Найдавніше населення на території України та його культура

1.

Найдавніше населення на території України та його
культура
- Первісна епоха та культура стародавнього населення України.
-Трипільська культура.
- Кіммерійці, скіфи, сармати та їх культура.
- Розвиток античної культури і мистецтва на теринах України.
- Культура та дохристиянські вірування давніх слов'ян.
Первісна епоха та її місце в історії людства
Первісна епоха – це найбільший період в історії людства – від
виникнення людини (близько млн. років тому) і до появи державності. У
різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть зараз живуть за
умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру –
що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV – початок
III тисячоліття до н.е.), і традиційну первісну культуру.
Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:
– антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася
приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду ―людина розумна‖ (Homo
sapiens), а також основних людських рас;
– формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;
– розселення людства по всіх континентах;
– перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство,
збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);
– соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а
потім родоплемінної організації;
– поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних
систем.
Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії
людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери
людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів
характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення
культури.
Специфічною
рисою
первісної
культури
є
синкретизм
(нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне
життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному.
Будь–який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були
з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання
про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання
(індивідуальне, колективне), релігійні уявлення – магічні дії по забезпеченню
успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури – пісні,
танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика
первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної
культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.
Первісну історію людства традиційно поділяють на камяний вік:
палеоліт, мезоліт і неоліт – 2 млн. р. тому – межа III тисячоліття до н.е.;

2.

епоху бронзи – II тисячоліття до н.е.; ранній залізний вік – I тисячоліття до
н.е. Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику
еволюції матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства.
Культура стародавнього населення України
(палеоліт, мезоліт, неоліт)
Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України
співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт —
стародавній кам'яний вік (1 млн — 11 тис. pp. до н.е.), мезоліт — середній
кам'яний вік (10 тис. — 7 тис. pp. до н.е.), неоліт — новий кам'яний вік (6
тис. — 4 тис. pp. до н.е.), енеоліт — мідно-кам'яний вік (3300-2800 pp. до
н.е.), бронзовий вік (2800-1200pp. до н.е.).
Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в
палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.). Це засвідчують
розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с. Королево на
Закарпатті. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20
пунктах Закарпаття, уздовж течії Тиси та її притоків. Стоянки людини
ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м.Амвросієвки), на Дністрі
в с.Лука-Врублівецька, на Житомирщині. Археологи виявили тут ручні
рубила та велику кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.
У Східній Європі в той час панував теплий, дещо вологий клімат. Люди
були озброєні найпростішими знаряддями праці — загостреними палицями,
киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами.
Люди також почали освоювати печери як сховища та житла, при потребі
будуючи в них додаткові споруди — примітивні заслони й огорожі вітру і
навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту. Основними
заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою
існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише
колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і
природних умовах
Наступний етап історичного розвитку репрезентує середній
палеоліт так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35
тис. pp. до н.е. В епоху середнього палеоліту на території України з'явився
новий тип людини — неандерталець. В цей час людина інтенсивно заселяє
Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України
відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї,
Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті.
Загалом в Україні знайдено кістки десятьох неандертальців, що жили
100-50 тис. років тому. Найважливішим досягненням людини середнього
палеоліту є використання вогню, що значно зменшило її залежність від
природи. Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молдово
Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.
Середньопалеолітичні неандертальські угрупування були невеликими і
складалися звичайно з двох-чотирьох родин, з яких приблизно третина їх
членів могла брати участь у полюванні. Соціальна організація палеонтропів
ґрунтувалася, таким чином, на кровно споріднених відносинах всередині

3.

общини. Мустьєрські общини розташовувалися одне біля одного, і тому між
ними повинні були скластися постійні зв'язки, які ґрунтувалися на родиношлюбних відносинах. Для мустьєрської общини був характерним поділ
праці.
Середньопалеолітичні знахідки є важливим історичним джерелом не
тільки внаслідок своєї чисельності. Вони дуже різноманітні за типами: це і
відкриті поселення, і печерні сховища, і короткочасні стійбища, і місця
видобування кременю, і майстерні, де він видобувався. На основі знахідок із
цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і
дійшли висновку про виникнення родового ладу.
Заключний етап епохи палеоліту - пізній палеоліт датується періодом
від 35 до 10 тис. pp. до н.е. Він характерний різким похолоданням,
пов'язаним з останнім великим зледенінням (Валдайським). Змінилися
рослинність, тваринний світ. Холодні степи України населяли мамонти,
шерстисті носороги, північні олені, песці. Порівняно з попередніми епохами
населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько
500 поселень цієї доби. Тодішні людські колективи трималися берегів річок.
Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за
рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення
фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens),
яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція)
називають кроманьйонцем.
Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя кроманьйонців.
У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних в Україні, знайдено
стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріч
на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках
мамонта, виконані червоною фарбою. Деякі з цих розмальованих кісток
інтерпретували як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодово V
знайдено музичний інструмент на зразок флейти. Вдосконалення житла і
виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення
первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично
на всій території України.
У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і
палеолітичне мистецтво (магічні малюнки,
різьблення по кістці).
Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:
анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;
тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини
або птаха;
магії - чаклування перед полюванням;
фетишизму - віри у надприродні властивості речей.
В епоху мезоліту (10 тис. — 7 тис. pp. до н.е.) відбулися істотні зміни в
природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис.
років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули
сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. У межах України виявлено
сотні мезолітичних поселень і стійбищ. З мезолітичних стоянок слід

4.

відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у
Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам'ятників
матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.
Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих
стоянок, що виникли внаслідок розпаду общин на невеликі мисливські
колективи.
У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь
праці. Були винайдені лук і стріла. Це в свою чергу спричинилося до
важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час
припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім —
свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також
збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Як засвідчують наявні
археологічні дані, в мезоліті відбулася друга велика криза мисливського
господарства і виникли перші форми відтворювального.
Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили
відповідну перебудову і соціального життя. Індивідуалізація виробництва і
споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним
осередком суспільства. Таким осередком залишалася община, яку називають
кланом, або ранньородовою общиною. В кінці мезоліту відбувається
поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і
скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту
Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра
тривала з VI до III тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в
економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і
збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і
землеробство. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування —
якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап
"неолітичною революцією". Спричинений новими знаряддями праці, прогрес
економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював
удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. З'явилися нові типи
кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки
каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія
неолітичного часу — початок виготовлення керамічного посуду.
Наприкінці неолітичної епохи визначилася певна територіальногосподарська спеціалізація. На думку фахівців, Балкано-Дунайський басейн,
Кавказ, Передня Азія — це ті регіони, звідки древнє населення України
могло запозичити окультурені види зернових, одомашнену велику й дрібну
рогату худобу.
Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже
постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління
каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.
Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату
постає патріархат. На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського
Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, та інших рік і
річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і

5.

культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах
України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна
(землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). В
кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська,
лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона); сурськодніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).
Україна здавна формувалась як землеробський регіон. На її теренах
в І середині VI - V тис. до н.е. зародилася буго-дністровська археологічна
культура, яку можна вважати найдавнішою землеробською культурою
басейнів Південного Бугу і Середнього Дністра. Ця культура стала одним з
компонентів формування трипільської культури.
Трипільська культура
У IV —III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід
до енеоліту (мідно-кам'яного віку), характерного не лише опануванням
технології виробництва та обробки міді, але й подальшим прогресом
відтворювальних форм господарства — землеробства і тваринництва
(скотарства). Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була
трипільська, пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на величезних
просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Крім неї, дослідники виділяють на
території нинішньої України й інші землеробсько-скотарські культури.
Вікентій Хвойка
В 1897 році український археолог чеського походження В.Хвойка
відкрив нову культуру, датовану 4-3 тис. до н.е. і названу трипільською, по
місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу
її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя.
Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали
стародавні
людські поселення з подібними ознаками, ареал поширення
людності цієї культури було розповсюджено на територію Дунайського
басейну, Балканський півострів, острова Середземномор'я та Малої Азії і
вона отримала ще назву
трипільсько - кукутенська культура. За
Трипільською культурою також закріпилась назва культури мальованої
кераміки.
Розвиток цієї культури тривав не лише новокам'яну, але й бронзову та
залізну епохи. Характерні особливості трипільської культури такі.
По-перше, трипільці вели господарство колективно, основним джерелом
їх існування було хліборобство і скотарство. Не цурались вони мисливства й
рибальства.
По-друге, поселення зводились на відкритих місцях, без оборонних
споруд. Вони мали форму кола, середина залишалась порожньою й
використовувалась як загін для худоби. Хати будувались каркасні, до 140 кв.
м площею. Стіни розписувались яскравим орнаментом. Житло було поділене
на окремі кімнати, які призначались для різних членів родини. Хату

6.

