письмовій формі без безпосереднього
дослідження доказів.

29.

Забезпечення права на оскарження процесуальних
рішень, дій чи бездіяльності (ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129
Конституції, ст. 2 Протоколу № 7 до ЄКПЛ, ст. 14
МПГПП, ст. 24 КПК України):
кожному
гарантується
право
на
оскарження
процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду,
слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку,
передбаченому КПК України;
гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що
стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом
вищого рівня в порядку, передбаченому КПК України,
незалежно від того, чи брала така особа участь у
судовому розгляді;
оскарженими можуть бути процесуальні рішення, дії чи
бездіяльність
лише
осіб,
наділених
владними
повноваженнями
на
здійснення
кримінального
провадження;
оскаржувати рішення, дії і бездіяльність дозволяється
протягом усього періоду кримінального провадження.

30.

Винятки із засади:
не можуть бути оскаржені в апеляційному або в
касаційному порядку судові рішення, які не входять до
встановлених КПК України переліків (ст. 392 та ст. 424
КПК України);
законодавець встановлює обмеження на оскарження
рішень з питань, з яких між сторонами досягнуто згоди,
або обвинувачений погодився на вирішення їх судом.

31.

Диспозитивність (п. 4 ч. 3 ст. 129, ч. 1 ст. 63 Конституції
України, ст. 26 КПК України):
сторони кримінального провадження є вільними у
використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених
КПК України;
відмова
прокурора
від
підтримання
державного
обвинувачення
тягне
закриття
кримінального
провадження, крім випадків, коли потерпілий виявив
бажання підтримувати обвинувачення замість прокурора;
слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні
вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд
сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України;
кримінальне
провадження
у
формі
приватного
обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви
потерпілого. Відмова потерпілого (його представника) від
обвинувачення є безумовною підставою для закриття
кримінального
провадження
у
формі
приватного
обвинувачення.
Винятків із засади не передбачено.

32.

Гласність і відкритість судового провадження та його
повне фіксування технічними засобами (п. 7 ч. 3 ст.
129 Конституції України; ст. 10 Загальної декларації прав
людини, ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ; ч. 1 ст. 14 МПГПП; ст. 27 КПК
України):
усі судові засідання повинні відбуватися відкрито за
деякими винятками;
учасники судового провадження, а також особи, які не
брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд
вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи
обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на
отримання в суді як усної, так і письмової інформації
щодо результатів судового розгляду та у праві на
ознайомлення
з
процесуальними
рішеннями
й
отримання їх копій;
право перебувати у залі судового засідання;
заборона на «безликих суддів»;
право на інформування про час і місце судового
засідання;

33.

кожен, хто присутній в залі судового засідання, може
вести стенограму, робити нотатки, використовувати
портативні аудіозаписуючі пристрої;
розмір зали для судового засідання повинен бути
достатньо великим для розміщення глядачів, а зала –
обладнаною принаймні як звичайна зала судових
засідань та відповідними технічними засобами;
судове рішення, ухвалене у відкритому судовому
засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий
розгляд відбувався у закритому судовому засіданні,
судове рішення проголошується прилюдно з пропуском
інформації, для дослідження якої проводилося закрите
судове засідання та яка на момент проголошення
судового рішення підлягає подальшому захисту від
розголошення.
Винятки із засади:
пов’язані
із
необхідністю
закритого
розгляду
кримінальної справи (ч. 2 ст. 27 КПК України).

34.

Розумні строки (ст. 6 ЄКПЛ; ст. 28 КПК України):
особа, проти якої висунуто обвинувачення, не повинна
протягом тривалого часу чекати, доки воно буде
остаточно
вирішене
обвинувальним
чи
виправдувальним вироком суду;
право на розгляд кримінальної справи щодо себе
упродовж розумного строку виникає у особи в момент,
коли компетентний суб’єкт (слідчий, прокурор) вручає
особі офіційне повідомлення про підозру;
прискорення розгляду справи не повинно мати
наслідком зниження якості її розгляду;
строки розгляду кримінального обвинувачення мають
бути адекватними ситуації кримінального провадження;
у кримінальному процесуальному законодавстві України
встановлені
конкретні
(формалізовані)
строки
досудового розслідування – час від моменту висунення
обвинувачення
(повідомлення
про
підозру)
до
передавання
його
державним
обвинувачем
(прокурором) до суду;

35.

