Гносеологія

1. Проблеми пізнання та істинності наукового знання у філософії

1. Основні проблеми класичної гносеології.
2. Провідні гносеологічні напрями некласичної
філософії:
Марксизм
Прагматизм
Позитивізм
Феноменологія

2. Гносеологія має предметом свого дослідження сутність, закономірності та межі знання й пізнання.

Основні питання класичної гносеології:
чи може людина пізнати світ ?
які засоби для цього вона має ?
що є істина ?

3. І питання - чи може людина пізнати світ ?

варіанти відповідей:
гносеологічний оптимізм (Гегель): пізнання
можливе, воно реально здійснюється
безперервно у процесі саморозвитку світу і не
має меж, тобто сягає аж до граничних засад
буття
скептицизм (Кант): пізнання можливе, але
лише до певної межі. Ми ніколи не матимемо
гарантії, що наше знання є істинним
агностицизм (Берклі, Юм): пізнання в принципі
неможливе, те, що ми називаємо знанням про
об’єктивні речі – це витвір наших власних
відчуттів

4. ІІ питання - які засоби має людина для пізнання?

Класичний підхід, який бере початок від філософії
Аристотеля і стає домінуючим у філософії Нового
часу, стверджує: пізнання є адекватним відбитком
предмета в розумі людини:
Емпіризм (Ф.Бекон): Пізнання – це
відображення об’єктивної дійсності у розумі
суб’єкта, розум подібний до дзеркала: «Немає
нічого у розумі, чого перед тим не було б у
відчутті».
Раціоналізм (Р.Декарт): знання – це результат
діяльності розуму, абстрактного мислення.

5.

Емпіризм та раціоналізм розглядають
дві реальні сторони процесу пізнання,
але кожен бере за основу лише один
бік, тому не можуть показати цілісну
картину. Причина на це – те, що вони
не можуть пояснити, яким чином у
пізнанні поєднуються чуттєвість та racio
– у класичній філософії це зробив лише
Кант, проте некласична філософія буде
змушена ще не раз повернутися до
цього питання.

6. ІІІ питання - що є істина ?

У розумінні істини класичні філософи
дотримувалися кореспондентної теорії
Аристотеля:
істинне знання – це правильне
відображення зовнішнього предмета в
розумі людини. Істинне знання це
“точне” віддзеркалювання предметів і
процесів природи.

7. Вирішальну роль у переході від класичної до некласичної гносеології відіграв І. Кант

До цього спричинилося нове, порівняно з
попередньою гносеологією, розуміння
пізнання: це не дзеркальне відображення
об’єктів, а творча конструююча діяльність
свідомості:
пізнання не відображає, а заново
конструює свій об’єкт.

8. Започаткований І. Кантом підхід покликав до життя низку некласичних теорій пізнання, що їх розробили зокрема такі течії:

(а) марксизм
(b) прагматизм
(c) позитивізм (аналітична
філософія)
(d) феноменологія

9. Марксизм розглядає пізнання як більш або менш адекватне відображення дійсності свідомістю людини.

Відображення це здатність
матеріальних об’єктів, процесів і явищ при
взаємодії змінювати свою структуру, що
дозволяє відтворювати властивості однієї
речі в іншій.

10.

11.

12.

13.

Головною своєю відмінністю від
попередніх теорій пізнання марксисти
вважали теорію про вирішальну роль
суспільно-історичної практики у
пізнанні: завдяки практиці
формуються пізнавальні здатності і
можливості людини, адже людина
навчається мислити й пізнавати разом із
засвоєнням форм і способів людської
діяльності, суспільно-історичного
досвіду, нагромадженого попередніми
поколіннями.

14.

15.

16.

17.

18. Марксизмові притаманний гносеологічний оптимізм  віра в усесильність людського пізнання, визнання його необмежених можливостей

Марксизмові притаманний гносеологічний
оптимізм віра в усесильність людського
пізнання, визнання його необмежених
можливостей
1. Існують речі поза і незалежно від нашої свідомості
і вони є джерелом нашого пізнання;
2. Ніякої принципової різниці між “річчю для нас” і
“річчю в собі” немає, а є непринципова різниця
між тим , що вже пізнане, і тим, що ще не пізнане.
3. У теорії пізнання треба мислити діалектично,
тобто не припускати готовим і незмінним наше
пізнання, а досліджувати, яким чином з незнання
постає знання.

19. Основні принципи матеріалістичної гносеології:

Пізнання – це процес відображення об’єкта
суб’єктом.
Пізнання як відображення – це не пасивне
споглядання, а результат активної практичноперетворюючої діяльності людини.
Гносеологічний оптимізм: пізнання всесильне,
його можливості необмежені.
Пізнання – діалектичний процес, результатом
якого є істина. Вона завжди об’єктивна, тобто її
зміст залежить тільки від об’єкта, завжди
конкретна і являє собою діалектичну єдність
абсолютного та відносного.

20.

Істина в матералістичій теорії пізнання
це такий зміст наших знань, який
відповідає дійсності. Таке визначення
істини не виходить за рамки
класичного, оскільки є відповідність
змістові пізнання буттю предметів. На
основі принципу відповідності тут істина
постає як діалектичний процес
акумулювання знання про об’єкт

21. На відміну від марксистської гносеології, яка розглядає процес пізнання передовсім як відображення, прагматизм розглядає

пізнання як
ТВОРЧІСТЬ.
Представники прагматизму: Чарльз
.
Пірс, Вільям Джемс, Джон Дьюї.
Основною формою
життєдіяльності людини є дія.
Пізнання має на меті успішну дію

22. Модель пізнання:

потреба в успішній дії
.
сумнів
подолання сумніву шляхом
утвердження прагматичної віри
перевірка здобутого знання в дії

23. Визначення істини:

істина – це вірування, що приводить до
практичного успіху;
це вірування не індивідуальне, а
колективне;
це стійке вірування, проти якого немає
вагомих сумнівів;
воно продемонструвало свою ефективність
у досягненні практичної мети.