опалювали зведеною з глини піччю. У ній могло проживати до 20 осіб, а
поселення, за підрахунками етнографів, налічувало понад 500 чоловік.
По-третє, трипільці жили великими родами, які очолювались жінками.
Дослідження засвідчують, що суспільним устроєм у них був матріархат.
По-четверте, поряд з високою культурою землеробства і скотарства у
трипільців на той час існував великий інтерес до мистецтва. Значного
поширення набуло виготовлення різних керамічних виробів побутового
призначення, зокрема, горшків, мисок, глечиків, декоративної кераміки для
прикраси житла. Ці вироби мали яскравий декоративний розпис і
привабливий естетичний вигляд. Їхній художній рівень на той час був дуже
високий.
По-п'яте, трипільці мали досить розвинуті релігійні вірування та
поховальні обряди. В їхніх житлах знайдено жертовники, що мали форму
рівнокінечного хреста. Цей хрест розмальовувався вохрою і був
прикрашений концентричними колами. Він знаходився на підвищенні, а біля
нього розташовувались антропоморфні фігурки. Хрестовидні підвищення
слугували місцями жертвоприношень богам, яким поклонялись трипільці.
Трипільська культура вважається найрозвинутішою землеробською
культурою доби енеоліту(4000 - 2350 рр. до.н.е.) на території України. Ареал
її поширеня знаходився в Україні, Молдові та Східній Румунії.
Основними галузями господарства стали землеробство та скотарство.
Характерних рис трипільська культура набула за часів середнього етапу
розвитку. Поселення з долин річок перемістилися на схили чорноземних плато.
Вони укріплювались валами та ровами. Інколи житла розташовувались по
колу, площа їх значно збільшувалася за розмірами та поділялась на окремі
приміщення. Часто трапляється двоповерхове житло, побудоване з дерева та
глини, з глинобитними підлогами та печами всередині. Відомі також моделі
житла з двоскатними дахами та круглими вікнами.
Первісне землеробство в період середнього Трипілля досягло найвищого
розвитку. Земля оброблювалася кам'яними та роговими мотиками. Для
обробки зерна використовувалися зернотерки, а для зберігання - ями та
великі глиняні посудини. Значно удосконалилось оброблення кременю, навіть
з'явилися майстерні з виготовлення знарядь праці. Зросла кількість виробів з
міді (сокири, тесла, голки). На зміну орнаментальній кераміці у вигляді насічок
раннього трипілля приходить розписна кераміка, для якої були характерними
чорний, білій і червоний кольори. Удосконалюється кухонний посуд,
змінюється форма статуеток - замість статуеток сидячих жінок з'являються
стоячі фігурки жінок з округлою головою та чоловічі зображення .
Поселення пізнього Трипілля стали одним із вагомих компонентів у
формуванні культур епохи бронзи. Трипільські племена, все більше
просуваючись на схід та північ, значно розширили територію свого розселення. Як
правило, вони займали високі берегові миси, придатні для оборони, а річкові

7.

долини використовували для випасу худоби, господарське значення якої дуже
зростає. Поряд з наземним житлом вже трапляються землянки.
Значного розвитку набуло оброблення металу, прядіння, ткацтво.
Удосконалилась техніка оброблення кременю, вироби з якого вже шліфувалися.
Проте кількість виробів розписної кераміки зменшилась. У побуті з'явились
округлі посудини, оздоблені орнаментом. Поховання пізнього Трипілля являли
собою курганні та безкурганні могильники з трупопокладеннями і
трупоспаленнями.
Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним
металом, з якого почали виготовляти знаряддя праці та зброю, а й тим, що
вона спричинила організацію торгівлі досить рідкісним металом - оловом. Така
торгівля зумовила швидке розповсюдження нових ідей та технологій. У
Західній Європі центри метало оброблення знаходилися в Егейському басейні
(мінойці, мікенці), Центральній Європі, Іспанії, Британії і Скандинавії. Період
пізньої бронзи позначився великими переселеннями народів. В Україні доба
міді-бронзи (друга половина III- перша половина II тис. до н. є) найяскравіше представлена ямною та катакомбною культурами.
Отже, кардинальні зміни в матеріальній культурі первісної доби
були спричинені чинниками, що виникали в людському суспільстві і
насамперед у техніці вироблення знарядь праці.
Кіммерійці
Першим народом, ім'я якого зберегла історія на теренах України, були
кіммерійці - стародавні кочівники, які жили на території Північного
Причорномор'я в X — VII століттях до н.е.. Вони з'являються в українських
степах наприкінці бронзового віку. Кіммерійці розселилися у степах
Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це
найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні
джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території,
зайняті скіфами, належали раніше кіммерійцям.. За кіммерійської доби в
Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє бронзу (залізний вік в Україні
датується XII ст. до н.е. IV ст. н.е.). Спостерігається подальше вдосконалення
засобів виробництв. Постають численні городища, окопані ровами й обнесені
валами.
У художній творчості кіммерійців слід вирізняти два головні компоненти
декоративно-прикладне мистецтво та кам'яне різьбярство. Перше
репрезентоване художнім литвом з бронзи та коштовних металів,
косторізним мистецтвом та різьбярством, друге - монументальною
скульптурою Найтиповішими елементами орнаменту є одинарні та
концентричні кола різноманітні спіралі, фігури ромбічних обрисів тощо.
Культура кіммерійців у VII ст. до н.е. була інтегрована в культуру скіфів.
Зіставляючи відомості античних авторів, можна помітити, що принципових
розбіжностей між кіммерійцями та скіфами не було. Збігаються і ареали
розселення, господарства та особливостей суспільного ладу кіммерійців і
скіфів. Ще в кіммерійський період складались основні риси скіфського

8.

