Лекція 6 Гематологічні дослідження

1. ОСНОВИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
кафедра фізіології, імунології і біохімії з курсом цивільного захиcту та медицини
ОСНОВИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ
ГЕМАТОЛОГІЧНІ
ДОСЛІДЖЕННЯ
Лектор:
к.б.н., ст. викладач
Добродуб Інга Валеріївна
Рівень розвитку лабораторної діагностики визначає якість медичного обслуговування

2.

1. Склад і функції крові.
2. Загальні відомості про кровотворення.
3. Еритропоез. Морфологія еритроцитів,
функції та діагностична роль.
4. Лейкопоез. Морфологія клітин
гранулоцитарного і агранулоцитарного
ряду, функції та діагностична роль.
5. Тромбопоез. Морфологія тромбоцитів,
функції та діагностична роль.
6.
Сучасні
методи
дослідження
гематологічних показників.

3.

ГЕМАТОЛОГІЯ
Гематологія – клінічна дисциплина, яка займається вивченням будови і функцій системи крові
(безпосередньо крові, органів кровотворення і кроверазрушения) в нормі та при патології, причини і механізми
розвитку хвороб крові, а також розробляє методи діагностики, лікування і профілактики даних захворювань.
До основних гематологічних захворювань належать:
Анемії (вторинні та набуті) складають групу захворювань, що характеризуються зменшенням у крові заг. кількості
еритроцитів та рівня гемоглобіну або змінами в його структурі. Можуть виникати внаслідок порушень утворення еритроцитів,
підвищення рівня їхнього розпаду або втрат при
кровотечах (апластичні, гемолітичні, В12-, фолієво-,
залізодефіцитні анемії та ін.).
Геморагічні захворювання виявляються в
схильності до кровотеч унаслідок порушень гемостазу і
зумовлюються зниженням кількості тромбоцитів у крові
або їхньою неповноцінністю (тромбоцитопенії та
тромбоцитопатії), розладами в системі зсідання крові
(гемофілії та ін. вроджені і набуті коагулопатії),
патологією судин. стінки (хвороба Рандю–Ослера).
Гемобластози – пухлини, що розвиваються з
клітин кровотвор. та лімфатич. тканин. Серед них
виділяють лейкемії – пухлини кровотвор. тканини з
первин. локалізацією в кістк. мозку (гостра та хронічна
мієлоїдні лейкемії, гостра та хронічна лімфоїдні
лейкемії та ін.); лімфоми – пухлини лімфатич. тканини
(лімфома Годжкіна, негоджкінські лімфоми).

4.

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ КРОВІ
Клінічний аналіз крові являє собою кількісне та якісне визначення гематологічних параметрів, що надає
цінну інформацію, орієнтуючи на коректне виконання подальших цілеспрямованих специфічних лабораторних
тестів.
Загальний аналіз крові належить до базових аналізів, який включає визначення кількості форменних
елементів крові (еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів), гемоглобіну, гематокриту, лейкоцитарної формули та
швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ).
Лейкоцитарна
формула
–
це
розширений підрахунок різних фракцій
лейкоцитів у абсолютних та відсоткових
значеннях:
нейтрофілів,
лімфоцитів,
моноцитів, еозинофілів та базофілів.
Окремо
існують
показники
еритроцитів: середній об’єм еритроцитів
(MCV),
середня
концентрація
Hb
в
еритроцитах (MCH), ширина розподілу
еритроцитів (RDW-SD), ширина розподілу
еритроцитів по об’ємі (RDW-CV) та
тромбоцитів: середній об’єм тромбоцитів
(MPV), коефіцієнт крупних тромбоцитів (PLCR), тромбокрит (PCT).

5.

СКЛАД КРОВІ
Кров – є рідкою тканиною, складовою внутрішнього середовища організму, яка безперервно циркулює
по судинній системі. Загальна кількість крові в організмі людини коливається в межах 1/11- 1/13 від загальної
маси тіла (біля 7%) і складає в абсолютних цифрах 4,5 – 5,0 л.
Умовно кров ділять на дві частини:
формені елементи (лейкоцити, еритроцити,
тромбоцити) – 40-45% і плазму – 55-60%.
Плазма (міжклітинна речовина) – безколірна,
в’язкувата рідина, яка містить білки, жири,
вуглеводи, мінеральні речовини, гормони,
ферменти.
Склад крові здорової людини відносно
постійний. Мають місце лише незначні
фізіологічні коливання, пов’язанні зі статтю,
віком, кліматичними умовами.
Різні відхилення від нормального
функціонування організму призводять до змін
у складі крові, тому її дослідження грає
важливу роль в діагностиці захворювань.

6.

ФУНКЦІЇ КРОВІ
Кров виконує дуже важливі і різноманітні функції:
транспортна – кров переносить гази, поживні речовини, продукти
обміну речовин, електроліти, гормони;
дихальна – гемоглобін еритроцитів переносить кисень від легень до
тканин організму, а вуглекислий газ – від тканин до легень;
поживна – транспорт основних поживних речовин від органів травлення
до тканин організму;
підтримання водного балансу тканин – залежить від концентрації солей
(особливо Nа) і кількості білка в крові та тканинах, а також від проникливості
судинної стінки;
регуляція температури тіла – здійснюється за рахунок фізіологічних
механізмів, що дають змогу швидко перерозподіляти кров у судинному руслі;
захисна функція – в крові наявні антитіла, ферменти, спеціальні білки,
формені елементи, які знешкоджують бактерії та продукти їх життєдіяльності;
підтримка гемостазу – властивість крові є її здатність до зсідання, що
захищає організм від крововтрат;
регуляторна функція – через кров відбувається нейрогуморальна
регуляція;
видільна функція – через кров відбувається виділення кінцевих
продуктів обміну речовин.

7.

КРОВОТВОРЕННЯ
Гемопоез (кровотворення) – процес утворення і розвитку клітин крові, який приводить до
утворення зрілих клітин периферичної крові.
Утворення і розвиток клітин крові відбувається в кровотворних органах: кістковому мозку, тимусі,
селезінці і лімфатичних вузлах, які представляють єдину кровотворну систему.
Головним органом кровотворення є червоний
кістковий мозок. Розрізнюють ембріональний і
постембріональний гемопоез.
Функції червоного кісткового мозку: кровотворна;
участь в імунологічних процесах і в боротьбі з
інфекцією; участь в синтезі кісток, оновленні кісткової
тканини; участь в білковому, жировому, вуглеводному та
мінеральному обмінах; депо крові.
Кількість клітин в дорослої людини є сталою
величиною. Після вичерпання строку життя клітини
крові руйнуються в ретикуло-ендотеліальній системі. В
фізіологічних умовах процеси кровотворення і
кроворуйнування знаходяться в суворій координації, яка
забезпечується
регуляторними
механізмами
(гуморальним, гормональним, нервовим). Все це
забезпечує постійність клітинного складу крові.

8.

СТОВБУРНІ КЛІТИНИ
Процес кровотворення можна виразити у вигляді схеми, в якій клітини розташовані у певній
послідовності, яка основана на ступені їх дозрівання.
В основі генеологічного дерева всіх клітинних елементів
крові лежить поліпотентна стовбурна клітина – гемоцитобласт
–
морфологічно
схожа
на
лімфоцит.
Основними властивостями стовбурових клітин
є здатність до проліферації (клітинного
ділення) з подальшою
диференціацією (розвитком) у
певному напрямку. Більшість
стовбурових клітин
перебувають у стані спокою і
лише 10% активні (діляться).
Стовбурні кровотворні
клітини мають унікальну
властивість –
поліпотентність, тобто
властивість
диференціюватись в усі
лінії гемопоезу.

