Філософські проблеми теорії та методології наукового пізнання. Тема 2

1.

Тема 2 : Філософські проблеми теорії
та методології наукового пізнання.
ЗаняттяДля
7: добавления
Філософські
проблеми
текста
наукової
творчості.
щелкните
мышью
Лекція
1

2. Навчальні питання:

Головні концепції творчості в історії
філософії.
2. Творчість як вища форма активності
людини.
Самостійне вивчення
1. Етапи та структура творчого мислення.
2.
Мислення, свідоме та позасвідоме в
творчості.
1.

3. Література

1.Філософія науки : підручник / за ред. І. С. Добронравової. –
К. : ВПЦ.Київський університет", 2018. – 255 с.
2. Добронравова І.С. Практична філософія науки. Збірка наук.
праць. - Суми: Університетська книга.,2017 - 352.с
3. Добронравова І. С. Сидоренко Л. І. Філософія та
методологія науки. Підручник. – К.: ВПЦ «Київський
університет», 2008. – 223 с.
4. Філософія і методологія сучасної науки. Підручник /
В.І. Штанько. – Харків, 2017. – 177с.
5. Філософія і методологія науки. Курс лекцій. – Харків, 2012. 150 с.
6. Причепій Є.М. Філософія: підручник / Є.М. Причепій,
А.М.Черній,. Л.А.Чекаль. – 4 вид., випр. – К.:
Академвидав, 2015. – 592с

4. Література :

7.
Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В.Г.
Кремень, В. В. Ільїн. - К.: Книга, 2005.
8. Історія філософії: проблема людини та її меж. Вступ до
філософської антропології як метаантропології.
Навчальний посібник зі словником / Н. Хамітов,
Л. Гармаш, С. Крилова. – 4-е вид. – К:. КНТ, 2016. - .396 с.
9. Ратніков, В. С. Основи філософії науки і філософії техніки
навчальний посібник / В. С. Ратніков. - Вінниця : ВНТУ,
2012. -.291 с.
10. Чуйко В.Л. Рефлексiя основоположень методологiй
фiлософiї науки: Монографiя. -К.: Центр практичної
фiлософiї, 2000. Електроний ресурс
11. Основи методології та організації наукових досліджень:
Навч. посіб. для студентів, курсантів, аспірантів і ад’юнтів
/ за ред. А. Є. Конверського. — К.: Центр учб. Літ., 2010. —
352 с..

5.

1. Провідні концепції творчості в історії філософії.
У найширшому смислі творчість є діяльністю, яка породжує дещо
якісно нове, чого ніколи раніше не було.
Філософія розглядає питання про сутність творчості, способи
осягнення проблем творчості в історії культури.
АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ: ТЕОРІЯ, ПРАКСИС ТА ПОЙЕЗИС.
Творчість пов’язана зі сферою кінцевого, минущого та мінливого
буття (“бування”) на відміну від спогляданя нескінченого і вічного
буття (теорія),
Творчість є діяльністю яка викликає перехід від небуття до буття
(ремісництво і мистецтво).
Творчість і людське прагнення до відтворення досконалих ідеальних
взірців - недосконале, хоча і богоподібне мистецтво.
Творча здібність як божественна одержимість, пізніше (у героїчному
періоді) - як змагання з богами.
Мудрість, споглядальне теоретичне пізнання оцінювалося вище за
творчу діяльність, бо творець ніби “захоплений” та
підпорядкований чимось зовнішнім по відношенню до нього
(метою) є несамовитим і несвободним, бо підкорений зовнішній
меті.
Тому Арістотель знання, пов’язане з творчістю (“техне” – мистецтво,
майстерність) ставив хоча вище за знання,породжуване
діяльністю (досвідне, розсудкове), проте нижче за рівнем
досконалості, ніж теоретичне знання.

6.

СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ - розумінням Бога як особистості, яка
свободно творить світ.
Творчість - вольовий акт, що викликає буття з небуття.
Божественне Творення (Добро,Істина, Красота) і людська творчість.
Богоподібність людини і свобода волі.
Августін : можливість “зустрічі двох воль” у творенні богонатхненною
людиною земної історії.
Фома Аквінський про творчу спроможність людини за божественними
взірцями призводити речі до існування, гармонізувати та
впорядковувати своє суспільне буття.
ВІДРОДЖЕННЯ. В межах гуманізму людина визнається богоподібною саме
у творчості, яка надає тілесності ідеальним божественним взірцям
прекрасного.
Відродження культивує як піднесене, так і приземлене розуміння
творчості: як новаторського мистецтва (гуманізм) і як праці на спасіння
(реформація), вперше виявляючи інтерес о як до авторства, так і до
творчого процесу.
НОВИЙ ЧАС розглядає творчість як мистецтво винаходу або протиставляє
їй універсальний та загальнодоступний метод, логіку та інтелект.
Одночасно розвивається теорія “творчого сприйняття” (Дж.Берклі), ідея
“продуктивної уяви” (І.Кант, Ф.Шеллінг, романтики), згідно з якими
творчість – це фундаментальна передумова пізнання взагалі.

7.

У 18 ст. КАНТ спеціально аналізує творчу діяльність у вченні про
продуктивну спроможність уявлення як єдність свідомої та
безсвідомої діяльності, тому генії творять немов би у стані захвату,
наснаги, безсвідомо, подібно до того як творить природа, з тією
різницею, що цей об’єктивний, тобто безсвідомий процес проходить
все ж у суб’єктивності людини , отже,опосередкований її свободою.
Згідно ФІХТЕ, ШЕЛЛІНГА та йєнським романтиків, творчість та передусім
творчість художника та філософа – вища форма людської діяльності:
тут людина торкається абсолюту ніби “зсередини”, схоплює
абсолютне безпосередньо через злиття з ним.
У філософії ГЕГЕЛЯ поняття “творчість” ототожнюється з поняттям
“розвиток”. Загальною підставою творчості є Абсолютна ідея – “вічна
творчість, вічна життєвість”, справжній суб’єкт творчості.
Примат ідеального над матеріальним у культурно-творчій діяльності
людини та зумовленість свободи творчої діяльності об’єктивною
необхідністю.
Творча людина - знаряддя всезагального розвитку, персоніфікацією
необхідності перетворення та вдосконалення наявного існування.
Творчість є доланням протилежності об’єктивного та суб’єктивного як
самодостатніх утворень, піднесенням об’єктивності через свободну
суб’єктивну діяльність, “обґрунтованість об’єктивнітю” творчих
задумів людини.
Визначальна характеристика таланту - творча фантазія розглядається
Гегелем як інстинктоподібна діяльність ( “безпосереднє та
позарефлексивне злиття з предметом”).Стосовно наукової діяльності,
Гегель заперечує природний талант, стверджуючи , що немає
специфічно наукового таланту.

8.

У філософії кінця ХІХ-початку ХХ ст. творчість розглядається
переважно як протилежність механічно-технічній діяльності.
Філософія життя протиставляє технічній раціональності творче
органічне начало. (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, А.Бергсон, В.Дільтей)
В екзистенціалізмі носієм творчого начала вважається особистість,
яка осягається як екзистенція, тобто надраціональне начало
свободи, прорив природної необхідності та розумової доцільності,
вихід за межі природного і соціального світу “об’єктивації”.
Екзистенціалістські теорії тлумачать творчість у термінах
внутрішнього переживання: як “зустріч”, “самоактуалізацію”,
“граничний досвід”, “готовність до нового народження” (Е.Фромм,
А.Маслоу)
Теорії глибинної психології, які походять від З.Фрейда, зазначають
роль безсвідомого у творчості та інтерпретують його як “здійснення
дитячої мрії”, “нарцисистське ідеалопобудову” (О.Ранк), “управління
інтуїцією через архетипи” (К.Юнг), “результат компенсаторних
проектів життєвих цілей” (А.Адлер”.
В таких філософських напрямах 20 ст. як прагматизм,
інструменталізм та близьких до них варіантах неопозитивізму,
творчість розглядається передусім як винахідництво, мета якого –
вирішити завдання, поставлене певною ситуацією. (Дж.Дьюї).

9.