господарського устрою, на які вказує Геродот. Отже, завойовники-скіфи
злилися з місцевим населенням, яке в основному залишалось на старих місцях.
Воно сприйняло скіфську мову і побутові особливості скіфів.
Культура скіфів.
У скіфів збереглися риси попередників. Схожі (але не однакові), наприклад,
форми і орнамент кераміки, скіфський обряд поховання тощо. І хоч досі ми
мало знаємо про кіммерійську матеріальну культуру, можна припустити, що
вона була подібною до скіфської, особливо на ранній стадії, в момент їх злиття.
Поява та проживання однорідної скіфської культури по всьому степу
України відбулося в VII –ІІІ ст. до н.е., згодом на території Криму до ІІІ
ст.н.е. Розквіт віку заліза не тільки збігся із встановленням там господарств
скіфів, а й став однією з головних причин змін у культурі місцевості та тієї, що
прийшла.
Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну
диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на
три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли
причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які
жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я. Укріплені поселення
з'явились у скіфів відносно пізно, на межі VI і V ст. до н.е., коли достатнього
розвитку набули промисли й торгівля. Кам'янське городище біля Нікополя
займає велику площу 12 кв. км. За багатолітні дослідження встановлено, що
тут була столиця скіфів. Городище проіснувало до II ст. до н.е. На його
території повсюди трапляються залишки металургійного виробництва. Це
поселення було центром металургійного виробництва степової Скіфії і
забезпечувало значну її частину залізними виробами. Мають місце й інші види
виробництва: різьблення по кістці, гончарство, ткацтво. Але рівня ремесла
досягла лише металургія.
Скіфська міфологія була частиною міфології іранського світу. Відомі міфи
про походження пантеону божеств. Греки ототожнювали ці божества зі своїми:
Табіті - з Гестією, Папая - із Зевсом, Апі - з Геєю, Гойтосира - з Аполлоном,
Аргімпасу - з Афродітою, Тагимасада - з Посейдоном.
Культура скіфів носила воєнізований характер. За описами Геродота, вони
поклонялися мечу, який називався акінак, встромляли його в купу хмизу,
проводили біля нього ритуальні дії і приносили йому жертву. Акінак нам
добре відомий: залізний, короткий, гострий.
Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх
зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський посуд
плоскодонний і різноманітний за формою. Значного поширення набули
скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й тонку ніжку та дві
вертикальні ручки.
Скіфське мистецтво добре відоме в основному завдяки предметам з
поховань - скіфських курганів - культових пам'яток VII – ІII ст. до н.е. У
південній Право- і Лівобережній Україні знайдено величезні кургани, де
ховали скіфських царів. Це кургани Чортомлик, Куль-Оба, Товста Могила,
Солоха, Гайманова Могила, Братолюбівський курган, могильники скіфів на

9.

Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині, в районі Дніпрових порогів та в
інших місцях.
Скіфи ховали мертвих у ямах або катакомбах, під курганними насипами.
У царських курганах скіфів знаходять золотий посуд, художні вироби із золота,
коштовну зброю. Обряд поховання скіфських царів описав Геродот. Коли цар
помирав, його тіло протягом тривалого часу возили скіфськими шляхами, і
скіфи повинні були всіляко виявляти свою жалобу з приводу смерті володаря.
Потім тіло царя привозили в район Герри, який, як вважають археологи,
знаходився поблизу Дніпровських порогів, клали його в могильну яму разом з
його вбитою дружиною, убитими слугами й кіньми і насипали величезний
курган.
Скіфська художня творчість, створила свою неповторну символічнознакову систему образів, яскраво представлених в особливій течії
декоративно-прикладного мистецтва. Зокрема, найпопулярнішими стали
зображення різних тварин, що послугувало основою створення самобутнього і
неповторного скіфського звіриного стилю (анімалістичного), відомого на
великій території - від Північного Причорномор'я до Середньої Азії й Сибіру.
Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні
уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру:
прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачати зв'язок між звіриним стилем і,
міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний
стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні
уявлення про світобудову. Цілком імовірно, що окремі образи звіриного стилю, які
сягають тотемістичних уявлень, були пристосовані до умов ієрархічностанового суспільства. Поширена думка дослідників щодо тотемістичного
значення образу оленя, від якого й походить етнонім "скіфи".
Вироби в звіриному стилі робили з кістки, рога, бронзи, срібла, золота,
заліза. Технологія їх виготовлення також була різноманітною: литво за
восковою моделлю, штампування, гравірування, кування, різьблення кістки.
Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи.
Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з
Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з
Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із
зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури —
зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській
області. Від скіфів, на думку О. Пріцака, українці успадкували деякі
елементи одягу (білу сорочку, чоботи, гостроверху козацьку шапку), окремі
деталі озброєння (сагайдак, пернач), запозичили окремі слова (собака, топір
та ін.).
Золота Пектораль
Неперевершеним шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота
пектораль з Товстої Могили (Дніпропетровська область). Вона масивна, її вага 1
кг, діаметр - понад 30 см. На ній розміщено зображення трьома ярусами,
розділеними товстими витими золотими джгутами. На нижньому ярусі

10.