9.

ЕРИТРОПОЄЗ
Еритропоез – це утворення і розвиток клітин еритроцитарного ряду. Основна функція еритропоезу –
синтез і накопичення гемоглобіну в цитоплазмі клітин еритроїдного ряду. Утворення еритроцитів є
кінцевою стадією еритропоезу. Еритроцити становлять основну масу формених елементів крові, що
циркулює.
В нормальних умовах еритропоез у дорослої людини відбувається лише в плоских кістках (ребрах,
груднині, кістках тазу, черепа і хребців). Встановлено, що процес дозрівання еритроцитів відбувається під
впливом еритропоетину – гормону білкової природи, який належить до глікопротеїнів. Він виробляється
переважно нирками і сприяє перетворенню клітин – попередників еритроцитів (клас ІІІ) в еритробласти і
подальшій їх диференціації в еритроцити.
Еритроцити розвиваються з клітин попередників і на ранніх стадіях формування в
них чітко виявляється ядро. По мірі дозрівання
в еритроцитах накопичується гемоглобін, який
утворюється в результаті ферментативних
реакцій. Перед тим як потрапити в кровоток,
клітини втрачають ядро – за рахунок екструзії
(витискання) або розчинення ферментами. В
деяких
випадках
(крововтрати,
анемії)
еритроцити утворюються швидше, ніж в нормі,
і в цих випадках в кровоток можуть потрапляти
незрілі форми, які містять ядро.

10.

Особливістю номенклатури клітин цього ряду є закінчення «бласт» у всіх
ядромістких елементів незалежно від ступеню зрілості. Клітини нормобластичного
ростка відрізняються ще однією особливістю – чіткою субординацією по розміру:
кожна слідуюча генерація клітин (по зрілості) менше попередньої.
Родопочатковою клітиною еритроцитарного ряду є еритробласт – клітина
IVкласу. Діаметр клітини 20-25 мкм, форма округло-овальна, ядро займає більшу
частину цитоплазми, має ніжну структуру хроматину ядра, містить 1-4 нуклеоли.
Цитоплазма забарвлена в інтенсивно синій колір (ультрамаринова) з зоною
просвітлення навколо ядра (перинуклеарна зона просвітлення).
У процесі дозрівання клітин забарвлення змінююється з блакитного на
рожевий, після на червоний за рахунок зменьшення зберігання у клітині РНК та
ДНК та накоплення гемоглобіну.
Пронормобласт – наступна стадія розвитку клітин цього ряду, відрізняється
від еритробласта меншими розмірами, грубішою структурою хроматину ядра і
відсутністю нуклеоли.
Нормобласт - наступна стадія розвитку клітин. Залежно від ступеня
насиченості
гемоглобіном
нормобласти
поділяють
на
базофільні,
поліхроматофільні та оксифільні. На цій стадії відбувається гемоглобінізація
цитоплазми і, в зв’язку з цим, колір цитоплазми змінюється з базофільного на
оксифільний.
На стадії окифільного нормобласта відбувається виштовхування ядра і
клітина перетворюється на ретикулоцит.

11.

РЕТИКУЛОЦИТИ
Ретикулоцит - це молодий еритроцит який втратив ядро, але ще має базофільний компонент ретикулум
(кислий колоїд РНК), який виявляється при суправітальному (прижиттєвому) забарвленні. Ретикулоцити мають
здатність долати кістково-мозковий бар’єр і випливати у периферичну кров, де дозрівають за 6-24 години і
перетворюються на зрілі еритроцити. Кількість ретикулоцитів відображає швидкість продукції еритроцитів в
кістковому мозку, дає уявлення про ступінь активності еритропоезу.
Нормальна кількість ретикулоцитів у дорослої людини коливається в межах 0,2-1,2%.
Підрахунок кількості ретикулоцитів
Принцип методу заснований на виявленні зернисто-сітчастої субстанції
еритроцитів при суправітальному забарвленні розчином брильянтового крезилового
синього з подальшим підрахунком їх кількості у мазку крові на 1000 еритроцитів.
Брильянтовий крезиловий синій є фарбником, оптимізованим для
мікроскопічного підрахунку ретикулоцитів в периферичній венозній крові. Метод
передбачає використання свіжих та не зафіксованих еритроцитів. Оскільки кількість
ретикулоцитів в периферичній крові відображають еритропоетичну активність, тому
підрахунок ретикулоцитів одна з найбільш істотних процедур в гематологічній
діагностиці.
Ретикулоцити є ювенальними червоними клітками, що містять частки
базофільних рібонуклеопротеїнів. Даний матеріал вступає в взаємодію з
брильянтовим крезиловим синім, формуючи блакитний з чорним осад, що
складається із зерен та ниток. Більшість незрілих ретикулоцитів мають кількість
нечіткого матеріалу, в якому можна виділити лише деякі крапки та нитки.

12.

ЕРИТРОЦИТИ
Еритроцит (нормоцит) – зріла клітина еритроцитарного ряду, складає основну масу формених елементів
крові. Це округло - овальні клітини, у вигляді двояковвігнутого диску, з невеликим просвітленням у центрі і
кільцеподібним потовщенням по краю. Застосовуються методи підрахунку еритроцитів в автоматичних
гематологічних аналізаторах та в камері Горяєва.
Завдяки дисковидній двояковвігнутій формі,
клітина має велику поверхню, пластичність і
здатність до деформації мембрани, що дозволяє їй
проходити через капіляри діаметром 2-4 мкм.
Здатність
до
деформації
обумовлена
особливостями клітинного скелету і структури
мембрани.
Мембрана
еритроцитів
напівпрониклива, має складний подвійний шар
фосфоліпідів,
в
який
вмонтовані
білки
глікопротеїни, вуглеводна частина яких утворює
надмембранний шар – глікокалікс.
Тривалість життя еритроцитів становить
90-120 днів. В нормі еритроцити руйнуються в
селезінці, печінці та кістковому мозку клітинами
системи фагоцитуюцих мононуклеарів.

13.

ЕРИТРОЦИТИ
В організмі існує рівновага між процесами еритропоезу та
процесами гемолізу. Динамічна рівновага цих процесів відібражається
терміном еритрокінез.
Кількість еритроцитів в 1 літрі крові становить у нормі - для
чоловіків 4,0-5,6 1012/мкл, для жінок – 3,7-5,0 1012/мкл - за Міжнародною
системою одиниць (СІ).
Кількість еритроцитів у крові залежить від денного атмосферного
тиску. На їх кількість впливають вік, стать, фізичні та емоційні
навантаження, положення тіла, концентрація крові, сходження на висоту.
Підвищення вмісту еритроцитів у крові називається еритроцитозом
або еритремія. Кількість еритроцитів збільшується при низькому
атмосферному тиску, підйомі на висоту, м'язовій роботі, емоційному
збудженні, при великій втраті організмом води.
Зменшення кількості еритроцитів у крові – еритропенія, що часто
супроводжує анемії. Спостерігається після крововтрати та внаслідок
посиленої руйнації еритроцитів або зниженого їх утворення – справжня
анемія. Хибна анемія обумовлена наявністю надмірної кількості води у
кров'яному руслі.

14.