ЕТАПИ ТА СТРУКТУРА ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ.
Г.Уолес чотирьохланкова модель творчості,1926
а) підготовча стадія – формулювання завдання
та початкові спроби її вирішення;
б) “інкубація ідеї” – тимчасовий відхід від спроб
вирішення та переключення на інші питання;
в) осяяння – миттєве інтуїтивне проникнення у
сутність проблеми;
г) перевірка – випробування та (або) реалізація
рішення.
Всі етапи творчого процесу являють собою
складну взаємодію стратегій рішення завдань, які
свідомо обираються; впорядкування даних за
проблемою дослідження та неусвідомлюваних
настанов, переваг, ціннісних орієнтацій, фрагментів
інформації.
Разом з тим перша та остання стадії є переважно
усвідомлюваними, друга та третя – безсвідомими.
Модифікацією цієї схеми пов’язані звичайно з
поділом окремих стадій на підетапи.

10.

Надати чіткий алгоритм творчого мислення (діяльності), за
умов виконання якого забезпечувався б бажаний результат ,
неможливо.
Але можливо дати логічний опис, виокремити структурні
елементи, зміст та критерії творчості.
В системі культури розрізнюються: діяльність, що здійснюється за
певним сталим стандартом, зразком, алгоритмом, та
діяльність, що створює нові стандарти, зразки, алгоритми діяльність репродуктивна (відтворююча) та продуктивна
(утворююча). Їх відрізняють за трьома ознаками:
1. За результатом: творча діяльність характеризується
утворенням нової, раніше невідомої якості – репродуктивна
діяльність дає в принципі відомий, стандартний, серійний
(принципово подібний попереднім) результат;
2. За способом (структурою) реалізації: творчість неповторна
своїм шляхом руху до результату (або створення нового способу,
або неповторна комбінація відомих прийомів дії, або відома
комбінація невідомих прийомів); “нетворча діяльність”
характеризується повторюваністю (шаблонністю) прийому
досягнення результату;
3. За значенням: творча діяльність виступає як рушійна сила, що
визначає якісно новий ступень розвитку; репродуктивна діяльність є
засобом кількісного накопичення умов для корінних змін, тобто для
творчості.

11.

АНАЛІЗ ТА СИНТЕЗ ЯК ФАКТОРИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Творчість – розрив існуючих буттєвих зв’язків між подіями,
предметами та явищами, коли останні по-новому
осмислюються та по-новому сполучаються поміж собою.
Можна виділити чотири основні процедури, які у поєднанні
утворюють акт творчої діяльності
( її структуру):
Нестандартний поділ предмету (предметного світу та світу
текстів) на ізольовані фрагменти та абстрагування
властивостей, ознак, структур, закономірностей, будь-яких
інших внутрішніх та зовнішніх аспектів виокремлених
фрагментів реальності.
Це стадія аналітичної діяльності.
1.
2. Перетворення (обробка, трансформація і навіть деформація)
за раніше відомою або винайденою технологією отриманих на
попередньому етапі фрагментів та їх властивостей.

12.

3. Пошук нових засобів зв’язку замість тих, котрі забезпечували
початкову єдність та цілісність вихідного предмету, явища,
тексту.
Без таких зв’язків нова смислова єдність просто не відбудеться.
Кожна культура містить великий запас готових структур, форм,
формул, канонів та інших засобів зв’язку, що являються собою
“духовне озброєння”, “розумове оснащення” людей.
Творчий аспект діяльності – відкриття нових зв’язків, або нової
сфери їх застосування для рішення нових завдань.
4. Поєднання, тобто синтез, раніше виокремлених та перетворених
фрагментів реальності в нову смислову цілісність (єдність) на
ґрунті застосування не-канонічних зв’зків,
в будь якому разі – не тих зв’язків, що забезпечували
відпочаткову доаналітичну цілісність.
В результаті виникає нова реальність (“небувале, але можливе”),
що породжується не грою природних сил, а цілеспрямованою
та усвідомлюваною творчою діяльністю людини, вирішальним
фактором якої є синтез, оскільки саме синтез визначає
спрямованість всіх попередніх операцій.

13.