символічно-образно показано уявлення скіфів про потойбічний світ. Верхній
ярус - світ людей, "космос", що протистоїть хаосу. Середній ярус із чудового
сплетіння рослинного орнаменту символізує Світове древо, що поєднує два
несхожих світи. У центральній частині верхнього фризу представлено
ритуальне дійство - шиття одягу з овчини . Цьому ритуалу багато стародавніх
народів приписували магічну здатність забезпечити багатство, зокрема
приплід тварин.
У II ст. до н.е. скіфи були витіснені сарматами в Крим та на смугу західного
узбережжя Північного Причорномор'я.
Сармати
Панування сарматів у Північному Причорномор'ї відносять до II ст. до
н.е. —IV ст.н.е. Сарматам, що жили між Доном та Уралом, античні автори
приділяють велику увагу. За Геродотом, вони говорили зіпсованою скіфською
мовою, тобто, як і скіфи, були іраномовними. Сарматська культура була
подібна до скіфської, але так і не перевершила останню. Схожість
відчувається і в міфології, однак з тією відмінністю, що в сарматів верховним
божеством вважали, можливо, богиню родючості Астарту, пов'язану з культом
Сонця й коня. Сармати, як і скіфи, в мистецтві розвинули звіриний стиль з
властивими їм особливостями.
Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Існувало
ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але рівня
ремесел вони ще не досягай. Бронзові казани на високій ніжці були і в сарматів.
Культура сарматських племен, які мешкали в II ст. до н.е. - IV ст. н.е. на
території сучасної України, - невід'ємна складова стародавньої культури нашої
Батьківщини. Яскрава та самобутня сарматська культура існувала не
ізольовано. Вона була тісно пов'язана з культурою місцевих племен.
Зброя сарматів відрізняється від скіфської. їхні мечі довгі, пристосовані
для рубання з коня - сармати були переважно кінними воїнами. Про одяг
сарматів та їх зовнішній вигляд можна судити за боспорськими надгробками і
зображеннями в розписних пантікапейських склепах. Знатний сармат носив
коротку сорочку, пояс, м'які чоботи і плащ, який на плечі застібувався фібулою.
Скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури.
Розвиток античної культури і мистецтва на території України.
VIII кінець VI ст. до н.е. - це період Великої грецької колонізації.
Одним з її напрямів було освоєння Північного Причорномор'я. Деякі
фахівці (Н.Кравченко, І.Черняков) вважають, що "колонізація" не дуже вдалий
термін, оскільки він не зовсім точно відображує суть і характер процесу
проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. Доцільніше, на їхню думку,
називати це явище "переселенням".
Серед грецьких міст-держав найбільш відомі: Ольвія - її залишки
знаходяться біля с. Парутине на південь від міста Миколаїв, Херсонес - на
околиці сучасного Севастополя, Пантікапей - сучасна Керч, Кафа - сучасна
Феодосія в Криму, Фанагорія - на Таманському півострові, Танаїс - на Дону,
Керкінітіда - сучасна Євпаторія. Найбільшим з цих рабовласницьких держав
було Боспорське царство з центром у Пантікапеї, що виникло в V ст. до н.е. на

11.

Керченському й Таманському півостровах. Гербовий знак цього царства
нагадує тризуб.
За своє багатовікове існування античні держави, засновані греками,
досягли значного розвитку в державотворенні та зовнішній політиці,
економіці й торгівлі, культурі, мистецтві й побуті. Населення грецьких містполісів не тільки зберігало засади й традиції метрополії, а й позитивно
впливало на сусідні племена - скіфів, таврів, мешканців лісостепу, сарматів
тощо. Внаслідок взаємодії еллінів та місцевих племен відбувався культурний
поступ та взаємозбагачення народів, які населяли територію України.
Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного
Причорномор'я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною
рисою релігійних вірувань Північного Причорномор'я був політеїзм шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їх
Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Де метра.
Античні держави Північного Причорномор'я приділяли чималу увагу
вихованню та освіті. Упродовж усієї історії їх існування пріоритетною тут була
еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст,
крім Херсонеса, засновувалися іонійськими еллінами, в них переважав
іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим
відносини античних міст-полісів з місцевими племенами і Римською імперією
створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас
поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, римськими
словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.
Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і
сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу
дійшло багато пам'яток офіційної (від лат. - кам'яний, камінний літопис)
епіграфіки - написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні
закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках
посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам'яток), можна
зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими
сторонами культурного життя населення цього регіону.
Великого значення в грецькому суспільстві надавали також фізичному
вихованню. У нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту, з яких
проводилися змагання (біг, метання диску, списа та м'яча, гімнастика, кулачні
бої, плавання, кінні змагання, стрільба з лука). Наприклад, з ольвійського
напису IV ст. до н.е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії
(521,7 м). У Північному Причорномор'ї є знахідки
амфор, якими
нагороджувалися переможці спортивних змагань в Аттиці (Афіни). Юнаки з
Північного Причорномор'я рано включалися в суспільно-політичне і військове
життя.
Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним
теоретичним мисленням та літературною творчістю. В античних державах
Північного Причорномор'я набули слави вчені - історики, філософи,
хроністи. Можна говорити також і про розвиток медицини..

