Погляди мислителів середніх віків та епохи відродження у контексті розвитку професійної сфери

1.

Дисципліна «ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ І НОВІ ПІДХОДИ
ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ»
Тема 3.
ПОГЛЯДИ МИСЛИТЕЛІВ СЕРЕДНІХ
ВІКІВ ТА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ У
КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ
ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ
д.пед.н., проф. Л.В. Штефан

2.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ
1.Християнська церква як головна ідеологічна сила, що визначала
розвиток культури, освіти та професійної сфери.
2.Єзуїтська освіта. Лицарське виховання.
3.Виникнення й розвиток середньовічних університетів.
4. Ідеї гуманізму як характерна ознака культури і освіти
Відродження (Е.Роттердамський, М.Монтень, Т.Мор).
5. Гуманістична педагогіка. Ідея гармонійного розвитку особистості
як мета і завдання виховання.
6. Відображення гуманістичних ідей розвитку професійної сфери в
практиці роботи окремих шкіл.
7. Становлення професій у середньовіччі та в епоху Відродження

3.

1. ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА ЯК
ГОЛОВНА ІДЕОЛОГІЧНА СИЛА, ЩО
ВИЗНАЧАЛА РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ,
ОСВІТИ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ

4.

Епоха
європейського Середньовіччя охоплює часовий
період з V – поч. XVI ст.
В основу релігійної ідеології було покладено розроблену
церквою аскетичну доктрину, яка вчила байдуже ставитися
до мирських благ i проявляти покірливість земним
властям.
Людина розглядалася як гріховна істота, яка зобов’язана
молитвами i праведним життям викупити первородний
гріх.
Церква категорично заперечувала майже всю спадщину
античної культури, крім латинської мови. Латинська мова
стала мовою тогочасної європейської освіти.

5.

ТИП ШКІЛ СЕРЕДНЬВІЧЧЯ
Тип школи
Монастирські
Єпископські
кафедральні
Церковноприходські
школи
Особливості існування
Відкривалися при монастирях, були внутрішніми i
зовнішніми: у перших навчалися хлопчики, яких батьки
віддавали в монахи i, які жили в монастирях; зовнішні
школи відвідували хлопчики мирян.
чи При єпископських резиденціях відкривалися соборні
або кафедральні школи (при кафедрі єпископа). Вони
також ділилися на внутрішні і зовнішні.
Утримувалися повітовими священиками. Найбільш
поширеними були парафіяльні школи. Ці школи
виникали при парафіяльних церквах, утримувалися
священнослужителями і призначалися для навчання
дітей парафіян. У парафiяльних школах, де група учнів
складала, як правило, 3-10 хлопчиків віком 7-15 р.,
навчали читати, писати, рахувати, а також церковного
співу.

6.

У
всіх церковних школах вчителями були духовні
особи. Освіта мала строго теологічний характер. Всю
істину шукали у святому письмі і вивчали “на зубок“
лише канонічні (дозволені церквою) підручники й інші
священні книги.
Навчання будувалося переважно на запам’ятовуванні
текстів із священного письма i коментарів до них.
У зв’язку з цим у школах панував катехізичний спосіб
оволодіння знаннями, коли навчальний матеріал
подавався у вигляді запитань і готових відповідей до
них.

7.

Читати
вчилися буквоскладальним методом. Він
ґрунтувався на механічному запам’ятовуванні, оскільки
матеріалом для читання служили релігійні книги, написані
латинською мовою, їх зміст був недоступний дітям.
Після опанування читанням вивчали письмо, техніка якого
була такою ж складною.
У своїх школах церква навчала деяким елементам освіти,
успадкованими від Давнього Світу. Так, мимоволі церква
стала хранителькою "семи вільних мистецтв", що тепер
називалися:
- Тrivium (тривіум) – граматика, риторика, діалектика;
- Quadrivium (квадривіум) - арифметика, геометрія,
астрономія, музика.

8.

Наприкінці
ХІ ст. потреба в освічених людях
зростала. Виникають нові типи шкіл, що не
утримувалися за рахунок церкви.
Відкриваються гільдійські і цехові школи, що
поступово перетворюються на міські початкові, які
утримувалися коштом міського самоврядування
(магістрату). У цих школах дітей навчали читати,
писати, рахувати, знайомили з основами
релігійних знань.
Викладачів у таких школах називали магістрами.
Освіта перестала бути привілеєм вузького
кола представників церкви

9.

У Середньовіччі ідеальною вважалася людина
як образ і подоба Бога, яка
гріхопадіння внутрішньо роздвоєна.
У
через
цю добу формується розуміння поняття
особистості, та поняття "розуміти". Це
означало зрозуміти явище у причетності до
всезагального Творця.

10.

У західноєвропейській філософії зароджується
новий тип філософської думки, який отримав
назву схоластика.
Схоластика
– це своєрідне
філософських ідей з педагогікою.
поєднання

11.

