Предмет та метод соціологічної науки (Лекція 1)

1. Лекція 1. Предмет та метод соціологічної науки.

1.
2.
3.
План
Предмет соціології як науки
Структура і функції соціології
Соціологія в системі наук, що вивчають
суспільство.

2.

Соціологія– societas – суспільство ( з лат.)
logos– слово,вчення ( з греч.)
т.е. – наука об обществе
Термін в науковий обіг введений О. Контом в
30-х роках ХІХ ст. Виникає в процесі становлення
громадянського суспільства, коли зявляється
інтерес до розуміння основ соціальної спільності
людей, соціальних процесів та явищ з метою
раціонального поліпшення принципів соціальної
сомоорганізації. У Конта соціологія
практикувалась доволі широко і була тотожна
суспільствознавству.

3. Вузьке тлумачення соціології неалежить Е. Дюркгейму - наука,яка вивчає суспільні явища та соціальні відносини.

Обєкт соціології – сучасне громадянське
суспільство.Проте суспільство є обєктом усіх
інших суспільних наук(правовий, економічний
аспекти тощо). Специфіка соціології – вивчає
суспільство як цілісний організм в єдності його
суспільних відносин та соціальної системи.
Головним елементом в ній є людина. Але не
людина взагалі,а її соціальне середовище,
спільноти, в які вона включена, спосіб життя,
соціальні звязки, соціальні дії.
Предмет соціології: декілька підходів:

4. 1. Європейська соціологія:

- Суспільство постає як цілісний організм,
системність котрого обумовлена або
віруваннями, або розподілом праці та суспільнокорисних функцій, що працює на злагодженість
соціальної організації, заради якої і
створюються соціальні інститути: власності.
держава, право, освіта релігія тощо. Т.ч.
європейська традиція є предметноорієнтованою. Основні поняття на кшталт:
соціальні інститути, соціальний процес,
соціальна структура тощо.

5. 2. Американська соціологія:

– суспільство та соціальні відношення
тлумачаться через типові зразки поведінки в
типових ситуаціях,котрі дають розуміння
суспільства в цілому та слугують його
розвитку або його руйнації. Проблемноорієнтована і спрямована на вирішення
актуальних соціальних проблем.
Проблемний характер: основи соціальної
нерівності ( у сфері праці, расових відносин,
відношення між статями; інститути та
організації та повязані з ними соціальні
проблеми (політика, зайнятість,сімя, релігія,
наука тощо.
В цілому, соціологія – це наука про закони
розвитку і функціонування соціальних
спільнот і соціальних процесів, про
соціальні відносини як механізм
взаємозв’язку і взаємодії між цими
спільнотами, між спільнотою і особою.

6. Методи наукового пізнання в соціології.

загальнонаукові – аналіз, синтез, індукція,
дедукція тощо.
Власне соціологічні:
- О.Конт: спостереження, порівняння, історичний,
експеримент
- у сучасній соціології: вивчення документів,
анкетування, інтервю,соціометрія(техніка,
розроблена Дж. Морено для діагностики
міжособистісних і міжгрупових відносин з метою
їх зміни, покращення і вдосконалення),
типологізація тощо.

7. Базові категорії соціології

Ключове поняття – «соціальний» (від лат.
socialis – сумісний, товариський, суспільний).
Змістовне визначення даної категорії через
виявлення сутності соціального зв’язку (тобто
з’ясування того, що примушує людей жити
разом, утримує їх в об’єднанні, громаді тощо)
та визначення природи соціальної реальності.
Спочатку соціальність виводилась з
природи людини як природжене почуття
прихильності, притяжіння, яке, незважаючи на
волю і бажання людей, об’єднує їх в спільноті.
Проте деякі вчені вважали людину істотою
несоціальною, агресивною (Т.Гоббс,
Н.Макіавеллі), яка вступає в об’єднання з
іншими тільки з причини загрози знищення, з
метою самозбереження..

8.

Для розуміння предмета соціології також
важливе значення має поняття „соціальна
спільність” (або „спільнота”).
Це – функціонально обумовлене об’єднання
людей, які мають широку сферу спільного
життя, для якого основою внутрішнього зв’язку
є територія мешкання, матеріальні цінності,
що знаходяться в його розпорядженні, та
визнані ним цінності культури.
Характерною рисою соціальної спільноти є її
внутрішня соціальна структура, яка
ґрунтується на співпраці і загальній злагоді.

9.

До найбільш значущих спільнот належать:
соціальні групи (передусім класи);
нації;
територіальні (регіональні) спільноти;
трудові (учбові) колективи;
професійні об’єднання (профспілки);
сім’ї

10. Соціальні відносини

Відносини між названими спільнотами є
соціальними відносинами.
Це - відносини між людьми як представниками
соціальних груп суспільства з приводу їх
суспільного становища, образу і укладу життя,
зрештою – з приводу умов розвитку особи,
соціальних груп.
Слід підкреслити, що соціальні відносини – це
відносини між групами людей, які мають різне,
часто нерівне становище в суспільстві, беруть
неоднакову участь в його економічному,
політичному та духовному житті.

11. Соціальні інститути

Це спеціальні заклади, системи норм,
соціальних ролей, що забезпечують
реалізацію функцій, необхідних для існування і
розвитку соціальних спільнот або суспільства
в цілому.
Соціальними інститутами є, наприклад,
держава, політичні партії, сім’я, право,
мораль, система освіти і виховання,
виробничий осередок та ін.
Виникнення соціальних інститутів обумовлено
об’єктивною потребою суспільства в
спеціальному регулюванні особливо
важливими соціальними відносинами і
сферами діяльності.

12. 2. Структура і функції соціології.

Декілька підходів до розуміння
структури соціології:
Перший:
- теоретична соціологія
- прикладна
- емпірична

13. Теоретична соціологія

пояснює соціальну реальність на рівні
загальних законів її функціонування та
розвитку
Теоретичні закони не можуть бути
виведені шляхом прямого індуктивного
узагальнення емпіричних фактів, а є
результатом пізнавальних операцій над
ідеалізованими об’єктами, які
відображують певні суттєві властивості
реальних об’єктів.

14. Прикладна соціологія вивчає проблеми, повязані :

- з перетворенням соціальної реальності
- з аналізом шляхів та засобів впливу на
соціальні процеси
Її задача –
- дати рекомендації по зміні соціальної
реальності
- перевірити на практиці теорії, що
пояснюють соціальну реальність

15. Емпірична соціологія

Її задача - отримати конкретну, безпосередню
інформацію стосовно тих чи інших соціальних
процесів та явищ.
Емпіричні дослідження спираються на
статистичний аналіз та на метод конкретного
соціологічного дослідження.
На емпіричному рівні предметом дослідження
виступають властивості і відносини реальних
об’єктів, емпіричні закономірності, які можуть
бути виведені безпосередньо шляхом
статистичного узагальнення емпіричних фактів.

16. Другий підхід передбачає виокремлення рівнів пізнання суспільства:

Макросоціологія:
Обєктом макросоціології є цивілізація в
цілому та її найбільші соціальні
утворення. Реальні види суспільств та їх
взаємодія

17. Мікросоціологія

Вивчає:
- невеликі соціальні системи в рамках
суспільства
- внутрішні аспекти поведінки
- дії спільнот та людей в них
- локальні процеси в окремих сферах
суспільного життя
- використовує конкретні методи ії
дослідження

18. Мезосоціологія (Р. Мертон с 1960-х рр. 20 ст. розробив концепцію теорій середнього рівня)

Вихідна категорія в цих теоріях «соціальна група»
Теорії середнього рівня:
- спеціальні соціологічні теорії, котрі вивчають форми та види
людської діяльності(соціологіїя праці, дозвілля, побуту тощо).
- теорії, що виникли на перетині соціології та інших
гуманітарних наук (економічна соціологія, соціологія політики,
соціологія релігії тощо).
- теорії, що пояснюють соціальну структуру
суспільства(соціологічна теорія класів та соціальних
груп,міста та села тощо).
- теорії, що пояснюють діяльність соціальних
інститутів(соціологія управління, сімї, освіти, науки тощо).
- теорії, що пояснюють девіантну поведінку

19. Функції соціології:

- Пізнавальна, дослідницька
- Практична
- Прогностична
- Ціннісно-орієнтовна
- Управлінська
- Описова
- Організаційно-технологічна
- Інформаційна
- Ідеологічна (спірна) тощо.

20. 3. Соціологія в системі наук, що вивчають суспільство.

Місце соціології визначається тим, що:
- це є наука про суспільство, його явища та
процеси
- включає в себе загальну соціологічну теорію,
котра виступає методологією для всіх суспільних
та гуманітарних наук
- всі гуманітрні науки при вивченні суспільства
таки чи інакше опираються на соціологію
- багато наук використовують соціологічні методи
пізнання соціальної реальності
- склалась система досліджень, котрі
проводяться на перетині соціології та інших наук

21. Специфіка соціології найбільш чітко проявляється через порівняння її з філософією, з якої вона вийшла.

Якщо філософія вивчає сутність людини, то
соціологію вона цікавить як соціальний тип.
Якщо філософія вивчає соціальні відносини,
суспільство в цілому взагалі, в іх сутнісному
вимірі, то соціологія – соціальну взаємодію і
соціальні взаємозвязки в звязку з конкретним
соціальним часом та соціальним простором.

22. Лекція 2. Виникнення та розвиток соціології.

1.
2.
План
Виникнення соціології.
Основоположники соціології:
О. Конт
Г. Спенсер
К. Маркс
М. Вебер
Соціологія В. Парето, Ф.Тьонніса,
Г.Зіммеля.

23. О.Конт (1798-1857 гг.) – творець соціології.

- Провів велику роботу по систематизації всіх
знань про суспільство
На підставі форм руху матерії та сходження від
загального до конкретного здійснює класифікацію
наук: математика, астрономія, фізика, хімія,
біологія і соціологія.
Вірив у безмежні можливості розуму як рушійної
сили історії, в „позитивну” науку, що має замінити
релігію і стати головною організуючою силою
суспільства.
Свою історичну місію він бачив у тому, щоб
створити „Наукову Біблію” майбутнього,
поставити науку на чолі всіх форм людського
існування.

24.

За О.Контом, соціологія – єдина наука,
що вивчає, як удосконалюється розум
людини та її психіка під впливом
суспільного життя.
Не людина за допомогою розумної волі
створює суспільство, а навпаки –
суспільство розвивається за своїми
законами, постійно змінюється.
Пріоритет Конт віддавав суспільству.
У О.Конта вже закладені елементи
системного підходу, який набув розвитку
в соціології ХХ ст.

25.

Соціологію Конт поділяв на соціальну
статику і соціальну динаміку.
Соціальна статика – це теорія громадського
порядку, організації, гармонії.
Розглядав сім’ю, державу, релігію з точки зору
їхніх функцій в інтеграції суспільства, яка має
привести до суспільної гармонії та єдності.
Соціальна динаміка вивчає закони розвитку і
зміни соціальних систем.
Соціальна динаміка засновується на історії
людського духу, в якій О.Конт виділяв три
стадії: теологічну, метафізичну і позитивну,
тобто наукову.

26. - Увів у науковий обіг термін «соціологія»

-
-
-
Сформулював методи соціології:
спостереження, експеримент, порівняння,
історичний
Вважав, що соціологія повинна забезпечити
розвиток суспільства еволюційним шляхом
Головні праці: «Курс позитивної філософії»,
«Система позитивної політики, або трактат
про соціологію»
О.Конт – родоначальник «механістичної
школи» в соціології - соціологічні теорії, які
зіставляють соціальні процеси і явища з
фізичними, використовують для пояснення
суспільства поняття механіки, енергетики,
фізики в широкому значенні.

27. Г.Спенсер (1820-1903 рр.) пояснював розвиток суспільства з позицій біології

-
-
-
-
Представник позитивізма
Суспільство – єдиний організм, де відношення
регулюються принципом рівнодії енергії –
боротьбою за існування
Виділяв дві стадії в розвитку суспільства:
*- примітивний або воєнний, хижацький
*- вищий або індустріальний
Суспільство як біологічний організм росте,
ускладнюється у своїй структурі, а з настанням
зрілості починає старіти, приходить до занепаду

28. Спенсер

Не поділяв ідею О.Конта про
одноманітний лінійний прогрес, віддавав
пріоритет не суспільству, а індивіду.
З його точки зору, соціальні явища
більше обумовлені якостями цих
індивідів та умовами їх існування, ніж
умовами функціонування самого
суспільства.
Суспільство існує для блага своїх
членів, а не навпаки.

29. Г.Спенсер

Соціологічна теорія - два головні принципи:
- розуміння суспільства як живого організму
(тому вченого вважають засновником
біологічного напряму в соціології);
- ідеї соціальної еволюції, що, на його думку,
не допускає свідомого „прискорення” або
втручання „ззовні”.
Його праця „Основи соціології” була першим
досвідом побудови цілісної соціологічної
системи на етнографічному матеріалі.
Намагався теоретично реконструювати
фізичне, емоційне, інтелектуальне, релігійне
життя первісної людини.
На величезному матеріалі світової історії
розглядав еволюцію домашніх відносин,
звичаїв, обрядових та політичних інституцій,

30. К. Маркс

Головне його вчення – ідея матеріалістичного розуміння
історії,
встановлює об’єктивні критерії значущості соціальних
фактів, виділивши економічні відносини як структуру
суспільства.
Теорія суспільно-економічних формацій розглядає кожну
стадію суспільного розвитку як особливий соціальний
організм.
Соціальний детермінізм (причина обумовленість) - теорія,
що пояснювала процеси взаємодії особистості та
суспільства.
Розвиток суспільства – об’єктивний історичний процес,
що залежить не від волі та свідомості людей, а
визначається розвитком продуктивних сил і виробничих
відносин.
К.Маркс розробив теорію соціальної структури
суспільства – теорію класів та класової боротьби,
розробив одну з перших в світовій науці теорію
особистості, першим виклав суто соціальні закони
розвитку суспільства і описав їх дію.

31. М.Вебер (1864-1920 рр.)- німецький соціолог. Соціальний філософ, історик,правник.

Основні праці: «Обективність соціальнонаукового та соціально-політичного
пізнання», «Про деякі категорії соціології
розуміння», «Основні соціологічні поняття»
та ін.
Головна праця - «Протестантська етика і
дух капитализма»(1905)
Автор «соціології розуміння»
Один з засновників Німецької соціологічної
спілки

32.

Вебера на Заході прирівнюють по значущості до К.Маркса.
Крім соціології він займався філософією, правом,
політекономією, порівняльною історією світових релігій,
теорією політики.
Був фахівцем – синологом, індологом, знавцем аграрних
відносин у Древній Греції та Римі, історії торгових
товариств у Середні віки.
Його ідеї використовуються в сучасних концепціях
культури, політики, науки, права, управління.
Розробив категорії влади, статусу, авторитету, престижу,
бюрократії, які активно використовуються в сучасних
соціологічних теоріях.
В галузі методології ідеалом його була „ціннісно-вільна”
соціологія, не заангажована ніякими соціальними силами
наукова дисципліна, неупереджена, надкласова,
надпартійна, суто об’єктивна, корисна для всіх.

