Середньовічна та ранньомодерна історія країн Сходу

1.

Вступ до предмету
“Середньовічна та ранньомодерна
історія країн Сходу”
Лекція 1

2. План

• Схід як соціокультурне поняття.
• Історико-географічне районування середньовічного Сходу.
• Хронологічні рамки та періодизація історії
Сходу в середні віки.
• Розвиток сходознавства в Україні. А.Ю.
Кримський. А.П. Ковалівський.
• Особливості історичного розвитку цивілізацій
середньовічного Сходу

3. Особливості європейської та східної цивілізації

у центрі людина,
її права та свободи,
обов'язки і майно,
життя й честь.
• понад усе стояли
інтереси колективу,
• держави,
• одержавлення
економічного життя,
• деспотичний характер
влади.

4. Джерело існування влади на Сході

• не податки, що їх приватні власники
сплачували державі для виконання нею
суспільно необхідних функцій (захист
кордонів, розробка законів, підтримка
порядку в країні тощо), а рента державі як
тотальному співвласнику всіх засобів
виробництва в країні.

5. На Сході співпричетність до станово-владної структури визначала рівень добробуту людини

• “Кожному стільки, скільки йому належить”
• Наказ кашмірського правителя VIII ст.
Лалітадітія:
• “Необхідно слідкувати за тим, щоб у селян не
було зерна більше, ніж потрібно на рік, і
більше волів, ніж потребує обробка землі...
Селяни не повинні купувати одяг, прикраси,
вовняні покривала, їжу, коней, жінок, житло,
які личать місту”.

6.

Захід
Схід
• циклічний характер (від
античності, через феодалізм,
до капіталізму
• лінійним характером, без
кардинальних зламів
існуючих соціальних структур

7. Епохи середньовіччя на Сході

• 1) Зазнала якісних змін етнічна карта Афро-Азійського
регіону.
• Місце вавилонян, єгиптян, хеттів, урартів і парфян
зайняли на Близькому Сході араби, перси і тюрки; інші
тюркські народи разом із монголами змінили у
Великому Степу хуннів і сяньбійців;
• місце давніх ханьців заступив строкатий суперетнос
середньовічних китайців і т. ін.
• 2) Значно збільшилися географічні масштаби
цивілізаційного ареалу на Сході.
• Повнокровні державно-політичні та соціальноекономічні структури східного типу з'явилися в Японії,
Великому Степу, Індонезії, частині Індокитаю та ШріЛанки, на Тибеті, Мадагаскарі, майже на всій території
“Чорної Африки”.

8.

• 3) Епоха середньовіччя - це період абсолютного
культурного, економічного та технологічного домінування
Сходу над Західною Європою.
• Схід у ті часи розвивався значно динамічніше, що якісно
відрізняє цю епоху від часів давнини (періоду відносної
культурно-цивілізаційної рівноваги античної Європи й
стародавніх суспільств Сходу) і Нового часу (періоду
культурно-цивілізаційної, насамперед економічної та
технологічної, переваги Європи над Сходом).
• 4) Нарешті, саме в середні віки на Сході постало таке нове
ідеологічне явище, як транснаціональні, а врешті-решт світові релігії.
• Буддизм із Індії поширився на Тибет, Шрі-Ланку, Східну та
Південно-Східну Азію; мітраїзм із Середньої Азії прийшов на
Тибет і до монголів; конфуціанство охопило, крім Китаю Корею, Японію та В'єтнам; іслам із Аравії поширився на весь
Близький Схід, на значні простори “Чорної Африки”, Індії;
навіть індуїзм прийшов в Індокитай та Індонезію.

9. Географічні межі та культурно-господарське районування середньовічного Сходу.

10.

11. В епоху середньовіччя на просторах Африки та Азії виділяються шість культурно-господарських суперцивілізацій

• 1) Східна Азія або Далекий Схід (Китай, Корея, Японія,
певною мірою В'єтнам) - спільнота, яку умовно
називають суперцивілізацією китайськоконфуціанського типу.
• 2) Великий Степ - велетенська спільнота кочових
культур.
• 3) Західна Азія (Іран, Ірак, Аравія, Західне
Середземномор'я, Туреччина) та Північна Африка або
Близький Схід - суперцивілізаційна спільнота,
культурно-стрижневим фундаментом якої став арабоперсько-турецький ісламський світ.
• 4) Південна Азія (Індія, Шрі-Ланка) та Тибет суперцивілізація буддійсько-індуїстського типу.

12.

• 5) Південно-Східна Азія (Індокитай, Малакка,
Малайський (Індонезійський) архіпелаг, Філіппіни) синкретична спільнота змішаного походження, що
виникла внаслідок культурно-цивілізаційного зіткнення
буддійсько-індуїстської та китайсько-конфуціанської
суперцивілізацій, ускладнена в епоху середньовіччя
вторгненням ісламу.
• 6) “Чорна Африка” (Судан, Ефіопія, Екваторіальна та
Південна Африка) - надзвичайно строкатий
полікультурний ареал цивілізаційних вогнищ, до якого
географічно примикає Мадагаскар. Визначальною
рисою цієї спільноти було загальне тотальне культурногосподарське відставання у розвитку від інших регіонів
як Сходу, так і Заходу.

