Видатні вчені України

1. Видатні вчені України

2. Амосов Микола Михайлович (1913 – 2002 рр.)

Амосов М. М. – радянський вчений та
український лікар, учений в галузі
медицини та кібернетики, громадський
діяч, академік Національної академії наук
України (1969) та Академії медичних наук
України (1993), Лауреат Ленінської премії
(1961), Державної премії УРСР (1978, 1988)
і державної премії України в галузі науки і
техніки (1997). Директор Інституту серцевосудинної хірургії (1983-1988). Доктор
медичних наук (1953), Герой України.

3.

Амосов М. М. – видатний хірург, який один із перших у Радянському Союзі почав
проводити операції на серці. На його рахунку тисячі врятованих життів. Він створив
інститут серцево-судинної хірургії та першим здійснив протезування мітрального
клапана серця, а на міжнародному рівні він вперше ввів у вживання протезування
клапанів серця, що мають антитромботичні властивості.

4.

«Операцiї на стравоходi, легенях, особливо
на серцi, робив хворим при загрозi швидкої
смертi, часто в умовах, коли нiхто iнший їх
зробити не мiг; особисто врятував тисячi
життiв. Працював чесно. Не брав грошей.
Звичайно, у мене були помилки, iнодi вони
закiнчувалися смертю хворих, але нiколи не
були наслiдком легкодумства або
халатностi. Я навчив десятки хiрургiв, створив
клiнiку, потiм iнститут, у яких прооперовано
понад 80 тисяч тiльки серцевих хворих. А до
того були ще тисячi з iншими хворобами, не
говорячи вже про поранених на вiйнi. Хiрургiя
була моїм стражданням i щастям.»
М. М. Амосов

5. Богомолець Олександр Олександрович (1881 – 1946 рр.)

Богомолець О. О. – український вчений
патофізіолог. Основоположник
української школи патологічної фізіології,
ендокринології і геронтології, організатор
української науки.
Очолював створені ним Інститут
експериментальної біології та патології та
Інститут клінічної фізіології АН УРСР.
Опрацював ефективну методику впливу
сполучної тканину за допомогою
винайденої ним антиретикулярної
цитотоксичної сироватки, відомої у
цілому світі як стимулятор функцій
сполучної тканини.
Автор численних праць з ендокринології,
порушення обміну речовин, імунітету та
алергії, раку, старіння організму.

6.

Олександр Олександрович Богомолець створив
учення про фізіологічну систему сполучної тканини,
до якої включав різноманітні сполучнотканинні
клітини та міжклітинні утворення. Він вважав, що така
система виконує в організмі кілька функцій: захисну
(фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну
(загоювання ран, виразок, зростання переломів
кісток тощо) і трофічну (участь в обміні речовин).
Велике значення мали праці академіка Богомольця,
присвячені переливанню крові. У них доведено, що
переливати кров доцільно не лише за її нестачі, а й з
метою підвищення реактивності організму.

7.

Найважливішим напрямком творчих пошуків вченого стало
вчення про сполучну тканину, її морфогенез, клітинні
компоненти та безклітинні структури, їх участь і роль у
фізіологічних і патологічних процесах в організмі як цілому.
Він встановив, що сполучна тканина утворює в організмі
своєрідну систему зі складними функціональними
проявами, а її гістологічні елементи надзвичайно
різноманітні. Ця так звана неоформлена тканина населена
різними активними клітинними елементами. Богомолець
запропонував нову оригінальну концепцію сполучної
тканини як фізіологічної системи, що відіграє важливу роль
у життєдіяльності організму.
В останні роки життя Олександр Богомолець багато уваги
приділяв питанням старіння організму. Як і Ілля Мечников,
вважав, що людина за своєю природою може жити 125—
150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, —
передчасне і зумовлене несприятливими умовами життя та
захворюваннями.

8. Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895 рр.)

Драгоманов М. П. – український
публіцист, історик, економіст,
літературознавець, фольклорист,
громадський діяч, засновник
українського соціалізму, представник
відомого роду українських
громадських і культурних діячів
Драгоманових.

9. Наукова кар’єра

У студентські роки захопився історією стародавнього
світу. Під керівництвом професора В. Я.
Шульгіна підготував дисертацію на право читання
лекцій в університеті «Імператор Тиберій», яку
захистив у 1864.
Працював учителем географії у 2-й Київській гімназії.
1865 — прийнятий на посаду приват-доцента на
кафедру загальної історії історико-філологічного
факультету Київського університету Св. Володимира.
Читав лекції з історії Стародавнього Сходу, історії та
історіографії Стародавньої Греції, історії
Стародавнього Риму, Нової історії (доби Реформації
та Відродження). Опублікував низку статей зі
стародавньої історії.
1870 — захистив магістерську дисертацію на
ступінь магістра загальної історії на тему «Питання
про історичне значення Римської імперії та Тацит».
Після наукового відрядження за кордон
у 1873 призначений на посаду штатного доцента.
1875 — звільнений з університету за політичну
діяльність.