ПРЕДСТАВНИКИ СЕРЕДНЬВІЧНИХ ФІЛОСОФІВ
Вчений
Аврелій Августин
(354-430)
Наукові погляди
Основні твори Августина «Сповідь» і «Про град Божий». Основою
морального та праведного життя людини в середні віки вважали
віру. Перед людиною стоїть вибір - вірити у Бога чи
відвернутись. Людина має волю. Зло є продуктом свободи волі.
Зло взагалі полягає в порушенні світової ієрархії, коли нижче
займає місце вищого, міняється з ним місцями. Августин розуміє
зло як відсутність добра. Він визнавав, що метою людини є
набуття щастя і що філософія повинна його виявити. Вважав, що
дати щастя може тільки Бог. Для щастя необхідно пізнання.
Причому, недостатньо самого прагнення до пізнання, необхідно
саме придбання знання. Власна думка є найбільш істинною з усіх
фактів. Взявши за вихідний пункт апріорне знання про ідеї,
Августин доводив вихідні положення метафізики: існування Бога
і безсмертя душі. Душа є самостійною субстанцією; вона не має в
собі нічого матеріального, володіє такими функціями, як
мислення, час, пам'ять, всупереч давнім уявленням, вона не має
нічого спільного з біологічними функціями. Виходячи з більш
високого становища душі щодо тіла, необхідно піклуватися про

12.

ПРЕДСТАВНИКИ СЕРЕДНЬВІЧНИХ ФІЛОСОФІВ
Вчений
П'єр Абеляр
(1079-1142)
Наукові погляди
Основні твори Абеляра "Так і ні", "Пізнай самого себе",
"Християнська теологія" та інші. Головна проблема у творчості
Абеляра – співвідношення віри і розуму. Абеляр віддавав
перевагу розуму, знанню перед сліпою вірою, тому віра в нього
повинна мати
розумове обґрунтування. Абеляр – ревний
прихильник і адепт схоластичної логіки, діалектики, яка в змозі
викрити всілякі хитрування, в чому і полягає, її відмінність від
софістики. На думку Абеляра, ми можемо вдосконалюватися в
вірі, лише вдосконалюючи свої знання за допомогою діалектики.
Абеляр вважав, що людина в процесі свого чуттєвого пізнання
виробляє загальні поняття, які виражаються в словах, мають той
чи інший сенс. Універсалії створюються людиною на основі
чуттєвого досвіду за допомогою абстрагування в розумі тих
властивостей речі, які спільні для багатьох предметів. Внаслідок
цього
процесу
абстрагування
відбувається
утворення
універсалій, які існують лише в розумі людини. Така позиція
згодом отримала назву концептуалізму. Абеляр виступав проти
схоластичних умоглядних і ідеалістичних спекуляцій щодо

13.

ПРЕДСТАВНИКИ СЕРЕДНЬВІЧНИХ ФІЛОСОФІВ
Вчений
Фома Аквінський
(1225— 1274)
Наукові погляди
До своєї власної системи Фома прийшов не відразу. Зрілі роботи
написані ним після 1260 р. «Сума теології» містить дефінітивне
формулювання
і
постановку
філософських
проблем.
Усвідомлював
важливість
теоретичного
обґрунтування
моральних проблем. Пізнання є найвищою функцією людини, а
Бог – найдосконалішим об'єктом пізнання. У 1323 р. – зачислений
до лику святих. У 1879 р. його філософія офіційно проголошена
філософською доктриною Ватикану. Ним започаткований
філософський напрям томізму.
Томізм – напрям у схоластичній філософії, для якого характерне
прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою
до розуму і здорового глузду. Найвищі істини, які недоступні
свідомості, можуть бути досягнені тільки через віру. Розглядає
розум як вищу серед людських здібностей, бачачи і в самій волі,
перш за все її розумне призначення, яким він вважає здатність
розрізняти добро і зло. Подібне розмежування, отримане на
основі більш точного розуміння знання, було новим: воно стало
початком критичного розмежування істин з точки зору їх різної
природи, яким філософія наступних століть присвятила безліч
творів. На цій підставі виникла проста концепція розмежування
філософії і теології

14.

2. ЄЗУЇТСЬКА ОСВІТА. ЛИЦАРСЬКЕ
ВИХОВАННЯ

15.

Боротьба
проти католицизму породила не тільки
реформацію, але й контрреформацію – реакцію офіційної
церкви на події.
Орден єзуїтів (засновник І.Лойола – колишній іспанський
офіцер), який існував для захисту католицької церкви,
обрав своїм знаряддям сповідь, проповідь i школу.
Єзуїти створили цілу систему свого виховання, яке
спрямоване
на
підготовку
активних
поборників
католицької церкви.
Вони не пропагували широкої освіти для народу, тому всі
свої зусилля кинули на відкриття недоступних простим
людям середніх і вищих єзуїтських шкіл, призначених для
дітей феодальної знаті.

16.

Єзуїтські школи поділялись на колегіуми з 7-річним терміном
навчання, які за освітою наближались до гімназій, і
семінарії, які прирівнювались до університетів і мали 6річний термін навчання.
Ці заклади були інтернатного типу і, як правило,
розміщувались у просторих спорудах з добрим обладнанням,
де дотримувались відмінної чистоти і порядку. Режим дня і
навчальний рік були побудовані з умілим чергуванням занять
і відпочинку (часті свята, тривалі перерви).
Велика
увага приділялась фізичному розвитку вихованців
через впровадження гімнастики, ігор. Все це приваблювало
сюди дітей з багатих аристократичних сімей.

17.

Єзуїтами була розроблена методика навчання, коли майже
весь навчальний матеріал засвоювався під час шкільних
занять.
Щоденно проводилось повторення матеріалу, вивченого перед
цим. У кінці тижня повторювали матеріал за тиждень, у кінці
місяця – за місяць, у кінці року – за рік. Від учителів
вимагалось уміння ясно викладати, поступово переходити від
легкого до важкого. Кожне заняття вчителя, кожне його слово
регламентувались шкільними статутами.
Серед вихованців викликався дух суперництва (у тому числі і в
навчанні). Для цього було розроблено систему заохочень
(занесення на почесну дошку, особливі місця у класі, золоті
крапки проти прізвищ учнів тощо) і покарань (ковпак з
ослячими вухами, прізвиська, особливі лавки сорому тощо).
Допускались і тілесні покарання.

