Правові засади грошового обігу і розрахунків

1. Правові засади грошового обігу і розрахунків

2.

3.

Грошовий обіг - це рух коштів у внутрішньому обороті в готівковій і безготівковій
формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та
розрахунки в господарстві.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами встановлюються
засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та
інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют
на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і
зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і
типи. Стаття 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є
гривня. Ця національна валюта є єдиним законним платіжним засобом в Україні,
приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій
території України для проведення переказів.
Правові засади організації грошового обігу в Україні закладено в Конституції
України та в законах України "Про Національний банк України", "Про платіжні
системи та переказ грошей в Україні".

4.

Розрахункові правовідносини - це такі, що виникають між організаціями в процесі здійснення розрахунків
у безготівковому порядку через кредитні установи. Основою правового регулювання безготівкових
розрахунків є Закон України від 5 квітня 2001 р. "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Основний зміст розрахункових правовідносин розкрито в принципах, на яких базується організація
безготівкових розрахунків, зокрема:
1) всі підприємства та організації зобов'язані зберігати свої кошти - як власні, так і позикові на рахунках в
установах банку, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого ліміту;
2) розрахунки між підприємствами та організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через
банки;
3) безготівкові розрахунки провадяться за чинними формами розрахунків та шляхом закріплення їх у
відповідних договорах;
4) суб'єкти господарювання мають право самостійного вибору умов про попередню оплату товарів (робіт,
послуг), за винятком випадків, закріплених у законодавстві та форми розрахунків;
5) платежі провадяться за рахунок коштів платника або в межах наданого банківського кредиту;
6) списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється тільки за їх розпорядженням або з їхньої згоди (за
акцептом), або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів;
7) поточні рахунки підприємства відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це
податкового органу;
8) при проведенні розрахункових операцій контролюється додержання підприємствами і організаціями
розрахункової та касової дисципліни.

5.

6.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий
клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачі
відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк у свою чергу має право
використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися
цими коштами на власний розсуд (п. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою інститут банківського рахунка становить складну конструкцію, яка включає як
приватні, так і публічні елементи. По-перше, він є сукупністю правових норм, що стосуються різних галузей
права (цивільного, фінансового, адміністративного). По-друге, банківський рахунок слід розглядати як
правовідносини з множинним складом учасників з приводу зберігання і руху коштів. Тут можна виділити
публічно-правові суб'єкти у вигляді податкових органів держави і НБУ та приватноправові суб'єкти у вигляді
конкретного банку і клієнта, які укладають договір. По-третє, укладенню договору банківського рахунка
передують два види публічно-правових обов'язків: перший обов'язок клієнта - юридичної особи - тримати свої
гроші в банку; другий - право вибору юридичною особою банку для обслуговування та право відкривати
необмежену кількість рахунків. Крім того, між банком і клієнтом виникають договірні відносини про
встановлення цивільних прав і обов'язків, які відображають їхні інтереси.
Зазначений договір укладається в письмовій формі і має містити реквізити сторін, номер та вид рахунків,
умови відкриття та закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, зобов'язання сторін,
відповідальність за їх невиконання, інші положення за домовленістю сторін та умови, за яких договір може
бути розірвано.

7.

Стабільність національної грошової одиниці
Національний банк забезпечує, маючи певні,
встановлені
законодавством,
повноваження,
зокрема у сфері регулювання готівкового обігу.
Для забезпечення організації готівкового обігу
Національний
банк
здійснює:
1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;
2) створення резервних фондів банкнот і монет;
3) встановлення номіналів, систем захисту,
платіжних ознак та дизайну грошових знаків;
4) встановлення порядку заміни пошкоджених
банкнот
і
монет;
5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання,
перевезення, вилучення та інкасації готівки;
6) визначення порядку ведення касових операцій
для банків, інших фінансово-кредитних установ,
підприємств
та
організацій;
7) визначення вимог стосовно технічного стану та
організації
охорони
приміщень
банківських
установ.
Національний банк України наділений виключним
правом здійснення емісії, тобто випуску в обіг
грошових знаків в усіх формах.
Національний банк встановлює офіційний курс гривні до
іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання
курсу гривні до іноземних валют Національний банк
використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні
папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та
застосовує інші інструменти регулювання грошової маси
в
обігу
Центральний банк країни забезпечує управління
золотовалютними резервами держави, здійснюючи
валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних
цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс
національної валюти щодо іноземних валют і на
загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Економічну суть золотовалютних резервів становлять
фонди коштів, що створюються для забезпечення
стабільності
власної
грошової
одиниці
та
платоспроможності держави. Золотовалютні резерви
України як централізовані фонди коштів держави
включають: Державний валютний фонд України;
Державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи
та коштовного каміння; Державний валютний фонд уряду
(кошти валютного фонду КМУ); Золотовалютні резерви
Національного банку України, основою яких є Офіційний
валютний резерв центробанку.