Екзистенціалізм

1.

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ
30-ті рр. ХХ ст.
Вихід праці Мартіна Гайдеґґера «Буття і час» 1927р. – умовна дата народження
екзистенціалізму.
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ ( лат. exsistentia - існування) - суб’єктивістське вчення, в якому
вихідні значення сущого (що таке річ, часовість, просторовість, інша людина…)
виводять з існування (екзистенції) людини.
Екзистенціалізм розділяють на:
1. Релігійний екзистенціалізм – К.Ясперс (1883-1969), Г.Марсель, М.Бубер;
2. Атеїстичний екзистенціалізм - М. Гайдеґґер (1889-1976), Ж.-П. Сартр (19051980), А.Камю (1913-1969), С. де Бовуар.

2.

ОСНОВНІ ІДЕЇ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ:
• ІСНУВАННЯ ПЕРЕДУЄ СУТНОСТІ, тобто первинною є , суб’єктивність.
• Мета eкзистеціалізму – встановлення змісту існування людини. Зрозуміти людину –
значить описати специфіку того буття, яке є людиною. Буття людини і є тим буттям
– свідомістю, - через яке відкривається буття світу.
• Людське буття, дане безпосередньо, є ЕКЗИСТЕНЦІЄЮ, яка не пізнається ні
науковими, ні раціональними засобами. Людське буття “переживається”
безпосередньо.
• Це буття спрямоване на НІЩО і на пізнання своєї кінечності.
• Структура екзистенції – це послідовність модусів людського існування: турбота,
страх, передчуття, рішучість, совість… - які визначаються через кінечність
екзистенції і є різними способами зіткнення з ніщо.
• Кінечність екзистенції характеризується темпоральністю. Час є внутрішньою
характеристикою людського існування. Завдяки темпоральності екзистенція
знаходиться в певній ситуації, в історії.
• Екзистенція характеризується трансцендуванням: виходом за свої межі.
Екзистенціалізм – це своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного
світу, спроба знайти вихід з абсурдної ситуації;
Екзистенціалізм працював на формування сильної, вільної та відповідальної
особистості, яка починає домінувати у культурі ХХ ст.

3.

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ:
Проблема сенсу людського існування, з його стражданнями та здобутками. Життя
не в якості загальної абстракції, а в якості екзистенції унікальної, конкретної
людської істоти, з її особистою долею, почуттями, ваганнями, сумнівами, надіями.
“Чи має життя сенс, чи варто воно зусиль, щоб його прожити?” (А.Камю “Міф
про Сізіфа”).
Проблема свободи.
Проблема межових кризових екзистенційних станів (народження, смерть,
кохання...)
Проблема конфлікту особистості з суспільством. У сучасному світі відбувається
деперсоналізація індивіда, його придушення суспільством у різний спосіб7
Подолання цього конфлікту прихильники екзистенціалізму бачать не у перебудові
суспільства, а у втечі до світу екзистенції, до світу істинного існування особистості.
Характерні риси екзистенції:
1. Унікальність та неповторність;
2. Трансцендентність;
3. Часовість;
4. Історичність;
5. Позбавлена субстанційного ,
предметного характеру;
6. Не може бути об’єктивованою.

4.

АЛЬБЕР КАМЮ (1913-1960)
Атеїстичний екзистенціалізм
Філософські праці: “Бунтівна людина”, “Міф про
Сізіфа”, “Творчість і свобода”;
Проза: “Сторонній”, “Чума”;
Пєси: “Калігула”, “Стан облоги”, “Справедливі”.
Основний постулат екзистенціалізму стверджує: екзистенція передує есенції, існування передує
сутності.
Особистість - самотня й самоцільна;
Буття – це переважно протидія середовищу, іншому, а також суспільству, державі, які
нав’язують їй свою волю, свої закони, мораль, прагнуть її перетворити на знаряддя, засіб чи
функцію.
Впроваджує ідею абсурдності буття:
• Абсурд – “метафізичний стан людини у світі”, метафізична проблема людського буття.
• Абсурд не є онтологічною категорією, іманентною світобудові;
• Абсурд – породжений самоусвідомленням людини свого буття у світі.
• Абсурдна свідомість породжує абсурдість світу – світу, в якому “Бог помер”, в якому людина
втратила віру у своє безсмертя, у вищий сенс буття, у своє призначення.
• Мисляча людина– кидає виклик абсурдові, трагічно свідома того, що здолати його вона не
зможе (“Міф про Сізіфа”)

5.

6.