для визнання строку розгляду обвинувачення як
розумного чи нерозумного беруть проміжок часу,
обмежений моментами висунення обвинувачення і його
остаточного розгляду судом, що має бути відображено у
рішенні суду відповідної інстанції, котре набрало
чинності;
забезпечення дотримання розумних строків під час
досудового розслідування покладається на прокурора,
слідчого суддю, а у судових стадіях – на відповідну
судову колегію;
критеріями оцінювання розумності строку розгляду
кримінального
обвинувачення
є:
складність
кримінальної справи (значна кількість епізодів злочинної
діяльності,
обвинувачених,
потерпілих;
вчинення
злочинів у різних регіонах держави; кількість і характер
процесуальних дій, необхідних для встановлення
обставин злочину, тощо); поведінка особи, яка вважає
що це її право було порушене; поведінка органів
державної влади (насамперед суду).

36.

Мова, якою здійснюється кримінальне провадження
(ст. 10 Конституції України; ст. 9 Європейської хартії
регіональних мов або мов меншин; ст.ст. 7, 29 КПК
України; ст.ст. 14, 15 Закону України «Про засади
державної мовної політики» від 3 липня 2012 року тощо):
кримінальне провадження здійснюється державною
мовою;
сторони, які беруть участь у справі, подають до суду
письмові процесуальні документи і докази, викладені
державною мовою;
сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають
процесуальні документи державною мовою;
особа
повідомляється
про
мотиви
арешту
чи
затримання і про підозру у вчиненні кримінального
правопорушення державною мовою або будь-якою
іншою мовою, якою вона достатньо володіє для
розуміння суті підозри у вчиненні кримінального
правопорушення;

37.

слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують
учасникам кримінального провадження, які не
володіють чи недостатньо володіють державною
мовою, право вчиняти усні процесуальні дії рідною
мовою або іншою мовою, якою вони володіють,
користуючись послугами перекладача у встановленому
процесуальним законодавством порядку;
судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по
суті, надаються учасникам кримінального провадження
у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони
володіють;
Винятки із засади :
поряд із державною мовою при проведенні досудового
розслідування та прокурорського нагляду закони
передбачають використання регіональних мов або мов
меншин України, інших мов.

38.

4. КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ (ГАЛУЗЕВІ) ЗАСАДИ
КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
Презумпція
невинуватості
та
забезпечення
доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17
КПК України):
ніхто не зобов’язаний доводити свою винуватість у
вчиненні злочину або меншу винуватість, або наявність
обставин, що виключають кримінальну відповідальність
особи;
обов’язок доведення винуватості особи покладено на
слідчого,
прокурора,
а
у
справах
приватного
обвинувачення – на потерпілого чи його представника;
заборонено перекладати обов’язок доведення на
обвинуваченого, домагатися його показань шляхом
насильства, погроз та інших незаконних заходів;
обвинувачення не може ґрунтуватися на засадах,
одержаних
незаконним
шляхом,
а
також
на
припущеннях;

39.

усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться
на її користь;
недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні
злочину означає його невинуватість і тягне за собою
закриття кримінального провадження на досудовому
слідстві і постановлення виправдувального вироку в
стадії судового розгляду;
факт притягнення особи до участі у справі як
підозрюваної, обвинуваченої, обрання щодо неї
запобіжного заходу не повинні розцінюватися як доказ
її винуватості;
до офіційного визнання особи винуватою у вчиненні
злочину з нею не можна поводитися як з такою, а
також публічно стверджувати, що ця особа є
злочинцем.
Винятків із засади не передбачено.

40.