Творчій момент присутній на всіх стадіях діяльності.
Людство накопичило невичерпний запас смислів та знань, що
класифікуються на факти, закони, ідеї, гіпотези, принципи,
методи, поняття, образи, цінності, норми, структури тощо – все
це смислове багатство інвентаризоване та описане у
словниках, енциклопедіях, довідниках.
Хоча аналітична діяльність не може на цьому зупинятися, все ж
наявна база забезпечує розвиток людського світу шляхом
синтезу раніше виокремлених та описаних елементів.
Не випадково в наш час значущі наукові відкриття і технічні
винаходи виникають на перетинку різних наук.
Показовою також є тенденція до інтеграції різних галузей
наукового знання (з сер. ХХ ст.), що замінила тенденцію до
диференціації та спеціалізації наук, ясно виражену в к.ХІХ-поч
ХХ ст.).
Історичний розвиток науки відтворює загальну схему творчої
діяльності (творчого мислення): етапи штучної фрагментації
реальності на незалежні “предметні галузі” та розробка їх
внутрішньої структури заміщується енергійними пошуками
механізмів та засобів синтезу, які мають відтворити цілісність
нашого світу.

14.

Під інтуїцією розуміють такий спосіб одержання знання,
при котрому за неусвідомлюваним у даний момент
часу ознаками та без усвідомлення шляху руху власної
думки людина робить висновок про сутність (аспект,
зв’язок, відношення) предмета або процесу, які є
об’єктом пізнавальної уваги.
В інтуїції відбувається немов би “замикання в ланцюзі”
раніше вироблених уявлень на невідомій ланці, що
часто призводить до нового погляду на досліджуване
явище у цілому.
Знання, які ми називаємо інтуїтивними, мають ту
особливість, що не може бути (принаймні у даній
системі) вказана кінцева кількість приписів, яка
дозволяє побудувати дане знання на ґрунті деякого
іншого.

15.

Уявлення про інтуїцію як миттєве осяяння може бути
раціонально інтерпретовано лише в контексті цілісності
пізнавальної діяльності загалом.
Інтуїція як якісний стрибок на новий рівень знання спирається
на інформаційний масив досвідних, теоретичних, світоглядних,
естетичних, моральних складових “духовного оснащення”
дослідника. Якісні зміни тут є нічим іншим як підсумком
обробки за визначеними логічними правилами накопиченого
інформаційного матеріалу.
Той факт, що обробка інформації в часі не примикає до
інтуїтивного висновку, не змінює суті справи,бо такого роду
обробка є цілком необхідною умовою для інтуїтивного
замикання ланцюга у раніше побудованих дискурсивних
міркуваннях.
З цього слідує, що твердження про ірраціональність інтуїції не
є твердженням про її містичний або антираціональний характер.
Інтуїція як складова наукової творчості є протилежністю
алгоритму. Інтуїтивне рішення приходить без якогось
усвідомлення ходу отримання цього результату, тоді як
алгоритм забезпечує одержання результату в ході реалізації
логічної системи правил, кожне з яких осмислюється.
Проте, інтуїтивне та алгоритмічно-дискурсивне у пізнанні
являються собою взаємодоповнювальні протилежності, які
можуть переходити один в одного.

16.

Алгоритм як структурна композиція дискурсивного (вивідного)
знання є прямою протилежністю інтуїції. Він являє собою
детерміновану динамічну систему кінцевої кількості послідовно
реалізовуваних приписів ( правил), які слугують для
досягнення результату пошуку.
Таке розуміння алгоритму не є виключною особливістю
специфічно математичного способу рішення масових задач, а
може бути поширеним на будь-яку діяльність людей, яка
характеризується послідовністю реалізації якихось правил.
Алгоритм постає як особлива форма мислення поряд з
судженням.
Алгоритм може бути наданий як всезагальна форма
результативної діяльності людей, яка має цілком певний аналог
у об’єктивній часовій послідовності стадій у реалізації кожного
природного процесу.
Виникаючи як спосіб вирішення арифметичних задач,
усвідомлюваний алгоритм був нічим іншим, як аналогом взагалі
кожної результативної діяльності людей - для досягнення
якогось наперед заданого результату людина здійснює цілу
серію певних практичних операцій, кожна з яких забезпечує
досягнення визначеного часткового результату, одержання
якого детермінує наступну дію.
В алгоритмічності людської діяльності відтворюється
об’єктивна природна “алгоритмічність”, детермінована
процесійність.

17.

