Українські народні казки про тварин

1.

2. Зміст

• Сірко
• Журавель і лисиця
• Лисиця та рак

3. Сірко

• Був собі в одного
чоловіка собака Сірко
— тяжко старий. Узяв
хазяїн та й прогнав
його від себе. Никає
Сірко по полю, і так
йому гірко: «Скільки
років я хазяїнові вірн
о служив, годив,
добро йому робив, а
тепер на старості літ
він мені шматка хліба
жаліє і з двору
прогнав». Ходить він
так, думає; коли це —
приходить до нього
вовк та й питає його:

4.

• — Чого ти тут ходиш?
Сірко йому
відповідає:
— Що ж, брате,
прогнав мене хазяїн,
от я й ходжу тут.
Тоді вовк йому:
— А зробити так, щоб
тебе хазяїн ізнову
прийняв до себе?
Сірко каже:
— Зроби, голубчику,
я вже чимсь тобі
віддячу.
Вовк каже:

5.

• — Ну, гляди: як вийде твій
хазяїн із жінкою жати і вона
дитину положить під копою, то
ти. будеш близько ходити коло
того поля,— щоб я знав, де те
поле,— то я візьму дитину, а ти
будеш віднімати від мене ту
дитину, тоді наче я тебе
злякаюсь, та й пущу її.
У жнива той чоловік і жінка
вийшли в поле жати. Жінка
поклала свою маленьку дитину
під копою, а сама жне коло
чоловіка. Коли це — біжить
вовк житом, та за ту дитину — і
несе полем. Сірко за тим
вовком, доганяє його, а
чоловік кричить:

6.

• — Гиджга, Сірко!
Сірко якось догнав того
вовка, відняв дитину, приніс
до того чоловіка та й віддав
йому. Тоді той чоловік
вийняв з торби хліб і кусок
сала та й каже:
— На, Сірко, їж — за те, то не
дав вовкові дитини з’їсти!
Ото ввечері ідуть з поля,
беруть і Сірка. Прийшли
додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень
гречані галушки та добре їх
салом затовчи!

7.

• Тільки вони зварилися, він
садовить Сірка за стіл, сів
сам коло нього та й каже:
— А сип, жінко, галушки,
та будем вечеряти.
Жінка й насипала. Він
Сіркові набрав у
полумисок: так уже йому
годить, щоб він часом
гарячим не попікся!
Ото Сірко й думає: «Треба
ж мені віддячити вовкові,
що він мені таку вигоду
зробив».

8.

• А той чоловік, діждавшись М’ясниць, віддає свою старшу
дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже
йому:
— Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу
в хату та віддячу тоді за те. що ти мені добро зробив.
Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко
казав. А в той самий день у того чоловіка було весілля.
Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом.
Потім Сірко взяв на столі горілки, м’яса доволі і поніс під стіл.
Люди хотіли того собаку бити, а чоловік каже:

9.

— Не бийте Сірка: він мені добро
зробив, то я й йому добро буду
робити, поки його й віку.
Сірко бере, що лучче на столі, та подає
вовкові, нагодував і упоїв його так, що
вовк не витерпів та й каже:
— Буду співати! Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо!
Лучче я ще тобі подам пляшку горілки,
та тільки мовчи. Вовк як випив ту
пляшку горілки та й каже:
— Отепер уже буду співати!
—- Не співай, бо обидва пропадемо —
і я й ти.
— Ой, не видержу — співатиму!

10.

• Та як завиє під столом!
Люди
посхоплювалися,— тудисюди, деякі хотіли бити
вовка. А Сірко й ліг на
вовка, наче хоче
задушити його. Хазяїн і
каже:
— Не бийте вовка, бо ви
мені Сірка уб’єте! Він і
сам йому раду дасть,—
ось не займайте!
Ото Сірко вивів вовка аж
на поле та й каже:
— Ти мені добро зробив,
а я тобі! Та й
попрощались.

11. Журавель і лисиця

• На болоті в очереті на
купині жив журавель, там
же, трохи оддалі, жила
лисиця. Вони щодня
зустрічались, їм не раз
доводилось вести між
собою розмову про своє
життя. Разів два ходили в
куми до дрохви. Одного
разу лисиця попрохала
журавля до себе в гості:
«Приходь, куме, до мене
в гості, а то ми з тобою
уже давно
познакомились, а досі
одно в другого не були в
домі». — «Добре, кумасю,
сьогодні зайду».

12.

• Лисиця побігла додому,
наварила молочної каші з
манної крупи, розмазала її
по тарілці і дожидала гостя.
Прийшов журавель, лисиця
заходилась його угощать:
«Їж, їж, куме, не стісняйся,
будь, як дома». Журавель
нахилив голову до тарілки,
довбав, довбав носом по
тарілці, нічого не зачепив, у
рот і одної крихотки не
попало. А лисиця не
дрімала, швиденько язиком
лизь-лизь і живо
спорожнила тарілку. Потім
каже журавлеві: «Не положи
гніву, куме, більше потчувать
нічим, чим багата, тим і
рада».

