Тріумф філософії марксизму
Трагедія філософії марксизму
1.71M
Категория: ФилософияФилософия

Філософія нового часу і німецька класична філософія

1.

Лекція № 4
ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ І
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА
ФІЛОСОФІЯ.
План лекції:
1.Філософія Нового часу і Просвітництва.
2.
Німецька
класична
філософія
і
філософія марксизму.
1

2.

Філософія Нового часу
віддзеркалює:
- Утвердження
у
суспільстві
буржуазного способу виробництва;
- наукову революцію й встановлення
експериментального
природознавства
у
XVII-XVIII
століттях.
2

3.

Для періоду становлення й розвитку філософії
Нового
часу
(XVII—XVIII
ст.)
було
характерним визначення розуму як певної
суми адекватних знань про природу і про
людину.
Філософія Нового часу виокремлювала дві
можливі моделі пізнання:
емпіризм, згідно з яким вважалося, що
основним засобом пізнання предметів та
явищ навколишнього світу є чуттєвий досвід;
раціоналізм, який стверджував, що природа
речей та явищ світу не може бути повністю
відкрита за допомогою чуттєвого пізнання, а
головним у ньому є розум – тобто
теоретичне осмислення фактів людиною.
3

4.

Емпіризм був представлений такими філософами,
як Френсіс Бекон, Томас Гоббс та Джон Локк.
З емпіризму логічно витікав сенсуалізм, згідно з
яким відчуття людини є єдиним джерелом
істинного знання, а отже, весь зміст процесу
пізнання зводився до даних, отриманих за
допомогою органів відчуття людини.
Головна теза сенсуалізму звучала так:«Нема
нічого в розумі людини, чого не було б у
відчуттях». Філософська ідея сенсуалізму
полягала в тому, що в основі пізнання лежить лише
досвід людини. Чим більше досвіду, тим ближче
істина.
4

5.

Процес пізнання людиною оточуючого її світу
невіддільний від помилкових знань, які Френсіс
Бекон називав ідолами. Він наводив чотири групи
таких ідолів:
1) «Ідоли роду», до них належать ті помилки, що
обумовлені людською свідомістю, яка є кривим
дзеркалом, що змішує власну недосконалість з
природою тих речей, що віддзеркалює;
2) «Ідоли печери» - помилки, що
зумовлені
особливостями самої людини і закладені в людині
від народження – це вади виховання, негативні
схильності тощо;
3) «Ідоли площі» - мають в своїй основі
недосконалість і неточність мови, що деформує
істинне знання, що призводить до появи
величезної кількості різних поглядів і суперечливих
дискусій;
5

6.

4. «Ідоли театру» - результат сліпої віри
людей в авторитети, без належного їх
критичного переосмислення.
Френсіс Бекон зазначав, що головним
методом пізнання є індукція, за допомогою
якої здійснюються сходження від окремих
спостережень і фактів до узагальнених
висновків. Вони дають змогу підійти до
розуміння сутності предметів, явищ і
процесів навколишнього світу. Головний
недолік методу індукції — отримання
неповного знання.
Індукція є результатом складного процесу
відбору лише тих фактів, істина яких
підтверджується експериментально.

7.

Свою позицію Френсіс Бекон ілюстрував трьома
можливими шляхами пізнання:
1) «шлях павука» - (виведення нових істин знання із
самих себе);
2) «шлях мурахи» - (нагромадження великої
кількості необхідних даних, що характеризують
знання);
3) «шлях бджоли», котра переробляє нектар на
мед (перетворення дослідником емпіричних
даних в істину).
Ф. Бекон вважав філософію головною наукою, а її
основними предметами природу, котра пізнається
за допомогою відчуття й досвіду.Його вислів
«Знання — сила» став візитною карткою його
філософських поглядів. Головною його заслугою
стало обґрунтування експериментального знання.
7

8.

Фре́нсіс Бе́кон
(1561 – 1626) —
англійський політик
і філософ. Один з
творців емпіризму
— філософського
напряму, який
твердить, що
головне в пізнанні
— власний досвід.
8

9.

Засновником класичного
раціоналізму як
філософського методу
пізнання став
французький
учений-математик
Рене́ Дека́рт —
Картезий(1596 –1650).
автор методу
радикального
сомніву в філософії.
9

10.

Він вважав, що в основі істинного знання
лежить принцип очевидності з доповненням
у
вигляді
чотирьох
раціональних
методів:
1. Приймати за істинне знання тільки таке,
яке не дає підстав для сумнівів.
2. Розкладати
складні
проблеми
на
найпростіші елементи.
3. Логічно вибудовувати з цих простих
елементів чітку послідовність.
4. Складати повний без винятку перелік цих
елементів.
Знаменитий вислів Декарта: «Я мислю,
отже я існую».
10

11.