18.

Єзуїтська
система виховання готувала переконаних
пропагандистів католицизму, які нетерпимо ставились
до інаковіруючих. З метою повного підпорядкування
вихованців церкві над ними встановлювався постійний
зовні непомітний нагляд, серед учнів розвивався
взаємний шпіонаж, лестощі і догідливість у ставленні до
старших. Учень, що завинив, звільнявся від покарання,
якщо доносив про такі ж вчинки когось із своїх
товаришів.
Єзуїтські
школи існують i зараз у багатьох країнах
Латинської Америки, Іспанії, США та iн. Звичайно вони
не походять на своїх середньовічних прототипів. У них
відбулася уніфікація навчальних планів i програм та
пристосування до нових умов.

19.

Своєрідний
характер мало виховання синів
світських феодалів. Недосконалий розвиток
військової техніки, постійні збройні сутички між
феодалами викликали необхідність станового
військово-фізичного рицарського виховання.
Середньовічне
лицарство, що жило за рахунок
експлуатації селян, грабежів, ставилось з
неповагою до всіх видів праці, у тому числі й
розумової. Навіть елементарна грамотність не
вважалася для рицарів обов’язковою.

20.

У системі рицарського виховання були сформульовані
“сім лицарських доброчинностей”:
1) уміння їздити верхи;
2) плавати;
3) володіти списом;
4) фехтувати;
5) полювати;
6) грати в шахи;
7) складати вірші і грати на музичних інструментах

21.

До 7 років сини феодалів виховувались у сім’ї. З 7 років
вони перебували в замку у вищестоящого феодала
(сюзерена), де виконували обов’язки пажа при дружині
сюзерена.
З
14 років, з врученням меча, яке здійснювалося в
урочистій обстановці, до 21 року юнак був зброєносцем
сюзерена, навчаючись їздити верхи, умінню володіти
зброєю, супроводжував сюзерена в походах і на
полюванні, брав участь у рицарських турнірах.
У
21 рік особливим церемоніалом посвячувався у
лицарі.

22.

Виховання й освіта жінок у період Середньовіччя мали
суворо становий характер.
Дочки феодалів виховувались у сім’ї під наглядом матері
і спеціальних виховательок. Нерідко їх навчали читанню
і письму капелани і монахи.
Була
поширена практика віддавати дівчат із знатних
сімей на виховання в жіночі монастирі, де вони вивчали
латинську мову, знайомились з Біблією, привчались до
шляхетних манер.

23.

У Середньовіччі грамотність серед жінок була значно
вищою, ніж серед лицарів. Значною мірою це
пояснювалося тим, що католицьке духовенство
намагалося здійснити вплив на світських феодалів
через їх дружин, які виховувалися в монастирях у
релігійному дусі.
Невипадково серед приданого дівчини з сім’ї феодала
були книги релігійного змісту, зокрема Біблія.
Виховання дівчаток, які належали до непривілейованих
станів,
обмежувалося
навчанням
ведення
господарства, рукоділлю, релігійним настановам.

24.

4. ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТОК
СЕРЕДНЬОВІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

25.

У XII ст. з’являються перші університети (від лат. "uni-versitas"
– сукупність) – добровільні об’єднання учнів і вчителів – у
Болоньї (1158 p.), Оксфорді (1168 p.), Кембриджі (1209 p.),
Парижі (1253 p.), Празі (1348 p.). Університети мали певну
автономію по відношенню до церкви, феодалів та міських
магістратів. Зокрема, викладачі і студенти самі вибирали
розпорядок функціонування університету, посадових осіб
(ректора та ін.), ретельно захищали свої права.
Середньовічні університети мали, як правило, 4 факультети:
підготовчий (артистичний або мистецтв), богословський,
юридичний, медичний.

26.

Підготовчий відігравав роль середньої школи; навчання
тривало 6-7 p., викладались “сім вільних мистецтв”, після
закінчення його учні отримували ступінь “магістра мистецтв”.
У подальшому надавалась можливість продовження
навчання на одному з трьох вищеназваних факультетів і,
провчившись 5-6 років, отримати звання доктора наук.
Основним видом занять в університетах були лекції:
професор читав по книзі текст і його коментував.
Організовувались також диспути на основі тез доповідей, які
повідомлялися раніше, а потім обговорювалися слухачами.

27.

З
моменту виникнення університетів церква активно
підпорядковувала
їх своєму впливові,
опікуючи,
наводнюючи їх своїми вірнопідданими викладачами.
Згодом
провідну роль в університетах став відігравати
богословський факультет.
Вчені-богослови намагалися примирити науку і релігію,
підпорядкувати світські знання вірі.
На цій основі розвивалась середньовічна схоластика, що
передбачала теоретичне обґрунтування релігійного
світогляду шляхом підведення логічних висновків під
авторитет священного писання.

28.

Систематичні
диспути на релігійні теми з питань
християнської філософії, часто обрамлені в наївну і
навіть безглузду форму, відігравали і позитивну роль:
вони привчали схоластиків до уважного вивчення
канонічних текстів, розвивали уміння розглядати факти в
логічній послідовності, абстрактно мислити.
Все це готувало ґрунт для розвитку науки в епоху
Відродження.

29.

5. ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ ЯК ХАРАКТЕРНА
ОЗНАКА КУЛЬТУРИ І ОСВІТИ
ВІДРОДЖЕННЯ (Е.РОТТЕРДАМСЬКИЙ,
М.МОНТЕНЬ, Т.МОР)

30.

Для педагогічної думки Середньовіччя, як і всієї
практики навчання й виховання, характерним був
дух релігійної ідеології. Думки про релігійноморальне
виховання
дітей
містилися
в
богословській літературі.
Революційний переворот у науці, пов’язаний з
відкриттям Коперника, Галілео Галілея, Кеплера та
інших, бурхливий розвиток математики, астрономії,
механіки, географії, природознавства, виникнення
книгодрукування в Європі, відкриття Америки,
морського шляху в Індію - все це послаблювало
ідеологію феодалізму – католицьку релігію.
3

31.

Середньовічний
аскетизм з його запереченням
радостей земного життя і проповіддю підготовки
до потойбічного, вічного існування поступово
витісняється ідеями гуманізму, які протиставили
теології світську науку, висунувши на перший
план ідеал життєрадісної, сильної духом і тілом
людини.
Почалась
епоха,
відома
під
назвою
Відродження, що охоплює понад три століття
(XIV-XVI).

32.

Людство зобов’язане визнанням цінності людини,
як особистості, що варта уваги і глибокого
вивчення.
Загарбання у 1453 році турками Константинополя
обумовило втечу вчених з їх грецькими
рукописами в Італію, де вони “відроджували”
античний платонівський погляд на світ.
Крім
того, розвиток буржуазного суспільства
вимагав формування іншого світогляду, у центрі
якого поставала активна особистість, здатна
перетворити світ.
З
намаганням встановити спадкоємність з
античністю
шляхом
відродження
класичної
давнини і пов’язана назва епохи - Відродження.

33.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Еразм Роттердамський (1469-1536)
Провідні ідеї
У своїй праці “Похвала глупоті” викрив суспільні вади
виховання людини, стверджував, що лише просвітницька сила
розуму педагога разом із його гуманістичною культурою здатні
ідейно й морально обновити як людину, так і суспільство. В
іншій праці “Жорстокі вчителі” він писав, що перший крок на
шляху освіченості – це симпатія до свого наставника.
Противник тілесних покарань, Е.Роттердамський присвятив цій
проблемі окрему працю, в якій застерігав, що не можна
привчати дитину до побоїв. Жорстокі тілесні покарання
призводять до того, що горда природа стає недоступною для
впливу, а низька віддається відчаю. Тіло поступово робиться
нечуттєвим до стусанів, а дух – до картань. Мало того, не слід
часто вдаватися й до доган, особливо різких.
Ліки, що приймаються не за призначенням, ще більше
загострюють хворобу, замість того, щоб її полегшити; а
якщо їх вживають постійно, то вони перестають бути
ліками і діють не більше, ніж неприємні й нецілющі харчі

34.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Вітторіно
Фельтре
1446)
Провідні ідеї
Організував школу “Будинок радощів”, основою якої
слугували принципи гуманістичної педагогіки. Школа
розташовувалась у мальовничій місцевості. Кімнати
були просторими, світлими, з малюнками, що
зображували дитячі ігри. Атмосфера в школі була
простою, невимушеною. Самою назвою Вітторіно да
Фельтре підкреслював відмінність своєї школи від
середньовічної аскетичної. Діти займались верховою
їздою, плаванням, гімнастикою, фехтуванням. Тілесні
покарання застосовувалися тільки за аморальні вчинки.
да Вивчались стародавні мови, римська і грецька
(1378- література,
математика,
у
викладанні
якої
використовувалися наочні посібники і практичні
роботи. При навчанні грамоті використовувалися букви
з кольорового картону. Школа користувалася широкою
популярністю, а її засновника називали “першим

35.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Франсуа Рабле
(1494-1553)
Провідні ідеї
У знаменитому романі “Гаргантюа і Пантагрюель” він
різко критикував схоластичну систему освіти й
виховання, протиставивши їй виховання, спрямоване
на розвиток розумових і фізичних можливостей
людини, формування високих моральних якостей.
Ф.Рабле висміяв методи середньовічної школи, вказав
шлях до оволодіння знаннями в процесі активної
діяльності самої дитини, яка, спостерігаючи природу і
життя, порівнює, узагальнює, робить висновки. У новій
системі виховання, запропонованій Ф.Рабле, важливе
місце
займає
фізичне
виховання,
що
зовсім
ігнорувалося школою того часу. Навчання здійснюється
без покарань, а на основі природної зацікавленості й
активності учня, для якого заняття стали бажаними і
приємними.

36.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
Головне значення надається вивченню природи, перш за все,
шляхом спостережень (прогулянки лугами і збирання гербаріїв,
спостереження зоряного неба тощо); набуттю знань сприяють і
бесіди про побачені предмети, події і явища (це ніби “предметні
уроки”), і звернення до книг античних і грецьких авторів: Аристотеля,
Плінія, Галена та ін. Але в книгах варто шукати не риторичні
зразки, як це було прийнято в XI ст., а знання про природу; це був
новий підхід до класичної спадщини. Ф.Рабле був палким
поборником реалістичної, природничо-наукової освіти. Разом з тим,
він
високо
цінував
і
гуманітарні
знання,
закликав
до
безпосереднього вивчення навколишнього життя з усіма його
виявами. Погляди Ф.Рабле проникнуті прагненням до широкого,
універсального
знання.
Мови,
математика,
астрономія,
природознавство, історія, право, заняття мистецтвом - таку
Франсуа Рабле програму освіти пропонував він юнакам, які багато читають, у
(1494-1553)
невимушених бесідах з вихователем поглиблюють свої знання,
розвиваючи власні думки.

