Освітня політика в Україні та Великобританії

1. Освітня політика в Україні та Великобританії.

Підготував:
Студент 107 групи
Факультету філософської освіти і науки
Рущиц Андрій Юрійович

2. Зміст

1. Освітня політика в Україні
1.1 Стратегічні завдання реформування освіти в Україні
1.2 Основні напрями освітньої політики в Україні
1.3 Фактори, що зумовлюють та визначають вектор розвитку державної політики в освіті України
1.4 Основні тенденції розвитку державної освітньої політики в Україні на сучасному етапі
1.4.1 Демократизація освітнього простору
1.4.2 Децентралізація освіти
1.4.3 Технологізація освітнього процесу
2. Основні напрями освітньої політики у Великобританії
2.1 Нові підходи в організації навчального процесу у Великобританії
2.1.1 Варіантність програм у системі освіти Великобританії
2.1.2 Модульно-блокова система побудови програм
2.1.3 Підготовка фахівців будь-якої сфери здійснюється в тісному співробітництві з усіма
секторами професійної освіти
2.2 Популяризація професійної освіти
3. Експертний аналіз освітньої політики в Україні та Великобританії
Висновки
Список джерел та літератури

3. 1. Освітня політика в Україні

За Законом України «Про освіту», освіта розглядається як
пріоритетна сфера соціально-економічного розвитку
суспільства.
Головна мета державної політики у сфері освіти відповідно до
Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ
століття») полягає у визначенні стратегії розвитку освіти в
Україні на перспективу ХХІ століття, створенні життєздатної
системи безперервного навчання й виховання для досягнення
високих освітніх рівнів, забезпеченні можливостей постійного
духовного самовдосконалення особистості, формуванні
інтелектуального та культурного потенціалу нації.

4. 1.1 Стратегічні завдання реформування освіти в Україні

– відродження і розбудова національної системи освіти як
найважливішої ланки;
– виховання свідомих громадян, формування освіченої,
творчої особистості, забезпечення пріоритетного розвитку
людини, відтворення й трансляції культури й духовності в усій
різноманітності вітчизняних та світових зразків;
– виведення освіти на рівень розвинутих країн світу шляхом
докорінного реформування її концептуальних, структурних та
організаційних засад; подолання монопольного становища
держави в освітній сфері через створення на рівноправній
основі недержавних навчально-виховних закладів; глибокої
демократизації традиційних навчально-виховних закладів;
формування багатоваріантної інвестиційної політики у галузі
освіти.

5. 1.2 Основні напрями освітньої політики в Україні

Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ ст. (2002р.), при
визначенні мети державної політики щодо розвитку освіти наголошено, що
основними її напрямами є: «створення умов для розвитку особистості і
творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління
людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя,
оберігати і примножувати цінності національної культури та
громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну,
демократичну, соціальну державу як невід’ємну складову європейської та
світової спільноти». У доктрині підкреслюється значення освіти для
формування цінностей громадянського суспільства, а також необхідність
виховувати в молоді почуття належності до європейської та світової
цивілізацій. Важливим, також, є положення про те, що держава повинна
забезпечувати виховання особистості з демократичним світоглядом, яка
орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки,
підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється, є
конкурентоспроможною на ринку праці.

6. 1.3 Фактори, що зумовлюють та визначають вектор розвитку державної політики в освіті України

зовнішні (науково-технічний прогрес, зміни
соціально-економічного стану країни, характер та
особливості управління суспільством, розвиток
науки та теорії управління, соціально-політичні
фактори, світовий контекст розвитку освіти);
внутрішні чинники (зміна освітньої парадигми,
розвиток школи).

7. 1.4 Основні тенденції розвитку державної освітньої політики в Україні на сучасному етапі

Демократизація;
Децентралізація;
Технологізація освітнього процесу або практична
спрямованість навчання.

8. 1.4.1 Демократизація освітнього простору

Передбачає ліквідацію монополії держави на освіту, перехід
до громадсько-державної освітньої системи, автономність
навчальних закладів та розширення прав педагогічних
працівників, перехід від педагогіки репресивної до педагогіки
партнерства і співпраці.
Сучасна система управління освітою в Україні визначена як
державно-громадська, яка має враховувати регіональні
особливості та тенденції до зростання автономії навчальних
закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Така
модернізація управління передбачає перерозподіл функцій і
повноважень між центральними та місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та
навчальними закладами.

