21.98M

Категория:

История

Іван Дмитрович Сірко

Життя цієї людини оповите
легендами. Іван Дмитрович Сірко
(близько 1610 – 1680), славетний
кошовий отаман Запорозької Січі
уособлював, мабуть, як ніхто з
когорти визначних українських
полководців XVII століття,
лицарську вдачу. Військовий і
політичний український діяч, до
самої смерті, обирався січовиками
кошовим отаманом, тому й цілком
справедливо вважався
найуспішнішим оборонцем
українського народу. Найбільших
лаврів він здобув у боротьбі з
турками і кримськими татарами.
Прискіпливо підрахував кількість
перемог Сірка (за жодної поразки їх
набралося 55!) визначний дослідник
Запорозької Січі Дмитро
Яворницький.

3.

За все своє довге життя Сірко не
програв жодної битви, заслуживши у
татар прізвисько "Урус - шайтан", а
у одноплемінників славу
перевертня. Звідси й
прізвисько: Сірко, тобто, вовк.
Вмираючи в глибокій старості, Іван
Сірко написав у заповіті, що якщо
козакам стане нелегко, то щоб
узяли з могили його праву руку і з
нею йшли в бій. Навіть мертва рука
отамана наводила жах на татар.

4.

Є легенда, що розповідає про
те, як у Вітчизняну війну 1812
року французи несподівано
покинули Москву і почали своє
безславне відступ після того, як
за наказом Михайла Кутузова з
України була доставлена
висохла рука Сірка, і з нею три
рази обійшли навколо Москви.

5.

Дванадцять разів Запорозька
Січ обирала Івана
Дмитровича Сірка кошовим
отаманом. За кількасотрічне
існування Січі жоден
кошовий отаман не зажив
такої любові й шани серед
січового товариства.
Україна – Лівобережна,
Правобережна,
Слобожанщина – в 60-70-ті
роки XVII ст. не знала
людини, яка б могла
зрівнятися популярністю з
Іваном Сірком.

6.

Іван Сірко
звільняє
невільників у
Криму
Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена
Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд,
що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив
найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із
полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській
Туреччині та Кримському ханстві.

7.

В історичному романі Юрія Мушкетика "Яса"
описано як славетний кошовий отаман
Запорізького війська Іван Сірко, при
звільненні більш семи тисяч полонених
українців з Кримської неволі, виявив, що
майже третина з них звикла жити в рабстві та
й не дуже то хотіла повертатися на
опустошені місця своєї Батьківщини. Тоді
Іван Сірко дійшов висновку: " Якщо їх
оселити в Україні, то вони стануть
потенційними зрадниками у скрутні часи, А
якщо відпустити назад до Криму, де вони вже
призвичаїлись жити в неволі, то ці колишні
співвітчизники будуть підсилювати економіку
ворога і народжувати дітей, які прийдуть з
ворожим військом грабувати й плюндрувати
Неньку-Україну. Тобто стануть яничарами."
Тож, щоб уникнути такої біди й наруги для української нації в майбутньому,
непереможний отаман запропонував відділитися всім бажаючим повернутися
до Криму полоненним. Таких виявилось більш як дві тисячі. Іван Сірко їх
відпустив... А потім, свідомо беручи тяжкий гріх на свою душу, наказав
молодому загону козаків, догнати їх та винищити шаблями впень. Після
чого під'їхав і помолився над трупами, сказавши, що це його особистий
гріх і саме йому цей гріх”.

8.

Великий талант полководця,
особиста хоробрість,
мужність і відвага
поєднувалися в ньому з
безмежною відданістю
народній справі.

9.

Відзначаючи ці якості, треба б
наголосити й на суто людських рисах
характеру Івана Дмитровича:
розважливий і мудрий,
демократичний, він був до аскетизму
скромним у побуті й глибоко
віруючим. На Січі жив у курені, їв
разом із козаками з одного казана,
носив, як і всі, простий одяг.
Історики вважали, що за своїми
спартанськими звичками нагадував
кошовий київського князя Святослава.

10.

Багато легенд оточують цю фігуру. Одна з них розказує про народження Сіркамалюка нібито вже з зубами, що було знаменням того, що йому суджено все життя
гризти ворогів. Розповідали, що Сірко міг рукою спіймати на льоту кулю,
перетворюватись на собаку та проходити до ворожого стану, битися навіть з
нечистою силою, и нібито на честь однієї такої битви з чортом носить назву
поселення в Січі - Чортомлин.

11.

Однак, ймовірно, самою відомою
була легенда про листа-послання
турецькому султанові Мухаммеду
IV, у складанні якого приймав
участь Сірко.
Знаменитий лист-пародію
запорозьких козаків султанові
Оттоманської Порти, невідомо коли
і ким створений (маємо його
варіанти ще з початку XVII ст.),
народна пам’ять пов’язала саме з
цим легендарним кошовим. На
всесвітньовідомій картині Іллі Рєпіна
„Запорожці пишуть листа
турецькому султану” відтворено
образ Сірка, хоча про портретну
подібність говорити важко – адже до
нас не дійшла іконографія героя.

12.

Літопис життя Івана Сірка – це суціль карколомна одіссея, в хитросплетіннях
якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі.
Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії,
вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі. Більшість дослідників
називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає
свідчень про перші 35-40 років життя Сірка.

13.

Дмитро Яворницький дав
такий портрет славного
кошового: „І за характером, і
за всіма своїми діями Сірко
представляв собою тип
справжнього запорожця. Він
був хоробрий, відважний,
завзятий, не завжди стійкий,
не завжди вірний своїм
союзникам; він любив іноді
погуляти і добре підвипити і в
хмелю показати свій козацький
запал; він був схильний
хвилинно захопитися новою
думкою, новою справою, щоб
потім відмовитися від власного
наміру й прийти до цілком
протилежного рішення...
„Нужда закон змінює”, – часто
говорив Сірко, і, очевидно,
діяв відповідно до свого
улюбленого прислів’я”.