ФУНКЦІЇ ЕРИТРОЦИТІВ
Найважливіша біологічна функція еритроцитів
полягає в тому, що вона є посередниками між атмосферою
і тканинами організму. В легенях еритроцити поглинають
кисень і з допомогою кольорової частини гемоглобіну –
гемохромогену – транспортують його по артеріальній
системі в усі ділянки тканин, віддаючи кисень клітинам. У
тканинах еритроцити з допомогою білкової частини
гемоглобіну – глобіну – захоплюють вуглекислоту і
транспортують її венозними шляхами через легені в
атмосферу.
Отже, еритроцити – це клітини, що рухаються по кровоносних судинах з поживними речовинами, а
також відпрацьованими газами; це по суті величезна поверхня, що несе кисень і вуглекислоту, вони еластичні,
не прилипають до стінок судин і не аглютинуються під час руху крові по судинах. Крім транспортних функцій,
еритроцитам належить роль регулятора у вирівнюванні концентрації та врівноважуванні співвідношення іонів
плазми, що сприяє підтриманню нормального кислотно-основного стану організму, а також іонної рівноваги
плазми і водно-сольового обміну організму. Вони відіграють роль у регуляції системи зсідання крові. Цілі
еритроцити, як і тромбоцити, впливають на утворення тромбопластину. Поява в крові, що циркулює,
зруйнованих еритроцитів може сприяти гіперкоагуляції і тромбоутворенню. Еритроцити активно обмінюються
ліпідами з плазмою крові, адсорбують і транспортують до тканин амінокислоти, біологічно активні речовини.
Еритроцити людини містять понад 140 ферментів.

15.

МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ЕРИТРОЦИТІВ
Кількість еритроцитів в одиниці об’єму крові може значно коливатися в залежності від різних фізіологічних і
патологічних станів в організмі людини. При активному фізичному навантаженні число еритроцитів зростає за
рахунок виходу їх із депо (м’язи, селезінка).
При патології кількість еритроцитів
може збільшуватись (еритремія, вторинні
еритроцитози) і зменшуватись (анемії,
анемічні стани).
В
клінічній
практиці
частіше
спостерігається
зменшення
кількості
еритроцитів. Але при анеміях відбуваються
не тільки кількісні, але і морфологічні зміни
зі сторони еритроцитів. Змінюється їх
величина, форма, забарвлення і при деяких
видах анемій в еритроцитах з’являються
патологічні
включення.
Кількість
гемоглобіну, еритроцитів, індекси червоної
крові та морфологічні зміни еритроцитів, в
комплексній оцінці анемічного стану,
вказують на ступінь тяжкості перебігу
анемії.

16.

АНІЗОЦИТОЗ
Анізоцитоз – це зміна розміру еритроцитів. При анеміях у
периферичній крові можуть з’являтися еритроцити різного розміру.
Еритроцити з діаметром менше 6,5 мкм називаються мікроцити (явище –
мікроцитоз), з діаметром більше 9 мкм – макроцити (явище –
макроцитоз). Еритроцити діаметром більше 12 мкм, без просвітлення в
центрі, називаються мегалоцитами.
Анізоцитоз є раннім проявом анемії і трапляється майже під час
будь-якої анемії і може бути незначним, помірним і вираженим.

17.

ПОЙКІЛОЦИТОЗ
Пойкілоцитоз – зміна форми еритроцитів. При анемії форма еритроцитів може бути овальною (овалоцити),
грушеподібною, серпоподібною (дрепаноцити), мішенеподібною (кодоцити), сферичною (мікросфероцити),
зірчастою (акантоцити) та ін. Це важлива ознака дегенеративних змін еритроцитів. На відміну від анізоцитозу,
розвивається при вираженій анемії і є більш несприятливою прогностичною ознакою
За деяких видів анемій в крові з’являються еритроцити певної форми. У разі залізодефіцитної анемії в крові
виявляють планоцити – сплющені еритроцити, гіпохромні; за хвороби Мінковського-Шофафра (мікросфероцитоз)
– анемії що належить до групи гемолітичних анемій, у крові виявляють мікросфероцити (сферичні еритроцити,
інтенсивно забарвлені без зони просвітлення). За серпоподібноклітинної анемії (група гемолітичних анемій) у
крові переважають дрепаноцити (еритроцити у формі серпа).

18.

АНІЗОХРОМІЯ
Анізохромія – зміна забарвлення еритроцитів. Нормальні еритроцити в забарвлених препаратах є
оксифільними, у центрі мають просвітлення, інтенсивність забарвлення нерівномірна – інтенсивніша по
периферії, такі еритроцити називаються нормохромними. За анемій забарвлення еритроцитів може
змінюватись.
Гіпохромія – зменшення інтенсивності забарвлення еритроцитів, колірний показник менше 0,86.
Гіпохромні еритроцити блідо-рожеві (тіні), зона просвітлення збільшена. Причини гіпохромії: зменшення
вмісту гемоглобіну в еритроциті, зменшення товщини та розміру еритроцитів. Гіпохромія як, правило,
поєднується з мікроцитозом.
Гіперхромія
–
збільшення
інтенсивності
забарвлення еритроцитів, колірний показник більше 1,1.
Гіперхромні
еритроцити
мають
темно-рожеве
забарвлення, центральне просвітлення зменшене або
відсутнє. Причини гіперхромії – збільшення товщини та
розмірів еритроцитів, внаслідок чого збільшується
насиченість еритроцита гемоглобіном. Гіперхромія може
поєднуватись як з макро-, так із мікроцитозом.
Поліхроматофілія – якісні зміни в забарвленні
еритроцитів. Поліфроматофіли забарвлюються в різні тона
фіолетового кольору і є незрілими формами еритроцитів
(ретикулоцитами). Поліхроматофіли з’являються в крові
за постгеморагічних анемій, їх поява свідчить про
збережені регенераторні властивості кісткового мозку.

19.

ЕЛЕМЕНТИ ПАТОЛОГІЧНОЇ
РЕГЕНЕРАЦІЇ
При анеміях в еритроцитах можуть з’являтися елементи
патологічної регенерації, до яких відносять мегалоцити,
мегалобласти, тільця Жолі, кільця Кебота, базофільну
пунктуацію еритроцитів.
Мегалобласти, мегалоцити з’являються в периферичній
крові при заміні нормобластичного ростка кровотворення на
мегалобластичний.
Тільця Жолі – залишки ядра, що збереглись в
еритроцитах, у результаті порушення процесу знеядрювання
нормобласта оксифільного. Тільця мають круглу форму, дрібні
темно-фіолетові включення, містяться в еритроциті по одному,
рідко по два.
Кільця Кебота – залишки оболонки ядра у вигляді
еліпсів і вісімок рожево-червоного кольору.
Базофільна пунктуація еритроцитів – наявність в
еритроцитах до 5-20 синіх (базофільних) зерен різної величини.
Базофільна пунктуація зустрічається при тяжких анеміях:
таласемії, гіпопластичних анеміях, отруєнні свинцем.

20.

