364.95K
Категория: ЛитератураЛитература

Роман у новелах «Вершники» Юрія Яновського

1.

Роман у новелах
«Вершники» Юрія Яновського
Жанрові особливості.
Проблематика. Образи
Яновський у прозі був поетом.
Юрій Смолич

2.

Пригнічений хвилею репресій, несправедливою
критикою та цькуванням після виходу роману «Чотири
шаблі», Ю. Яновський змушений був шукати компроміс
між самим собою і способом реабілітуватися перед
офіційною критикою, визнати свої попередні «помилки»
і піднести соціалістичну ідею як єдино правильну. Отже,
«Вершники» написано ідеологічно правильно: є
історична конкретика – громадянська війна в Україні,
інтерпретована в річищі панівної ідеології (провідна
роль партії, перемога «червоних»,

3.

оспівування героїзму та мужності комуністів). Твір був
даниною своєму часу, репрезентантом соціалістичного
реалізму, однак, не зважаючи на це – високохудожнім,
овіяним неоромантичним пафосом (образи-символи
блакитних веж, зорі Альдебаран, залізної троянди), із
порушенням актуальної національної проблеми –
розпад роду, української родини як трагедії усього
народу, відтворенням світу української людини на
«драматичному зламі історії».

4.

Символіка назви роману
Вершники – це люди на конях. Кіннотниками можна
вважати лише братів Половців.
Чубенко, Мусій Половець, листоноша – це вершителі,
які стали на бій за щасливе життя.
Це «верхівці, верховинці, вершителі
народної долі в революції»
(літературознавець О. Шаховський).

5.

Жанр твору – новелістичний роман (нагадує поему в
прозі. Відчутне бажання автора широко охопити складні
події громадянської війни, показати їх поетично,
сконденсовано, у яскравих, показових історіях).
Роман у новелах – складний за побудовою і великий за
розміром епічний прозовий твір, у якому широко охоплені
життєві події певної епохи; складається з окремих новел,
об’єднаних спільним задумом.

6.

Композиційно роман складається з 8 сюжетно пов’язаних
новел: «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі»,
«Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир
полку», «Шлях армій», «Адаменко».
Усі вони мають спільну тему – події громадянської війни
в Україні, ідею – ствердження загальнолюдських
цінностей і основ народної моралі, наскрізну образну
систему: сім’я Половців (новели «Подвійне коло»,
«Шаланда в морі»); Данило Чабан («Дитинство»,
«Батальйон Шведа»); Чубенко («Шаланда в морі», «Лист
у вічність», «Чубенко – командир полку»).

7.

Тема – показ трагічних подій в історії українського
народу, згуба роду, нації через зневагу і політичну
боротьбу, коли брат повстає на брата; зіткнення
родинних і класових інтересів; романтика
громадянської війни.
Ідея – засудження братовбивства і недотримання
людських законів, моралі, традицій, батьківського
заповіту: «Тому роду не буде переводу, в котрому
браття милують згоду» (новела «Подвійне коло»).

8.

1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
Проблематика
Трагедія роду і народу.
Розпад родини заради ідеї.
Революція і народ.
Політичні платформи різних партій і політичних
сил.
Відданість справі.
Творча праця і духовні цінності.
Проблема братовбивчої громадянської війни.

9.

Особливості роману «Вершники»
Має ознаки народної думи, героїчної поеми, новели.
Виняткових героїв автор показує у виняткових
обставинах.
Головний мотив – розпад людського роду, що почався
з революцією.
Правдивість і типовість у відтворенні історичних
подій та змалюванні дійових осіб.
Масштабність сцен, яскравість окремих деталей.

10.

Динамічна і видовищна художня історія
характеризується умовністю і віртуальністю
конфлікту.
Очевидна кінематографічність подій (прийом
«напливу» – чергування кадрів ).
Ритміка тексту передає безмежність степу,
неосяжність неба, на тлі яких розгортаються
трагічні події.
Автор експериментує з часом і простором,
переміщуючи їх.
Несподіваний фінал.

11.