33. (

М.Вебер - творець так званої
розуміючої соціології.
Він підкреслював, що не можна вивчати
людську діяльність так само, як
астроном досліджує рух небесних тіл.
Людина є істота свідома, тому слід
намагатися зрозуміти її дії як осмислені,
скеровані на певну мету, та засоби її
досягнення.
Соціолога при цьому має цікавити не
те, що індивіди роблять, а те, чому вони
щось роблять.

34.

З принципом розуміння у М.Вебера пов’язана
категорія соціальної дії - передбачає два
моменти: суб’єктивну мотивацію індивіда чи
групи і орієнтацію на іншого (інших), яку
М.Вебер ще називає „очікуванням”.
М.Вебер відрізняв чотири типи соціальної дії:
традиційну (визначається звичкою);
афективну (під впливом емоцій та почуттів);
ціннісно-раціональну (зумовлюється свідомою
вірою у певну етичну, естетичну, релігійну та
іншу цінність поведінки);
цілераціональну (орієнтується на очікування
певної поведінки інших людей).
Перші два типи були найбільше поширені у
традиційних суспільствах минулого, а в
сучасному суспільстві все більше місце
посідають третій і четвертий типи соціальної
дії.

35.

У 1904-1905 рр. М. Вебер видав свою
відому працю „Протестантська етика і
дух капіталізму”.
Зацікавившись питанням, чому саме в
протестантських країнах капіталістичні
відносини набули найбільшого розвитку,
учений досліджує, як раціональна етика
аскетичного протестантизму
(працьовитість, бережливість, чесність,
обачність) вплинули на формування
„духу” сучасного капіталізму в Європі.
Багато хто сприйняв його тезу як
альтернативу позиції К.Маркса –
„суспільне буття визначає суспільну

36. М.Вебер зробив великий внесок у розвиток політичної соціології

Виділив та описав типи політичного панування:
традиційне, по закону, харизматичне
Легітимність – одна з характеристик соціального
порядка
Основний інструмент реалізації легального
панування – раціональна бюрократія
М.Вебер заклав основи сучасної теорії
соціальної стратифікації та розробив її критерії

37. Еміль Дюркгейм (1858-1917)

вивчав різні аспекти соціологічної науки
– соціальну дезорганізацію, соціальну
патологію, соціальний контроль,
соціальну інтеграцію, соціологію права,
моралі, релігії, розробляв питання
предмета і методів соціології, її
основних понять.
Він є видатним представником так
званого „соціологізму” в соціології.
Відмітна риса соціологізму – орієнтація
на визнання специфіки соціальних
явищ, які не можна зводити до
психологічних, біологічних та ін. явищ.

38. Е.Дюркгейм – автор теорії соціального факта

- соціальні факти потрібно розглядати як речі, а
річ – це все, що нам дане або спостерігається,
тобто будь-яка соціальна реальність.
- суттєвою ознакою соціального факту є
спонукальний вплив на індивідів
- Всі факти – прояви групової чи масової
свідомості.
Їхній вплив на людей організований свідомо і
здійснюється через соціальні інституції.
У зв’язку з цим Е.Дюркгейм, писав, що
соціальний факт є лише там, де існує певна
організація.

39. Головна проблема будь-якого суспільства – це відношення індивідів та групи

Предметом соціологічного вивчення є
загальні та окремі закони, котрі обєднують
людей в ціле та утверджують між ними
спільність
Мета соціології - дослідження стійких
причинно-наслідкових звязків та
закономірностей
Методи нової науки можуть бути
такими, як і в науках про природу

40. Розробив теорію соціальної солідарності:

Наслідком розподілу праці стає солідарність в
двох її формах:
- механічна солідарність – в суспільстві, де
індивіди мало відрізняються один від одного, де
немає диференціації i для якого притаманна
примітивна організація
- органічна солідарність – в суспільстві, де люди
індивідуальні, виконують різні функції, діють за
своїми інтересами та усвідомлюють свою
відповідальність
Чим глибшим є розподіл праці, тим сильнішою є
залежність людей один від одного та стійкішою є
солідарність

41. Розробив теорію аномії

Аномія – відсутність або дезінтеграція
соціальних норм
Крайня форма аномії –самогубство
Причини:
- недостатня інтеграція індивіда в колектив
- нездатність індивіда адаптуватись до
мінливого середовища
Суспільство може впадати в стан аномії

42.

Усі розглянуті соціологічні концепції тією
чи іншою мірою належать до
позитивістського напряму в соціології –
ствердження примату суспільства і його
структур над людиною.
Природні здібності людини, мотиви її дій
в ньому залишаються поза увагою
вчених

43. Соціологія В. Парето, Ф.Тьонніса, Г.Зіммеля.

Представляють протилежний напрям у соціології, який
врахував ці чинники і дістав назву „соціологічного
психологізму”.
Вільфредо Парето (1848-1923) – видатний італійський
соціолог і економіст - прагнув „зробити з соціології точну
науку”, для чого він широко використовував математику.
Головна праця - „Трактат з загальної соціології”, де на
відміну від Е.Дюркгейма досліджував передусім
психологічні аспекти суспільного життя, переважно
ірраціональні.
Автор теорія „нелогічної дії” - більша частина тих
людських дій, з яких складається історія, належать до
нелогічних. Стверджував, що за допомогою психічних
якостей людини і з урахуванням механізму впливу на них
з боку суспільства можна пояснити не тільки поведінку
індивіда, а й соціальні процеси.

44. Фердинанд Тьонніс (1855-1936)

Німецький вченийФердинанд Тьонніс (1855-1936) ,
розглядав соціологію як науку про людину, її фізіологічну,
психічну і соціально-природну сутність.
Взаємозв’язки людей визначаються симпатією та
антипатією, довірою і недовірою, свободою і обов’язками.
В своїй найважливішій праці „Община і суспільство”
протиставляє два типи соціальних зв’язків – „общинні” та
„суспільні”.
У першому випадку – це відносини, що переважають у
простих суспільствах, де у сфері взаємовідносин між
людьми панують емоції, інстинкти, почуття, звички.
Відносини другого типу (суспільні) засновані на
раціональному обміні, зміні речей, що знаходяться у
володінні.
Ці відносини є індивідуалістичними, безособовими,
конкурентними та контрактними, мають речову природу і
характеризуються протилежними спрямуваннями їх
учасників.
Ці відносини притаманні сучасним індустріальним
суспільствам з добре розвинутим поділом праці.

45. Георг Зіммель (1858-1918)

Написав працю „Філософія грошей”, яку тривалий час
читали більше філософи і економісти, а не соціологи, де
досліджував проблеми соціальної психології, етики,
політекономії, соціології міста, релігії тощо.
Разом з Ф.Тьоннісом він є засновником так званої
формальної соціології.
Предметом соціології Г.Зіммель, вважав форми
соціальної взаємодії людей (договір, конфлікт,
конкуренція, авторитет, підкорення...).
Соціологічний метод, вважав Г.Зіммель, виділяє з
соціальних явищ момент соціації (свідомої взаємодії
індивідів), як граматика виділяє чисті форми мови від
змісту, в якому живі ці форми.
Сутнісне ядро сучасної культури утворюють інтелект і
гроші. Саме вони диференціюють і одночасно пов'язують
воєдино, інтегрують різні елементи соціокультурного
космосу - від економічних відносин до способів
вираження емоційних станів.
Деякі дослідники вважають Г.Зіммеля засновником
структурно-функціонального підходу – одного з
найвпливовіших у соціології ХХ ст.

46. 3. Сучасна західна соціологія

Етапи розвитку сучасної західної
соціології:
1 етап – 1920 – 1940-е рр. 20 ст.
2 етап – друга половина 1940-х –
кінець 1960-х рр.
3 етап – з початку 1970-х рр. по
сьогодення

47. 1 етап: 1920 – 1940-і рр. 20 ст..

Рзвиток емпіричної соціології
- Праця У.Томаса, Ф.Знанецького
«Польський селянин в Європі та
Америці»(1918-1920 )
- Відпрацьовувалась методика та
процедура дослідження
- «Зграя», «Гетто», «Бродяга» та ін.
Зародження індустріальної соціології –
Е.Мейо
Підготовка соціологів-професіоналів

48. 2 етап: друга половина 1940-х - кінець 1960-х рр.20 ст.

Розробка проблем методології та теорії
соціології
Творчість П.Сорокіна:
- концепція соціокультурної динаміки
- теорія суспільства інтегрального типу
- теорія конвергенції
Т.Парсонс – теорія соціальної дії
Р.Мертон – розробка теорій середнього
рівня

49.

Т.Парсонс (1902 – 1979)
На Заході посткласичний період
називають парсоновским - виділявся
масштабністю свого мислення - ще за
життя називали класиком
американської соціології.
Більше 40 років він знаходився в центрі
теоретичних дискусій, часто, особливо в 60
– 70-е роки всі новомодні напрями в
західній соціології звичайно починалися із
спростування «функціоналізму» Парсонса,
що тільки підтверджувало універсалізм і
конструктивність його побудов.

50.

Парсонс - творець теорії дії і системнофункціональної школи. Він приходить до
розуміння людської дії як системи,здатної до
самоорганізації, що проявляється:
• в символістичності, тобто в наявності
механізмів таких символів регуляції, як мова,
цінності тощо.
•в нормативності, тобто в залежності
індивідуальної дії від загальноприйнятих
цінностей і норм;
• у волюнтаристичності, тобто у певній
ірраціональності і незалежності від умов
середовища, але в той же час залежності від
суб'єктивних «визначень ситуації».

51.

Концепція еволюції суспільства та структурного
функціоналізму базується на ідеї диференціації загальний напрям розвитку суспільства у бік підвищення
«узагальненої адаптивної здатності» внаслідок
функціональної диференціації і ускладнення соціальної
організації.
У контексті теорії - три типи суспільств: «примітивні»,
«проміжні» і «сучасні».Припускає, що процес
диференціації і супроводжуюче її зростання незалежності
індивідів і структур підвищуватиме загальний рівень
соціального конфлікту, хоча одночасно росте і гнучкість
інститутів і їх здатність справитися з наслідками
конфлікту.
Прагнув теоретичного синтезу (спроби з'єднати підходи
Е.Дюркгейма, М.Вебера і ін.) - основна увага аналізу
механізмів підтримки «соціального порядку», виступав за
створення в соціології «всеохоплюючої» теорії, що
спирається на концепцію соціальної дії і структурнофункціональний метод.

52. 3 етап: початок 1970-х рр.20 ст. – до сьогодні

Найбільш популярні: неопозитивізм,
соціологія розуміння і неомарксизм
Загальновизнані теорії:
- теорія конфлікту (Д.Белл, А.Турен,
Р.Дарендорф, Л.Козер та ін.)
- теорія соціального обміну (Дж.Хоманс,
П.Блау, Р.Емерсон)
- символічний інтеракціонізм (Г.Мід)

53.

Соціологічні школи.
У соціології XX століття найзначніше
місце займають дві соціологічні школи:
Чікаго і Франкфуртська.
Школа Чікаго – сформувалась на базі
першого в світі соціологічного
факультету, очолюваного
Смоллом.Прагнула з'єднати емпіричні
дослідження з теоретичними
узагальненнями. В період 1915 – 1935
рр., займала домінуюче положення в
американській соціології.

54.

Основні задачі зводилися до двох
основних напрямів: створення генеральної
теорії суспільства і проведення
інтенсивних конкретних досліджень, що
описують в деталях різні соціальні
процеси, що відбуваються в місті –
“інвайроментальна соціологія”.
Предметом вивчення сталі міграційні
процеси, міжетнічні відносини і явища
соціальної дезорганізації суспільства.

55.

Початок розвитку інвайроменталізма
пов'язаний з «класичною соціологією» екологічною концепцією школи Чікаго:
уявлення про суспільство як організм, про
«глибоко біологічний феномен», який має
крім соціального, тобто культурного рівня, і
біотичний. Цей феномен лежить в основі
всього соціального розвитку і зрештою
визначає тип суспільної організації
(Р.Парк).

56.

Франкфуртська школа, яка склалася в 30-і
роки навколо франкфуртського інституту
соціальних досліджень, очолюваного
Хоркхаймером.
Основна соціально-філософська тема – тема
пізнього капіталізму з характерною для нього
«фашизоидностью» (незалежно від того, чи
реалізовувалася вона у фашистських режимах
чи ні).
Основна соціологічна і соціально –
психологічна тема – теоретична
концептуалізація поняття «авторитарна
особа» (Фромм, Хоркхаймер) і спроба з
допомогою конкретно – соціологічних
досліджень довести, що йому дійсно

57.

Діагноз сучасності:світ XX століття,
опосередкований освітою, виник в
результаті «раціоналізації» людської
свідомості, набув виразно вираз межі
колективного безумства, масової
параної.
З цього параноїдального «комплексу»,
Адорно і Хоркхаймер виводять:
фашизм, табори смерті, світові війни
тощо. Симптоми душевного
захворювання буржуазної «культури»
всюди, воно вступило в свою
завершальну стадію – небезпечного
прояву «затьмарення розуму».

58.

Раціоналізація виступає в їх уявленні не як
своєрідна єдність позитивного і
негативного моментів, а як негативна,
абсолютно негативна реакція, що
спотворює людину і людство, вносячи
розбрат у відносини людей до природи і
один до одного.
У лоні франкфуртської школи була
розроблена і концепція «масової культури»
(індустрія культури).

59. Лекція 3. Організація та проведення соціологічного дослідження.

План
1.
Сутність, етапи та види соціологічного
дослідження
2.
Програма соціологічного дослідження
3.
Методи збору соціологічної інформації

60. Сутність, етапи та види соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження – це система
теоретичних та емпіричних процедур
отримання нових знань про досліджуваний
соціальний факт для вирішення
теоретичних та соціальних проблем
Соціальний факт – це фрагмент
соціальної дійсності, що знаходиться в
центрі уваги дослідника

61. Предмет соцдослідження

За допомогою соцдосліджень можна
вивчати:
- поведінкові акти індивидів
(що роблять люди?)
- продукти людської діяльності
(що зробили люди?)
- вербальні дії людей
( що думають люди з приводу...?)

62. Етапи соцдослідження:

1 етап – етап розробки програми, коли
визначається методика, організація
процеса дослідження, визначається
вибірка
2 етап – вихід «в поле», збір інформації
3 етап – обробка інформації
4 етап – аналіз отриманої інформації (у
вигляді звіту та рекомендацій)

63. Види соціологічного дослідження:

За проблемою, що вивчається:
- соціальні
- маркетингові
За глибиною проблеми:
- розвідувальне
- описове
- аналітичне

64.