ГЕМОГЛОБІН
Гемоглобін – основний компонент еритроцитів. Це дихальний забарвлений пігмент, що здійснює
основну функцію крові – перенесення кисню. Референтні інтервали: чоловіки 117-173г/л, жінки 115-155 г/л.
За хімічною природою гемоглобін належить до хромопротеїдів і містить у своєму складі білок (глобін)
та залізовмісну простетичну групу (гем).
Існують фізіологічні й патологічні види гемоглобіну. До фізіологічних належать НbА (гемоглобін
дорослого) і НbF (фетальний гемоглобін, що становить основну масу гемоглобіну плода і зникає майже
повністю до другого року життя дитини); патологічні виникають в результаті природженого, що передається
спадково, дефекту утворення гемоглобіну. Зміни його молекулярної структури (амінокислотного складу) є
основою розвитку гемоглобінопатій, віднесених до молекулярних хвороб. Останні можуть стати причиною
розвитку тяжких анемій гемолітичного типу.
З'єднання гемоглобіну бувають фізіологічні і патологічні.
До фізіологічним з'єднанням гемоглобіну відносяться
оксигемоглобін
(з'єднання
гемоглобіну
з
киснем),
карбогемоглобін (з'єднання гемоглобіну з вуглекислим газом) і
глікірований гемоглобін (з'єднання гемоглобіну з глюкозою).
К патологічним з'єднанням гемоглобіну відносяться
карбоксигемоглобин (з'єднання гемоглобіну з чадним газом) і
метгемоглобін (з'єднання гемоглобіну з киснем, в якому
двовалентне залізо замінено тривалентним). Патологічні сполуки
гемоглобіну є дуже стійкими, не здатними до дисоціації, тому
вони не можуть переносити кисень і при їх утворенні в організмі
розвивається киснева недостатність.

21.

ГЕМАТОКРИТ
Гематокрит – відношення об'єму еритроцитів до об'єму рідкої частини крові.
Гематокріт визначає обсяг крові, який займають у кров'яному руслі еритроцити. Цей показник
виявляється у відсотках. Наприклад, гематокрит 45% означає, що у 100 мілілітрах крові міститься 45
мілілітрів еритроцитів. Референтні інтервали: діти: 28-43%; чоловіки: 35-51%; жінки: 34-37.
Підвищення гематокриту відбувається, якщо збільшується кількість еритроцитів або зменшується
об'єм рідкої частини крові, що при надмірній втраті рідини організмом (наприклад, при діареї). Зниження
даного показника спостерігається, навпаки, при зменшенні кількості еритроцитів (припустимо, через їх
втрату, руйнування або зменшення їх утворення) або при гіпергідратації – коли людина отримує занадто
багато рідини (наприклад, при надмірному введенні внутрішньовенних розчинів).
Гематокрит відібражає як кількість еритроцитів, так й їх розмір.
Якщо розмір еритроцитів зменшується (як при залізодефіцитній
анемії), гематокрит теж знижується.
Як правило, рівень гематокриту відповідає кількості
еритроцитів, проте це справедливо лише для тих випадків, коли розмір
еритроцитів нормальний. Якщо кількість еритроцитів нормального
розміру збільшується, підвищується і гематокрит. У випадках великих
або маленьких еритроцитів це не завжди так. Наприклад, при дефіциті
заліза еритроцити зменшуються і гематокрит буде знижений, проте
кількість еритроцитів в одиниці крові може бути в нормі і навіть трохи
вищою.

22.

ЕРИТРОЦИТАРНІ ІНДЕКСИ
Еритроцитарні індекси визначають розмір еритроциту і вміст у ньому гемоглобіну і включають
середній об’єм еритроциту (MCV), середній вміст гемоглобіну в еритроциті (MCHC), середню концентрацію
гемоглобіну в еритроцитах (MCHC), а також розподіл еритроцитів за величиною. Вони характеризують самі
клітини, а чи не їх кількість, унаслідок чого є щодо стабільними параметрами.
Середній об’єм еритроциту (MCV) – вимірюється у фемтолітрах (10-15/л).
Один фемтолітр дорівнює одному кубічному мікрометру (одна мільйонна частина
метра). При великій кількості аномальних еритроцитів (наприклад, серповидноклітинної анемії) підрахунок MCV є недостовірним.
Середній вміст гемоглобіну в еритроциті (MCH) відображає, скільки
гемоглобіну в середньому міститься в одному еритроциті. Вимірюється в пікограм
(одна трильйонна частина грама, 10-12) на еритроцит і розраховується як
відношення гемоглобіну до кількості еритроцитів. Він відповідає кольоровому
показнику, який раніше використовувався для відображення вмісту гемоглобіну в
еритроцитах. Зазвичай MCH в еритроциті є основою диференціальної діагностики
анемій.
Середня концентрація гемоглобіну в еритроцитах (MCHC) – показник
насичення еритроциту гемоглобіном, на відміну від MCH характеризує кількість
гемоглобіну в клітині, а "щільність" заповнення клітини гемоглобіном.
Розраховується як відношення загального гемоглобіну до гематокриту – обсягу,
який займають еритроцити у кров'яному руслі. Він вимірюється у грамах на літр і є
найчутливішим показником при порушеннях утворення гемоглобіну.

23.

АНЕМІЇ
Під терміном «анемія» (малокрів’я) розуміють клініко-гематологічний симптомокомплекс, який
характеризується клінічно - блідістю шкіри і слизових оболонок, порушенням кровопостачання внутрішніх
органів, а гематологічно – зменшенням вмісту гемоглобіну і (або) зменшенням кількості еритроцитів в
одиниці об’єму крові. Як анемію кваліфікують стани, за яких концентрація гемоглобіну у чоловіків – менше
130г/л, у жінок – менше 120г/л, у вагітних – менше 110г/л.
Анемія – це не діагноз, а патологічний стан, який
вимагає діагностичного пошуку для виявлення його
причини. Загальноприйнятої класифікації анемій немає.
Існують різні підходи до виділення окремих видів
анемій.
По етіопатогенетичному принципу анемії діляться
на три основні групи:
І
–
анемії
в
результаті
крововтрат
(постгеморагічні) – гострі та хронічні;
ІІ – анемії в результаті порушення кровотворення
– сама багаточисленна група. Сюди входять
залізодефіцитні, фолієво-В12-дефіцитні, мієлотоксичні,
дизеритропоетичні, апластичні, метапластичні анемії;
ІІІ
–
анемії
в
результаті
підсиленого
кроворуйнування (гемолітичні) – спадкові і набуті

24.

ШВИДКІСТЬ ОСІДАННЯ
ЕРИТРОЦИТІВ
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) у
плазмі крові прямо пропорційна масі еритроцитів,
різниці густини еритроцитів і плазми крові та
пропорційна в’язкості плазми крові.
Показники ШОЕ в нормі чоловіки до 15
мм/год, жінки до 20 мм/год.
У здоровому організмі еритроцити рухаються
мікросудинним руслом із певним зарядом, що
відштовхує їх один від одного і не дає
«склеюватися». При виникненні запального процесу
в організмі кров'яні тільця утворюють згустки і
питома вага еритроцитів у крові стає більшою, ніж
плазми. Тому в лабораторних умовах це легко
перевірити, вимірявши ШОЕ у вертикальному
положенні у пробірці.
Відхилення від цієї норми може свідчити про
запальний процес, уповільнену інфекцію та навіть
онкологічні патології.

25.

ПРИНЦИП МЕТОДУ ШОЕ
Питома вага еритроцитів перевищує питому
вагу маси плазми, тому вони осідають повільно на дно
пробірки. Швидкість, з якою відбувається осідання
еритроцитів, у більшості випадків визначається
рівнем їх агрегації, тобто здатністю з’єднуватись
разом. Через те, що при утворенні агрегатів
зменшується відношення площі поверхні частинок до
їх об’єму, супротив агрегатів еритроцитів тертю
виявляється меншим ніж сумарний супротив окремих
еритроцитів,
тому
швидкість
їх
осідання
збільшується. Агрегація еритроцитів, головним
чином, залежить від їх електричних властивостей та
білкового складу плазми крові. У нормі еритроцити
несуть від’ємний заряд і відштовхуються один від
одного. Ступінь агрегації збільшується при
збільшенні концентрації в плазмі білків гострої фази –
маркерів запальних процесів.

