Філософія права Філософсько-правові вчення у Стародавньому Римі
Загальна характеристика древньоримської філософської та правової думки
Тиберій і Гай Гракхи
Вчення Цицерона про державу і право
Природне право:
Філософсько-правові погляди римських стоїків
Сенека
Марк Аврелій Антонін
Вчення римських юристів про право
Видатні римські юристи класичного періоду
право як справедливе явище
846.50K
Категория: ФилософияФилософия

Філософія права. Філософсько-правові вчення у Стародавньому Римі

1. Філософія права Філософсько-правові вчення у Стародавньому Римі

ЛьвДУВС.
Кафедра загально-правових
дисциплін
Інституту права
к.ю.н., доцент Тополевський Р.Б.

2.

ПЛАН
1. Загальна характеристика
філософсько-правової думки
Стародавнього Риму.
2. Вчення Цицерона на державу і
право.
3. Філософсько-правові погляди
римських стоїків.
4. Вчення римських юристів про право

3. Загальна характеристика древньоримської філософської та правової думки

4.

Історію Стародавнього Риму прийнято поділяти
на три періоди:
царський (754—510 р. до н.е.),
республіканський (509—28 р. до н. е.),
імператорський (27 р. до н.е. — 476 р. н.
е.).
Єдина Римська імперія в 395 р. н.е. була
остаточно розділена на Західну (столиця — Рим)
і Східну (столиця — Константинополь) імперії.
Східна Римська, Візантійська імперія)
проіснувала до 1453 р.

5.

Реформи Сервія Тулія, шостого
римського царя.
плебеї були включені до складу “римського
народу”, що був розділений на п'ять розрядів по
майновій ознаці. Реформа забезпечила перевагу
багатих в управлінні державою. Плебеї дістали
право на участь у народних зборах і на частку від
суспільної власності ( у тому числі і земельної). Але
вони не були цілком зрівняні в правах з патриціями
і ще довгий час продовжували боротьбу проти
привілеїв патриціїв.

6.

в 494 р. до н.е. плебеї, незадоволені
своїм становищем, залишили Рим
консул патрицій Мененій Агриппа
переконав їх повернутися в місто за
допомогою порівняння римської цивільної
громади з єдиним організмом, у якому
різні складові частини (патриції і плебеї)
здійснюють хоча і різні, але необхідні для
всього організму функції.

7.

(494) засновується посада
плебейського (народного) трибуна із
широкими повноваженнями, що
дозволяли нейтралізувати антиплебейські
акції інших магістратур.
Надалі (367 р. до н.е.) був прийнятий
закон, відповідно до якого один із двох
консулів, що щорічно обиралися
народними зборами (вищих магістратів
римської республіки) повинен був бути
плебеєм.

8. Тиберій і Гай Гракхи

У філософському плані рух братів
Гракхів був спрямований на
ослаблення і підрив сенату і
консервативно настроєного
сенаторського стану і посилення
ролі народу ( і насамперед міського і
сільського плебсу, а також стану
вершників) у справах держави

9.

загальнофілософські погляди
Демокріта і Эпікура, уявлення
Демокріта про розвиток людей від
первісного природного стану до
створення впорядкованого
філософського життя, держави і
законів, думка Эпікура про
договірний характер держави і
права були сприйняті і розвинуті
Тітом Лукрецієм Каром (99—55 р.
до н.е.) у його відомій поемі “Про
природу речей”.

10.

Значним досягненням
давньоримської думки було
створення самостійної науки —
юриспруденції.

11.

У межах Римської імперії на початку
нашої ери з'являється
християнство, що виступило з
проповіддю ідей загальної рівності і
свободи людей.
в 311 р. християнство було
офіційно визнане однією з
рівноправних релігій у Римській
імперії, а в 324 р. воно стало
державною релігією.

12. Вчення Цицерона про державу і право

13.

“Про державу”
“Про закони”.
“Про обов'язки”)

14. Природне право:

“Істинний закон — це розумне встановлення,
яке відповідає природі, що поширюється на
всіх людей, постійне, вічне, котре закликає
до виконання обов'язку, наказуючи;
забороняючи, від злочину відлякує; воно,
однак, нічого, коли це не потрібно, не
наказує чесним людям і не забороняє їм і не
впливає на безчесних, наказуючи їм щонебудь чи забороняючи…

15.

…Пропонувати повне чи часткове
скасування такого закону —
неможливо; нікому скільки-небудь
обмежувати його дію не дозволено;
скасувати його цілком неможливо, і
ми ні постановою сенату, ні
постановою народу звільнитися від
цього закону не можемо”.

16.

Значний вплив на давньоримських
авторів зробили погляди Сократа,
Платона, Аристотеля, епікурейців,
стоїків, Полібія і багатьох інших
грецьких мислителів.

17.

Право встановлюється
природою, а не людськими
рішеннями і постановами.

18.

Відповідність чи невідповідність людських
законів природі (і природному праву)
виступає як критерій і мірило їхньої
справедливості чи несправедливості. Як
приклад законів, що суперечать
справедливості і праву, Цицерон вказував,
зокрема, на закони тридцяти тиранів, що
правили в Афінах у 404—403 р. до н.е., а
також на римський закон 82 р. до н. е.,
відповідно до якого схвалювалися всі дії
Сули як консула і проконсула і йому
надавалися необмежені повноваження,
включаючи право життя і смерті стосовно
римських громадян.