За тривалістю:
- точкове
- лонгітюдне ( панельне)

65. 2. Програма соціологічного дослідження

-
-
Це теорія та методологія конкретного
дослідження окремого соціального факту
Програма виконує функції:
- методологічну
- організаційну
- методичну

66. Програма соціологічного дослідження включає два розділи

1.
а)формулювання та обгрунтування
проблеми
б)мета дослідження
в) обєкт та предмет дослідження
г) гіпотеза
д) інтерпретація основних понять
є) задачі соцдослідження

67. а) формулювання та обгрунтування проблеми

-
актуальність проблеми
соціолог повинен виходити з того, що
відомо і невідомо по даній проблемі
б) мета дослідження:
- Визначає напрямок дослідження
- вона може бути теоретичною та
прикладною

68. в) обєкт і предмет дослідження

-
обєкт – носій тієї чи іншої проблеми
предмет – сторони та властивості обєкта,
що в найбільш повному вигляді виражають
досліджувану проблему
г) гіпотеза
- Обгрунтоване припущення про структуру
досліджуваного обєкта, характер його
складових елементів, сутність звязків між
соціальними явищами

69. д) Інтерпретація основних понять

-
Включає теоретичне та емпіричне
уточнення понять, що забезпечує
порівняння та зпівставлення отриманих
даних
е) задачі соцдослідження:
-
-
-
Конкретні цільові установки, направлені на
вирішення проблеми
Формулюються у відповідності з метою та
гіпотезами дослідження
Можуть бути основними та додатковими

70. 2. Методико-процедурний розділ

Вибірка, котра може бути
представлена:
- генеральною сукупністю або
- вибірковою сукупністю
Вибіркова сукупність – це частина
генеральної сукупності, котра відібрана за
строго заданими правилами
Вона представляє собою мікромодель
генеральної сукупності і повинна бути
репрезентативною

71. Типи вибірки:

Одно- і багатоступенева
Не випадкова та випадкова
Квотна
Гніздова
Систематична
Стратифікована

72. 3. Методи збору соціологічної інформації

Аналіз документів:
- документ – соціологічна інформація,
зафіксована будь-яким чином
- методи аналізу:
*- якісний
*- кількісно-якісний
(контент-аналіз)

73. Типологія документів:

За статусом:
- офіційні
- неофіційні
За формою викладення:
- письмові
- статистичні
За важливістю інформації:
- первинні
- вторинні

74. Правила, що визначають надійність документу:

-
-
Інформація не повинна носити оціночний
характер
Автор документу
Час та обстановка, в якій створювався
документ

75. б) Спостереження

Соціологічне спостереження – це
цілеспрямоване та систематичне
сприйняття якогось явища, риси та
властивості якого фіксуються дослідником
Форми фіксації можуть бути різними: бланк,
щоденник спостереження,фото-, відео- та
ін. техніка.

76. Види спостереження:

Контрольоване - неконтрольоване
Систематичне - випадкове
Включене
- не включене
Відкрите
- інкогніто

77. Правила спостереження:

Точно та правильно вибирати одиниці
спостереження
Відокремлювати факти від оцінок
Чіткий запис результатів спостереження
Можливість порівняння результатів
спостереження
Спостереження за одним і тим обєктом в
різних ситуаціях
Контроль за спостереженням,яке
проводиться

78. Обмеження методу спостереження

-
-
-
Наявність барєру субєктивності
Люди,котрі помітили спостереження
змінюють свою поведінку
У випадку включеного спостереження є
небезпека втрати здатності обєктивно
оцінювати ситуацію
Не можна спостерігати ряд явищ та
процесів(наприклад, минуле, соціальну
структуру)

79. в) Соціологічне опитування

- Найбільш поширений метод, за допомогою
якого збирається дот 90% всіх
соціологічних даних
Види опитування:
- анкетування
- телефонне
- інтервю
- експертне тощо.
- поштове

80. Виділяють також:

За величиною охоплення:
- суцільне та вибіркове
За формою проведення:
- усне та письмове
За способом комунікації:
- очне и заочне

81. Анкетування

Анкета (з франц. – розслідування) –
система питань, котрі обєднуються
замислом дослідника і направлені на вияв
кількісно-якісних характеристик обєкта та
предмета аналіза
Композиція анкети: вступна частина,
основна, демографічна

82. Вступна частина:

Зверенення до респондента, де
викладається:
- важливість та значення дослідження
- цілі та задачі дослідження
- правила заповнення анкети
- гарантія анонімності відповіді

83.

84. Основна частина містить:

-
-
-
-
Найбільш прості питання, нейтральні за
змістом, але такі, що дають можливість
отримати фактичну та подійну інформацію
Найбільш складні питання, котрі
спрямовані на зясування установок,
оцінок, думок індивідів по темі
дослідження
Питання особистісного плану
Контрольні питання,мета яких поглибити
та уточнити інформацію

85. Класифікація питань:

За змістом:
- про факти, мотиви поведінки особистості
- думки, побажання, очікування, плани на
майбутнє
За формою:
- відкриті, закриті, напівзакриті
- прямі та опосередковані
За функціями: основні, контрольні, фільтруючі,
буферні, питання-воронки тощо.

86. Демографічна частина, або «паспортичка»

Питання про обєктивне становище та
статус особистості опитуваного:
- стать
- вік
- сімейний стан
- професія тощо

87. Правила складення анкети:

Обсяг анкети – вона повинна містити
приблизно 30-40 питань,вимагати на
заповнення не більше 40 хвилин
Не повинна містити «лобових питань» та
питань, котрі наводять на відповідь
Відповіді на питання не повинні мати різну
змістовну інтерепретацію

88.

Не повинно бути питань «про всяк
випадок»
Формулювання питань повинне
враховувати рівень освіти, знань
респондентів
Питання повинні викликати бажання
відповісти на них, мати імперативність

89. Інтервю

В перекладі з англ.- зустріч, бесіда спеціальний вид цілеспрямованного
дослідницького спілкування
Види інтервю: вільне, глибинне,,
фокусоване, стандартизоване, груповеіндивідуальне, розвідувальне-контрольне,
пряме-опосередковане

90. Правила спілкування з респондентом:

Інтервюєр повинний бути
комунікабельним, уміти налаштувати
респондента на відповідь
Зовнішні та внутрішні чинники ситуації
інтервю повинні бути приблизно однакові
для всіх груп опитуваних

91. Поштове опитування

Різновид анкетного опитування, коли анкета
поширюється серед потенційних респондентів за
допомогою поштової служби
Проблеми:
- важко забезпечити повернення достатньо великої
кількості анкет
- списки адресатів застарівають і опитувана
сукупність може бути не ідентичною наміченій
сукупності
- у випадку експертного опитування необхідно
знайти гідну заміну адресату, котрий вибув

92. Телефонне опитування

Його специфіка:
- Відносно безпосередній характер
взаємодії інтервюєра та респондента
- За часом опитування повинно займати не
більше 20 хвилин
- Оперативність, можливість швидкого
отримання інформації,мінімальні часові
витрати на проведення опитування

93. Лекція 5. Суспільство як система

1.
2.
3.
План
Поняття суспільства в соціології
Системні ознаки суспільства
Сучасне суспільство та різноманіття його
типів

94.

Основні поняття: соціальна система,
соціальна структура, соціальні
відносини, соціальний інститут,
соціальна група, мала група,
референтна група, традиційне,
індустріальне та постіндустріальне
суспільство, соціальний статус,
соціальна роль, соціальна нерівність,
клас, страта, соціальна
стратифікація, маргінал,
маргіналізація, соціальна мобільність;
горизонтальна й вертикальна,
індивідуальна й групова, міжпоколінна и
внутрішньопоколінна мобільність.

95. 1. Поняття суспільства в соціології

Термін «суспільство» увійшов в науковий обіг у
18 ст.
Зміст терміна варіювався:
- від самого широкого (як соціальна форма руху
матерії), тобто людство у своєму історичному
розвитку
- через різні проміжні значення (античне,
буржуазне, світське тощо.)
- до вузького – як різновид обєднання (спілка
книголюбів, любителів тварин тощо.)

96. В класичній соціології:

М.Вебер: соціальна спільнота, котра
базується на соціальній взаємодії
Дюркгейм Е.: суспільство – це соціальна
реальність, спонукаюча людей приймати
звичаї, норми тощо і підкорятись їм.
Маркс К.: суспільство – це сума тих звязків
та відношень, у яких індивіди знаходяться
по відношенню один до одного

97. В 20 ст. зявились нові теорії суспільства:

Суспільство інтегрального типу (П.Сорокін)
Теорія індустріального і постіндустріального суспільства (Д.Белл, А.Турен,
З.Бжезинський та ін.)
Суспільство всезагального добробуту,
інформаційне суспільство, комуністичне
суспільство

98. Суспільство інтегрального типу

НТР має приблизно однаковий зміст та
однакові наслідки в країнах, котрі мають
різні політичні режими.
Капіталістичне та соціалістичне
суспільства починають зближуватись на
цій основі.
Виникає нове інтегральнре суспільство,
котре поєднує у собі позитивні
властивости обох типів

99. Індустріальне та постіндустріальне суспільство

Характерні ознаки індустріального суспільства:
домінування міського населення над сільським,
промисловості над сільським госопдарством,
наявність гнучких соціальних структур та
соціальної мобільності, розвинуті комунікації,
поєднання інтересів особистості та суспільства
Постіндустріальне суспільство: структурні
зміни в економіці та культурі, зростання ролі
знань та інформації, високий рівень освіти,
творча праця, можливості соціального ліфту

100. Комуністичне суспільство

Його прихід обгрунтований К.Марксом.
Для комунізма характерні: суспільна
власність на засоби виробництва, потужна
матеріально-технічна база, соціальна
однорідність, принцип розподілу «кожному
– по потребам», всебічно та гармонійно
розвинута особистість

101. Суспільство – це відносно стійка система соціальних звязків та відношень між

людьми та різними групами, котрі
підтримуються законом, традиціями та
соціальними інститутами і котрі базуються
на певному способі виробництва, обміну,
споживання, розподілу матеріальних благ

102. Ознаки суспільства (Е.Шилз): 7 ознак

Сукупність суспільних відношень,
внутрішньо та органічно повязаних між
собою та здатних до самовідтворення
2.
Певна територія, на якій відбувається
консолідація соціальних звязків
(соціальний простір)
3.
Усталена назва і своя історія
4. Спільна система цінностей, звичаїв,
норм, традицій, тобто культура
1.

103.

5. Автономність та високий рівень
саморегуляції, що передбачає наявність
власної політичної системи
6. Стійкість та здатність до інтеграції
людини в суспільство
7. Здатність підтримувати та відтворювати
високу інтенсивність внутрішніх звязків, що
надає суспільству стабільності

104. Таким чином, сучасне суспільство

–це універсальний спосіб організації
соціальних звязків та соціальної взаємодії
всіх основних потреб людей,
самодостатній та саморегулюючийся
соціальний організм,котрий має системний
характер

105. ІІ. Системні ознаки суспільства

Система – це сукупність елементів, котрі
знаходяться у відношеннях та звязках між
собою та утворюючих певну цілісність та
єдність
Система може бути сумативною та
цілісною
Суспільство - це цілісна система.
Відповідає положенню: система –
елементна, а елементи - системні

106. Аналіз суспільства як системи передбачає:

-
-
-
-
Вияв елементів системи та характеру їх
взаємодіїї
Визначення чинників, котрі забезпечують
цілісність системи та її функціонування
Вивчення ступеня детермінованості
розвитку системи, варіативності цього
розвитку
Аналіз соціальних змін та основних форм
цих змін

107. Моделі аналізу:

-
Структурно - функціональна модель
Теорія конфлікта
Цивілізаційні моделі
Формаційні моделі
У всіх моделях спільними є наступні
моменти:
акцент на цілісності, системності
виявленння чинників, визначаючих
поведінку людей, їх соціальну взаємодію

108. Структурно-функціональна модель

Висхідною підставою аналізу є дія
Дієва особа – індивід, котрий прагне
досягнути мети
Цілісність суспільства можлива тоді, коли
індивіди будуть узгоджувати своі цілі з
деяким «стандартом»
Особистість повинна зробити соціальні
цінності та норми своїми

109. Модель теорії конфлікту

Головна пружина, котра приводить суспільство
до руху – різноманітні соціальні інтереси
Найбільш важливі для суспільства
суперечності між загальними та приватними
інтересам, соціальними групами
Стабільність в суспільстві досягається шляхом
примусу
Утверждення в суспільстві згоди – мета
керування конфліктами

110. Цивілізаційна модель

В даній моделі цивілізація постає як якісна
характеристика суспільства в цілісності
різних сфер соціального життя
Головна проблема суспільства – ефективність використання знань, інформації
Головна задача – перейти від техногенної
цивілізації до антропогенної

111. Формаційна модель

Капіталізм та соціалізм діаметрально
протилежні форми организації суспільства
Об’єднує їх те, що це умоглядні
конструкції, котрі базуються на уявленнях,
що весь суспільний механізм завжди і
всюди керується принципом економічних
відношень

112. Структура суспільства

- Економічна (виробництво – споживання,
різн форми власності тощо)
- Політична (влада, партії та рухи, ідеології
тощо)
- Демографічна (статево-вікова, шлюбна,
структура зайнятості тощо)
- Духовна (мистецтво, наука,культура тощо)
- Соціальна (класи, соціальні спільноти,
соціальні групи)

113. ІІІ. Сучасне суспільство та різноманіття його типів

Сучасне суспільсво частіше за все
називають громадянським.
Воно включає в себе господарські,
культурні, духовні, сімейно-побутові
відношення та інститути, а також права
та обов’язки особистості в системі
суспільних зв’язків та закладів. Саме в
них розкривається творчий потенціал
соціальності

114. Типологія сучасного суспільства:

Пануюча релігія:
християнська, ісламська тощо.
Спосіб отримання засобів до існування:
доіндустріальне (суспільство мисливців та
збирачів, аграрне, традиційне),
індустріальне, постіндустріальне

115. За формою державного устрою:

монархічне, демократичне, олігархічне,
тиранія
За політичним режимом: авторитарне,
тоталітарне, ліберальне, демократичне
За мовою: англо-мовне, франко-мовне
тощо.

116. За формаційним підходом:первісне, рабовласницьке,феодальне,

капіталістичне та комуністичне
За співвідношенням соціального контролю
та свободи індивідів: відкрите, де індивід
примає рішення самостійно, оскільки його
права та свободи гарантовані. Закрите, де
індивід не вільний у прийнятті рішень і
провідна роль належить колективу,державі

117. Лекція 6. Соціальна структура та соціальна стратифікація сучасногго суспільства

1.
2.
3.
4.
План
Соціальна нерівність – джерело
стратифікації.
Соціальна та стратифікаційна структура
суспільства.
Соціальна мобільність.
Тенденції розвитку соціальної структури
сучасного суспільства.

