434994

1.

-

2.

Офіційно-діловий стиль мовлення - інструмент для ефективної
комунікації в державних, політичних, громадських й економічних
установах, а також у законодавстві та у сфері управління
адміністративно-господарською діяльністю.
Здебільшого цей стиль можна зустріти в писемній формі, а саме в
документах.
Позаочі діловий стиль мовлення називають нетворчим. Але це досить
упереджена думка. Ділове мовлення також творче, але по-своєму. Усна
та писемна форма цього мовлення вражає структурністю й
функціональністю. Бути влучним у висловлюванні та зрозумілим
абсолютно всім без двозначних прочитань - ще та творча робота!
У діалогах діловий стиль вирамається бесідами та дискусіями а також
телефонними розмовами офіційного характеру Звідно, такі діалогу
потребують дотримання культури ділової комунікаци

3.

Розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої
мови, тісно пов'язаний із розвитком державності. Утвердження й
розвиток офіційно-ділового стилю умовно можна поділити на кілька
періодів:
I період – X–XIII ст. Одним із найяскравіших взірців офіційно-ділової
мови цього періоду є оригінальний звід світських законів Ярослава
Мудрого "Руська правда".
II період – у XIV–XV ст. Найяскравішою пам'яткою офіційно-ділового
мовлення цього часу є Литовський статут – зведення законів
феодального права, яке діяло у Великому князівстві Литовському (1529,
1566, 1688 pp.). Зауважимо, що упродовж XIV – XVII ст. українська
писемно-літературна мова була також мовою державного діловодства у
Молдавському князівстві.

4.

III період становлення офіційно-ділового стилю – кінець XVI – І
пол. XVII ст. Документи (акти) цього періоду відзначені наявністю
формуляра, що дає можливість відрізнити скарги від розпоряджень чи
повідомлень державної влади тощо. До чіткої структури актів входили:
а) заголовок, у якому сконденсовано основний зміст; 6) початковий
протокол документа; в) основна частина; г) закінчення. Яскравою
пам'яткою ділового письма цього період також є "Реєстр всього війська
Запорізького", створений гетьманською канцелярією 1649 р.
IV період – II пол. XVII – І пол. XVIII ст. Застосування офіційноділового стилю української мови було обмежене за часів Речі
Посполитої. Проте і в цей період, не пориваючи зв'язку з попередніми
традиціями, набувала все більшого поширення ділова актова мова.
Дослідження мови грамот, дипломатичних документів, зокрема
канцелярії Б. Хмельницького, свідчить про вироблення певних
трафаретів (зачинів і завершень), а також специфічної термінології, які
успадкувало сучасне українське офіційно-ділове мовлення.

5.

V період – II пол. XVIII ст.– поч. XX ст. Приєднання до Росії, скасування
гетьманства поклали край українській державності, що позбавляло
українську літературну мову можливості здійснювати важливі суспільні
функції й вільно розвивати такі свої стилі, як офіційно-діловий,
науковий, публіцистичний.
VI період – XX ст.– XXI ст. Після возз'єднання українських земель у
складі УНР, а потім УРСР українська літературна мова під впливом
давніх традицій та кращих зразків тогочасної художньої літератури
попри політику русифікації виробила власні функціональні стилі дня
всіх галузей різноманітної мовної практики.

6.

-
• чітка організація тексту – поділ на
параграфи, пункти, підпункти;
• переважання інфінітивних, неособових
дієслівних форм ( ухвалити, заслухати,
подається, організвоується тощо);
• прямий порядок слів;
Найголовніші ознаки – документальність (кожен
офіційний папір повинен мати характер документа),
стабільність, високий ступінь стандартизації, лаконізм,
точність,
сувора
регламентація
тексту,
майже
цілковита відсутність емоційності та образності і будьякого вияву індивідуальності автора.
Особливості мовного оформлення офіційно-ділового
стилю, зумовлені специфікою його використання.
• типове вживання ускладнених речень,
нанизування кількох підрядних тощо;
• висока
частотність
уживання
абстрактних іменників на –ість, ання
(розпорядження, стягнення, чинність,
організованість, недоторканість і под.).
.

7.

• використання
• наявність
великої
• використання
слів
спеціальних термінів
кількості скорочень,
лише
у
прямому
–
абревіатур
значенні,
без
мовних
штампів,
та
кліше,
складноскорочених
канцеляризмів
слів;
(напр.,
• відсутність
розпорядження,
високі
договірні
сторони,
відповідно
до
згідно
розпорядженням
тощо);
• не
засобів
образності;
протокол,
...,
з
фразеологізмів;
• відсутність
використовуються
метафори,
гіперболи, елементи
емоціональності
просторіччя,
висловлювань.
жаргонні слова.