У розвитку алгоритмічно-дискурсивної діяльності можна
зазначити такі особливості як:
стиснення алгоритмів в часі; прямим виразом цієї тенденції є
прагнення збільшити результативність мислительної
діяльності за допомогою “мислячих машин”;
згортання алгоритмів, тобто зменшення кількості операцій,
необхідних для досягнення певного результату;
перевід операцій алгоритму з рівня свідомості на рівень
підсвідомого.
ІНТУЇТИВНИЙ ТВОРЧИЙ АКТ МОЖНА РОЗГЛЯДАТИ ЯК
СТИСНЕННЯ В ЧАСІ, ЗГОРТАННЯ ТА ПЕРЕХІД У ПІДСВІДОМЕ
ДЕЯКИХ АЛГОРИТМІВ.
В цьому випадку суворо логічне дослідження процесів
творчості взагалі та наукової зокрема можливо на шляху
дослідження, по-перше, законів, за якими здійснюється
пізнавальна діяльність свідомості загалом; а по-друге, законів,
за якими здійснюється “ущільнення” алгоритмічності до
невловимих для самої людини, що мислить, меж.
Тому саме вивчення динаміки зростання наукового знання, а не
вивчення якихось особливих форм творчості, є вивченням
творчого процесу.

18.

При такому підході (коли творчий момент зображується як
згорнений та такий, що перейшов у сферу підсвідомого,
алгоритмом) можуть виникати заперечення, які спираються на
висловлювання вчених про непослідовність як умову великих
наукових успіхів.
Частіше за все, коли вчені говорять про непослідовність як
умову відкриттів.
За цим стоїть зовсім не заклик до відмови від логіки, а вимога
не нехтувати тим, що не узгоджується з висунутою ідеєю або
принципом,враховувати ці відхилення та через нові факти та
на підставі їх, можливо відмовитися від раніше висунутих
ідей, принципів, гіпотез.
Це заклик до гнучкості розуму, звернений проти будь-якого
догматизму, закостенілості та схематизму.
Проте, це зовсім не відмова від логіки. Результативні дії
неможливі без логічної послідовності, і так звані випадкові
відкриття є такими лише стосовно передбачуваного, а не
стосовно логіки.
Вони є випадковими у ланцюзі усвідомлюваного шляху по
відношенню до очікуваного результату. Але вони необхідні у
іншому логічному ланцюзі, елементи котрого з необхідністю
призводять до даного “випадкового відкриття”..

19.

До ідеалів наукового знання завжди виставлялася вимога
суворої визначеності, однозначності та вичерпної виразності.
Проте наукове знання будь-якої епохи, яке прагнуло цього
ідеалу, тим не менш не досягало його.
В будь-якому,навіть найсуворішій наукові побудові завжди
містились такі елементи, обґрунтованість та суворість яких
перебувала у гострій суперечності з вимогами ідеалу. І до
такого роду елементів в першу чергу належать найглибші а
фундаментальні принципи даної наукової побудови..
Будь-яка система людського знання обов’язково включає в
себе елементи, які не можуть бути обґрунтовані теоретичними
засобами взагалі, принаймні, засобами даної системи, як це
довів К. Гедель).
Більше того – без наявності подібного роду елементів взагалі
не може існувати ніяка наукова система знання.
У ролі таких елементів виступають фундаментальні принципи
та поняття, які лежать у підґрунті даної системи знання.
У кожній теоретичній системі існує “ірраціональний залишок”.
Про “інтуїтивну очевидність”, “ірраціональний залишок” можна
говорити лише відносно фіксованої системи. Немає
інтуїтивного або ірраціонального взагалі, безвідносно до
системи знання, те, що є інтуїтивним або ірраціональним в
одній системі, може бути задано алгоритмічно в іншій системі.

20.