118. І. Соціальна нерівність- джерело стратифікацї

Суспільство – різноманітні соціальні групи,
спільноти, прошарки, котрі вибудовані у
жорстку ієрархію
В основі ієрархії - нерівність:
- природна ( за статтю, віком, рівнем
інтелекту, зовнішніми даними тощо)
- соціальна породжена соціальними
відмінностями

119. Джерела соціальних відмінностей:

- Розподіл праці: ( розумова – фізична,
індустріальна – аграрна, управлінська –
виконавська, проста - складна)
- Устрій життя: (міський - сільський)

120. Соціологічні теорії, котрі пояснюють соціальну нерівність

Теорія стратифікації
- функціоналісти – нерівність – єдиний спросіб
забезпечити виживання суспільства
Теорія конфлікта – нерівність в суспільстві
обєктивна, конфлікт – рушійна сила
Теорія соціальної однорідності – повна
соціальна рівність та соціальна однорідність
можливі в комуністичному суспільстві

121. Нерівність виконує позитивні функції:

- упорядковує соціальні відношення
- є умовою організації соціального
життя
Суспільство саме відтворює та
організує нерівність

122. ІІ. Соціальна та стратифікаційна структура суспільства

Соціальна структура – сукупність
соціальних,демографічних, професійних,
територіальних та етнічних спільнот, груп,
пов’язаних відносно стійкими взаємними
відношеннями між собою
Елементи соціальної структури: страта,
клас, етнос, соціальний устрій, соціальна
спільнота, соціальна група

123. Страта – основний елемент страти-фікаційної структури суспільства

Страта – це велика група людей, котра
відрізняється своїм становищем в
соціальній ієрархії суспільства
Соціальна стратифікація – це процес
відтворення більш або менш однорідних
сукупностей індивідів, котрі утворюють
ієрархічно організовану вертикальну
структуру суспільства

124. Підстави с тратифікації:

Соціальний статус
Соціальна роль
Соціальний престиж
Рівень доходів

125. Соціальний статус -

Соціальний статус вказує на конкретне місце, котре займає
індивід у даній соціальній системі
Статус може бути даним від народження,
може бути приписаний, набутим,
природним, професійно-посадовим

126. Соціальна роль -

- Очікувана поведінка особистості,
обумовлена його соціальним статусом
Нормативний зразок поведінки індивіда,
котрий займає певну соціальну позицію та
виконує відповідні їй функції
Кожна особистість має рольовий набір

127. Соціальний престиж -

Соціальний престиж Соціальний престиж, значущість,
привабливість, приписувані в суспільній
свідомості різним сторонам діяльності людей.
Об'єктами С. п. найчастіше виявляються
соціальні ролі (наприклад, професії, місце в
організації), дії людей (наприклад, в сферах
суспільно-політичного життя і дозвілля), їх
психологічної якості (ініціативність,
сміливість, інтелектуалізм), фізичні (краса і т.
д.), блага і послуги (наприклад, майно,
споживчі товари, культурні цінності) ,
соціальні групи, інститути, організації. С. п.
тісно переплітається з такими явищами, як
авторитет, пошана, вплив. Зрештою носієм
С. п. виявляється сама особа, яка наділяється
в суспільній свідомості (всього суспільства або
окремих груп) великим або меншим С. п.

128. Рівень доходів

В першу чергу – рівень доходів
особистості, сім’ї
Місце індивіда в соціальній ієрархії
визначається рівнем доходів, але
обов’язково з урахуванням професійного
престижу (вищий, нижчий, середній, класи)

129. Моделі страфикаційної структури суспільства

Пірамідальна
модель характерна
для
доіндустріального
суспільства
Включає вищий,
середній та нижчий
класи

130.

Ромбовидна
модель
характерна для
індустріального
суспільства.
Включає вищий,
середній та нижчий
класи

131.

Модель урізанного
ромбу
Постіндустріального
суспільства, де не
повинно бути ні
супербагатих, ні
супербідних

132. Соціальна ієрархія – необхідний чинник

Забезпечує життєздатність
суспільства як системи за допомогою:
- Системи соціальних інститутів, котрі
підтримують та оберігають ієрархію
завдяки перерозподілу національного
багатства,влади внаслідок стихійних
виступів мас або свідомим
регулюванням (оподаткуванням,
зокрема)

133. А також через:

Створення та розширення середнього
класу
Систему пануючих цінностей, що визначає
конфігурацію соціальної ієрархії
( Т.Парсонс )

134. ІІІ. Соціальна мобільність

Сорокін П. під соціальною мобільністю
розумів «перехід індивіда від однієї
соціальної позиції(страти) до іншої»
Сьогодні – соціальна мобільність є зміна
соціальною групою, індивідом місця в
соціальній структурі суспільства за умови
збереження самої структури

135. Американські соціологи використовують два підходи у вивченні соціальної мобільності:

1)
2)
Спостереження за кар’єрою людей, котрі
протягом усього життя кілька раз
змінюють соціальні позиції - це
внутріпоколінна мобільність
Аналіз вибору дітьми професій батьків та
прабатьків – міжпоколінна мобільність

136. Типологія мобільності:

За характером детермінації:
- структурна та циркулююча
За спрямованістю:
- горизонтальна та вертикальна
(зростаюча та спадаюча)
За ступенем охоплення:
- групова та індивідуальна

137. Структурна мобільність: обумовлена прогресуючим розвитком техніки та

технології, зрушеннями в професійній
структурі, структурі зайнятості та робочих
місць, зміною відносин власності
Циркулююча мобільність:
обумовлена соціальними чинниками:
доступом до освіти, вирівнюванням шансів
отримання престижної професії тощо.

138. Горизонтальна мобільність – перехід індивіда з однієї соціальної групи до

іншої, але того ж рівня
Різновида горизонтальної мобільності:
географічна, міграція
Вертикальна мобільність – переміщення
з однієї страти до іншої:
*- зростаюча – соціальний підйом
*- спадаюча – соціальний спуск

139. Щоб закріпитись у новій страті, індивід повинен:

Змінити образ життя
Розвинути типову статусну поведінку
Змінити соціальне оточення
Бути готовим до високої психологічної
напруги, інакше - ризик комплексу
меншевартості

140. Канали вертикальної мобільності:

Армія
Церква
Школа
Власність
Сім’я та шлюб
Але в суспільстві є своєрідне «сито», котре
просіює індивідів, дозволяючи декому
підніматись, залишаючи інших в нижніх
прошарках, та навпаки

141. Группова мобільність пов’язана з глибокими соціальними змінами

результатом котрих є зміни в
стратифікаційній структурі
Її причини: структурна перебудова
економіки(- структурна мобільність), поява
нових престижних професійних груп, зміна
політичної еліти
Індивидуальна мобільність проявляється
тільки особистістю, стикається з
неприйняттям «чужинців»

142. IV. Тенденції розвитку соціальної структури сучасного суспільства

1) Подальша диференціація суспільства,
ускладнення його соціальної структури.
Т.Парсонс: поява нових класів, соціальних
прошарків,груп – це результат змін
прогресивного характеру

143. Диференціація проявляеться в

- появі нових соціальних прошарків,
професійних груп (менеджери, фермери)
- розшаруванні серед робітників: сині,
коричневі, сірі, білі, золоті комірці
- серед власників зявились бюрократи,
технократи тощо.

144. Варінт структури за критерієм «сфера інтересів»:

-
-
-
Прошарок нових підприємців
Технократичний прошарок
Квалифіковані робітники
Некваліфіковані робітники
Робітники енергодобувних галузей промисловості
Рабітники сільського господарства
Робітники сфери обслуговування
Робітники соціальної інфраструктури
Пенсіонери
Військовослужбовці
Бюрократія
Еліта

145. За критерієм «дохід»:

Бідні – 54,7%, можуть спожити лише 7 услуг
Малозабезпечені – 26,6%, можуть спожити вже
33 послуги, але можуть тільки «звести кінці з
кінцями»
Середній прошарок – 14,4%, якість життя
відповідає його потребам
Забезпечені – 4,3%, можуть задовольнити всі
потреби, якість життя дуже висока
Найбагатші багатше бідних в 14 раз, за
неофіційними – більш ніж в 40 раз ( в США – в 78 раз, в Європі - в 4 раза)

146. 2)Ускладнення складу робітничого класу

З’являються нові галузеві, професійні та
інші групи з різною загальноосвітноью та
спеціальною підготовкою, cкорочується
чисельність робітників в традиційних
галузях. Скорочується чисельність
робочих, зайнятих в традиційних галузях
виробництва

147. 3) Посилення соціальних позицій середнього класу

В економічно розвинутих країнах на долю
середнього класу припадає від 2/3 до 4/5
населення країни. Саме він забезпечує
суспільству стабільність.
Він впливає на політику, гасить соціальну
напругу своїм нейтралітетом.
У нас тільки формується. Активний та
соціально відповідальний. Складається з
підприємців, чиновників та управлінців, за
віком це люди 30-40 р., 55% з них мають
вищу освіту

148. 4. Збільшення долі жінок серед осіб найманої праці

До кіцнця 80-х рр. 20 ст. до 60% всіх
працюючих складали жінки: в Фінляндії 60%, в США – бл.60%, в Японії – 40%
Проблема – оплата праці жінок: їх
зарплата складає 60-70% від зарплати
чоловіків: в Японії – 60%, в Австралії та
Ізраїлі – 70%, в Канаді – 60%

149. 5) Зростання долі міського населення

Істотній вплив на формування образу життя
та демографічні процеси.
На сьогодні доля міського населення в
економічно розвинутих країхнах - 85%
в Україні -75,3% ( в 1950 р. – 50%)

150. 6) Розмивання границь між групами та прошарками та поява проміжних

прошарків, в котрих індивіди не відчувають
соціального статусу, в них немає чітко
встановлених цінностей.
Маргінал не виконує суспільно приписаних
функцій, знаходиться на узбіччі соціальної
організації, поза соціальними звязками.
Маргінальна свідомість схильна до
дестабілізації суспільства.

151. 6) Люмпенізація населення, що проявляється в рості чисельності

декласованих елементів, безхатьків,
кримінальних елементів, чия поведінка
завжди деструктивна.
Криміналіцзація суспільства, представники
кримінальних груп створюють паралельні
структури, рвуться до влади.
В США на 100 тис. жителів припадає 700
увязненних, в Росії – 810, Україні – 630.

152. Лекція 8. Сімя в сучасному суспільстві

1.
2.
3.
4.
План
Соціальна сутність сімї та її основні типи.
Функції сімї
Проблеми сімейно – шлюбних стосунків.
Тенденції розвитку сімї та шлюбу.

153. 1. Соціальна сутність сімї та її основні типи

Сімя – це засноване на шлюбі або кровній
спорідненості обєднання людей,
повязаних спільністю побуту та взаємною
відповідальністю
В соціології сімя розглядається
- як мала група
- як соціальний інститут
Вона є також соціальною спільнотою та
соціальною системою

154. Сімя як мала група

Сімейні стосунки: шлюбні, спорідненні,
владні, авторитету та ін. Регулюються
законами: правовими,
релігійними,моральними тощо.
Внутрішні звязки: між
поколіннями,дітьми, духовні, економічні
тощо.
Сімейні норми та цінності, котрі
визначають стиль сімейних стосунків
Склад сімї: різнорідні структури

155. Сімя як соціальний інститут

Ступінь відповідності її образу життя та
виконання нею функцій,що відповідають
потребам суспільства
Зміна сімейних норм та цінностей зі
зміною суспільства
Способи регулювання сімейної поведінки,
стосунків між членами сімї з боку
суспільства
Взаємодія сімї з іншими соціальними
інститутами(шлюбу, держави).

156. Життєвий цикл сімї

-
-
-
Фази життєвого
циклу:
Передбатьківство
Репродуктивне
батьківство
Соціалізоване
батьківство
прабатьківство

157. Фази життєвого циклу сімї

- передбатьківство – це період після укладення
шлюбу до появи первістка
- репродуктивне батьківство – починається з
народження першої дитини та закінчується
народженням останньої
- соціалізоване батьківство – охоплює період
виховання дітей
- прабатьківство починається з момента
народження першого онуки та продовжується до
смерті останнього члена шлюбної пари

158. Основні типи сучасної сімї

За шлюбним стажем:
- сімя молодят (від 1 до 6 міс.)
- молода сімя (вік до 30 років,стаж сім.життя
до 5 років)
-
Сімя середнього шлюбного віку(до 10
років)
-
-
- старшого шлюбного віку- (до 20 років)
- стара шлюбна сімїя (з появою онуків)

159. За кількістю дітей:

- бездітна;
- малодітна;
- 1 – дітна
- багатодітна
За соціальним складом:
- соціально гомогенні (70% сімей, з одного
соціального прошарку)
- соціально гетерогенні (30%, «нерівний
шлюб»)
- повна ( нуклеарна)
- неповна ( немає одного з батьків)

160. За структурою:

- розширена (включає декілька поколінь)
- велика (включає три і більше шлюбних
пар та їх дітей)
За кліматом в сімї:
- стабільна
- конфліктна
- кризова
- проблемна

161. За домінування у сімї:

• За домінування у сімї:
- егалітарна (рівноправна)
- авторитарна: матріархальна і
патріархальна
За особливим умовами сімейного життя
- студентська
- дистантна ( сімї геологів, моряків
дального плавання тощо)

162. За характером розподілу домашніх обовязків:

• За характером розподілу домашніх обовязків:
- традиційна
- колективіська
- індивідуалістична

163. Особливості сімї

Унікальна система, котра поєднує у собі
риси соціальної групи та соціального
інституту
Мікромодель суспільної структури
Мікромодель соціокультурного досвіду
того чи іншого народу
Стійка група людей, котрі знаходяться в
безпосередньому особистісному
спілкуванні та взаємодії

164. 2. Функції сімї

Це спосіб життєдіяльності сімї. Зі зміною
суспільства – змінюються функції
Функції поділяються на:
специфічні – репродуктивна
виховна
екзистенціальна
неспецифічні – кількість їх в різних
суспільствах різна

165. Репродуктивна функція

Основана на потребах шлюбної пари в
дітях та потреби суспільства у
відтворення поколінь
Суспільство завжди регулює
народжуваність за допопогою релігійних та
моральних норм, звичаїв та правових норм

166. В сучасному суспільстві держава проводить політику:

- стимулювання народжуваності там. Де
є менше дітей, аніж суспільству потрібно
(європейські країни, Україна)
- обмеження народжуваності в
суспільствах, де дітей народжується
більше, аніж суспільству необхідно
(Китай, Індія)

167. На народжуваність впливають такі чинники, як установка та мотив

Установка – формується в дитячому віці
під впливом батьківської сімї, традицій,
громадської думки та здатна змінитись
при вступі в шлюб
Мотиви народження дітей:
- економічні
- психологічні
- соціальні

168. В сучасній українській сімї ,щоб забезпечити просте відтворення населення

потрібно:
1% сімей - 5 и більше дітей
15% сімей – з 4 дітьми
35% сімей – з 3 дітьми
35% сімей – з 2 дітьми
10% сімей – с 1 дитиною
4% сімей – можут бути бездітними
За підсумками перепису населення
2001 р. 90% сімей мають 1 – 2 дитини

169. Виховна функція

Мета – сформувати особистість, котра
володіє соціально-значимими
властивостями
В сімї дитина отримує навички внутрі- та
позасімейної діяльності, побутової праці,
засвоює соціальні ролі, включається в різні
взаємовідношення та звязки
Проблеми: педагогічна неписьменність
батьків, не вміють грати з дітьми тощо.

