Українська література 1920–1930-х років ХХ ст

1.

Вступ
Загальні тенденції епохи. Літературний і мистецький
авангард. Українська література 1920‒1930 років
ХХ ст. – новий етап в історії національної культури.
Суспільно-політичні умови її розвитку. Відображення
в літературі духовних пошуків людини
післяреволюційного часу.
Різноманітність стильових манер:
романтико-героїчна (Ю. Яновський),
лірико-імпресіоністична (М. Хвильовий, Г. Косинка),
реалістична (П. Панч, А. Головко),
експресіоністична (О. Турянський) та інші

2.

- час, про який піде розмова на уроці,
міг би стати «золотою добою»
українського мистецтва, а перетворився
на одну з найтрагічніших сторінок.
Саме тоді українське письменство
досягло якісно нового, сказати б,
європейського рівня, про що свідчить
багато факторів. Головний серед них —
той, що це вже була література вільна,
упевнена в собі, позбавлена
малоросійського комплексу
меншовартості.

3.

4.

— одна з найбільш трагічно відомих подій не тільки
20 століття, але і в принципі всієї історії людства.
Початок був покладений в липні 1914 року. Завершився
цей кровопролитний військовий конфлікт
11 листопада 1918. Приводом до бою стало Сараєвське
вбивство австрійського герцога Франца Фердинанда
28 червня 1914. Його вбив 19-річний Гаврило Принцип,
терорист із Боснії, що належав
до угруповання «Млада Боснія», яке боролося за
визволення своєї країни з-під гніту. В той час у світі
існувало всього 59 держав. У цій війні взяло участь 38
країн, серед яких опинилася і територія сучасної
України. Взагалі назва цього великого бою утвердилось
лише в 1939 році, вже після початку Другої світової
війни. В міжвоєнний же період часто вживали назву
Велика війна (а також Велика, Друга Вітчизняна,
Велика Вітчизняна, Імперіалістична). У результаті
військового конфлікту припинили своє існування
4 імперії: Австро-Угорська, Німецька, Російська та
Османська. Країни, що у боях, втратили більше 22 млн.
чоловік і 55 млн. осіб опинилися пораненими....

5.

Лютнева революція
1917 року
Російська революція мала важливе значення
для утвердження національно-визвольного
руху в Україні. В результаті Лютневої
революції була створена Центральна Рада,
яка проголосила самостійність
Української Народної Республіки
в січні 1918.

6.

Головними причинами загострення політичної ситуації в
Російській імперії були участь Росії в Першій світовій
війні 1914–1918, бездарність верховного командування на
чолі з імператором Миколою ІІ та в результаті цього великі
людські втрати на фронтах.
Участь Росії у світовій війні та мобілізація
до армії великої кількості селян призвели до
розорення та загального зубожіння значних
мас населення імперії, поглибила соціальноекономічні і політичні суперечності в
країні. Із початку 1917 року незадоволення
війною та економічні труднощі викликали
масовий страйковий рух, особливо у
Голова Тимчасового
комітету
великих промислових центрах. Страйк на
Державної Думи
Путиловському заводі в Петрограді,
М. Родзянко
що розпочався
17 лютого 1917 року, став передвісником
масових революційних виступів.

7.

8.

28 грудня 1920 року
між РРФСР та УСРР
укладається
Союзний договір, за
яким Україна стає
васалом Росії.
Протягом 1918 – 1920 років
Українська Народна Республіка відбивала агресію
більшовицької Російської Радянської
Федеративної Соціалістичної Республіки та
її маріонетки – Української Соціалістичної
Радянської Республіки.
У 1920 році більшовики захопили
центральні, східні та південні губернії України.

9.

10.

Панаса
Мирного (1920)
Івана Нечуя-Левицького
(1918)
Івана Франка (1916)
Лесі Українки (1913)
Михайла Коцюбинського (1913)

11.

Із лютого 1917 року
скасовано всі заборони та обмеження на
українську мову, розпочався бурхливий розвиток
української літератури та мови

12.

Тріумф театру
М. Садовського

13.

Новий експериментальний «Молодий театр»
Леся Курбаса (потім «Березіль)

14.

Заснована Українська академія
наук під керівництвом
В. Вернадського (1918)

15.

Відкрилися видавництва «Сяйво»,
«Шлях», «Дзвін», «Друкар», «Ґрунт»,
«Криниця» та ін.

16.

1934 рік — об’єднання всіх
письменників у Спілку

17.

постмодернізм
Модернізм
соцреалізм

18.

Революційні
романтики
Василь
Еллан-Блакитний
Василь
Чумак
Неокласики
Микола
Зеров
Максим
Рильський
Павло
Филипович

19.

Символісти
(Д. Загул,
В. Кобилянський),
футуристи
(М. Семенко) та ін.
Дмитро Загул
Михайль
Семенко
Володимир
Кобилянський

20.