14.

Перше зі свідчень про діяльність Сірка – цікава, але й дотепер
практично не задокументована історія участі полку запорожців у
Тридцятилітній війні (1618 - 1648) на боці французів. У 1644 році
Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у
Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був
підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ
морем дісталися французького порту Калє.
Взяття Дюнкерка
запорозькими козаками

15.

Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх
чекали прецікаві події - облога і штурм неприступної іспанської фортеці
Дюнкерк (яку називали „ключом від Ла-Маншу”). Останню неодноразово під
час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все
безрезультатно... Козаки „розібралися” з супротивником за декілька днів.

16.

17.

Історики та письменники другої половини ХVII століття відзначали військові
доблесті Сірка, причому це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної
боротьби українського народу. Це стосується насамперед польського хроніста
Веспіяна Коховського, який писав: „Страшний він був в орді, бо був досвідчений у
військових справах і відважний кавалер... гожий чоловік, вояцької натури і не
боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний,
терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Влітку він перебував
на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не любив марнувати час
або упадати коло жіноцтва, бо раз у раз бився з татарами...”

18.

На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її
васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем
з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти
агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного
не програв!
Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та
Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію,
Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали
дітей іменем Сірка.

19.

1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення
Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагімпаші, які вдерлися на Україну.

20.

Остання бойова акція Івана Сірка
була здійснена за кілька місяців
до його кончини. 1680 року
спільно з донцями Сірко востаннє
опустив свою переможну булаву в
битві з ординцями. Повертаючись
з походу, занедужав і поїхав з
Січі за 10 верств на свою пасіку в
село Грушівка (нині село
Ленінське Дніпропетровської
області). У „Літописі” Самійла
Величка читаємо: «...того ж літа,
1 серпня, преставився від цього
життя в своїй пасіці Грушовці,
похворівши певний час, славний
кошовий отаман Іван Сірко...
поховано його знаменито... з
превеликою гарматною й
мушкетною стрільбою і з великим
жалем всього Низового війська.
Бо це був справний і щасливий
вождь, який з молодих літ аж до
своєї старості».

21.

Сучасник так писав
про кошового: «Іван
Сірко – превеликий
колдун. Недарма
його т урки називали
шайт аном. Для воїнів
ісламу, пот урчених
він і справді був
лихим воїном...»

22.

Відважний лицар був
похований на козацькому
цвинтарі неподалік
Чортомлицької Січі «з многою
арматною і мушкетною
стрелбою і со великою всего
войска Низового жалостию,
яко по том вожду своем
справном и щастливом ...
которого все войско зело
любило и за отца своего
почитало».

23.

У 1967 р. Сіркове поховання, розташоване в межах с. Капулівка, у зв’язку з
наближенням Каховського моря було перенесене на нове місце — курган Сторожова
Могила. Під час розкопок, проведених тут, був складений акт, що, зокрема,
зафіксував таке:«...Скелет похованого лежав випростано на спині, головою на
захід, права рука зігнута в лікті так, що кисть її була на грудях, ліва також зігнута
в лікті, кисть — у ділянці живота... Череп частково ушкоджений, розтрощена
лицева частина, що збереглася у фрагментах... У верхній щелепі немає жодного
зуба, ямки зубів позаростали, окрім двох, з лівого боку. На нижній щелепі
збереглося два останніх зуба, тобто зуб мудрості й останній кутній. Ямки решти
зубів позаростали повністю... Плечові кістки обох рук у місцях прикріплення м’язів
мають значні горбки, внаслідок чого тут діаметр кістки більший на один сантиметр.
Як на правій кисті, так і на лівій бракує деяких фаланг пальців».

24.

Вперше полководця поховали 2 серпня 1680 на козацькому кладовищі біля Січі.
Після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи здобути для України
незалежність у 1709-муросійський цар Петро І наказав зруйнувати Січ. Тоді ж
москалі сплюндрували кладовище. Арканами розвалили хрести. Зі свіжих могил
витягали козацькі тіла, відрубували їм голови, вішали.
Росіяни хотіли поглумитися і з Івана Сірка, але капулянці врятували тіло.
Напоїли карателів. Вкрали труп отамана і перепоховали його. У 1732
році козаки викупили в капуловского діда Мазая шматок землі і перенесли
могилу Сірка. Через 20 років росіяни розбили камінний надгробок, розрили
курган, але до труни не докопалися. Коли відійшли, селяни через кілька днів
відновили курган. Землю нагрібає 4-метрової дубової дошкою, з боків якої
запрягли по парі волів. Могила простояла до 1967 року, поки Каховське
водосховище не підступило до неї впритул.
Перша могила кошового
отамана Івана Сірка в с.
Капулівка.
Фото 1953 р.

25.

Курган розрили при світлі фар і ліхтариків, Пошкодили
бульдозером труну. Кістки отамана переклали в просту соснову
труну і поховали на нинішньому місці. Поклали Сірка в чужий
курган - у могилу якогось скіфського царя. Голову відправили до
Москви професору Герасимову, щоб зробив скульптурний портрет.
Череп повернули в 1990 році.

26.

Останки І. Сірка
Перепоховання Івана Сірка

27.

На високій могилі, насипаній у степу
на січовому цвинтарі, стояв сірий
камінь з іменем Сірка.
На хресті був напис: „Хто буде сім років
перед Великоднем виносити по три
заполи на мою могилу, то буде мати
таку силу, як я, і знатиме стільки,
скільки я”.

28.

Перша могила Івана Сірка

29.

Ось так виглядав перший
бюст на могилі Івана Сірка