170. Екзистенціальна функція

Задоволення природних потреб дітей: в
одязі, дахові над головою, в їжі тощо.
Проблеми:
- низький рівень життя
- незадовільні житлові умови
- потреби дітей не збігаються з
можливостями батьків їх задовольнити

171. 2. Функція дозвілля

Организація проведенння вільного часу,
задоволення потреб сімї в спілкуванні,
відновленні сил, підвищення рівня освіти,
розширення світогляду тощо.
Соціологи виявили залежність
продуктивності праці від якості проведення
дозвілля, сімейного добробуту.

172. 3. Коммунікативна функція

Задовольняє потребу членів сімї в
спілкуванні та усамітненні.
Спілкування може бути вимушенним та
бажаним.
У сімї спілкування є бажаним, воно
базується на взаєморозумінні , взаємній
підтримці та взаємному інтересі.

173. 4. Феліцитологічна функція

• 4. Феліцитологічна функція
( «феліците» - від латинського - щастя,
створення умов щастя, гармонії,
взаєморозуміння в сімї) функції.
Функції, котрі виконує сімя, відображають
історичний характер звязків між сімєю та
суспільством.
Скорочення числа функцій – показник кризи
сімї як соціального інституту.

174. 3. Проблемі сімейно – шлюбних стосунків.

Три основні групи сімейных проблем:
- проблеми стабільності шлюбу
- проблема розлучень
- проблема сімейного конфлікту

175. 1. Проблема стабільності шлюбу

Фактори, дестабілізуючі шлюб:
- якість та тривалість передшлюбного
періоду
- націленість на шлюб
- мотиви шлюбного союзу
- незбіг бажаного чоловіка/дружини з
реальним
- якість шлюбу в батьківській сімї
- подружня зрада

176. 2. Проблема розлучень

Причини розлучень:
- алкоголізм (50% розлучень з цієї
причини)
- невдоволенність інтимним життям
- подружня зрада ( 15-20% розлучень)
- ролевий конфлікт ( з приводу роботи
дружини та розподілу домашньої праці)

177. - погані стосунки з батьками та втручання родичів

За даними соціологів: в США 25% жінок та
20% чоловіків через два роки жалкують
про розлучення в Україні – 30% и 40%
відповідно
Кризові роки шлюбу: 1, 7, 17, 27 років

178. 3.Проблема сімейного конфлікту

Конфлікт – це прояв обєктивних чи
субєктивних суперечностей в сімї, котрі
проявляються в протиборстві їх носіїв.
Види сімейных конфліктів:
- подружні
- між батьками та дітьми
- між дітьми
- між поколіннями (розширена сімя)

179. Попередники сімейного конфлікту

Суперечності з приводу:
- несправедливого розподілу домашньої
праці
- недостатнього внеску чоловіка/дружини в
домашню працю та сімейний бюджет
- хронічне незадоволення певних потреб
одного або декількох членів сімї

180. Механізм вирішення сімейних конфліктів включає:

Дії самих учасників конфлікту, направлені
на погашення конфликту
Втручання третьої сторони
Використання норм – моральних,
релігійних, етичних
Використання правових норм

181. 4. Тенденції розвитку сімї та шлюбу

- Зростання неповних сімей; в 1989 р. було
14%, зараз - бп.28%)
- ріст числа бездітних сімей (5% сімей не
хочуть мати дітей -childfree)
- ріст позашлюбної нороджуваності
(1980р. – 10,8%, 2001 г.- 30-40%; або дуже
молоді мами, або після 35 ет)

182.

Все більшого розвитку набуває неповна і
позашлюбна сім’я.
Багато чоловіків і жінок свідомо не
вступають у шлюб, а задоволення потреби
в коханні пов’язують із пошуком
сексуального партнера, а не створенням
сім’ї.
Дошлюбна поведінка молоді
характеризується активними сексуальними
пробами на фоні недостатньої
психосексуальної обізнаності.
Зростає кількість молодих сімей (до 39%),
основним мотивом заключення шлюбів
яких було “народження дитини”. Значна
доля таких сімей (до31%) розпадається
протягом трьох років.
Серед мотивів вступу в шлюб у молоді
домінують раціональний і матеріальний

183.

В дошлюбній поведінці молодих людей
спостерігається неадекватно-завищені
вимоги до особистості партнера і до
шлюбу в цілому (частіше у жінок), що веде
до відмови від створення сім’ї.
В установках на лідерство і керівництво в
сім’ї значна частина чоловіків (72%)
віддають перевагу чоловіку, більша
частина жінок орієнтована на
демократичну сім’ю. Але в сімейному житті
багато молодих жінок виявляють
тенденцію до домінування і маніпуляції
партнером, дітьми

184.

Прослідковується зростання кількості
розлучень людей похилого віку.
Збільшується кількість жінок незадоволених
сексуальними відносинами з чоловіком.
Збільшились скарги подружжя на сексуальні
дисфункції, які детерміновані психологічними
факторами
Серед мотивів вступу в шлюб у молоді
домінують раціональний і матеріальний
розрахунок.

185.

-
-
-
-
На сьогодні в економічно розвинутих
країнах домінують сімї з 1-2 дітьми
Розмір сімї скорочується до двох - трьох
чоловік
через 20-25 років в Україні: 25%працездатних, 25%-діти, 50% - пенсіонери)
на кожні 100 народжень припадає 125
припинень вагітності

186. Зміна статевих ролей в шлюбі

- тенденція до матріархату
- мати має освіту не нижче і навіть вище,
аніж у чоловіка, має престижну професію,
добре заробляє
Зростання кількості розлучень: 49-51%

187. Скорочується можливість повторного шлюбу

Вона є мінімальною для жінок, котрі мають
дітей ( 11% жінок з двома дітьми)
Зростання позашлюбних стосунків
- свідоме ухилення від шлюбу і
батьківства, не хочуть одружуватись 1315% європейців

188. Поява нових видів шлюбу та сімї

Нові види шлюбу:
Фактичний або альтернативний (плутають з
громадянським – не оформлений законом)
тимчасовий(на певний період, оформлюється шлюбним
контрактом)
гостьовий(оформлений законом подружжя не веде
спільного господарства, проживають роздільно)
мезальянс (нерівний за статусом)
віртуальний (укладається через міжнародну компютерну
мережу)
відкритий (кожний має право на власне інтимне життя)
конкубінат (можливість чоловіка жити у офіційному
шлюбі і при цьому паралельно мати союз з іншою жінкою,
котра має від нього позашлюбну дитину
одностатеві співмешкання тощо.

189. Лекція 9. Особистість в системі соціальних звязків

1.
2.
3.
4.
План
Соціологічні концепції особистості.
Соціалізація особистості.
Соціальна поведінка особистості та її
різновиди.
Девіантна поведінка.

190. 1. Соціологічні концепції особистості

Концепція дзеркального «Я» або «Теорії суспільного дзеркала»
Ч.Кулі.- визнання вирішальної ролі чинника взаємодії індивідів.
Особистість - об'єктивна якість, як результат соціальної взаємодії, в
якій індивід навчається дивитися на себе як на об'єкт очима інших
людей. Людина має стільки соціальних «Я», скільки існує осіб і груп,
думкою яких він стурбований.
Головна ознака соціальної істоти - здатність виділити себе з групи і
усвідомити своє «Я» через засвоєння думки про себе інших. Не
існує відчуття «Я» без відповідного йому відчуття «Ми» і «Вони».
Інші люди – це ті дзеркала, в яких формується образ «Я» людини.
Віддзеркалення «Я» складається з трьох елементів:
1.
визначення того, як нас бачать інші, уявлення про те, яким я
здаюся іншій людині.
2.
уявлення про те, як вони оцінюють наш зовнішній вигляд, що
розуміється вельми широко, охоплюючи нашу поведінку і діяльність,
тобто уявлення про те, «як цей інший оцінює мій образ»;
3.
реакція на ці оцінки, що представляються, у вигляді роздуму,
здивування або сорому, гордості, або приниження. Все це
складається в «відчуття особистісної визначеності» людини –
«дзеркальне «Я».
Оскільки формування оцінки пов'язано з винагородою, то вчинки і
дії, які заохочуються, можуть одержати подальший розвиток.

191. Ролева теорія особистості

Дж..Міллз, Т.Парсонс, Р.Мертон і ін.
Описує поведінку людини за допомогою двох основних понять:
соціальний статус і соціальна роль. Сукупність виконуваних
ролей складає ролевий набір. Таким чином, особистість є
функція від тієї сукупності соціальних ролей, які виконує
індивід в суспільстві.
Біхевіористична теорія (ам.псих. Дж. Уотсон). Загальна
думка про те, що особистість є результат навчення людини
правилам життя і поведінки в суспільстві («соціальне
покладання людини»). Трактував особистість як просту
сукупність соціально прийнятних відповідей на сукупність
соціальних стимулів. Предметом вивчення – тільки поведінка
людини, котра виражається в доступних обєктивному
спостереженню матеріальних предметах. Передбачає
створення та впровадження такої технології поведінки, котра
дозволяє маніпулювати людьми.
Особистість розглядається як результат тих, часом
неусвідомлених установок, які суспільство формує самим
фактом постійної повсякденної дії, «тиском» на індивіда.
Накопичуючи різносторонні установки, людина звикає бути
особистістю.

192.

Теорія особистості З.Фрейда.
Особистість завжди знаходиться в стані конфлікту з суспільством, бо
біогенні спонуки суперечать культурним нормам.
У структурі особистості три головні психологічні компоненти: Id
(«Воно»), Ego («Я»), і Super-ego (Над «Я»).
Ід – це джерело енергії, що підживлює прагнення до отримання
задоволення (сексуального, задоволення потреби в їжі і ін.).- «в
кожній людині як би існує така істота, яка говорить: робитиму тільки
те, що мені подобається”
Его («Я») – свого роду «цензорний» компонент,семафор на шляхах
сполучення між особистістю і навколишнім світом. Сферою
свідомості, тобто Его («Я»), управляє принцип реальності - по мірі
становлення людина вчиться обмежувати прояви біологічних
інстинктів, поводитися за правилами, погодившись з реальною
обстановкою. Поступово формується свідомість, або «Я», прагнучи
приборкати несвідоме і спрямувати його в русло соціально
схвалюваної поведінки.
Суперего (над –Я) – пересаджені в голову людини соціально значущі
норми і заповіді, соціальні заборони, стереотипи поведінки тощо, це
ті норми, які вже засвоєні особистістю і стали внутрішніми
детермінантами її поведінки. Це внутрішній «наглядач», «критик»,
джерело етичного самообмеження особистості. Центр Суперего є
совість зі всіма вимогами, що пред'являються людиною собі, за
допомогою яких вона спостерігає і аналізує свою поведінку.

193. Концепція особистості Е. Фромма.

З категоріями «мати» або «бути» Фромм зв'язував дві різні ціннісні
структури, переважання яких в індивіді визначає тип особистості відповідає різним ступіням самовідчуження людини під впливом
соціального середовища.
Чотири непродуктивні орієнтації:
рецептивний тип - людина, яка думає, що джерело всіх благ
знаходиться в зовнішньому світі і єдиний спосіб отримати бажане - це
шлях одержання його як дарунку іззовні;
експлуататорська орієнтація, як і рецептивна, виходить з того, що
джерело усіх благ знаходиться зовні, але їх потрібно відібрати,
захопити силоміць чи обманом;
накопичувальна орієнтація заснована на недовірі до всього, що
може бути отримане іззовні і тяжінням до нагромадження і
збереження накопиченого, зі скнарістю;
ринкова орієнтація, що сформувалася в сучасну епоху у зв'язку з
розвитком мінових відносин, тому для неї характерне відношення до
усього – до інших, до себе – як до товару, цінність якого визначається
міновою вартістю.
Однак, за Фроммом, є ще і нормальна, продуктивна орієнтація –
активна взаємодія зі світом на основі сили розуму, творчості, щирої
любові. Здатність до любові – справжня цінність людини.

194. Когнітивна концепція Л.Колберга

Здатність здійснювати розумові процеси розвивається через
ряд послідовних стадій, на кожній з яких має місце оволодінням
новими наборами когнітивних навичок.
Етичний розвиток відбувається на декількох послідовних
стадіях, залежних від розвитку пізнавальних навиків і здатності
розуміти відчуття інших людей. Три таких рівні, кожен з них має
дві стадії.
Перший рівень основується на покараннях та
заохоченнях - доморальний (доконвенційний). Вчинки
людини визначаються виключно зовнішніми обставинами
без урахування думок та поглядів інших.
На першій стадії -проявляється тенденція до уникнення
фізичного покарання , котра слідує за асоціальною
(девіантною) поведінкою (право сили).
На другій стадії – бажання отримати заохочення за
скоєну адекватну дію – прагматичний принцип «ти мені, я
тобі». Вирішальне значення мають матеріальні та інші
вигоди, головним тут є пошук шляхів, котрі ведуть до
згоди та заслуженого схвалення.

195.

Другий, конвенціональний рівень (конвенціональна мораль) у її
третій стадії характеризується бажанням уникнути моральний осуд з
боку найближчого оточення (сором). «Я хочу робити те, що буде
схвалено іншими».
четвертій – бажанням отримати схвалення своїх вчинків з боку великої
соціальної групи, визнаних авторитетів, сильної легітимної влади.
Передбачає сліпе підкорення владі. («Я повинен виконувати закони
тому, що їх встановило суспільство»)
На третьому, постконвенціональному рівні особистість характеризується
переконаннями,що грунтуються на власних критеріях.
П’ята стадія цього рівня передбачає орієнтацію на суспільний договір,
права людини , а не є сліпим підкоренням владі.Прагнення зберегти
цінності суспільства, справедливий моральний порядок тут диктується
почуттям власної гідності
Шоста стадія («автономна мораль») характеризується
формуванням особистої совісті та сформованими самою людиною
універсальними моральними принципами, незалежно від законів та
думок інших (людина перетворює моральні вимоги у свою потребу
поводити себе належними чином, вона сама хоче того, чого вона раніш
повинна була робити за спонукою ззовні). Спосіб мислення передбачає
здатність до максимальних узагальнень, абстрактних етичних
положень, системного оцінювання суперечливих явищ, беручи до уваги
їх різні аспекти, уміння принципово відстоювати власну точку зору,
залишаючись при цьому відкритим майбутньому - орієнтація на
індивідуальні принципи совісті.

196.

