Валер’ян Підмогильний – автор інтелектуально-психологічної прози

1.

Валер’ян Підмогильний – автор
інтелектуально-психологічної
прози

2.

Валер’ян Підмогильний – найяскравіший представник
інтелектуально-психологічної прози 20–30-х рр. ХХ ст.,
вихований у дусі національної та європейської класики,
схильний до філософського осягнення світу й людини.
Його твори гармонійно вписуються в український модерн
завдяки винятковій увазі до людської особистості,
осягненню природи людини крізь призму різних життєвих
обставин і ситуацій, зануренню в найпотаємніші порухи її
свідомості й підсвідомості.

3.

Відомий український письменник Юрій Смолич писав:
«Коли б хтось із читачів оцих моїх спогадів та запитав
мене, кого з молодих українських письменників
двадцятих – тридцятих років я вважаю найбільш
інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, по
простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні
на хвилину не задумувався і відказав:
– Валер’яна Підмогильного».

4.

Народився 2 лютого 1901 року в
селі Чаплі під Катеринославом.
Рано не стало батька – управителя
маєтку місцевого поміщика. Мати,
хоч і була неосвіченою селянкою,
передала синові багату мову, глибоку
любов до історії рідного краю, наймала
вчителів французької мови.
Навчався у церковно-приходській
школі. Багато читав, вивчав французьку і
німецьку мови, писав вірші й
оповідання, які друкував у шкільному
журналі під псевдонімом Лорд Лістер.

5.

Перше відоме оповідання «Важке питання» написане
16-літнім юнаком, присвячене вирішенню гімназистом
Андрієм “важкого питання”статі, “чоловічої зрілості”.
Згодом навчався у Катеринославському реальному
училищі, яке закінчив із золотою медаллю.
1918 – вступив на математичний факультет
Катеринославського університету, потім перейшов на
юридичний факультет. Тут викладали Петро Єфремов
(брат академіка, літературознавця Сергія Єфремова),

6.

завідувач кафедри українознавства Д. Яворницький.
Хлопець цікавився історією, допомагав ученому в музеї.
Захоплювався вивченням іноземних мов.
Друзі називали його «університетом на дому».
20-літній селянський син у час громадянської війни
переклав роман – філософську притчу Анатоля Франса
«Таїс», написав передмову до твору і запропонував
його одному з київських видавництв. Це незвичайно
навіть у наш час.

7.

1919 – у катеринославському журналі «Січ»
з’являються оповідання В. Підмогильного
«Гайдамака», «Ваня».
1920 – збірка оповідань «Твори. Том І».
«Ота тоненька книжечка в сірій обкладинці й друкована
на поганому папері, – відзначає В. Шевчук, – може по праву
вважатися однією з найцікавіших книжок…
Тут наявна свіжість письма, небуденність ситуацій, а слово
дихає енергією і своєрідним “ароматом” – дебют, скажемо,
був багатообіцяючим».

8.

Через матеріальну скруту, у голодні 1921–1922 роки
мусив покинути науку.
1921 – переїхав до Києва, працював бібліографом у
Книжковій палаті.
Згодом оселився у Ворзелі, де викладав українську
мову й політграмоту.
Одружився на доньці священика, Катерині Іванівні
Червінській, актрисі театру Юного глядача (у шлюбі
мав сина Романа, помер у 1950 р). Родина переїхала до
Києва, де жила по вул. Володимирській, 49 до 1929 р.

9.

1920 – 1923 – цикл новел «Повстанці».
1922 – повість «Остап Шаптала».
1924 – збірка оповідань «Військовий літун».
Працює у видавництві «Книгоспілка», а з
1925 – в редакції журналу «Життя й революція».
1926 – повість «Третя революція» – про селянські
повстання через політику правлячої партії, спрямовану
на суцільну колективізацію, «розкуркулення».
Тогочасна критика сприйняла твір як оспівування
махновщини, автора звинуватили у

10.

“реакційному протиставленні села й міста”. Насправді
повсталі селяни керувалися сліпою ненавистю до міста
за віковічні кривди: з міста йшли усі накази, стягувалися
податки, там лунала чужа мова і там зникав хліб.
1927 – збірка оповідань «Проблема хліба».
1928 – роман «Місто».
1929 – переїздить до Харкова, оселяється в будинку
письменників «Слово».
Проводив і велику громадську роботу, брав участь у
діяльності літературних об’єднань «Ланка» і«МаРС».

11.

1930 – роман «Невеличка драма».
1933 – оповідання «З життя будинку», в якому сміливо
алегорично засудив напружену, тривожну атмосферу
періоду культу особи. Будинок постає метафорою
суспільства, в якому запанувала загальна підозрілість,
демагогія, жорстокість, безпідставні звинувачення.
1934 – «Повість без назви…». В основі сюжету твору
автор використав поширений у світовій літературі
мотив мандрів задля пошуку втраченого.

12.

8 грудня 1934 – В. Підмогильного заарештували як
учасника вигаданої групи терористів. Виснажливі
жорстокі допити закінчилися самообмовою
й визнанням усіх гріхів – існуючих і неіснуючих.
У березні 1935 р. його, разом з Є. Плужником,
М. Кулішем, В. Поліщуком, та іншими 17 підсудними,
було засуджено до ув’язнення в спецтаборах. Потім
письменника вивезли на Соловки, де після повторного
перегляду справи його розстріляно 3 листопада 1937 р.

13.

Є відомості, що й на Соловках написав кілька
оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929»,
але вони на волю не вийшли і, очевидно втрачені.
У 1956 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР
визнала відсутність складу злочину і повністю
реабілітувала митця.

14.

ЖАНРОВА ПАЛІТРА ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКА
оповідання («Проблема хліба»);
новела (цикл «Повстанці»);
повість («Третя революція» );
роман («Місто»);
переклади (з фр. класики – твори Вольтера, Гюго,
Дідро, Бальзака, Доде, Мопассана, Меріме, Франса).
• літературно-критичні статті;
• лексикографічна праця (словник «Фразеологія
ділової мови», разом із Є. Плужником).

15.

СТИЛЬОВА ПАЛІТРА
В. Підмогильний – творець прози інтелектуальнопсихологічної та орнаментальної із романтичноімпресіоністичним забарвленням.
Він письменник-психолог, філософ, аналітик. Прозова
спадщина митця репрезентує український модернізм
1920-х років, зокрема його неореалістичну течію.
У творах митця проявилися риси неореалізму:
психологізм;

16.

аналітичне осмислення своєї епохи шляхом
дослідження людини не соціальної, а екзистенційної;
художнє бачення характеризується винятковою
увагою до людської особистості, осягненням сутності
її
буття
через
призму
різних
непростих,
випробувальних життєвих обставин і «межових
ситуацій», зануренням в найпотаємніші порухи її
свідомості й підсвідомості.

17.

Тобто художні пошуки В. Підмогильного відбувалися в
контексті «філософії буття» – екзистенціалізму, що було
суголосним і його трагічному світосприйняттю,
песимізму, прагненню до внутрішньої свободи.
В. Підмогильного найбільше цікавило художнє
дослідження української людини в складному,
недосконалому й суперечливому світі, на який він мав
виважений погляд. У цьому дослідженні переважали
філософічність, сумнів, скепсис, іронія, хоча він і
описував іноді з «протокольною» точністю.

18.

Підмогильний-неореаліст намагається проаналізувати
роль міста в долі людини, дослідити маргінальність
українців.