Інфекційний процес та інфекційні хвороби. Принципи діагностики інфекційних хвороб

1. «Інфекційний процес та інфекційні хвороби. Принципи діагностики інфекційних хвороб» Зав. кафедри інфекційних хвороб, д.мед.н. професор Ряб

«Інфекційний процес та
інфекційні хвороби.
Принципи діагностики
інфекційних хвороб»
Зав. кафедри інфекційних хвороб,
д.мед.н. професор
Рябоконь Олена Вячеславівна

2.

План лекції
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Поняття інфекційного процесу.
Поняття інфекційних хвороб та їх
особливості.
Властивості збудників.
Властивості макроорганізму.
Класифікація інфекційних хвороб.
Види екзантем.
Методи специфічної діагностики.

3.

На теперішній час відомо більше 2500
мікроорганізмів, здатних викликати
захворювання у людини.
Описано понад 300 нозологічних форм
інфекційних хвороб.
Діагностика інфекційних хвороб під час
первинного огляду хворого дуже часто
проводиться лікарями амбулаторних служб
Рання діагностика інфекційних захворювань
має велике значення не тільки для своєчасного
адекватного лікування, а й для ефективної
організації протиепідемічних заходів.

4.

Інфекційний процес
це процес взаємодії біологічних
систем мікро- (збудник) і
макроорганізму, що протікає в
певних умовах зовнішнього
середовища.

5.

Інфекційна хвороба
це конкретна форма прояву
інфекційного процесу, що
має характерні нозологічні
ознаки.

6. Особливості інфекційних хвороб

можуть передаватися від зараженої людини або
тварини здоровій (заразні) і здатні до епідемічного
розповсюдження.
протікають, як правило, циклічно (періоди:
інкубаційний, продромальний, розпалу,
одужання).
можуть розвиватися як моноінфекція або як мікстінфекція.
інфікування двома і більшим числом збудників:
коінфекція і суперінфекція.

7.

Етіопатогенетичні закономірності інфекційного
процесу
Стан
макроорганізму:
•резистентність
(генотипічна і
фенотипічна)
•специфічний
імунітет
Інфекційний
процес
Влістивості збудника:
•патогенність
•вірулентність
•інвазивність
•токсигенність

8. Властивості збудника (бактерії, віруси, найпростіші, рикетсії, спірохети, гриби, пріони та інші патогени)

Патогенність – видова ознака
мікроорганізму, закріплена генетично, що
характеризує здатність мікроорганізму
викликати захворювання. Патогенність
відрізняється специфічністю і обумовлює
характерні клінічні та морфологічні зміни в
організмі.
Вірулентність – ступінь патогенності.
Клінічно щодо вірулентності робять висновок
за тяжкістю захворювання.
Експериментально – за дозою мікроба, що
викликає загибель 50% заражених
експериментальних тварин.

9. Властивості збудника (бактерії, віруси, найпростіші, рикетсії, спірохети, гриби, пріони та інші патогени)

Інвазивність – здатність збудників проникати
через природні бар'єри (шкіру, слизові
оболонки) всередину клітин за допомогою
продукованих ними ферментів (гіалуронідаза,
фібринолізин та ін.).
Токсигенність – здатність мікроорганізмів
виробляти токсичні речовини: екзотоксини
(продукти метаболізму білкового обміну, що
виділяються живими організмами;
високоспецифічні!) і ендотоксини
(виділяються при руйнуванні мікробної
стінки; ліпідно-полісахаридний комплекс).

10.

вірулентність
патогенність
токсигенність
інвазивність
Інфікуюча доза – це мінімальна кількість
збудника, яка може викликати хворобу у
імунокомпетентних осіб.

11. Генотипічна резистентність макроорганізму

Гени головного комплексу гістосумісності
(HLA – Human leucocyte antigens)
здійснюють генетичний контроль
сприйнятливості до інфекції.
В залежності від типу HLA сприйнятливість
до інфекційних захворювань може бути
різною на один і той же антиген:
При черевнотифозному носійстві в 4 рази
частіше виявляється локус HLA A10;
Хронізация гепатиту В частіше
реєструється у пацієнтів з локусом HLA
B5;
У ВІЛ-інфікованих, що мають локус HLA
DR5 процес швидко прогресує з
переходом у СНІД.

12. Компоненти природньої несприйнятливості:

Неушкоджений шкірний покрив і слизові оболонки, що
виділяють секрети з бактерицидною дією (шкіра - молочна
та жирні кислоти, виділяються потовими і сальними
залозами; слизові оболонки - ферменти і секреторні IgA);
Лізоцим (муколітичний фермент) продукується моноцитами
крові, тканинними макрофагами і міститься у сльозах, слині,
перитонеальній рідині, плазмі крові та ін. Надає виражену
лізуючу дію на ряд патогенних мікроорганізмів;
Соляна кислота шлункового соку має бактерицидну дію
відносно багатьох збудників кишкових інфекцій;
Нормальна мікрофлора людини сприяє нормальному
функціонуванню імунної системи, є антагоністом
патогенних мікроорганізмів.

13. Компоненти природньої несприйнятливості:

Система комплементу – комплекс білків крові, що
відносяться до α- і β-глобулінів. Утворені в ході
інфекційного процесу імунні комплекси руйнуються
мононуклеарними фагоцитами після активації системи
комплементу;
Природні клітини-кілери (4-5 % від загального числа
лімфоцитів) мають природну цитотоксичність стосовно
інфікованих вірусами та іншими збудниками клітин;
Інтерферони – білки, які виконують неспецифічну
захисну дію. На вірус ІФН діє опосередковано: під його
впливом у інфікованій клітині синтезуються
протеїнкінази, які гальмують реплікацію вірусу.

14.