37.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
У своїх “Дослідах” критикував як традиційну шкільну
схоластику, так і крайнощі гуманізму, багато
представників якого всю виховну роботу зводили до
питання вивчення творів латинських і грецьких
авторів.
Виступав за справжню науку, яка вивчає не книги, а
речі, ґрунтується на досліді й орієнтується на
природне, розумове пояснення фактів. Він вимагав
свободи думки і закликав усунути гніт авторитетів та
загальновизнаних думок, переклавши всі питання на
Мішель
Монтень розсуд розуму.
(1533-1592)
Вважав, що спочатку необхідно вивчати рідну мову,
затим мови сусідніх народів, а вже потім переходити
до вивчення латинської і грецької мов.

38.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Мішель Монтень
(1533—1592)
Провідні ідеї
М.Монтень вважав, що освіта повинна, перш за все, розвивати
розум учня, самостійність його думки, критичне ставлення до
будь-яких поглядів і авторитетів. Найголовніше – прищепити
смак і любов до науки. Наставник не повинен нічого
нав’язувати учневі, а виховувати в нього критичне ставлення
до вивченого матеріалу і до самого себе. Поряд з розвитком
розуму найважливішим завданням освіти є, за М.Монтенем,
виховання високих моральних якостей. Головна перешкода на
шляху досягнення цих завдань – вузькість світогляду. Для
усунення цього недоліку необхідно спілкуватися зі світом –
зустрічатися з іншими людьми і подорожувати в інші країни.
Спілкування необхідне не лише з освіченими людьми, але й з
неграмотними “простолюдинами”, в яких можна багато чому
навчитися, оскільки в моральному відношенні вони
здебільшого переважають представників вищих станів.

39.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
Мішель
Монтень
(1533—1592)
Учень повинен учитися у “... всякого, кого б він не зустрів пастуха, муляра, зустрічного: потрібно використовувати все і
взяти від кожного по його можливостях”. Необхідно уважно й
неупереджено вивчати стиль життя і стиль мислення різних
народів, природу різних країн. Монтень радив, щоб "більше
говорив учень і більше слухав учитель ". Різко виступаючи проти
християнської аскетичної етики, М.Монтень вимагав, щоб дітям
викладалась філософія, сповнена життєвої радості й оптимізму.
До програми теоретичної освіти увів фізику і геометрію. Високо
оцінюючи освітнє й виховне значення історії, він засудив зведення
вивчення її до засвоєння дат та імен: хай учитель “викладає
юнакові не стільки події, скільки вміння аналізувати їх”.
Мішель Монтень висунув вимогу приділяти фізичному вихованню
учнів таку ж увагу, як і розумовому розвитку. У програму школи
повинні ввійти біг, боротьба, верхова їзда, фехтування.

40.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Мішель
Монтень
(1533—1592)
Провідні ідеї
Добиваючись радикальних змін у змісті роботи школи, М.Монтень
виступав проти жорсткого режиму середньовічних шкіл, в яких “ви
не почуєте нічого, крім криків – крику школярів, підданих
тілесним покаранням, і крику вчителів, оскаженілих від гніву”.
У справі виховання будь-яке насильство є шкідливим: не
досягаючи мети воно принижує гідність учня і прищеплює йому
рабську психологію. Завдання освіти – допомагати учневі
виробити власні переконання: “Його виховання, його праця, його
навчання
служать
лише
одному:
сформувати
його
особистість”. Особливо важливого значення він надавав
заняттям, які проводяться з учнями “...не на слух, але шляхом
досліду, спрямування і формування їх душі не стільки
настановами і словами, скільки прикладами і справами”.
Моральні якості учителя, який повинен виховувати особистим
прикладом, важливіші, ніж його знання. Характерним є те, що
М.Монтень ніде не згадував про релігійне виховання учнів.

41.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Томас Мор
(1478-1535)
Провідні ідеї
Один з засновників утопічного соціалізму. Навчався в
Оксфордському університеті, був вибраний у парламент,
заарештований, відправлений до в’язниці і страчений за
відмову дати присягу королю як голові церкви. У своєму творі
“Золота книга, настільки ж корисна, як забавна, про найкраще
облаштування держави і про новий устрій Утопії”, виражаючи
протест англійських трудящих проти тих бідувань, які їм
доводилося переносити в період початкового накопичення
капіталу, Т.Мор змалював картину ідеального суспільного ладу,
встановленого на фантастичному острові. Скорочена назва
книги “Утопія” (неіснуюче місце). Зображуючи суспільство, де
немає злиднів, несправедливості, пригноблення людини
людиною, Т.Мор, однак, не вказав шляхів, якими людство може
досягнути такого суспільства. На острові Утопія, за Т.Мором,
відсутня приватна власність – основа соціального зла – там
існує суспільна організація виробництва і розподілу.

