Сидір Білий

1. Сидір Білий

2.

Білий Сидір Гнатович(1735-1788)
— запорозький старшина,
кошовий отаман
Чорноморського козацького
війська, командувач
Чорноморської козачої флотилії.
Протягом 60-х рр. XVIIІ
ст. він неодноразово виконував
особисті доручення кошового
отамана Петра Калнишевського.
Оскільки освічений, розумний
і відважний осавул завжди
відстоював інтереси січового
товариства, то користувався
на Січі великою популярністю
і повагою.

3. Катерина 2 нагородила Сидора Білого золотою медаллю зі своїм портретом і дарувала йому дворянське звання.

4. Будівниство Січі

5.

• Коли руйнували Нову Січ, Сидора Білого там не було: він перебував
у Санкт-Петербурзі. Прибувши на Січ, бойовий осавул побачив
на місці колишньої неприступної козацької фортеці лише руїни
і розриті окопи. За наказом Г. Потьомкіна Білого, як бойового
козацького офіцера і дворянина, було звільнено зі служби у чині
майора російської армії, «височайше» наділено землею в Україні
і призначено керівником Новоселицького повіту під Херсоном. Тоді
майор Сидір Білий зайнявся господарством та громадською діяльністю.
У 1783 р. Г. Потьомкін доручив йому зібратикозаків-добровольців
і сформувати з них тисячний полк. Сидір Білий почав створювати
Військо вірних козаків і козацький флот, хоч і під імператорським
орлом.На той час у Херсоні для майбутнього Чорноморського флоту
вже організовувалося будівництво нового покоління великих
вітрильних кораблів — корветів, фрегатів та лінійних. Будувалися
кораблі для козацького флоту і на Хортиці. Сидір Білий з колишніми
запорожцями брав у будівництві флоту найактивнішу участь, займався
комплектуванням екіпажів та їхньою підготовкою.

6. Прийнятя участи в русько-турецькой війні

7.

• 7 вересня 1787 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна. У цій війні запорожці,
як і в минулих війнах, мали бути авангардом російської армії. Трагедія їх полягала в тому,
що тепер вони мали битися, окрім турецького флоту, ще й із запорожцями — задунайцями,
які входили до складу турецьких військ. У кінці вересня турецьке командування вирішило
захопити Кінбурнську фортецю, в якій знаходився О. В. Суворов зі своїм корпусом.
Бій був жорстоким. На оточену фортецю турки кидали десант за десантом. Російські війська
спливали кров’ю, сам Суворов був важко поранений, але бою не покидав. 1 жовтня
на допомогу корпусу яничар турки направили майже 4 тисячі козаків Задунайської Січі.
Побачивши свіжий десант, Суворов запросив допомоги Лиманської флотилії, ескадрою
запорозьких чайок якої командував Сидр Білий.
• Фактична відмова задунайських козаків від штурму позицій російських військ дозволила
Суворову разом з пішими козаками скинути яничар у лиман, чим і завершилась оборона
Кінбурна. Після невдалого штурму Кінбурна зі Стамбула на підмогу туркам в Очаків незабаром
прибула ескадра із 50 кораблів на чолі з капудан-пашею Ескі-Гасаном. Він вирішив основний
удар направити на Лиманську флотилію і таким чином знищити Чорноморський флот.
Лиманській флотилії довелось зустрітися віч-на-віч з цілим турецьким флотом. Сидір Білий
атакував турецький флот. У цьому бою турки втратили три лінійних кораблі і змушені були
відступити до Очакова.
• Невдовзі у лимані поблизу Очакова спалахнув новий морський бій. Кілька кораблів ЕскіГасана, маневруючи на мілководді, сіли на мілину. Лиманська флотилія сміливо їх атакувала.
Картеччю було важко поранено і кошового отамана Сидора Білого. Після бою козаки
доставили пораненого Сидора Білого в Кінбурнську фортецю. Для його лікування О. Суворов,
вражений козацькою звитягою у морському бою, надіслав своїх кращих лікарів.

8.

Сидір Білий помер. Поховали свого
отамана козаки за старим
запорозьким звичаєм —
під гарматну пальбу —
в Олександрівській церкві
Кінбурнської фортеці.
На похоронах, коли відспівували
славетного кошового, поряд з його
труною з непокритими головами
стояли Олександр Суворов, Антон
Головатий і контр-адмірал Павло
Джонс, славетний «Чорний корсар»,
засновник Військово-Морських
Сил Сполучених Штатів Америки,
що знаходився на російській службі
і на той час командував вітрильною
ескадрою Лиманської флотилії.

9. Пам'ятник на честь Сидіра Білого