Заборона
двічі
притягувати
до
кримінальної
відповідальності за одне і те саме правопорушення
(ст. 61 Конституції України; ст. 19 КПК України):
кримінальне провадження підлягає негайному закриттю,
якщо стане відомо, що за тим самим обвинуваченням
існує вирок суду, який набрав законної сили, або
постановлена ухвала суду про закриття кримінального
провадження за тим самим обвинуваченням (п. 6 ч. 1
ст. 284 КПК України);
постанови слідчого, прокурора є обов’язковими для
виконання фізичними та юридичними особами, прав,
свобод чи інтересів яких вони стосуються (ч. 7 ст. 110
КПК України), а вирок або ухвала суду, які набрали
законної сили, є обов’язковими для осіб, які беруть
участь у кримінальному провадженні, а також для усіх
фізичних та юридичних осіб, органів державної влади
та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб і
підлягають виконанню на всій території України (ст. 533
КПК України);

41.

на
початку
розслідування
слідчий
зобов’язаний
перевірити наявність вже розпочатих досудових
розслідувань
щодо
того
самого
кримінального
правопорушення. У разі встановлення наявності таких
слідчий повинен передати матеріали розслідування тому
слідчому, який вже розпочав провадження (ч. 4 ст. 218
КПК України);
заборона повторного притягнення до кримінальної
відповідальності за одне і те саме правопорушення
стосується і випадків, коли судові рішення були
ухвалені за результатами спрощеного провадження
(дізнання) за кримінальними проступками (гл. 25 КПК
України).
Винятків із засади не передбачено.

42.

Забезпечення права на захист (ч.ч. 1, 2 ст. 59, ч. 2
ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України; ст. 20 КПК
України тощо):
підозрюваний, обвинувачений має право:
1) надати усні або письмові пояснення з приводу підозри
чи обвинувачення;
2) збирати і подавати докази;
3) брати особисту участь у кримінальному провадженні;
4) користуватися правовою допомогою захисника;
5) реалізовувати інші процесуальні права, передбачені
КПК України;
слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов’язані
роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому його права
та забезпечити право на кваліфіковану правову
допомогу з боку обраного ним або призначеного
захисника;
у випадках, передбачених КПК України та/або законом,
що регулює надання безоплатної правової допомоги,
підозрюваному, обвинуваченому правова допомога
надається безоплатно за рахунок держави;

43.

участь
у
кримінальному
провадженні
захисника
підозрюваного, обвинуваченого не звужує процесуальних
прав підозрюваного, обвинуваченого;
забезпечення права знати, в чому він підозрюється чи
обвинувачується;
забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого знати
підстави застосування запобіжного заходу;
надання можливості брати активну участь у дослідженні
обставин
справи
під
час
провадження
слідчих
(розшукових) дій в досудовому провадженні і в суді;
забезпечення
права
заявляти
клопотання
про
витребування і дослідження доказів, що мають значення
для справи;
забезпечення права на ознайомлення з усіма матеріалами
кримінального
провадження
під
час
досудового
розслідування, після його закінчення і заявлення
клопотань про доповнення розслідування.
Винятків із засади не передбачено.

44.

Публічність (ст. 25 КПК України):
обов’язки слідчого, прокурора:
1) розпочати кримінальне провадження в кожному
випадку
виявлення
ознак
кримінального
правопорушення і вжити передбачених законом
заходів
до
встановлення
події
кримінального
правопорушення та осіб, винних у його вчиненні;
2) встановити всі суттєві обставини, зібрати і перевірити
всі необхідні докази незалежно від клопотань
учасників провадження;
3) за наявності відповідних підстав надати певний
процесуальний статус тим чи іншим його учасникам;
4) забезпечення прав всіх учасників кримінального
провадження;
заборони на здійснення кримінального провадження у
випадках, коли в них з’являються інші, крім публічних,
інтереси.

45.

Винятки
із
засади
публічності
визначаються
положеннями засади диспозитивності:
кримінальне
провадження
у
формі
приватного
обвинувачення слідчий, прокурор не вправі розпочати
без заяви потерпілого про вчинення кримінального
правопорушення (ст. 477 КПК України);
у разі досягнення угоди під час досудового розслідування
прокурор негайно направляє обвинувальний акт до суду.
У прокурора є право відкласти направлення до суду
обвинувального акта з угодою до отримання висновку
експерта або завершення проведення інших слідчих
(розшукових) дій, необхідних для збирання та фіксації
доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або
які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди
для їх результату у разі відмови суду в затвердженні
угоди (ч. 1 ст. 474 КПК України).