8.

Як і сам офіційно-діловий мовний стиль, його підстилі мають власну сферу застосування, межі якої
визначаються метою й умовами ділового спілкування.
Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді
Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.
Дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційноділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних
заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо.
Адміністративно-канцелярський — використовується в професійновиробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної
кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

9.

Документ – це засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі
інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумову діяльність людини.
Документ має правове і господарське значення, зокрема може служити писемним
доказом, також є джерелом різноманітних відомостей довідкового характеру.
ВИМОГИ ДО ДІЛОВИХ ПАПЕРІВ
1. Ділові папери складаються за єдиною формою.
2.Діловим паперам властива ясність, точність, стислість викладу.
3.Числівники
пишуться
цифрами,
за
винятком
грошових
документів
(рахунок,
розписка, доручення).
4. Особовий займенник ВИ, як форма ввічливого офіційного звертання до однієї особи,
пишеться з великої букви.
5. Порядок слів у простих реченнях прямий.
6.Часто вживаються неповні і безособові речення із значенням наказовості (необхідно
сприяти, доручити членам гуртка).

10.

Автобіографія — життєпис особи, складений нею самою. Цей документ
складають від першої особи, але не варто зловживати займенником я.
Значення особи краще передавати особовими закінченнями дієслів
(закінчив, вступила тощо.).
В автобіографії повідомляють про найважливіші події життя, трудову
діяльність.
Заголовок (назву документа) записують посередині рядка з великої
літери.
Традиційно документ починають із формулювання: «Я, Остапенко
Артем
Ігорович,
народилася...»
народився»,
«Я,
Петренко
Оксана
Василівна,

11.

В автобіографії мають значення такі відомості:
прізвище, імʼя та по батькові особи, яка її склала;
дата народження;
місце народження;
місце проживання;
навчання;
трудова діяльність;
короткі відомості про склад сімʼї.
У кінці автобіографії
треба
ліворуч зазначити
дату, а праворуч
поставити підпис.
Кожне нове повідомлення записують з абзацу. Автобіографію треба
писати від руки. реквізити автобіографії:
назва документа,
текст;
дата написання документа;
підпис.

12.

В залежності від змісту службові листи поділяються на наступні:
• Інформаційні – в яких керівництовом чи органами влади і управління різних рівнів розсилаються
матеріали офіційного характеру. У них можуть міститися нормативні документи, правила
поведінки, додатки тощо. Такі листи підписуються керівником.
• Листи повідомлення – зазвичай направляються юридичними особами та індивідуальними
підприємцями на адресу своїх партнерів, клієнтів чи держструктур. Вони сповіщають про зміни,
що
відбулися,
наприклад:
зміну
адреси
розташування,
платіжних
реквізитів,
наявності
заборгованості, призупинення дії і т.п
• Листи-запити
–
направляються
з
наміром
отримання
інформації,
офіційних
даних
або
документів.
• Листи-сповіщення – інформують про майбутні заходи і запрошують до участі. У них вказується
місце, час проведення, програма і організаційні моменти. Підписуються відповідальною особою.
• Листи-прохання – поширений вид ділового листування. Ці послання використовуються при
зверненні однієї організації до іншої з проханням надання послуги, узгодження дій, отримання
відомостей про товар тощо.

13.

14.

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання паперівів, грошей, товарів та
ін., завірений підписом одержувача.
Види розписок:
• Приватні (особа отримує цінності від особи);
• Службові (особа — представник установи — отримує
цінності від цієї або іншої установи).
Основні вимоги до оформлення розписки:
1. Має довільну форму.
2.Дата пишеться за таким зразком: 15 квітня 2008 року.
3.Грошові суми зазначаються цифрами, а в дужках —
словами. Наприклад: …у сумі 500 (п’ятсот) грн.

15.

Основні реквізити розписки:
• Назва виду документа (розписка).
• Посада, прізвище, ім’я та по батькові того,
хтодаєрозписку.
• Посада, прізвище, ім’я та по батькові того, кому
дається розписка.
• У чому конкретно дано розписку (обов’язково
слід указати точне найменування матеріальних
цінностей, предметів та ін.).
• Дата і підпис одержувача цінностей