Стан макроорганізму
Імунітет – сукупність біологічних реакцій, спрямованих на
збереження гомеостазу, забезпечують специфічний захист
організму від інфекційних та інших чужорідних агентів..
ВИДОВИЙ
Від повної стійкості щодо
окремих збудників до
відносної, яка може бути
подолана в результаті
несприятливих впливів.
НАБУТИЙ
• Активний
(постінфекційний та
поствакцинальний);
•Пасивний

15.

Форми інфекційних хвороб
• Маніфестна інфекція – взаємодія макро- і
мікроорганізму, результатом якого є порушення
функції макроорганізму, формування
морфологічного субстрату хвороби і поява
клінічних симптомів;
Інаппарантна (безсимптомна) інфекція –
своєрідний варіант інфекційного процесу, за якого
клінічні симптоми повністю відсутні, однак в
організмі спостерігаються характерні біохімічні та
морфологічні зміни;

16.

Форми інфекційних хвороб
• Латентна (персистуюча) інфекція –
обумовлена збудниками, що знаходяться
внутрішньоклітинно в дефектної формі (вірус - у
вигляді субвірусних інтерферуючих часточок,
бактерії - у вигляді L-форм), і являє собою
переважно хронічний процес. Під впливом різних
факторів може трансформуватися в маніфестну;
• Повільна інфекція – характеризується наявністю
патологічного неухильно прогресуючого процесу з
розвитком важких уражень і несприятливим
результатом (частіше викликаються пріонами);

17.

НОСІЙСТВО
варіант взаємодії мікро- і макроорганізму, за
якого відсутні клінічні прояви, а також
морфологічні та імунологічні зміни.
Транзиторне (одноразове виділення
збудника);
Короткочасне (до 2-х тижнів);
Затяжне (до 3-х місяців);
Хронічне (более 3-х місяців).

18. Клінічна характеристика інфекційних хвороб:

циклічність перебігу зі зміною періодів:
інкубаційний, продромальний, розпалу,
реконвалесценції;
За тяжкісю перебігу: легкі, середньотяжкі,
тяжкі форми хвороби;
За тривалістю: гострі, затяжні, хронічні;
За характером: ускладнені та неускладнені.

19.

УСКЛАДНЕННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
СПЕЦИФІЧНІ
пов'язані з даним
інфекційним
захворюванням
етіологічно і
патогенетично. Вони є
наслідком змін,
викликаних збудником
і (або) продуктами його
життєдіяльності.
НЕСПЕЦИФІЧНІ
обумовлені іншими
збудниками і
виникають, як
правило, у результаті
екзогенного
інфікування.

20. ДІАГНОСТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

КЛІНІЧНИЙ МЕТОД (лихоманка,
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД;
ЛАБОРАТОРНИЙ МЕТОД.
екзантеми, енантеми,
жовтяниця);

21. Розеольозний висип у хворого на черевний тиф

22. Папульозний висип у хворого на кір (papula)

23. Кільцеподібна еритема у разі Лайм-бореліозу (erythema)

Кільцеподібна еритема у разі Лаймбореліозу (erythema)

24. Пухирі у разі сироваткової хвороби (urtica)

25. Везикули у разі герпетичної інфекції, викликаної HSV тип I (vesicula)

26. Пухир у разі рожи обличчя (bulla)

27. Ураження в разі сибірської виразки (ulcus)

28. Крупнопластинчате лущення у разі псевдотуберкульозу (squama)

29. Кірки у разі вітряної віспи (crusta)

30. При клінічному аналізі екзантеми у інфекційного хворого необхідно враховувати:

Розміри окремих елементів висипу
Кількість елементів висипу
Колір висипу
Локалізацію висипу
Порядок висипу

31.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА
СПЕЦИФІЧНА
•Візуалізація збудника
Виділення:
•збудника
•антигенів збудника
•специфічних антитіл
•шкірні алергічні
проби
НЕСПЕЦИФІЧНА
Дозволяють
встановити
синдромальний
діагноз, визначити
тяжкість
захворювання,
своєчасно виявити
ускладнення.

32. Візуалізація збудника малярії vivax при мікроскопічному дослідженні мазка крові

33. Візуалізація аскарид (макроскопічна діагностика)

34. Візуалізація личинок трихінел при мікроскопії м’язів

35. Візуалізація яєць (мікроскопія)

Яйця Diphillobothrium latum
Яйця Enterobius vermicularis,
свіжий мазок фекалій

36. Виділення збудника (бактеріологічний метод)

Колонії C. diphtheriae

37. Виділення антигенів збудника

Імуноферментний аналіз (наприклад,
визначенні окремих антигенів віруса
гепатиту В: HBsAg, HBeAg);
Полімеразна ланцюгова реакція
(молекулярний метод діагностики,
визначає DNA різних збудників,
дозволяє встановити їх генотип,
кількісний вміст).

38. Виділення специфічних антитіл (РА, РНГА, РЗК, РГГА, ІФА)

Діагностичний титр (наприклад, для
черевного тифу 1:400);
Діагностично значущий приріст титру
специфічних антитіл (у 4 і більше
разів);
Розшифровка класу специфічних
антитіл IgM та IgG, їх кількісного
вмісту, авидності IgM.

39. Шкірні алергічні проби

Дозволяють виявити специфічну
сенсибілізацію макроорганізму при
введенні алергену під шкіру.
Запропоновані для діагностики:
туберкульозу;
бруцельозу;
туляремії;
орнітозу;
токсоплазмозу.

40.

Оцінку клініко-лабораторних
даних необхідно проводити з
урахуванням особливостей
перебігу захворювання, періоду і
форми хвороби, наявності
ускладнень і мікст-інфекції,
анамнезу щеплень і характеру
етіопатогенетичної терапії.