Мода Візантії

1.

Виконали: Погинайко Ярослав і Капітан Артем

2.

Загальна характеристика
Візантійська імперія була безпосередньою спадкоємицею Східної
Римської імперії. З IV до початку VII ст. — рабовласницька держава. До XI
ст. Візантія стала вже державою з розвинутим феодалізмом, з
властивими йому пануванням великого землеволодіння та
покріпаченням основної маси трудового селянства. Не зазнавши
нищівного удару, нанесеного Західній Римській імперії «варварськими»
нашестями, Візантія наслідувала державний лад централізованої
монархії з розвинутим военно-бюрократичним апаратом. Цей лад,
пристосований до нових умов феодалізму, зберігався протягом усієї її
багатовікової історії. Візантійський імператорський двір
характеризувався винятковою розкішшю, пишністю і складним етикетом.
Найбільшої могутності Візантія досягала у IX-XI ст., коли її межі
розширилися на схід від Тігру та Євфрату, на північ — до Причорномор'я
та Дунаю, на захід — до Південної Італії. У цей період вона — найбільша,
наймогутніша і найбагатша держава Європи. Проте незабаром почався
занепад імперії. 1204 року хрестоносці захопили Константинополь, і
Візантія фактично розпалася на ряд невеликих феодальних держав. З XIV
ст. па Візантію почався наступ турків-османів, а в 1453 році після
завоювання Константинополя турецькими військами вона припинила
своє існування. Вигідне географічне розташування Візантії, і особливо
Константинополя, який, за висловом К. Маркса, був «золотим мостом
між Сходом і Заходом» на схрещенні світових торговельних шляхів,
сприяло швидкому розвитку торгівлі та ремесла, зростанню великих міст.
Культура Візантії, що досягла особливого розквіту в IX-XI ст., була й
пізніше (до XIII ст.) на вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи.
Своєрідність візантійської культури полягала в тому, що вона поєднувала
частково збережені традиції пізньої античної культури з дуже сильними
східними впливами та християнським релігійним світоглядом.

3.

Загальна характеристика
Візантійський костюм, який сформувався на основі пізньоримського, остаточно визначився до VIII ст. Від
античного костюма він відрізнявся принципово іншим ставленням до одягу. Тісно пов'язаний з панівною
християнською релігійною ідеологією, візантійський костюм мав приховати природні форми «гріховного»
людського тіла. Драпіруючий одяг, що окреслював фігуру м'якими скульптурними складками, змінився
звисаючим, неприталеним, цупким глухим вбранням, під яким фігури зовсім не відчувалося. Це надавало
осанці певної скутості, статичності, монументальності — рис, властивих візантійському мистецтву. Не
припускалося будь-якого оголення тіла; вся фігура прикривалася тканиною з голови до ніг, і навіть руки
прикривалися до самої кисті. В костюмах феодальної знаті одяг поступово ставав дедалі довшим, до X ст.
спускаючись уже, як правило, і в чоловіків майже до підлоги. Отже, тенденції формування майбутнього
середньовічного костюма, що визначилися ще в пізньому римському костюмі, набували у Візантії свого
цілковитого й закінченого вияву. Відмінність візантійського костюма від пізнього римського пов'язана
насамперед із зміною техніки текстильного виробництва, із застосуванням для одягу нових матеріалів. Уже
в VI ст. Візантія стала великим центром розвиненого ткацького ремесла, де виготовлялися
найрізноманітніші шовкові, шерстяні, льняні, а з X ст. і бавовняні тканини. Особливо характерним було
виробництво відомих в усьому світі цупких шовкових та шерстяних тканин, покритих тканим або вишитим
узором, серед яких немалу роль відігравали славнозвісні золотні тканини: золотоузорчата парча та цілком
золотний алтабас, що нагадував тонкий металевий лист. Такі тканини йшли не тільки на нашивки, бордюри,
наплічники та інше оздоблення і прикраси, а 6 на пошиття розкішних костюмів верхівки візантійського
суспільства. Дуже цупкі, важкі й жорсткі, часто навіть обважнілі за рахунок нашитих на них перлів та
коштовних каменів, вони значною мірою зумовили заміну драпіруючого одягу безформним, звисаючим
вбранням. Тонкі й напівпрозорі тканини, що також виготовлялися у Візантії, йшли тільки на жіночі вуалі та
покривала на голову.