26.

ЛЕЙКОПОЄЗ
Лейкопоез
–
це
утворення і розвиток клітин
лейкоцитарного ряду.
Лейкопоез
включає
диференціацію, формування,
розвиток і дозрівання різних
клітинних ліній, що дають
п’ять
типів
клітин:
нейтрофіли,
еозинофіли,
базофіли,
моноцити,
лімфоцити.
Так як морфологічно
лейкоцити
мають
різну
будову, то їх поділяють на дві
групи:
гранулоцити
(нейтрофіли,
еозинофіли,
базофіли) і агранулоцити
(моноцити, лімфоцити).

27.

КЛІТИНИ ГРАНУЛОЦИТАРНОГО РЯДУ
Розглянемо розвиток клітин гранулоцитарного ряду. Родопочатковою клітиною гранулоцитарного
ряду є мієлобласт (клітина IVкласу). Клітина округло-овальної форми, розміром 15-20 мкм цитоплазма
базофільна. Ядро кругле, займає більшу частину клітини, має ніжну структуру хроматину ядра і має одну або
декілька нуклеол.
По мірі розвитку клітина переходить в стадію промієлоцита. Клітина розміром 18-25 мкм, цитоплазма
базофільна, ядро овальної форми, розташоване ексцентрично, має нуклеоли. На цій стадії диференціації
починається формування специфічної зернистості: нейтрофільної, еозинофільної, базофільної.
Мієлоцит – більш зріла клітина цього ряду, розміром 12- 16 мкм. Ядро овальної форми, іноді бобовидне,
розташоване ексцентрично, структура хроматину більш груба, нуклеоли відсутні. В цитоплазмі міститься
зернистість – нейтрофільна, базофільна, еозинофільна. Нейтрофільна зернистість – фіолетового кольору,
різнорідна, пиловидна; еозинофільна – оранжевого кольору, однорідна за розміром, формою, забарвленням;
базофільна – темно-фіолетового кольору, груба, різнорідна.
Метамієлоцит – клітина діаметром 12-14 мкм, ядро бобоподібної форми, більш компактне за
структурою, нуклеоли відсутні. В цитоплазмі зернистість – нейтрофільна, базофільна, еозинофільна.
Палочкоядерний гранулоцит – клітина діаметром 10-12 мкм, ядро у вигляді палички, часто вигнутої.
Цитоплазма оксифільна, займає більшу частину цитоплазми. В залежності від виду зернистості, що міститься в
цитоплазмі, розрізняють паличкоядерний нейтрофіл, паличкоядерний еозинофіл, паличкоядерний базофіл.
Сегментоядерний гранулоцит - клітина діаметром 8-12 мкм, ядро розділене на окремі сегменти (в
нормі 3-7 сегментів). Ядерно-цитоплазматичне співвідношення зміщене в бік цитоплазми, в якій міститься
специфічна зернистість. Розрізняють сегментоядерний нейтрофіл, сегментоядерний базофіл, сегментоядерний
еозинофіл.

28.

КЛІТИНИ АГРАНУЛОЦИТАРНОГО РЯДУ
Морфологія клітин лімфоцитарного ряду.
Родопочатковою клітиною лімфоцитарного ряду є лімфобласт (клітина IV класу), розміром 15-20 мкм.
Ядро округлої форми, має ніжну структуру хроматину і 1-2 нуклеоли. Цитоплазма базофільна, має
перинуклеарну зону просвітлення, без зернистості.
Пролімфоцит – слідуюча генерація клітин цього ряду. Розмір клітин 11-12 мкм, ядро кругле, має більш
грубу структуру хроматину, іноді містяться залишки нуклеол. Цитоплазма блакитного кольору, оточує ядро у
вигляді вузького або більш широкого обідка, іноді містить азурофільну зернистість.
Лімфоцит – зріла клітина розміром від 7-9 мкм до 12-13 мкм залежно від величини цитоплазми. Ядро
кругле, структура хроматину ядра груба, щільна, нуклеол не містить. Цитоплазма блакитного кольору, іноді
містить азурофільну (неспецифічну) зернистість. Розрізняють лімфоцити вузькоплазменні, середньоплазменні
та широкоплазменні.
Морфологія клітин моноцитарного ряду.
Родопочатковою клітиною моноцитарного ряду є монобласт (клітина IV класу), розміром 12-20 мкм,
ядро округле, ніжної структури, має декілька нуклеол. Цитоплазма світло-блакитна, вузьким поясом оточує
ядро.
Промоноцит має розміри 12-20 мкм. Ядро округле, пухке, із залишками нуклеол. Цитоплазма сірофіолетового кольору, широка, іноді містить азурофільну зернистість.
Моноцит – зріла клітина розміром 12-20 мкм. Ядро має розріджену структуру хроматину. Характерний
поліморфізм ядра – тобто ядро може мати різноманітну форму: бобоподібну, округлу, підковоподібну.
Цитоплазма сіро-фіолетового кольору, димчаста, інколи містить дрібну азурофільну зернистість.

29.

ЛЕЙКОЦИТИ
Лейкоцити (греч. leukos білий) – або білі кровяні тільця,
безколірна ядерна клітина, розміром 8-20мкм, основна функція
яких – боротися з інфекційними агентами. Утворюються у
кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. Різні форми
лейкоцитів живуть різний час від місяця до декількох десятків
років.
В 1мкл крові людини міститься 4-9 тисяч лейкоцитів, або
4-9 на 10 в 9 г/л). Застосовуються методи підрахунку
лейкоцитів в автоматичних гематологічних аналізаторах та в
камері Горяєва.
Лейкоцити характерізуються співвідношенням різних
типів клітин відносно одна одної та абсолютним числом їх в
одиниці об’єму крові (в децилітрі).
Клінічне значення.
Підвищення лейкоцитів в крові називається лейкоцитоз
- запальні процеси, гострі бактеріальні інфекції, інтоксикації,
шок, гострі крововтрати, коматозні стани, гемолітичний криз,
алергічні реакції, пухлини.
Зниження лейкоцитів в крові називається лейкопенія
вірусні інфекції, сепсис, цироз печінки, активний гепатит,
прийом цитотоксичних препаратів.

30.

ВЛАСТИВОСТІ ЛЕЙКОЦИТІВ
Всі види лейкоцитів володіють трьома найбільш важливими властивостями:
Здатність до активного амебоїдного руху за допомогою псевдоподій, позитивного хемотаксису
(до патогенних організмів, їх токсинів, комплексів антиген-антитіло, фрагментів клітин власного
організму),
Фагоцитозу - це процес поглинання та перетравлювання лейкоцитами сторонніх часток, які
потрапили до організму.
Діапедезу – властивість мігрувати крізь непошкоджену стінку судин.

31.

