Середньовічний Китай

1. Китай

Країни центральної та східної
Європи.Середньовічний схід

2. Особливості державного устрою

У середньовічному Китаї одержали подальший розвиток риси
давніх східних деспотій. Традиційні основи системи вищих і
місцевих органів управління зміцнювалися й
удосконалювалися головним чином за рахунок певного
розподілу функцій окремих органів управління:
загальноадміністративних, наглядово-контрольних, судових та
військово-командних. Ті чи інші ланки цієї системи зазнавали
перебудови, змінювалися їхні повноваження і назви у зв’язку зі
зміною завдань, які поставали перед державою.
На чолі складної, але досить стрункої системи державного прав
ління стояв імператор, при якому існувала Державна рада з
найвідоміших сановників, серед яких значну частину становили
його родичі. Усі важелі правління зосереджувалися в руках двох
вищих чинів, канцлерів - лівого (старшого) і правого
(молодшого), кожен з яких опікувався трьома з шести відомств
(міністерств): чинів (призначень), обрядів, податків (прибутків),
військового, судового (покарань) та громадських робіт.

3.

Органи державної
влади
Імператор зосереджував у своїх
руках вищу законодавчу і судову
гілки влади. Трон переходив за
спадковістю старшому синові
імператора, інші сини одержували
князівства - уділи, землі яких
вважалися їхньою власністю.
Імператорський двір, який налічував
значну кількість слуг, дружин,
євнухів, відігравав значну роль у
державному управлінні.
Особа імператора була
священною. Він вважався не
тільки повелителем всіх людей,
а й посередником між Небом і
„піднебесним світом”. Імперія
вважалася втіленням небесного
порядку.

4. Розвиток організації суспільства та економічного розвитку

Гори Тибету, велетенська мертва
пустеля Гобі й незліченні кочові
народи та племена, які широкою
смугою оточували Китай, надійно
ізолювали стародавніх китайців від
решти
цивілізованого
світу.
Вирватись із цього оточення китайці
зуміли
лише
наприкінці
своєї
стародавньої історії.
Територія Китаю поділялася на дві
частини: Західну, 86 % площі якої
становили гори та надгір'я, і Східну — її
називали
Великою
Китайською
рівниною, що й визначало особливості
розвитку цих регіонів.

5.

Крім названих особливостей, на відміну
від
інших
"іригаційних
держав"
Стародавнього Сходу, в Китаї іригаційне
землеробство стали практикувати через
тисячоліття після побудови цивілізованого
суспільства. У ньому не було автономних
міст і великих храмових господарств та їх
атрибутів — громадсько-храмових общин.
Соціально-економічне життя Китаю владно
контролював
державний
апарат.
Воно
розвивалося під впливом оригінальних
ідеологічних
систем,
було
мобільним,
оскільки будувалося на клановій основі. Між
кланами не існувало нездоланних соціальних
перешкод, перехід з однієї соціальної групи в
іншу здійснювався автоматично.
Жителі першої держави Шань-Інь (XVIII
ст. до н. е.) селилися переважно в
заплавах річок.

6.

Вони
сприяли
землеробському
культу
тубільних
неолітичних племен, навчилися відводити з полів надлишок
води, вирощували просо, чумизу, а також різноманітні
садово-городні культури. Їхнє землеробство не було
іригаційним, а базувалося на повеневому та атмосферному
зрошуванні земельних ділянок. Населення Шань-Інь
займалося
також
тваринництвом.
Саме
шань-іньці
започаткували знамените китайське шовківництво. Вони
відмінно освоїли також бронзову металургію, займалися
гончарством,
деревообробкою
та
будівництвом,
різьбленням по кістці та каменю, іншими ремеслами. Тут
налагодилась обмінна торгівля. Торговельним еквівалентом
слугували мушлі каурі та їх бронзові імітації, зерно, шкіра,
шовк. У цей період у суспільстві відбувається майнове та
соціальне розшарування.

7.

Особливості культурного розвитку
Культура Цюйцзялін характеризувалася осілим
землеробством. Головною
сільськогосподарською культурою був рис. Житлом
служили заглиблені в землю хатини, разделявшиеся
внутрішніми перегородками на кілька окремих приміщень.
Цюйцзялінци пряли на веретенах з круглими глиняними
пряслицями, прикрашеними кольоровим орнаментом. Вони
використовували різноманітну посуд, виготовляли ручним
способом і іноді навіть покривати фарбованим
орнаментом.
Культура Матзяяо - типова східноазіатська культура фарбованої кераміки, що відрізнялася,
однак, тією особливістю, що глиняний посуд
Розфарбовувалася після того, як вона обпікалася в печі.
Основу землеробства складало обробіток
проса. Люди займалися розведенням собак та свиней, що були
головними домашніми тваринами.

8.

Культура Яншао - найбільш вивчена китайська культура того
періоду. Для копання землі застосовувалися кам'яні та дерев'яні
знаряддя. Урожай прибирали плоскими кам'яними або
керамічними прямокутними ножами з отворами для
протягування ремінної або мотузяною петлі. Яншаосцев
полювали на оленів, кабаргу, тапірів, бамбукову щура. Вони
займалися розведенням домашніх тварин - свиней і собак;
ловили рибу на кістяні гачки і мережею з кам'яними грузилами,
били острогами. Виробництво знарядь з каменю і кістки, а також
гончарство були найбільш розвиненими галузями ремесла у
яншаосцев. Кам'яні та кістяні вироби відрізнялися ретельної
поліруванням. Гончарний посуд захоплює витонченістю свіх
форм, майстерністю виготовлення, гамою забарвлення - від
яскраво-червоного до оранжево-лимонних тонів. Але найбільше
вражає складний орнамент на гончарних виробах. Яншаосцев
одягалися, ймовірно, в ткану одяг, про що свідчили пряслиця,
невеликі кістяні голки і відбитки тканин на днищах збережених
глиняних судин.

9.

Стародавні китайці бачили у всіх явищах природи дії духів і
богів. Вони обожнювали хмари, дощ, вітер, грім, гори і струмки.
Часто духи представляли ними в образі жахливих тварин і
птахів. Людині потрібні були надійні захисники, звідси виник і
інший вірування - культ предків. Дух предків повинен був
піклуватися про нащадків. Після смерті людини одна душа
могла відправитися на небо, а інша - надовго залишитися в тілі.
Культ предків як пережиток родових відносин зберігся в Китаї
на багато століть. З утворенням держави виникло уявлення,
хоча і досить туманне, про верховному божество - Шанди, яке
пізніше сформувалося в могутню Небо.