Прогнозування, планування, програмування національної економіки. Тема 7

1.

Тема 7. Прогнозування, планування, програмування
національної економіки

2.

1. Прогнозування розвитку національної економіки
2. Планування розвитку національної економіки
3. Програмування національної економіки

3.

Головним елементом в механізмі управління національною
економікою в умовах ринкової економіки є прогнозування.
Прогнозування – процес, що передбачає формування науково
обґрунтованого судження про можливий стан об'єкта у майбутньому.
Результатом прогнозування є прогноз.
Прогноз (грец. - передбачення) - це науково обґрунтоване судження
про можливий стан та перспективи розвитку об’єкта в майбутньому.
До основних функцій економічного прогнозування можна
віднести:
1) науковий аналіз процесів і тенденцій в національній економіці;
2) дослідження об’єктивних зв’язків явищ в економіці у певний
період;
3) оцінка об’єкта прогнозування;
4) виявлення альтернатив розвитку економіки;
5) накопичення наукового матеріалу для підготовки рекомендацій
для прийняття адекватних управлінських рішень;
6) оцінка можливих наслідків прийнятих рішень.

4.

До установ, які займаються прогнозами, відносяться:
державні органи (міністерство економічного розвитку та торгівлі,
фінансів);
міжнародні організації (представництва МВФ та Світового банку);
наукові та аналітичні організації (ДУ «Інститут економіки та
прогнозування НАН України та інші);
приватні неурядові аналітичні структури.
Прогнозування має на меті вирішення трьох взаємопов'язаних
завдань:
визначення майбутніх станів об'єкта, що досліджується, на основі
вивчення тенденцій та закономірностей його розвитку в минулому та
теперішньому і умовне їх перенесення на майбутнє (цільовий прогноз);
визначення альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних
станів об'єкта прогнозування, які беруться за мету, з урахуванням наявних
ресурсів (програмний прогноз);
оцінка прийнятих рішень (програм та планів економічного і
соціального розвитку країни) з позицій їх наслідків у прогнозованому
періоді (оціночний прогноз)

5.

Алгоритм процесу прогнозування:
1 етап – ретроспекція (начальний етап прогнозування і являє собою
дослідження історії розвитку об'єкта прогнозування для забезпечення
його систематизованого опису);
2 етап – діагноз (процедури прогнозування є визначення поточного
стану об'єкта прогнозування, що визначає діагноз);
3 етап – проспекція (розробка прогнозів розвитку об'єкта
прогнозування, відбувається оцінка та верифікація прогнозу, тобто,
оцінка його точності та адекватності).

6.

До об’єктів макроекономічного прогнозування відносять:
економічну систему в цілому (національну економіку, темпи і
динаміку ВВП, ВНП, національного доходу);
економічні
підсистеми
(економіки
регіонів,
народногосподарських комплексів, галузей, а також сектори
економіки);
соціально-економічні процеси та явища;
ринки (товарів, капіталу, валюти).
Виділяють 3 основні джерела інформації для прогнозування:
накопичені знання і досвід, фактичну і статистичну інформацію про
об'єкт прогнозування, економіко-математичні моделі.

7.

Виділяють понад 30 класифікаційних ознак прогнозів, зокрема:
за об’єктом прогнозування: прогнози ресурсів, розвитку економіки
тощо;
за рівнем агрегування показників: макроекономічні, галузеві,
регіональні тощо;
за ознакою відношення до об’єкта прогнозування: активні
(передбачають дії держави) та пасивні (враховують закономірності розвитку
об’єкта і не передбачають активних дій держави щодо їх зміни);
за функціональною ознакою: пошукові (основані на методі
екстраполяції) та нормативні (спочатку встановлюється ціль, а потім
шукають способи її досягнення);
за ступенем обґрунтованості доказів і використання вихідної
інформації: інтуїтивні та формалізовані;
за часом: оперативні, коротко-, середньо-, довгострокові;
залежно від умов розвитку економіки: оптимістичні (максимальні),
песимістичні (мінімальні) та реалістичні (помірні).

8.

Вибір методу прогнозування ґрунтується насамперед на необхідності
забезпечення функціональної повноти, достовірності та точності прогнозу,
а також на необхідності зменшити затрати часу і грошових коштів на
здійснення процесу прогнозування економічного розвитку.
Серед методів прогнозування виділяють:
Експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта
прогнозування. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. До
складу індивідуальних експертних оцінок входять: анкетний, інтерв'ю,
аналітичний метод, метод написання сценарію, метод прогнозування цілі
розвитку об'єкта «дерева цілей». До складу колективних експертних оцінок
відносять наступні методи: метод «комісій», колективної генерації ідей
«мозкової атаки», «Дельфі», матричний.
Екстраполяції - збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і
перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє.
Моделювання - дослідження, що базуються на побудові моделей відповідно
до очікуваних змін у його стані.