ЛЕЙКОЦИТАРНА ФОРМУЛА
Лейкоцитарна формула – процентне співвідношення різних видів лейкоцитів в мазку крові.
Традиційно в лабораторному аналізі визначають: нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, еозинофіли й базофіли.
Також відзначають наявність форм лейкоцитів, нехарактерних для віку пацієнта, а також зміни в структурі
клітин.
Лейкоцитарну формулу підраховують у
пофарбованих мазках крові (спирається на
дослідження їхньої структури, яку можна
роздивитись під мікроскопом) або автоматично
на гематологічних аналізаторах.
Результати обстежень здорових людей:
Базофіли 0-1%
Еозинофіли
0-5%
Паличкоядерні нейтрофіли 1-6%
Сегментоядерні нейтрофіли 47-72%
Лімфоцити
19-37%
Моноцити
3-11%
Зміни в лейкоцитарній формулі відповідають багатьом захворюванням і не можуть трактуватися як
ознака конкретної хвороби. Проте, значення цього дослідження дуже велике в діагностиці, оскільки воно
дає уявлення про важкість стану пацієнта та ефективність проведеного лікування.

32.

БАЗОФІЛИ
Базофіли – мають велике ядро, поділене на 2 та більше
сегментів та містять в своїй цитоплазмі гранули, дуже великі щільні
зерна, які можуть перекривати ядро і які дуже добре видно під
мікроскопом.
Якщо виміряти абсолютний вміст базофілів в крові, то в нормі
виходить солідне число - до 130 мільйонів клітин на літр. Проте,
порівняно із іншими лейкоцитами їх зовсім небагато, під час
підрахунку мазку часто буває так, що лаборант не зустрічає
жодного базофіла. Таким чином, норма для цього типу гранулоцитів
починається із нуля та не перевищує 1% від усіх лейкоцитів.
Базофілія – це аномально високий рівень базофілів у крові. Це
не захворювання, а стан, який може вказувати на хронічне запалення в
організмі. Іноді цей стан означає, що через наявність якогось
захворювання в кістковому мозку утворюється дуже багато
лейкоцитів.
Базопенія – зниження кількості базофілів у крові.
Функції базофілів.
Головна функція базофілів – участь у алергічних реакціях негайного типу. Основний компонент цих
клітин – білок гістамін, який запускає алергічні процеси. В тканинах стають тучними клітинами, здатні до
фагоцитозу, активують запалення та регенерацію.

33.

ЕОЗИНОФІЛИ
Еозинофіли ‒ мають два сегменти в ядрі, досить крупну
зернистість.
Норма для цього типу гранулоцитів починається із нуля та
не перевищує 5% від усіх лейкоцитів.
Еозинофілія – підвищення кількості еозинофілів у крові.
Характерна при гельмінтозах й атопічних (алергійних)
захворюваннях. Якщо відносний вміст еозинофілів сягає 15% та
більше на тлі загального збільшення кількості лейкоцитів понад
норму - кажуть про гіпереозінофілію. Характерно для низки
злоякісних хвороб, що уражують кістковий мозок.
Еозинопенія – зниження вмісту еозинофілів – у більшості
випадків обумовлена затримкою еозинофілів у кістковому мозку.
Функції еозинофілів.
Це клітини, які захоплюють чужорідний матеріал, надто великий для нейтрофілів. Еозинофіли беруть
активну участь в імунній відповіді при гельмінтозах, де вони відіграють роль клітин-убивць, що атакують
паразитів.
Еозинофіли зменшують біологічну активність гістаміну – речовини, яка «запускає» алергійну реакцію.
Для зменшення активності гістаміну еозинофіли виділяють спеціальний фермент – гістаміназу. Однак,
еозинофіли беруть участь і у зворотному процесі – виділенні гістаміну.

34.

НЕЙТРОФІЛИ
Нейтрофіли ‒ від двох до п'яти сегментів у ядрі дорослих
клітин, дрібна зернистість. Виділяють сегментоядерні (зрілі)
нейтрофіли і невелику кількість (1-5% від загальної кількості)
паличкоядерних (молодших) нейтрофілів.
Нейтрофіли є найбільш чисельною групою лейкоцитів.
Норма становить 47-72% від усіх лейкоцитів.
Нейтрофілія – підвищення кількості нейтрофілів у крові,
спостерігається переважно при загальному підвищенні числа
лейкоцитів. Це один з основних діагностичних критеріїв будь-якого
гнійного процесу, особливо сепсису. Встановлено, що чим більший
лейкоцитоз, тим більше виражена позитивна реакція організму на
інфекцію.
Нейтропенія – зниження вмісту нейтрофілів, основими
причинами є деякі бактеріальні інфекції та стани подібні до
апластичної анемії.
Функції нейтрофілів.
Найважливішою й основною функцією нейтрофілів є захист організму від інфекцій, першими
з’являються в очазі запалення. Механізми, які вони використовують для виконання свого призначення –
фагоцитоз (поїдання чужорідних утворень, таких як бактерії або омертвілі тканини), синтез ряду ферментів,
які вбивають мікроорганізми й хемотаксис – здатність цілеспрямовано переміщатися до мікроорганізмів і
вогнищ запалення. Коли гинуть стають клітинною основою гною.

35.

ЛІМФОЦИТИ
Лімфоцити ‒ ядро ексцентричне, округле, несегментоване з
насиченим забарвленням, природні кілери (NK-клітини) містять в
цитоплазмі невеликі окремі зерна із цитотоксином для атаки,
решта ліфмоцитів не мають жодних гранул.
Норма становить 19-37% від усіх лейкоцитів.
Лімфоцитоз – підвищення кількості лімфоцитів у крові,
спостерігається при лімфолейкозах, вірусних інфекціях, багатьох
бактеріальних інфекціях, тіреотоксикозі, ревматоїдному артриті, у
період видужання після гострих інфекційних захворювань.
Лімфоцитопенія – зниження вмісту лімфоцитів, виникає
при деяких гострих інфекціях і захворюваннях. Лімфопенія
характерна для початкової стадії інфекційно-токсичного процесу,
що пов'язане з переміщенням лімфоцитів із крові до вогнищ
запалення.
Функції лімфоцитів.
Найважливіші клітинні елементи імунної системи. Вони виконують різні функції: розпізнають
збудників хвороби, зміни та знищення клітин власного організму, а також дають гуморальну відповідь у
вигляді синтезу антитіл – спеціальних захисних білків. Лімфоцити беруть участь у формуванні імунологічної
пам'яті - здатності організму до прискореної та посиленої імунної відповіді при повторній зустрічі з
чужорідним агентом. Здатні повертаться назад із тканин у судини.
Знищенням ворожих мікроорганізмів займаються нейтрофіли, а лімфоцити опікуються власними
клітинами, зберігаючи їх у цілісності.

36.

МОНОЦИТИ
Моноцити ‒ це найкрупніші за розміром клітини, які мають
несегментоване ядро неправильної форми, гранули відсутні.
Норма становить 3-11% від усіх лейкоцитів.
Моноцитоз – підвищення кількості моноцитів у крові,
супроводжує ряд інфекційних захворювань (туберкульоз, сифіліс,
лейкози тощо), є показником розвитку імунних процесів, але тільки
за умови збільшення абсолютного числа моноцитів (а не за рахунок
нейтропенії). Абсолютна кількість моноцитів збільшується в крові
хворих інфекційним мононуклеозом.
Моноцитопенія – зниження кількості моноцитів, свідчить про
недостатні захисні властивості організму, виникає при деяких
бактеріальних захворюваннях, апластичній анемії, оперативних
втручаннях, шокових станах.
Функції моноцитів.
Їм належить найважливіша роль у фагоцитозі. Переходять з крові у тканини, де перетворюються на
макрофаги ‒ клітини, що самостійно пересуваються та захоплюють мікроорганізми, залишки клітин, дрібні
стороні тіла тощо. Завдяки виростам цитоплазми – псевдоподіям, вони можуть активно переміщатися, а
наявність у значній кількості спеціальних ферментів наділяє їх здатністю до поглинання залишків клітин,
дрібних сторонніх предметів, малярійних плазмодіїв, мікобактерій туберкульозу та інших мікроорганізмів.
Більше того моноцити, зазвичай, не гинуть після фагоцитозу й можуть довго зберігати активність.
Здатні поглинати мікробів навіть у кислому середовищі.