13.

• Журавель дуже
розгнівався на лисицю
за її безсовісну хитрощ,
а нічого на це не сказав,
а тіко подумав:
«Погоди, [...] я тебе
угощу іще не так, будеш
довго згадувать кума!»
Журавель, ідучи од
лисиці, в свою чергу
попрохав її до себе на
обід: «Приходь же й ти,
кумасю, до мене
завтра, я приготую
смачний обід». —
«Добре, добре, прийду,
твоя гостя».

14.

• Журавель добув
кубушку з вузеньким
горлом і глечик з
широким горлом. В
кубушку наложив
рисової каші з маслом,
а в глечик укинув мишу і
стояв, дожидав гостю.
Дивиться — мчиться
лисиця. Він низько
поклонився і каже:
«Милості просю,
кумасю, сідай обідать, у
мене обід з двох блюд».

15.

• Почали вони обідать.
Журавель раз-по-раз
устромляв голову в
кубушку і на весь рот
ковтав кашу. А лисиця
вертілась біля кубушки,
хвостом виляла та тіко
облизувалась, а каші
дістать не могла. То
понюха, то лизне край
горла кубушки, то пильно
подивиться всередину, а
голову ніяк не можна було
просунуть. Лисиця баче,
що журавель уже доїда
кашу, одійшла од кубушки
і приступила до глечика.
Побачивши в глечику
мишу, сказала: «Ти, куме,
доїдай кашу, а я приймусь
за друге блюдо, аби
швидше».

16.

• Лисиця кинулась до
глечика і насилу всунула в
нього свою голову, саме в
горлі дуже туго йшла.
Просунувши в горло
голову, лисиця почала
клацать зубами, ловила
мишу. Мотала головою,
поки миша попала їй в
рот. Вона схрупала мишу і
почала пригадувать, як їй
ослобонить свою голову.
Журавель доїв кашу і
каже: «Не положи гніву,
кумасю, угощать більше
нічим, чим багат, тим і
рад».

17.

• Лисиці стидно стало, що
вона через свою жадобу
влізла в глечик з
головою і ніяк не може
висунуть звідти голову,
побрела од журавля
вмісті з глечиком.
Лисиця зблудила з
дороги і поплелась, куди
попало. Наткнулась вона
на пастухів. Пастухи
похватали кийки,
окружили лисицю і
почали її буздикать
кийками. Вона куди не
поткнеться — все на
кийок наткнеться.

18.

• Пастухи добре-таки їй
ребра напарили, хотіли
до смерті вколотить, та
один хлопець невзначай
ударив кийком по
глечикові і розбив його.
Лисиці тоді видно стало,
куди тікать, шмигнула од
пастухів і помчалась що
єсть духу, аж курява
вставала.
• З того часу дружба між
журавлем і лисицею
розсохлась. Лисиця
утекла в ліс і вже більше
з журавлем не
зустрічалась.

19. Лисиця та рак

• Біжить лисичка полем.
Добігає до річки, аж дивиться
— рак виліз з води на камінь
та клешні точить, щоб
гостріші були.
— Здоров був, раче! — каже
йому лисичка.— З тим днем,
що сьогодні! Це ти, мабуть,
до косовиці готуєшся, що
клешні об камінь гостриш?
Поздоровкався рак та й каже.
— Я клешнями роблю те, що
ти зубами; так треба, щоб
гостріші були.
А лисичка тоді йому.

20.

• — Тепер я бачу, чого з тебе
люди сміються, розказуючи,
як ти сім літ по воду ходив, та
й ту на порозі розлив! Як
його ходити у світі, коли на
ногах зуби? Признайся, що
таки правду люди говорять
про тебе!
— Може, колись теє й
правдою було, та тепер
брехнею стало! Ось коли
хочеш, то давай побіжим
наввипередки. Я тобі ще на
один скок уперед ходу дам.
Біжим до тієї осички, що
стоїть онде на узліссі.
— Як так, то й так,— каже
лисиця.

21.

Повернулась до лісу,
стала на один скок
уперед проти рака та й
дожидає, коли той
звелить бігти. А рак,
учепившись клешнями за
лисиччиного хвоста,
підобгав усі вісім своїх ніг
та й гукнув.
— Но!
От лисичка і подалась
вподовж поля. Добігає до
осики, повернулась, щоб
подивитись, а де той рак
чимчикує, аж чує позад
себе.

22.

• — Та й забарилась ти,
лисичко! Я вже і на
осику лазив, усе
визирав, чи скоро ти
прибіжиш.
Дуже здивувалась
лисичка, аж рота
роззявила.
— Чи то ж видано! —
каже.
І більш не сміялася з
рака.

23. Кінець