Мартін Лютер

1.

Народився - 10 листопада 1483
(Айслебен, Курфюрство Саксонія)
Помер - 18 лютого 1546 (62 роки)
(Айслебен, Курфюрство Саксонія)

2.

3.

4.

Під час Селянської війни 1524–1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників,
написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян» (Wider die räuberischen und mörderischen
Rotten der Bauern), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.
Проте Реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-х річний
Лютер робить несподіваний крок — він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною
фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад
духовенству, і, дійсно, багато ченців і священиків його наслідували, але найближчі прибічники були
дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу
влаштуванню особистого життя.
Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з
числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому сприяло загострення
стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку
займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього
неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед
самих реформаторів, спроби знайти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали
успіху і врешті-решт розгалуження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя
Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він все ж не
вимагає гонорару за свої книги, вдовольняючись скромною професорською платнею у
Віттенберзькому університеті. Час від часу він бере участь у процесі ствердження протестантської
Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди
виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа.
У 1529 році Лютер складає Великий і Малий Катехізис, які були покладені в основу Книги Згоди.
У роботі Аугсбурзького рейхстагу 1530 року Лютер не брав участь, позиції протестантів на ньому
представляв Меланхтон.
Наприкінці XX століття завдяки діяльності Івана Павла ІІ був реабілітований.

5.

13 липня 1525 року, Мартін Лютер
одружився із Катаріною фон Бора
(29.01.1499 — 20.12.1552), однією з 12
чорниць бернардинського монастиря, яким
він допоміг втекти в квітні 1523 року.
Катаріна фон Бора походила із шляхетної
саксонської родини. Ще дівчинкою батьки
відправили її до монастиря бернардинців,
де вона пробула, аж до втечі у бочках з
оселедцями, організованої Мартіном
Лютером. Про свою дружину Мартін Лютер
в серпні 1526 року писав: «Моя Кеті, така
люб'язна і добра до мене, що я не проміняв
би свою бідність на усі скарби Креза».
Після одруження, пара переїхала жити в
колишній монастир августинців поблизу
Віттенберга, який їм подарував, як
весільний подарунок, курфюрст Саксонії
Іоан Стійкий. В них народилось шестеро
дітей: Ганс (липень 1526 р.), Елізабет (10
грудня 1527 р.)- померла через декілька
місяців, Магдалена(1529), Мартін (1531),
Пауль (січень 1533), Маргарет (1534).

6.

Мартін Лютер ставився досить критично до тогочасного права. Особливій
критиці піддавав право канонічне. Причина тому — захист каноністами
позицій і домагань римо-католицької церкви.
Лютер висловлював ідею, що царства світу повинні управлятися за
допомоги примусових законів. Світська влада інакше не може. Іншими
способами не можна очистити землю від зла, навести порядок, зберігати
спокій християн, карати злочинців. Але світська влада обмежена
справами земними, людськими та безсила у справах віри, совісті.
Свобода душі, галузь віри, внутрішній світ людини перебувають поза
юрисдикцією держави, за межами дії її законів.
Класифікувавши усі закони, на перше місце він поставив божественний
закон, однаковий для всіх. На друге — закон природний, властивий
людям. На третьому місці опинився імператорський закон, який
регламентує все світське управління. На четвертому місці розташовані
закони міст і земель, обов´язкові лише для окремих місцевостей. Лютер
визнавав, що всяке писане право випливає з природного розуму,
природного права, яке, будучи похідним від волі Божої, являє собою
якісно інший феномен, ніж право божественне. Світській владі, яка
спирається на нього, природне право дозволяє управляти зовнішньою
поведінкою людей, майном, речами.

7.

За вченням Лютера, Бог створив два
царства: Боже і світське. Це він зробив
через двоїсту природу людини, що є
водночас і духовною, і тілесною. Існування
двох царств, за вченням Лютера,
детерміновано ще й тією обставиною, що
світ складається в основному не зі
справжніх християн. Якби в ньому
переважали справжні християни, то не
треба було б ні князів, ні панів, ні меча, ні
права. Справжні християни не допускали б
ніяких порушень закону, любили б один
одного. Суперечливість людської природи,
крайня недосконалість світу, в якому панує
зло, виступають, на думку Лютера,
причинами, які викликали до життя Божою
волею світське царство. Під поняттям
світського царства він розумів усю сферу
відносин між людьми, що безпосередньо
регулюється людськими законами,
приписами. Нею охоплюються сукупності
різних зв´язків: господарських, торгових,
сімейних, а найголовніше — політичні.

8.

Згідно з Максом Вебером, лютеранська
проповідь не тільки дала поштовх
Реформації, але послужила поворотним
моментом в зародженні капіталізму і
визначила дух Нового Часу.
В історію німецької громадської думки,
Лютер увійшов і як діяч культури — як
реформатор освіти, мови, музики. У 2003
році за результатами опитувань громадської
думки Лютер став другим великим німцем в
історії Німеччини. Він не тільки випробував
на собі вплив культури Відродження, але в
інтересах боротьби з «папістами» прагнув
використовувати народну культуру та багато
зробив для її розвитку. Велике значення
мав виконаний Лютером переклад на
німецьку мову Біблії (1522–1542), в якому
йому вдалося затвердити норми
загальнонімецької національної мови. В
останній роботі йому активно допомагав
його відданий друг і соратник ЙоганнКаспар Аквіла.

9.

«Лютер, як випередження сучасної людини, ввібрав в себе всі види неврівноваженості.
Паскаль співіснував в ньому разом з Гітлером»
Еміль Чоран