Листування

1. Листування

ЛИСТУВАННЯ

2.

Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.
Ліна Костенко
15.11.2020

3.

• Лист – один із способів обміну інформацією. На сьогодні це написаний чи
надрукований текст, що звернений до певної особи чи групи осіб. Лист можна
надсилати в конверті за адресою проживання людини чи організації або на електронну
пошту.
• В українській мові виділяють епістолярний стиль мовлення, тобто стиль листування
(приватного листування).

4.

Листування
Офіційно-ділове
Листування між
державними органами,
установами, організаціями
та між службовими
особами, які підтримують
офіційні стосунки.
Приватне
Листування відбувається між
особами, які мають неофіційні
стосунки. Воно має переважно
побутовий характер —
родинний, інтимний, дружній — і
перебуває у сфері дії усного
розмовного стилю.

5.

Адресат
Адресат – той, КОМУ ПИШУТЬ лист.
Адресант – той, ХТО ПИШЕ лист.
Адресант
Адресат

6.

Лист має певну будову:
вітання та звертання до адресата;
основна частина листа;
прикінцева частина листа;
прощання та підпис адресанта.
Адресант (автор листа) зазвичай розповідає (від
першої особи) про певні події та своє ставлення
до них, про свій життєвий досвід, інтереси, етичні
переконання, естетичні смаки (свої та чужі) тощо.
Важливо виявляти в листі небайдужість, писати
зацікавлено, навіть позитивно інтригуюче, бо від
змістовності й емоційності листа найчастіше
залежить
емоційність
сприймання
його
адресатом (одержувачем). Беззмістовність, сухість приватного листа іноді теж викликає
емоційність, але здебільшого негативну.

7.

Порівняйте!
Микито, рідний брате!
Минуло вже більш як півтора року, а я до тебе не написав ні півсловечка. Вибачай,
голубе сизий, так трапилось. Скажу щиру правду…; я так собі думав — що ж, що я
напишу письмо, хіба їм буде легше? Твого лиха не возьму на себе, а свого тобі не
оддам. Так що ж з тих писем? Папір збавлять та й годі. Воно, бач, і так і не так, а всетаки лучше, коли получиш, прочитаєш хоч одне слово рідне. Серце ніби засміється,
коли знаєш, що там діється. Так отаке-то, мій голубе, нудно мені стало, що я не знаю,
що у вас робиться. Та й ти таки не без того, щоб не згадав свого брата Тараса, школяра,
— бо вже дуже давно, як ми з тобою бачились, та що ж робити ма(є)ш, коли Бог не
хоче, потерпим ще трохи, а там, коли живі та здорові будем, — то, може, і
побачимось…
Добраніч.
Твій рідний брат.
Тарас Шевченко.
Ще, письмо, котре найдеш у моєму письмі запечатане. Оддай Івану
Станіславовичу Димовському і поклонись йому од мене та попроси, щоб він написав
до мене що-небудь, та вкупі і пришліть, як я вам посилаю, оставайся здоров.
Не забудь же, зараз напиши письмо — та по-своєму.
1839, ноябр 15-дня, С. Петербург.
Тарас Шевченко

8.

Дорогий сину,
Твого листа я чекав довго — і дочекався! Приємний, майже дорослий лист.
Дуже радий, що Твоє серце вже здорове, що скоро знімуть з обліку. Нам, чоловікам, треба мати здорове
серце.
Твоє коло улюблених предметів розширилося — і так має бути. Світ занадто великий і, щоб більше про нього
знати, треба цікавитися багатьма речами. Твій велоспорт розвиває ноги, дає здоров'я серцю. Але шкодить поставі.
Для цього потрібна загальна зарядка — з гумою, скажімо. Аби Ти не сутулився. Що то є — залізничний гурток? Я не
збагнув. Дитяча залізниця? Мати справу з залізом — хай це буде і тільки гурток — теж потрібне нам, мужчинам. Бо
мужчина — це значить залізний. Ну, а музика робить нас людьми. Щоб ми багато могли відчувати — й такого, чого
словами не викажеш.
Одне слово — вітаю Твої захоплення.
А от Шекспір — чи не тяжкий він Тобі? Я його дуже люблю.
Недавно я прочитав чудову книгу про українського революціонера Дмитра Андрійовича Лизогуба. Це давній
козацький рід, його предки боролися за незалежність України — в часи Богдана Хмельницького. Його батьки були
дуже славні люди. Поміщики, вони, маючи мільйони, не забували, що селяни бідують. Не забував Андрій Лизогуб і
Шевченка, коли той був на засланні. Допомагав йому, писав листи, хоч цар його і сварив за це. А син, вирісши, став
боротися за те, щоб селянам жилося краще. Всі свої мільйони він, Дмитро Андрійович, віддав на революцію. І в ЗО
років його повісили перед тюрмою в Одесі — за вироком суду. Люди називали його святим. Прекрасне життя,
прекрасні пориви. Коли б Тобі захотілося прочитати цю книгу (автор Ю. Давидов, На скаковом поле, около бойни),
то або дістанеш у бібліотеці, або дістане мама, або вишлю я.
Що б я Тобі порадив?
1. Ти повинен мати міцне тіло. Для цього Тобі потрібно: розвивати ноги (вони в Тебе слабкі), виправляти
поставу (Ти горбишся). Добре було б Тобі ходити на спортивної гімнастики гурток, щодня робити вправи фізичні,
обтиратися холодною водою, гартувати горло (полоскання підсоленою водою, з йодом, мити ноги холодною водою).
Допомагати мамі в домашній роботі. Займатися з гумою (гума — це найкраще навантаження). Коли гумових бинтів у
аптеках Києва немає, я надішлю звідси. Стеж за ходою своєю (обов'язково — ковзани!), аби хода була гарна і
легка.
2. Вчи англійську мову — разів у 5 вивчай більше слів, ніж дають у школі.
3. Добре вчись. Через 6 років Ти станеш дорослим. Думаєш — це так багато — 6 років? Дуже мало! Що в Твої
роки набувають за годину, потім не набудуть і за день.
4. Візьми собі за правило: завше бути справедливим, спокійним, розважливим, мужнім (мудрим — то
тяжче: вчитися довго — мудрості!). Вироби в собі свого судцю — аби міг сам себе сварити, коли що не так учинив.
Отак, синку. Я багато понаказував Тобі. На цей раз — досить!
Обіймаю — тато.
9.10.1978
Василь Стус