Логіка й інтуїція - лише різні моменти людського мислення. Логіка
без інтуїції перетворює мислення на беззмістовну гру “чистих
форм”.
Інтуїція без логіки перетворює мислення у відображення у
суцільному хаосу об’єктивних структур, фіксованих лише у
безпосередній даності.
Неправомірним є також різке розмежування між чуттєвим
спогляданням як сферою панування інтуїції та раціональним
мисленням як сферою панування логіки.
Можна лише вести мову про переважання інтуїтивного або
формального у вказаних сферах.
В найсуворіше логічне доведення невід’ємно вплетена інтуїція. Вона
постає тут в якості елемента, який об’єднує в цілісність весь ланцюг
елементів доведення (інтуїтивним є і перехід від одної ланки до
іншої).
Проте, вільної від логіки інтуїції також не існує.
Логічне конструювання теоретичної системи на ґрунті інтуїтивно
одержаних вихідних принципів є нічим іншим, як виявленням тієї
неявної логіки, котра в “згорнутому” виді містилась в цих вихідних
принципах.

21.

Вихідні принципи теорії не можуть бути одержаними логічними
засобами – вони пізнаються інтуїтивно.
Проте, як довів К.Гедель, вихідні принципи теорії не можуть бути
одержаними логічними засобами даної теорії.
Проте, вони можуть бути одержані логічними засобами іншої, більш
потужної теоретичної системи.
Вихід же у галузь більш потужної теорії здійснюється за
допомогою інтуїції. (класична механіка і квантова механіка;
евклідова геометрія, Лобачевського і Рімана).
Тому логіка може обґрунтовувати вихідні положення попередніх
теорій лише “заднім числом”, при русі “назад”, від теперішнього
до минулого.
Цей факт знаходить вираз у суворому доказі тієї обставини, що для
повної формалізації всього знання потрібна була б ієрархія
нескінченної кількості теоретичних систем.
Інтуїція постає як переривання безперервного в розвитку
знання, а дискурсивне мислення – як безперервний момент
такого розвитку.
Реально в процесі пізнання виникають замкнені теоретичні
системи, можливості розвитку яких не безграничні. Роль інтуїції
є особливо великою, коли ніяке дедукування засобами системи,
що зжила себе, більш неможливо.

22.

При зустрічі з новим об’єктом дослідник завжди
наштовхується на супротив об’єкта (предметноматеріального чи ідеального).
Необхідним є тривалий період “зживання” дослідника з
новим предметом або проблемою.
Тільки після того, як зживання відбулося, приходить
довгоочікуване рішення. І до того ж приходить раптово,
немов би в порядку миттєвого “осяяння”, що надає
відшукуване без видимих зусиль.
Інтуїція супроводжується відчуттям “злиття” з об’єктом.
Вона ніби проникає “всередину” об’єкта і безпосередньо
відчуває його суть.
Знання отримане інтуїтивно внаслідок такої “безпосередності”
набуває характеру очевидної істини, тобто такої, ще не
вимагає логічного обґрунтування.

23.

Очевидність ця може мати характер чуттєвої наочності, та і
інтелектуальної наочності.
Розширення меж досвідного контакту людини з дійсністю
неминуче виводить до нових результатів.
В наслідок цього з’являються нові, також фіксовані
інтуїцією і тому не менш очевидні істини.
Роль інтуїції є особливо великою там,
де подальше одержання нових відкриттів в науці
потребує виходу за межі системи знань, що уклалася.
Тут потрібні всі сили творчої уяви,
щоб стало можливим вийти за вузький горизонт
старої системи знання.

24.

Творчість як вища форма активності людини.
Творчість – категорія філософії, психології і культури виражає
важливіший смисл людської діяльності, якій полягає у збільшенні
різноманітності людського світу у культурному процесі.
Творчість – притаманна індивіду ієрархічно структурована єдність
здібностей, які визначають рівень та якість мислительних процесів, які
спрямовані на пристосування до мінливих та невідомих умов діяльності
у сенсо-моторних, наочних, оперативно-діяльнісних та логікотеоретичних формах.
Творчість - аспект розвитку особистості, який належить до переходу на
високий діяльнісний рівень.
Творчій індивід вирізняється тим, що спроможний вирішувати певне
коло завдань, що постійно виникають у нешаблонний, нестереотипний
спосіб.
Люди творчої праці укладають соціальну групу, функція котрої полягає у
рішенні спеціальних завдань інтелектуального та духовного типу.
Деякі культурні епохи ототожнюють з предикатом “творчий” високу
соціальну оцінку.

25.