«Подвійне коло»
Символіка назви новели – події відбуваються у 2-х площинах
(2-х колах):
коло подій – на фронті і в тилу;
боротьба зброї і світоглядів;
сила зброї і сила переконань;
коло правди і кривди;
боротьба багатих і бідних, добра і зла;
клас і рід (гинуть бійці на фронтах громадянської війни –
гине, руйнується рід. Одне й друге – це трагедія роду,
народу й держави).
«Подвійне» слід розуміти як повторюване, що є застереженням
для майбутніх поколінь. Бій іде «по колу» (громадянська війна –
братовбивча війна), перемагають червоні.

12.

Кожен із братів згадує заповіт батька тільки перед
смертю, забувши, що тільки-но заперечував його у
попередній розмові.
Умовність зображення подій – бій, майже
одночасне зіткнення загонів різного політичного
спрямування, відображає тогочасну ситуацію в
Україні.

13.

Брати Половці зійшлися у серпні 1919 року під
Компаніївкою:

14.

денікінського офіцера, брата Андрія
перемагає петлюрівець Оверко
Оверка вбиває брат – махновець Панас
(з ним молодший Сашко)
червоноармієць Іван захоплює їх у полон
(Панас робить вистріл собі в голову, про подальшу долю
Сашка невідомо)

15.

Причини трагедії братів Половців – у різних політичних
переконаннях, нетерпимості, сваволі й жорстокості, у
неповазі до свого роду (у Біблії пишеться, що великий гріх
образити «кревного», а в романі навіть вбивають), у неповазі
до народної моралі, до заповідей Божих, а також в
обставинах часу, що цьому сприяли.
Основні думки новели «Подвійне коло»:
засудження братовбивчої війни, жорстокості, насилля;
заклик до єдності роду;
заклик до терпимості, толерантності, надання переваги
загальнолюдським цінностям (вірність родові, повага
до батьків, мирний труд).

16.

Характеристика образів
Рід – соціальне об’єднання кровних родичів; родина, що
походить від одного предка.
Андрій – підпрапорщик російської армії, денікінський
офіцер, герой, «високий і широкоплечий, з хижим
дзьобом й сірими очима», «Андрій вдався у дядька
Сидора – таке ж ледащо…». Воював завжди сміливо,
смерті не боявся, готовий був покласти голову за
Росію-матінку. Тільки перед смертю зрозумів
настанову батька, що головне в житті – це рід, родина.

17.

Оверко (петлюрівець), фізично найслабший з братів – «і
грав з греками у «Просвіті» та читав книжки, написані
по-нашому. На дядькові гроші в семінарії вчився,
рибалка з нього був ніякий…». Оверко бавився шликом
(шапкою), мов дівчина чорною косою.
Андрій Оверкові: «Мазепо, проклятий!», «Петлюрівське
стерво, мать Росію продаєш галичанам! Ми їх у
Карпатах били до смерті, ми не хочемо австрійського
ярма». Найголовніше для нього – держава.

18.

Панас – мамин улюбленець (махновець), якому не треба
ні України, ні родини.
Зграя махновців промчалася степом на тачанках, «мов
хури демонів», мчать вони «по степах із ножем за
халявою», «на території матері порядку анархії».
Сашко (махновець) – жорстокий до переможеного
ворога: «Дай я його домучу!», однак, коли дізнається, що
то його брат, говорить голосом старої Половчихи:
«Оверку, горе моє». Становище дитини на війні не
романтичне, вроджена гідність не дозволяє Сашкові
повернутися додому, бо це ганьба й дезертирство.

19.

Перед лицем смерті малолітній Сашко не проявляє
слабкості духу, він готовий зустріти свою кулю з
гідністю сильної особистості: «Стріляй і мене, – сказав
Іванові клятий Сашко, – стріляй, байстрюче».
Іван – єдиний уцілілий у творі нащадок старих Мусія і
Марії. У кривавому поєдинку він виступає переможцем,
найстрашніший фанатик з-поміж усіх братів, якому
класова боротьба затьмарила усі людські почуття,
зробила глухим до чужого горя: «…Рід розпадеться, а
клас стоїть, і весь світ за нас…».

20.

Мусій Половець – люблячий чоловік, батько великої
родини, який однаково виховував своїх синів, однак
його науку вони згадують лише перед смертю.
Мусій – рибалка, голова артілі, член підпільного
ревкому, сильна, вольова, фізично загартована
людина. Він сміливий, працьовитий, людяний,
мудрий, відповідальний, перемагає стихію: і сам
випливає, і шаланду рятує, бо це ж артільне майно.
Боротьба з труднощами – це подвиг.