24. Нове розуміння суб’єкта та об’єкта:

суб’єкт – не абстрактний індивід, а
конкретна соціалізована людина;
об’єкт – життєвий досвід людини;
досвід – це все те, що стало фактом
свідомості, це цілісний потік
свідомості.

25.

Функція пізнання – це засіб виживання.
Критерій цінності знання – його
корисність.
Критерій істинності наукових теорій –
з’ясування практичних наслідків їх
реалізації за допомогою прагматичного
методу.
Поява нових істин завжди залишає
незмінною переважну частину
попереднього досвіду.

26. Процес пізнання – це перебудова, реконструкція досвіду, яка включає в себе такі процедури:

Виявлення проблемної ситуації.
Виявлення пізнавальних інструментів (ідей,
теорій) для її розв’язання.
Теоретичний аналіз усіх можливих
наслідків. Остаточний вибір шляху
розв’язання проблеми.
Реалізація та експериментальна перевірка
результатів дослідження.

27.

Здобутком прагматизму стало
подолання притаманного класичній
гносеології розриву між науковим
знанням та практичною діяльністю,
людськими потребами, цінностями. Були
піднесені на рівень філософського
осмислення дійсності такі життєві
цінності, як підприємництво, дія, успіх.

28. Аналітична філософія бере початок від філософії позитивізму, який у своєму розвитку пройшов такі етапи:

Перший позитивізм (с. 317+195), заснований у 30-40-х роках
ХІХ ст. – висунув і обгрунтував ідею побудови світоглядно
нейтральної філософії, відмову від метафізичної проблематики.
О. Конт, Дж. Мілль, Г. Спенсер.
Другий позитивізм (с. 195-196) або емпіріокритицизм – під
філософією розуміє науку, яка здатна узагальнювати здобутки
конкретних наук через підведення їх під певні універсальні
принципи. Е. Мах, Р. Авенаріус.
Неопозитивізм (с. 280+281), який виник у 20-х роках ХХ ст. –
зробив своїм предметом змістовний аналіз наукового знання з
метою чіткої дефініції наукових понять та звільнення науки від
понять і суджень, що позбавлені наукового змісту. М. Шлік, Р.
Карнап, Г. Рейхенбах, О. Нейрат, Б. Рассел, К. Поппер.

29. Виникнення аналітичної філософії було зумовлене переходом науки на теоретичний рівень (с. 280-281) математизацією та

формалізацією наукового знання.
Центральний принцип – принцип
верифікації
Верифікація – становлення змісту
наукового судження через
співставлення його з емпіричним
досвідом.

30.

Розсудок
Річ у собі
(сутність)Чуттєвіст
ь
Річ для
нас
Чуттєвіст
ь(образ)
'
Річ у собі
(теоретичн
е знання)
Річ для
нас
(поняття)
Діалектична
логіка
Категорї
розсудку

31.

Судження в процесі верифікації
виявляються істинними або хибними.
Якщо істинність або хибність судження
не може бути встановлена, його
вважають позбавленим наукового змісту
і вилучають з наукового обігу.
Істина – це узгодження змісту
наукового судження з емпіричним
досвідом – когерентна істина.

32. У зв’язку з труднощами, які виникають при застосуванні принципу верифікації в низці природничих наук, цей підхід зазнав

суттєвих
змін, принцип верифікації був послідовно
замінений на:
принцип верифікованості;
принцип фальсифікації;
принцип подвійної верифікації –
актуальної та логічної.

33.

Логічна верифікація має на увазі, що
система суджень вважається істинною,
якщо вона внутрішньо не суперечлива,
а також не суперечить
загальновизнаним принципом наукової
теорії. Таким чином, наукові положення
розглядаються як результат угоди,
конвенції між теоретиками: їх наукова
значущість є результатом загального
визнання на підставі логічної
несуперечливості.

34. Феноменологія (Е. Гуссерль) висунула апріорно-трансцендентну модель науки

Об’єктивність наукового знання
зумовлена двома факторами:
апріорними трансцендентальними
структурами свідомості;
предметною даністю феноменів
свідомості.

35.

Апріорні трансцендентальні структури
свідомості – це самоочевидні сутності,
які утворюють собою „життєвий світ”
людини. По суті це і є об’єктивно
істинне знання. Дотепер в науці
„життєвий світ” існував анонімно,
тобто його апріорні даності ніхто не
досліджував. Наука як теоретичнологічна конструкція набуває
універсальності завдяки первісним
очевидностям „життєвого світу”

36. Вихідний принцип пізнання – принцип очевидності

Досягти справжньої очевидності можна лише
методом трансцендентальної редукції
Межі та обрії пізнавальної діяльності
визначені апріорними структурами людської
свідомості, які коріняться „життєвому світі”.
Таким чином Е. Гуссерль долає розрив між
наукою та „життєвим світом” людини, який
породив у ХХ ст. споживацьке ставлення до
досягнень науки та байдужість до
екзистенційних проблем буття.