42.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Томас Мор
(1478-1535)
Провідні ідеї
Всі жителі працюють 6 годин на добу, займаючись за певною
чергою землеробством і ремеслами. В Утопії немає людей
бездіяльних. Працюють всі. Важкі й неприємні роботи виконують
раби – військовополонені й злочинці, які в інших державах
засуджені до страти. Від участі у фізичній праці звільняються
лише нечисленні виборні посадові особи, а також спеціально
відібрані для заняття наукою, у яких з дитинства виявилися
здібності, видатний талант і нахили до наукової діяльності. Ці
люди займаються розумовою працею в спеціально відведених
для цього залах, де щоденно влаштовуються публічні лекції, які
відвідують усі бажаючі. При цьому, ті з жителів Утопії, які виявили
успіх у науках, звільняються від ремесла і переходять до розряду
вчених. Учені ж, які не виправдали сподівань, повертаються до
фізичної праці. Держава турбується про виховання дітей.
Виховання є загальним і рівним як для хлопчиків, так і для
дівчаток. Навчання здійснюється рідною мовою і спрямоване,
переважно, на оволодіння необхідними у житті реальними
знаннями.

43.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Томас Мор
(1478-1535)
Провідні ідеї
Крім елементарної освіти, учні вивчають музику,
діалектику, науку лічби і вимірювань, а також астрономію;
під час занять використовуються прилади, виготовлені
утопійцями. Крім землеробства, кожна дитина повинна
була оволодіти яким-небудь ремеслом за вибором, при
цьому заохочувалося вивчення декількох ремесел. З
іменем Т.Мора нерозривно пов’язані такі педагогічні ідеї, як
гармонійний розвиток особистості, повна рівність в освіті
усіх громадян держави, зв’язок школи з життям, реальне
спрямування освіти, поєднання навчання дітей з їх участю
у продуктивній праці, рівноправність розумової і фізичної
праці, широка організація самоосвіти народних мас, їх
залучення до праці.

44.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
Італійський філософ, утопічний комуніст. У 15 років пішов у
монастир ордену домініканців, де познайомився з творами
античних
мислителів,
середньовічних
теологів
і
натурфілософів
епохи
Відродження.
Вільнодумство
Кампанелли, виступи на захист натурфілософії викликали
переслідування з боку інквізиції. За участь у змові проти
іспанського гніту в Неаполітанському королівстві і спробу
заснувати демократичну республіку Кампанелла був у 1602 р.
засуджений до вічного ув’язнення, однак у 1629 р. був
звільнений і виїхав у Францію. У в’язниці він написав низку
творів, у тому числі “Місто Сонця” (1602 p.), в якому зобразив
майбутнє комуністичного суспільства. В ідеальному містіТомазо
державі реалізовані в життя принципи економічного й
Кампанелла (1568- політичного рівноправ’я, відсутні приватна власність і гроші;
1639)
матеріальні блага розподіляються державою за потребами. Там
немає дармоїдів, відсутні такі вади, як обман, крадіжки,
заздрість та ін. Праця – священний обов’язок усіх: кожен (у
тому числі й жінки) 4 години на день займаються
землеробством, ремеслами. Найздібніші займаються наукою.

45.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
Томазо
Виховання і навчання підростаючих поколінь – одна із
Кампанелла засад, на яких ґрунтується розумно облаштоване
(1568-1639)
суспільство. З двох років розпочинається суспільне
виховання громадян: дітей навчають (мові і азбуці)
наставники і наставниці, яких визначає держава. Навчання
здійснюється на основі наочності. Міські стіни розписані
картинами наукового змісту, що дозволяє сформувати
уявлення про властивості і будову небесних світил, про
математичні формули; географічними картинами, на яких
зображені рослини і тварини; картинами, які дозволяють
уявити будову і роботу машин. Експонати і малюнки
обладнані
короткими
і
ясними
підписами.
Діти,
прогулюючись містом разом з наставниками, легко й просто
засвоюють багато цікавих і корисних знань.

46.

ПЕРЕДОВІ МИСЛИТЕЛІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ
Мислитель
Провідні ідеї
Томазо
Кампанелла
(1568-1639)
.Діти, досягнувши 8-річного віку, починають вивчення “усіх
природних наук” і до 17-18-річного віку засвоюють основні
знання про природу, суспільство, людину. Навчання
поєднується з працею, юнаки і дівчата отримують загальну
і професійну освіту. З раннього віку дітей ознайомлюють з
різноманітними майстернями (столярними, кувальними,
живописними та ін.), при цьому з’ясовуються їхні нахили.
Т.Кампанелла
пропонував
зберегти
релігію.
Прогресивними
були
думки
Т.Кампанелли
про
демократичність виховання й навчання, про роль праці як
одного з факторів виховання, про необхідність вивчення
природничих наук, використання наочності в навчанні та
ін.

47.

Гуманісти Е.Роттердамський, Ф.Рабле, М.Монтень та ін.
різко критикували всю середньовічну схоластичну систему
освіти і протиставили їй виховання, що забезпечує
розвиток у людини розумових і фізичних сил, формування
високих моральних якостей.
У повній відповідності з античним ідеалом людини
педагоги епохи Відродження проявляли турботу про
фізичний розвиток дітей та їх здоров’я, розробляли
методику фізичного виховання, відводячи в ній багато
місця грі.
Значна
увага приділялася розумовому, естетичному
вихованню. Однак, провідне місце в освітньо-виховній
роботі більшість гуманістів відводили моральному
вихованню, без якого безплідні будь-які знання.

48.

Найважливішими
засобами
морального
виховання вони вважали релігію і особистий
приклад вихователя.
Для гуманістів раннього Відродження авторитет
античних авторів був незаперечним.
У школах, що відчули на собі вплив гуманістів,
заняття зводились до вивчення латини, грецької
мови й античної літератури.

49.

6. ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА. ІДЕЯ
ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ
ОСОБИСТОСТІ ЯК МЕТА І ЗАВДАННЯ
ВИХОВАННЯ

50.