9.

10.

На основі науково обґрунтованих прогнозів здійснюється
планування та програмування соціально-економічних процесів.
План - це належним чином оформлене і затверджене управлінське
рішення, в якому відображено завдання або система завдань, а також
конкретизована послідовність його виконання з визначенням необхідних
ресурсів, обсягів фінансування, термінів реалізації окремих заходів та
виконавців.
Планування широко використовують у регулюванні розвитку як
країн з перехідною економікою, так і країн з розвинутою ринковою
економікою, планування можна розділити на:
директивне;
індикативне;
стратегічне.

11.

Директивне планування визначає розроблення різноманітних планів, що
мають силу закону та є обов’язковими для виконання. Свій розвиток директивне
планування почало набувати у
колишньому СРСР і застосовувалось як
безальтернативна форма на рівні підприємства та економіки в цілому. В сучасних
умовах директивне планування на макроекономічному рівні може використовуватися
для розв'язання окремих найважливіших завдань, які мають загальнонаціональне
значення. Але терміни та масштаби такого планування мають бути строго обмежені.
Для відбудови національних економік в післявоєнний період деякі європейські
країни застосовували елементи саме директивного планування.
До об’єктів директивного планування відносять:
ціни у Франції;
централізовані капіталовкладення та
імпортні закупівлі в Німеччині,
держзамовлення у Великобританії;
валютний курс в Аргентині;
директивне планування збережено в Китаї і охоплює державний сектор.
На даному етапі директивне планування у господарському житті застосовується
на рівні підприємства і полягає у формуванні обов'язкових для виконання планів
щодо обсягів та структури виробництва, термінів виконання та кошторису витрат, а
також конкретних виконавців.

12.

Індикативне планування має рекомендаційний характер, а також є орієнтиром щодо основних
цілей і напрямів розвитку економіки.
Процес індикативного планування передбачає формування системи контрольних цифр
(індикаторів), досягнення яких є бажаним і відповідає державній соціально-економічній політиці.
До індикаторів соціально-економічного розвитку відносять макроекономічні показники, які
характеризують кількісні та якісні параметри розвитку економічної системи:
динаміка і структура економіки;
ефективність функціонування реального сектору економіки;
рівень життя населення;
зовнішньоекономічні зв'язки.
Індикативні плани, які засновані на контрольних цифрах відображають альтернативні
способи досягнення визначених індикаторами цілей та не мають чіткого ресурсного забезпечення.
До особливостей індикативних планів, які відрізняють їх від директивних планів є:
індикативний план є комплексом рекомендацій;
рекомендації не мають обов’язкового характеру;
показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі,
пріоритети та наміри держави;
мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно
до змін на ринку;
реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних
регуляторів

13.

Індикативні плани мають рекомендаційний характер, проте, це не означає, що суб’єкти
господарювання можуть ігнорувати його цілі, пріоритети та систему заходів.
Для впливу на діяльність економічних суб’єктів слід ураховувати наступні
фактори:
ступінь зрілості ринкових відносин;
пошук адекватних методів і засобів державного впливу задля найповнішої реалізації
намічених планів.
У зв’язку з цим макроекономічні плани у постсоціалістичних країнах передбачають
можливість використання певних адміністративних методів, притаманних директивному
плануванню (норми й нормативи, державні замовлення, державні інвестиції, регульовані ціни і
т. д.).

14.

Стратегічне планування являє собою системний спосіб управління змінами, процес визначення і
здійснення найбільш важливих дій, вивчення сильних та слабких сторін, потенційних загроз та
можливостей розвитку (SWOP-аналіз).
До основних методів планування можна віднести:
метод системного аналізу. Національна економіка розглядається як складна відкрита
динамічна організована і керована система. Цей метод передбачає врахування взаємовпливу та
взаємозалежності розвитку всіх елементів національної економічної системи;
нормативний метод заснований на визначенні системи матеріальних, трудових і
фінансових норм і нормативів, порядку і методів їх використання для розробки та обґрунтування
планових рішень;
балансовий метод. Його завдання – забезпечити досягнення оптимальної
відповідності (рівності) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел їхнього задоволення. В
загальній системі балансів розрізняють матеріальні (Баланс попиту та пропонування зерна, м’яса
тощо), трудові і вартісні баланси (Зведений баланс фінансових ресурсів України); однопродуктові,
зведені і міжгалузеві баланси; натуральні, цінові і натурально-цінові баланси;
програмно - цільовий метод - це спосіб формування системи планових рішень на
основі виокремлення пріоритетів економічного, соціального і науково-технічного розвитку і
розробки взаємопов'язаних макроекономічних, галузевих і регіональних програм. Саме наявність
вад ринкового саморегулювання і вад державного втручання в економіку породжує складні
соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням програмно-цільового
методу планування.
економіко-математичний метод. Його суть полягає у побудові математичної моделі
економічного об'єкта. Це дозволяє виділити і формально описати причинно-наслідкові зв'язки
економічних процесів і визначити параметри залежності змінних

15.