Марксистська концепція
В марксистскій соціології – теорія всебічно
та гармонійно розвинутої
особистості. Її ознаки; духовне
багатство, моральна чистота та
фізична досконалість
Сутність особистості складає не
борода, не кров, не абстрактна
фізична природа, а її соціальні якості.
Людина живе не просто в світі , а в
світі історичному...(К.Маркс)

197. Теорія одномірної людини(Г. Маркузе)

Її формує технократичний образ мислення, хибні потреби,
втрата здатності критичного ставлення до дійсності
В результаті дії держави і панівних класів через засоби
масової інформації навмисно формується одномірне
баченнясвіту: орієнтація на абсолютну ефективність
виробництва, орієнтація на штучне створення
розбещуючих людей потреб, тотожность технологічного
та духовного розвитку суспільства. У результаті
пролетаріат перестав бути революційним
класом,інтегрувалися в звичну систему цінностей, а
суспільство втратило можливості розвитку. Тотальне
заперечення індустріального суспільства можливе
шляхом "революції в свідомості", складовою частиною
якої є сексуальна революція. Носіями революції
свідомості є ті, хто володіє багатовимірним мисленням:
інтелігенція, службовці, що спираються на люмпенізовані
маси третього світу, національні і релігійні меншини.

198. 2. Соціалізація особистості

-
Особистість – поняття багатозначне:
це конкретний індивід, як субєкт діяльності
це соціальна властивість індивіда, як
сукупність інтегрованих в ньому соціально
значимих рис.

199. Визначення особистості в соціології

-
Особистість – це сукупність
інтегрованих в індивіді соціально
значимих рис, котрі сформувались в
процесі взаємодії індивіда з іншими
людьми і роблять його субєктом праці,
пізнання та спілкування.
Це система стійких якостей,
властивостей, котрі реалізуються в
соціальних звязках, соціальних
інститутах, культурі.

200. Структура особистості включає

1.
2.
3.
4.
Культурний ідеал, котрий змінюється історично
Соціальна роль особистості, котра
проявляється через нормативно схвалюваний
образ поведінки
Субєктивне «Я» - власне уявлення про свою
внутрішню сутність
Відбите «Я» – складається під впливом
суспільного контролю за виконанням
особистістю соціальних ролей

201. Типологізація особистості

Формаційний підхід: особистість раба,
рабовласника, феодала, кріпака, буржуа,
пролетарія тощо.
Соціальний статус та соціальна
роль:особистість ученого, робітника,
студента, батька, злочинця тощо.
Соціально-значимі якості: особистість
творча-нетворча, активна-пасивна,
морально стійка-аморальна тощо.

202. Висновок:

В соціології поняття «особистість»
стосується будь якої людини, оскільки вона
індивідуально виражає соціально значимі
для даного суспільства риси.
Соціалізована індивідуальність – це і є
соціальна особистість, котра є предметом
вивчення соціології

203.

Соціалізацією називається процес
інтеграції індивіда в суспільство, в різні
типи соціальних спільнот через засвоєння
ним соціальних ролей, елементів культури,
соціальних норм та цінностей, на основі
котрих формуються соціально значимі
риси особистості.

204. Соціалізація –

це процес перетворення біологічного
організма новонародженої дитини в
активного учасника суспільного та
культурного життя.
Таке перетворення можливе лише у
соціумі, оскільки тільки у спілкуванні з
собі подібними у людини формуються
соціальні якості.

205. Фази соціалізації

1 фаза – соціальної адаптації,
відбувається пристосування індивіда до
соціально-економічних умов, до
рольових функцій, соціальних норм,
соціальних груп та організацій,
соціальних інститутів.
2 фаза – інтериоризації – процес включення соціальних норм та цінностей у
внутрішній світ людини

206. Особливості соціалізації

1. Процес соціалізації триває все життя,
проходячи ряд періодів:
- первинну соціалізацію,
- етап становлення соціальної зрілості та
вибору професії
- етап зрілості та реалізації професійного
вибору тощо.
На кожному з них людина засвоює
нові соціальні ролі

207. 2. Соціалізація здійснюється стихійно та свідомо

Стихійна соціалізація – в сімї, свідома –
наприклад, вибір професії, карєрне
зростання
3. Соціалізація – процес двосторонній:
людина засвоює готові стандарти
суспільної свідомості (шляхом
навчання), або ті чи інші ідеї людини
стають спільним надбанням, новими
суспільними стандартами.

208. 4. Процес соціалізації історично обумовлений:

в результаті формуються не абстрактні
соціальні якості, а конкретні, затребувані
саме у даному суспільстві
5. Зміст та механізм соціалізації
визначається соціальною структурою
суспільства та варіюється в різні історичні
періоди
6. Засоби соціалізації: сімя, колектив, різні
організації, суспільство в
цілому,ЗМІ,культура тощо.

209. В результаті соціалізації зявляється особистість, котра володіє наступними соціальними якостями:

- відносна самостійність стосовно
суспільства, чим глибшим є внутрішній світ
людини, тим меншою є її залежність від
суспільства
- відповідальність за свої вчинки
- ініціатива та творчість
- система цінностей та переконання, тобто
набір певних стандартів, за допомогою
яких людина проявляє свої соціальні якості

210. - індивидуальність – те, що відрізняє одну людину від іншої, включаючи як

біологічні, так і соціальні якості, успадковані
або набуті
- психогенні елементи: память, характер,
почуття, воля,уява
- діяльність – цілеспрямований вплив
субєкта на обєкт. Поза відношеннями
субєкта та обєкта не існує.

211. 3. Соціальна поведінка та її різновиди

Соціальна поведінка – це поведінка,
схвалювана суспільством, оскільки вона
орієнтована на «ідеальний тип»,
відповідає нормам та цінностям
суспільства.
Ступінь її соціальності визначається
ставленням суспільства до субєкта
поведінки, оцінка його здійснюється через
санкції та нагороди

212. В основі поведінки лежать мотиви та установки

Мотив – це свідомо поставлена мета,
котра спрямовує та пояснює поведінку.
Мотиви формуються на рівні:
- біологічного«Я» (наприклад, мотиви
самозбереження)
- соціального «Я» (жити серед людей)
- духовного «Я» (мотиви самореалізації)

213. Установка- це стан готовності до певної активності,

здатної зодовольнити потреби людини
Базою соціальної поведінки є соціальна
норма.
Соціальна норма – це сукупність вимог,
очікувань, котрі предявляє соціальна
спільнота до своїх членів з метою
діяльності за встановленим зразком.

214. Різновиди соціальної поведінки

1.
Конформна – основана на
пристосуванні, у випадку
розходження в думках індивід
приймає сторону більшості
Р. Мертон: індивіди мають можливість
досягнути свої цілі законними шляхами;їх
соціально виражені устремління
реалізуються в суспільстві без проблем

215. 2. Ритуальна – основана на певному типі мислення – не ставь високих цілей,

-
-
не буде разчарування. Індивід прагне
уникати небезпек та невдач за рахунок
прихильності до рутинного розпорядку
та апробаваним інституціонально
нормам
П. Блау: ритуалізм – це наслідок відчуття
індивідами нестійкості свого становища,
прагнення себе убезпечити шляхом
формальноого дотримування приписів
незалежно від того, чи дійсно вони
відповідають інтересам споживачів.

216. 3. Стратифікаційна поведінка націлена на престижний статус та різнорідні зразки соціальних досягнень

Вона реалізіється в рамках офіційних та
неофіційних каналів соціальної
мобільності(професійна карєра).
4.Орієнтована поведінка – в її основі лежать
ціннісні орієнтації, індивід обирає образ
дій, що відповідає ситуації.
5. Інноваційна поведінка –
незвична,нестандартна, іноді незрозуміла
для оточуючих, але така, що не порушує
норм права.

217. 4. Девіантна поведінка

Поведінка, що відхиляється від
загальноприйнятих соціальних норм
Е.Дюркгейм: « Жодне суспільство не
здатне забезпечувати всезагальне
дотримування норм, і девіація необхідна
для того, щоб суспільство було гнучким та
готовим до змін»

218. Джерело девіації – соціальна нерівність, як чинник нерівних можливостей у

задоволенні потреб людей з різних
соціальних груп
Причини девіації – неузгодженність між
цілями членів суспільства та соціально
схвалюваними засобами їх досягнення
(Р.Мертон)
А.Коен: зразки поведінки відхиляються,
якщо вони засновані на нормах іншої
культури

219. Теорія соціальної дезорганізаці Вона стає масовою, коли

відсутні загальні культурні цінності,
норми, соціальні звязки, коли вони
суперечать одне одному
Культурологічні теорії: причина
девіації конфлікт між нормами
субкультур та пануючої культури

220. Девіантна поведінка в суспільстві відіграє подвійну роль:

1)
2)
Представляє загрозу стабільності
суспільства, веде до дезорганізації
культури та руйнації суспільного порядку
Це один з шляхів адаптації культури до
соціальних змін в результаті зміни
середовища, зразків поведінки
В соціології т.ч. виділяють два види девіації:
творчий та руйнівний

221. Творча девіація:

Це соціально значимі в діях людини
відхилення від загальноприйнятних норм
поведінки, котрі визначають прогресивний
характер розвитку суспільства:
- героїчні вчинки
- самопожертва
- альтруїзм
- інноваційні дії тощо

222. Руйнівна девіація

Це ірраціональна конфліктна, афективна
поведінка
Це поведінка аномічної особистості
Форми руйнівної девіації:
- алкоголізм
- проституція
- суїцид
- злочинність
- наркоманія

223. Алкоголізм– каталізатор інших видів девіації

Виникає під впливом обєктивних та субєктивних
чинників.
ВОЗ - В 2012 р. Україна зайняла пяте місце в світі
за вживанням алкоголю та друге - за рівнем
смертності від нього.Попереду – тільки
молдавани, угорці, чехи та росіяни. У останніх,
наприклад, на душу виробляється 14,5л
алкоголю, а критичний індикатор - 8
Веде до руйнування особистості, соціальному
паразитизму, впливає на скорочення тривалості
життя тощо.

224. Суїцид - девіантна поведінка пасивного типу

Головні причини – самотність, відчуття
непотрібності, конфлікти, що ведуть до
соціальної ізоляції, усвідомлення
безперспективності свого існування
Близко 25% самогубств здійснюють
здорові люди, 25%-хворі психічно, 50% ті, хто має пограничні нервово-психічні
розлади

225. Наркоманія – це вживання наркотиків без медичних показів

В більшій мірі поширена серед молоді. Сто
тисяч офійно стоять на обліку. Насправді,
приблизно 1,5- 2 млн. Щороку
збільшується на 8%. 70% наркоманів молодь до 25 р.
Наслідки вживання – руйнування системи
цінностей особистості, самої особистості.

226. Проституція породжена ставленням до жінки як до сексуального обєкта, котрий можна купити за гроші

Розрізняють: легальну – нелегальну,
вимушену – добровільну, жіночу –
чоловічу- дитячу
Змінює систему цінностей, оскільки
вважається найбільш простим та
перспективним способом добування
засобів до існування

227. Злочинність:злочинна поведінка називається делінквентною

Фактори, що впливають на злочинну
поведінку: соціальне становище, рід
занять, освіта, бідність тощо.
В Україні в пенітенціарних закладах прибл.
100 тис. чол. Найбільш криміногенні
області Крим, Луганська, Донецька. В Росії
увязнений був кожний 4-5-й. В тюрмах
знаходиться біля 1 млн.чол.

228. Лекція 10. Культура сучасного суспільства (соціологічний аналіз)

План
1.
Сутність культури, її
ознаки,функція,типологія.
2.
Структура культури.
3.
Развиток культури.
4. Особливості розвитку культури сучасного
суспільства.

229.

Соціологія культури – це галузь соціології, яка
вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і
роль у взаємодії з іншими системами суспільства,
а також взаємодію особи, спільності і суспільства.
Вона знаходиться на межі філософії і
культурології.
Соціологію культури цікавить перш за все
взаємодія культури і суспільства. Вона концентрує
увагу на «соціальному» вимірі культури, її
впливові на соціальну поведінку; предметом
вивчення стають загальні правила, зразки
поведінки, мотивація.

230. Поняття культури

В буденній мові термін «культура» ми
використовуємо для позначення якоїсь,
втім достатньо визначеної, сфери явищ з
області нематеріального виробництва і
творчості. У зв'язку з цим говоримо про
духовну культуру, культуру мови, культуру
поведінки тощо. І якщо уважно
придивитися, то всі ці прояви культури
об'єднує та обставина, що всі вони є
плодом творчості людей, що виник в
процесі їх загальних контактів.

231.

У соціології культури під цим терміном
розуміється сукупність способів і
прийомів людської діяльності (як
матеріальної, так і духовної), що
об'єктивувалися в наочних,
матеріальних носіях (засобах праці,
знаках), передаваних наступним
поколінням.
Можна сказати і так: культура – це все
матеріальні і нематеріальні продукти
людської діяльності, цінності і
визнані способи поведінки, що
об'єктивувалися і прийняті в будькому середовищі, передавані іншим
спільнотам і подальшим поколінням.

232.

Вперше поняття соціології культури було
введено в соціологічну науку М.Адлером.
Структурний функціоналізм Парсонса
базувався на принципі культурного
детермінізму, згідно якому культура є основою
розвитку і функціонування всіх сфер
життєдіяльності суспільства.
Канадський соціолог і культуролог Г.Маклуен
розглядає розвиток культури як сукупність
«засобів спілкування», які формують
свідомість людей. Зміна історичних епох,
згідно Маклуену, визначається переворотом в
розвитку культури, коли на перший план в
житті суспільства висувається новий «засіб
спілкування».

233.

У наші дні традиційні для соціології
проблеми – сутність культури і
цивілізації, співвідношення природи і
культури – доповнюються новими.
Обговорюються такі питання, як роль
традицій в передачі сукупного духовного
досвіду, діалог і конфлікт культур, дія
культури на соціально-історичний
процес, шляхи сучасної глобалізації
культури і ін.

234. Сутність культури, її ознаки,функції типологія

Культура – обєкт вивчення багатьох наук,
тому поняття «культура» трактується порізному:
- культура як цілісний космічний феномен,
жива система на планетарному рівні
- культура – як цілісний історичний
феномен
- культура як соціальна система

235. Культура як соціальна система включає в себе:

Матеріальні предмети
Соціальнні установи ( інститути, традиції
тощо)
Духовні цінності
В соціології існує багато теорій, що
пояснюють сутність культури, її роль та
місце в суспільстві.

236. М.Вебер і Т.Парсонс

- підкреслювали, що економічна та
соціальна поведінка людей визначається
приналежністю до певного типу культури:
патріархального або індустріального
О.Шпенглер: культура – це соціальний
організм, котрий визначає суспільство та
має такі характеристики, як структура,
наступність та розвиток

237. П.Сорокін: Культура – це функціонуюча самостійна система

котра має внутрішню смислову логіку.
Виділяв умоглядну(з 8 по 6 вв. до н.е.)
та чуттєву (16-20вв.) культуру. Сучасна
культурна суперсистема - «поєднання
вищих цінностей істини, краси та
добра».
Е.Гідденс – виділяє структуру культури:
цінності, створені окремими
соціальними групами, норми, котрим
вони слідують в житті, матеріальні речі,
котрі вони відтворюють.