10. Мечников Ілля Ілліч (1845 – 1916 рр.)

Мечников І. І. – біолог і патолог, один із
засновників порівняльної патології, еволюційної
ембріології, імунології і мікробіології, творець
наукової школи, член-кореспондент (1883),
почесний член (1902) Петербурзької АН.
Відкрив явище фагоцитозу, Розробив
фагоцитарну теорію імунітету (1883).
Розробив теорію зародкових листків,
походження багатоклітинних організмів.
Професор Новоросійського університету
(сьогодні – Одеський національний університет
імені І. І. Мечникова) (1870 – 1882). Почесний
член багатьох зарубіжних академій наукових
товариств та інститутів.
Лауреат Нобелівської премії у галузі фізіології
та медицини за праці про імунітет (спільно з
німецьким лікарем, бактеріологом і
біохіміком Паулем Ерліхом).

11. Наукова діяльність

Наукову діяльність І. І. Мечников почав дуже рано. У
дев'ятнадцять років (1864 р.), закінчивши Харківський
університет і маючи вже кілька друкованих робіт, він
виїхав за кордон, де пробув три роки.
У 1882 році виявив явища фагоцитозу, про що доповів
у 1883 році на VII з'їзді російських природознавців і лікарів
в Одесі.
У 1865 році І. І. Мечников переїхав для продовження
досліджень у Неаполь, де спільно з молодим російським
зоологом Олександром Ковалевським проводив
досліди з ембріонального розвитку морських
безхребетних.
У 1867 р., захистивши дисертацію про ембріональний
розвиток риб і ракоподібних, І. І. Мечников отримав
докторський ступінь Петербурзького університету, де
потім викладав зоологію і порівняльну анатомію.
З 1870 по 1882 рр. Ілля Ілліч — ординарний професор
кафедри зоології та порівняльної
анатомії Новоросійського університету (сьогодні —
Одеський національний університет імені І. І.
Мечникова) в Одесі. У 1881 р. реакційні дії уряду
посилилися, і Мечников, подавши у відставку, 1882 року
переїхав у італійську Мессіну

12. Каразін Василь Назарович (1773 – 1842 рр.)

Каразін В. Н. – вчений, винахідник.
Засновник харківського
університету (1805), ініціатор
створення одного з перших у Європі
Міністерств народної освіти.
Зробив численні відкриття в галузі
органічної і неорганічної хімії,
першим запропонував створення
мережі станцій по всій державі.

13.

З ініціативи Каразіна було засновано Харківський університет (1805) та
створено Філотехнічне товариство (!811-1818) для поширення досягнень науки,
техніки та розвитку промисловості. Каразін займався народними школами,
жіночою освітою, державними архівами, науковими дослідженнями.
У 1820 – 1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув’язнений у
Шліссельбурзкій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму
маєтку.
Найкращу оцінку практичній та науковій діяльності Василя Каразіна да О. І.
Герцен в своєму «Колоколі», де писав: «Невтомна діяльність Каразіна і
глибочезна, наукова освіта його були вражаючими: він був астрономом,
хіміком, агрономом, статистиком… моторним чоловіком, який вносив у бідьяке питання зовсім новий погляд і цілком правильне домагання».

14. Хавкін Володимир Аронович (1860 – 1930 рр.)

Хавкін В. А. – бактеріолог
українського європейського
походження.
Навчався в Одеському університеті
(сьогодні – Одеський національний
університет імені. І. І. Мечникова),
звідки був відрахований за участь у
політичній організації
«Нородна воля».
Працював у лабораторії Іллі
Мечникова спочатку в Одесі, а
пізніше в Парижі. У Франції
винайшов протихолерну вакцину

15.

Уряд царської Росії відмовився застосовувати винахід політичного
противника російської імперії. Після відмови застосовувати
протихолерну вакцинацію в ряді країн Європи, В.Хавкін з 1896 року
працював в Індії, де створив першу в історії вакцину проти чуми.
Зусилля вченого знайшли підтримку в уряду Великої Британії.
Експерименти з винайденими вакцинами В.Хавкін найчастіше
проводив на своєму організмі. В Індії було вакциновано понад 4
мільйонів людей. Видатний вчений був призначений головним
бактеріологом країни та директором Бомбейської протичумної
лабораторії. Пізніше ця лабораторія була перетворена в Інститут
Хавкіна.
Вчений з Бердянська був обраний почесним членом багатьох
наукових товариств та академій країн Європи й Азії. За рік до смерті
В.Хавкін заповів власні кошти (500 тисяч доларів) на створення фонду
заохочення молодих наукових талантів, який існує й досі.
В Ізраїлі комітет пам'яті В.Хавкіна організував урочисту посадку 1000
дерев у знаменитому Лісі миру імені Кеннеді, де відтепер
розташований меморіальний гай Володимира Хавкіна.