На зміну середньовічному аскетизму у світогляді цієї
епохи відроджується античний ідеал діяльної,
гармонійно розвинутої людини. Ідейна течія, яка
запропонувала цей новий ідеал, дістала назву
гуманізму.
Гуманізм епохи Відродження знайшов відображення як
у поглядах на виховання, так і в організації практичної
роботи шкіл.
Превалюючими рисами освіти стали: повага до
дитини, увага до її потреб та психологічних
особливостей, прагнення до фізичного розвитку,
заперечення фізичних покарань.

51.

У школах значної уваги надавали фізичному та естетичному
вихованню дітей (середньовічна школа обмежувалася
релігійним вихованням), вивченню рідної мови (раніше
навчання було лише латинською мовою), природничих наук:
математики,
астрономії,
механіки,
природознавства,
географії (які заперечувалися середньовічними схоластами),
літератури, мистецтва.

52.

Гуманісти наголошували на поглибленні та розширенні змісту
освіти, праві дітей навчатися в різних типах шкіл, розвитку їх
активного мислення, привабливості й організації навчання,
використанні наочності, організації екскурсій, прогулянок з
метою пізнання навколишнього світу.
Діячі епохи Відродження не виступали проти релігії, але
викривали духовенство. Мораль, етика, культура, освіта ставали
більш світськими.
Важливими рисами освітянських поглядів гуманістів стали:
індивідуалізм (у центрі виховання – особистість), врахування
вікових особливостей дитини, вимога гармонійного всебічного
розвитку особистості, піднесення ролі морального виховання,
зменшення впливу церкви на школу.

53.

Епоха Відродження, яка наповнила середньовічну освіту
новим змістом, організаційно не змінила її.
Існували міські школи, відкривалися латинські школи
підвищеного типу (колегіуми, гімназії), нові університети,
державні та приватні школи для дівчат, в яких навчалися
переважно діти заможних батьків.

54.

7. ВІДОБРАЖЕННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ІДЕЙ
РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ СФЕРИ В
ПРАКТИЦІ РОБОТИ ОКРЕМИХ ШКІЛ

55.

Епоха Відродження, незважаючи на суперечливість головних
своїх тенденцій і пошуків в економіці, політиці, культурі,
освіті, є однією з унікальних епох, що принесла підйом
творчих сил людства, створила нові оригінальні системи
навчання й виховання.
У її надрах намітилися дві головні тенденції соціалізації
людини: гуманістична, що проповідувала гармонійний
розвиток вільної особистості, яка перетворює суспільство і
природу, та реформаційна, що пропагувала ідеал спільноти і
визначала функціонування особистості в межах громади, а
також намагалася реформувати католицизм.

56.

Педагогіка Відродження створила новий тип школи, що
орієнтувала учнів на практичне вирішення задач, на
знання, що базуються на світських і раціоналістичних
принципах (дослідного походження).
Проте кількість таких навчальних закладів була ще
невеликою, а ідея загальної освіти не була практично
здійснена.

57.

У католицьких і протестантських країнах зростала кількість
міських шкіл початкового навчання, заснованих владою та
громадами. До таких навчальних закладів належали,
наприклад, малі школи (Франція), кутові школи (Німеччина).
У них вчили читати, співати псалми.
Особливі приміщення у таких шкіл були вкрай рідко, і тільки в
містах. У сільській місцевості вчитель з учнями кочував з
будинку в будинок. Зазвичай всі учні займалися разом.
У першій половині XVII ст. з'являються шкільні класи, де учнів
ділять за рівнем підготовки.

58.

Упродовж XV – середини XVII ст. місце священика-вчителя в
початковій школі поступово займає професійний вчитель.
Його становище змінюється. Раніше він жив на “шкільні
гроші і натуру від громади та парафіян”.
З кінця XVI ст. поширився принцип оплати праці вчителя
громадою. Це означало посилення незалежності школи від
церкви, хоча призначення вчителя як і раніше узгоджувалося
зі служителями культу.

59.

Професійний рівень вчителів, особливо в школах для
незаможних, був дуже низьким. Вчителями часто ставали
невдахи, випадкові люди: колишні школярі, ремісники,
солдати та ін.
Багато хто з них були неуками. "Більшість вчителів не в змозі
добре писати й читати", – дізнаємося ми з документа про
французькі малі школи початку XVII ст.
Подібна ситуація була повсюдною.

60.

Виховання у навчальних закладах елементарної освіти
відбувалося в рамках релігійних догматів (римо-католицьких
чи протестантських).
У школах не було і натяку на фізичне виховання. На дітей
постійно сипалися удари. Сікли всіх без винятку.
Із щоденника вихователя малолітнього французького короля
Людовика XIII можна, наприклад, дізнатися, що юний монарх
15 травня 1610 був коронований, а 17 вересня "досить
жорстоко висічений" наставником.

61.

У школах елементарного навчання панувало словесне
мнемонічне навчання. Тим не менш відомий прогрес
намітився у формах і методах викладання і навчання.
У XVI ст. при навчанні рідної мови відмовляються від
автоматичного запам'ятовування окремих слів і навчають за
звуками і буквами. З'являється шкільна дошка.
У XVII в. всюди для письма використовують вже не вугілля, а
пір'я. При навчанні рахунку в середині XV ст. переходять від
римських цифр до арабських. Поряд з абаками в XVII ст.
з'являються кубики і жетони, які застосовували аж до кінця
XVIII ст.

62.

Крім міських шкіл, в Центральній та Західній Європі були
створені інші навчальні заклади підвищеної загальної освіти:
гімназії, граматичні та публічні школи, коледж, школи
іеронімітов, дворянські (палацові) школи, школи єзуїтів.