Представником
емпіричного напряму у
філософії Нового часу
був і англійський філософ
Томас Гоббс (1588-1679)
Т. Гоббс стояв на
позиціях емпіризму,
критикував раціоналістичну філософію Рене
Декарта, а у світоглядних позиціях був
послідовним матеріалістом. Він був
прибічником теорії суспільного
договору. Держава уособлює волю всіх.
11

12.

Раціоналістичну
методологію після Рене
Декарта продовжив
розвивати нідерландський філософ
Бенедикт Спіноза
(1632—1677) Можливість
пізнання він обґрунтовував єдністю душі і тіла.
Зовнішні предмети, діючи на наше тіло,
впливають також і на душу, викликаючи в ній
певні враження і уявлення.
12

13.

Пошук методу наукового пізнання, на думку Спінози, має
здійснюватись через дослідження всіх можливих шляхів,якими
людина добуває знання.
Він розрізняв чотири способи надбання знань.
Перший полягає в отримані знань завдяки чуткам.
Цей спосіб Спіноза відкидав як непридатний.
Другим способом є добування знань із безладного,
неупорядкованого досвіду,що базується на
випадкових спостереженнях.
Третій спосіб — виведення знання про сутність
речей за аналогією з іншими, коли ми за деякими
наслідками знаходимо причину, або коли робимо
висновок про окремий випадок, виходячи з більш
загального явища.
Четвертий спосіб пізнання — осягнення істини
розумом безпосередньо, за допомогою
інтелектуальної інтуїції.
13

14.

Відомий Ірландський
філософ, єпископ Джордж
БЕРКЛІ (1685-1753) виступив
проти матеріалізму.
Філософський світогляд
Берклі развивався як
протест проти
матеріалістичних ідей.
На його думку, тільки дух
існує в дійсності, а весь
матеріальний світ є обманом наших відчуттів.
14

15.

Видатний філософомматеріалістом XVII ст.
був Джон Локк
(1632-1704) – англ.
філософ. Локк доводив,
що всі ідеї і поняття
людини виникають
внаслідок дії речей
зовнішнього світу на
органи відчуття людини.
Він розробив сенсуалістичну (від лат. sensus
почуття, відчуття) теорію пізнання, згідно з
якою джерелом усіх знань є відчуття.
15

16.

Один з найвідоміших
філософів Європи кінця
XVII- початку XVIII ст.
був німецький вчений
Готфрід Лейбніц
(1646—1716). Центром
філософії Ґ.Лейбніца є
вчення про монади як
прості неподільні
субстанції. Монад безкінечна кількість.
Монади вічні, вони є індивідуальними і
неповторними, незалежними одна від одної. 16

17.

Лейбніц розрізняв три види монад, залежно від
їхньої досконалості, встановленої Богом:
1) найнижчі, що характеризуються пасивною
здатністю до сприйняття;
2) монади-душі, які здатні до відчуттів та
яскравих уявлень;
3) монади-духи, які характеризуються найвищим ступенем розвитку – мають свідомість
та здатність до міркування. Кожна монада,
завдяки внутрішній активній діяльності,
прагне до удосконалення і містить у собі
своє минуле, сучасне і майбутнє.
17

18.

ВИСНОВОК:
Основними рисами філософії Нового
часу були:
Природоцентризм;
Раціоналізм;
Емпіризм;
Етичний раціоналізм;
Критика схоластики й вільнодумство;
Механістичне світорозуміння.
18

19.

• ФІЛОСОФІЯ ПРОСВІТНИЦТВА
Клод Адріан
Гельвецій (1715 1771). Завдання
своєї філософії
Гельвецій вбачав у
пошуку можливого
суспільного стану,
який би забезпечив
умови для втілення
високої
моральності і
досягнення щастя.
19

20.

• Один із видатних
французьких
філософів-просвітників
Шарль Луї де Монтеск'є
(1689—1755) намагався
пояснити буття людини
і суспільства з
природного буття.
Монтеск'є наголошував на
пріоритеті впливу природних географічних
обставин на історичний розвиток народів.Ця
теорія отримала назву – ГЕОПОЛІТИКА.
20

21.

На думку Монтеск'є, природне середовище,
географічні умови визначають не тільки “дух
законів”, а й державне правління.
Він розрізняв три види державного правління:
республіканське, монархічне та деспотичне.
Монтеск'є при цьому підкреслював, що республіки
занепадають при послабленні в них доброчесності,
монархії – честі, а деспотії – страху.
Незаперечною заслугою Монтеск'є стала ідея поділу
влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Лише за умови такого поділу, на його думку,
можливий державний лад, при якому нікого не
примушуватимуть робити те, до чого не зобов'язує
закон, а робити лише те, що закон дозволяє.
21

22.

