Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич

1. Презентація учня 8-А класу Скрипченка Олексія

2. Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич

• Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (23
вересня 1900, Новий Санч, Королівство
Галичини та Володимирії, АвстроУгорщина (нині Польща) — 2
листопада 1985, Париж, Франція) —
український (лемко) історик, географ, енциклоп
едист, видавець, громадсько-політичний діяч,
організатор видання та
головний редактор Енциклопедії
українознавства та фундаментальної
праці «Ґеоґрафія українських і сумежних
земель».

3. Життєпис

Народився 23 вересня 1900 у Новому
Санчі на Західній Лемківщині в українськопольській родині. Був охрещений у грекокатолицькій церкві лемківського села Матієва
(пол. Maciejowa). Батько — русин, грекокатолик, походив з
села Корнів (Городенківщина, Покуття),
працював дрібним податковим урядником.
Був середнього зросту, міцної статури. Від
батька Володимир успадкував працьовитість
та педантичність. Роль батька була
визначальною у формуванні В. Кубійовича як
українця та греко-католика. Матір — Марія з
Добровольских, полька, донька власника
ковбасної крамнички та малої їдальні в
Новому Сончі. Рід Добровольских — жидивихрести[4]. У сім'ї розмовляли польською.

4.

• У 1906—1910 р. навчався в народній школі Н. Санча. 1910-18 р.
навчався у Першій новосанчівській гімназії (типова
класична)[5]. 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському
університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині.
• У 1918–1919 рр. — артилерист в Українській Галицькій армії. Після
відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився у Галичині, а
відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 1919–1923 рр.
• В однострої вояка Української Галицької Армії. 1918 рік
• У 1928–1939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету.
Займався вивченням українських етнічних земель у
складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 у Львові
відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою
Президії було обрано доктора В. Кубійовича.
• З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова
його географічної секції. Як видатний географ брав участь у
міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і
Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях
польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював
українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з
польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні
статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений
кафедри в Ягеллонському університеті.

5.

• У 1939–1940 рр. — професор УВУ (Український вільний університет) у
Празі.
• Як активний учасник українського національно-визвольного руху і
щирий український патріот, проф. В. Кубійович в середині
квітня 1940 року очолив УЦК (Український центральний комітет) у
Кракові (був головою до 1944 р.), який координував діяльність
українських громадсько-культурних організацій у генералгубернаторстві (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав
українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах
була важким тягарем, коли доводилося лавіювати між домаганнями
німецької адміністрації та українських політичних груп.
• Попри всі труднощі воєнного часу, УЦК, очолюваний ним, зробив дуже
багато для піднесення української культури і авторитету українців.
Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну
діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння),
що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації.
Засновано українське видавництво у Кракові.
У Холмі повернуто православним (УАПЦ) Собор Різдва Пресвятої
Богородиці.
• Після приєднання Галичини до генерал-губернаторства в 1941 році
поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові
Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність
політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед
німецькою владою.

6.

У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів
Військової Управи, і зі свого боку докладав багато
зусиль для формування частин дивізії військ СС
«Галичина». Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось
домогтися дозволу німецьких чинників на набір до
української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й
по всьому генерал-губернаторстві. Зокрема, казав таке:
«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає
український інтерес. Наші користі такі:
1.Ми включені в боротьбу з большевизмом не як
безіменні;
2.Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній
формі, а навіть на європейську, на світову
3.Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії;
4.Це може бути точка виходу для дальших планів;
5. Лише в цей спосіб можемо творити під проводом
українських старшин військову школу для української
молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух,
одвертість, чесність, прямолінійність, почуття
відповідальности і інші вояцькі чесноти. Наша
боротьба з Москвою набере офіційних форм».

7. Пам’ять На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Івано-Франківську, Коломиї та деяких інших містах.

Пам’ять
На честь В. Кубійовича названі
вулиці у Львові, ІваноФранківську, Коломиї та деяких
інших містах.
(Схожий на Яценюка, якщо чесно)
У 1944 р. емігрував до Парижа.
Після розгорання польсько-української підпільної війни
виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його
стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало
українських політичних і громадських діячів, було врятовано
від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).
У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука стає
його заступником у формованому тоді Українському
Національному Комітеті (УНК). У розмові з Шандруком він
висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії
„Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй
допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За
згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став
представником Західної України в УНК.
Після Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині і
Франції, займаючись переважно науковою діяльністю.
У 1947–1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 —
голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з
географії України: «Територія і людність українських земель»
(1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія
українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські
етнічні групи Галичини» (1953) та ін.
Головний редактор «Енциклопедії
українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955—1984)
та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон,
1984—1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто).
Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з
історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства
колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української
Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і
«Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).
Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86-му році
життя.