238. В сучасній соціології культура розуміється, як

-
-
Характерний образ думок та дій( на рівні
особистості та суспільства)
важлива субстанція людського життя,
котра врегульовує взаємовідносини
людей, обєднуючи їх в одне ціле.
Соціологія вивчає культуру в стані
соціальної статики та соціальної
динаміки

239. Для культури характерні наступні групи ознак:

1 група ознак формуєтьсяв результаті
взаємодії людини та природи – це те,що
створено людиною, регулюється
соціальним досвідом, що здійснює
контроль за поведінкою людини
2 група ознак – результат взаємодії культури
та свідомості: культура почуттів та
емоцій,навичок та умінь, котрі виховуються
усвідомлено, але реалізуються
автоматично

240. 3 група ознак – формується в результаті звязку культури та діяльності, що виража-

3 група ознак – формується в результаті звязку
культури та діяльності, що виражається в формуванні зразків поведінки,
організує та визначає зміст та
направленість практичної діяльності
В основі зразків поведінки – стійкі
мотиви,уподобання,навички,вміння
4 група ознак – складається в результаті
наступності та соціалізації (вплив минулої
культури на сучасність).

241. Функції культури

- Виховна, має мету привити необхідні духовні цінності
- Регулятивно-аксіологична, ціннісна – культура як
система суспільних норм і цінностей у сфері міжособових
відносин. Цінності стають частиною самосвідомості
особи.. Культура Регулятивна функція підтримується
громадською думкою, мораллю, правом.
регулює поведінку людей у всіх сферах соціального життя.
- Інтеграційна і дезінтегративна . Свого часу саме на цю
функцію культури звернув увагу Е.Дюркгейм - освоєння
культури створює у людей - членів того або іншого
співтовариства – відчуття спільності, приналежності до
однієї нації, одного народу, релігії, групи Забезпечення
цілісності, стабільності,стійкості суспільства.
У соціології називають і інші функції: адаптивну,
соціального контролю, світоглядну

242. Типологія культур

Формаційний підхід: культура
первісного,рабовласницького,феодального,капіта
лістичного,комуністичного суспільств
Соціально-становий критерій: культура
робітничого класу, студентська,молодіжна тощо.
Специфіка життєдіяльності: міська,сільська,
по, релігійних общин тощо.
За змістом: матеріальна, духовна

243. 2. Структура культуры

1. Найважливішим елементом є пізнавальний
знаково-символічний елемент, тобто знання,
сформульовані в певних поняттях і уявленнях і
зафіксовані в мові. Мова – це об'єктивна форма
акумуляції, зберігання і передачі людського
досвіду.
Мова – це понятійно-логічний аппарат,котрий
властивий світогляду того чи іншого народу,
дозволяючий людині сприймати та структурувати
світ.
Мова також це – жести, жаргон, татуювання, одежа
тощо.

244. Функції мови:

Мова – ретранслятор культури
Мова - засіб управління людською
поведінкою
Мова – засіб комунікації
Мова може виступати і засобом
розмежування, оскільки ділить людей на
своїх та чужих.

245. 2. Ціннісно-пізнавальна система

Цінність – це властивість того або іншого
суспільного предмету або явища
задовольняти потреби, бажання, інтереси уявлення про добро і зло, про честь і щастя,
про сенс життя тощо. Переконання
відображають прихильність особистості до
певних цінностей, передбачають внутрішню
згоду з певними цінностями.
Структура переконань: інтелектуальнораціональна складова, почуттєво-емоційна та
вольовий компонент
Переконання включають в себе певні
відомоісті, інформацію – наукову, повсякденну
тощо, тобто – знання

246. Знання надає переконанням сенс,ідею

Проблеми:
- не всі знанння перетворюються в
переконання
- має місце розмежування знань та
переконань

247. Цінності – ядро культури

Цінності можуть бути:
- критеріями оцінки реальності,
- вони визначають сенс цілеспрямованої
діяльності
- регулюють соціальні взаємодії
- внутрішньо спонукають до діяльності

248. В рамках певної культури цінності утворюють систему

Фундамент системи – моральні цінності
Ієрархія системи цінностей:
- на рівні суспільства
- на рівні соціальної спільноти
- на рівні особистості
Цінності допомагають визначити, що для
людини корисно, а що шкідливо, що є
злом, а що добром.

249. На рівні суспільства/спільноти світ цінностей існує як ідеологія

Коли цінності описані,інтерпретовані у
вигляді строгої логічно обгрунтованої
доктрини, тоді ми маємо справу з
ідеологією
Ряд дослідників включає в культуру
ідеологію як самостійний елемент
(марксизм, лібералізм, консерватизм
тощо.)
На рівні особистості/спільноти – суспільна
психологія

250.

3. Сфери прояву культури і її дія на суспільне
життя.
Культура сфера розвитку, формування і виявлення сутнісних
сил людини, їх реалізації в природі і суспільстві.
Три основні сфери прояву людської культури.
1.Відношення людини до навколишнього
середовища.Виявляється в гармонії її взаємозв'язків з
природою, в усвідомленні себе частиною природи,
Всесвіту. Проявляєься у всіх сферах життєдіяльності: на
виробництві, в побуті, на відпочинку тощо.
2 Відношення однієї людини до іншої. Від ступеня
усвідомлення факту взаємозв'язку людей залежить
рівень культури міжособових, міждержавних, міжетнічних,
міжконфесійних і ін. відносин. Основою служить одна з
головних християнських заповідей: «Не роби іншому того,
чого не бажаєш собі».
3 Відношення людини до самої себе. Культурна
діяльність індивіда – це постійне самовиховання,
самопізнання, самодисципліна. Рівень культури
виявляється у формуванні позитивного відношення до
отримання знань, вихованні стійких моральних принципів,
в розвитку відчуття краси, підтримці здоров'я,
благородної зовнішності.

251.

Вплив культури на суспільне життя може
йти через ряд каналів:
- соціалізація і формування окремої особи;
- через створення і впровадження
цінностей;
- через зразки діяльності і зразки
поведінки;
- через створення моделей інститутів і
соціальних систем.

252. 3. Спадкоємність та розвиток культури.

В функціонуванні культури проявляються
дві тенденції:
- до збереження стійкості
- до розвитку та модернізації через
взаємодію культур

253.

У масштабі всього людства культурна
спадщина існує авдяки культурним
універсаліям – це такі норми, цінності,
правила, традиції і властивості, які властиві
всім культурам, незалежно від географічного
місця, історичного часу і соціального устрою
суспільства. Всі люди фізично влаштовані
однаково, мають одні і ті ж біологічні потреби і
стикаються із загальними проблемами тощо.
У 1959 р. Дж.Мердок виділив більше 70
універсалій: вікова градація, спорт, натільні
прикраси, календар, приготування їжі,
кооперована праця, залицяння, танці,
розподіл праці, декоративне мистецтво,
тлумачення снів, сім'я, добування вогню,
похоронні ритуали, вітання, гостинність, мова,
вірування, траур, брак, музика, число,
сексуальні обмеження, заборона
кровозмішення, торгівля, нагляд за погодою

254.

5. Значення і причини виникнення
субкультур.
Субкультура відрізняється від домінуючої
культури мовою, поглядами на життя,
манерами поведінки, одягом, звичаями.
Виникнення субкультури трактуєься двояко. 1як позитивна реакція на соціокультурні і
культурні потреби суспільства (професійна);2 як негативна реакція на пануючу в суспільстві
культуру і соціальну структуру (культура
злочинного світу).
Спочатку (20-і роки ХХ в.) панував принцип
виділення переважно молодіжної, злочинної
субкультури.
В 60-і роки до неї стали відносити такі
утворення (звичаї, норми, цінності), які
характеризували специфічну світоглядну

255.

У сучасній соціологічній літературі спектр
понять субкультури представлений
наступними значеннями:
специфічний спосіб диференціації
національних і регіональних культур;
професійна культура, в якій своєрідно
заломлюються цінності і ідеали
(кінематографічне, театральне, професійне
середовище: геологи, моряки і ін.);
сукупність деяких негативно інтерпретованих
норм і цінностей в рамках традиційної і
сучасної культури –
контркультура,антикультура.

256.

Контркультура - не просто відрізняється від
домінуючої культури, але по суті протистоїть
їй, знаходиться в конфлікті з пануючою
культурою (молодіжна
субкультура,наприклад). Контркультура – за
визначенням ам. соціолога Роззака – це тип
протестуючого світовідчуття
Антикультура - такі явища, які руйнують
цілісність суспільства: расизм, фашизм,
тоталітаризм, націоналізм, тероризм, корупція,
пияцтво, наркоманія, самогубство, проституція
тощо. Це стан суспільства, в якому порушена
моральна регуляція. (те, що Е.Дюркгейм
визначив як аномію).
Окрім цього виділяють також: високу (елітарну)
і народну (фольклор), масову культуру.

257. 6. Особливості розвитку культури сучасного суспільства

Функціонування культури характеризується
рядом особливостей:
- Відчуження культури від людини, що
склалось з часів розділу єдиної
синкретичної культури на професійну та
фольклорну та нарощування міграційних
процесів. Пристосування до нового носить
формальний характер, засвоюються не
самі кращі зразки

258. - Орієнтація культури на певні соціальні прошарки на підставі принципа -

-
висока культура – для еліти, масова –
для народу
Має місце вестернізація та
американізація культури, збільшуєтьс
питома вага «ерзац-культури»

259. - Зростає потяг до культури розважальної, споживацької

- Має місце послаблення моральнорегулюючої ролі культури, художня
думка відстає від думки політичної, чого
раніш не було
Таким чином, культура – явище історичне,
розвивається та вносить різноманіття в
процеси розвитку. Іде процес
формування єдиної культури людства –
глобалізація.

260. СОЦІОЛОГІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ

1. Економіка як соціальна система
2. Взаємодія економіки і суспільства
3. Становлення ринкової економіки
4. Ринок як соціально-економічна система
5. Розвиток підприємництва

261.

Економіка є фундаментом, на якому
будується соціальна система, тому
скільки-небудь серйозний аналіз
суспільства неможливий без порушення
питання господарського життя. Саме воно
багато в чому в сучасних умовах визначає
зміст і структуру усіх соціальних процесів.
Соціологія економіки досліджує вплив, що
робиться економікою на громадське життя,
основні прояви економічного життя,
взаємозв'язок економіки з іншими
сторонами життя суспільства

262.

Соціологія економіки має цілий ряд напрямів:
соціологія промисловості і соціологія сільського
господарства, соціологія процвітання і соціологія
бідності, соціологія підприємництва і
менеджменту, соціальні дослідження трудової
міграції тощо.
Її засновники – Э. Дюркгейм, М. Вебер, Т.
Веблен, К. Маркс, А. Сміт – у своїх роботах
прагнули пояснити соціальні зміни під впливом
таких явищ, як розподіл праці, урбанізація
індустріального суспільства, трансформації
соціальної структури, самого стану економіки.

263. 1. Економіка як соціальна система

Об'єкт соціальної економіки - це взаємодія
економічної та соціальної сфер суспільного
життя. Економічна сфера є цілісною підсистемою
суспільства, відповідальною за виробництво,
розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і
послуг, необхідних для життєдіяльності людей.
Під соціальною сферою розуміється область
стосунків між групами, що займають різне
соціально-економічне становище в суспільстві,
мають різний соціальний статус і розділяють різні
життєві цінності.

264.

Суб’єкти соціальної економіки — це
носії економічних взаємин як елементи
соціальної структури, об’єднані
адекватною моделлю економічної
поведінки.
Соціальна структура прямо
взаємозв’язана з економічною. Сутність
соціальної економіки визначається тим, на
які елементи соціальної структури
спрямована економічна діяльність, яким
класам, групам, прошаркам тощо вона
сприяє.

265. Взаємини між економічною і соціальною сферами це:

- вплив економічних стосунків на соціальну
структуру суспільства і активність
соціальних груп,
- вплив активності соціальних суб'єктів, що
займають різне соціально-економічне
становище в суспільстві, на протікання
економічних процесів і формування
економічних стосунків.

266. Соціальні функції економіки в найзагальнішому вигляді можна звести до нступних тез:

- економіка в тій чи іншій мірі виражає інтереси всіх
прошарків населення;
- забезпечення членам суспільства належного
прожиткового мінімуму й надання матеріальної
допомоги тим, кому, в силу об’єктивних причин,
вона необхідна;
- надання пільг незаможним і вилучення їх у тих,
хто в них не має потреби;
- створення умов, які дають змогу громадянам
заробляти кошти для повноцінного життя будь-яким
законним способом;
- створення умов, що забезпечують задоволення
високого рівня потреб громадян в освіті, медичній
допомозі і т. ін.;
- забезпечення максимальної стабільності

267. Що є предметом вивчення соціальної економіки ?

дослідження, аналіз природи виникнення потреб,
споживчих запитів, структури споживання,
виділення раціональних потреб людини, сім'ї,
соціальних груп, регіонів, суспільства з
урахуванням різноманітності самих потреб і
споживачів.
прибутки різних шарів і груп населення,природа
виникнення, джерела, рівень тощо.
усе, що відноситься безпосереднім чином до
добробуту людей, є соціальна область економіки.
Економіка праці, котра характеризує умови
оплати, зайнятість, рівень безробіття - теж
соціальна область економіки. До соціальної
сфери економіки відносять і демографію.

268. 2. Взаємодія економіки і суспільства. Загальні теоретичні уявлення про взаємодію економіки і суспільства

З точки зору соціальної економіки
економіка постає як інтегрована складова
частина суспільства. Тут значення мають
не типові функції економіки, а ті інститути,
які формують зв'язки між державою,
суспільством і економікою - ЗМІ, партії,
організації, громадська думка тощо, як
органи, виступаючі посередниками у
взаємодії економіки і суспільства.

269. Аналітично сукупність взаємодій між економікою, державою і суспільством можна представити в моделі кругообігу.

1)
Держава впливає на економіку у формі трудового і
соціального законодавства, у формі податкового
стимулювання або у вигляді субвенцій.
2) Ці зміни впливають на розвиток суспільства :
регіони слабкі з точки зору розвиненості
інфраструктури занепадають, що впливає на
споживання і якість дозвілля, росте мобільність
населення, міняється структура сім'ї, сфери
духовного життя суспільства.
3) Суспільство зі свого боку впливає на державу:
воно вимагає, приміром, прийняття нового
трудового законодавства, гарантії кращих цілей
праці, зусилля боротьби з безробіттям або охорони
довкілля.

270. 3. Становлення ринкової економіки.