63.

7. Становлення професій у
середньовіччі та в епоху
Відродження

64.

У середні віки в християнській Європі найбільш
шанованою стає професія священника. Ієрархія
престижності середньовічних професій виглядає
приблизно так: священник, юрист, лікар, ювелір,
зброяр, а трохи пізніше ще й ... кат.
Кати як окрема професія з’явилися в Англії у XIII
столітті. З урахуванням специфіки професії на катів
накладалися обмеження – вони жили зазвичай за
міською стіною, на людях їм показуватися
заборонялося, в церкві вони стояли біля самого
виходу, до причастя підходили останніми і навіть
брати шлюб вони могли лише з доньками катів. Так
професія стала спадковою.

65.

Середньовічні міста народжувалися і зростали як
центри ремесла й торгівлі.
Загальні інтереси підштовхували майстрів до
створення об'єднань, які отримали назву «цех».
У Середні віки було найбільше об'єднань, що
займалися:
виробництвом харчових продуктів: цехи булочників,
мельників, пивоварів, м'ясників тощо;
виготовленням одягу і взуття: цехи кравців, кушнірів,
шевців тощо;
обробкою металів і дерева: ковалі, столяри, теслярі
тощо.
Існували цехи міських лікарів, нотаріусів, жонглерів,
учителів, садівників, могильників.
Схожі об'єднання – гільдії - створювали купці.

66.

Повноправними членами цехів були
майстри, які працювали у
власних майстернях разом із помічниками - підмайстрами й
учнями.
Головним органом управління цеху були загальні збори
майстрів. Вони приймали статут цеху та обирали старшин, які й
стежили за дотриманням цехових порядків.
Майстрам
заборонялося переманювати один в одного
підмайстрів і особливо замовників. У багатьох цехах майстри не
мали права навіть вибігати на вулицю і зазивати клієнтів і
покупців до себе в майстерню.
Вивіска у вікні майстерні не повинна бути занадто високою і
яскравою, щоб не затьмарювати вітрини сусідів.
Цехові
правила враховували сімейний стан майстра:
неодружений ремісник не міг брати стільки ж роботи, скільки
сімейні майстри.

67.

З розвитком середньовічних міст помітно зростало й
число цехів. До середини XIV ст. у Парижі, наприклад,
було вже близько 350 ремісничих цехів, у Лондоні 60, в Кельні – 50.
Кожна реміснича спілка мала свій герб і власний
прапор, будувала
спеціальне приміщення, де
спілкувалися старшини та час від часу рядові члени
цеху збиралися на раду або святкування. Значна
кількість цехів успішно організовувала дозвілля,
мала свої оркестри й танці.
Будь-який
охочий міг вступити до учнів, щоб
опанувати певне ремесло. Ніхто не був проти появи
нових учасників, головне, щоб вони дотримувалися
кутюму, тобто звичаїв, які встановилися в тому чи
іншому місті серед ремісничої спільноти.

68.

Навіть син майстра, який мав право успадкувати
справу свого батька, був зобов'язаний пройти через
етап учнівства.
Учень обіцяв не одружуватися, поки не закінчить
навчання, не ставати завсідником таверн та інших
розважальних закладів, не робити негідних учинків,
здатних кинути тінь на репутацію майстра.
Зі свого боку майстер зобов'язувався навчити
хлопчика ремесла, надаючи йому прожиток, житло,
одяг і кишенькові гроші, а також здійснювати
керівництво його моральністю, вдаючись у разі
необхідності до покарань.
Іноді батьки учня платили майстру за ці послуги.

69.

Час навчання в різних країнах і з різних ремесел визначався
по-різному. В Німеччині середнім терміном був трирічний, в
Англії на початку XIV ст. встановився семирічний.
Присвоєння
звання
майстра
ускладнювалося
й
обтяжувалося все більш суворими умовами. Потрібно було
отримати позитивну характеристику від свого майстра за
підсумками навчання, сплатити значний вступний внесок у
касу цеху, а також виготовити зразковий виріб – так званий
шедевр.
Звання майстра робилося недоступним для переважної
більшості підмайстрів. Лише сини й зяті майстрів отримували
заповітний статус.

70.

Безсумнівно, цех був важливим завоюванням
Середньовіччя, цехова організація ремесла стала значним
кроком уперед у вдосконаленні виробництва.
Проте в останні століття Середніх віків, забороняючи будь-які
нововведення й винаходи, цехи стали гальмувати його
розвиток.
На зміну їм прийшла мануфактура з її поділом праці й новим
рівнем техніки. Попереду була фабрична епоха, коли слово
«цех» набуло нового змісту: так стали називати відділення
фабрик і заводів.

71.

Пізніше популярними стають морські професії.
Капітани, шкіпери і навіть матроси попри жахливі
умови плавання могли за декілька рейсів
забезпечити себе до кінця днів.
Розвиток торгівлі й комерції не лише висуває на
перші щаблі за прибутковістю купців, але й
породжує нові професії – з’являються перші банкіри.
Популярності
юридичних професій, особливо
адвокатської практики, сприяв і тісний зв’язок їх із
торгівлею і землеволодінням.
Престижними стають професії модельного кравця і
перукаря. Найбільш високооплачуваними стають
саме спеціальності, пов’язані з обслуговуванням
індустрії розкоші і дозвілля. До кравців, перукарів і
до вчителів манер додаються парфумери й кухарі,
архітектори і перші ландшафтні дизайнери.