37.

ДЕГЕНЕРАТИВНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ
При різних патологічних станах в лейкоцитах з’являються дегенеративні зміни, які можна виявити як у
цитоплазмі, так і в ядрі. Ці зміни характеризуються накопиченням в клітинах різних екзогенних і ендогенних
речовин, в результаті чого клітини втрачають здатність до нормального функціонування і ділення. Патологічні
речовини, що депонуються в клітині і викликають дегенеративні зміни лейкоцитів, можуть бути різними по своїй
природі: білки, ліпіди, пігменти.
Токсична зернистість нейтрофілів виявляється в цитоплазмі
гранулоцитів характеризується збільшенням гранул та більш
інтенсивним забарвленням. Якщо порівняти токсично змінену клітину
з нормальною, то виявиться одна істотна відмінність - поруч із
звичайними гранулами нейтрофілів з'являється токсична зернистість,
яка виглядає у вигляді більших округлих утворень темно-червоного та
фіолетового кольору. Поява додаткових гранул у нейтрофілах
обумовлена коагуляцією (склеюванням) білка цитоплазми, що під
мікроскопом виглядає як поява додаткової зернистості на фоні вже
наявних гранул.
Її поява є результатом виходу в периферичну кров незрілих гранулоцитів, що містять первинні гранули
багаті білками, які мають бактерицидні властивості.
Зростання її при гнійно-септичних захворюваннях вказує на прогресування патологічного процесу. В
великій кількості токсична зернистість з’являється при розпаді інфільтратів, пухлин, після променевої терапії,
при крупозній пневмонії, при розсмоктуванні запальних інфільтратів.

38.

ДЕГЕНЕРАТИВНІ ЗМІНИ ЛЕЙКОЦИТІВ
Вакуолізація ядра і цитоплазми є важливою ознакою дегенеративних змін лейкоцитів. Вакуолі мають
вигляд незабарвлених пухирців у цитоплазмі чи ядрі різних лейкоцитів. З’являються при променевій хворобі,
різних інтоксикаціях, лейкозі, гострих запальних та інфекційних хворобах, некрозі тканин.
Вона зустрічається рідше ніж токсична зернистість нейтрофілів, але має важливе діагностичне значення,
що вказує на тяжкість захворювання або виражену інтоксикацію.
Гіперсегментація ядер нейтрофілів
характеризується збільшенням кількості
сегментів в ядрах нейтрофілів.
Спостерігається при В12(фолієво)дефіцитній
анемії,
інфекційних
лімфоцитозах у дітей, лейкозах та інших
захворюваннях.
Патологічні форми гранулоцитів:
1 – мікроформи гранулоцитів;
2 – гігантський гіперсегментований нейтрофіл;
3 – фрагментація ядра нейтрофілу;
4 - вакуолізація ядра та цитоплазми нейтрофілу;
5 – хроматиноліз ядра;
6 – рексис ядра;
7 – нейтрофія з токсогенною зернистістю;
8 – тільця Князькова Делі;
9 – каріолізис; 10 - дегрануляція базофілу

39.

ГЕМОБЛАСТОЗИ
Гемобластозами називають групу пухлин, що виникають з кровотворних клітин. (Пухлина – це
тканина, яка виникає із однієї мутованої клітини, що веде до спонтанного збільшення клітинної маси, в
результаті неконтрольованого ділення клітин).
Лейкози – це різновидність гемобластозів, при яких кістковий мозок повсюди заселений
пухлинними клітинами. Крім лейкозів, до групи гемобластозів відносяться гематосаркоми – пухлини, що
розвиваються з кровотворних клітин, але при цьому вони представляють собою позакістковомозкові
розростання бласних клітин. Рідше інших гемобластозів зустрічаються лімфоцитоми – пухлини, які
складаються із зрілих лімфоцитів, але при цьому не вражається кістковий мозок.
В основу класифікації лейкозів покладено властивості клітин, з яких складається пухлина (субстрат
пухлини).
За клітинним складом всі лейкози діляться на дві групи: гострі та хронічні. Цей поділ не клінічний,
тобто не відображає перебіг захворювання, а морфологічний – заснований на особливостях будови
лейкозних клітин. Групу гострих лейкозів об’єднує загальна ознака – субстрат пухлини складають молоді,
бластні клітини. Морфологічний субстрат хронічних лейкозів складають дозріваючі або зрілі клітини.
Лейкемоїдні реакції – це клініко-гематологічний синдром, що характеризуються особливими
змінами периферійної крові та органів кровотворення, які схожі з лейкозами, але завжди мають
реактивний (тимчасовий) характер і ніколи не переходять (не трансформуються) у ту пухлину, яку вони
імітують.

40.

ТРОМБОПОЕЗ
Диференціація і дозрівання клітин мегакаріоцитарного ростка відбувається в
кістковому мозку і в нормальних умовах коливається в межах 55-94 години. При
дозріванні клітини проходять три морфологічно диференційовані стадії: мегакаріобласт,
промегакаріоцит, і мегакаріоцит.
Основна функція мегакаріоцитопоезу – репопуляція тромбоцитів, підтримка їх
кількості в кровотоці на постійному рівні. Регуляція мегакаріоцитопоезу реалізується по
принципу зворотнього зв’язку: збільшення тромбоцитів в крові гальмує тромбопоез, а
тромбоцитопенія його стимулює.
Особливістю мегакаріоцитопоезу є те, що при діленні ядра клітина не ділиться на
дві дочерні генерації. Це приводить до збільшення маси ядра і цитоплазми - цим
пояснюються гігантські розміри і багатоядерність мегакаріоцитів.
Родопочатковою клітиною мегакаріоцитарного ростка є мегакаріобласт. Це клітина
розміром 20-25 мкм, округло-овальної форми, за будовою не відрізняється від інших
бластів, але має грубішу структуру хроматину ядра і 1-2 нуклеоли.
Мегакаріоцит – гігантська клітина кісткового мозку діаметром 60-100 мкм. Ядро
має грубу структуру хроматину, характеризується поліморфізмом. Цитоплазма
оксифільна, має велику кількість азурофільної зернистості.
Основна функція мегакаріоцитів – утворення тромбоцитів. Кожен мегакаріоцит,
залежно від його величини, утворює від 2000 до 8000 тромбоцитів, які відшнуровуються
від цитоплазми клітин.

41.