19. Філософсько-правові погляди римських стоїків

20.

Луцій Анней Сенека (3—65 р.),
Эпіктет (біля 50—ок.140 р.)
Марк Аврелій Антонін (121—180
р.).

21. Сенека

відстоював ідею духовної
свободи всіх людей незалежно
від їхнього суспільного становища.

22.

Сенека вважав долю причиною всіх
причин. Йому належать слова:
"Йдучи своїм безповоротним
шляхом, закон долі робить своє
право”. Люди не в силах змінити
світові відносини, частиною яких є
їхні власні взаємовідносини, але
можуть лише мужньо і непохитно
переносити витівки долі, віддатися
волі законів природи.

23.

Всесвіт, відповідно до Сенеки, є
природною державою зі своїм
природним правом, визнання
яких є справою необхідною і
розумною. Членами цієї держави за
законом природи є всі люди,
визнають вони це чи ні. Що ж
стосується окремих державних
утворень, то вони випадкові і
значимі не для всього людського
роду, а лише для обмеженого числа
людей.

24. Марк Аврелій Антонін

у творі “До самого себе” розвивав
“уявлення про державу з рівним
для всіх законом, що керується
відповідно до рівності і
рівноправності всіх, і царстві, що
вище всього ставить свободу
підданих”.

25. Вчення римських юристів про право

26.

Діяльність юристів з
розв’язання правових питань
включала:
1) відповіді на юридичні
питання приватних осіб,
2) повідомлення потрібних
формул і допомога при
укладенні угод,
3) повідомлення формул для
ведення справи в суді.

27. Видатні римські юристи класичного періоду

Гай (II ст.),
Папініан (II— III ст.),
Павло (II—III ст.),
Ульпіан (II—III ст.)
Модестин (II—III ст.).

28.

Твори римських юристів стали
важливою частиною
кодифікації Юстиніана, що
включала:

29.

1) Інституції, тобто висвітлення основ
римського права для початкового
навчання;
2) Дігести (чи Пандекти), тобто збірники
уривків із творів 38 римських юристів (від
I в. до н.е. — по IV в. н. е.), при чому витяги
з робіт п'яти знаменитих юристів
складають більш 70% усього тексту Дігест;
3) Кодекс Юстиніана (зборники
імператорських конституцій).

30.

Діяльність римських юристів була по
перевазі спрямована на
задоволення потреб правової
практики і пристосування
діючих норм права до потреб
правового спілкування. Разом з
тим у своїх коментарях і відповідях
по конкретних справах, а також у
творах навчального профілю
(інституції і т.д.) вони розробляли і
цілий ряд загальнотеоретичних
положень.

31.

Під правом стали розуміти
право взагалі, що охоплює як
право природне, так і всі те, що в
наступній історії правових вчень
(але не в самій римській
юриспруденції) почали називати
позитивним правом, — звичайне
право, закон, едикти магістратів,
рішення сенату, право юристів,
установлення принцепсів,
конституції імператорів і т.д.

32.

в трактуванні римських юристів
природне право, як і всяке інше
визнане ними право, відноситься до
діючого права, є його специфічною
складовою частиною (компонентом і
властивістю права взагалі), а не
тільки теоретико-правовою
конструкцією і категорією, не тільки
“чистим” поняттям, зовнішнім для
норм і принципів фактично діючого
права.

33.

Ульпіан у своєму розподілі усього права
на публічне (право, що “відноситься до
положення Римської держави”) і приватне
(право, що “відноситься до користі
окремих осіб”) відзначав, що, у свою
чергу, “приватне право поділяється на
три частини, тому що воно складено з
природних розпоряджень, з
(розпоряджень) народів, чи
(розпоряджень) цивільних”.

34.

Теоретично позитивне право є,
таким чином, наближенням до
ідеальної справедливості й права,
воно репрезентує свої об’єкти і
витворює свої стандарти. За
словами Ульпіана, котрий, у свою
чергу, цитує Цельса, позитивне
право — це «ars boni et aequi» 2.

35. право як справедливе явище

Справедливість — це незмінна й
повсякденна готовність відплатити
кожному за його заслугами. Приписи
цього права такі: достойно жити,
нікому не чинити зла, віддавати
кожному належне.
Юриспруденція — це знання
людського й божественного, наука
про правду і кривду

36.

37.

Звідси випливає, що юрист —
«служитель справедливості», «діяч
істинної філософії, а не якийсь
ошуканець».

38.

З такого загального розуміння
правової справедливості Ульпіан
виводив наступні, більш детальні
“приписи права”: “жити чесно, не
спричиняти шкоди іншому, кожному
надавати те, що йому належить”.

39.

Висновки
Творчі досягнення римських юристів, що
розробили цілий ряд фундаментальних
положень юриспруденції як самостійної
наукової дисципліни, продовжують
привертати пильну увагу і сучасних
дослідників. І це цілком закономірно і
природно вже тому, що багато сучасних
понять, термінів і конструкцій були
запроваджені саме в римському праві
римськими юристами.

40.

Семінар.
Тема 3. Філософсько-правові
вчення у Стародавньому Римі.
ПЛАН
Загальна характеристика філософськоправової думки Стародавнього Риму.
Вчення Цицерона на державу і право.
Філософсько-правові погляди римських
стоїків.
Вчення римських юристів про право
English     Русский Правила