13. Східне суспільство і феодалізм.

• Соціально-економічною основою феодального ладу
вважається інститут спадкової феодальної земельної
власності.
• На середньовічному Сході тотальним власником або
співвласником всіх земель виступала держава.
• Візиткою класичного феодалізму в політиці завжди була
феодальна політична роздробленість.
• На середньовічному Сході нормальним станом
суспільства, політичним ладом, за якого всі потенції
цивілізаційної структури східного типу виявлялися в
повній мірі, залишалася централізована держава

14.

• Кри́мський Агата́нгел
Юхи́мович
(літературний
псевдонім А. Хванько;
• 3 січня 1871,
ВолодимирВолинський,— 25
січня 1942, Кустанай,
Казахська РСР, СРСР)
• український історик,
письменник і
перекладач, один з
організаторів Академії
наук України (1918).
• Жертва сталінського
терору.

15.

• Після закінчення Московського університету
Кримський одержав від Лазаревського інституту
дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван.
• З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики,
стає професором арабської літератури та історії
мусульманського Сходу.
• За час викладання в Лазаревському інституті східних
мов написав і видав цілу бібліотеку академічних
підручників з філології та історії Близького Сходу, про
Коран, мусульманство, історії і літератури арабів,
персів і турків.
• 1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду
неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом
Скоропадським Української академії наук. У Києві
Кримський був творцем українського сходознавства.
• З 1921 року він також був директором Інституту
української наукової мови.

16.

• У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському
Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української
автокефальної православної церкви.
• У 1918–1921 роках працює професором всесвітньої історії в
Київському університеті.
• З 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу
Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У
• З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад.
• У 1930-х роках Кримський був практично усунений від
науково-викладацької роботи в академічних установах
України.
• 20 липня 1941 року Кримського заарештовано
співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській
націоналістичній діяльності і ув'язнено в одній із тюрем НКВС
у Кустанаї (тепер — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року
помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.
• Реабілітований 1957 року.

17. Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії ісламу:

• «Історія мусульманства», 1904–1912;
• «Історія арабів і арабської літератури»,
1911–1912;
• «Історія Персії та її письменства», 1923;
• «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт.,
1924–1927);
• «Перський театр, звідки він узявся та як
розвивався», 1925).

18.

19.

• Андрій Петрович
Ковалівський
• (1 лютого 1895
Розсохувате Харківської
губернії - 29 листопада
1969 Харків) –
український
сходознавець, історикарабіст, етнограф,
фахівець з
народознавства Східної
Європи.
• Доктор історичних наук.

20.

• В 1915-1916 роках був студентом фізикоматематичного факультету Харківського
університету
• в 1916-1918 - Лазаревського інституту східних мов
(Москва).
• У 1922 закінчив романо-германське відділення
Харківського університету.
• З 1934 року почав працювати в Арабському кабінеті
Інституту сходознавства АН СРСР (Ленінград).
• У Ленінграді ним був підготовлений до друку
невидана праця В. В. Бартольді «Арабські звістки
про русів».

21.

• У жовтні (за іншими відомостями, в лютому) 1938 року по
помилковому доносі був заарештований в Ленінграді і
засуджений ВЗГ при НКВС СРСР за статтею на 5 років з
відбуванням терміну в виправно 58-трудовому таборі.
• У 1939-1944 р. працював на будівництві залізниці в Комі,
потім в Мордовії, де працював викладачем кафедри
іноземних мов педагогічного інституту в м. Саранськ.
• У 1945 р. повернувся до Харкова, де читав курси з історії
Сходу в університеті та педагогічному інституті. У 1947
переїхав до Ленінграда і працював в АН СРСР і на східному
факультеті ЛДУ (1947-1948).
• У 1948 р. через важкі житлових умов в Ленінграді поїхав до
Харкова, зберігши за собою місце в докторантурі. У 1951 р.
приїжджав до Ленінграда, щоб захистити докторську
дисертацію.
• З тих пір до кінця життя професор Харківського державного
університету. 1951 очолював кафедру історії Нового часу
Харківського державного університету , з 1964 кафедру історії
Середніх століть.

22.

• У першій половині 1950-х років опублікував
великі роботи по різним сюжетам, пов'язаним
з вивченням «Записки» Ібн Фадлана,
зіставляючи його свідоцтва з даними по
етнографії народів Середньої Азії і Поволжя.
• У 1956 р. завершив роботу над монографією
«Книга Ахмеда Ібн-Фадлана про його
подорож на Волгу в 921-922 рр.», Що стала
класикою радянської історичної науки. У ній А.
П. Ковалевський стверджував, що початковий
твір Ібн Фадлана в його Мешхедскій редакції
зазнав значних скорочень.