12.

Населення Північного Причорномор'я надавало великого значення
розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла,
кістки (пінцети, гачки, зонди, голки, ложечки) знайдено при розкопках міст і
некрополів регіону. їх малювали також на надмогильних стелах лікарів.
Місцеві лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, робити хірургічні
операції. Наприклад, в Ольвії відкрито залишки аптеки, де в мініатюрних
керамічних посудинах готувалися різні ліки і парфуми. Були відомі спеціальні
лікувальні заклади, де проводилося зцілення за допомогою сну і, можливо,
гіпнозу. На Боспорі відкрито святилища грецьким божествам у місцях
знаходження лікувальних грязей.
У Північному Причорномор'ї було досить поширеним листування. Через
відсутність і дорожнечу пергаменту й папірусу використовували черепки та
свинцеві пластини. Такі листи знайдено на Березані, в Ольвії і Керкінітіді (VI-V
ст. до н.е.).
В античних державах архітектурна традиція існувала практично ціле
тисячоліття і особливо знайшла свій вияв у ранньосередньовічних містах
Криму1. Надбанням античного будівництва стала розробка прямокутного
планування міст. Житлові будинки об'єднувалися в квартали, вулиці
перетинались під прямим кутом, дороги мостили дрібним каменем, а вздовж
доріг прокладали водостоки. Однією з найважливіших особливостей
містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення
стої, портики храмів. Створювали й декоративні прикраси суто
функціональних споруд - міські брами, водорозбірні фонтани тощо.
Міста оточували фортечними мурами та вежами. У них формували
майдани чіткої квартальної структури, зводили споруди адміністративного та
громадського призначення - гімназії, театри, будинки різних магістратур тощо. У
цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема
розташування: верхнє місто, нижнє біля гавані та схили, що з'єднували їх.
Однак верхнє місто могло не мати акрополя. Саме такими були Ольвія та
Херсонес. На противагу їм у Пантікапеї були добре укріплені акрополі з
двірцевими укріпленими будівлями на узвишшях.
Високого рівня в Північному Причорномор'ї досягло будівництво і
декоративне оформлення поховальних споруд - склепів. Найвизначніші
пам'ятки цього типу відкрито в Боспорі. Тут уже в IV ст. до н. є. зводили такі
величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів, багато склепів з
фресковими розписами стін.
Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор'ї
безслідно не минула. Спочатку чужі для навколишнього середовища античні
міста і поселення в ході свого розвитку стали органічною складовою всього
північно-причорноморського світу. Завдяки постійній взаємодії античних міст із
місцевими племенами, їх взаємовпливу утворився своєрідний варіант
античної культури.
Прогресивна роль античних держав-полісів полягала насамперед у тому,
що вони вплинули на прискорення економічного, політичного, культурного
розвитку місцевих племен. Шляхом тісних контактів з античними містами

13.