9.

Здрастуйте, мої дорогі, хороші Надійко, Наталочко!
З великим привітом до вас ваш курортник і ледар. А все тому, що ухиляюсь від
виховання нашої крихітки Наташки. Прошу вибачити за почерк. Це, до речі, Надія
винна, бо писала за мене конспекти і зовсім розучила мене тримати ручку. Напишіть,
як Надя з Манюнею доїхали додому, чи не захворіли, чи не прихопила їх та болячка,
яка зараз ходить по нашому місту, щось на зразок грипу?
Живу я добре. Поселили нас в клініці для огляду, як ви знаєте. Тут всі, хто був
тоді там. Так що мені весело, адже мій караул весь при мені. Ходимо, гуляємо,
милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися доводиться через вікно.
І це триватиме, мабуть місяців півтора-два. На жаль, такі тут закони: доки все не
обстежать, не випишуть. Надійко, живи у батьків, в Городищі, я приїду прямо туди.
Та ще хай моя дорога теща підшукає для мене роботу, щоб я міг перевестись.
Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все обійшлося
добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте разів у
три. Я за вами дуже скучив, закрию очі і бачу Надію з Наталією Володимирівною.
А ви мене і не впізнаєте, коли приїду. Почав відпускати бороду і вуса. Зараз зі
мною мама, примчала відразу. Вона вам подзвонить і скаже, як я себе почуваю. А
почуваюся я добре.
На цьому закінчую. Не хвилюйтесь. Чекайте з перемогою. Надійко, бережи
дорогу нашу Наталку. Міцно обнімаю, цілую.
Твій навіки Володя. Травень 1986 року. Москва, клінічна лікарня № 6.
Володимир Правик

10.

І наостанок…
Дорогі мої п`ятикласники!
Пишу вам лист і згадую всі наші уроки: ваші відповіді біля дошки й вистрибування з-за парти, цікаві діалоги,
придумані вами, колективні роботи й багато інших не менш цікавих моментів. Я дуже скучила за Вами, невтомними
непосидами, які з радістю здобувають знання!
Сьогодні ми з вами опинилися в доволі незвичних умовах, і на Вас покладена досить відповідальна місія: вчитися
самостійно. Впевнена, що Ви - невтомні підкорювачі різноманітних вершин, наполегливі спортсмени та неймовірно творчі
митці - з легкістю виконаєте цю місію. Й ми зможемо зняти новий блокбастер «Місія здійсненна: самоосвіта 2020», де
кожен із Вас буде головним героєм! Адже Ви усі дійсно герої: герої для своїх батьків, бабусь і дідусів, численних родичів і
друзів! Ви не зупиняєтесь перед перешкодами й продовжуєте навчатися вдома, Ви цілеспрямовано боретеся з одвічним
ворогом всіх людей, Лінню, й наблизилися до перемоги. Ви наче Чіп й Дейл поспішаєте Вашим батькам на допомогу в
хатніх справах! Повірте, це дійсно неоціненні вчинки!
Як вчителю, мені приємно, що Ви старанно виконуєте домашнє завдання. Я вдячна Вам і Вашим батькам за сумлінну
роботу!
Зичу Вам міцного здоров`я, сили духу, ніколи не втрачати вогників віри та допитливості! І пам`ятайте: Ви найкращі!
Вікторія Володимирівна