9. 1.4.2 Децентралізація освіти

Сьогодні Україна шукає шляхи модернізації системи освіти та управління
нею. Одним з напрямів реформування галузі, власне, і є децентралізація,
тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів
управління до нижчих. Державні органи управління розробляють
найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні та районні органи
спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових,
матеріальних, організаційних проблем.
Тому в Україні акцент на пріоритетність освітніх питань в державній
політиці постійно визначається всіма гілками влади. Доказом розуміння
важливості ролі освіти є розробка та прийняття «Національної доктрини
розвитку освіти» як головного документа, що визначає стратегічні
напрями розвитку освіти, а також «Проект Національної стратегії
розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки». Сратегія розвитку змісту
освіти полягає в тому, що вона виступає одночасно інструментом та
засобом реалізації загальнонаціональних інтересів і пріоритетів
держави.

10. 1.4.3 Технологізація освітнього процесу

Формування нової системи освіти в Україні, яка орієнтована
на входження у світовий освітній простір, вимагає істотних
змін у педагогічній теорії та практиці навчально-виховного
процесу. Зокрема, переходу на технологічний рівень і
всебічне розширення освітніх інновацій. Сучасний фахівець,
щоб бути конкурентноспроможним на ринку праці, змушений
постійно розширювати та поглиблювати набутті знання,
підвищувати свою кваліфікацію, отримувати нові спеціалізації,
а інколи й змінювати напрямок освіти.
Прикладом технологізації освітнього процесу в Україні є
впровадження електронного журналу у ВНЗ та викладання
інформатики в школі, починаючи з молодших класів.

11. 2. Основні напрями освітньої політики у Великобританії

Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення
освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні:
шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян
країни, так і для іноземців.
Налагодити постійні зв'язки та забезпечити
кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
Компілювати та накопичувати документацію і
статистичний матеріал з питань освіти.
Співробітництво в сфері вищої освіти.
Популяризація професійної освіти.
Демократизувати освіту, впроваджувати однакові
вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти.

12. 2.1 Нові підходи в організації навчального процесу у Великобританії

Варіантність програм, вільний вибір основних
дисциплін і предмету дослідження в рамках
програми;
Модульно-блокова система побудови програм;
Підготовка фахівців будь-якої сфери здійснюється
в тісному співробітництві з усіма секторами
професійної освіти.

13. 2.1.1 Варіантність програм у системі освіти Великобританії

Забезпечує учням можливість виконання різноманітних
інтелектуальних операцій і використання отриманих
знань під час вирішення навчальних завдань.
Надає можливість реалізації індивідуальних навчальних
планів забезпечується модульно-блоковою системою
побудови програм.
Очевидним достоїнством освітньої системи
Великобританії є її виняткова гнучкість. І в школі, і в
університеті є можливість за своїм уподобанням
вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того – при
бажанні вибрані предмети і напрямки можна замінити.

14. 2.1.2 Модульно-блокова система побудови програм

Така навчальна програма містить послідовні блоки:
інформаційний, тестово-інформаційний (перевірка
засвоєного), корекційно-інформаційний (у випадку
невірної відповіді – додаткове навчання),
проблемний (вирішення завдань на основі
отриманих знань), блок перевірки та корекції.
Блокове й модульне навчання виникло в результаті
розвитку ідей програмування в навчанні.

15. 2.1.3 Підготовка фахівців будь-якої сфери здійснюється в тісному співробітництві з усіма секторами професійної освіти

Цей фактор значно підвищує престиж інститутів і
коледжів вищої освіти, що традиційно вважалися
установами «нижчої ступіні». Зазначені вище
тенденції приводять до відносної уніфікації
навчальних планів і програм на рівні змісту освіти.
Такий підхід цілком відповідає нинішньої стратегії як загальноєвропейської, так і національної досягти високого рівня підготовки фахівців у всіх
сферах.

16. 2.2 Популяризація професійної освіти

Актуальність завдань обумовлена змінами в
характері соціальної політики європейських
держав в останні роки. Англійський варіант реформ
був названий переходом від «welfare» до
«workfare», тобто від турботи держави про
добробут громадянина до турботи про те, щоб
громадянин мав роботу і сам забезпечив собі
добробут». За таких умов значення професійної
освіти зростає. Зростає й турбота держави про ці
освітні аспекти.

17. 3. Експертний аналіз освітньої політики в Україні та Великобританії

Враховуючи вищесказане, можна зробити
висновок, що Україна, в своїй освітній політиці
останніх років, намагається максимально
наблизитись до освітньої політики країн
Євпропейського Союзу. Про це свідчить схожість
принципів освітньої політики України та
Великобританії (демократизація освітнього
простору, підвищення рівня технічного й наукового
забезпечення).