ТРОМБОЦИТИ
Тромбоцити (кров’яні пластинки) – найменьші клітини крові, розміром 1-4 мкм, мають круглу або
овальну форму, не мають ядра. Вміст тромбоцитів в крові дорослої людини складає 150 – 400 × 10 в 9 ∕л ,
депонуються в селезінці.
Периферійна частина тромбоцита – гіаломер – світло-базофільна, центральна зерниста частина –
грануломер – рожево-фіолетового кольору. Форма тромбоцитів – овальна, кругла, сферична або дисковидна. При
активації тромбоцити набувають сферичної форми і утворюють цитоплазматичні вирости, тривалість їх
перебування в кровотоці складає 9-11 днів. Розташовуються тромбоцити в кров’яному руслі в двох позиціях – в
кровотоці і біля стінки судин.
Застосовуються методи підрахунку тромбоцитів в
автоматичних гематологічних аналізаторах та в мазках
крові.
Зменшення кількості тромбоцитів називається
тромбоцитопенія, яка клінічно проявляється геморагічним
синдромом (частими кровотечами з слизових оболонок, з
носа, синцями на тілі після незначних механічних
ушкоджень,
капілярною
кровоточивістю
–
тромбоцитопенічною пурпурою).
Тромбоцитоз – це значне збільшення кількості
тромбоцитів у крові, що порушує властивості крові та
підвищує ймовірність тромбозу (закупорки) судин.

42.

ФУНКЦІЇ ТРОМБОЦИТІВ
1. Ангіотрофічна функція тромбоцитів забезпечує нормальну
проникливість і резистентність стінок мікросудин. Тромбоцити
підтримують і відновлюють судинну стінку завдяки процесу
реендотелізаціїу місці пошкодження. Дефіцит тромбоцитів
приводить до дистрофії ендотелію судин, і вони стають проникливі
для плазми і еритроцитів. В клініці підвищена проникливість
(ламкість) судин супроводжується мілкими крововиливами
(петехіями).
2. Адгезійно-агрегаційна функція обумовлена здатністю
тромбоцитів прилипати (адгезія) до субендотеліальних структур
пошкодженої судинної стінки і утворювати спочатку скупчення
(агрегація), а потім тромбоцитарну пробку.
3. Сорбційно-транспорна функція тромбоцитів полягає в адсорбції на своїй поверхні і транспортуванні до
місця кровотечі плазменних факторів згортання, таких як фібриноген, восьмий плазменний фактор, а також
біологічно активних речовин (наприклад серотоніну) і антикоагулянтів. Тромбоцити здатні переносити на своїй
мембрані циркулюючі імунні комплекси.
4. Активація плазменного гемостазу відбувається за рахунок тромбоцитарних факторів, які звільняються
при дегрануляції тромбоцитів. Тромбоцити змінюють форму, утворюють псевдоподії і об’єднуються в крихкий
агрегат. В наступному агрегат ущільнюється, відбувається дегрануляція і вивільняється вміст гранул.
5. Забезпечує ущільнення згустку і виділення з нього надлишку сироватки. Ретракція сприяє покращенню
механічних характеристик згустку і зниженню активності фібринолізу в ньому.

43.

ТРОМБОЦИТАРНІ ІНДЕКСИ
PCT (platelet crit) - тромбокрит. Параметр відображає частку
обсягу цільної крові, займану тромбоцитами. У нормі тромбокрит
становить 0,15-0,40 л / л. Дозволяє оцінити роботу системи згортання
крові і загальний ризик розвитку тромбоемболічних ускладнень.
MPV (mean platelet volume) - середній обсяг тромбоцитів.
Показник виражається в фл, в нормі варіює від 7,4 до 10,4 фл і має
тенденцію до збільшення з віком. «Молоді» кров'яні пластинки мають
більший обсяг, тому при посиленні тромбоцитопоезу середній обсяг
тромбоцитів зростає.
Збільшення
MPV
спостерігається
при
ідіопатичнчій
тромбоцитарній пурпурі, гіпертиреозі, атеросклерозі, цукровому діабеті,
мієлопроліферативних захворюваннях, а також у курців і осіб, які
страждають на алкоголізм.
Зменшення цього показника відзначається після спленектомії і при
синдромі Віскотта-Олдріча.
PDW (platelet distribution width) - ступінь анізоцитозу
тромбоцитів. Показник розподілу тромбоцитів за об'ємом, вимірюється у
відсотках і кількісно відображає гетерогенність популяції цих клітин за
розмірами. У нормі PDW становить 10-20%.

44.

ВІКОВІ ЗМІНИ СКЛАДУ КРОВІ
В різні вікові періоди склад периферичної крові людини неоднаковий.
Загальна кількість крові в організмі дорослої людини становить у середньому 6-8%, або 1/13 маси тіла,
тобто дорівнює 5-6л, у дітей кількість крові більша: у новонароджених вона становить в середньому 15% маси
тіла, у дітей віком до 1 року – 11%.
Дитина народжується з високою, в порівнянні з дорослою людиною, кількістю гемоглобіну і еритроцитів.
В перші дні життя рівень гемоглобіну сягає 165-225 г/л, а еритроцитів – 6,0-6,5 Т/л. Потім, протягом перших 2-3
місяців життя, відбувається досить різке падіння показників червоної крові: кількість гемоглобіну зменшується
до 110 -130 г/л, а еритроцитів до 3,5 Т/л. До кінця першого року життя цифри гемоглобіну і еритроцитів
починають поступово збільшуватись і до14- 15 років досягають нормативів дорослої людини.
Більш чи менш стабільними ці цифри продовжують залишатись від 16-18 років до 60 років. Після 60
років показники червоної крові трохи збільшуються.
При народженні дитини кількість лейкоцитів значно підвищена, в середньому до 20,0 Г/л. Протягом
перших двох тижнів життя дитини вона досить інтенсивно зменшується до 9,0-12,0 Г/л, а потім показники білої
крові знижуються повільніше, досягаючи рівня дорослої людини до періоду статевого дозрівання.
Лейкоцитарна формула дітей також суттєво відрізняється від такої у дорослої людини. При народженні
дитини співвідношення між нейтрофілами і лімфоцитам у неї таке ж, як і у дорослих, тобто приблизно 65%
нейтрофілів і 35% лімфоцитів. Поступово число нейтрофілів зменшується, а лімфоцитів зростає і на четвертий
день життя їх кількість стає приблизно однаковою. Це називається перший перехрест кривої нейтрофілів і
лімфоцитів. Поступово кількість лімфоцитів продовжує зростати, досягає до кінця першого року життя
максимальних цифр, приблизно 65%, а кількість нейтрофілів знижується до 35%. Починаючи з другого року
життя, кількість лімфоцитів зменшується, а нейтрофілів зростає і до четвертого року їх кількість стає
однаковою. Це другий перехрест кривої нейтрофілів і лімфоцитів.

45.

ГЕМАТОЛОГІЧНІ АНАЛІЗАТОРИ
Автоматизований підрахунок клітин крові для загального аналіза крові проводиться на автоматичних
гематологічних аналізаторах, які оцінюють розміри, структурні, цитохімічні та інші властивості клітин крові.
Вони аналізують близько 10000 клітин в одному зразку, що призводить до суттевого збільшення точності та
достовірності результатів дослідження.
Кількість та швидкість обробки
зразків вражає ‒ деякі системи здатні
обробляти до 120 зразків на годину. Ще
однією перевагою є підвищена безпечність,
яку надають автоматизовані аналізатори,
оскільки
співробітники
лабораторії
мінімально контактують із зразком крові.
В
лабораторній
практиці
використовують автоматизовані системи
підрахунку крові. Якщо виявлена патологія,
або пацієнт перебуває в лікарні із діагнозом,
який передбачає зміни внутрішньоклітинної
структури клітин крові, то необхідний
підрахунок
лікарем-лаборантом,
який
уточнить
та
розширить
межі
діагностування.

46.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!