Під поняттям «план» розуміють загальний прояв планомірності
функціонування і розвитку, притаманної для будь-якого типу економіки, у той час як
програма – поодинокий прояв планомірності в рамках розв’язання локальної
проблеми.
Поширеною формою планування є програмування - встановлення
послідовності конкретних заходів для реалізації планів.
До основних завдань програмування можна віднести:
підтримання економічної рівноваги,
вплив на якісне перетворення економіки,
стимулювання розвитку економіки.
Метою державного програмування є досягнення прийнятного для держави
варіанта розвитку економіки.
Програмування розвитку національної економіки займається:
коригуванням ринкових перетворень, а не їх ліквідацією;
спрямуванням діяльності господарюючих суб’єктів, а не керуванням ними.
В свою чергу програмування розвитку національної економіки є системним і
комплексним.

16.

Слід розрізняти державні макроекономічні програми (ДМП) розвитку національної
економіки загалом як системи і державні цільові комплексні програми (ДЦКП).
Різниця між даними програмами полягає у наступному:
по-перше, цільова програма орієнтована на розв’язання однієї чи кількох соціальноекономічних проблем, тоді як макроекономічна програма спрямована вирішувати
комплекс завдань економічного та соціального розвитку країни. В період переходу
економіки України до ринку було сформовано низку програм, серед яких планові та
ситуаційні:
програма невідкладних заходів виходу економіки країни з кризи,
програма структурної перебудови економіки України,
концепція розвитку науки і пріоритетних напрямів НТП,
програма формування національної конкурентоспроможності.
по-друге, існують розбіжності у формі, за якими розроблені ці програми. ДМП в
основному відображає кінцевий результат діяльності, а ДЦКП – крім того, ще й
детальне бачення способів і процедур самої діяльності, вона потребує більш
деталізованої розробки. В даному аспекті цільова програма схожа на технічні,
інвестиційні, інноваційні проекти.

17.

по-третє, макроекономічні програми мають чіткий, заздалегідь визначений
плановий період, який залежить лише від виду програми (середньострокова,
щорічна, квартальна). На відміну від цього, тривалість програми, терміни її
початку і закінчення не задані жорстко, а встановлюються замовниками —
органами, які їх затверджують.
по-четверте, цільові програми відрізняються від макроекономічних
способом організації їх розробки і реалізації. Якщо ДМП розробляються і
контролюються постійними державними органами (Міністерство
економічного розвитку та торгівлі України), то для розробки ДЦКП і
управління їх реалізацією характерне створення спеціальних структур
змінних

18.

За строками реалізації державні цільові програми класифікуються:
на довгострокові, термін реалізації яких від 10 до 20 років;
середньострокові, термін реалізації яких від 1 до 10 років;
короткострокові, термін реалізації яких до 1 року.
За масштабами розробки та реалізації державні цільові програми поділяються:
на загальнодержавні програми, які охоплюють всю територію держави або значну
кількість її регіонів;
програми для розв'язання окремих проблем розвитку економіки, окремих галузей
економіки та адміністративно-територіальних одиниць

19.

За своєю спрямованістю державні цільові програми поділяються на:
економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих
проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення
ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації;
наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі
природничих, суспільних і технічних наук;
науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних
проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої
наукоємної та конкурентоспроможної продукції;
соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя,
проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток
охорони здоров'я та освіти;
національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно-культурного
розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних
потреб людини;
екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів,
запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;
оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;
правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із
злочинністю та державної безпеки

20.

Типи цільових програм в залежності від масштабів виділяють:
міжнародні;
народногосподарські;
галузеві;
регіональні.
Аналіз існуючих в Україні ЦКП свідчить про те, що під час розробки
багатьох із них було допущено серйозні прорахунки на різноманітних стадіях,
таких, як:
формулювання проблем та цілей,
побудови системи, що реалізує цілі,
забезпечення своєчасного контролю.
Значні недоліки мали місце і в процесі забезпечення програмних заходів
наявними ресурсами. Подолання всіх вищеназваних недоліків потребує чіткого
додержання всіх правил і процедур програмно-цільового методу планування, а
також модернізації діяльності державного апарату.