• Вольте́р(1694-1778)
Франсуа-Мари Аруе –
один з видатних
французьких
філософів-просвітників.
Він стверджував, що
суспільні моральні норми,
юридичні і політичні
закони, що регулюють відносини між людьми,
створюються самими людьми і носять
суб’єктивний характер.
22

23.

Вольтер був видатним істориком XVII ст. Він
висунув ряд плідних ідей та принципів
дослідження історії людства:
по-перше, в центрі уваги істориків має бути
історія життя народів, а не лише правителів;
по-друге, варто досліджувати всю духовну
культуру народів, а не тільки релігію;
по-третє, слід створити історію матеріальної
культури людства, дослідити, які галузі
економіки були розвинуті в той чи інший
історичний період,
по-четверте, слід повніше дослідити
всесвітню історію, не обмежуючись лише
історією християнського світу.
23

24.

• Видатним представником
просвітництва також був
французький мислитель
Жан-Жак Руссо
(1712—1778).
Він критикував сучасну
йому цивілізацію нерівності
і відстоював тезу про те,
що розвиток науки не сприяв
удосконаленню моральності,
звичаїв та життя людей в цілому.
24

25.

• Одним з визначних
представників
просвітництва був
французький мислитель
Жюльєн Офре де
Ламетрі (1709—1751).
Першим кроком
філософських досліджень
Ламетрі було створення
матеріалістичного вчення про душу людини.
Матеріальною основою душі людини Ламетрі
вважав мозок.
25

26.

Ламетрі намагався поєднати досягнення
емпіризму та раціоналізму XVII ст., вирішити
основні суперечності цих протилежних
методологій наукового пізнання.
Він підкреслював, що пізнання починається з
чуттєвого сприйняття і продовжується його
подальшим
досвідно-експериментальним
дослідженням, а завершується раціональним
узагальненням дослідних даних. Ламетрі
вважав, що розум є надійним керівником у
пошуках істини, коли спирається на дані
чуттєвого досвіду та перевіряється за
допомогою нього.
26

27.

Впливовим філософомматеріалістом XVIII ст.
був французький
мислитель Дені Дідро
(1713—1784).
Важливим досягненням
Дідро було вчення про
універсальну внутрішню
активність матерії.
Рух не зводився ним лише до механічного
переміщення у просторі, а розумівся як будьяка зміна, як активність взагалі.
27

28.

Як і всі філософи-просвітники, Д. Дідро велику
увагу приділяв критиці релігії. Вона не веде
людину до справжніх істин, а підкоряє її
свідомість забобонам, вказував він. Лише
розум, підкреслював Д. Дідро, є єдиним
дороговказом людині в пошуках благодатної
істини.
Він був прибічником повної ліквідації релігії і
перетворення суспільства на атеїстичне.
Проте атеїзм, на його думку, мав базуватись
на високих духовних цінностях, філософській
аргументованості та морально-соціальній
відповідальності членів суспільства.
28

29.

• Особливе місце в
системі поглядів
просвітників-матеріалістів
посідала творчість
Поля Гольбаха
(Пауля Дітріха Тірі)
(1723—1789). Головна
праця П.Гольбаха
"Система природи" була
своєрідним колективним
висновком французького
матеріалізму, про
основні принципи матеріалістичного
осмислення дійсності у XVIII ст.
29

30.

У Гольбаха ми знаходимо одне з перших
визначень матерії: “Матерія — це те, що,
діючи на наші органи чуття, викликає
відчуття”.
Гольбах також наголошував на єдності матерії
і руху.
Рух, за Гольбахом, є способом існування
матерії, який не зводиться до простого
механічного переміщення, а включає також
фізико-хімічні та біологічні зміни, що
проявляються в народженні, зростанні,
розквіті, старінні та вмиранні живих істот.
Всесвіт, на думку Гольбаха,- неосяжний,
безмежний та безперервний ланцюг причин
та наслідків.
30

31.

Виходячи з вище сказаного, можна
визначити домінуючі риси філософії
Просвітництва:
Раціоналізм;
Антропоцентризм;
Історичний оптимізм;
Секуляризація суспільства;
Атеїзм;
Матеріалізм.
31

32.

ВИСНОВОК:
Філософія Просвітництва

це
французька філософія кінця XVII початку XVIII ст., що віддзеркалювала
інтереси
раннього
буржуазного
суспільства, заперечувала феодальномонархічний устрій, котрий, з її погляду,
суперечив розуму та природі людського
існування.
32

33.

Німецька
класична
філософія
кінця XVIII – першої половини XIX
ст. – це період формування нового
стилю філософського мислення,
яке
ґрунтувалося
на
методі
“розумного”
теоретичного
вирішення філософських проблем.
33

34.