Ж.-П.САРТР (1905-1980 )
Атеїстичний екзистенціалізм
Основні праці: “Буття і ніщо”, “Критика діалектичного розуму”,
“Нудота”, “Мур”, “Слова”, “Екзистенціалізм – це гуманізм” (1946)
“Є принаймні одне буття, у якого існування передує сутності, буття, яке існує
раніше, ніж його можна визначити яким-небудь поняттям, і цим буттям є
людина…Що це означає: “існування передує сутності”? Це означає, що людина
спочатку існує, зустрічається, з’являється у світі, і тільки потім вона себе
визначає”.
Людина є тим, що вона сама із себе зробить;
Людина відповідає за те, чим вона є;
Людина відповідальна за інших;
Людина – це тривога (через почуття відповідальності);
«Якщо Бога нема, то все дозволено» - людина є «закинутою», людина не має
виправдань;
Людина приречена бути вільною;
Людина є низкою її вчинків, тобто вона є сумою, організацією, сукупністю відносин,
з яких утворюються ці вчинки.

7.

8.

9.

Карл Ясперс (1883-1969)
Релігійний екзистенціалізм
Основні праці: «Філософія віри», «Духовна
ситуація часу», «Витоки історії та її мета» (1948).
• Концепція історико-культурного розвитку людства - лінійна
модель розвитку культури
• «Історія» = «історія людства» = «культура людства»
• Ідея єдиного походження людства, єдиної історії культури та
єдиної мети людства – постулат філософської віри
• Культура має свій початок, своє смислове завершення. А її рух
визначає сила Провидіння.

10.

Схема світової культури / світової історії
Прометеївська епоха
Епоха великих
культур
давнини
Осьовий час –
початок світової
культури
ЄДНІСТЬ ІСТОРІЇ виявляється:
• у ЄДНОСТІ ВИТОКІВ історії
• у ЄДНОСТІ МЕТИ та смислу історії
• у здатності людства до єдності в
спілкуванні.
Епоха розвитку
техніки

11.

І. ПРОМЕТЕЇВСЬКА ЕПОХА
ІІ. ВЕЛИКІ ІСТОРИЧНІ
КУЛЬТУРИ ДАВНИНИ
5000 років до н.е.
4000 років до н.е.
Доістрична епоха людства
Початок історії та культури.
Формування історичної свідомості.
Утвердження конститутивних
властивостей людського буття
Формування культурно-історичних
традицій; виникає передача досвіду.
Формування людини як виду, з усіма її
особливостями та схильностями
Виникає писемність та «специфічна
технічна раціоналізація»
Використання вогню і знарядь праці»,
«виникнення мови», «способи насилля
людини над самою собою, що
формують її як людину» (наприклад
табу), «утворення груп та спільнот»,
«життя, що формують міфи».
«Шумеро-вавилонська, єгипетська та
егейська культури з 4000 р. до н.е.;
доарійська культура долини Інда 3000
р. до н.е.; архаїчний світ Китаю 2000 р.
до н.е.»

12.

ІІІ. Осьовий час
• Епоха духовного становлення людства, яке відбувалося одночасно і незалежно в
Китаї, Індії, Персії, Палестині, Греції. Тоді жили Конфуцій і Лао-цзи, виникли
упанішади, проповідували Будда, Заратустра, виступали пророки Ілля, Ісайя,
Єремія; це час філософів Парменіда, Геракліта, Платона, поета Гомера, трагіків
Фукідіда та Архімеда.
• Епоха формування всіх основних світових релігій та світоглядно-філософських
систем.
• «Прорив» міфологічного світогляду.
• Перед людиною постають смисло-життєві питання.
• Формується поняттєво-категоріальний апарат, задаються парадигми мислення,
зачинається раціоналізація.
• Період, коли починаєтіься світова історія і світова культура.
• Засвідчує спільність духовне коріння людства, що дозволяє віднайти способи
комунікації, діалогів, вирішення конфліктів і створення єдиного культурного
простору.
• Паралельність у явищах культури. “Тільки в осьовий час існував універсальний у
всесвітньо-історичному сенсі паралелізм в цілісності культур, а не просте
співпадіння одиничних явищ”.

13.

IV. Технічна епоха
• За своїм значенням технічна епоха співзвучна з
прометеївською епохою.
• Якщо прометеївська епоха характеризувалася виникненням
мови, знарядь праці, вміння користуватися вогнем, то
сучасній науково-технічній епосі властиві аналогічні процеси,
тільки на значно вищому рівні: створення принципово нових
інформаційних та інших технологій, відкриття нових джерел
енергії.
• Нова прометеївська епоха підготовлює виникнення в
майбутньому великих культур, значення яких аналогічне до
значення великих культур древності. Нові великі культури
закладуть основу для другого осьового часу.

14.

Основні поняття та ідеї
Основне гасло екзистенціалізму
Представники, засновник екзистенціалізму
Міф про Сізіфа
Основні праці Ж.-П.Сартра
Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм
Модуси екзистенції
Лінійна модель розвитку історії К.Ясперса
Етапи історичного розвитку за К.Ясперсом
• Циклічні моделі розвитку історії О.Шпенглера та А.Тойнбі
• Закон «Виклику –і –відгуку» А.Тойнбі
• Х.Ортега-і-Гасет: розуміння мас.

15.

English Русский Правила