Різноманітність значень поняття “творчість”охоплює собою
сфери особистості, процесу, результату, до того ж часто без
їхнього виразного розрізнення.
Немає єдності і у тому, які властивості має мати особистість,
процес та його продукт, щоб одержати назву творчих, у яких
умовах результат оцінюється як творчий.
Відносно загальноприйнятим є психологічне визначення
творчості як того, що деякою групою з точки зору системи її
очікувань сприймається як нове тим самим модифікує цю
систему.
У якості передумов творчості розглядаються підвищена
сприйнятливість, задоволення від непередбаченої ідеї та
самостійність мислення.
Під творчістю розуміють відкриту систему діяльності,
готову до сприйняття цілого горизонту альтернативних
варіантів, котрий також має широку палітру інтерпретацій –
від обмеженості “авантюрного мислення” до невизначеності
“дивергентного мислення”.

26.

На початок ХХ ст. низка основоположних проблем творчості, які
викликають серйозні розбіжності у сучасній філософії:
1) кого слід вважати суб’єктом творчості;
2) що являє собою творчість: безсвідомий процес або свідому
діяльність, вольовий акт, котрий грунтується на цілепокладанні та
свободі;
3) чи випадає творчість з річища буденного існування та поведінки
людей, чи є творчість елітарною чи вона укорінена у повсякденній
діяльності та праці;
4) чи можливо встановити ієрархію видів творчості за ступенем їхньої
креативності, якими є критерії цього впорядкування;
5) в чому особистість знаходить імпульси та ресурси – в автономній
суб’єктивності чи в контактах з культурою;
6) в чому полягає критерій творчості – в одній новизні чи комплексі
показників, притаманних виключно людській діяльності.

27.

Творчість постає як позитивна продуктивна активність, яка
культивується суспільством в ім’я ствердження загальнолюдських
цінностей, зрощення людського в людині, зростання та збереження
культури.
Критеріями творчого процесу та його результату є:
1) принципова новизна (з позицій культури);
2) соціальна значущість, оцінювана як благо для людства;
3) досконалість виконання.
Перший критерій виражає онтологію творчості ( відношення творчого
продукту до речей того ж класу в межах даної культури),
другий – аксіологію творчості (місця творіння в системі цінностей),
третій – праксеологічний та естетичний аспекти (ступінь досконалості,
ступінь майстерності виконання).
Критерії творчості мають відносний характер, залежать від
конкретної історичної ситуації.
Проголошуючи критерієм творчості лише новизну, позбавляючи її в
моральнісного та естетичного виміру, можна виправдати та
реабілітувати “геніїв лиходійства”.
Філософія творчості не може зводити критерії творчості до морально
нейтральною, байдужої до людських сподівань новизни, вилученої з
ціннісного та моральнісного контексту.

28.

Друга важлива проблема сучасної філософії творчості – породжуючі
фактори творчості. Вона зумовлена соціальним інтенціями,
імпульсами та ресурсами, які містяться в культурі.
Проте, на перший план в творчості виступає людська суб’єктивність,
ініціативність особистості та групи.
Взаємопов’язані один з одним творче зусилля суб’єкта та соціальна
обумовленість постають важливішими факторами породження
нового.
Ініціатива суб’єкта в контактах з культурою ( неочікуване зближення
далеких ідей, вибір плідних підходів, традицій, перетворення
результатів попередньої праці на засоби створення творчих
продуктів) стає передумовою творчості.
При цьому соціальні детермінанти перетворюються з сукупності
зовнішніх умов на спосіб “наведення на творчість”, забезпечуючи
вихід за межі існуючого, перетворення можливостей, прихованих у
культурі, у дійсність .

29.

Таким чином, творчість – це соціально обумовлена
цілеспрямована креативна діяльність,
що є вищою формою активності людини,
в котрій повніше представлені продуктивні компоненти,
притаманні людській праці;
ця діяльність спрямована на породження принципово
якісно нових, морально виправданих та естетично
досконалих культурних цінностей.
Творчість – процес, завдяки якому відбувається
сходження людини до вищих ступенів духовності,
моральності, свободи, розвитку особистості та
культури.
Рушійними силами творчості є активність суб’єкта, яка
долає наперед встановлені межі діяльності, і
евристичне стимулювання творчого процесу.