(від фр. modernisme) —
загальна назва різноманітних напрямків
у літературі, мистецтві ХХ ст.
(неокласицизм, неореалізм, футуризм,
неоромантизм, символізм, імпресіонізм,
експресіонізм та ін.). Загальна стильова
ознака — тенденція до панестетизму,
символізації, ідеалізації та романтизації
зображуваного. Для українського
модернізму характерний синтез
різних стилів.

21.

(соцреалізм) — організований за чіткою
програмою літературний метод, який
передбачав оспівування комуністичної партії і
її провідної ролі в житті народу, у будь-яких
сферах; піднесення борця, будівника нового
суспільства; ідеалізацію людини як носія
кращих моральних якостей, вихованих
соціалістичною системою. Художня дійсність
зображувалася «лакованою», прикрашеною,
лише з позицій правлячого класу,
партії; конфлікт полягав у боротьбі
проти чужих ідей, за ідеологічну
спільність та однодумство.

22.

(від фр. post — після + modernisme) —
загальна назва літературно-мистецьких течій
кінця ХХ — початку ХХІ ст. (можливо,
елементи постмодернізму з’явилися у творах
українських письменників і раніше).
Для цього напряму характерні
інтертекстуальність (приховане та явне
використання чужих текстів), гра зі
словом, багатозначність, зміщення
часу і простору, «віртуальний
історизм» тощо.

23.

Угруповання: «Плуг» (Спілка селянських письменників), «Гарт» (Спілка
пролетарських письменників), «Аспанфут» (Асоціація панфутуристів), «Авангард»,
«Нова генерація», «Неокласики», МаРС «Майстерня революційного слова», ВАПЛіте
«Вільна академія пролетарської літератури», «Політфронт», ВЦСПП (Всеукраїнська
спілка пролетарських письменників), «Молодняк» (Спілка комсомольських
письменників) та ін.

24.

Журнали та альманахи: «Літературнонауковий вісник», «Універсальний журнал»,
«Наше минуле», «Літературно-критичний
альманах», «Книгар», «Музагет»,
«Мистецтво», «Знаки боротьби» та ін.

25.

Письменники
ділилися на
«пролетарських»
та попутників
«Пролетарські» письменники:
оспівування революції, вождів,
соціалістичної дійсності, боротьби з
«ворогами» (куркулями, шпигунами,
шкідниками та ін.).
«Попутники»: трагедія воєн,
людські страждання,
пошуки шляхів, боротьба за
гуманістичні ідеали.
Актуалізація проблем «митець і влада»,
«свобода творчості» та ін.

26.

20—30-ті роки XX ст. насичені багатьма
доленосними історичними подіями; стали
природною межею нової та новітньої
літератури; українські митці активно
шукали свої шляхи в літературі;
розпочався поділ на «своїх» і «чужих»;
тоталітарний режим набирав обертів:
влада все жорсткіше втручалася в
мистецький процес і намагалася
його контролювати.

27.

Друга половина 1920-х років відзначається
ускладненням перебігу мистецького, зокрема
літературного життя, пов’язаним із
політичними проблемами.
Дуже влучно охарактеризував
цю добу академік
Олександр Білецький:
«Україна кипіла, як величезний
казан на безперестанному
шаленому вогні, і в цім казані
виварювались думки й почуття,
наново перетворювалися
світогляди, дивно змінювалися
люди. Тим-то літературні явища
цієї доби становлять надзвичайно
строкату картину».

28.

І все ж у центрі уваги митців було становлення
нової української людини, яка пройшла крізь
буремні роки революції та активно стверджувала
себе в нових умовах життя. Багато творів
пронизувала ідея боротьби з комплексом
«меншвартості», «малоросіянства»,
«провінційності».

29.

Літературна
дискусія
1925—1928
pоків

30.

Літературна дискусія 1925—1928 років —
публічне обговорення шляхів розвитку, ідейноестетичної спрямованості та завдань нової
української радянської літератури, місця і
ролі письменника в суспільстві.

31.

Класового ворога потрібно шукати серед прогресивних кіл
інтелігенції, які творять українську культуру…
(Провідна теза партійної пропаганди 20-х років)

32.

Це «полювання на відьом» дестабілізувало роботу літературних
угрупувань, внесло елемент підозри й недовіри у спілкування,
заважало спокійно жити і працювати людям
мистецтва. Говорити вголос про проблеми, що виникли в царині
культури, у цій ситуації могли лише справжні сміливці.
Виявом справжньої мужності стала стаття
Миколи Хвильового «Про сатану в бочці…», або
про графоманів, спекулянтів та інших
просвітян», опублікована у квітні 1925 року в
тижневику «Культура і побут».
Микола
Хвильовий

33.

У ній автор рішуче виступив проти
насаджуваної «плужанами» масовості,
загальмованості культури, відзначив
низьку якість друкованої продукції,
звернувся із закликом працювати
в літературі професійно та відповідально.
Саме ця стаття і започаткувала
літературну дискусію, яка викликала
хвилю публікацій у пресі й широкий
резонанс, що не стихав упродовж
кількох років.

34.

Літературна дискусія 1925—1928 років —
публічне обговорення шляхів розвитку, ідейноестетичної спрямованості та завдань нової української
радянської літератури, місця і ролі письменника в
суспільстві.