21.

Образ Марусі Половчихи передається скупими
штрихами: родом із Очакова, рибальського роду, доброї
степової крові. До неї сваталися заможні хазяї, а вона по
любові вийшла заміж за простого рибалку.
Тримає родину в кулаці, стоїть на чолі сім’ї, «мов скеля
в штормі». Міцна, сильна, ніколи не показувала страху.
Вражає сила її любові, відданості, чекання, духу, хоч і
болить серце матері за синів, які «одного роду, та не
одного класу».
«Вона була висока та сувора, як у пісні». «Вона – маяк
невгасимої сили». «Мати стояла на чолі родини».

22.

Образи-символи
Природа – жива, виявляє настрій обурення;
Дощ – символ очищення від жорстокості,
бездушності людей;
Чорний колір – символ горя, суму, смерті;
Марево – видіння, Іван – символ розпаду роду
Половців («І тоді за дощем з’явилося марево:
розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону
інтернаціонального полку на чолі з Іваном
Половцем»).

23.

Прізвища несуть певне експресивне значеннєве
навантаження:
Половці – племена, войовничий народ, що існував у
Х – ХІІІ ст. на території Дикого поля. Поступово
зникли, розсіялися по землі. Отже, і брати Половці
через свою войовничість загинули, зник їхній рід.
Чабан – назва пастуха овець, йдеться про того, хто
керує, доглядає.
Чубенко – від чуб, вихір, хохол, що, зазвичай, носили
козаки, йдеться про людину-красеня, місцевого
щоголя, свободолюбиву і незалежну людину.

24.

«Шаланда в морі»
Глибоко психологічна новела, як і попередня.
Тема – зображення традиційних і перевірених життям
стосунків між батьками – Мусієм і Марією
Половцями.
Ідея – заклик до збереження сімейних цінностей, до
згоди та підтримки у подружньому житті.
Проблематика – проблема згоди та взаємної
підтримки, сили любові та відданості, жертовності
заради інших (рятує Чубенка, шаланду); сили духу.

25.

«Дитинство»
Тема – екскурс у дитинство майбутнього комісара Данила
Чабана, життя якого уособлює шлях українського
народу, роду «затятого і непосидючого», який
«козакував і землю обробляв».
Ідея – одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще
життя.
Прадід навчає правнука не коритися долі, виховує в
малому свободолюбство.
Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної
лінії.

26.

Вона складається з окремих пейзажних і побутових
епізодів із використанням фольклорних джерел,
відтворено народні звичаї, побут, нужденне життя
трудового люду України, його велич і незламну духовну
силу. Детально описано степ як живий організм і
учасника подій. «Степ простелявся перед ним, як
чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти,
навіть сонце пахне,
як жовтий віск

27.

(ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й
понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу,
яких можна попоїсти і потім приблукати до батька, що
пасе ватагу панських овець… І жайворонок,
що загубився в небі, співаючи жайворонисі, і орел, що
повис на вітрі, ледве воруше кінчиками крил,
виглядає здобич, чорногуз бродить по траві, як землемір,
ящірка перебігла обніжок – зелена, мов цибулиння, дикі
бджоли гудуть за небом, ховрашок свистить, цвіркунці –
одно пиляють у свої скрипки, наче швець на весіллі».

28.

Філософське кредо новели – ствердження
невмирущості й волелюбності людської гідності.
Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря
символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий
день і все панською землею», і прадід по дорозі
розкриває перед малим Данилком могутність народу,
пророчить йому чудове майбутнє.
Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає
Данилкові відчути себе самотнім, але не зупиняє його
спраги до життя.

29.

«Топчи землю, синок», – такими були останні слова
мудрого старого, звернені до нащадка його роду.
Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного
сприйняття буття, здорового існування людини на
землі стає провідним для письменника.
Новела «Дитинство» є своєрідною енциклопедією
звичаїв, обрядів, пісень. Це художня історія про
дореволюційне життя людей з мозолистими руками,
вражає своїм філософсько-психологічним і художнім
змістом.
English     Русский Правила