місцеве населення було втягнуте в постійні взаємовідносини з найпередовішою на
той час античною культурою. Цей процес торкнувся скіфо-сарматських та
зарубинецьких племен, багатоетнічної черняхівської культури. Багато речей
античного походження (амфори, червоно-лаковий і скляний посуд, прикраси
тощо) знайдено під час розкопок поселень предків слов'ян. Модифіковані під
впливом візантійської культури античні традиції дійшли і до Київської Русі.
Культура та дохристиянські вірування давніх слов'ян
На межі III i II тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється
германо-балто-слов'янська група, що дає підстави стверджувати про початок
праслов'янської icтopiї. Протягом тривалого часу на українських землях
формувалася праслов'янська культура, i в цьому процесі значну роль
відігравали, з одного боку, традиції автохтонного етносу, з іншого, –
культурні зв'язки з сусідніми народами.
Суттєві зміни в історії давніх слов'ян приходять в I тис. н.е. Це
пов'язано з їхніми великими розселеннями, що стало вагомим фактором у
формуванні етнокультурної та політичної карти слов'янських народів на
території Центральної та Східної Європи. Найяскравіше особливості давніх
слов'ян на території України виявились в зарубинецькій (II ст.до н.е. – II ст.
н.е.) та черняхівській (II–V ст. н.е.) культурах.
Слов'яни традиційно розвивали землеробство – провідну галузь
господарства протягом тривалого часу. Ділянки експлуатувалися до повного
виснаження. Перехід до інтенсивного землекористування відбувся у VIII ст. у
зв'язку з поліпшенням кліматичних умов i збільшенням народонаселення.
Невід’ємною складовою обробітку ґрунтів, особливо в Поліссі була підсічна
система – засіб розчищення нових земель під посіви. Прогрес у землеробстві
супроводився вдосконаленням сільськогосподарських знарядь праці. На межі
нової ери носії зарубинецької культури користувалося дерев'яним ралом, а
черняхівці – плужним ралом із залізним наральником . Врожаї збирали
невеликими серпами, відомі й залізні коси. На VIII—Х ст. припадає масове
використання жорен. Широке використання плуга із залізним лемешем
підвищувало продуктивність хліборобської праці, значно збільшувало якість
обробітку землі та спряло освоєнню цілини.
Складовою землеробства було тваринництво й птахівництво. Уже в
перших століттях нової ери з'явилися пружинні ножиці для стрижки овець.
Серед промислів, що також займали певне місце в господарстві землеробів,
слід назвати мисливство. Від нього мали доповнення до продуктів
харчування та отримували хутра i шкіру для шиття одягу чи взуття. Шкурки
пухнастих звірів часто йшли на обмін. За свідченням східних авторів, у I тис.
н.е. хутро було одним із ходових товарів, яким торгувало слов’янське
населення на причорноморських i прикаспійських ринках. Хозари
отримували данину від слов'янських племен також хутром. Одним з
найдавніших занять слов'ян було бортництво - збирання меду диких 6джіл.
Розвиток землеробства визначив прогрес інших галузей господарства, в
тому числі й ремесел: металургійна справа, ковальство, гончарство,
оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство,

14.

борошномельне виробництво. Провідним у господарському житті східних
слов'ян було залізне ремесло (добування заліза та його оброблення), що одно
з перших виділилося в окрему галузь. Вражає асортимент залізних виробів, їх
досить високий технічний рівень. Давньослов'янським металургам була
відома сталь та різні способи її виплавляння. У VII—IX ст. у слов'ян
з'являються спеціальні поселення металургів.
3начних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької
культури виробляли вручну з чорної глини, а черняхівської — із cipoї глини
за допомогою гончарного круга.
ВИРОБИ ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.
Починаючи з II ст. н.е., гончарне виробництво стає масовим,
орієнтуючись на ринок. Особливо високим технічним рівнем відзначалась
черняхівська кераміка (кожна обпалювальна піч могла одноразово
пропустити 6лизько сотні виробів). Їй була притаманна висока художня
якість в оформленні керамічних виробів. Керамічні вироби прикрашалися
вигадливим орнаментом та зображеннями, що мали не лише естетичний, а й
магічний зміст. Окремі екземпляри є справжніми витворами декоративного
мистецтва.
Важливе місце у виробничій діяльності слов'ян займала деревообробна
справа. Археологічні знахідки дають підставу вважати, що токарний верстат,
з'явившись у III—IV ст., вже не зникає з виробництва. Деревооброблення
досягло високого рівня спеціалізації в галузі будівельної та столярної справи.
У середині I тис. н.е. значного розквіту набула ювелірна справа.
Асортимент виробів сягав сотні найрізноманітніших предметів, що
вписуються в кола євразійської групи ювелірного мистецтва. Поряд із
штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися
високохудожні речi iз золота та срібла, виконані в складних технологіях.
Територія між Дніпром, Карпатами i Дунаєм досить густо
заселялася давньоукраїнськими племенами. Поселення розташовувались на
відстані 35 км. Тут були прості будинки з дерева i глини, вкриті соломою та
очеретом. Уci будівлі ховалися за земляним валом, огородженим великими
гострими кілками; будували дерев'яні вежі та укріплення. Так виникали міста
городища (вiд слова "городити"). Звідси походить старослов'янська назва
міста — град.
Животворним джерелом i основою духовної культури слов'ян була
усна народна творчість, що зародилась в давні часи. У чудових поетичних
творах - історичних i обрядових піснях (весільних, поховальних тощо), в
казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах — народ оспівував свою
працю, любов до рідної землі, її захисників, непримиренність до
несправедливості й неправди, виливав свою радість i тугу.
Особлива сторінка духовної культури слов'ян — міфологія. Життя
слов'ян великою мірою залежало вiд природних явищ. Вони обожнювали
природу, наділяли її людськими властивостями. Особливий інтерес становить

15.