В економіці будь – якої країни незалежно від
домінуючих суспільно – економічних умов
необхідно вирішувати три економічні завдання: яку
продукцію виробляти, як її виробляти і для кого?
В світовій економіці ці завдання реалізуються по
суті в межах двох моделей господарювання:
командно – бюрократичної і товарної (ринкової).
Ринкова модель господарювання становить таку
суспільну норму організації виробництва, за якої усі
питання вирішуються на основі вільної взаємодії
споживачів і виробників на ринку, що веде до
правильного співвідношення попиту, пропозиції,
прогресивних структурних зрушень, підвищення
якості і конкурентоспроможності продукції,
збалансування матеріально – фінансових
пропорцій. Процеси забезпечуються пріоритетом
економічних методів управління, рівноправним
існуванням різних форм власності, домінуванням
споживача над виробником, децентралізацією
управління, конкуренцією.

271. Стадії ринкової економіки: класичний капіталізм, змішана економіка і соціальна ринкова економіка.

Класичний капіталізм. Існував в розвинених нині країнах з XVII
століття до перших десятиліть XX століття.
1) наявність приватної власності на економічні ресурси;
2) вільна конкуренція, що забезпечує безперешкодний вхід на
ринок, переливання капіталу з однієї галузі економіки в іншу;
3) наявність незалежних виробників, самостійно вирішуючих, які
продукти виробляти, в якій кількості, за допомогою яких
технологій і кому їх реалізовувати;
4) наявність незалежних споживачів, що вирішують, яку продукцію
купувати і у яких товаровиробників;
5) особиста свобода усіх учасників ринку (включаючи робочу
силу) яка дозволяє підприємцеві визначати сферу бізнесу, а
працівникові вільно пересуватися на ринку праці;
6) стихійний характер встановлення цін під впливом попиту і
пропозиції;
7) еквівалентний обмін за вартістю;
8) орієнтація підприємців на максимізацію прибутку, - що
примушує їх економити ресурси, впроваджувати нову техніку,
підтримувати робочу силу у нормальному стані.

272.

Змішана економіка - функціонує на базі ринкового
механізму і державного регулювання економіки.
наявність державного сектора, активна участь
держави в регулюванні економічної діяльності,
обумовлена необхідністю розвитку виробничої і
соціальної інфраструктури, НТП.
В середині XX століття - якісно новий тип
працівника, що має високий освітній, професійний,
культурний рівень. Реалізація таких завдань в
змішаній економіці покладається на державу. На
відміну від класичного капіталізму для змішаної
економіки характерним є панування колективної
приватної форми власності, акціонерної і так далі
істотна увага приділяється розвитку людини її
потребам, соціальному захисту через створення
системи соціального захисту населення - державні
і приватні фонди соціального страхування,
соціального забезпечення.

273.

Соціальна ринкова економіка - вища стадія
розвитку ринкової економіки, в якій ринкові методи
господарювання поєднуються з державним
регулюванням економіки, її соціальною
спрямованістю.
Ознаки: пануюча роль сфери послуг, особливо
таких її галузей, як охорона здоров'я, освіта, наука,
мистецтво і культура, фізична культура і спорт,
розвинена система соціального страхування і
забезпечення, соціальне партнерство.
СРЕ - найбільш розвинена форма ринкової
економіки, в якій принцип свободи, ринкового
господарювання поєднується з соціальним
порядком і соціальним прогресом.
Само поняття "СРЕ” з'явилося в Німеччині, однак є
продуктом природного історичного розвитку
суспільства, властивим усім країнам ринкової
економіки.

274.

Соціальна ринкова економіка, незважаючи на
соціальну орієнтацію господарства, є :
1) ринковою економікою;
2) змішаною економікою.
Термін "соціальна" означає, що ринкова
економіка:
- орієнтована на рішення як економічних, так і
соціальних цілей;
- обмежується там, де вона неефективна і може
привести до соціально небажаних результатів.
Нім.уч. X. Ламперт, визначаючи суть соціальної
ринкової економіки, підкреслює, що ця модель
економіки представляє синтез гарантованої
державою свободи, економічної свободи і ідеалів
соціальної держави, пов'язаних з соціальною
захищеністю і соціальною справедливістю

275.

СРЕ функціонує на основі економічного і соціального
порядків.
Економічний порядок - це правила, регулюючі організаційну
будову економіки, процесів, що відбуваються в ній, а також
сукупність інститутів, відповідальних за управління нею.
Економічний порядок включає:
1) порядок, регулюючий право власності;
2) грошовий і валютний порядок;
3) конкурентний порядок;
4) порядок, регулюючий зовнішньоекономічну діяльність.
Соціальний порядок - це сукупність інститутів і норм, що
визначають соціальне положення громадян і окремих груп
населення, а також соціальні стосунки між членами
суспільства. Соціальний порядок охоплює:
1) порядок у сфері праці;
2) порядок в системі соціального страхування і соціальної
допомоги;
3) майновий порядок;
4) житловий порядок;
5) екологічний порядок тощо.

276.

Модель Української ринкової економіки
Успадкувала радянську модель командної планової економіки. На
рубежі 80-90-х років XX століття перехід до ринкової економіки.
1) відсутність приватної власності, легального приватного сектора;
2) дуже велика роль держави в економіці, що на практиці привело
до її одержавлення;
3) відсутність підприємців, втрата духу підприємницької ініціативи у
населення;
4) панування в економіці надмонополій, економічна поведінка яких
сприяла зростанню інфляції;
5) неефективна структура національної економіки (домінуюча роль
ВПК, занепад галузей соціальної та споживчої сфери.
6) низька якість багатьох видів вітчизняної продукції; що не
дозволяє їм конкурувати із західною продукцією;
7) негативне відношення більшої частини населення до ринкових
стосунків, підприємців;
8) непідготовленість людей до існування в умовах ринкової
економіки.
Нині Україна є країною з перехідною економікою, що визнано рядом
провідних міжнародних організацій. Сформований приватний
сектор економіки, росте доля осіб, зайнятих на підприємствах
недержавних форм власності.

277.

4. Ринок як соціально-економічна система.
Поняття "ринок" і "ринкова економіка" взаємозв'язані, але не тотожні. Виникає як
результат розподілу праці, внаслідок якого
відособляються різні виробники і створюється
потреба в обміні вироблених ними продуктів.
Відособлення виробників має не лише
технологічний і економічний вимір. Соціологічна
природа його визначається стійким
закріпленням виробників за різними
прошарками суспільства. Соціологічна
структура ринкових суб'єктів визначає
комплексний характер обмінних процесів, які
включають різнорідні - економічні, політичні,
соціальні, культурні і психологічні компоненти.

278.

Етапи формування ринку :
- класичний вільний ринок (до середини XIX ст.),
в якому держава не втручалася в економіку,
виступаючи "нічним сторожем", що стежив за
тим, щоб усі, хто має самостійне джерело доходу,
акуратно платили податки в державну казну;
- регульований ринок (середина XIX - 50-і роки
XX ст.) характеризувався втручанням держави в
економічне життя суспільства з метою обмеження
всевладдя монополії і захисту конкурентного
середовища;
- соціально орієнтований ринок, де, окрім
механізмів регулювання, держава виконує
функцію соціального захисту населення.

279.

При здійсненні обміну його учасники
дотримуються принципів: сумісності,
домовленості, еквівалентності.
Сумісність як принцип містить в собі певні
вимоги до ринкових суб'єктів. Вони повинні бути
різними, тобто мати різні потреби і здібності;
потребувати один одного, тобто бути сумісними.
Домовленість є принципом, який припускає, що
для здійснення обміну потрібне чітке
розмежування прав і обов'язків обох сторін.
Еквівалентність як принцип включає досягнення
взаємної задоволеності від обміну. Це
досягається за допомогою тотожності винагород.

280.

Сучасний ринок класифікується:
а) за економічним призначенням об'єктів
ринкових стосунків – ринок споживчих товарів і
послуг; засобів виробництва; проміжних товарів;
ноу-хау; сировинний; праці; цінних паперів;
вторсировини; інформаційних технологій.
б) за географічнм положенням – місцевий,
регіональний, національний, світовий;
в) за мірою обмеження конкуренції – вільний,
змішаний, монополістичний,
олігопольний(декілька продавців), монопсоний(
багатьом продавцям протистоїть один покупець, котрий не має
потенційних конкурентів) ;
г) за галузями – автомобільний, комп'ютерний,
нафтовий, газовий.
д) за характером продажів – оптовий,
роздрібний.

281.

Розвинена ринкова інфраструктура передбачає
три основні елементи
ринок товарів і послуг
ринок засобів виробництва
фінансовий ринок
і відповідні їм розвинені системи ринкових
інститутів.
Розвинутий конкурентний ринок
характеризується складною системою
відповідних інститутів (бірж, комерційних банків,
аудиторських організацій, страхових компаній,
рекламних компаній, асоціацій (союзів)
підприємців.

282.

Переваги сучасних ринків:
за допомогою ринку здійснюється ефективний
розподіл усіх видів ресурсів. Ринок "направляє"
ресурси на виробництво тільки необхідні
споживачам товари (роботи, послуги).
є висока гнучкість, адаптивність до умов
виробництва і споживання, що змінюються.
оптимальне використання учасниками ринку
результатів науково-технічного прогресу, щоб
отримати максимальний прибуток.
підприємці і споживачі мають свободу вибору і дій.
Вони незалежні в ухваленні рішень, ув'язненні
різних угод (договорів), наймі робочої сили і так
далі.
ринок забезпечує задоволення самих різних
потреб споживачів.

283.

Недоліки ринку :
а) не сприяє збереженню невідтворних ресурсів,
тільки держава може змусити підприємців вкладати
кошти в створення екологічно чистих виробництв;
в) не може регулювати правильне використання
ресурсів, що належать усій державі (суспільству);
г) не створюються стимули для виробництва
товарів і послуг колективного користування;
д) не гарантує право усіх громадян на працю і
прибутки;
е) не забезпечує розвиток фундаментальних
досліджень в науці;
ж) не орієнтований на виробництво соціальнонеобхідних товарів, а спрямований на задоволення
в основному запитів тих осіб, які мають великі
гроші, : "Світом правлять гроші";

284.

5. Розвиток підприємництва
На відміну від командно-адміністративної
економіки, власник чи менеджер підприємства
самостійно вирішує свої проблеми. Вирішальне
значення в їх розв'язанні має прагнення до
одержання максимального прибутку.
Підприємництво є спосіб господарювання, який в
результаті багатовікової еволюції затвердився в
економіці усіх розвинених країн. Спочатку
підприємцями називали заповзятливих людей,
що діють на ринку, або просто людей енергійних,
азартних, схильних до ризикованих операцій.
Надалі до підприємництва стали відносити будьяку діяльність, спрямовану на збільшення
прибутку і не заборонену законом.

285.

На усіх етапах розвиток людського суспільства
ровиток підприємництва супроводжувався
впровадженням досягнень науково-технічного
прогресу в усі сфери життя суспільства – у
виробництво, навчання, побут, забезпечуючи
збільшення обсягів виробництва матеріальних
цінностей і послуг, поліпшення їх якості,
підвищення продуктивності праці, його безпеку.
наявність особливої групи людей, здатної втілити
в життя різні ідеї і відкриття. Таких людей
називають підприємцями, а сферу їх діяльності –
підприємництвом.

286.

У римському праві "підприємництво" розглядалося
як заняття, справа, діяльність, особливо
комерційна. Як науковий термін поняття
"підприємець" з'явилося в роботах відомого
англійського економіста початку XVIII ст. Р.
Катильйона (1680-1734). Під підприємцем розумів
людину, діючу в умовах ризику - торговці, фермери,
ремісники і інші дрібні власники купують товар за
певною ціною, а продають по невідомій.
У XIX ст. дослідженням проблем підприємництва
займався англійський економіст Альфред
Маршалл. Він ототожнював підприємництво з
менеджментом, тобто з управлінням. У своїй
фундаментальній праці "Принципи економікс" (1890
р.) Маршалл особливо наголошував на
інноваційному моменті та активній ролі самого
підприємця в застосуванні нових машин і
технологічних процесів.

287.

Апогеєм у розробці теорії підприємництва стали праці
австро-американського економіста і соціолога Й. Шумпетера.
Його концепція підприємництва ґрунтується на трьох
головних засадах:
1) функція підприємництва полягає переважно у
реформуванні виробництва шляхом використання
різноманітних можливостей для випуску нових чи
старих товарів новими методами, відкриття нових
джерел сировини, ринків, реорганізації
виробництва. Отже, змістом підприємництва є
"здійснення нових комбінацій" факторів
виробництва або різні нововведення;
2) підприємництво є універсальною
загальноекономічною функцією будь-якої
економічної системи й поєднується із виконанням
інших видів діяльності (управлінням, науковими
розробками, маркетингом і т. ін.) і тому
"розсіюється" серед різних спеціалістів. Статус
власника не виступає визначальною рисою
підприємця;

288.

Мотивація підприємця значно відрізняється,
наприклад, від мотивації фахівців і
адміністраторів, що не мають якостей
підприємця. Фахівець орієнтований на
професійне зростання і накопичення знань, для
чого важлива оцінка його дійсної кваліфікації
професіоналами. Адміністратор орієнтований на
посадове зростання і схильний до управлінської
праці. Тому далеко не кожен фахівець або
адміністратор може стати підприємцем. Для того,
щоб бути процвітаючим підприємцем, потрібні
специфічні здібності і відповідні мотиви
поведінки.
Таким чином, підприємець – це той, хто
націлений на отримання прибутку понад середній
рівень.

289.

За формами власності та організації можна виділити такі
організаційні форми підприємництва:
1) індивідуальне — засноване на приватній власності
фізичної особи та її праці;
2) сімейне — на приватній власності членів однієї сім'ї, яка
може використовувати найману працю;
3) партнерське — зі створенням юридичної особи та
обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства,
які використовують найману працю);
4) акціонерне — засноване на акціонерній власності і
найманій праці;
5) орендне — приватне підприємство, що ґрунтується на
оренді землі, приміщень та інших засобів виробництва:
6) колективне — засноване на власності трудового колективу
на майно, продукцію і доходи;
7) інноваційне — ґрунтується на інтелектуальній власності.

290.

Сучасні форми підприємницької діяльності.
Венчурне підприємництво — це діяльність невеликих
компаній, які працюють над цільовими інженерними
розробками, впровадженням інновацій з метою одержання
високого прибутку. В основі їхньої діяльності лежить ризик.
Інжиніринг — система надання послуг фірмоюконсультантом (проектування, встановлення обладнання та
інше).
Лізинг — це форма довгострокової оренди машин,
транспортних засобів та інших засобів виробництва.
Технопарки — це одна з найпоширеніших форм венчурного
підприємництва. Приклад - науково-виробничий центр,
створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії,
який зосереджує близько трьох тисяч середніх і малих
електронних фірм.
Торговельна мережа — це два і більше магазинів, які
продають товари аналогічного асортименту під єдиним
загальним контролем і мають спільну службу постачання.
Франчайзинг — надання невеликій фірмі, яка є самостійною
юридичною особою, великою фірмою права діяти під її
торговельною маркою.