4.

Чоловічі костюми
Загальною для чоловіків усіх груп населення Візантії була пізня
римська туніка-таларис, прямокутного крою з довгими, до зап'ястя
суцільпокроєними або вшивними рукавами, в пізній період ускладнена
невеликим розширенням унизу за допомогою вставних клинців.
Довжина туніки була різною: від поколінної в ранній період до повної, що
переважала в костюмі знаті, починаючи з періоду розквіту візантійської
культури. Щоб зручніше було ходити, у вузьких довгих туніках робили бічні
розрізи приблизно до колін. Шийний виріз тунік залишався півкруглим або
квадратним.
Дуже поширений у візантійському чоловічому костюмі був пізній
римський далматик. Його носили як верхній одяг, особливо в пізніший
період, не тільки представники знаті, а й ширші верстви населення. Поряд
із дзвоникоподібним рукавом новинкою став широкий прямий рукав,
перехоплений біля кисті вузьким обшлагом-зап'ястям (мал. 1 в, г). Хоч
далматик часто був коротшим за нижню туніку (мал. 1 а, д), у пізнішому
костюмі він уже сягав ступень, прикриваючи туніку (мал. 1 г). Внизу
далматик також мав розрізи (бічні або передній).
Третім основним елементом візантійського чоловічого костюма був плащхламида, який майже відтворював римський прямокутний палудаментум.
Плащі шили довгі, до п'ят і спочатку сколювали на правому плечі. Пізніше
їх почали носити закріпленими застібкою-фібулою або ланцюжком уже в
центрі, під шиєю, як типову середньовічну мантію. Мантія у візантійському
костюмі духівництва ніколи не волочилася по землі (мал. 1 а). В народі
довго зберігався звичай носити замість плаща й пізню римську пепулу з
капюшоном.

5.

Жіночі убори
До основних видів візантійського жіночого одягу належали пізні
римські туніка Жіночі костюми й далматик. При цьому вони були
схожі на чоловічі, відрізняючись від них хіба що завжди повною
довжиною, до ступень, навіть у народному костюмі (мал. 7 а, б, в).
Лише зрідка далматики робили коротшими за нижню туніку.
Єдиним власне жіночим одягом була коротка, до колін, верхня
безрукава туніка (або вузький колобіум, що нагадувала пізню
римську туніцелу (мал. 7 б). Крім того, на відміну од чоловіків,
замість плаща жінки носили ще пізню римську палу, яка у
представниць знаті драпірувалася особливим способом, туго
загортала фігуру й була підперезаною (мал. 8 а, б, в). Замість пали
жінки нерідко носили звичайний плащ-мантію, накинутий на плечі
й застебнутий в центрі під шиєю або на грудях (мал. 7 а), а в ранній
період (знатні жінки) — хламиду. Костюм доповнювала вуаль.
Накинута на голову, вона спадала по спині, як покривало. Довжина
вуалі залежала від суспільного становища жінки. У народі вона була
невеликою і спускалася лише на плечі. У знатних жінок вуаль сягала
підлоги й нерідко підбиралася правою рукою; часто її виготовляли з
напівпрозорих тканин (мал. 8 в). Найпоширенішою жіночою
зачіскою були заплетені коси, укладені навколо голови валиком чи
рулоном, так що вуха зовсім прикривалися. Упоперек ці валики
обв'язували стрічкою, утворюючи навколо голови ніби
комбінований з волосся та стрічки пучок (мал. 9 а, б). Дівчата
найчастіше розділяли волосся центральним проділом через усю
голову до потилиці й випускали з боків дві коси, а зверху часто
надівали ободи та капелюшки-чепці (мал. 9 в, г). Капелюшки-чепці
носили й заміжні жінки, підбираючи під них коси (мал. 9 е). Жіноче
взуття обмежувалося лише туфлями.

6.

Дякую за увагу!