Німецька класична філософія є значним
і
вагомим етапом у розвитку світової
філософії. Вона представлена сукупністю
філософських концепцій Німеччини майже за
сто років, зокрема, такими оригінальними
мислителями, як Еммануїл Кант (1724—
1804), Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814),
Фрідріх Вільгельм Шеллінг(1775— 1854),
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—
1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804—
1872). Кожний з цих філософів є настільки
своєрідним та оригінальним, що виникає
питання — чи можна говорити про німецьку
класичну
філософію
як
про
цілісне
утворення?
34

35.

Головні напрями німецької класичної
філософії:
Об'єктивний ідеалізм
Емануїл Кант
Ґеорг Ґегель Фрідріх
(1724-1804 рр.) (1775-1854 рр.) Шеллінґ
(17751831 рр.)
35

36.

Емануї́л Кант (1724—
1804),
німецький філософ,
засновник
німецької класичної
філософії.
36

37.

Ґеорґ Вільгельм
Фрідріх Геґель
(1770 —1831),
німецький філософ,
який створив
теорію діалектики.
37

38.

Фрі́дріх Ві́льгельм
Йозеф фон Ше́ллінг
(1775 —1854) —
видатний німецький
Філософ-ідеаліст.
38

39.

Суб'єктивний ідеалізм
Йоган Фіхте
39

40.

Йо́ганн Го́ттліб Фі́хте
( 1762—1814)
німецький філософ,
представник
німецької класичної
філософії.
40

41.

Антропологічний матеріалізм
Людвіг Фейєрбах (1804-1872 рр.)
41

42.

Людвіг Андреас
Фейєрбах
(1804-1872)
видатний німецький
філософ.
Спочатку один із
послідовників
Г. Гегеля, а пізніше
— творець
самобутньої
філософії –
«антропологічного
матеріалізму».
42

43.

Вклад Л. Фейєрбаха в розиток філософії:
• 1. Піддав критиці ідеалізм філософії
Гегеля.
• 2. Відстоював необхідність союзу
філософів і природознавців.
• 3. В проблемах гносеології був
сенсуалістом.
• 4. Зробив висновок, що філософія
повинна носити антропологічний
характер.
43

44.

Основними рисами німецької класичної
філософії були:
• Дослідження сутності людського існування
(життєдіяльності людини і суспільства).
• Особлива увага до проблем розвитку
природи і суспільства як саморозвитку.
• Збагачення логіко-теоретичного апарату
філософії(обгрунтування принципів, законів
і категорій діалектики).
• Доказ того, що історія єк цілісним процесом,
що розвивається за своїми законами.
• Їх філософські ідеї були сприйняті багатьма
видатними філософами, які в подальшому
стали творцями сучасної світової філософії.
44

45.

• Тріумф і трагедія
філософії марксизму.
Карл Ге́нрих Маркс
(1818 – 1883)
Німецький філософ
Соціолог, економіст.
— засновник
марксистської
філософії
45

46.

Фрі́дрих Е́ нгельс
(1820-1895)
— німецький філософ,
друг Карла Маркса,
творець основних
Філософських ідей.
46

47.

Ле́нін Володи́мир Іллі́ч
(справжнє прізвище:
Ульянов (1870 -1924)
російський публіцист,
політичний діяч,
революціонер,
лідер російських
більшовиків,
філософ-матеріаліст.
47

48. Тріумф філософії марксизму

• 1. Вона була обгрунтована як ідеологія
пролетаріату.
• 2. Створили на основі попередніх досягнень
принципово нову філософію – діалектичний
матеріалізм.
• 3. Зробили висновок, що основою розвитку
суспільства є економіка.
• 4. Доказали, що суспільство розвивається за
своїми законами.
• 5. Розкрили сутність держави.
48

49. Трагедія філософії марксизму

• 1. Обгрунтували утопічні ідеї побудови
комуністичного суспільства.
• 2. Зробили помилковий висновок про
революцію як прогрес суспільства.
• 3. Розробили атеїстичні ідеї, втілення яких в
життя привело до негативних наслідків.
• 4. Розробили ідею всесвітньої соціалістичної
революції, що привело до мілітаризації
суспільства.
49

50.

• 5. Створили тоталітарну державу з єдиною
комуністичною ідеологією.
Висновки:
1. Філософія Нового часу і доби Просвітництва
зробила суттєвий вклад в розвиток наукового
пізнання.
2. Німецька класична філософія стала вищим
етапом розвитку класичної філософії.
3. До марксистської філософії потрібно
ставитись науково-критично – бачити
позитивне і негативне, але марксизм став
найгіршим варіантом державної ідеології, що
отримала форму релігії.
50
English     Русский Правила