Збруцький ідол, що є своєрідним зображенням цілого пантеону язичницьких
богів.
Стовпоподібна триярусна конструкція Збруцького ідола та
ієрархічність його окремих частин ілюструють космологічні уявлення
східних слов'ян. Всесвіт розподілявся ними на небо – світ богів, землю – світ
людей та підземний світ. Головне місце серед зображень верхнього ярусу
займає богиня родючості, бог Перун, зображений як воїн iз шаблею, та ще дві
фігури iз суворими очима. Богів верхнього ярусу об’єднує шапка, що,
можливо, відображує різні iпocтaci єдиного слов'янського бога. У середньому
ярусі зображена земля з хороводом жінок i чоловіків, у нижньому – підземні
боги.
Міфологічні персонажі за характером їхніх зв'язків з колективом,
важливістю для людини поділяються на декілька рівнів. До найвищого рівня
належали боги з найзагальнішими функціями (ритуально-юридична,
військова, господарсько-природнича). До таких богів відноситься головний
бог у слов'ян-язичників — Сонце, або Дажбог. Пізніше — це Хорс. На честь
Сонця слов'яни влаштовували велике свято влітку, коли були найдовші дні.
Богом грози вважався Перун, богом вітру — Стрибог, покровителем
скотарства — Велес, богом вогню та ковальства — Сварог, богинею
мудрості й краси — Лада. У дохристиянську пору для слов'ян було
характерним об’єднання доброго й злого начала в образі одного й того
самого бога. Наприклад, образ Велеса уособлював як добро (покровитель
скотарства), так i зло (демон, якай приносить смерть).
До наступного рівня могли відноситись божества, пов'язані з господарськими циклами, сезонними обрядами та цілісністю замкнених
колективів. Це — Рід, Ярило, Купала, більшість жіночих божеств, з-поміж
яких виділяється Мокоша.
Нижчий рівень за функціями, що їх виконували божества, був найабстрактнішим, оскільки характеризував загальні поняття: Доля, Лихо,
Смерть, Правда, Кривда тощо. Більшість з цих міфологічних персонажів
входило до казкових сюжетів. Казкові герої ймовірно, виступали як учасники
ритуальних дійств у їх міфологічному образі: баба-яга, кощей, чудо-юдо
тощо.
Найнижчий
міфологічний
рівень
представлений
неіндивідуалізованими істотами: духами, нечистю, тваринами, рослинами,
джерелами, горами, камінням. Вони просторово співіснували з людиною i
уособлювалися домовиками, лісовиками, водяниками, русалками, мавками,
кікіморами тощо.
У східних слов'ян-язичників не було храмів. Дерев'яні зображення богів
стояли просто неба. сюди люди приносили дарунки. Навколо них танцювали
i співали, просили багатого врожаю, успіху на полюванні, гарної погоди.
Головними святами у слов'ян були Новий рік, Iвана Купала. Ці та інші свята
уособлювали різні важливі події в житті людей. Відображуючи певні пори

16.

року, вони стверджували глибоку віру в добро i щасливе життя, радість,
перемогу над ворогом i нечистою силою.
Після прийняття християнства у слов'ян новий рік збігся з Різдвом i
Святками. Люди складали колядки – пісні-побажання, ворожили про
майбутній врожай i долю, дівчата мріяли дізнатися ім'я свого судженого.
Давні слов'янські свята дійшли й до наших днів – Коляда, Iвана Купала,
зустріч весни.
У складних історичних умовах слов'янські народи створили
самобутню культуру, що стала основою їх консолідацiй, виникнення
державності, збереження i примноження духовних традицій. Стародавня
слов'янська культура на українських землях формувалася протягом тривалого
часу; у цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку, традиції
автохтонних народів, передусім антів, з іншого, – культурні зв'язки iз
сусідніми народами. Ця культура характеризується цілісністю і
самобутністю. На її основі виникла культура Київської Русі.
Запитання та завдання для самоконтролю знань
1.Охарактеризуйте первісну епоху та її місце в історії людства,
розвиток культури стародавнього населення України.
2. Дайте характеристику трипільської культури? Коли вона існувала?
За якими матеріальними залишками ми можемо судити про художню
культуру людей трипільської культури?
3. Які матеріальні залишки говорять про мистецтво скіфів
4. У чому полягають особливості скіфського "звіриного стилю"?
5. Назвіть найбільші центри давньогрецької культури на сучасній
території України, які були органічною складовою загальнолюдської
цивілізації?
6. Охарактеризуйте античну спадщину на території України.
7. Охарактеризуйте уклад життя в стародавніх грецьких містахполісах Північного Причорномор'я: звичаї, господарство, архітектура,
політичний устрій та громадянський лад. Дайте стислу характеристику та
порівняйте з містами - полісами у Греції - Фівами, Афінами, Спартою.
8. Розкрийте особливості язичницьких вірувань давніх слов'ян.
9. Опишіть Збруцький ідол, яке місце він займав у язичницькій
міфології давніх слов'ян?
10. Які народні обряди дісталися нам у спадок від язичництва?