35.

Диспут відбувся в кінці травня
1925 року в будинку Василя
Блакитного у присутності понад
800 осіб.
Більшість підтримувала позицію
М. Хвильового, однак деякі літератори
засудили такі погляди (С. Пилипенко,
Б. Коваленко, Іван Ле, С. Щупак) та згодом
відгукнулися в пресі зливою
суперечливих статей.
Василь Блакитний

36.

Під час диспутів постало гостре питання: на кого
орієнтуватися – «Європа чи просвіта?» Цю проблему згодом
розглянув у однойменному памфлеті М. Хвильовий. Європу
письменник ототожнював з інтелектуальним досвідом людства.
Просвіта ж – це примітивне просвітництво, якому сьогодні
немає місця. Хвильовий закликав не орієнтуватися на Москву
(«центр всесоюзного міщанства»), а звернути свої погляди до
«психологічної Європи», що ідейно та стилістично ближча до
розвитку нашої культури.
Згодом до дискусії приєдналися майже всі провідні
письменники та літературні критики, включаючи
емігрантів. Від обговорення шляхів розвитку української
літератури дискусія поступово перейшла у політичну площину,
коли М. Хвильовий проголосив кінець російської
гегемонії на Україні, бо Україна має свою месіанську ідею,
яку він окреслив метафорою «азіатський ренесанс».

37.

Із літературною дискусією пов’язане виникнення
найвидатнішої тогочасної літературної організації ВАПЛІТЕ –
(Вільної академії пролетарської літератури).
Її засновник – М. Хвильовий зумів
сформувати за несприятливих обставин
міцне ядро однодумців, які мали
неабиякі мистецькі здібності. У різний
час членами ВАПЛІТЕ стали М. Бажан,
М. Куліш, П. Тичина, Ю. Смолич,
П. Панч, І. Дніпровський та інші.
Організація видавала власний
однойменний журнал.
Печатка ВАПЛІТЕ

38.

Сторінка з альманаху
«ВАПЛІТЕ»
Емблема літературного
об'єднання «ВАПЛІТЕ»

39.

Члени ВАПЛІТЕ у 1926 році
Сидять, з ліва на право: Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Олекса
Слісаренко, Майк Йогансен, Гордій Коцюба, Петро Панч, Аркадій Любченко.
Стоять, з ліва на право: Михайло Майський, Григорій Епік, О. Коваленко, Іван
Сенченко, Павло Іванов, Юрій Смолич, Олесь Досвітній, Іван Дніпровський.

40.

Особливої гостроти набрала боротьба, коли М. Хвильовий
виклав свої думки в публіцистичному романі «Вальдшнепи»
(1927 р.), у висловлюваннях вольової героїні Аглаї, що гостро
картає банкрутів революції Дмитра Карамазова й Ганну.

41.

«національний
ухил» Миколи
Хвильового
Небезпечні для москви думки Хвильового
викликали рішучу критику Й. Сталіна, який
написав листа «Тов. Кагановичу та іншим членам
ПБ ЦК КП(б)У» від 26.04.1926 р., у якому піддав
критиці погляди комуніста
М. Хвильового.

42.

Поряд із М. Хвильовим та ВАПЛІТЕ мішенню
партійної критики стали інші «попутницькі»
угрупування, насамперед «неокласики»
(М. Зеров, М. Рильський, О. Бургардт (Юрій
Клен), М. Драй-Хмара, П. Филипович).
Витяг про виключення
Хвильового з «ВАПЛІТЕ»
Цим було дано старт репресіям.
Під політичним та моральним тиском
Хвильовий змушений був визнати свої
«помилки», розпустити очолювану ним ВАПЛіте
і, врешті-решт, покінчити життя
самогубством у 1933 році.

43.

1934 року почалися масові
арешти письменників за
сфабрикованими звинуваченнями
(Григорій Косинка, Олекса Влизько,
Дмитро Фальківський, Євген Плужник,
Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук,
Майкл Йогансен, Микола Вороний).
Наступного року заарештували Миколу
Зерова, Павла Филиповича, М. Драй-Хмару,
Богдана Антоненка-Давидовича та ін.
Тому цей період називають ще
«розстріляним відродженням».
Про це ми поговоримо на наступному уроці.

44.

Позитивні:
стимулювання
висловлення багатьох
плідних ідей та
поглиблення
самоусвідомлення
українського
письменства.
Наслідки
літературної
дискусія
1925 – 1928 років
Негативні:
внаслідок втручання
Комуністичної партії
вона стала певним
ідеологічним етапом у
підготовці масових
репресій проти
української інтелігенції.
Дискусія виявилася безперспективною,
бо М. Хвильовий та інші її учасники намагалися розв’язати культурні
проблеми України на засадах націонал-комунізму, що в умовах
тоталітарного режиму в СРСР був приречений на знищення.

45.

Ратушна Наталія Миколаївна вчитель української мови та літератури
Лукашівського навчально-виховного комплексу
«Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня
школа І - ІІІ ступенів»
Чорнобаївської селищної ради
Черкаської області