18.

Для розбудови освітньої політики в Україні потрібно
перейняти досвід Великобританії у таких питаннях:
Організація підготовки фахівців до професії
(збільшення практичної підготовки і зменшення
теоретичної, для конкурентності на ринку праці);
Впровадження системи грантів (зменшиться
навантаження на бюджет країни і зросте здорова
конкуренція між абітурієнтами);
Забезпечення варіативності навчальних програм
(збільшить можливість прояву учнями індивідуальних
якостей в тій чи іншій науковій діяльності);
Перехід до «дитиноцентризму» (допомогти дитині
пізнати себе, розвинутись на основі її сильних боків і
здібностей);

19.

Розвинути демократизацію освітнього простору
(надати повну автономію університетам, включаючи
написання освітніх програм);
Активне впровадження новітніх технологій в
навчальний процес (у контексті нових соціокультурних
вимог до освіти і вчителя, фахівці освітньої галузі,
неодмінно, повинні володіти новітніми технологіями,
серед яких провідне місце посідають інформаційнокомп’ютерні);
Впровадження національних стандартів що визначають
навички, уміння, знання та компетентність працівників,
яких вимагає роботодавець, відповідно потребам
сучасної економіки, політики та суспільних відносин (це
допоможе студенту визначитись з дисциплінами, при їх
виборі, а університетам, при створенні освітніх
програм).

20. Висновки

Безумовно, беззаперечними ознаками розвитку людства, на
сьогодні, є глобалізаційні та інтеграційні тенденції, які охопили
всі сфери життя. Сьогодні Україна стоїть на шляху
впроваження власної політики та стратегії розвитку, які
невід’ємно повязанні зі світовими тенденціями та визначають
освіту як найбільш пріоритетну сферу життєдіяльності.
Формування державної політики в галузі освіти зумовлене
змінами соціально-економічного стану, характером
суспільства та його особливостями. Зокрема, стан системи
освіти залежить від виваженої освітньої політики,
компетентності державницьких рішень та правильно
розставлених акцентів у визначенні стратегічних пріоритетів.
На даному етапі розвитку, освітня політика має розвиватися
на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з
урахуванням досягнень міжнародного співробітництва в
освітній сфері.

21. Список джерел та літератури

1. Абрамова Т. Чисто английское образование / Т. Абрамова // Народное образование. – 2007. – № 1. – с.200-204.
2. Алексєєва О. В. Сучасні тенденції виховання та освіти в розвинених країнах світу / О. В. Алексєєва // Педагогіка і
психологія. – 2004. – № 3. – С. 119.
3. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період
радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу [Текст] /
Андрущенко В.П. – К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. – 498 c.
4. Берека В.Є. Актуальні проблеми управління освітою [Текст] / В.Є.Берека, І.М. Щоробура. - Хмельницький : Вид-во
ХГПА, - 2006. – 147 с.
5. Вульфсон Б.Л. Мировое образовательное пространство на рубеже веков [Текст] /Б.Л.Вульфсон. - М.: Изд-во Моск.
Психол.-социал. ин-та,- 2006. – 235 с.
6. Гуманітарна політика Української держави в новітній період [Текст]: моногр. / за ред. С.І.Здіорука.-К.: НІСД, - 2006.
– 403 с.
7. Дзвінчук Д.І. Освіта в історико-філософському вимірі: тенденції розвитку та управління [Текст]: моногр. / Д.І.
Дзвінчук. – К.: ЗАТ «Нічлава», 2006. – 378 с.
8. Канаев Н.М. Глобализация и высшее образование. Взгляд из ЮНЕСКО [Текст] / Н.М. Канаев // Философия
образования. – 2005. – № 1(12). – С. 26-31.
9. Кремень В.Г. Освіта в контексті сучасних соціокультурних змін [Текст] / В.Г. Кремень // Філософія освіти: наук.
часопис. – 2008. – № 1-2 (7). – С. 15-21.
10. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи) [Текст] / В.Г. Кремень. –
К.: Грамота, 2003. – 216 с.
11. Макбурни Г. Глобализация как политическая парадигма высшего образования сегодня [Текст] / Г. Макбурни //
Высшее образование сегодня. – 2001. – № 1. – 46-55 с.
12. Сучасна освітня система у Великій Британії [Текст] : научное издание / Л. Кнодель // Наукові записки. Серія:
Педагогіка. – Тернопіль, 2004. – № 5’2004. – С. 200-205.