11 Франція

1.

Франція в 1920-1930-х роках
План
1. Франція після Першої світової війни
2. Франція у 1920-1930 рр.
3. Прояви економічної депресії у Франції.
4. Прихід до влади і політика уряду Народного
фронту
Д/з: Ст. 58-64

2.

1. Франція після Першої світової війни

3.

Франція найбільше постраждала від І світової війни:
1,4 млн. французів вбито та 750 тис. поранено.
Втрачено > 11 % працездатного населення.
Знищено 25% національного багатства.
Зруйновано 10 найрозвинених департаментів, дороги.
Фінанси підірвані – Франція втратила 40 % закордонних
інвестицій у Росії, Туреччині та Австро-Угорщині,
заборгувала велику суму Великій Британії та США.
На 1921 р. пром. виробництво становило 55%,
а с/г – 77% від рівня 1913 р.
Погіршилося матеріальне становище населення.
Зросла кількість осіб, що потребують соціального захисту
(інваліди, біженці, безробітні, демобілізовані з армії…)

4.

Позитивний вплив війни на економіку Франції:
Військове виробництво збільшило загальний промисловий
потенціал країни.
Створення нових промислових районів (Південний,
Центральний, Південно-Західний, нових підприємств –
Рено, Сітроен) та відновлення зруйнованих збільшило
внутрішній ринок промисловості.
Зростають новітні галузі виробництва: авіаційна,
автомобільна, хімічна та електротехнічна.
Повернення Ельзасу та Лотарингії, сприяло швидкому
розвитку металургії (зросли запаси вугілля на 40 %,
залізної руди - удвічі, потужність металургійної
промисловості - на 75 %).
Країна швидко перетворювалася з аграрноіндустріальної країни в індустріально-аграрну.

5.

6.

Уряд Ж.Клемансо ухвалив два важливі закони,
котрі деякою мірою розрядили напруженість:
встановили 8-год робочий день, а профспілки отримали
право на укладення колективного договору.
Використавши патріотичне піднесення, уряд зумів
перенести невдоволення людей в стан очікування ними
кращих часів і сподівань, коли всі проблеми буде
вирішено за рахунок «бошів», тобто Німеччини.
Головними у зовнішній політиці Клемансо були
завдання закріпити здобуту перемогу і придушити
більшовизм в Росії.

7.

8.

2. Франція в 1920-1930 рр.

9.

10.

З 1924 p. у Франції стабілізація й розвиток економіки на
основі зростаючої політичної стабільності та відновлення
демократії. Франція в 1924-1930 рр. за темпами
промислового розвитку поступалася тільки США.
Причини високих темпів промислового розвитку:
•отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок
золотом),
• використанням саарського вугілля та
лотарингської руди,
•наявністю дешевої робочої сили в колоніях,
•іноземний туризм – Франція перетворилася на своєрідну
Мекку для туристів.

11.

У 1926 р. уряд «Національного єднання» на чолі з
Р.Пуанкаре у внутрішній політиці першочерговим
завданням поставив фінансове оздоровлення.
Було вперше введено допомогу з безробіття. У 1928 р.
запроваджено пенсії для низькооплачуваних
професій, допомоги з інвалідності та хвороби за
рахунок підприємців, у країні припинилося зростання
цін і вартості життя.
У зовнішній політиці Франція відмовилася від
жорсткого курсу стосовно Німеччини й приєдналася
до «плану Дауеса». Було встановлено дипломатичні
відносини із СРСР. Уособленням нового курсу Франції
в зовнішній політиці стала боротьба в Лізі Націй за
відмову від війни як засобу політики.

12.

3. Прояви економічної депресії у Франції.

13.

14.

Найсильніше постраждали легка промисловість і с/г.
Зросли інфляція та державний дефіцит.
Економічна криза у Франції створила підґрунтя для
зміцнення праворадикальних сил національноконсервативного характеру, у яких деякі дослідники
вбачають зародки фашистського руху.
Такі особливості таїлися в природі французького
суспільства, якому притаманні демократизм і
багатопартійність.
Однак цей рух не об’єднався в партію. Окремі
воєнізовані організації (ліги) – «Вогняні хрести»,
«Французька дія», «Патріотична молодь», «Фесо»

15.

16.

4. Прихід до влади і політика уряду Народного
фронту

17.

6 лютого 1934 р. представники праворадикальних
сил національно-консервативного характеру
організували демонстрацію своїх загонів,
протестуючи проти корупції у владі й виступаючи за
запровадження сильної влади в країні. Поліція відкрила
вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено.
Уряд Даладьє негайно подав у відставку.

18.

Відповіддю на активізацію правих сил стало
утворення лівими партіями «Народного фронту».
Причини утворення:
• Недопущення до влади профашистських сил.
• Вихід з економічної кризи та депресії.
• Забезпечення соціально-економічного розвитку
Учасники:
• Соціалістична партія.
• Комуністична партія.
• Радикальна партія.
• Профспілки.
• Антифашистські організації французької інтелігенції

19.

14 липня 1935 р. партії, що об’єднувалися в цю
коаліцію, провели спільну демонстрацію, очолену
Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст) та
Едуард Даладьє (радикал).
У січні 1936 р. було оприлюднено програму
«Народного фронту».
У квітні 1936 р. «Народний фронт» здобув перемогу
на парламентських виборах (330 із 612 місць) у і
сформував свій уряд, який очолив Л. Блюм.
Комуністи вирішили не входити в уряд, але обіцяли
йому підтримку в парламенті.

20.

Вибори 1936 р.
57%

21.

22.

У 1936 р. парламентом і урядом «Народного фронту»:
• заборонено воєнізовані ліги,
• запроваджено 40-год. робочий тиждень, двотижневі
оплачувані відпустки,
• урегульовано розгляд конфліктів між роботодавцями
і працівниками,
• підвищено зарплати, пенсії і допомогу з безробіття,
встановлено контроль держави над Національним
банком і залізницями,
• затверджнго вищі закупівельні ціни на с/г
продукцію для підтримки селян.

23.

Економічне становище Франції почало
погіршуватися. Зростаючі державні витрати призвели
до зростання податків, спаду виробництва, девальвації
франка, «втечі капіталів» за кордон, що відразу
позначалося на темпах економічного зростання.
З середини 1937 р. після відставки уряду Л. Блюма згортання соціальних програм і перехід до політики
жорсткої економії.
Між партіями «Народного фронту» посилилися
протиріччя (криза коаліції)

24.

У квітні 1938 р. французький уряд очолив радикал
Е.Даладьє, який закликав до співробітництва всі партії.
У зовнішній політиці саме Е. Даладьє та британський
прем’єр-міністр Н. Чемберлен підписали Мюнхенську
угоду, схваливши цим розчленування А. Гітлером
Чехословаччини.
У жовтні 1938 р. розпад «Народного фронту»
Уряд Даладьє посилює подальше державне регулювання
(керована економіка). Політика «диригентства» мала
позитивний вплив на розвиток господарства –
у 1939 р. Франція досягла докризового рівня економіки.
Однак початок Другої світової війни зупинив економічні
реформи Е. Даладьє.